Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

"ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ"

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Кримінальне право"

на тему: "Відмежування шахрайства від вимагання", "Зміст кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак зґвалтування"

Виконала: студентка ІІ-го курсу

Страхонюк В.В.

Остріг

2010

1. Відмежування шахрайства від вимагання

Вимагання (ст. 189) має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно -- документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Дії майнового характеру -- це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі:

а) майна;

б) права на майно;

в) вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

Спосіб вимагання -- це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоч вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, Щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну -- вчинене є вимаганням.

При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно в майбутньому (завтра, через тиждень). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення -- виконувати чи не виконувати цю вимогу.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний реалізував свою погрозу і умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам смерть, необхідна кваліфікація за сукупністю ч. 4 ст. 189 і ст. 115. Кваліфікація за сукупністю необхідна також у разі, якщо реалізована погроза пошкодженням або знищенням майна шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, або така, що спричинила загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194).

Частина 2 ст. 189 передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому. У частині 3 кваліфікованим визнається вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, а в ч. 4 -- вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, завдання значної шкоди або майнової шкоди у великих або в особливо великих розмірах, або вчинення організованою групою, за своїм змістом аналогічні ознакам крадіжки і розбою, розглянутим раніше.

Кваліфікуючими ознаками, специфічними для вимагання є:

вчинення вимагання службовою особою (поняття якої визначено в ст. 364) з використанням свого службового становища;

з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

пов'язане з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189);

вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3), а також поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4). У всіх цих випадках вимагання пов'язане з реальним завданням шкоди потерпілому: вимога передати майно, право на майно, вчинити дії майнового характеру в майбутньому підкріплюється негайним, в момент вимоги, фізичним насильством, а також пошкодженням або знищенням майна. Ці дії відіграють роль залякування, попередження про серйозність вимоги, реальну можливість виконання погрози, якщо вимога не буде виконана. Вказане насильство охоплюється складом вимагання і не вимагає додаткової кваліфікації.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186), розбою (ст. 187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються:

1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошенням відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце тільки погроза насильством;

2) при вимаганні винний погрожує застосувати насильство і вчинити інші дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої -- негайно;

3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру, а при грабежі і розбої -- тільки майна;

4) при вимаганні погроза завдання шкоди існує не тільки для потерпілого, а і його близьких родичів, а при грабежі і розбої -- для особи, яка зазнала нападу (насильства);

5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує мету підкріплення вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої -- воно є способом негайної передачі майна.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 189 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 189 -- позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 189 -- позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 189 -- позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Шахрайство (ст. 190). Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право на майно.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман -- це повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.

Зловживання довірою -- це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Таким чином, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого, отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а власне вилучення відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж (наприклад, особа під виглядом телефонного майстра, пред'явивши підроблене посвідчення, проникає до квартири, а потім непомітно викрадає зі стола золоту обручку. У цьому випадку він має відповідати за крадіжку і використання підробленого документа).

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном, визнається незакінченим шахрайством. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде приготуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство.

Частина 2 ст. 190 передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. З -- за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 -- за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Специфічною ознакою шахрайства, таким чином, є спосіб обману: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди власникам. Всі інші ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були викладені при аналізі крадіжки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 190 -- штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 190 -- штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 190 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 190 -- позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

вимагання шахрайство згвалтування

2. Зміст кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак зґвалтування

Зґвалтуванням є вчинення статевого акту чоловіка з жінкою природним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Даний у законі перелік неправомірних дій (застосування фізичного насильства, погрози його застосування або в разі безпорадного стану потерпілої особи), які за наявності хоча б однієї з них обумовлюють факт зґвалтування, є вичерпним. Не є зґвалтуванням вступ у статевий контакт з жінкою шляхом введення її в оману, наприклад обіцянка вступити з нею в шлюб.

Потерпілою особою від цього злочину може бути як жінка, так і чоловік, незалежно від роду занять, попередньої поведінки та стосунків з суб'єктом злочину (перебування у фактичному або юридичному шлюбі або інших родинних стосунках).

Об'єктом злочину є статева свобода та здоров'я жінки або чоловіка.

Об'єктивна сторона характеризується здійсненням статевого акту проти (при фізичному насильстві або погрозі його застосування) або опріч (при використанні безпорадного стану потерпілої особи) волі особи.

Суб'єктом зґвалтування, тобто безпосереднім виконавцем статевого акту або співвиконавцем, може бути особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку, на відміну від Кримінального Кодексу 1960 року, де суб'єктом злочину могла бути тільки особа чоловічої статі.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що здійснює статевий акт з потерпілою особою з застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає цього. Метою зґвалтування є вчинення статевого акту. Мотивами можуть бути бажання задоволення статевої пристрасті, помста, бажання скомпрометувати особу тощо.

У справах про замах на зґвалтування має бути встановлено, що насильницькі дії особа вчинила з метою вступу у статеві зносини, тобто чи мало місце фізичне насильство або погроза його застосування з метою подолання опору потерпілої особи, з яких причин злочин не було доведено до кінця. У зв'язку з цим, потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) (див. п, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про зґвалтування та Інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. № 4).

Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку насильницького статевого акту. Закінчення насильником статевого акту в фізіологічному розумінні для визнання зґвалтування закінченим злочином не вимагається (див. абз. 3 п. 6 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України).

Фізичне насильство при зґвалтуванні виражається в діях, які позбавляють особу можливості чинити опір (утримання силою, зв'язування, нанесення тілесних ушкоджень, позбавлення життя тощо).

Застосування сили до потерпілої особи без заподіяння їй тілесних ушкоджень або з заподіянням їй легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 152. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією статті чинного Кодексу про відповідальність за зґвалтування.

Заподіяння при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, від яких сталася смерть потерпілої особи, слід розглядати як настання особливо тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 152, тому додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 не потрібна.

Погроза, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої особи, являє собою залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи до її родичів (наприклад, до дитини). Погроза повинна сприйматись як реальна, виходячи з обстановки, що склалася (оточення потерпілої особи групою осіб, глухе та безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо).

Погроза вбивством повністю охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 152, і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Зґвалтування слід визнавати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан тощо) не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла особа знаходиться саме в такому стані.

Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння не має значення, чи винний(а) привів потерпілу особу до такого стану (наприклад, дав наркотик, снотворне тощо), чи вона (він) знаходилась (знаходився) у безпорадному стані незалежно від його (її) дій.

Проте факт скоєння статевого акту з особою, яка перебувала у стані сп'яніння, викликаного прийняттям будь-яких засобів, не може розглядатись як зґвалтування, якщо не буде доведено, що сп'яніння призвело її до безпорадного стану, в якому вона не могла розуміти значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір.

Зґвалтування вчиненим повторно визнається при вчиненні двох або більше зґвалтувань, передбачених будь-якою частиною цієї статті при наявності обвинувального вироку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинене зґвалтування особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ст. 153--155, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування або за будь-який із злочинів, передбачених ст. 153--155, чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 152.

Згідно із ст. 27 КПК України справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин порушуються не інакше, як за скаргою потерпілої особи, тому при вчиненні двох зґвалтувань без обтяжуючих ознак приводом до порушення справи за ч. 2 ст. 152 є подача скарги потерпілою особою від першого злочину або подача скарг обома потерпілими особами. Якщо потерпіла особа від першого злочину не порушувала питання про притягнення винного (винної) до кримінальної відповідальності, то наступне вчинення ним (нею) зґвалтування іншої потерпілої не може розцінюватись як повторний злочин. У такому випадку, за наявності скарги про порушення справи лише потерпілою особою від другого зґвалтування, дії винного (винної) мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 152.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли воно скоюється двома чи більше особами, кожна з яких має усі ознаки загального суб'єкта злочину і безпосередньо, тобто в якості співвиконавця, бере участь в процесі зґвалтування, незалежно від наявності чи відсутності попередньої змови між учасниками злочину.

Якщо винні особи діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен з них мав на меті і зґвалтував одну потерпілу особу, дії кожного підлягають кваліфікації як зґвалтування, вчинене групою осіб. Посилання на ст. 28 в даному випадку не потрібно.

Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу його застосування чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатись як співвиконавство у цьому злочині.

Кваліфікацію дій таких співвиконавців потрібно здійснювати без посилання на ст. 27.

Дії учасника групового зґвалтування підлягають кваліфікації за ч. З ст. 152 і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність (ст. 19), недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ст. 22), або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування слід вважати осіб віком від 14 до 18 років, малолітніми -- осіб, яким на момент злочину не виповнилось 14 років. На кваліфікацію зґвалтування неповнолітньої (неповнолітнього) не впливають такі можливі фактори, як те, що він (вона) одружений (одружена), має дитину, досяг (досягла) шлюбного віку або статевої зрілості тощо.

Застосовуючи закон про кримінальну відповідальність за зґвалтування неповнолітньої (неповнолітнього) або малолітньої (малолітнього), слід мати на увазі, що кваліфікація цих злочинів за ч. З або 4 ст. 152 можлива лише у випадках, коли винна особа знала або допускала, що вчинює насильницький статевий акт з неповнолітньою (неповнолітнім) або малолітньою (малолітнім), а так само, коли вона могла і повинна була це передбачати. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої (потерпілого) не може бути підставою для кваліфікації зґвалтування за ч. З чи 4 цієї статті, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої (потерпілого).

Особливо тяжкими наслідками, що дають підстави кваліфікувати дії винної особи за ч. 4 ст. 152, можуть бути визнані смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органу чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднані зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування.

Спірним є питання про те, чи вважати тяжкими наслідками зґвалтування вагітність потерпілої, зараження її венеричними хворобами (крім сифілісу). З огляду на те, що в абсолютній більшості випадків зґвалтування потерпіла, яка завагітніла, змушена переривати вагітність, і може втратити здатність до дітонародження, на нашу думку, вагітність потерпілої також слід оцінювати як тяжкий наслідок цього злочину. Так само може бути визнано тяжкими наслідками зґвалтування зараження потерпілої особи іншими венеричними хворобами (крім сифілісу), якщо наявність їх призвела до втрати здатності до дітонародження.

Слід мати на увазі, що відповідальність за особливо тяжкі наслідки зґвалтування настає як тоді, коли винний передбачав їх можливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити. Таким чином, вина особи щодо наслідків може бути як умисною, так і необережною.

Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лигає за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 121 і 152.

Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні завідоме поставлення потерпілої особи в загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, якщо захворювання не настало. Такі дії належить кваліфікувати за сукупністю ст. 152 і ч. 1 ст. 130.

Вбивство, вчинене в процесі зґвалтування чи відразу після нього, необхідно кваліфікувати за п. 10 ст. 115 як поєднане із зґвалтуванням та за ч. 4 ст. 152 -- за ознакою зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки. У випадках, коли вбивство з метою приховати зґвалтування вчинено через деякий час (при наявності розриву в часі), дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 152 і п. 9 ст. 115 як вбивство з метою приховати інший злочин.

Добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17) від вчинення зґвалтування виключає відповідальність за готування до злочину або замах на злочин, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Для визначення відмови від зґвалтування потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила дії. Особа, яка добровільно відмовилась від доведення зґвалтування до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, особа, маючи намір вчинити зґвалтування, наносить потерпілій особі тяжке тілесне ушкодження для подолання опору, після цього за своєю власною волею не переходить до статевого контакту з потерпілою особою, хоча має реальну можливість доведення злочину до кінця. В цьому випадку дії особи кваліфікуються за ст. 121 як умисне тяжке тілесне ушкодження.

При вчиненні двох і більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або при співучасті у цьому злочині, а в іншому -- закінченого зґвалтування, дії винної особи слід кваліфікувати за сукупністю вказаних злочинів.

Слід мати на увазі, що вчинення зґвалтування потерпілої особи без обтяжуючих ознак злочину, а потім вчинення повторного зґвалтування за наявності ознак ч. З чи 4 ст. 152 повинні кваліфікуватися за сукупністю ч. 1 ст. 152 та ч. З чи 4 ст. 152. Кваліфікація повторного зґвалтування за ч. 2 ст. 152 не потрібна, а повторність обов'язково зазначається як кваліфікуюча ознака зґвалтування в постанові про притягнення як обвинуваченого в обвинувальному висновку і вироку суду.

Література

1. Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, - 2001р, 495 с.

2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /особлива частина/, Київ, - 2001

Размещено на Allbest.ru