Джерела мусульманського права: поняття, види, кваліфікація

Згідно з ранніми ісламськими джерелами, під час завоювання Сирії перший халіф Абу Бакр (пом. 634 р.) звернувся до воєначальників із наказом: «Коли ви захопите землі, не вбивайте ані старого, ані малого... Укладіть угоду з кожним містом та місцевими жителями, які приймуть вас, надайте їм гарантії та дозвольте жити згідно з їхніми законами... З тими ж, хто вас не прийме, ви повинні боротись у суворій відповідності до приписів і наказів, які дав вам Бог через свого Пророка» [2, с. 7]. При цьому за аналогією і лояльне ставлення до захопленого населення (принаймні некомбатантів), і дозвіл йому жити за власними законами походить також від приписів мусульманської релігії, адже, за положеннями Корану, «немає примусу в релігії» (ІІ:256).

У сфері права миру в ісламський доктрині міжнародного права можна виділити практично ті само галузі, що й у відповідному європейському праві - торгівлі, посольських і договірних відносин.

Із розвитком, а згодом занепадом Арабського халіфату, зростанням мусульманського світу виникає потреба в налагодженні відносин із європейським світом. Це відбивається й у відповідних змінах у теорії міжнародного права. Її дослідники навіть поділяють історію ісламського міжнародного права на добу експансії та добу співіснування, що настала після закінчення хрестових походів, реконкісти та утворення Оттоманської імперії в Туреччині.

Особа посла в мусульманському праві народів вважалася священною. Можна вказати на досить численну дипломатичну практику мусульманських держав у період XIII-XVI століть (посольства Венеції, Франції у Каїрі чисельністю іноді понад 50 осіб).

З часів взаємодії з європейським Середземноморським регіоном активно розвивається міжнародна торгівля мусульманських держав. Це потребує чіткого врегулювання статусу торговців, майна, товарів тощо. Особливо жваво велася торгівля між мусульманськими країнами та християнськими містами й країнами Середземноморського регіону. Так склалася система капітуляцій, що закріплювалась у договорах правителів мусульманських країн із містами Амалфі, Венецією, Генуєю, Пізою, Барселоною, королями Франції тощо. В таких договорах закріплювалися право вільної торгівлі між сторонами, розв'язання правових суперечок за правом сторін, функції офіційних торговельних представників, статус приватних купців, доля товару та відповідні привілеї або податки тощо. У системі капітуляцій між мусульманськими країнами й торговельними містами європейського Середземномор'я було закріплено, що консул від європейської сторони є суддею у справах між християнами, покровителем і захисником своїх співгромадян (функція подібна до інституту проксена в античності) та керівником самоврядної або автономної торговельної факторії чи колонії своєї країни або міста.

Розвиваються відносини й у ширшому спектрі співробітництва між мусульманськими та християнськими державами, укладаються широкомасштабні договори про союз, дружбу, воєнну підтримку (договір 1292 року між султаном Мамелюків Єгипту та Сирії Аль-Ашраф Халілем і Королем Арагону Доном Джеймсом ІІ Справедливим, у якому останній виступає і як представник двох інших християнських королівств - Кастилії та Португалії). В XVI столітті особливого розвитку набули відносини Оттоманської імперії з державами Європи - Францією, Англією, Річчю Посполитою та іншими.

Висновки

Отже, основи ісламського розуміння міжнародного права закладаються в період становлення цієї релігійно-правової системи. Згодом тлумачення мусульманською доктриною основних засад права, що регулює міжнародні відносини, протягом тривалого часу не зазнає істотних змін.

Особлива група норм утворюють галузь "сийар", яка регулює взаємовідносини мусульманської держави на між-народному рівні. Це, зокрема, регламентація питань війни і миру, включаючи визначення підстав і меж ведення "джихаду" - священної війни з відступниками і ворогами ісламу, порядок розподілу воєнної здобичі, відносини му-сульманської общини з представниками інших релігій, особливостей правового статусу різних груп населення в залежності від їх ставлення до ісламу. Отже, ця галузь об'єднує як норми міжнародно-правового характеру, так і приписи, що регулюють відносини виключно в межах дер-жави. Мусульманське право, на відміну від інших право-вих систем, включає і норми міжнародного права як пра-вила, що сформульовані у внутрішніх джерелах, а не ви-роблені шляхом міжнародного співробітництва.

Отже, мусульманське міжнародне право по суті, не відрізняється від інших галузей права. Його норми є за-гальнообов'язковими і забезпечуються такими ж засобами, як і всі інші правила поведінки шаріату.

Список використаної літератури

1. Будда. Конфуций. Магомет. - М., 2001.

2. Давид Рене. Основнне правовые системе современности. - М., 2008.

3. Кнапп В. Крупнне системи права в современном мире. Мусульманское право. Структура й основнне понятия. - М., 1984. Коран. - М., 2000.

3. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение й юридическая география мира. - М., 1993.

4. Соловьев В. Магомет. Его жизнь й религиозное учение. - СПб" 1992.

5. Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. - М., 1986.

6. Сюкияйнен Л. Р. Структура мусульманского права // Мусульманское право (структура и основные институты). - М.: АН СССР, Институт государства и права, 1984.

7. Kennedy H. The Melkite Church from the Islamic Conquest to the Crusades: Continuity and Adaptation in the Byzantine Legacy. - The Byzantine and Early Islamic Near East. VI. - Ashgate Variorum, 2006.

8. Sardar Ali S., Rehman J. The concept of Jihad in Islamic International Law // Journal of Conflicy and Security Law: Oxford University Press, Winter 2005.

9. Stumpf Chr. Christian and Islamic traditions of Public International Law // Journal of the History of International Law, Volume 7, Number 1, 2005.

Размещено на Allbest.ru