Особливості похідних способів набуття права власності на цінні папери

Реферат

На тему: Особливості похідних способів набуття права власності на цінні папери

Використовуючи традиційний поділ способів набуття права власності способів на первісні і похідні, слід зазначити, що при реалізації цих способів проявляються певні особливості цінних паперів як об'єктів права. Реалізацією первісного способу є випуск (емісія) цінних паперів зобов'язаною по них особою -- емітентом.

Похідні способи набуття права власності на цінні папери, як і на інші речі, випливають із акта розпорядження ними попереднім власником. Такими способами є договори, спрямовані на відчуження цінних паперів (купівлі-продажу, міни, позики, дарування тощо) та спадкування. В цілому похідні способи набуття права власності на цінні папери реалізуються за загальними правилами, характерними для всіх речей, з урахуванням деяких особливостей. Власне, саме правочини (договори) складають абсолютну більшість юридичних фактів у процесі обігу похідних цінних паперів.

Найбільш поширеними є договори купівлі-продажу чи міни похідних цінних паперів. Ці договори підпорядковуються особливим правилам їх укладення та виконання, що зумовлені, по-перше, властивостями окремих видів похідних цінних паперів, а по-друге, вимогами, які ставляться до торгівлі похідними цінними паперами організаторами торгівлі.

Обіг похідних цінних паперів в України допускається виключно на організованому ринку -- у межах бірж й організаційно оформлених торговельно-інформаційних систем. Відтак, сторонами за договорами, що опосередковують обіг похідних цінних паперів, формально можуть бути лише фізичні і юридичні особи -- засновники та/або члени фондової біржі (учасники торговельно-інформаційної системи), а також юридичні особи, які не є членами біржі, але здійснюють виконання цих правочинів тільки через представників -- брокерів або дилерів даної біржі. Крім того, доцільно припустити можливість здійснення правочинів з похідними цінними паперами також будь-яким іншим суб'єктам цивільного права з використанням, наприклад, конструкції посередництва члена біржі (торговельно-інформаційної системи). В іншому випадку особа, яка набула право власності на похідні цінні папери поза межами власної економічної (господарської) діяльності, буде фактично позбавлена можливості реалізувати їх і таким чином позбутися цього коштовного, але ризикового майна. У свою чергу таке становище не можна визнати обґрунтованим обмеженням права власності.

Обмеження сфери обігу похідних цінних паперів виключно організаційно оформленими ринками зумовлює також і те, що порядок укладення договорів купівлі-продажу (міни) похідних цінних паперів набуває певних особливостей, хоча загальні приписи цивільного законодавства про договір купівлі-продажу (міни) й поширюються на такі договори відповідно до ч. 4 ст. 656 ЦК України. Так, найчастіше пропозиція укласти договір купівлі-продажу (міни) похідних цінних паперів набуває характеру заявки трейдера (учасника біржових торгів), що подається з додержанням внутрішніх правил біржі (ТІС). Відповідно до практики організаторів торгівлі похідними цінними паперами така заявка визнається офертою: наприклад, відповідно до абз. 3 п. 5.8 Правил проведення торгів у секції строкового ринку ЗАТ "Українська міжбанківська валютна біржа", затверджених Біржовим комітетом УМВБ 17 жовтня 1997 р., кожна подана трейдером заявка має статус оферти. Зазначений підхід слід визнати обґрунтованим. Як відомо, пропозиція укласти договір (оферта) може бути визначена як така лише за умови, що вона: а) містить істотні умови договору певного виду; б) виражає намір особи, що її зробила, вважати себе зв'язаною договором у випадку прийняття пропозиції; в) звернена до конкретного чи такого, що може бути конкретизованим кола осіб.

Розглянемо зазначені характеристики оферти при укладенні договору про відчуження похідних цінних паперів докладніше.

Передбачення у змісті пропозиції щодо укладення договору про відчуження похідних цінних паперів істотних умов такого договору. Щодо істотних умов договору купівлі-продажу (міни) похідних цінних паперів, що їх має містити оферта, то на сьогодні визначення їх переліку у формулярі заявки є прерогативою організаторів торгівлі. Втім, спираючись на приписи чинного законодавства України та результати досліджень науковців, можна зробити певні висновки щодо істотних умов відповідних договорів. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є: а) умови про предмет договору; б) умови, що визначені законом як істотні; в) є необхідними для договорів даного виду; г) усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умова про предмет договору, який опосередковує динаміку правовідносин за похідними цінними паперами, має охоплювати вказівку на похідні цінні папери, що пропонується купити (продати) -- їх вид, кількість, емітента, серію. Така вказівка має давати змогу чітко визначити, які саме похідні цінні папери маються на увазі оферентом.

Інших істотних умов стосовно договорів купівлі-продажу (міни) похідних цінних паперів законом не визначено. Утім, оскільки абсолютна більшість правочинів з похідними цінними паперами реально мислима лише в межах підприємницької діяльності на ринку цінних паперів, то слід мати на увазі приписи ч. 3 ст. 181 ГК України, відповідно до якої при укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, ціна та строк у договорах про відчуження похідних цінних паперів також можуть визнаватись істотними умовами за ознакою визначеності такими законом. Утім, слід зауважити, що сама доцільність підходу, закріпленого в ГК України, викликає значні сумніви. Адже з огляду на приватноправовий принцип свободи договору і мету забезпечення стабільності майнового обігу державі слід втручатись у відносини договірних сторін з додержанням розумних і справедливих меж. Саме цьому має слугувати встановлена в ч. 4 ст. 632 ЦК України конструкція застосування звичайних цін: якщо сторони не домовились про ціну, сама лише ця обставина не повинна ставити під сумнів дійсність договору. Щодо обов'язковості умови про строк договору слід вказати, що такого зазначення потребують не усі цивільно-правові договірні конструкції (наприклад, зайвим буде включати умову про строк договору в договір довічного утримання, адже сам предмет цього виду договору визначає його часові межі).

Для похідних цінних паперів правом "з паперу" є право придбання чи продажу (укладення відповідного договору) базового активу протягом певного строку. Отже, відплатний договір про відчуження базового активу пов'язаний з правом "з похідного цінного паперу". Натомість договір дарування похідних цінних паперів є договором про передання права власності "на похідний цінний папір" і стосується виключно останнього права. Через це обов'язкова оплатність договору, який в майбутньому має бути укладений в порядку реалізації прав "з похідного цінного паперу", сама по собі жодним чином не перешкоджає укладенню стосовно самого похідного цінного паперу будь-яких договорів, не заборонених чинним законодавством. Отже, висновок про органічну неможливість для похідних цінних паперів бути предметом договору дарування є безпідставним.

Примітно, що міркування, які призвели до аналізованого висновку, в цілому можна звести до наступного: договір дарування не є договором з оплатного відчуження економічних благ (майна), похідні цінні папери втілюють в собі право на оплатне відчуження економічних благ (майна), відтак похідні цінні папери не можуть бути предметом договору дарування. Такий умовивід має форму простого категоричного силогізму modus Cesare II фігури. Визначившись з логічною формою міркувань дослідника, не важко побачити, що в даному випадку має місце порушення першого правила термінів простого категоричного силогізму -- термінів має бути завжди три. У нашому ж випадку дослідник безпідставно ототожнює відчуження економічних цінностей як предмет договору дарування і як зміст права "з похідного цінного паперу", що є явищами різнопорядковими. Отже, аналізований висновок щодо органічної неможливості для похідних цінних паперів бути предметом договору дарування є наслідком логічної помилки учетверення термінів.

Обмеження дарування похідних цінних паперів чинним законодавством України може мати зовсім іншу, локальну природу, що не властива самій цивільно-правовій конструкції похідних цінних паперів як такій. Йдеться про те, що похідні цінні папери в Україні здебільшого мають чітко

визначену сферу обігу -- фондові біржі (п. 6 Порядку реєстрації випуску опціонних сертифікатів та проспекту їх емісії, затвердженого Рішенням ДКЦПФР від 16.06.2009 №?572). Щоправда, аналогічне (хоча й дещо більш широке) обмеження, яке містилося в абз. 2 п. 2 Правил випуску і обігу фондових деривативів, затверджених Рішенням ДКЦПФР від 24.06.97 №?13 (втратили чинність з 10.10.2009), торкалося також і сфери обігу ф'ючерсів, щодо яких, таким чином, обмеження сфери обігу біржовим сектором на сьогодні є проблематичним. У свою чергу, якщо правилами фондової біржі не передбачена можливість вчинення безоплатних біржових правочинів, то справді неможливо подарувати похідні цінні папери, адже неможливо вчинювати на біржі правочини, не дозволені її правилами. Слід, втім, наголосити, що таке обмеження стосується лише конкретної біржі й випливає з локальних обмежень порядку обігу похідних цінних паперів, а зовсім не з нездатності похідних цінних паперів бути предметом договору дарування.

Отже, похідні цінні папери можуть бути предметом договору дарування, але з тим застереженням (щодо опціонів), що правилами відповідної фондової біржі повинна бути передбачена можливість укладення безоплатних договорів про передання у власність похідних цінних паперів.

Новий Цивільний кодекс України (який після його затвердження 16 січня 2003 року набрав чинності лише 1 січня 2004 року) більш детально порівняно із Цивільним кодексом Української РСР, який втратив чинність із 1 січня 2004 року (відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року), викладає норми, які регулюють спадкові відносини. Зокрема, ст. 1216 нового Кодексу дає визначення поняття „спадкування", згідно із яким спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Тобто, усі права та обов'язки (ними є, передусім, право власності на речі, доходи тощо), які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, переходять до спадкоємців (фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини).

Одночасно, Цивільний кодекс України встановлює деякі особливості спадкування певних видів об'єктів, що належали спадкодавцю, виходячи із особливостей цих об'єктів. Зокрема, такими об'єктами є цінні папери, хоча частиною шостою ст. 1 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу" і встановлюється, що спадкування цінних паперів здійснюється відповідно до цивільного законодавства України.

Так, Закон України „Про господарські товариства" для акціонерних товариств передбачає спадкування права на участь у господарському товаристві у випадку, якщо спадкодавець є акціонером (частина друга ст. 28 цього Закону). Тобто, у випадку смерті засновника акціонерного товариства (спадкодавця) до спадкоємця переходять акції товариства.

У зв'язку із викладеним, слід зазначити, що акціонерним товариством визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (частина перша ст. 24 Закону України „Про господарські товариства").

Акція є цінним папером без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства (частина перша ст.4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Поряд із цим, частиною першою ст. 1268 зазначеного Кодексу встановлюється, що спадкоємець відповідно до заповіту чи закону має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша та друга ст. 1269 цього Кодексу).

Водночас, прийняття спадщини є не обов'язком спадкоємця, а його правом. Згідно із частиною першою ст. 1273 Цивільного кодексу України спадкоємець відповідно до заповіту чи закону може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Проте у випадку прийняття спадщини (зокрема, строк для прийняття спадщини становить шість місяців) спадкоємець набуває статусу власника. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (частина друга ст. 194 вказаного Кодексу).

Правове оформлення спадкових прав закінчується видачею нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке підтверджує право на спадкове майно. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину перевіряє ряд юридичних фактів, які підтверджують право на прийняття спадщини та, відповідно, отримання свідоцтва (ст. 68 Закону України „Про нотаріат").

Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб" зобов'язує нотаріуса надіслати інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину податковому органу у строки, встановлені для податкового кварталу. Слід зазначити, що порядок оподаткування одержуваних громадянами у спадок об'єктів спадщини визначаються статтею 13 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2005 р. № 67 „Про реалізацію статті 13 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" встановлюється, що дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає обкладенню податком із доходів фізичних осіб згідно із ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку із доходів фізичних осіб і відображається ним у річній декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація).

Окрім того, чинне законодавство, із набуттям відповідного комплексу корпоративних прав пов'язує вчинення декількох дій. Зокрема, спадкоємець повинен звернутися до реєстратора, який веде реєстр власників іменних цінних паперів акціонерного товариства для переоформлення права власності на успадковані акції.

Згідно із Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60, реєстр власників іменних цінних паперів є переліком за станом на певну дату власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів та іменних цінних паперів, які обліковуються на їх особових рахунках, що є складовою частиною системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменних цінних паперів.

Пунктом 7.17. цього Положення регулюється порядок внесення у систему реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування.

Внесення у систему реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів:

оригіналу або нотаріально засвідченої копії свідоцтва про право на спадщину (передається реєстроутримувачу);

сертифіката цінних паперів (при документарній формі випуску цінних паперів) (передається реєстроутримувачу).

У разі звернення до реєстроутримувача будь-якої особи він, зокрема, оформлює (переоформлює) документи, що підтверджують права власності на іменні цінні папери (сертифікати, тимчасові свідоцтва, виписки про стан рахунку), якщо таких дій вимагає зміст операції (пункт 7.2. зазначеного Положення).

Отже, набуття права власності на акцію дає спадкоємцю право участі у товаристві.

У зв'язку із цим, загальні збори учасників акціонерного товариства, який є вищим органом товариства, повинні розглянути заяви спадкоємців, свідоцтва про спадщину і прийняти рішення про включення їх до складу засновників та внести відповідні зміни до статуту (статтею 41 Закону України „Про господарські товариства" визначається, що до компетенції загальних зборів належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства). Тому, у статуті товариства бажано визначати дії, які повинно вчинити товариство у разі смерті засновника, та дії із включення до товариства його спадкоємців.

Ст. 29 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" регулює порядок реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Відповідно до частини першої ст. 48 цього Закону у разі смерті фізичної особи - підприємця третя особа, зокрема, спадкоємець, може подати державному реєстратору особисто (надіслати рекомендованим листом) нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть фізичної особи або нотаріально посвідчену копію довідки органу реєстрації актів громадянського стану про смерть фізичної особи.

Після вчинення усіх вищезазначених дій спадкоємець набуває статусу учасника товариства, який має право здійснювати всі належні йому корпоративні права, зокрема, брати участь у загальних зборах та голосувати, отримувати прибуток (дивіденди) від діяльності товариства тощо.

Наприкінці, слід зазначити, що акції згідно із пунктом 1 ст. 13 Закону України „Про власність" є об'єктами права приватної власності і тому спадкоємець має право ними вільно володіти, користуватися і розпоряджатися (зокрема, акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ними акції (ст. 32 Закону України „Про господарські товариства").

Література

1. Мица Ю.В. Обіг похідних цінних паперів (перехід прав на похідні цінні папери за правочинами (договорами)) // Юридичний радник. - 2009. - № 4. - С. 22 - 31

2. Мица Ю.В. Щодо питання про дарування похідних цінних паперів // Юридичний радник. - 2009. - № 6. - С. 18 - 22

3. Мица Ю.В. Правова природа похідних цінних паперів -- X., 2006. -- 220 с.

4. Посполітак В.В. Передача права власності на цінні папери та прав за цінними паперами в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київськ. нац. ун-т. -- К., 2001. -- С. 15

5. Присяжнюк А. Спадкування цінних паперів відповідно до чинного законодавства України // Юридичний журнал. - 2005. - № 1. - С. 8-11

6. Розгон О. Цінні папери як предмет договору дарування // Юридичний радник. - 2009. - № 6. - С. 14 - 21

7. Харитонов Є. Цивільне право України / Є.О. Харитонов, О.В. Старцев. - К., 2007. - 815 с.

8. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання. - С.С. Бичкова, І.А. Бірюков, В.І. Бобрик та ін.; За заг. ред. С.С. Бичкової. -- К., 2008. -- 498 с.

9. Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції). - Харків, 2006. -- 544 с.