Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Інститут Післядипломної Освіти

КиївськОГО НАЦІОНАЛЬНОГО Університету

Будівництва І Архітектури

факультет: МО

спеціальність: менеджер організації

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ “КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМНИЦЬКЕ ПРАВО”

ТЕМА:

«ОБ'ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. Договори про створення юридичної особи»

Київ 2010

План:

Розділ 1. Об'єкти права інтелектуальної власності

1.1 Об'єкти авторського права

1.2 Об'єкти суміжних прав

1.3 Об'єкти промислової власності. Об'єкти винаходів

1.4 Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Розділ 2. Договори про створення юридичної особи

2.1 Створення юридичних осіб

2.2 Засновницькі документи та їх підготовка

Список літератури

РОЗДІЛ 1. ОБ'ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ.

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. Intellectual property) -- у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Об'єкти ІВ:

- авторське права (літературні твори, комп'ютері програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

- суміжне право;

- право промислової власності (винаходи, корисні моделі,промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

- фірмові та комерційні найменування;

- географічні зазначення;

- сорта рослин та породи тварин;

- топографії інтегральних мікросхем;

- комерційна таємниця;

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

У теорії цивільного права об'єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об'єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага (статті 177--201 ЦК України).

Поняття об'єкта цивільного права і поняття об'єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Поняття «результати інтелектуальної діяльності» охоплює ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, об'єкти суміжних прав; виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, об'єкти промислової власності, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям.

Перераховані об'єкти уже є об'єктами правової охорони, оскільки вони визнані державою такими. Але далеко не всі результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права інтелектуальної власності. Останніми можуть бути лише ті результати, що одержали правову охорону.

Отже, слід відрізняти об'єкти цивільного права, об'єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об'єкта інтелектуальної власності чи об'єкта правової охорони. Проте вище було зазначено, що це різні поняття.

Слід відокремити такий результат інтелектуальної діяльності як відкриття. Відкриття -- це встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що є вищим науковим досягненням і має велике значення для всього людства. Тому відкриття не може бути об'єктом будь-якого виключного права будь-якої особи чи держави. Особа чи держава може лише закріпити за собою авторський чи державний пріоритет. Відкриття стає надбанням людства і може бути використаним будь-ким без будь-якого дозволу його автора чи авторів і без виплати будь-якої винагороди.

1.1 Об'єкти авторського права.

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір -- це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження у будь-якій об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана твором і, отже, об'єктом авторського права. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набір на комп'ютері чужого твору або навіть його літературна обробка -- редагування, коректура тощо).

Твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптуру, картину тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) не завжди збігається з правом власності на матеріальний носій, в який втілено твір. Тому не слід підміняти твір як об'єкт авторського права рукописом, картиною, примірником книги. На матеріальний носій, в який втілено твір, може існувати окреме право власності, право користування (оренди) тощо, але не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника його авторського права.

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, судові рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про події, що мають характер звичайної прес-інформації. Не визнаються об'єктами авторського права твори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду -- без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Види об'єктів авторського права. Відповідно до ЦК України (ст. 433), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 8) об'єктами авторського права є: а) літературні та художні твори, зокрема:

-- романи, поеми, статті та інші письмові твори; -- лекції, промови, проповіді та інші усні твори; -- драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори; -- твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; -- фотографічні твори; -- твори ужиткового мистецтва; -- ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; -- переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів (похідні твори); -- збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної власності;

б) комп'ютерні програми; в) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; г) інші твори.

1.2 Об'єкти суміжних прав.

Відповідно до ЦК України (ст. 449), Закону України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 35) об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення.

Виконання -- це представлення творів, фонограм, відеограм, виконань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засобів (телерадіомовлення, кабельного телебачення та інших технічних засобів), а також показ кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності (із супроводом або без супроводу звуком).

Фонограма -- це будь-який виключно звуковий запис виконань або інших звуків.

Відеограма -- це відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких рухомих зображень, крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору.

Програма (передача) організації мовлення -- програма (передача), створена самою організацією мовлення, а також на її замовлення і за рахунок її коштів іншою організацією.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність з'явилося нове поняття -- «суміжні права». Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить розділ III, який так і називається «Суміжні права». Слід зазначити, що до прийняття цього Закону цивільне законодавство України не передбачало правової охорони суміжних прав.

Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні, як правило, об'єктів авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, інтерпретації, використання уже оприлюднених творів літератури і мистецтва.

Наприклад, поет написав слова пісні, композитор -- музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів (користувачів) тільки певним виконавцем -- співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Це не просто використання чужого твору, а його реалізація, якою може бути інтерпретація, подання тощо. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

Під суміжними правами розуміються права виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав: 1) права виконавців; 2) права виробників фонограм; 3) права виробників відеограм; 4) права організацій мовлення.

То постає запитання -- права на що. Тобто, що є об'єктом суміжних прав. До об'єктів суміжних прав належать виконання фонограми, відеограми і програми теле- чи радіомовлення. Виконанням визнається здійснення чужого твору фізичною особою. Це може бути гра артиста на сцені чи в кіно, гра музиканта, спів співака, танець танцюриста, декламація декламатора, керівництво диригентом оркестром, хором у процесі розучування і публічного виконання музичних творів або будь-який інший спосіб виконання твору літератури чи мистецтва.

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р у колі -- ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

1.3 Об'єкти промислової власності. Об'єкти винаходів

Основними об'єктами промислової власності, як уже зазначалося, є результати винахідництва та промислові зразки.

Винахідництво -- один із найбільш поширених і масових видів творчості, що практично доступний кожному. У нашій державі винахідницька діяльність регулюється Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. зі змінами і доповненнями від 21 грудня 2000 р. та ЦК України.

При цьому варто зробити таке застереження: закони України про промислову власність регулюють не творчу діяльність зі створення винаходів чи інших об'єктів промислової власності, а суспільні відносини, що складаються у процесі створення, виявлення, оформлення, використання та охорони результатів науково-технічної творчості. Слід пам'ятати, що сама творчість будь-якому регулюванню не підлягає, але право може створювати сприятливі умови для успішної творчості, або навпаки, створювати несприятливі умови, за яких винахідництво буде розвиватися повільно або зовсім не буде розвиватися. Щоправда, винахідництво -- така властивість людини, без якої вона існувати не може.

Новим у законодавстві про промислову власність є введення до кола результатів технічної творчості такого об'єкта як корисна модель.

Чинним законодавством встановлено вимоги, яким мають відповідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог можна дати визначення об'єктів.

Винахід -- це технологічне (технічне) вирішення у будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, що відповідає вимогам патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має винахідницький рівень і відповідає промисловій придатності.

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. Такий рівень щодо заявленої пропозиції визнається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу.

Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент в Україні чи за кордоном.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в ст. 6 п. 2 визначає об'єкти винаходу. Ними можуть бути:

- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо);

- спосіб;

- застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Отже, поняття «винахід» є об'єктом цивільного права, права інтелектуальної власності, результатом інтелектуальної діяльності. У свою чергу винахід, як результат технічної творчості, може стосуватися різних сфер діяльності людини, але всі вони згруповані у дві групи: продукти або способи.

Корисна модель -- це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислово придатним. Так, наприклад, двигуни внутрішнього згорання можуть бути багатьох різноманітних форм, але за своєю сутністю вони однакові, а їх внутрішня будова і є корисна модель.

Винаходи і корисні моделі -- близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоздатності, як умови світової новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті -- до винаходів належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням, до корисних моделей -- конструктивне, виконання пристрою.

Сутність корисної моделі полягає в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим рішенням, то корисна модель -- новим компонуванням елементів пристрою. Таке рішення тому і називається «корисна модель» певного пристрою, тобто нове розміщення елементів пристрою.

Промисловий зразок -- це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 p., із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. (далі -- Закон про промислові зразки). Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислово придатний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи або якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. На визнання промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом шести місяців до дати подання заявки.

Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

1.4 Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Комерційне (фірмове) найменування.

Об'єктом комерційного найменування є назва або ім'я, під якими підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі інших учасників цивільного обороту. Одже, основним призначенням комерційного найменування (фірми) є індивідуалізація окремих учасників цивільного обороту.

Назва підприємства або ім'я підприємця (власника) як об'єкт правової охорони має відповідати певним вимогам, що виробилися у практиці. В основі цього об'єкта (назви чи імені) має лежати принцип істинності фірми. Це означає, що найменування фірми повинно містити вказівку, яка відповідатиме дійсності, на організаційно-правову форму підприємства (казенне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо).

Найменування має відображати тип підприємства --державне, комунальне, приватне, а також профіль його діяльності (виробниче, науково-виробниче, наукове, комерційне тощо).

До найменування фірми не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману. Так, наприклад, власник приватного підприємства не повинен включати до комерційного найменування таке позначення, що асоціюється у клієнтів з державною належністю підприємства.

За ЦК України комерційне найменування охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його державної реєстрації з моменту першого використання. Комерційне найменування може використовуватися на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з діяльністю фірми. Воно використовується також при демонстрації товарів на виставках і ярмарках, що проводяться на території України.

Комерційне найменування юридичної особи може бути використане в належній їй торговельній марці.

Комерційне найменування не може відчужуватися окремо від підприємства. Проте юридична особа може передати виключне право на використання свого комерційного найменування іншим особам за виключною чи невиключною ліцензією.

Об'єкти торговельних марок

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. зі змінами не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торговельною маркою. Він наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані такими торговельними марками. Звідси напрошується висновок, що всі інші позначення, не зазначені в цьому Законі, можуть бути визнані торговельними марками. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації, таке як торговельна марка, не повинне відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює. Правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови у наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безперечно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим.

Норми Паризької конвенції не допускають використання у знаках навіть стилізації державних символів.

Отже, вимоги до торговельної марки у згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою.

Позначення, заявлене як торговельна марка, має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки.

Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим у межах України.

Відповідно до Закону основні функції знака для товарів і послуг -- це індивідуалізація виробленої продукції і наданих послуг, захист їх якості та інших чеснот від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Торговельні марки -- це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» об'єктами знака визначає словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів (п. 2 ст. 5 Закону, ст. 492 ЦК України). Найбільш ефективним і поширеним об'єктом торговельних марок є словесні позначення. їх питома вага в масі товарних знаків у країнах з високорозвиненою економікою досягає 70 відсотків.

Серед словесних знаків розрізняють два типи. Перший тип -- словесні знаки, в яких охороняється лише саме слово, наприклад, Славутич. Другий тип -- це знаки, виконані в особливій шрифтовій манері. У них охороняється шрифт, характер розташування букв, їх відносний розмір, фон та інші часто візуальні, інформативні елементи.

Зображувальними знаками для торговельних марок можуть бути художні, графічні та інші подібні позначення. В історії торговельних марок вони найдавніші. Назва цих об'єктів торговельних марок свідчить про їх характер і вони здебільшого втілені в малюнку, рисунку, кресленні: Часто це буває результат образотворчої діяльності і в такому разі таке позначення може стати об'єктом авторського права. Зображення може стосуватися фігур людей, тварин, птахів, бути орнаментом, стилізованим зображенням тощо.

Об'ємні товарні знаки. Найчастіше об'ємний знак торговельної марки повторює форму самого виробу або його упаковки, що характеризується тримірністю. Проте знак може не лише повторювати предмет, а й бути новим. Найбільш поширеними об'ємними знаками для товарів є оригінальні упаковки, наприклад, флакони для парфумів або пляшки для спиртних напоїв. Деякі об'ємні знаки торговельної марки наближаються до промислових зразків. Проте між ними є істотні відмінності. Об'ємний товарний знак має своїм призначенням вирізняти товари одного виробника від таких самих товарів іншого виробника. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Комбіновані знаки є поєднанням словесного і зображувального позначень, тобто вони складаються із двох частин -- словесної і зображувальної, які мають і смислове значення. Зображувальна частина в основному ілюструє словесну частину позначення. Обидві частини, безперечно, мають бути пов'язані композиційно і сюжетно та складати єдине ціле. Комбіновані знаки торговельних марок мають відповідати вимогам, що виробилися до інших об'єктів товарних знаків.

Комбіновані товарні знаки у свою чергу поділяються на три види: 1) позначення, в яких переважає словесна частина; 2) позначення, в яких мають місце суміщення словесного і зображувального позначень з метою їх сумісного впливу; 3) позначення, в яких переважає зображувальна частина.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає можливість реєструвати як знаки торговельних марок, так і інші позначення (п. 2 ст. 5 цього Закону). До цих інших позначень можуть належати звукові і світлові позначення. Звукове позначення надається у вигляді фонограми, в якій зазначається вид звуку (музичний твір або його частина, шуми будь-якого походження та інше сполучення звуків). Це може бути, наприклад, пташиний спів. Якщо реєструється світловий знак, то наводиться характеристика світлових сигналів чи символів, їх послідовність, тривалість світіння та інші особливості. До заявки додається відеокасета.

У світовій практиці як позначення товарних знаків реєструються нюхові позначення (пахучі знаки).

РОЗДІЛ 2. ДОГОВОРИ ПРО СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Створення юридичних осіб

Термін «створення» юридичних осіб -- це правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації юридичних осіб в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'єкта права. Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їхні окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За законами України «Про власність» (статті 6, 33), таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, котрі мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками (співзасновниками) можуть бути «фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України».

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу.

Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Рішення про примусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців.

Підприємство може створюватись шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти господарського права без прав юридичної особи -- свої відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо з правом відкриття поточних та інших рахунків. Відособлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються підприємством. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їхньої реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Аналогічно створюються дочірні підприємства. За законодавством України, правом створювати дочірні підприємства наділені господарські товариства. Дочірні товариства мають бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації підприємства.

Новий підхід застосував законодавець порівняно з положеннями старого Цивільного кодексу (стаття 24) до поділу юридичних осіб на види. Так, традиційно юридичні особи класифікувалися залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися. За такими ознаками юридичні особи поділялися на державні, приватні, колективні, змішані. У якості критерію розмежування юридичних осіб на види застосовується також мета діяльності юридичної особи. Так, юридичні особи, головною метою діяльності яких є одержання прибутку, вважаються комерційними. Це господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. Некомерційними юридичними особами визнаються ті, що не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. До некомерційних юридичних осіб належать політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші. Однак розробники Цивільного кодексу відмовилися від такої класифікації. Натомість застосували поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права.

Так, відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Для поділу юридичних осіб на публічні і приватні юридична наука використовує різні критерії. Відповідно до статті 81 таким критерієм виступає порядок створення. А саме в основі виникнення юридичної особи публічного права лежить розпорядчий спосіб, тоді як юридична особа приватного права створюється шляхом вільного волевиявлення фізичних чи юридичних осіб. Зокрема, різна юридична природа актів, на підставі яких створюються зазначені юридичні особи. Статтею 81 визначено, що юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 Цивільного кодексу (для товариства установчими документами є статут або засновницький договір, для установи - індивідуальний або спільний установчий акт). Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Відповідно різним є і законодавство, яким регулюється порядок створення таких юридичних осіб: цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права, порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Тобто юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій (наприклад, міністерства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади). Тоді як юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах з метою участі у цивільному обігу.

Щодо регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у міністерства виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, діють на рівних засадах з іншими учасниками.

Новим є не лише закріплений на законодавчому рівні поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного і приватного права. Принципово відмінними є і запропоновані Цивільним кодексом організаційно-правові форми юридичних осіб. Згідно із ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Таким чином, перелік організаційно-правових форм юридичних осіб не є вичерпним.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Статтею 84 визначено, які товариства слід вважати підприємницькими. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Визначення непідприємницьких товариств містить стаття 85 Цивільного кодексу: непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. Причому непідприємницьким товариствам дозволяється поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Таким чином, і підприємницькі товариства, і непідприємницькі товариства можуть здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку. Основна різниця (головний критерій їх розмежування) - це можливість розподілу отриманого прибутку між учасниками товариства. Підприємницькі товариства створюються з метою отримання і розподілу такого прибутку між його учасниками, тоді як учасники непідприємницького товариства такого права не мають і зобов`язані використовувати отриманий прибуток для забезпечення основної діяльності товариства. Відмінними є також організаційно-правові форми, у яких можуть створюватися зазначені види товариств. Так, підприємницькі товариства можуть створюватися лише у формі господарських товариств (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничих кооперативів, правовий статус яких врегульовано, зокрема, крім Цивільного кодексу, також Законами України “Про господарські товариства” та “Про кооперацію”. Відносно організаційно-правових форм непідприємницьких товариств Цивільний кодекс не дає вичерпного їх переліку, вказуючи лише, що особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом (частина друга статті 85). Зокрема, правовий статус непідприємницьких товариств на сьогодні визначається Законами України ”Про об`єднання громадян”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про благодійництво та благодійні організації”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про торгово-промислові палати в Україні”.

Статтею 81 Цивільного кодексу визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Тобто поряд з класифікацією юридичних осіб на публічні і приватні, встановлюється також поділ юридичних осіб залежно від поєднання елементів майнового і особистого характеру. Саме в основі поділу юридичних осіб на товариства й установи лежить можливість управляти діяльністю створюваної юридичної особи. Установою згідно з Кодексом є організація, створена одним або кількома засновниками, які не беруть участі в її управлінні, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ також встановлюються законом. Крім того, слід зазначити, що установам, як і непідприємницьким товариствам, надається поряд із своєю основною діяльністю право здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

2.2 Засновницькі документи та їх підготовка

До основних документів, що підтверджують статус юридичних осіб, відносять статут та засновницький договір. Створення малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів, об'єднань, підприємств та інших підприємницьких структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюватимуть індивідуальні, приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу необхідним документом є статут підприємства, для повного, командитного товариства з колективною формою бізнесу - засновницький договір, а для акціонерних, товариств з обмеженою, а також додатковою відповідальністю та різних об'єднань підприємств - необхідні обидва ці документи. Процедура та механізм їх організації мало чим відрізняються. Це зовсім не означає можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, що ґрунтується на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випадках, коли один із документів не є обов'язковим.

Оскільки статут і засновницький договір підприємств, фірм мають самостійне значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджувати і змінювати в тому самому порядку. Вони не повинні текстуальне дублювати один одного, хоча найбільш принципові положення слід формулювати ідентично. Це стосується, зокрема, найменування підприємства (фірми) та його місцезнаходження; обсягу статутного фонду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку і строків внесення вкладів; розподілу прибутку; формування і повноваження органів управління; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевагу слід віддавати положенням засновницького договору, зареєстрованого нарівні зі статутом.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежування змісту засновницького договору та статуту. Разом з тим у Законі України „Про підприємства в Україні" визначено обов'язкові ознаки статуту кожного підприємства. Це визначення у статуті власника і назви підприємства; його місцезнаходження; предмету і цілей діяльності; органів управління, порядку їх формування і компетенції; повноважень трудового колективу і його виборних органів; органу, що має право представляти інтереси трудового колективу; порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації і ліквідації підприємства Звідси зрозуміло, що докладна фіксація зазначених положень - прерогатива статуту. Вони можуть, звичайно, бути і в тексті засновницького договору, але лише у загальній формі. Це загальні положення, що входять до статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до статуту додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України „Про банки і банківську діяльність"), фондової біржі (ст. 34 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу"), різних товариств (ст. 4 Закону України „Про господарські товариства").

Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому розумінні статут - це акт підприємства, що внутрішньо регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з наступних розділів: „Загальні положення", „Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності" „Зовнішньоекономічна діяльність" „Права фірми" „Майно фірми" „Фонди фірми" „Виробничо-господарська діяльність" „Управління фірмою та її трудовим колективом" „Організація та оплата праці" „Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків" „Облік, звітність і контроль" „Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)"

Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст - об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому основним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Це виявляється і в структурі договору, яка має такі розділи: „Преамбула" „Предмет договору" „Загальні положення договору" „Юридичний статус фірми" „Види діяльності" „Статутний фонд і вклади засновників (учасників)" „Права та обов'язки засновників (учасників)" „Управління фірмою" „Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків" „Решта умов" „Відповідальність за порушення договору" „Умови розірвання договору" „Умови та строки набуття договором чинності" (дод. 4).

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні майнової бази; умови участі у розподілі прибутків та ризиків; конкретні одно - та двосторонні права й обов'язки учасників; порядок передавання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання; відповідальність партнерів за неналежне виконання своїх обов'язків; форс-мажорні обставини (тобто обставини так званої „непоборної сили"), що вивільняють учасників від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання прийнятих на себе зобов'язань; порядок вирішення суперечок між учасниками і право, що застосовується; конфіденційність у ході створення і діяльності фірми; строк діяльності.

Крім зазначених, до статуту та засновницького договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законодавству.

У деяких випадках в засновницькі документи намагаються включити якомога більше прав, властивих кожній юридичній особі. В цьому немає практичної потреби, оскільки правами, визначеними цивільним законодавством, наділяється кожний суб'єкт господарювання, який є власником завдяки статусу юридичної особи. В засновницьких документах необхідно фіксувати ті особливості правового статусу, які випливають з конкретної організаційно-правової форми, або з вимог закону до фіксації тих чи інших положень статуту.

Наприклад, для господарських товариств у найменуванні кожного конкретного підприємства має бути зазначено вид товариства та предмет його діяльності, одночасно забороняється вказувати належність до відповідних міністерств, відомств, громадських об'єднань. В окремих випадках є обмеження мінімального обсягу статутного фонду; для акціонерного товариства - сума еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам (відповідно до ставки на момент його створення); для товариства з обмеженою відповідальністю - 625 мінімальним заробітним платам. Відсутність відповідної інформації може стати причиною відмови у державній реєстрації. Так, для підприємства, що функціонує у формі товариства з обмеженою відповідальністю, така відмова може бути у випадку не визначення порядку внесення змін в засновницькі документи або порядку прийняття рішень органами товариства

Засновницькі документи - важливий атрибут підприємницького бізнесу, що підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом з тим, користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Процес укладання засновницьких документів передбачає:

- підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;

- попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

- збирання і узагальнення необхідних матеріалів;

- створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;

- юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;

- підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають:

- питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності та функціонування;

- проекти найменування фірми та її юридичну адресу;

- склад засновників;

- строки розробки засновницьких документів;

- організаційні питання.

Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі засновники. В разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та засновницький договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом та подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємство (фірма) дістає право на функціонування.

авторське право юридична особа

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р. // Відомості ВРУ. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Винахід / Л.І. Ніколаєнко, Г.П. Добриніна, Л.А. Меняйло та інші. За ред. В.Л. Петрова. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999. - 136 с.

3. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000.-188 с

4. Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", від 15.12. 1993 р. № 3689-ХИ (зі змінами та доповненнями) // Відомості ВРУ. - 1994. - № 7.

5. Закон України "Про авторське право та суміжні права" від 23.12.1993 р. № 3792-XII (зі змінами та доповненнями) // Відомості ВРУ.-2001.-№32.

6. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 р. 3688-ХІІ // Відомості ВРУ. - 1994. - № 7.

7. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ у ред. від 01.06.2000 р. (зі змінами та доповненнями) // ОВУ. - 2000. - № 26.

8. Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5.11.1997 р. № 621/97-ВР (зі змінами та доповненнями) // ОВУ. - 1997. - № 48.

9. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16.06.1999 p. № 752-XIV (зі змінами та доповненнями) //ОВУ.-1999.-№28.

10. Інтелектуальна власність. Основні поняття. - Хмельницький: ХДЦНТЕІ, 2001. - 29 с

11. Корисна модель / Л.І. Ніколаєнко, Г.П.Добриніна, Л.А. Ме-няйло та ін., за ред. В. Л. Петрова. - К.: Видавничій дім "Ін Юре", 1999.- 128 с.

12. Товарний знак / Л.І. Ніколаєнко, А.П. Буттєва, Л.А. Ме-няйло, В.М. Радомський за ред. В.Л. Петрова. - К.: Видавничій дім "Ін Юре", 1999.- 123 с.

13. Цивільний кодекс України: Закон України від 29.11.2001 р. -К.: ВТФ "Велес", 2002. - 88

14. www.ukrpravo.com.

15. www.spon.kiev.ua.

16. www.sdip.kiev.ua.

17. Підприємницьке право: Навч. посібник / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М. - Київ: Істина, 2001. - с.152.

18. ст. 9 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.05.1991 р. №887-ХІІ

19. Підприємницьке право України / За ред. Шишки Р.Б. - Харків: Еспада, 2000. - с.81

20. Луць В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.272.

Размещено на Allbest.ru