Спосіб вчинення злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ України Інститут заочного та дистанційного навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з Криміналістики

Київ 2008

Зміст

Вступ

Спосіб вчинення злочинів: поняття, та його значення для розслідування злочинів

Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

Типові слідчі версії у справах про вбивства

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Процес розслідування є специфічною діяльністю уповноважених законом органів та осіб, яка здійснюється на підставі застосування засобів криміналістичної техніки, прийомів слідчої тактики, методів розслідування певних видів злочинів. У здійсненні процесу розслідування злочинів синтезуюча роль належить криміналістичній методиці та науковим рекомендаціям криміналістики. Основою методики є система методів розслідування, що покликана сприяти повному та всебічному розкриттю злочинів, збиранню та об'єктивній оцінці доказів на підставі закону і криміналістичних рекомендацій.

Теорія криміналістики і слідча та розшукова практика виробили основні методи розкриття злочинів: від відомостей про спосіб та механізм вчинення злочину до методу його розкриття; від мотиву вчинення злочину до методів встановлення передбачуваного злочинця; від потерпілих до методів виявлення підозрюваної особи; від осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, до методів встановлення інших осіб та обставин; від відомого кримінального епізоду до методів виявлення інших, пов'язаних з ним епізодів.

Методика розслідування злочинів, як структурна частина науки криміналістики, органічно пов'язана з іншими її розділами - загальною теорією криміналістики, криміналістичною технікою і криміналістичною тактикою. У цілісній науковій системі криміналістики методика розслідування є заключним розділом, як зазначалося, синтезуючим наукові положення криміналістичної техніки й тактики щодо завдань і програм виявлення і розкриття окремих видів злочинів.

Система методики розслідування злочинів відповідає побудові особливих частин наук кримінального права та кримінального процесу. Така однотипність визначається спільністю об'єктів, що вивчаються, єдність завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю та впливом між наукових зв'язків. Система окремих методик розслідування в основному відповідає побудові особливої частини кримінального права, а внутрішня структура кожної окремої методики будується згідно з процесуальними стадіями провадження кримінальної справи.

Спосіб вчинення злочину розглянутий в цій контрольній роботі в аспекті його значення для розслідування злочинів є елементом кримінальної характеристики злочину, яка в свою чергу разом з слідчими версіями, також розглянуті в цій контрольній роботі, відносяться до структури методик розслідування.

1. Спосіб вчинення злочинів: поняття, та його значення для розслідування злочинів

Злочин є складним соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв'язками і відношеннями між його елементами. Криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону. Злочин у діяльнісному плані це динамічна система, яка має різні форми взаємодій об'єктів живої і неживої природи. В структуру її елементів входять: суб'єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких учинено злочин; спосіб учинення злочину; результат злочину, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу, поведінка осіб причетних до вчиненого злочину, або які випадково стали його очевидцями. Елементи динамічної системи в процесі вчинення злочину взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину.

Спосіб вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони злочину може бути прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст. 187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190); або однозначно випливати із змісту закону, про що свідчить характер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384) - обман і т.п.

Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину. Наприклад, передбачене в ст. 120 доведення до самогубства відсутнє, якщо не було жорстокого поводження з потерпілим чи систематичного приниження його людської гідності, шантажу або примусу до вчинення протиправних дій. Спосіб має істотне значення для правильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу вчинення злочину диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності (статті 185-191). Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. Наприклад, вбивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 115), є спеціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115).

Спосіб учинення злочину це образ діяльності суб'єкта, що не тільки його поведінка, але й закономірне відтворення використання предметів засобів діяльності. У зв'язку з цим спосіб опосередкований об'єктивними умовами, в яких виникла і розвивалась протиправна дія. Злочинець і образ його дії пов'язаний з місцем учинення злочину і особистістю потерпілого. Відомо, що при вчиненні убивства особою, яка перебуває з потерпілим у близьких стосунках (родич, близький друг, знайомий), злочинець найчастіше намагається сховати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення убитого, створити неправдиве алібі і т.ін. В цьому разі за слідами злочину звичайно висувають дві типові версії: "Злочинець свій", "Злочинець чужий", тобто не знайомий з потерпілим.

Спосіб вчинення злочину завжди конкретний. Розповсюдженість даного способу злочину, конкретні прийоми його застосування, технічні і інші засоби, що використовуються, їхні конструктивні особливості, шляхи використання при підготовці і вчиненні злочину, все це входить в криміналістичну характеристику способів вчинення злочинів. В окремих складах спосіб вчинення злочину взагалі не має кримінально-правового значення, але в криміналістичній характеристиці він залишається одним з важливих елементів.

В багатьох випадках спосіб являє собою цілу систему дій з численними її елементами. Відомості про те, як готується злочин, яким чином проводяться тренування, як і де готуються або пристосовуються необхідні знаряддя злочину і інші технічні засоби, які джерела їхнього одержання, які недоліки в обліку і зберіганні цих засобів полегшили доступ до них злочинних елементів, які технологічні процеси, обладнання, матеріали використовувались для їхнього виготовлення, яким чином вони застосовувались при вчиненні злочину і т.д. Всі ці дані також повинні бути віднесені до криміналістичної характеристики злочинів.

Спосіб вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони злочину має велике значення для розслідування злочинів, як елемент кримінальної характеристики злочинів пов'язаний з іншими елементами кримінальної характеристики злочинів. Р.С.Бєлкін сформулював часткові закономірності зв'язків способу вчинення злочину:

по-перше, зв'язок між способом дії і слідами злочину полягає в тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку із приміщення закритого складу, то обов'язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна або його частини, зламані перешкоди, замикаючі пристрої, виявлення злочинця на місці події. Якщо труп знаходять висячим у зашморгу, то обов'язково виникають специфічні сліди (на шиї странгуляційна боріздка, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити самоповішення від його інсценування. Використання вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді, на місці події залишаються гільзи, кулі, кіпоть, неспалені порошинки, пижі і т. ін. Разом з тим виразність слідів не завжди буває очевидною, відбитки можуть бути невидимими, погано видимими і їх знаходження вимагає використання технічних засобів.

По-друге, зв'язок способу, яким було вчинено злочин, з особистістю злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, часом називають "почерком злочинця", але за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних факторів, котрі не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв'язок має імовірний характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом із тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, автоматизовані бази даних, що використовуються для розслідування злочинів.

По-третє, залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватись в усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних об'єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину. Ситуації можуть бути зовсім різними, і врахувати їх при дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей зв'язок має різний ступінь кореляції, і все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.

Криміналістичні характеристики окремих видів злочинів мають важливе значення для розробки техніки, тактики і методики їхнього розкриття, але неправильно було б стверджувати, що криміналістична характеристика злочинів є основою методики розслідування. Основоположним в методиці розслідування злочинів є кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та сучасні можливості природних, технічних і суспільних наук, що визначають рівень розвитку криміналістики. Власне кримінальний закон, кримінально-правова характеристика, дана законодавцем, визначає, з приводу чого повинно бути проведене розслідування і які елементи даного складу злочину необхідно встановити по кримінальній справі. Це - головне у визначенні напрямку і завдань розслідування.

Способи і засоби встановлення елементів складу злочину визначаються кримінально-процесуальним законодавством, яке детально регламентує весь процес розслідування і встановлює чіткі критерії припустимості тактичних прийомів. Криміналістичній характеристиці злочинів в розробці методики розслідування належить важлива, але у порівнянні з кримінальним і кримінально-процесуальним законами допоміжна роль. Криміналістична характеристика окремих видів злочинів як наукова категорія криміналістики має важливе значення не тільки для методики розслідування окремих видів злочинів, але і для криміналістичної техніки і слідчої тактики. Криміналістична техніка, тактика розкриття злочинів і тактичні прийоми виконання слідчих дій розвиваються з урахуванням криміналістичних характеристик окремих видів злочинів з використанням даних про сучасні особливості злочинної діяльності, змін її способів і засобів, що злочинці прагнуть пристосувати до обстановки, що змінюється і зробити їх більш прихованими і надійними.

Криміналістична характеристика, розкриваючи типові особливості підготовки, вчинення і приховування даної групи (виду) злочинів, допомагає завдяки цьому знаходити найбільш ефективні тактичні прийоми і технічні засоби їхнього розкриття. В цьому сенсі вона є однією з важливих методологічних проблем криміналістики.

2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики

розслідування злочин криміналістика

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, що викликає неоднозначне його розуміння і тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність тактичного прийому: розгляд тактичного прийому як своєрідної наукової рекомендації або визначення тактичного прийому як спосіб дії чи лінію поведінки. У визначенні поняття тактичного прийому необхідно вказувати, що це саме спосіб дії. Підставою для цього є такі міркування:

- визначення поняття тактичного прийому як наукової рекомендації містить вказівку на джерело його формування, але не відображає самої сутності прийому;

- в етимологічному розумінні прийом означає «спосіб здійснення чого-небудь», рекомендація ж - це тільки порада, побажання;

- спосіб передбачає практичну реалізацію прийому, тоді як рекомендація існує лише абстрактно.

Тактичним прийомом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його реалізації. Раціональність і ефективність способу дії (тактичного прийому) є його істотними ознаками. Разом з тим зазначені ознаки ще не дають змоги відокремити тактичний прийом від інших способів дії (організаційних, підготовчих, технічних тощо).

Відокремлення тактичного прийому від інших способів дії криється в його психологічній сутності, особливостях психологічного механізму його реалізації. Такий механізм реалізації тактичного прийому припускає: його психологічну спрямованість, пов'язану з викриттям неправди, актуалізацією забутого, відтворенням події, що трапилася, знаходженням прихованого тощо; безпосередню чи опосередковану взаємодію між слідчим (суддею) і його респондентами; психологічний ефект від використання прийому (що пов'язано з одержанням об'єктивних показань, виявленням слідів і знарядь злочину, встановленням місцеперебування тайника тощо).

Визначення поняття тактичного прийому передбачає урахування і такої його ознаки, як ситуаційна зумовленість. Слідча ситуація справляє чималий вплив як на обрання тактичних прийомів, так і на доцільність їх застосування в тих чи інших умовах.

З урахуванням викладеного, тактичний прийом - це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до числа яких належать законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Законність, як принцип застосування тактичних прийомів, полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю ці прийоми повинні повністю відповідати духу і букві закону. Тактичний прийом може застосовуватися лише в межах тих слідчих і судових дій, порядок здійснення яких визначений кримінально-процесуальним законом. Відповідність тактичного прийому вимогам законності означає також й те, що він не може суперечити закону. Так, у процесі провадження такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів серед меншого числа, ніж про це вказано в нормі закону (статті 174, 175 КПК). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності.

Допустимість тактичного прийому пов'язана не тільки з його законністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не можуть містити в собі елементів неправдивої інформації, введення особи в оману, вчинення такого впливу на психіку людини, що тягне за собою негативні наслідки. Неприпустимими є тактичні прийоми, засновані на насильстві, погрозах, обмані, використанні аморальних спонукань, культурної відсталості, релігійних упереджень тощо.

Важливою вимогою, що ставиться до тактичних прийомів, є їх науковість, під якою розуміють відповідність прийому науковим даним, що лежать в основі його формування. Розробка тактичних прийомів ґрунтується на даних різних наук - психології, логіки, педагогіки, лінгвістики, кібернетики та ін. Проте вимога науковості не вичерпується цим. Вона перш за все визначає природу тактичного прийому. Наукова обґрунтованість передбачає: науковість прийому за джерелом його походження; відповідність прийому сучасному стану науки; можливість наукового передбачення результатів використання прийому.

Наступною вимогою до тактичних прийомів виступає їх вибірковість як спроможність вирішувати тактичні завдання у певних ситуаціях. Ситуативний характер прийомів, залежність їх від обставин, що виникають під час провадження досудового чи судового слідства в цілому або при проведенні окремих слідчих (судових) дій, зумовлює потребу опрацювання найрізноманітніших тактичних прийомів.

Серед вимог, які висуваються щодо тактичного прийому, є також його пізнавальна цінність. Тактичні прийоми за своїм призначенням і спрямованістю сприяють пізнанню, переслідують мету одержати доказову інформацію (знайти сліди чи знаряддя злочину, одержати показання від свідка чи обвинуваченого, встановити особу злочинця чи жертви тощо).

Важливою проблемою у криміналістичній тактиці є визначення характеру взаємозв'язку і розмежування тактичних прийомів та процесуального порядку провадження слідчих і судових дій. З цього приводу в юридичній літературі висловлені дві протилежні точки зору. Прибічники однієї з них (Р. С. Бєлкін) вважають, що у кримінально-процесуальному законі можуть міститися тактичні прийоми. Вони зазначають, що тактичний прийом, який став нормою закону, не втрачає свого криміналістичного змісту. Інші криміналісти (В. О. Коновалова) стверджують, що у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися ніякі тактичні рекомендації чи прийоми.

На мій погляд, у кримінально-процесуальному законі не можуть міститися тактичні прийоми, бо, по-перше, тактичний прийом ґрунтується на процесуальних нормах і не повинен суперечити їм; по-друге, процесуальна норма, навіть альтернативна, не може бути тактичним прийомом через те, що вона має розпорядчий або обов'язковий характер у певних межах; по-третє, тактичний прийом є більш гнучким, його застосування визначається ситуаційною зумовленістю, яку законодавець у деталях передбачити не може, а може представити та приписати тільки загальний процесуальний порядок; по-четверте, тактичний прийом не може бути застосований в «усіх випадках» -- лише при певних умовах, обставинах, відповідних ситуаціях його застосування буде оптимальним.

Різноманітність тактичних прийомів вимагає їх наукової класифікації. Класифікація визначає систему підпорядкованих понять (класів, об'єктів) і використовується як засіб для встановлення зв'язку між ними. Значення наукової класифікації полягає у тому, що вона передбачає вивчення закономірностей об'єктів, дослідження їх природи.

У криміналістичній літературі здійснюються спроби класифікувати прийоми. Складність класифікації тактичних прийомів визначається великою кількістю підстав, за якими вони можуть бути поділені, та неоднозначним розумінням сутності тактичного прийому.

Аналіз праць з криміналістики свідчить, що існує близько двох десятків класифікацій тактичних прийомів, але багатьма авторами за основу класифікаційних побудов часто беруться довільні ознаки, властивості чи положення.

Найпоширенішою є класифікація тактичних прийомів за джерелом походження. Так, їх поділяють на прийоми, що ґрунтуються на застосуванні логіки, психології, НОП (О. М. Васильєв). Однак, запропонована класифікація є спірною через такі міркування:

1) вона демонструє окремі джерела формування тактичних прийомів і тому має теоретичне, а не практичне значення;

2) є однобічною, бо не охоплює всі можливості формування прийомів;

3) підстава класифікації є недостатньо точною, оскільки у всіх випадках тактичний прийом має декілька джерел;

4) у цій класифікації тактичними прийомами називаються й такі, що не можуть належати до прийомів (слідча версія, планування, розміщення та використання сил та ін.);

5) до тактичних прийомів зараховані не тільки способи дії, а й методи і навіть напрями діяльності слідчого.

Дискусійні погляди щодо існування двох тактик - криміналістичної та процесуальної - дали змогу окремим авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов'язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може міститися у нормах закону. Однак такий погляд не можна визнати правильним.

Викликає заперечення класифікація тактичних прийомів за рівнем їх складності - поділ на складні (комплекс, сполучення кількох простих прийомів, що забезпечують досягнення визначеної мети) та прості (елементарні) (М. О. Селіванов). Складні прийоми є не що інше, як їх системи (або, як їх іноді називають у криміналістичній літературі, тактичні комбінації). Система ж тактичних прийомів є самостійною категорією криміналістичної тактики.

Класифікація тактичних прийомів повинна сприяти пізнанню їх сутності у всіх різновидах, визначенню закономірних зв'язків між ними, встановленню їх властивостей та ознак. Підставою класифікації має слугувати певна об'єктивна закономірність, яка дозволяє поділяти тактичні прийоми на ті чи інші види, відносити їх до визначеної групи.

Певний інтерес і практичне значення становлять такі підстави класифікації тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії

тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);

тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред'явлення речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та ін: тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого; словесна розвідка; зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається; аналіз ознак предмета пошуків; постановка обшукуваному уточнюючих запитань; використання можливостей типових аналогів тощо);

тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2)за діапазоном використання

тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навички обшукуваного тощо);

тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань; використання типових аналогів; аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3)за об'єктом спрямованості (або сферою реалізації) тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз'яснення важливості правдивих показань; постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.);

тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення; використання уявної реконструкції окремих елементів події -- моделювання з метою відтворення події, що відбулась; зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

4)за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

5)за характером інформації

тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему; роз'яснення значення щиросердого каяття; постановка тих чи інших запитань тощо);

тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

тактичні прийоми, що засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз окремих слідів (предметів); моделювання події, що відбулась; зіставлення інформації місця події з традиційним, природним плином події тощо).

3. Криміналістична версія. Типові слідчі версії у справах про вбивства

У ході розкриття і розслідування злочинів відбувається поступове збирання доказової інформації, починаючи від вірогідних передбачень і закінчуючи достовірними знаннями щодо злочину, який розслідується. Для того, щоб швидше здійснити перехід від вірогідних до достовірних знань, під час будь-якого дослідження суб'єкта пізнання застосовується гіпотетичне мислення. Основною формою такого пізнання є гіпотеза, як висновок з вихідними із нього передбаченнями. В кримінальному і кримінально-процесуальному пізнанні події злочину головним його інструментом є криміналістична версія як різновидність гіпотези, тобто гіпотези, застосованої до окремого соціального явища. Відповідно в кримінально-процесуальній та кримінальній діяльності побудова версій і їх перевірка перетворюються в один із власне криміналістичних методів пізнання.

Основу версії складають прийоми, способи формальної та діалектичної логіки: аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія і гіпотеза. Результати аналізу і синтезу наявної інформації створюють початкову основу для гіпотетичного мислення, в якому більшість версій будується індуктивним шляхом за аналогією.

Для висунення криміналістичної версії слідчий повинен мати певні фактичні підстави, тобто зібрані речові докази, відомості, отримані оперативним шляхом. На підставі цих даних у версії повинно міститись намагання не лише пояснити наявні відомості, але й виявити їх взаємозв'язок та взаємозалежність.

Таким чином, криміналістична версія - це логічно обґрунтоване припущення про наявність і обставини події, що розслідується, дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу відповідного злочину.

За кримінальною справою, як правило, висувається декілька версій. Якщо є підстави лише для одного висновку щодо суті злочину, то необхідність у висуненні загальних версій практично відпадає. Однак, оскільки в таких випадках не завжди всі обставини злочину досить очевидні (наприклад, невідомі мотиви злочину тощо), виникає необхідність у висуненні інших, більш конкретних версій.

Версії класифікують за різними підставами. Зокрема, за суб'єктом побудови версій та використання їх у розслідуванні вони поділяються на: слідчі, судові, експертні, розшукові, версії обвинувачення та версії захисту.

Версії, побудовані з урахуванням ряду схожих фактів, явищ та подій називають типовими. За обсягом події, яка розслідується, версії поділяються на загальні та окремі. Наприклад, версія, яка стосується події злочину в цілому, буде загальною, а стосовно складових злочину і його обставин - окремою.

Версія - це ідеальна логічна модель події злочину в цілому або окремих його обставин, побудована за матеріалами справи. У своєму розвитку версія проходить три стадії: 1) висунення (побудова); 2) аналіз та розроблення; 3) практична перевірка виведених наслідків.

Висунення версій здійснюється на підставі зібраних матеріалів у ході невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Іноді версія може бути побудована на основі повідомлень, які слугували підставою для порушення кримінальної справи, або на основі оперативної інформації та аналогії.

Друга стадія побудови версії - аналіз - становить розроблення висунутого припущення та визначення ряду наслідків, що логічно випливають із цього припущення.

Третя стадія побудови версії складається з практичної перевірки висунутих припущень та співставлення їх з результатами реальних фактів, встановлених у ході перевірки та розслідування.

Процес побудови версій складається з чотирьох етапів: аналіз і синтез матеріалів за справою; пояснення слідчим окремих питань у зв'язку з побудовою версій, тобто висловлення ним припущення; виведення наслідків версій; перевірка версій.

Початком побудови версій є аналіз і синтез наявних у слідчого даних за справою, в результаті яких відбувається певне упорядкування наявної інформації про слідчу ситуацію, що склалася. Вказані дії доповнюються виявленням логічних зв'язків і відносин між відомими обставинами.

Другий етап включає в себе звернення слідчого до наявних у нього знань, до слідчого досвіду, необхідного для пояснення окремих питань у зв'язку з побудовою версії. У даному випадку використовуються відомості із особистого та узагальненого досвіду розслідування подібних кримінальних справ, власна інтуїція.

Реалізація своїх знань і досвіду, узагальнених, довідкових та інших відомостей під час аналізу наявних фактичних даних складає одну із важливих стадій процесу побудови версій. Наскільки вміло слідчий зможе застосувати вказані вище знання і досвід під час аналізу фактичних даних, настільки точніше він оцінить слідчу ситуацію, що склалася, і правильно визначить коло версій, що підлягають перевірці.

Третій етап побудови версій - це їх конкретизація шляхом виведення із них наслідків (висновків). Ця операція здійснюється з допомогою дедукції й аналогії. Дедуктивний метод може мати місце у разі явно недостатньої кількості виявлених за справою доказів. У цьому випадку під час побудови версій виходять не з аналізу певних доказів, а із загального припущення.

У випадку схожої ситуації події злочину слідчі версії можуть виникати за аналогією. Джерелами аналогії під час побудови версій можуть бути:

- оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

- оперативні та слідчі дані стосовно складу розкритих злочинів;

- теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальненні слідчої практики і дозволяють намітити певну кількість версій щодо конкретної категорії злочинів;

- власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

Перевірка версій на відміну від процесу їх побудови є практичною діяльністю осіб, які висунули версії. Мета перевірки - підтвердити чи спростувати припущення, що висунуті у версії, та зроблені із них висновки, і забезпечити встановлення істини V справі. У зв'язку з цим перевірка версій полягає в цілеспрямованому збиранні доказів у порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

З метою запобігання негативних для розслідування наслідків процес перевірки версій повинен відповідати ряду принципових вимог:

всі висунуті версії повинні бути перевірені до кінця;

всі версії перевіряються одночасно (паралельно);

пертими з перевірочних дій виконуються такі, які спрямовані на виявлення і фіксацію слідів, що швидко зникають або можуть бути пошкодженими умисно;

перевага надається тим слідчим діям, де інформація, одержана внаслідок цих дій, може бути використана для перевірки кількох слідчих версій.

Версія вважається обґрунтованою, якщо вона знайшла своє підтвердження зібраними матеріалами.

Успіх розслідування вбивств визначається його плануванням, яке в своїй основі передбачає висунення версій, виявлення доказів внаслідок логічного аналізу їх походження, ролі та значення. Висунення загальних версій є важливим етапом планування і має місце на тій стадії розслідування, коли вже проведені основні невідкладні слідчі дії. Аналізуючи одержані докази, слідчий висуває найбільш ймовірні версії, серед яких суттєве значення мають версії про осіб, які вчинили вбивство, і мотиви вчинення злочину. Залежно від одержаних матеріалів можуть бути висунуті такі слідчі версії:

а)смерть є наслідком убивства;

б)смерть є наслідком самогубства;

в)смерть є наслідком нещасного випадку;

г)природна смерть.

Щодо мотивів вбивства можуть бути висунуті такі версії:

а)вбивство з метою заволодіння майном потерпілого;

б)вбивство із помсти;

в)вбивство з метою приховання іншого злочину і страху викриття;

г)вбивство з метою позбавитися необхідності турбуватися про потерпілого чи з метою одержати свободу дій (вступити в інший шлюб, не сплачувати аліменти та ін.);

ґ) вбивство у сварці, бійці;

д)вбивство з необережності;

є) вбивство при необхідній обороні.

Неприпустимо перебувати в полоні однієї версії, якою б правдоподібною вона не здавалася.

Висунення слідчих версій сприяє вирішенню таких питань: 1) чи вчинено вбивство в місці виявлення трупа; 2) шляхи проникнення вбивці до місця злочину або виявлення трупа; 3) діяла на місці злочину одна людина чи декілька; 4) які зміни на місці події залишив убивця; 5) тривалість перебування вбивці на місці події; 6) час вчинення убивства (час доби); 7) положення жертви і вбивці в момент убивства; 8) які дії, крім убивства, вчиняв злочинець на місці злочину; 9) які предмети залишив убивця на місці злочину; 10) які сліди з місця події могли залишитись на вбивці; 11) хто і звідки міг бачити і чути, що відбувалося.

Висновки

1. Спосіб вчинення злочину в аспекті його значення для розслідування злочинів є елементом кримінальної характеристики злочину, яка в свою чергу відноситься до структури методик розслідування.

2. Спосіб вчинення злочину має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу вчинення злочину виключає склад злочину. Спосіб вчинення злочину має істотне значення для правильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб вчинення злочину важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Спосіб вчинення злочину впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК.

3. Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики і є способом здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях. Тактичний прийом повинен відповідати низці вимог, до числа яких належать законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

4. Криміналістична версія - це логічно обґрунтоване припущення про наявність і обставини події, що розслідується, дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу відповідного злочину. Побудова версій і їх перевірка в кримінально-процесуальній та кримінальній діяльності є одним з криміналістичних методів пізнання. Основу версії складають прийоми, способи формальної та діалектичної логіки: аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія і гіпотеза. Процес побудови версій складається з чотирьох етапів: аналіз і синтез матеріалів за справою; пояснення слідчим окремих питань у зв'язку з побудовою версій, тобто висловлення ним припущення; виведення наслідків версій; перевірка версій.

Перелік використаної літератури

1 Баев О.Я. Тактика следственных действий. - Воронеж, 1995.

2 Бахин В.П. Понятие, сущность и содержание криминалистической тактики. - Симферополь. 1999.

3 Гельманов А.Г. Понятие способа сокрытия преступления и его криминалистическое значение. - Караганда, 1982.

4 Гусев М.Н., Муравьйов А.С. Предупреждение, пресечение и раскрытие убийств. - М., 1992.

5 Зуйков Г.Г. Поиск преступников по признакам способов совершения преступлений. - М., 1970.

6 Карпов Н. С., Євдокименко С.В. Злочинна діяльність. - К.. 2001.

7 Матусовський Г. А., Мітрохін З. І. Криміналістика. - Київ, 2004.

8 Мудьюгин Г. Н. Расследование убийств. замаскированных инсценировками. - М., 1973.

9 Руководство для следователей / Под ред. Н.А. Селиванова, В.А. Снеткова. - М., 1997.

10 Самойлов Г. А. Основы криминологического учения о навыках. - М., 1968.

11 Селиванов Н. А., Видонов Л. Г. Типовые версии по делам об убийствах. - М, 1989.

12 Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ // Право України. - 2003.- № 1.- С. 51-57.

13 Шеремет А. П. Криміналістика. - Київ, 2005.

Размещено на Allbest.ru