Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейській університет економіки і менеджменту

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

на тему «Адміністративне правопорушення та адміністративна відповідальність»

Виконала:

Кладогуб О.О.

Перевірив:

Товстопят Л.М.

Черкаси 2011

Зміст

Вступ 3

I. Адміністративне правопорушення. Поняття адміністративного правопорушення 5

II. Види складів адміністративних правопорушень 14

III. Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності. Юридичні ознаки 18

Висновки 27

Список використаної літератури 29

ВСТУП

Соціальна і юридична природа правопорушень змінювалася протягом довгого часу, і теорія права розробила ряд важливих положень, перш за все про юридичну і соціальну відповідальність.

Юридична відповідальність - одна з форм державного примусу, що забезпечує правову систему суспільства. По суті, це завжди негативна реакція держави на протиправну дію. Ця реакція містить несприятливі наслідки для правопорушника, встановлені правом. Юридична відповідальність встановлюється законом. І якщо організація або громадянин оголошують, що вони не несуть встановлену юридичну відповідальність, це оголошення має нікчемний характер, не виключає відповідальності.

Юридична відповідальність - це одна з форм соціальної відповідальності. Вона встановлюється за порушення правових вимог, а не за їх виконання.

Серед ознак юридичної відповідальності можна виділити: обов'язкова наявність правопорушення як підстава для настання юридичної відповідальності, негативну оцінку державою (засудження) поведінки правопорушника, офіційний характер цієї оцінки, спричинення правопорушнику страждання: морального, фізичного, майнового (матеріального), використання механізмів державного примусу.

В теоретичному плані в залежності від міри суспільної небезпеки правопорушення, заходів впливу на правопорушника розрізняють і види юридичної відповідальності.

Метою даної роботи буде з'ясування поняття та різновидів правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, а також її основні та додаткові ознаки.

Завдання даної роботи полягає в:

- визначити поняття адміністративного правопорушення, його склад, ознаки, структуру та види;

- з'ясувати відмінність адміністративного правопорушення від інших видів правопорушень (цивільних, кримінальних, дисциплінарних);

- дати загальну характеристику адміністративної відповідальності та правові підстави її настання;

- дослідити юридичну природу адміністративної відповідальності.

Об'єкт дослідження полягає в тому, що викладений у роботі матеріал, наведені висновки, положення та пропозиції можуть бути використані у правотворчій діяльності для підготовки нового і вдосконалення чинного законодавства України про адміністративні правопорушення та відповідальність за їх вчинення; в подальших наукових розробках для удосконалення розумінні поняття “адміністративне правопорушення” та “адміністративна відповідальність”; у практичній діяльності органів, уповноважених застосовувати адміністративні стягнення.

Актуальністю даної теми є те, що на даний час наше суспільство переходить на якісно новий рівень відносин і як наслідок цього і як наслідок цього цікава глибока правова реформа навколо державного управління і адміністративного права, адже, адміністративна юридична відповідальність, як і будь-яка інша, має властиві лише їй ознаки, що дозволяє відмежувати її від кримінальної, цивільної, дисциплінарної та інших різновидів юридичної відповідальності.

Предметом дослідження є оцінки адміністративного правопорушення, як явища суспільно небезпечного що спирається на твердження про те, що злочини - це якісно особливий вид правопорушень, а їх основна матеріальна властивість полягає у громадській небезпечності. А також відповідальність що настає за вчинення правопорушення, розгляд адміністративної відповідальності як одного з видів правової відповідальності.

I. Поняття адміністративного правопорушення

адміністративний правопорушення відповідальність юридичний

Правопорушення, як це випливає з самого терміна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону. Скоїти правопорушення - означає порушити право.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й адміністративне право, більше того, тільки адміністративне й кримінальне законодавство містять статті, в яких закріплене поняття відповідного правопорушення. У Кримінальному кодексі України це ст. 7 "Поняття злочину" [1], в Кодексі України про адміністративні правопорушення - ст. 9 "Поняття адміністративного правопорушення".

У законодавстві інших галузей права подібних статей немає. Тому визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише в науковій літературі.

Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вже зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення [2]. В ній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сутність, а також визначаються важливі ознаки.

Відповідно до даної статті, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

При аналізі ст. 9 КпАП привертає увагу те, що законодавець одночасно вживає й ототожнює два терміна і відповідно два поняття: "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок". Раніше вважалось, що адміністративні проступки - особливий різновид адміністративно-правових порушень.

Подальший її аналіз дозволяє виділити ознаки адміністративного проступку (правопорушення).

По-перше, це виключно вчинок, тобто дія (наприклад, дрібне хуліганство, ст. 173) чи бездіяльність (ухилення від реєстрації чи нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192). Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають.

По-друге, до ознак адміністративного правопорушення належить його протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами відповідного вчинку як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Суть протиправності полягає в тому, що конкретний вчинок визнається адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.

По-третє, важливою ознакою адміністративного правопорушення с винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

По-четверте, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення с адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного правопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управління. Конкретні об'єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41 - 212 Особливої частини КпАП [7, c. 211].

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'язане з питанням його громадської безпеки.

Як відомо, кримінальне законодавство визначає як злочинні тільки суспільно небезпечні вчинки, тобто відносить громадську безпеку до об'єктивних властивостей злочину (ст. 7 КК) [1].

На відміну від цього визначення злочину, визначення адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "суспільно небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універсальною властивістю усіх адміністративних правопорушень (проступків), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони "посягають на ...", тобто завдають збитків (заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління.

Водночас підстав для ствердження, що адміністративні правопорушення не належать до діянь суспільно небезпечних, не так багато, як для того, щоб зробити протилежні висновки.

Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеціалістів у галузі адміністративного, кримінального, цивільного права, теорії права, кримінології підстав для однозначного висновку не дає. Отже, з даного питання в юридичній науці найрельєфніше визначились дві позиції.

Прихильники оцінки адміністративного правопорушення як явища суспільно небезпечного спираються на твердження про те, що злочини - це якісно особливий вид правопорушень, а їх основна матеріальна властивість полягає у громадській небезпечності. Причому громадська небезпека повно характеризує виключно злочини. Тому для інших правопорушень дана ознака не обов'язкова.

Визначення злочину як суспільно небезпечного діяння міститься в ч. 1 ст. 7 КК, а в ч. 2 цієї ж статті фіксується, що не є злочином дія чи бездіяльність, які хоч формально і містять ознаки будь-якого вчинку, передбаченого Особливою частиною даного Кодексу, але через малозначущість не є суспільно небезпечними [1]. Отже, зазначають вони, у праві чітко закріплено, що малозначущий протиправний вчинок не є суспільно небезпечним і не може розглядатися як злочин.

Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища.

Прихильники оцінки адміністративних правопорушень як діянь, що являють собою певну суспільну небезпеку виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й адміністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення є до певної міри суспільне небезпечними діяннями. Тому суспільна небезпека - це ознака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки [17, c. 327].

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним (та іншим) правопорушенням вона властива "меншою", "невеликою", "невисокою", "незначною" мірою і не досягає того рівня, з якого починається застосування заходів кримінальної репресії.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК, де йдеться про те, які суспільне небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обґрунтований висновок, що поняття суспільне небезпечного діяння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільно небезпечні діяння с злочинами.

Підкріплюють дану точку юру дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки.

По-друге, про суспільну небезпеку того чи іншого правопорушення можна робити висновок з урахуванням його поширення та результативності боротьби з ним. Oкремо взяті дрібні проступки, такі, як проїзд у громадському транспорті без квитка, торгівля у невстановленому місці тощо, можливо, й не мають чітко вираженої суспільної небезпеки. Однак у своїх сукупності та поширенні вони, без сумніву, набувають суспільно небезпечного характеру [11, c. 38].

Відмінність адміністративного правопорушення від злочину і дисциплінарного проступку. Розмежування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопорушень має не лише теоретичне (навчальне, пізнавальне), а й велике практичне значення.

Правильне вирішення цього питання у кожному конкретному випадку має принциповий характер, оскільки прямо пов'язане з визначенням засобів і форм державного впливу. Цілком очевидно, що якщо особа за здійснення адміністративною правопорушення буде притягнута до кримінальної відповідальності, чи навпаки, за вчинення злочину - до адміністративної, - іміджу правової системи буде завдано шкоди.

Принципові основи розв'язання проблеми відмежування адміністративних правопорушень від злочинів містяться в ст. 9 КпАП і ст. 7 КК України.

Частина 2 ст. 9 КпАП визначає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені даним кодексом, настає лише в тому випадку, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть кримінальної відповідальності.

Частина 2 ст. 7 КК вказує на найбільш загальний критерій відмежування проступків від злочинів - несуттєвість діянь. Тут слід зауважити, що несуттєвість (мала суспільна небезпека) діяння являє собою властивість не однієї, а усіх сторін складу правопорушення. Запитання, чи є діяння несуттєвим, вирішується з урахуванням усіх його суб'єктивних і об'єктивних ознак (завданих збитків, місця, способу, засобів, характеру провини, мотиву, мети, особливих якостей суб'єкта тощо).

Викладене дозволяє назвати й першу ознаку, за якою розмежовують злочини й адміністративні проступки. Цією ознакою буде введення складу правопорушення або в Кодекс України про адміністративні правопорушення, або в Кримінальний кодекс.

Злочин - це діяння, яке передбачене кримінальним законом. Адміністративний проступок - діяння, передбачене нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад адміністративних проступків - як законами, так і підзаконними актами.

Це друга характерна ознака.

Третя характерна ознака полягає в тому, що за скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходи державного примусу.

За скоєння адміністративних правопорушень передбачені адміністративні стягнення.

За скоєння злочинів передбачені покарання.

Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і попередження правопорушень. Тому заборонні норми КпАП сформульовані таким чином, що карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.

Згідно зі ст. 22 КК, покарання - це перш за все кара за вчинений злочин. Покарання виступає як засіб для досягнення виправної і превентивної мети покарання. Покарання тягне за собою судимість.

Четверта характерна ознака полягає в тому, що кримінальні справи розглядають тільки суди, і лише суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КпАП надає понад 30 суб'єктам (статті 218 - 244).

П'ята характерна ознака полягає в пріоритеті кримінальної відповідальності.

Одне й те саме діяння не може бути одночасно і злочином, і адміністративним проступком.

Однак правоохоронна практика свідчить, що досягти ідеально диференційованого підходу до розмежування злочину й адміністративного проступку неможливо. Тому законодавець установлює пріоритет кримінальної відповідальності: якщо діяння містить ознаки й злочину, й проступку, воно визнається злочином, а винний притягається до більш суворої відповідальності. Накласти на нього за те саме діяння й адміністративне стягнення не можна. Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідальності не перешкоджає порушенню за даним фактом кримінальної справи. Отже, адміністративне стягнення, накладене раніше за те саме діяння, повинне бути або відмінене, або враховане при обранні судом міри покарання [13, c. 94].

Є правопорушення, які завжди кваліфікувалися і будуть кваліфікуватися як адміністративні проступки. Наприклад, безбілетний проїзд в автобусі, знищення межових знаків, торгівля у невстановлених місцях, недбале зберігання паспорта, що спричинило його втрату. В подібних ситуаціях перед правозастосовувачем навіть не виникає питання про розмежування проступку й злочину.

Разом з цим, відомо багато правопорушень, які залежно від ряду обставин можуть розглядатися або як проступок, або як злочин. У таких випадках, щоб полегшити розмежування складів проступків і злочинів, забезпечити правильне застосування санкцій, законодавець закріплює у складах конкретні ознаки [16, c. 39].

Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння, формою провини, мотивом правопорушення та іншими ознаками.

Значна подібність виявляється між адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями. І ті й інші є незлочинними правопорушеннями, їх розслідування, застосування санкцій за їх скоєння здійснюються в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності. Ступінь суспільної небезпеки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. Підтверджує дану обставину те, що особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення несуть дисциплінарну відповідальність.

Мають вони й інші схожі риси (винність, протиправність).

Однак це різні правові явища. Суть відмінностей між ними у такому.

По-перше, вони мають неоднакову правову природу й нормативну базу. Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано поняття адміністративного правопорушення, описані конкретні їх склади, встановлена підвідомчість, детально регламентуються процесуальні питання.

Дисциплінарні ж проступки прямо або опосередковано називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового та інших галузей права. Визначення дисциплінарного проступку є тільки в науковій літературі. Під ним розуміється протиправне порушення трудової або службової дисципліни. Опис конкретних складів дисциплінарних проступків, за досить рідкісними винятками, наприклад прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП), відсутнє.

По-друге, суб'єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу (робітник, службовець), а суб'єктом контролю і примусу - керівник цього колективу.

Суб'єктом адміністративного правопорушення є громадянин або посадова особа, у якого немає стійких організаційних зв'язків із суб'єктами контролю і примусу.

По-третє, дисциплінарний проступок складається з порушення тих зв'язків, що покладені на особу як на члена трудового колективу й у зв'язку з його роллю в цьому колективі. Тому дисциплінарна провина - завжди порушення наявної в організації дисципліни.

Адміністративне ж правопорушення полягає в порушенні загальнообов'язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно від того, де вони працюють і яку виконують роботу. Правда, у ряді випадків трудові й адміністративно-правові обов'язки можуть збігатися.

По-четверте, за дисциплінарні проступки санкції до винного застосовуються керівником того колективу, членом якого є правопорушник (директором підприємства, ректором вузу, командиром частини), або вищестоящим начальником [4]. За адміністративні правопорушення стягнення накладаються суб'єктом функціональної влади.

По-п'яте, за дисциплінарні проступки накладаються дисциплінарні стягнення. Відповідно до ст. 147 КЗпП це догана і звільнення. Даний перелік стягнень не вичерпний. Частина 2 цієї ж статті визначає, що законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть передбачатися й інші дисциплінарні стягнення.

За адміністративні правопорушення накладаються адміністративні стягнення, їхній перелік (також не вичерпний) міститься в ст. 24 КпАП. Інші, крім перелічених уданій статті, адміністративні стягнення, на відміну від дисциплінарних, можуть бути встановлені винятково законодавчими актами. Відповідно до чинного законодавства (ст. 15 КІІАП) за адміністративне правопорушення може бути накладене дисциплінарне стягнення.

Отже, найголовнішим критерієм розмежування адміністративних правопорушень є ступінь суспільної небезпеки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відносить одні діяння до проступків, інші - до злочинів, і включає їх склад до відповідних кодексів [8, c. 68].

II. Види складів адміністративних правопорушень

Вивчення складів адміністративних правопорушень неможливе без класифікації, без виділення однопорядкових груп, які прийнято називати видами. Найбільш вдалими рекомендуються такі класифікації:

1. Залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють склади основні і кваліфіковані.

2. Залежно від характеру шкоди їх поділяють на матеріальні і формальні.

3. Залежно від суб'єкта проступку - на особисті і службові (посадові).

4. Залежно від структури склади можуть бути однозначними й альтернативними.

5. За особливостями конструкції вони поділяються на описові і бланкетні (відсильні).

Коротко зупинимося на характеристиці кожного з перелічених видів складів адміністративних правопорушень.

1. Основні і кваліфікаційні склади. Визнаючи те або інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).

Виходячи з цієї обставини законодавець у цілому ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків стосовно до одного типу діянь. Такі склади відрізняються ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими [12, c. 54].

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. За необхідності законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками. За їх наявності діяння повинно бути кваліфіковане за статтею, що передбачає більш суворе покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.

Найчастіше в адміністративному праві зустрічаються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність (статті 130, 1863, 1644, 154, 181і, 187 та ін.), наявність або можливість настання шкідливих наслідків (статті 123, 126, 127, 128-1 та ін.), стан сп'яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 128-1 та ін.), залишення місця події (ст. 127), учинення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 208і, 209, 1952), грубе порушення правил (статті 85 і 108).

Тут необхідно зазначити, що кримінальне право, на відміну від адміністративного, крім основних і кваліфікованих, знає привілейовані склади, тобто склади з пом'якшуючими обставинами (для порівняння: ст. 94 КК - просте вбивство; ст. 95 КК - вбивство в стані сильного душевного хвилювання; ст. 93 КК - вбивство з обтяжуючими обставинами).

2. Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких: а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77), дрібне розкрадання державного майна (ст. 51); б) описується дія, що обов'язково спричиняє шкідливі наслідки, хоча останні законом і не названі:

потрава посівів (ст. 104), введення в експлуатацію підприємств без спорудження пристроїв, що запобігають забрудненню вод (ст. 59), завідомо неправдивий виклик аварійних служб (ст. 183).

До формальних (термін умовний) відносять склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, проживання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військовий комісаріат (статті 210, 211-1), порушення правил в'їзду в прикордонну зону (ст. 202), прийняття паспорта в заставу (ст. 201) [19, c. 277].

Необхідно підкреслити, що вчинення проступку, передбаченого статтею КпАП, що містить формальний склад, нерідко тягне настання майнового збитку. Наявність збитку в таких випадках не є конструктивною ознакою складу, але враховується при визначенні розміру стягнення. Наприклад, непідготовленість установок, що використовують газ, до роботи на резервних видах палива (ст. 103), пуск газу без дозволу органів державного газового нагляду (ст. 101), порушення технічних умов на виконання будівельно-монтажних робіт (ст. 96), порушення інструкцій з безпечного ведення робіт у промисловості (ст. 93).

Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів адміністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається трохи інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміються ті, в яких момент закінчення злочину пов'язується з настанням суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала чия-небудь смерть); під формальними - ті, у яких настання суспільне небезпечних наслідків не є ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо встановити, що зроблено заборонене законом діяння. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї, відповідальність за яке передбачена ст. 22 КК.

3. Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб'єктом проступку - просто громадянин чи посадова особа (статті 86, 93, 96, 201). Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння повинно бути скоєне через дію по службі. Посадові особи, зазначено в ст. 14 КпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов'язків.

4. Однозначні й альтернативні склади. Велике практичне значення має поділ складів на однозначні й альтернативні. Перших - більшість. У цих складах чітко й однозначно вказується ознака правопорушення. Наприклад, доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 180), порушення правил адміністративного нагляду.

У альтернативних складах називаються кілька (два або більше) варіантів ознак. Закон досить часто передбачає кілька варіантів дій, учинення яких визнається проступком. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 189 КпАП установлює відповідальність за порушення правил відкриття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання, збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техніки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотримання цих правил.

Проступком буде і порушення тільки правил обліку або тільки правил збереження, і тільки правил використання розмножувальної техніки, і порушення всіх названих правил разом. У цій статті ми зустрічаємося, крім того, з альтернативою предметів проступку: у ній йдеться про норми, що регламентують дії щодо поліграфічного устаткування, розмножувальних апаратів, шрифтів, матриць.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному перелічується кілька варіантів ознак. Найчастіше ця особливість в описі ознак обумовлена прагненням законодавця уникнути загальних формулювань, розкрити зміст ознаки, конкретизувати її [9, c. 56]. А в ряді випадків конструювання альтернативних складів пов'язано з прагненням нормотворчих органів заощадити нормативний матеріал і замість кількох статей створити єдину, але більш широку за охопленням явищ.

5. Описові та бланкетні (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і суть діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розлиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), навмисне псування паспорта або втрата його через необачність (ст. 198).

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення правил торгівлі спиртними напоями (ст. 156), порушення правил охорони і використання пам'ятників історії і культури (ст. 92).

Отже, в основу класифікації складів адміністративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб'єктивні сторони, як форма вини, проступки можуть бути поділені па навмисні і необережні, а за ознакою мотиву поведінки - на корисливі і некорисливі тощо.

III. Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності. Юридичні ознаки

Адміністративна відповідальність є видом юридичної відповідальності, а отже їй, як і кримінальній, цивільній і дисциплінарній відповідальності, притаманні певні загальні ознаки: « вона виступає як вид державного примусу;

вона наступає на підставі правових норм;

вона наступає за порушення правових норм;

вона конкретизується юрисдикційними актами компетентних державних органів або посадових осіб [18, c. 241].

Водночас, адміністративна відповідальність має свої власні ознаки, які дають можливість відрізнити її від інших видів юридичної відповідальності.

Адміністративна відповідальність характеризується тим, що нормативною підставою її настання є: КпАП України, як основний законодавчий акт щодо адміністративної відповідальності, інші кодекси: Митний, Повітряний, а також окремі закони: «Про боротьбу з корупцією», «Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про рекламу» та ін. Цією рисою адміністративна відповідальність відрізняється від кримінальної, нормативною підставою якої є тільки КК України.

Фактичною підставою адміністративної відповідальності виступає адміністративний проступок, поняття, ознаки та склад якого закріплені в КпАП України.

Адміністративна відповідальність, на відміну від дисциплінарної, застосовується державними органами та їх посадовими особами до непідлеглих їм по службі порушників (працівник ДАЇ - водій транспортного засобу).

Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути як індивідуальні (фізичні) особи: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці, так і колективні (юридичні) особи: підприємства, установи, організації, філіали, представництва, громадські організації, політичні партії.

Правом на застосування адміністративної відповідальності наділене досить широке коло державних органів та посадових осіб, які передбачені в статтях 218 - 244 КпАП України. При цьому слід зазначити, що є необхідність переглянути даний перелік юрисдикційних органів для того, щоб суттєво зменшити їх кількість і передати більшість справ про адміністративні проступки на розгляд в судовому порядку.

Притягнення до адміністративної відповідальності не тягне за собою судимості та звільнення з роботи. Стосовно останнього необхідно зазначити, що застосування такого стягнення, як позбавлення на три роки права управляти транспортним засобом, може бути підставою для звільнення з роботи в тому випадку, коли дану особу неможливо перевести на іншу роботу.

Адміністративна відповідальність характеризується особливим порядком її застосування, якому притаманні простота, оперативність та економічність на відміну від кримінального та цивільного процесуального порядку.

В адміністративній науці прийнято виділяти три підстави адміністративної відповідальності: нормативну, фактичну і процесуальну.

Нормативна підстава - це система норм, що закріпляють склади адміністративних проступків; систему адміністративних стягнень; коло суб'єктів, наділених правом застосовувати адміністративні стягнення та процедуру притягнення до адміністративної відповідальності. Основним нормативним актом щодо адміністративної відповідальності є КпАП України.

Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок.

Процесуальною підставою адміністративної відповідальності виступає акт компетентного органу про накладення конкретного адміністративного стягнення за конкретний адміністративний проступок [3].

Слід мати на увазі, що для настання адміністративної відповідальності необхідно, щоб всі три підстави були в наявності і саме в такій послідовності.

На жаль, до цього часу на нормативно-правовому рівні відсутнє визначення поняття адміністративної відповідальності. Що ж стосується теорії адміністративного права, то в ній наводяться різні дефініції даного поняття. Аналізуючи їх, можемо зробити висновок, що адміністративна відповідальність - це негативні наслідки, які повинна зазнати особа, яка скоїла адміністративний проступок з метою її перевиховання, попередження скоєння проступків у майбутньому і покарання.

Чинне адміністративне законодавство передбачає не тільки підстави настання адміністративної відповідальності, але й обставини, які її виключають. Згідно зі статтею 17 КпАП такими обставинами є стан неосудності, необхідна оборона та крайня необхідність.

Слід зазначити, що чинне адміністративне законодавство не закріплює визначення поняття неосудності, а тільки в статті 20 КпАП розкриває його сутність: «Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану».

Однією з обставин, які виключають настання адміністративної відповідальності є необхідна оборона, під якою слід розуміти дію, хоч і передбачену КпАП чи іншими нормативними актами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, яка здійснюється при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Крайня необхідність являє собою дію, яка хоч і передбачена КпАП чи іншими нормативними актами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, але скоєна в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода [5, c. 352]. При цьому слід мати на увазі, що на відміну від необхідної оборони, крайня необхідність спрямована проти третіх осіб, проти тварин, проти стихійних явищ.

Слід мати на увазі, що підстави звільнення від адміністративної відповідальності необхідно відрізняти від підстав припинення провадження у справах про адміністративні проступки, передбачених статтею 247 КпАП.

Адміністративна відповідальність - це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання [15, c. 60].

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність. Друге вихідне положення полягало в тезі про те, що притягнення до адміністративної відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного права.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язки у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

Адміністративна відповідальність може наставати не тільки за порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст. 51 Кримінального кодексу передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки [1].

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:

1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру);

6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою [19, c. 145].

Викладене дозволяє визначити, що похідними ознаками адміністративної відповідальності будуть такі:

1. Її підставою с не тільки адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

2. Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КпАП зазначено, що адміністративне стягнення с мірою відповідальності.

3. Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них - органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП). Повний їх перелік міститься в розділі III (статті 218 - 244) КпАП.

4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо).

5. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати.

6. Право встановлення адміністративної відповідальності мас досить широке коло суб'єктів: Верховна Рада; Президент; Кабінет Міністрів; міністерства, що наділені правом затвердження загальнообов'язкових правил (наприклад, Міністерство охорони здоров'я затверджує санітарні правила, Міністерство транспорту - правила користування транспортними засобами і т. д.); обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, що приймають рішення, які передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями) і затверджують правила, за порушення яких передбачена відповідальність ст. 152, ст. 159 (порушення правил торгівлі на колгоспних ринках), ст. 182 (порушення тиші в громадських місцях) КпАП; районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації, які приймають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями) [5, c. 172].

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення); процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні правопорушення, підстави і суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністративної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в різних кодексах і нормативних актах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони "Про надзвичайний стан", "Про охорону державного кордону".

Адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення діяння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін, протягом якого може змінитися законодавство [10, c. 83]. Якщо стара норма скасована, виникає питання, якою нормою потрібно керуватися: тією, що діяла на момент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з матеріальних і процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчинених після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права проявляється у встановленому законом винятку із загального правила, відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КпАП).

Назване правило і виняток з нього (про дію актів у часі) поширюються тільки на матеріальні норми адміністративного права. Щодо процесуальних норм питання вирішується інакше: провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, що діє не під час учинення, а під час і за місцем розгляду справи. І ніяких винятків тут немає (ч. 3 ст. 8 КпАП).

У даний час виникає питання про існування адміністративної відповідальності юридичних осіб. Проте дана проблема не набула прийнятного розв'язання ні в законодавстві, ні в теорії адміністративного права [14, c. 57].

Чинний на сьогодні КпАП недвозначно, хоча і побічно, визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать закріплені нормативно його ознаки.

Так, ст. 12 встановлює вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як основну ознаку - його осудність; ст. 268 закріплює за особою, що скоїла проступок, право виступати рідною, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Отже, якщо громадянин скоїв проступок, коли діяли одні процесуальні норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності поні процесуальні правила, провадження має здійснюватись відповідно до нових норм.

ВИСНОВКИ

Отже, відповідно до норм КпАП України адміністративне правопорушення характеризується такими ознаками: по-перше, це дія або бездіяльність (тобто діяння), по-друге, воно протиправне, по-третє, вчинено винно, по-четверте, тягне згідно із законом саме адміністративну відповідальність.

На відміну від злочинів адміністративні правопорушення не охарактеризовані в Кодексі як суспільно небезпечні діяння, хоча їх шкідливість констатована вказівкою на те, що вони здійснюють замах на громадський і державний порядок, на власність, права і свободи громадян, на порядок управління.

Адміністративна відповідальність - це один з видів правової відповідальності, разом з кримінальною, цивільно-правовий і дисциплінарній. Вона встановлюється державою шляхом видання його органами правових норм, визначальних: а) підстави відповідальності, би) заходи, які можуть бути застосовані до порушника, в) порядок розгляду подів про правопорушення, г) виконання вказаних заходів.

Адміністративна відповідальність розглядається як застосування встановлених законом адміністративних досліджень за здійснення адміністративних правопорушень. Зі всіх численних заходів адміністративного примушення (огляд, реквізиція, затримання, вилучення і т.д.) тільки адміністративні стягнення виконують функцію покарання і лише їхнє застосування тягне настання адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність - це адміністративне правове примушення. Це настання негативних наслідків для правопорушника морального (попередження), матеріального (штрафу) і фізичного (адміністративний арешт) характеру.

Мета адміністративної відповідальності полягає у вихованні порушника у дусі пошани до закону, попередженні здійснення надалі адміністративних правопорушень як особами, що притягають до адміністративної відповідальності, так і іншими громадянами.

Для адміністративної відповідальності властивий загальний характер, який виявляється в наступному: по-перше, в загальній обов'язковості правил для всіх громадян, недотримання яких тягне адміністративну відповідальність; по-друге, відповідальність за адміністративні правопорушення виникає перед державою, яка встановлює повноваження органів (посадових осіб) по розгляду справ про ці правопорушення і накладенню стягнень.

Також адміністративну відповідальність можна розглядати як систему матеріальних і процесуальних правовідносин, оскільки її виникнення і реалізація здійснюються в певних правових рамках, які встановлюються юридичними нормами, реалізованими у відповідних правовідносинах.

Адміністративну відповідальність характеризує множинність органів, повноважних її встановлювати, - це і законодавчий орган, це і органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування.

Нарешті, це різноманіття і множинність органів, повноважних застосовувати адміністративну відповідальність: адміністративні комісії, комісії у справах неповнолітніх, голови адміністрацій, селищних, сільських, районних, міських рад, районні, міські суди, органи внутрішніх справ (міліції), органи державного пожежного нагляду, органи залізничного, морського, річкового, повітряного транспорту і ще десятки інших органів адміністративної юрисдикції, що входять в систему органів виконавчої влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України в редакції від 5 квітня 2001 року [Електронний ресурс ] [http://www.rada.gov.ua/].

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення 7 грудня 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до № 51, ст.1122.

3. Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2001 року [Електронний ресурс ] [http://www.rada.gov.ua/].

4. Положення про дисциплінарну відповідальність працівників залізничного транспорту, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1993 року [Електронний ресурс] [http://www.rada.gov.ua/].

5. Бандурки О.М. Адміністративна діяльність. Частина загальна [Текст] К. : ЕСПАДА , 2000. - 368 с.

6. Ківалов С.В. Адміністративне право України. [ Текст] К. : Юридична література, 2003. - 896с.

7. Битяк Ю.П. Адміністративне право України [ Текст] К. : Право, 2001. - 528 с.

8. Бачун О.О. Питання, які виникають при розгляді судами справ про адміністративні правопорушення [ Текст] / Право України, - 2000 - №8. - С. 67-69.

9. Битяк Ю.П./ Зуй В.В. Адміністративне право України [ Текст] К. : - Харків, 1997. - 137 с.

10. Адміністративне право: Конспект лекцій [ Текст] / Битяк Ю.П. - X.: Університет внутрішніх справ, 1997. - 168 с.

11. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття) [ Текст] К.: МАУП, 1998. - 52 с.

12. Гусак М.М. Питання кваліфікації адміністративних правопорушень [ Текст] / Право України, - 1992. - №9. - C. 53-56.

13. Административная деликтология. Курс лекций. [ Текст] / Додин, Е.В. К. : - Юридична література, 1997. - 116 с.

14. Додин Е.В. Исполнение постановлений о наложении административных взысканий: Учебное пособие. [ Текст] К. : Юридична література, 1999. - 68с.

15. Додін Е.В. Організація профілактики адміністративних проступків [ Текст] / Право України. - 1992. - №9. - C. 59-61.

16. Коліушко І./ Голосніченко І. До проблеми відмежування адміністративних проступків від проступків, що підпадають під юрисдикцію суду [ Текст] / Право України. - 2001. - №3. - С. 39-40.

17. Колпаков В.К. Адміністративне право України [ Текст] К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

18. Колпаков В.К. / Кузьменко О.В. Адміністративне право України [ Текст] К. : Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

19. Лук'янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку [ Текст] К. : 2001. - 220 с.

20. Чувпило О.О. Адміністративне право України. Навчальний посібник [ Текст] Т.1-2. - К. : Донецьк, 1999. Т.1. - 179 с., Т.2. - 443 с.

Размещено на Allbest.ru