Філософсько-правові аспекти смертної кари

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З предмету: Філософія права

На тему: «Філософсько-правові аспекти смертної страти»

Київ 2010 р.

План

Вступ

1. Історія існування смертної страти.

2. Основні філософські погляди на смертну кару.

3. Окремі способи смертної кари і їх гуманність.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Право на життя - найголовніше з усього комплексу прав людини. Вартість людського життя не йде у жодне порівняння з іншими вартостями. Важливе місце в охороні особистості займає кримінальне законодавство. Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за найбільш тяжкі порушення закону - за злочини. Серед злочинів, які посягають на особистість, найбільш тяжкими є злочини проти життя. Тому, що вони посягають на життя людини - благо яке їй дається тільки раз. Актуальною в даний момент в багатьох державах світу є проблема смертної кари.

В будь-якій країні смертна кара - це не тільки інститут кримінального права, не тільки інститут кримінальної політики, це феномен соціально - культурний. Ця думка формується на основі дуже складної взаємодії різних соціальних факторів. Недопустимість відміни смертної кари суспільною думкою - один з основних аргументів прибічників цієї міри.

Проблема смертної кари, в даний момент все ще залишається дуже актуальною в багатьох державах світу. З прийняттям Україною незалежності, перед нею постала проблема вводити чи не вводити смертну кару в новий кримінальний кодекс.

Проблема смертної кари, тобто умисного позбавлення життя людини державою за скоєння нею злочину, існує приблизно стільки, скільки нараховує історія людського суспільства [7; c. 150].

1. Історія існування смертної страти

Праобразом смертної кари був варварський звичай кровної помсти. З виникненням держави він набуває публічного характеру і перетворюється на кримінальне покарання, здійснюване від імені державної влади.

В договорі між Київською Руссю і Візантією 911 року в ст.4 вперше згадувалась смертна кара, яка наступала за вбивство іноземця.

Внаслідок татаро - монгольської навали смертна кара отримала дуже широке розповсюдження так як серед кочівників це була основна міра покарання.

На протязі багатьох віків перелік злочинів за які передбачалася смертна кара то збільшувався, то зменшувався в залежності від волі пана або іншого керівника. Смертна кара була простою і кваліфікованою. До простої відносилось повішання, утоплення пізніше розстріл. До кваліфікованої - четвертування, колесування, насадження на кіл, розірвання тваринами, розривання колісницями або деревами та ін.

Олексій Михайлович, Петро І, і багато інших керівників відрізнялись крайньою жорстокістю. При Петрі І бували місяці коли карали більше тисячі чоловік. Спроба замінити смертну кару тілесними побоями не приносила бажаного успіху. Тоді коди виживали одиниці, тисячі помирали в страшних муках.

У всі часи були прибічники і вороги смертної кари. Ще Володимир Мономах говорив: “Не вбивайте, не наказуйте вбивати, навіть якщо хто і буде винуватим в чиїйсь смерті.”[7; c. 151]

В період революції 1905 року смертна кара стала дуже розповсюджуватись. В 1906 році Держдума прийняла проект закону про відміну смертної кари,але він не був затверджений Державною Радою. Вороги смертної кари організували нову спробу, але їх дії не закінчились успіхом. Дуже багато вчених - юристів писали роботи направлені проти смертної кари.

Після лютневої і жовтневої революції і приходу до влади більшовиків смертну кару, то відміняли, то застосовували знову через короткий проміжок часу. В 1947 році в зв'язку з великими втратамив на війні смертна кара була відмінена, але через три роки її знову було відновлено, хоч існували і до цих пір існують обмеження її застосування. Так вона не може застусовуватися до неповнолітніх, а також до вагітних жінок. В багатьох статтях замість смертної кари були строки до 15 років. Давно ясно і доказано, що, ні застосування смертної кари, ні її відміна не дають впливу на динаміку тяжких злочинів.

У доповіді поданій ООН у 1988 p. стверджується, що смертна кара не дає більшого стримуючого ефекту, ніж пожиттєве позбавлення волі. Кількість убивств у країнах, де була смертна кара не збільшується після її скасування. Так, у Великобританії у 1965 p. було як експеримент скасовано смертну кару за вбивство. Динаміка убивств за наступні п'ять років показала, що негативного ефекту не сталося, і парламент скасував її остаточно. У США смертна кара скасована у 13 штатах із 50 і ефекту стримування за нею в інших штатах не спостерігається. За статистикою у США, Італії та СНД на 100 тисяч населення припадає по 8-9 убивств за рік, але підхід до смертної кари прямо протилежний: в Італії без неї обходяться понад 40 років, у країнах колишнього СРСР вона збережена, а в США діє у більшості штатів. Ці факти свідчать про відсутність кореляцій між застосуванням смертної кари та кількістю убивств.[8]

2. Основні філософські погляди на смертну кару

Природа подарувала право на життя кожному. Воно справді невід'ємне й абсолютне, а в Божих заповідях окреслене у формулі «Не убий». На переконання всіх коментаторів Святого Письма, ця заповідь адресована злочину, а не покаранню. Смертні вироки злочинцям у найжорстокішій формі передбачені Старим Заповітом, чим і користувалася християнська церква. Аналогічні приписи містяться і в божественному праві інших релігій.

Переглядаючи релігійні кодекси (Біблію, Коран, Талмуд), можна дійти висновку, що Бог не вважає смертну кару неправильним чи аморальним заходом. Навпаки, знаходимо чимало заповідей, у яких правопорушення, беззаконня є найтяжчим гріхом. Тому кожному пропонується поважати закон, не спілкуватися з правопорушниками та засуджувати їхні протизаконні вчинки.

По суті, закликами до законослухняності сповнені всі релігійні кодекси. Це їхня головна ідея. Стримати людину від протиправних дій, гріхопадіння - от у чому суть релігійних учень. Є й такі заповіді, які до профілактики правопорушень, правового виховання мають безпосередній стосунок: «Не заздри тим, хто робить беззаконня», «Кожний, хто вчиняє гріх, вчиняє і беззаконня». Є й категоричніші застереження на зразок, скажімо, такого: «Беззаконники всі будуть знищені».

Правовим змістом сповнені й такі рядки Святого Письма: «Будь-яке покарання в цей час здається не радістю, а смутком, проте потім навчені через нього дають мирний плід праведності». У Біблії засуджуються лицеміри, хто, «проповідуючи не красти, краде», «пишається законом, а порушенням закону безчестить Бога». У Псалтирі із занепокоєнням пишеться: «Невже не заспокояться ті, хто чинить беззаконня, з'їдає народ мій, як їдять хліб?». «Хто вдарить людину так, що вона помре, той також має вмерти» - сказано у Старому Заповіті. Потім Бог, відповідно до книги Буття, сказав: «Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата його. Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим». Таким поясненням була виправдана вища міра покарання для вбивць. Чи означає це, що державі (її органам) дозволено позбавляти життя тих, хто є винним у тяжкому злочині? Позитивну відповідь на це запитання можна знайти у словах апостола Петра (4:15.). Він закликав братів: «Тільки б не постраждав хто із вас, як убивця, або крадій, або злодій, або той, хто посягає на чуже». Як бачимо, у застереженні «тільки б не постраждав хто із вас, як убивця» Петро не забороняв владі карати вбивць за їхні злочини. Навпаки, він указує, що вбивця може бути справедливо покараний. Чи може бути таким покаранням смертна кара? Так. Це випливає зі слів Павла, якого євреї звинувачували в порушенні їхнього закону. Посилаючи в'язня Павла до римського правителя, воєначальник повідомив: «Знайшов, що його звинувачують у спірних думках, що стосуються закону їхнього, але що нема у ньому ніякої вини, гідної смерті або кайданів».

Так, людське життя - цінність абсолютна. Та чи всяке життя можна вважати такою цінністю? А якщо це життя недолюдка? Досить згадати тих самих «серійних» убивць. Є злочини, які позбавляють злочинця права зватися людиною, викреслюють його зі списку людей. Це стосується не лише масових убивств. Буває, що моральне право на життя втрачає і той, хто вбив лише одну людину. Але чи набувають ці недолюдки юридичне право на заслужену смерть? Що відчувають вони самі після скоєння найтяжчого злочину, позбавивши права на життя іншу людину, чи бажають власної смерті? Ні. І нелюди бояться власної смерті. Будь-який вирок, окрім смертного, стосовно недолюдків сприймається громадянами як нехтування елементарних людських почуттів.

Якщо особа, знаючи, що за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, згідно з чинним законом може бути фізично знищена, але свідомо йде на цей злочин, вона, як і самогубець, незалежно від волі держави позбавляє себе такого права. Серійні вбивства, вбивства немовлят, убивства з особливою жорстокістю у народі й навіть у кримінальному світі сприймаються як вчинені не людьми, а нелюдами.

Однак, смертна кара не є стовідсотковою гарантією запобігання умисним убивствам. Але те, що вона зберігає абсолютне право на життя значної кількості людей, є незаперечним. Дослідження американського вченого Ісака Ерліха спонукали його до висновку, що «одна додаткова страта на рік могла дати такий результат, як зменшення кількості вбивств на 7-8 випадків» [11]. Інші дослідники підтвердили результати Ерліха. Зокрема, Ернест Ван ден Гааг у статті «На захист смертної кари: практичний і моральний аналіз» пише, що «смертної кари бояться найбільше від усіх покарань, бо вона: 1) не просто необоротна, як і більшість інших покарань, а остаточна; 2) прискорює подію, що, на відміну від болю, нужди та ушкоджень, унікальна в кожному житті і про неї ще ніхто не повідомляв. Смерть - це досвід, якого насправді не можна відчути і який кладе край усякому досвідові. Оскільки смерть не менш невідома, ніж певна, її бояться всі. Страх перед смертю часто пов'язують із покаранням, яке прискорює її, немов без того покарання смерть не прийшла б ніколи; 3) коли смерть призначають як навмисне покарання іншій людині, вона означає цілковиту втрату людської солідарності. Суспільство відкидає засудженого, вважає, що невигідно поділяти з ним своє життя. Таке цілковите відкидання посилює природний страх перед відлученням і страх перед знищенням. Маргінальний стримувальний ефект страт залежить саме від цих рис, і так само й моральне виправдання смертної кари, незважаючи на жодний стримувальний ефект» [12].

Якщо розглянути основні аргументи, що звичайно наводять на виправдання смертної кари, то найпоширеніший із них - твердження про її стримуючий вплив на можливих злочинців. Але це не підтвержується ні статистичними дослідженнями, ні даними криміналістів. Особи, що скоюють тяжкі злочини, або зовсім не задумуються про наслідки, або розраховують на те, що їх не буде затримано і засуджено. Тільки 5-10% убивств є заздалегідь обдуманими.

Другим аргументом за смертну кару називають позбавлення злочинця можливості знову скоїти злочин. Але при сучасному арсеналі засобів ізоляції посилання на такий аргумент не може братися до уваги. Особливо це стосується ірраціональних убивств. Що стосується раціонально організованих убивств на політичному грунті чи в результаті зіткнення між різними мафіозними кланами, то слід визнати цей аргумент за вагомий. Із зміною політичної ситуації в країні, допомога сильних світу цього може різко зменшити термін покарання позбавленням волі замість смертної кари.

При виправданні смертної кари посилаються також на громадську думку. Справді, в Україні, як і в багатьох інших країнах,- більшість населення за смертну кару. Слід пам'ятати, що такі речі не можуть вирішуватися на референдумі. Якщо сьогодні провести плебісцит з питання про скасування смертної кари в Англії чи, наприклад, у католицькій Італії, то малоймовірно, що смертна кара буде відкинута. Крім того, часто після скасування смертної кари у багатьох країнах (наприклад, у ФРН) громадська думка серйозно змінюється.

На виправдання смертної кари наводиться ще один аргумент - принцип необхідної справедливої відплати. Але спроба реалізувати цей принцип з допомогою смертної кари приводить до сваволі та несправедливості на практиці.

Правоохоронна система слабує тим же, що й суспільство в цілому. Смертна кара у руках її може не тільки не служити справедливій відплаті, але й цілковито дискредитувати сам принцип суспільної справедливості.

Іншим суттєвим запереченням смертної кари є потреба в професійних виконавцях. Як показують результати соціологічних досліджень, ніхто з тих, що виступають за смертну кару, не хотів би, щоб катами були їхні близькі - чоловіки, сини, друзі. Суспільство, вибираючи засобом покарання смертну кару, накладає на деяких своїх членів тавро людей, яких всі цураються.

Нарешті, не можна не бачити, що сам факт узаконення права позбавлення життя веде до його знецінення в очах громадян, що тягне за собою зростання злочинності. Кількість злочинів проти життя людей безпосередньо залежить від того, наскільки це суспільство цінує оте життя. І не людська то справа -- вирішувати питання життя та смерті.

Україна вступила в Раду Європи, взявши на себе ряд зобов'язань, і серед них - введення мораторію на смертну кару. 11 березня 1999 року був введений мораторій на смертну кару. Але це був мораторій де - факто. Відносно цього питання залишилось відкритим на кінець січня 1998 року, коли в Стратбурзі відбулася перша частина сесії Парламентської асамблеї Ради Європи. На розгляд сесії було винесено ряд актуальних питань, але основним питанням сесії для України - виконання нашою державою зобов'язань взятих при вступленні в Раду Європи.[10]. Упродовж 1990-2000 років в Україні смертна кара існувала «як виняткова міра покарання» у вигляді розстрілу. Спочатку на виконання таких вироків було накладено мораторій. Смертна кара встановлювалася за особливо небезпечні злочини проти держави, проти життя, правосуддя, за воєнні злочини (в умовах воєнного стану чи бойової обстановки). Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/99 від 29 грудня 1999 року визнано, що смертна кара суперечить Конституції України [4]. Остаточно як вид покарання її скасовано у 2000 році. Кримінальним кодексом України 2001 року вже не передбачено смертної кари як виду покарання [2].

кримінальний право смертний кара

3. Окремі способи смертної кари і їх гуманність

У всьому світі в законодавстві вказано сім способів смертної кари: розстріл, повішання, закидання камінням, отравлення газом, смертельна ін'єкція, електричний стілець, обезголовлювання.

Розстріл застосовується з моменту введення вогнепальної зброї. Його застосовує 86 країн світу. Розстріл проводиться або одною людиною або стрілецьким підрозділом. При виконанні вироку однією особою вистріл проводиться з пістолета в голову з короткої відстані, що призводить до миттєвої смерті. Стрілковий підрозділ стріляє з відстані в декілька кроків, зменшуючи при цьому можливість пошкодження життєво важливих органів і агонія може затягнутися надовго. Але при цьому не беруться до уваги деякі фактори, як, наприклад психологічний стан виконавців вироку, або те що вони скоюють вбивство хоч і санкціоноване, але за вбивство належиться відповідне покарання.

Всього 78 країн застосовують повішання як спосіб смертного покарання. Тіло при правильному розрахунку довжини і товщини шнурка падає внаслідок чого розривається хребет і пошкоджується спинний мозок. При недостатній довжині шнурка смерть наступає від асфікціі. В багатьох країнах спеціально вішають саме таким способом для загальної радості натовпу. Ріхард Зорге помер через 20 хвилин, фельдмаршал Кейтель - півгодини.

Обезголовлювання до відміни смертної кари застосовувалось у Франції за допомогою гільотини в якій застосовувалась спеціальна дошка з тісками для фіксації голови жертви. Сам король Людовік XVI удосконалив лезо. Півкругле, яке іноді не відсікало голови за декілька раз мордуючи жертву, було замінено лезом з косим січенням покрите свинцем, для швидкого і безболісного відсічення голови. По іронії долі сам Людовік XVI через декілька місяців разом з дружиною були покарані на гільотині. Обезголовлювання встановлено законодавством Бельгії, хоч не застосовувалося з 1950 року а також в інших країнах. В арабських країнах голову відсікали гострою шаблею, але все залежало від сили, вправності і навиків ката. Передбачається, що смерть наступає миттєво, хоча вчені вказують на те, що тіло і голова живуть ще деякий час окремо.

Покарання на електричному кріслі здійснюється током великої сили з допомогою електродів, спеціально під'єднаних до тіла ув'язненого. Джон Вуд був першим винахідником і випробувачем ХХ століття який сам сів в електричне крісло і велів підключити до себе електроди і включити ток. Лише після того як він задимівся напругу виключили, так самий кращий кат ХХ століття виявився першою жертвою електричного крісла.[11] Включення току призводить до втрати пам'яті хоча смерть наступає через деякий час, іноді до 10 - 15 хвилин, в результаті повного паралічу дихання і зупинки серця. Були випадки коли ув'язнений не хотів помирати і ток включали 5 раз, перед тим як наступила смерть (які витрати електроенергії). Був один випадок коли при виконанні вироку смерть не наступала, і потрібно було рішення Верховного Суду США про те, що повторне покарання не протирічить Конституції. Осудженого ув'язнили через рік.[12] Всі приготування проходять на очах ув'язненого і тому є сумніви з приводу “гуманності” даного способу.

Закидання камінням один з самих “веселих” способів смертної кари. Ув'язненого закопують в землю по голову і закидають її камінням, розмір яких вказаний в статті 119 Ісламського кримінального кодексу Ірану. “Каміння не повинно бути дуже великим, щоб ув'язнений не помирав від одного або двох ударів; вони також не повинні бути настільки малими, щоб їх не можна було назвати камінням”. Тут є один підхід до справи, вся процедура строго регламентована, так щоб завдати найбільше болі ув'язненому і море задоволень натовпу. Гуманність цього способу не варто навіть обговорювати.

Отравлення газом застосовується тільки в Сполучених Штатах Америки. Ув'язненого прив'язують до крісла в герметичній камері, куди подається сильнодіючий газ, вдихання якого викликає задуху і смерть. На грудях ув'язненого напередодні встановлюється статоскоп з навушниками в сусідньому приміщенні. За його допомогою лікар спостерігає за ходом покарання.[13]

Переважно ув'язнений втрачає свідомість і задихається. Та все ж він чіпляється за життя, не розуміючи зворотності процесу, і затримує дихання чим відтягує неминучість. Все приготування визнається ув'язненим. В армійських арсеналах США зберігається маса бойових газів.

В деяких штатах США покарання проводиться шляхом смертельної ін'єкції з допомогою якої ув'язненому внутрівенно вводиться суміш ядовитих речовин, які повинні викликати втрату свідомості, а потім зупинку серця. В деяких ув'язнених, особливо в наркоманів, вени можуть бути зарубцьовані і тоді необхідне хірургічне втручання. Якщо ув'язнений чинить опір яд може попасти в артерію або м'язову тканину, можлива закупорка вен - тоді смерть наступає дуже помало (укол фенома в серце, в фашистських концлагерях, діяв швидко і надійно, а головне безвідказно). Дослідження способів смертної кари ставить ще ряд запитань.

Висновки

Таким чином наявність смертної кари в історії людства є закономірністю розвитку суспільства. Виникнувши як знаряддя кровної помсти її далі взяла на озброєння держава як засіб кримінального покарання за найтяжчі злочини. Протягом майже всього історичного розвитку людського суспільства існування цієї міри покарання не викликало значних сумнівів. Необхідність існування смертної кари та її застосування знаходимо навіть у святому письмі. Однак протягом останнього відносно невеликого проміжку часу виникла тенденція до засудження смертної кари як міри покарання. Виникли думки та аргументи щодо недоцільності чи несправедливості існування смертної кари. Найважливішим аргументом в підтримку смертної кари є твердження про її стримуючий вплив на можливих злочинців. Серед інших запобігання новим тяжким злочинам, принцип справедливої відплати за тяжкі злочини тощо. Підтримуємо думку про недоцільність існування смертної кари. На нашу думку це обумовлено тим, що по-перше не можна, наприклад за вбивство відплачувати ти же самим, це не вирішує проблему в цілому, по-друге статистика свідчить, що в країнах, де існує смертна кара тяжких злочинів скоюється, як не дивно, не менше, ніж у тих, де вона відмінена; по-третє вважаємо, як вже доведено, ніщо жодним чином не карає людину більш жорстоко, ніж моральні чи психологічні страждання, а також втрата особистої свободи та інших благ. Ті муки морального характеру, що людина відчуває протягом досить нетривалого часу, очікуючи виконання смертного вироку, на нашу думку, всеодно незпівставні з тими, що людина буде відчувати протягом всього життя, будучи довічно ув'язненою. На спростування аргументу відносно того, що на довічне утримання злочинців витрачаються значні кошти держави та суспільства відповімо тим, що установи відбування покарань у більшості випадків є самовідплатними та утримуються, переважно не за кошти державного бюджету, а за рахунок праці самих засуджених. Звичайно при вирішенні питання про існування смертної кари необхідно враховувати певні історичні, соціальні, демографічні та інші аспекти в кожній конкретній державі, однак вцілому все ж таки підтримуємо думки проти існування смертної кари.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26, Ст. 131.

3. Україна. Президент (1994 - ; Л.Д.Кучма). Про Комісію з опрацювання пи-тань щодо скасування смертної кари в Україні: Розпорядження від 21 серпня 1996р. №251/96-РП // Урядовий кур'єр. - 1996. - 12 вересня. - С. 5.

4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 1. - С. 16-21.

5. Мироненко О. М. Відміна смертної кари - плід юридичної еквілібристики // Сільські вісті. - 2000. - 18 січня.

6. Музика А. А., Пуйко В. М. Смертна кара // Юридична енциклопедія. Т.5. - К., 2004. - С. 533-534.

7. Уголовное наказание.- К.-Донецк: Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, 1997.- С.150

8. Права людини в Україні. Інформаційно - аналітичний бюлетень Українсько - Американського Бюро захисту прав людини: Випуск 9.- Київ - Харків, 1994.

9. Право Украины,1998, №3.- С.124

10. Сташис В.В., Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона.- С.: Таврида, 1996.- 229с.

11. Erlich. The Deterrent Effekt of Capital Punishment // Amer. Econ. Rev. - 1975 (червень).

12. Van den Haag E. In Defence of the Death Penalty: A Political and Moral Analisis // Criminal Bulletin. - 1978. - T. 14. - C. 51-68.

Размещено на Allbest.ru