Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.

- матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні правопорушення, підстави і суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

- адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністративної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в різних кодексах і нормативних актах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони "Про надзвичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та ін., що містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність [8, 49].

Так, законом "Про надзвичайний стан" встановлена адміністративна відповідальність за порушення особою режиму надзвичайного стану (ст. 30) і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлена відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13).

Усі разом вони становлять законодавство про адміністративні правопорушення.

У 60-х і 70-х роках учені-адміністративісти провели велику роботу по розробці основних положень про адміністративну відповідальність і підготували проекти кодифікованих актів. Її результатом стало прийняття 7 грудня 1984 p. Кодексу про адміністративні правопорушення (введено в дію з 1 червня 1985 p.), що діє і сьогодні, правда, зі значними змінами і доповненнями. Він містить понад 330 статей, об'єднаних у 33 глави і 5 розділів [13, 93].

У І розділі КпАП викладені загальні положення і завдання законодавства про адміністративні правопорушення.

Розділ II "Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність" складається із загальної й особливої частин. У Загальній частині вміщено загальні положення про поняття адміністративного правопорушення, суб'єктів відповідальності і форми їх провини, адміністративні стягнення і правила їх накладення. В Особливій частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються адміністративними правопорушеннями, або, іншими словами, закріплені склади проступків. Кожна стаття Особливої частини закріплює не тільки конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

У III розділі КпАП перелічуються органи і посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Спеціальна глава цього розділу встановлює, які види справ може розглядати кожний орган (посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені в IV розділі КпАП. Тут же містяться положення про порядок здійснення адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов [15, 94].

Останній, V розділ КпАП називається "Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень". У ньому сконцентровані норми, якими регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення діяння і днем притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний термін, протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара норма скасована, виникає питання, якою нормою потрібно керуватися: тією, що діяла на момент учинення, або тією, що діє на момент розгляду справи.

Це питання вирішується по-різному, виходячи з матеріальних і процесуальних норм.

За загальним правилом, особа, що вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчинених після вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права проявляється у встановленому законом винятку із загального правила, відповідно до якого норми, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КпАП)».

Назване правило і виняток з нього (про дію актів у часі) поширюються тільки на матеріальні норми адміністративного права. Щодо процесуальних норм питання вирішується інакше: провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, що діє не під час учинення, а під час і за місцем розгляду справи. І ніяких винятків тут немає (ч. З ст. 8 КпАП).

Отже, якщо громадянин скоїв проступок, коли діяли одні процесуальні норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності нові процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових норм.

У даний час виникає питання про існування адміністративної відповідальності юридичних осіб. Проте дана проблема не набула прийнятного розв'язання ні в законодавстві, ні в теорії адміністративного права.

Справа в тому, що чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністративного правопорушення і навіть не вживає такого терміна. У Кодексі України про адміністративні правопорушення використовується термін "особа" без чіткої вказівки на те, яка це особа: фізична або юридична. За рамками КпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність юридичних осіб з вчинення протиправних дій. І хоча такі дії не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа адміністративною, вони мають багато їхніх ознак. Це, наприклад, норми, що встановлюють відповідальність об'єднань громадян (статті 28-32 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 p.), норми Закону "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину" від 5 грудня 1996 p. тощо. Більше того, у Законі України "Про насіння" від 15 грудня 1993 p. ст. 25 міститься таке положення: "Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства з питань насінництва, притягаються до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством України" [9, 101].

Очевидно, ці обставини дозволяють деяким дослідникам вважати, що в адміністративному праві України, за аналогією з Російською Федерацією, де діє закон "Про адміністративну відповідальність підприємств, установ і організацій за адміністративні правопорушення в галузі будівництва", вже сьогодні існує адміністративна відповідальність юридичних осіб.

Чинний на сьогодні КпАП недвозначно, хоча і побічно, визнає суб'єктом проступку тільки фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать закріплені нормативне його ознаки.

Так, ст. 12 встановлює вік, з досягненням якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у протоколі про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку були відомості про особу правопорушника, а також зобов'язує правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за особою, що скоїла проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що перелічені норми розраховані на юридичних осіб. Більш того, ст. 27 КпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення [17, 14].

2. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що зумовлюють для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, що має всі ознаки останньої. Разом з тим адміністративна відповідальність є складовою адмініс­тративного примусу і наділена всіма його ознаками.

Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності -- обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади, їх перелік наводиться в розділі III КпАП України. Суб'єктами адміністративної юрисдикції є також місцеві (загальні) суди (судді).

До винних у вчиненні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, передбачені ст. 24 КпАП України. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності спрощений, що створює умови для його оперативного і економічного використання. Слід звернути увагу на те, що між правопорушником і органом (посадовою особою), який накладає стягнення, відсутні службові відносини, що характерно для дисциплінарної відповідальності. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених застосовувати їх. До цього виду юридичної відповідальності притягаються порушники загальнообов'язкових правил (норм), встановлених повноважними суб'єктами. Суб'єктами правопорушень можуть бути фізичні особи -- громадяни і посадові особи, а за окремі правопорушення -- державні службовці (Закон України «Про боротьбу з корупцією») [9, 132].

Серед суб'єктів адміністративних правопорушень вирізняються так звані спеціальні суб'єкти, тобто ті, які мають певні особливості щодо вчинення окремих адміністративних правопорушень або не несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До них належать неповнолітні, іноземні громадяни, військовослужбовці та працівники міліції, посадові особи, народні депутати, батьки або особи, що їх замінюють, та ін.

Згідно з ст. 13 КпАП України до осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відповідні заходи впливу. Спочатку наведемо визначення поняття «неповнолітні». Неповнолітні -- це особи, які не досягли 18 років, тобто віку, з досягненням якого закон пов'язує настання повної дієздатності. Неповнолітні, які не досягли встановленого в законі віку (14 років згідно з Кримінальним кодексом України та 16 років згідно з КпАП України), є малолітніми і юридичній відповідальності, у тому числі адміністративній, не підлягають, оскільки визнаються нездатними усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. До того ж адміністративна відповідальність неповнолітнього може настати тільки тоді, коли 16 років йому виповнилось саме до моменту вчинення протиправного діяння, а не до вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.

До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністративні проступки, можуть бути застосовані заходи, передбачені ст. 241 КпАП, а саме:

- зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим;

- попередження;

- догана або сувора догана;

- передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання [11, 93].

Заходи впливу мають виховний характер І можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів -- від менш суворих до суворіших.

Найменш суворим заходом є зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим. Цей захід орган адміністративної юрисдикції застосовує тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньому. Публічність вибачення при цьому полягає у здійсненні його не тет-а-тет (тобто неповнолітній і потерпілий), а у присутності інших осіб.

Питання про форму публічного вибачення вирішує орган адміністративної юрисдикції з урахуванням усіх обставин справи і побажань потерпілого.

Попередження -- суворіший захід виховного впливу, що полягає в усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції офіційного від імені держави осудження неповнолітнього правопорушника і його поведінки, яка виявилась у скоєнні адміністративного проступку, що не становить значної суспільної небезпеки.

Догана або сувора догана є заходами морально-психологічного впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання ними встановлених правил поведінки і скоєння правопорушень, що свідчать про формування анти-суспільної установки. Догана або сувора догана є жорстокішими заходами стягнення, ніж попередження неповнолітнього. Вони супроводжуються офіційним від імені держави суворим засудженням неповнолітнього правопорушника і скоєного ним діяння.

Передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, складається з накладення на вказаних осіб органом адміністративної юрисдикції зобов'язання з посилення виховного впливу на неповнолітнього правопорушника: здійснення культурно-виховних заходів; роз'яснювальної роботи; систематичного контролю поведінки неповнолітнього та ін. Під особами, що замінюють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і піклувальники.

Передавати неповнолітнього правопорушника під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, доцільно лише в разі їх згоди і здатності забезпечувати нагляд і відповідний виховний вплив на неповнолітнього. Бажання і згода останнього при цьому не враховуються.

Передання неповнолітнього правопорушника під нагляд педагогічному або трудовому колективу означає накладення органом адміністративної юрисдикції на відповідний колектив з його (колективу) згоди зобов'язання здійснювати на неповнолітнього виховний вплив і контролювати його поведінку. По суті, це довіра педагогічному або трудовому колективу неповнолітнього, якого вони знають за спільною роботою або навчанням і за поведінку якого беруть на себе зобов'язання. Таким колективом може бути, наприклад, педагогічний колектив школи, де навчається неповнолітній, або трудовий колектив підприємства, де він працює. При цьому орган адміністративної юрисдикції, який розглядає справу про правопорушення неповнолітнього, повинен бути впевнений у можливостях позитивного впливу такого колективу на неповнолітнього правопорушника, що передається під нагляд колективу.

Передання неповнолітнього правопорушника під нагляд окремим громадянам складається з покладення на них обов'язків з виховання піднаглядного і контролю за його поведінкою. Цей захід накладається тільки за згодою громадян, яким передається неповнолітній і які добре зарекомендували себе на педагогічній роботі або в іншій сфері суспільне корисної діяльності [8, 103].

Недопустиме передання неповнолітнього правопорушника батьку або матері, що позбавлені батьківських прав, а також батькам або іншим особам, що за рівнем культури і характером своєї поведінки не здатні позитивно впливати на нього.

Кодексом про адміністративні правопорушення встановлено, що до адміністративної відповідальності притягаються особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилось 16 років. Справи про такі правопорушення уповноважені розглядати комісії в справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад. Ці органи керуються в своїй діяльності Положенням про комісії в справах неповнолітніх від 26 серпня 1976 р. з наступними змінами і доповненнями.

Коло справ про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями, можна поділити на певні групи:

- справи про суспільне небезпечні дії, вчинені особами до досягнення 16-річного віку;

- правопорушення, скоєні особами віком від 16 до 18 років (крім справ про злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця);

- скоєння дрібного розкрадання державного або громадського майна;

- дрібного хуліганства, порушення правил дорожнього руху, правил придбання, зберігання і користування вогнепальною зброєю і боєприпасами.

Остання група справ розглядається комісіями лише тоді, коли вони передаються їм органами внутрішніх справ або судами, яким згідно з законом підвідомчі перелічені види правопорушень. Якщо такі правопорушення вчиняють неповнолітні віком до 16 років, відповідальність за них несуть батьки або особи, які їх замінюють.

Окремою групою можна виділити справи про інші анти­громадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміністративними правопорушеннями, однак свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад, неналежна поведінка в школі, на вулиці, в інших громадських місцях, що часто межує з хуліганськими проявами; бродяжництво, жорстоке ставлення до ровесників, грубе поводження з учителями та однокласниками, жебрацтво, втеча з дому. Сюди можна віднести і аморальні вчинки: ранні статеві зв'язки, захоплення азартними іграми, що свідчить про погляди і звички, які з часом можуть призвести до злочину.

Комісії розглядають також матеріали про неповнолітніх, які ухиляються від навчання або роботи. Вони з'ясовують причини такої поведінки, працевлаштовують неповнолітніх або скеровують на навчання.

Як свідчить практика, найчастіше комісії розглядають справи про дрібне розкрадання державного або громадського майна, яке виражається у побитті скла в автомашинах або приміщеннях, псуванні телефонів-автоматів, крісел в поїздах та ін.; дрібне хуліганство і дрібну спекуляцію; розлиття спиртних напоїв у громадських місцях або появу в них в нетверезому стані; азартні ігри (гра в рулетку і карти).

У разі передання неповнолітнього під нагляд батькам, особам, що їх замінюють, педагогічному або трудовому колективу орган адміністративної юрисдикції не встановлює термінів нагляду. Однак на практиці нагляд вказаними особами здійснюється, як правило, щонайменше рік.

У разі вчинення особами віком 16-18 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Згідно з Кодексом про кримінальні порушення України до таких правопорушень належать:

- незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

- викрадення чужого майна (ст. 51);

- порушення правил дорожнього руху (ст. 121-127, ч. 1 і 2 ст. 130);

- дрібне хуліганство (ст. 173);

- стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174);

- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

- порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195) [9, 104].

Зауважимо також, що скоєння адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує відповідальність. Пояснюється це тим, що неповнолітні загалом не мають стійкої психіки, достатнього життєвого досвіду, навичок правочинної поведінки, не завжди усвідомлюють шкоду від заподіяного, легко піддаються впливу інших осіб, особливо старших за віком, що часто стають організаторами або підбурювачами правопорушень, ураховується також, що неповнолітні легко піддаються виховному впливу і можуть виправитись без застосування до них жорстких заходів адміністративного стягнення.

Висновок

адміністративний відповідальність стягнення неповнолітній

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що зумовлюють для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, що має всі ознаки останньої. Разом з тим адміністративна відповідальність є складовою адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками.

Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності -- обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої влади, їх перелік наводиться в розділі III КпАП України. Суб'єктами адміністративної юрисдикції є також місцеві (загальні) суди (судді).

До винних у вчиненні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, передбачені ст. 24 КпАП України. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності спрощений, що створює умови для його оперативного і економічного використання.

Слід звернути увагу на те, що між правопорушником і органом (посадовою особою), який накладає стягнення, відсутні службові відносини, що характерно для дисциплінарної відповідальності. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених застосовувати їх. До цього виду юридичної відповідальності притягаються порушники загальнообов'язкових правил (норм), встановлених повноважними суб'єктами.

Список використаних джерел

1. Адміністративне право України. Академічний курс. Том. 1. / За заг. ред. Авер'янова В.Б. - К.: Юридична думка, 2004.

2. Адміністративне право України / За заг. ред. Ківалова С.В. - Одеса: Юридична література, 2003.

3. Адміністративне право України / За ред. Битяка Ю.П. - Харків, 2000.

4. Адміністративне право, курс лекцій. Л. В. Коваль, К. 1998 «Вентурі».

5. Адміністративне право під ред. Ю. М. Козлова К. «Юридична література», 1998.

6. Бандурка А. М., Тищенко Н.М. Адміністративний процес. - К., 2001.

7. Голосніченко І. П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес. - К., 2003.

8. Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. -- К, 1995.

9. Авер'янов В. Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. -- 2003.

10. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. -- 2004.

11. Анохіна Л. С. Суб'єкти адміністративної юрисдикції в України: Дис. канд. юрид. наук. - Х., 2004.

12. Бойцова В. В., Бойцов В.Я. Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении // Государство и право. - 2001.

13. Колпаков В.К. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

14. Комзюк А. Т. Адміністративно-юрисдикційне провадження: проблеми вдосконалення / Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б.Авер'янова. -- К., 2007.

15. Лінецький С. "Адміністративна юстиція по-українськи: варіації на тему", Юридичний журнал, №2, 2003р.

16. Пасенюк О. Розвиток адміністративної юстиції в Україні // Юридичний вісник України. - 2003.

17. Педько Ю. Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення // Право України. -- 2004.

18. Рижков Г. Роль принципу офіційності в адміністративному процесуальному праві за європейським досвідом// Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України/ Автори-упорядники І.Б. Коліушко, Р.О.Куйбіда. - К.: Факт, 2003.

19. Савенко М. Адміністративна юрисдикція судів - критерії визначення // Адміністративна юстиція: європейський досвід та пропозиції для України. - К.: Факт, 2003. - С. 512.

20. Колпаков В. К. Адміністративне право України. К., “Юрінком Інтер”, 2003.

21. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. -- 2002.

22. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Право України 2003 рік, №2.

23. Стефанюк B.C. Запровадження адміністративних судів у контексті судово-правової реформи в Україні / Адміністративне судочинство в Україні: Книга перша. Адміністративно-процесуальний кодекс України (проект). Реформа судів. -- Харків, 2002.

24. Шевчук В. К. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

25. Янок І. А. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003.

Размещено на Allbest.ru