Основи правознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Мета

Охарактеризуйте зв'язок між державою і громадянським суспільством

Визначте причини необхідності систематизації законодавства, наведіть її основні види

Які види референдумів існують і який з них застосовувався в правовому житті нашої країни

З яких частин складається виборча система України

Які обмеження встановлено для особи, що бажає стати Президентом?

Яка різниця між виборчим округом та виборчою дільницею?

Висловіть свою думку щодо запровадження додаткових вимог до реєстрації кандидатів в Президенти України

Як визначаються підсумки виборів Президента України?

Висновок

Список використаної літератури

Мета

У результаті вивчення даної теми студенти повинні уміти:

- правильно визначати форми держави;

- правильно визначати, нормами якої галузі права регулюються конкретні суспільні відносини;

- використовувати меж предметні зв'язки (повторити матеріал з предмета «Історія України»).

держава громадянський суспільство референдум виборчий

Охарактеризуйте зв'язок між державою і громадянським суспільством

Що ж таке держава

Існували думки про те, що держава - це організація політичної влади особливого роду, економічно пануючим у суспільстві шаром; с зовнішньої сторони,

- це, перед усім, механізм здійснення влади і управління суспільством, охорони правопорядку; як гадав Аристотель - це з'єднання багатьох родів та сіл задля кращого життя; на думку ж Леніна - це машина для пригноблення одного класу іншим.

Держава взагалі (сучасна, соціально-орієнтована) характеризується с позиції людських цінностей - пріоритетності створення умов для виявлення інтересів соціальних класів та груп. Саме на цій основі складаються передумови для формування та проведення у життя таких рішень, які підтримувались би усіма шарами населення. В основі діяльності такої держави лежать компроміс та рівновага, а це, по суті, при наявності всіх необхідних складових, повинно привести до благополуччя та процвітання.

Держава виділилася з суспільства на певній ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.

Що таке суспільство?

Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система.

Суспільство -- це система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі -- юридичних).

До кожного суспільства треба підходити конкретно-історично. У кожному суспільстві є своя система відносин:

-- економічних, форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.;

-- соціальних: відносини між різними групами населення;

-- політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єднань у політиці;

-- ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду -- демократичний, тоталітарний.

У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство -- складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами.

Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

Громадянське суспільство -- система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.

Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство -- збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство -- різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство -- різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Ознаки (риси) громадянського суспільства -- у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) не включає державу, розвивається самостійно -- без безпосереднього втручання держави;

3) складається із суб'єктів -- вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.

Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому.

У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона:

-- служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

-- є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

-- встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

-- не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

-- надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;

-- виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

-- юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

-- має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:

* суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;

вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політичне;

* суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);

* суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;

* суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

Визначте причини необхідності систематизації законодавства, наведіть її основні види

Систематизація законодавства -- це діяльність, спрямована на впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему.

Мета систематизації законодавства полягає в необхідності забезпечення більш ефективної правотворчої діяльності, зокрема виявленні причин протиріч, прогалин, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів. Законодавство держави -- це жива істота, тобто воно знаходиться у постійному розвитку. Деякі нормативні акти змінюються, інші скасовуються та замінюються новими. Ці зміни, які в деяких сферах відбуваються дуже часто, ускладнюють доступ до чинного законодавства2.

Систематизація нормативно-правових актів сприяє забезпеченню доступності правових норм для фізичних і юридичних осіб, поліпшенню інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Відомі два види систематизації законодавства: інкорпорація і кодифікація.

Інкорпорація нормативно-правових актів -- це спосіб систематизації, за яким акти законодавства повністю або частково (як витяги) об'єднуються в різного роду збірки чи зібрання у хронологічному, алфавітному, предметному, системно-предметному або будь-якому іншому порядку. Особливістю інкорпорації є те, що нормативний зміст законодавчих актів не змінюється, вони підлягають в основному зовнішній обробці.

Інкорпорація у свою чергу поділяється на офіційну і неофіційну.

Офіційна інкорпорація -- це впорядкування нормативно-правових актів, що здійснюється суб'єктами, які приймають ці акти, чи спеціально на те уповноваженими органами, установами чи організаціями. Офіційна інкорпорація поділяється на два види: хронологічна і систематична (предметна).

Неофіційна інкорпорація -- це зовнішнє опрацювання нормативно-правових актів організаціями (видавництва, навчальні заклади тощо) та окремими громадянами (вченими-юристами, спеціалістами-практиками) без спеціальних повноважень правотворчих органів.

Кодифікація -- це спосіб систематизації, за яким здійснюється упорядкування законодавства, забезпечення його системності та узгодженості. При цьому способі проводиться така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їхню структуру (погоджує, усуває протиріччя, об'єднує тощо). Результатом кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, положення, інструкція тощо).

Які види референдумів існують і який з них застосовувався в правовому житті нашої країни

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визначалося, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки виборців щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не е обов'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У низці країн консультативний референдум здійснюється під назвою "всенародного обговорення".

Конституційним називається референдум, унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум називається законодавчим.

Обов'язковий референдум - це референдум, проведення якого є обов'язковим для вирішення визначених Конституцією проблем. Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов'язкового референдуму визначаються, скажімо, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та зміни до неї, розв'язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження законів, міжнародних угод і т.д.

Попри те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недоцільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції низки держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з деяких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхиляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватись декілька разів. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а організація - певного часу. Отже, кінець-кінцем, держава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст.74) встановлює, що в нашій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначених Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, II, XII Конституції, а також проголошує референдум за народною ініціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народною, а значить, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш яку двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців і різним громадським об'єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї у випадках протидії з боку державних структур завдяки наданню через референдум цим ідеям усенародної підтримки.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р.

Всеукраїнський референдум за народною ініціативою 16 квітня 2000 року по праву можна назвати подією № 1 у громадсько-політичному житті України. Навіть з огляду на те, що позитивні відповіді громадян України на питання, винесені на всеукраїнський референдум можуть кардинально змінити політичний ландшафт країни, прогнозувати ймовірні наслідки цих змін - справа доволі складна і невдячна.

Найвагоміше слово щодо відповідності запитань, винесених на референдум, Основному Закону України було оприлюднено Конституційним Судом України 29 березня 2000 року. Так, з шістки питань, на які кожен українець, який має право голосу, мав відповісти у ході референдуму - (1) про недовіру Верховній Раді України і з цього приводу її розпуск Президентом, (2) про дострокове припинення повноважень Верховної Ради у разі несформування більшості протягом одного місяця або неприйняття державного бюджету протягом трьох місяців, (3) про обмеження депутатської недоторканності, (4) про зменшення депутатського корпусу з 450 до 300 депутатів, (5) про створення двопалатного парламенту, та (6) про прийняття Конституції на Всеукраїнському референдумі - Конституційний Суд України, відповідно до статті 157 Конституції України, вирішив: визнати такими, що відповідають Конституції, друге, третє, четверте та п'яте питання бюлетенів. Щоб розвіяти будь-які сумніви щодо значення референдуму, Конституційний Суд вирішив, що результати референдуму будуть не консультативними, а є обов'язковими для розгляду та прийняття відповідних рішень органами державної влади.

Отже, виникає й інше здорове, логічне запитання: що робити з результатами референдуму далі, адже, згідно з висновками Конституційного Суду, вони носять не консультативний, а обов'язковий характер. Конституція України не містить положень про консультативні референдуми, отже, Всеукраїнський референдум від 16 квітня 2000 року - це не просто соціологічне дослідження, яке коштує державному бюджету 30 млн. грн. Згідно з рішенням Конституційного Суду від 27 березня 2000 року (Справа № 1-26/2000 № 3-рп/2000) - "воля народу, що буде виявлена на всеукраїнському референдумі, проголошеному Президентом України за народною ініціативою, не може мати дорадчого характеру. Тому в разі підтримки народом положень, які включені до пунктів 1, 2, 3, 4 статті 2 Указу, ці положення мають стати частиною тексту Конституції України". Але ж згідно з Основним Законом держави, як вказується і у рішенні Конституційного Суду, "Внесення змін до Конституції України належить до повноважень Верховної Ради України". Слід зазначити, що, наприклад, референдумне питання про запровадження у державі двопалатного парламенту, яке перший заступник Голови Верховної Ради України Віктор Медведчук визначає як політичне, тягне за собою відповідні пропозиції про внесення змін до Конституції. Необхідно буде змінити принаймні 32 статті Основного Закону!

Однак, на цьому проблемні моменти не вичерпуються. Існує і ще одне питання відносно того, що розгляд парламентом рішень референдуму з інших питань можна розглядати, як "узурпацію влади". Принаймні така думка висловлюється з цього приводу деякими експертами. Про "узурпацію влади" йдеться у Статті 5 Конституції України. Відповідно до Основного Закону України "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами". Наприклад, народ, згідно з результатами референдуму, висловлюється за скасування депутатської недоторканності, а депутати повинні думати, яке рішення прийняти. Отже, можливе протиставлення парламенту волі народу. У зв'язку з цим, задає резонне запитання Віктор Медведчук: "чи має право в цьому випадку державний орган, яким є Верховна Рада, змінювати думку народу або відповідати на позицію виборців якимось іншим чином? Мені здається, якраз йдеться про узурпацію влади". Продовжуючи цю думку він зазначає, що: "навіть якщо парламент ухвалить позитивне рішення, то чи не є це дублюванням волі тих, хто сьогодні є єдиним джерелом влади в Україні?" ("Україна молода", 12 квітня 2000 р.). Поки що юридично грамотної відповіді на ці питання немає. З огляду на всі ці сукупні проблемні моменти виявляється очевидним, що зацікавленим у розв'язанні цих проблем доведеться звертатися за відповідними висновками до Конституційного Суду України.

Отже, на сьогодні відносно всеукраїнського референдуму "за народною ініціативою" та імплементації його результатів у законодавче поле України, стосовно механізмів юридичної реалізації цих положень та їх дієвості існує більше запитань ніж відповідей. І на запитання "что день грядущий нам готовит" відповісти однозначно виявляється складним. Хочеться сподіватися, що ситуація остаточно не зайде до глухого "п'ятого" кута", бо наслідки цього можуть посилювати напруженість у суспільстві, призвести до загальної дестабілізації. Дестабілізації політичної, наслідки якої в умовах економічної кризи можуть виявитися страшнішими і незворотнішими, ніж здається на перший погляд.

З яких частин складається виборча система України

Термін виборча система в науці конституційного права використовується в двох значеннях -- широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв'язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні -- це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування:

Мажоритарна виборча система -- це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.

Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж уся його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Пропорційна виборча система -- це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах світу, в тому числі у 24 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів -- це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий -- це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку).

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і пропорційної виборчих систем. В Європі змішана виборча система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки -- у Литві, Грузії, Росії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша -- за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша -- за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.

В Україні 24 вересня 1997 р. Прийнято новий Закон ”Про вибори народних депутатів України”. В ньому визначено виборчу систему, за якою мають відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням -- із 450 депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 -- за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

Які обмеження встановлено для особи, що бажає стати Президентом?

Жодна зі статей Закону України «Про вибори президента України» від 5 березня 1999 року № 474-XIV, у редакції, яка є чинною станом на 23.09.2010 (надалі по тексту - Закон), не встановлює жодних «обмежень для особи, що бажає стати Президентом».

У свою чергу ч. 1 ст. 9 Закону встановлює певний перелік, на мою думку, вимог обмежувального характеру, для особи, що може бути обраною Президентом (щодо права бути обраним Президентом України), а саме у ній зазначено: «Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.»

Ч. 4 ст. 9 Закону чітко визначає ту обставину, що не може бути висунутим кандидатом на пост Президента України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (обмеження права громадян України висувати кандидата на пост Президента України).

Ч. 6 ст. 9 Закону чітко визначає ту, у свою чергу, обставину, що не може бути висунута кандидатом на пост Президента України особа, повноваження якої на посту Президента України були припинені достроково відповідно до Конституції України, при чому мова у вказаній частині зазначеної статті йде тільки виключно про позачергові вибори, які були призначені саме у зв'язку з вказаним вище припиненням повноважень Президента України, саме цією особою (обмеження права громадян України висувати кандидата на пост Президента України).

Ч. 5 ст. 9 Закону визначає ту обставину, що не може бути висунута кандидатом на пост Президента України особа, яка двічі підряд обиралася на цей пост, і враховуючи контекст другого речення ч. 5 ст. 9 Закону, його зміст - дивує (обмеження права громадян України висувати кандидата на пост Президента України). Крім того у вказаній нормі визначено, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більш як два строки підряд і по суті, це є єдине обмеження в принципі, можливо і, бажання, але не по формі та не по змісту, у прямому співставленні саме з порушеним питанням (обмеження пасивного виборчого права особи).

Яка різниця між виборчим округом та виборчою дільницею?

Ч. 1 ст. 19 Закону сповіщає нас про те, що вибори президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України.

Ч. 1 ст. 20 Закону інформує нас про те, що для проведення голосування та підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.

Ч. 2 ст.19 Закону визначено: «Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів…».

У ч. 9 ст. 20 Закону зазначено, що: «Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від п'ятдесяти до трьох тисяч осіб…», тобто кількість дільниць (цифра) не обов'язково повинна бути статичною, а може змінюватись у зв'язку зі змінами обставин, які мають прояв у об'єктивній дійсності, враховуючи умови, які можуть спричинити їх утворення або ж навпаки - не утворення, і впливають на це. Наприклад підставою для утворення або ж навпаки - не утворення, виборчої дільниці, може бути збільшення або зменшення кількості населення на відповідній території та інші. Кількість же територіальних виборчих округів та єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу є статичними величинами та становлять 225 та 1, відповідно. 1 єдиний загальнодержавний одномандатний виборчий округ тому існує, як один єдиний, що пост президента України, в нашій державі, лише один, а 225 територіальних виборчих округів існує тому, що 225 це рівно половина від 450, а саме така кількість народних депутатів, тобто мається на увазі 450, повинна входити до Верховної Ради України та є конституційно визначеним кількісним складом Верховної Ради України. Тобто поділ єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу саме на 225 територіальних виборчих округів є, на мою думку, пережитком існування, в минулому, в Україні змішаної виборчої системи, а саме «мажоритарної її частини».

Територіальні виборчі округи, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону, включають в себе один або кілька районів, міст, районів у містах, тобто враховуючи сутність та значення саме переліченого можна зробити висновок про те, що в принципі територіальні виборчі округи територіально більші утворення ніж виборчі дільниці.

По суті виборча дільниця є найменшою «ланкою» територіального виборчого округу, а він є складовою частиною єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу, а якщо бути більш точнішим, то однією з 225 складових частин єдиного цілого, а саме єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу.

У ч. 3 ст. 19 Закону зазначено: «Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається центральною виборчою комісією не пізніш як за вісімдесят три дні до дня виборів. Територіальні виборчі округи утворюються Центральною виборчою комісією з приблизно рівною кількістю виборців у кожному виборчому окрузі на всій території України за пропозиціями відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад з урахуванням адміністративно-територіального устрою. Орієнтовну кількість виборців у виборчому окрузі, номер, територіальні межі та центри виборчих округів визначає Центральна виборча комісія.».

Виборчі ж дільниці утворюються не пізніш як за тридцять вісім днів до дня виборів. У винятковому випадку спеціальна або закордонна виборча дільниця може утворюватися Центральною виборчою комісією не пізніш як за сім днів до дня виборів за поданням відповідної окружної виборчої комісії або Міністерства закордонних справ України (ч. 10 ст. 20 Закону).

Звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а у разі відсутності таких органів - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження. Зазначені подання вносяться не пізніш як за шістдесят днів до дня виборів. Окружна виборча комісія своїм рішенням визначає межі кожної звичайної виборчої дільниці та перелік будинків, що входять до неї, а також місцезнаходження дільничної виборчої комісії (ч. 6 ст. 20 Закону).

Спеціальні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за місцем розташування відповідних закладів чи установ або за місцем приписки судна чи полярної станції (ч. 7 ст. 20 Закону).

Закордонні виборчі дільниці утворюються Центральною виборчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ України. Закордонні виборчі дільниці складають окремий закордонний виборчий округ (ч. 8 ст. 20 Закону).

Як вже зазначалось вище виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від п'ятдесяти до трьох тисяч осіб. Виборчі дільниці за розміром поділяються на:

1) малі - з орієнтовною кількістю виборців від 50 до 500 осіб;

2) середні - з орієнтовною кількістю виборців від 500 до 1500 осіб;

3) великі - з орієнтовною кількістю виборців від 1500 до 3000 осіб.

Якщо на відповідній території, у відповідному закладі чи установі налічується менше або більше від зазначеної чисельності виборців і їх (або їх надлишок) неможливо віднести до іншої виборчої дільниці або неможливо утворити додаткову виборчу дільницю на цій території, у відповідному закладі чи установі, виборча дільниця може бути утворена з меншою або більшою чисельністю виборців (ч. 9 ст. 20 Закону).

Рішення про утворення територіальних виборчих округів публікується Центральною виборчою комісією в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" у триденний строк з дня прийняття нею відповідного рішення, а також розміщується на офіційному сайті Центральної виборчої комісії. Витяги із рішення про утворення територіальних виборчих округів публікується Центральною виборчою комісією в регіональних друкованих засобах масової інформації в семиденний строк з дня прийняття такого рішення. При цьому кількість витягів, зазначених у цій статті, повинна дорівнювати кількості регіонів, визначених частиною другою статті 133 Конституції України (ч. 4 ст. 19 Закону).

Рішення окружної виборчої комісії про утворення виборчих дільниць із зазначенням їх номерів, меж, орієнтовної кількості виборців, місцезнаходження відповідних дільничних виборчих комісій оприлюднюється у друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п'ятий день після дня прийняття цього рішення. У разі утворення спеціальної чи закордонної виборчої дільниці відповідно до частини десятої ст. 20 Закону рішення Центральної виборчої комісії оприлюднюється у тому ж порядку не пізніш як за п'ять днів до дня виборів (ч. 12 ст. 20 Закону).

Закордонний виборчий округ складають усі закордонні виборчі дільниці, утворені згідно із статтею 20 цього Закону (ч. 5 ст. 19 Закону). Якщо ж згадати, що відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону: «Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях) дислокованих за межами України» та те, що згідно з ч. 2 ст. 19 Закону: «Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів», то, у мене, особисто, виникають сумніви щодо можливості відповідності Закону ситуації, яка могла б виникнути і стосувалась би саме «…військових частин (формувань), дислокованих за межами України…» в разі, якщо такі з'являться коли-небудь, звісно ж, аби вийшло саме так, як це передбачено ч. 2 ст. 19 Закону, але я повторюся та знову зазначу що це виключно моя особиста думка.

Висловіть свою думку щодо запровадження додаткових вимог до реєстрації кандидатів в Президенти України

На мою думку, особа, яка бажає стати кандидатом у Президенти України, повинна мати юридичну та економічну освіту. Юридичну для того, щоб підписувати закони, розуміти які наслідки відбудуться якщо він підпише цей закон (позитивні чи негативні). А економічну для того, щоб розуміти яким чином побудована економіка в країні і що треба зробити для країни, щоб зріс її добробут.

Як визначаються підсумки виборів Президента України?

Ч. 1 ст. 11 Закону виборчим процесом «називає» здійснення суб'єктами, визначеними статтею 12 Закону, виборчих процедур, передбачених Законом. Ч. 4 ст. 11 визначає перелік етапів виборчого процесу. Восьмим етапом виборчого процесу є підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України і саме цей етап є, фактично але не теоретично, передостаннім етапом виборчого процесу, передостанньою, так би мовити, його сходинкою, а як зазначено у 7 частині ст. 11 Закону: «Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України або офіційною публікацією подання Центральної виборчої комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Президента України.».

Ст. 84 Закону описує порядок встановлення результатів виборів Президента України, а зміст її наступний:

1. Центральна виборча комісія на своєму засіданні протягом десяти днів, але не пізніше ніж на третій день з дня отримання всіх протоколів окружних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів встановлює результати голосування у день виборів Президента України, про що складає протокол.

Центральна виборча комісія може продовжити не більш як на один день зазначений термін у разі необхідності надання окружній виборчій комісії часу для подання протоколу з позначкою "Уточнений".

У разі неподання до Центральної виборчої комісії у терміни, передбачені Законом, протоколу окружної виборчої комісії про встановлення підсумків голосування (у тому числі уточненого) Центральна виборча комісія встановлює результати виборів у цьому окрузі на підставі наявних протоколів дільничних виборчих комісій.

До протоколу про результати голосування у день виборів Президента України заносяться прописом та цифрами такі відомості:

1) кількість виготовлених виборчих бюлетенів;

2) кількість виборчих бюлетенів, одержаних окружними виборчими комісіями;

3) кількість виборчих бюлетенів, одержаних дільничними виборчими комісіями;

4) кількість виборців, внесених до списків виборців на виборчих дільницях;

5) кількість невикористаних виборчих бюлетенів;

6) кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені;

7) кількість виборців, які взяли участь у голосуванні;

8) кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними;

9) кількість голосів виборців, поданих за кожного кандидата на пост Президента України;

10) відсоток голосів виборців, поданих за кожного кандидата на пост Президента України, у відношенні до кількості виборців, які взяли участь у голосуванні;

11) кількість виборців, які не підтримали жодного кандидата на пост Президента України;

12) відсоток голосів виборців, які не підтримали жодного кандидата на пост Президента України, у відношенні до кількості виборців, які взяли участь у голосуванні.

Документ отримано з офіційного джерела - zakon1.rada.gov.ua

2. Відомості про підсумки голосування цифрами і прописом заносяться до протоколу Центральної виборчої комісії про підсумки голосування в день виборів Президента України. Відомості, зазначені у пунктах 2-12 частини першої цієї статті, вносяться як

по кожному територіальному виборчому округу, так і сумарно по загальнодержавному округу. Протокол про результати голосування у день виборів Президента України зобов'язані підписати голова, заступники голови, секретар та інші члени Центральної виборчої комісії, які присутні на засіданні комісії. Зазначений протокол засвідчується печаткою Центральної виборчої комісії. У разі своєї незгоди з відомостями, що зазначені у протоколі, член комісії має право викласти у письмовій формі свою окрему думку, яка додається до протоколу.

Непідписання або відмова у підписанні протоколу окремими членами комісії не має правових наслідків для дійсності протоколу.

3. Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Про обрання Президента України Центральна виборча комісія оформлює протокол. У протоколі Центральної виборчої комісії про підсумки голосування в день виборів Президента України при цьому зазначаються прізвище та ініціали кандидата, який відповідно до цього Закону обраний Президентом України.

4. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно до вимог частини третьої цієї статті, Центральна виборча комісія на підставі пункту 1 частини четвертої статті 15 цього Закону приймає рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Президента України, про що зазначається у протоколі про підсумки голосування в день виборів Президента України.

5. Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно до вимог частини третьої цієї статті, Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування, про що зазначається у протоколі про підсумки голосування в день виборів Президента України.

6. Повідомлення про результати голосування у день виборів Президента України та про прийняте Центральною виборчою комісією за підсумками голосування рішення, передбачене частинами третьою, четвертою або п'ятою цієї статті, публікується нею в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" не пізніш як на третій день після підписання протоколу про результати голосування.

7. Скарги, що стосуються підготовки і проведення виборів Президента України, на рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій та їх членів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, закладів та організацій, їх посадових і службових осіб, акти та дії об'єднань громадян, крім тих, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян належать до їх внутрішньої організаційної діяльності або їх виключної компетенції, дії та бездіяльність засобів масової інформації, їх посадових та службових осіб, а також інших суб'єктів виборчого процесу у день голосування і наступні дні виборчого процесу до Центральної виборчої комісії не подаються. У разі надходження зазначені скарги залишаються Центральною виборчою комісією без розгляду. Подання таких скарг не перешкоджає встановленню результатів виборів Президента України та їх оголошенню.

7. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України або офіційною публікацією подання Центральної виборчої комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Президента України.

Висновок

Держава -- суб'єкт політики, ядро політичної системи. Вона характеризується суверенітетом, уособлює в собі суверенітет національностей і народу.

Держава-це особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру.

Права людини -- забезпечені законом можливості мати, користуватися й розпоряджатися соціальними благами й цінностями, користуватися основними свободами у встановлених законом межах.

Список використаої літератури

1 Шпиталенко Г. А. «Основи правознавства» : навч. Посіб./ за заг. Ред. І.П. Лаврінчук.- К.: Каравелла, 2004.-376 с.

Размещено на Allbest.ru