Характеристика інституту особливої частини міжнародного публічного права – передумови виникнення права Європейського Союзу (ЄС)

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Визначення реквізитів міжнародного договору - "Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників", стороною якого є Україна

2. Характеристика джерела міжнародного права - "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод" та її особливості

3. Характеристика інституту особливої частини міжнародного публічного права - Передумови виникнення права Європейського Союзу (ЄС)

3.1 Правова природа Європейського Союзу

3.2 Специфіка Європейського Союзу

3.3 Джерела права Європейського Союзу

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ НОРМАТИВНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Прогресуючий розвиток міжнародних відносин, регульованих міжнародним правом, що розвивається, висуває міжнародне право в число найважливіших координаторів міжнародного життя. Цим пояснюється зростаюче значення міжнародного права, його вивчення в кожній державі. Україна, що розвивається як самостійна, суверенна держава, активно розширює свої міжнародні зв'язки, використовуючи при цьому засоби і способи, регламентовані міжнародним правом.

Міжнародне публічне право являє собою особливу правову систему договірних і звичайних юридичних норм, що регулюють правовідносини держав та інших суб'єктів міжнародного права з метою забезпечення миру і співробітництва.

Метою проведеного мною дослідження є пошук нормативних і інформаційних джерел міжнародного публічного права і відображення їх реквізитів за допомогою вивчення нормативно-правової бази.

Завданням роботи є: визначення реквізитів міжнародного договору, стороною якого є Україна; охарактеризувати джерело міжнародного права та висвітлити такий розділ міжнародного публічного права особливої частини як передумови виникнення права Європейського Союзу (ЄС).

1. Визначення реквізитів міжнародного договору - "Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників"

Назва: "Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників".

Вид нормативного джерела: договір.

Держави, які підписали: Україна та Арабська Республіка Єгипет.

Дата прийняття: 10 жовтня 2004 року.

Україною договір ратифіковано Законом N 2696-IV (2696-15) від 22.06.2005 року.

Набрав чинності 19 січня 2006 року.

Договір складається з 19 статей.

На даний момент - чинний.

2. Характеристика джерела міжнародного права - "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод" та її особливості

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод була прийнята з метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини.

Конвенція була учинена в Римі 4 листопада 1950 року та вступила в силу 3 вересня 1953 року англійською і французькою мовами, обидва тексти Конвенції є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї приєднується.

Документ підлягав редакції:

01 січня 1990 р.,

11 травня 1994 р.,

04.11.2000 р. на пiдставi Протоколу № 12 (994_537)

03.05.2002 р. на пiдставi Протоколу № 13 (994_180)

13.05.2004 р. на пiдставi Протоколу № 14 (994_527)

17 липня 1997 року відбулася ратифікація для України на пiдставi Закону № 475/97-ВР.

11вересня 1997року для України набула чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод на пiдставi n0001697-06.

Україна ратифікувала:

- 12-й протокол Законом N 3435-IV ( 3435-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.229;

- 13-й протокол Законом N 318-IV ( 318-15 ) від 28.11.2002;

- 14-й протокол Законом N 3435-IV ( 3435-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.229

Стан документа - чинний.

Головна відзнака Конвенції від інших міжнародних договорів в області прав людини - існування діючого механізму захисту декларованих прав - Європейського суду з прав людини, що розглядає індивідуальні позови на порушення конвенції.

Членами Конвенції являються всі країни Ради Європи. Нові держави-члени зобов'язані підписати її при вступі до Ради Європи і ратифікувати впродовж одного року. В тексті Конвенції можна виділити дві частини: перелік прав, що захищаються та порядок діяльності Європейського суду. Протоколи №№ 2, 3, 5, 8, 9, 10, 11, 14 присвячені змінам і порядку діяльності Суду.

3. Характеристика інституту особливої частини міжнародного публічного права - Передумови виникнення права Європейського Союзу (ЄС)

3.1 Правова природа Європейського Союзу

На сьогодні Європейський Союз розглядається як форма реалізації ідеї міждержавного співробітництва, яке можна охарактеризувати як інтеграційне та наднаціональне, що розпочалося після Другої світової війни.

За Паризьким договором 1951 р. було засноване Європейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС). Таким чином був створений спільний для шести держав-засновниць (Бельгії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, ФРН, Франції) ринок вугілля та сталі -- стратегічних для військової економіки ресурсів, що, як планувалося, мало попередити війни між європейськими країнами. Економічний успіх Співтовариства спонукав ці держав створити ще дві подібні організації. У 1957 р. були укладені договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) -- так звані Римські договори).

Спочатку співтовариства були організаціями із досить вузькою сферою діяльності, обмежувались суто економічними питаннями, а основний наголос робився на усунення національних бар'єрів. Але згодом увага зосередилася на позитивному співробітництві -- проведенні єдиної політики з надзвичайно широкого спектру питань з метою створення єдиного економічного ринку і монетарного союзу. Зрештою з метою поширення співробітництва на інші сфери (зокрема, політичну, військову, боротьби зі злочинністю) у 1992 р. за Маастрихтською угодою був створений Європейський Союз.

На сьогодні переважає думка, що з погляду міжнародного права ЄС є міжнародною міждержавною організацією, хоча і досить специфічною. Це об'єднання міжнародно-правове, оскільки створене шляхом укладання державами міжнародних договорів, що регулюються міжнародним публічним правом; ці договори становлять основу, на якій ґрунтуються інституційна структура та внутрішнє право Союзу. Його держави-члени залишаються суверенними, незважаючи на передачу деяких своїх суверенних повноважень, яка здійснена добровільно та без порушення міжнародного права. Слід підкреслити, що, хоча за походженням Союз є явищем міжнародно-правовим, водночас численні правові інститути ЄС не завжди можна пояснити категоріями та поняттями міжнародного публічного права.

3.2 Специфіка Європейського союзу

Специфіка ЄС як міжнародної організації проявляється в такому: метою діяльності є інтеграція держав-членів; інституційна структура забезпечує представництво не лише держав-членів (через Європейську Раду та Раду Союзу), а й різних суспільних сил та інтересів (через Європейську Комісію -- загального інтересу, Європейський Парламент -- інтересу громадян, Суд Європейських співтовариств -- правових цінностей); наявні розвинуте внутрішнє право, аналогічне за обсягом і системою внутрішньодержавному, верховенство та пряма дія права ЄС у правопорядках держав-членів, передача Союзу компетенції з питань, що традиційно охоплюються суверенними повноваженнями держав.

Отже, на сьогодні Союз є регіональною міжнародною організацією інтеграційного й наднаціонального типу із сильним федеративним потенціалом, членами якої є суверенні держави.

3.3 Джерела права Європейського Союзу

Основу правопорядку ЄС складає так зване первинне законодавство: установчі договори (Договір про Європейський Союз, договори створення Європейських співтовариств), договори про внесення змін до установчих договорів, угоди про приєднання до ЄС нових держав-членів, а також міжнародні договори, укладені між державами-членами з питань, що належать до сфери компетенції Союзу та Співтовариств.

Переважна більшість норм права ЄС існують у формі правових актів, передбачених у ст. 249 Договору про Європейське співтовариство (похідне, вторинне законодавство): регламентів і директив.

Регламенти -- нормативно-правові акти, що мають загальне застосування, є обов'язковими у всіх своїх складових частинах, підлягають прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти не потребують будь-яких заходів з імплементації в національні правопорядки держав-членів.

Директиви - нормативно-правові акти, що є обов'язковими для держав-членів щодо результатів, які мають бути досягнуті. Але держави-члени мають право вільно обирати форму та засоби імплементації директиви у внутрішньодержавні правопорядки.

Рішення - правові акти індивідуального значення, що є обов'язковими в усіх своїх складових частинах для тих, кому вони адресовані. Це можуть бути як держави-члени, так і юридичні або фізичні особи.

Слід звернути увагу на те, що в рамках другої і третьої опор Договір про ЄС встановлює інші форми правових актів органів Союзу.

Міжнародні договори, укладені Співтовариством із питань, які належать до його компетенції, мають пріоритет над похідним законодавством.

Концепція загальних принципів права була розроблена Судом Європейських співтовариств для усунення прогалин у праві Співтовариств. Джерелом загальних принципів права є положення установчих договорів, національного законодавства держав-членів, норми міжнародного права. Прикладами загальних принципів права можуть служити принципи правової визначеності правових норм, законних очікувань, пропорційності, а також основні права людини.

Рішення Суду Європейських співтовариств не мають юридично обов'язкової сили прецеденту. Втім правило прецеденту фактично використовується Судом Європейських співтовариств, іншими органами ЄС та доктриною.

Висновки

У результаті вивчення міжнародного публічного права я дізналася про джерела міжнародного публічного права, основні принципи та інститути міжнародного публічного права; навчилася застосовувати одержані знання в процесі даної роботи.

В першому завданні я визначила реквізити міжнародного договору між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників. У другому завданні мною охарактеризовано таке джерело міжнародного права як "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод".

В третій частині роботи дослідила такий розділ міжнародного публічного права особливої частини як передумови виникнення права Європейського Союзу (ЄС), роздивилася правову природу, специфіку та джерела права Європейського Союзу.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. Виникнувши як спосіб усвідомлення людьми свого матеріального інтересу, особливо у зв'язку з постійними змінами в міжнародних відносинах, воно вплинуло та продовжує впливати на розвиток держав і народів.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р., № 254 к/96 - ВР зі змінами, внесеними згідно Закону № 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 44)

2. Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників від 10.10.2004 р., дата ратифікації 22.06.2005, набрав чинності 19 січня 2006 року

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод прийнята в Римі вiд 04.11.1950 р., вступила в силу 3 вересня 1953, редакцiя вiд 13.05.2004 на пiдставi 994_527

4. Баймуратов М.О. Міжнародне право: Підручник.-Х.: Одісей, 2001.-672с.

5. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право.-К.,2000

6. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 336 с.

http://zakon.rada.gov.ua

http://pravoznavec.com.ua

http://conventions.coe.int

http://ru.wikipedia.org