Відповідно до Договору Європейського Союзу Рада складається з представників країн-членів. Як правило, це -- міністр, "уповноважений представляти уряд цієї країни" її завданням є "забезпечення досягнення цілей, визначених цим Договором". Рада "повинна забезпечувати координацію загальної економічної політики країн ЄС; має право приймати рішення і покладати на Комісію в актах, що ухвалює Рада, повноваження щодо впровадження вироблених нею норм". Статтею Д (ДЄС) визнається, що Європейська Рада повинна надавати Європейському Союзу необхідний імпульс для розвитку і окреслювати основні засади його політики. На обговорення виносяться як проблеми ЄС, так і питання, що знаходяться поза межами юрисдикції Співтовариства (проте -- в межах Союзу). При розгляді проблем Співтовариства цей орган може виступати як Рада Європейських Співтовариств: у законодавстві ЄС не існує положень, які забороняли б главам держав та урядів представляти свої країни на засіданнях Ради. Однак на практиці, навіть коли обговорюються проблеми Співтовариства, Європейська Рада приймає тільки загальнополітичні рішення, які згодом законодавче обґрунтовуються під час зустрічей Ради на рівні міністрів. Хартли Т.К. Основы права Эвропейского Сообщества. / Т.К Хартли. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - С.245 Європейська Рада піклується внутрішніми і зовнішніми аспектами економічного і політичного характеру європейської інтеграції. А також можна зазначити, що Європейська Рада є своєрідним “ вирівнювачем ” розходжень між державами-членами у сферах, що не є предметом юрисдикції суду ЄС. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу. / І.А Грицяк. - К.: 2006. - С.207 Як ми змогли побачити, що і Європейська Комісія і Європейська Рада не мають достатньо повноважень у законодавчій сфері. Вони є інституціями, які володіють рушійною силою , щоб Рада Міністрів та Європейський Парламент мали правильний орієнтир вже у безпосередній законодавчій діяльності. Про ці 2 інституції ми поговоримо далі.

Основним законодавчим органом в інституційній структурі Європейського Союзу, за Договором заснування Конституції для Європи, залишається Рада Міністрів або Рада Європейського Союзу, яка разом з Європейським Парламентом ухвалює законодавство та виконує бюджетну функцію.

Рада може приймати постанови, директиви, рішення, рекомендації або висновки. Рада може також приймати декларації.

Правові акти Рада приймає після відповідних обговорень конкретних питань, що зачіпають найрізноманітніші сфери життєдіяльності ЄС.

Рада міністрів може приймати три типи рішень, як-от відмову, політичну домовленість та спільну позицію.

Рішення про відмову в ухваленні правового акту з того чи іншого питання засвідчує позицію Ради стосовно недоцільності подальшої роботи або пропозиції Комісії.

Рішення про політичну домовленість показує, що йдеться про таке, що не передбачене засновницькими договорами. Доступно в режимі: http:// ua. textreferat. com/ referat- 11772- 2. html Це рішення відповідає часовій, технічній і політичній вимогам.

Рішення про спільну позицію означає, що пропозиція Комісії зі змінами, щодо якої Рада прийматиме спільну позицію, остаточно формулюється після досягнення компромісу державою, що головує, та поправок(прийнятих у першому читанні) Європейського Парламенту. Потім спільну позицію буде передано до Європарламенту для другого читання.

Рішення можуть ухвалюватися 3 способами:

1) ухвалення рішень простою більшістю голосів;

2) ухвалення рішень кваліфікованою більшістю голосів;

3) одностайне ухвалення рішень.

Також Рада має право приймати акти у рамках спільної зовнішньої та безпекової політики( СЗБП, або другого стовпа ЄС). А також відіграє важливу роль у прийняті актів в галузі співробітництва в сфері охорони порядку та правосуддя в кримінальних справах. Якщо зробити короткий аналіз всього вище сказаного то можна зробити висновок , що Рада Міністрів відіграє надзвичайно важливу роль у законодавчому процесі Європейського Союзу.

Європейський Парламент поділяє законодавчу функцію з Радою: бере участь у розробленні директив і постанов, пропонує поправки, які подає Комісія для включення до її пропозицій.

Єдиний Європейський Акт, який вніс поправки до договорів, запровадив процедуру двох читань у Парламенті й двох у Раді.

Маастрихтський договір надав Парламентові більших повноважень, наділяючи його правом спільно з Радою ухвалювати рішення в окремих питаннях: свобода пересування для трудящих, свобода започаткування комерційної діяльності, свобода надавати послуги, єдиний ринок, освіта, дослідна діяльність, охорона довкілля, транс'європейські мережі, охорона здоров'я, культура та захист прав споживачів.

Амстердамський договір посилив роль Європейського Парламенту, поширивши процедуру спільного із Радою ухвалення рішень на нові сфері, такі, які, як охорона здоров'я, транспортна політика, свобода пересування осіб, певні пункти в соціальній політиці та питаннях зайнятості. Доступно в режимі: http:// ua. textreferat. com/ referat- 11772- 3. html Віднині акт щодо процедури спільного ухвалення рішень вимагає схвалення Радою і Парламентом або відсутності протидії останнього.

Сфера обов'язкових консультацій з Європарламентом розширюється і стосується тепер всіляких областей діяльності Європейського союзу. До того, що було записано з цього приводу в Римських договорах 1957 р. (вільний рух товарів, загальна аграрна політика, транспортна політика, угоди про асоційоване членство в Європейському союзі) із прийняттям Єдиного європейського акта додалося небагато нового - соціальне і економічне зближення, технологічні дослідження, екологія. Маастрихтський договір пішов далі, включивши в сферу обов'язкових консультацій ряд нових питань. Амстердамський договір залишив умови і порядок проведення консультацій без змін.

Обов'язкові консультації, що фактично являють собою процедуру одержання згоди Європарламенту, стали вже традицією. Нині вони регулярно проводяться з проблем виборів депутатів у Європарламент, міжнародних договорів Європейського союзу з третіми країнами. Відчуваючи потребу в підтримці з боку Європарламенту, Рада і Комісія стали звертатися до нього за консультацією навіть тоді, коли порядок прийняття того або іншого правового акта такої консультації не потребує. Необов'язкові консультації значною мірою стали символом нових відносин між інститутами Європейського союзу.

Нарешті, Єдиний Європейський Акт вимагає згоди Парламенту в питаннях міжнародної співпраці, щодо угод про асоційоване членство і всіх подальших розширень Співтовариства. У Маастрихті було вирішено, що згода Парламенту вимагається також у питаннях про єдину виборчу процедуру, свободу пересування й місця проживання, Структурних фондів. Амстердамський договір також обумовлює, що парламентська згода необхідна й для вжиття заходів щодо якоїсь з держав-членів ЄС за серйозне постійне порушення основних прав. Доступно в режимі: http:// ua. textreferat. com/ referat - 11772- 4. html

Розглянувши як на правовому рівні функціонує Європейський Союз та 4 основні інституції цього співтовариства ми можемо зробити висновок, що будучи величезною структурною організацією з багатьма підгалузевими структурними елементами Європейський Союз протягом багатьох років функціонує на досить високу рівні. Це функціонування забезпечується завдяки правильно розробленому механізмі правового та юридичного забезпечення роботи важливих законотворчих органів. Законодавство розроблено в такому стилі, що всі інституції співіснують і співпрацюють як єдине ціле. А цілісність у такому важливому процесі як законотворення це вже ключ до успіху. Але навіть якщо виникли якісь певні протиріччя між інституціями, то існує детально розроблена процедура виведення цих інституцій з конфліктної ситуації. Ось у чому полягає стремління вступу до цього Союзу. Адже у Європейському Союзі законодавство є на високому рівні, отже при будь-яких умовах і законодавство держави-члена має йому відповідати. Це є дуже хороший матеріал для роздумів: а, що потрібно зробити Україні для наближення до Європейських стандартів, а саме головне як це втілити в життя.

ВИСНОВКИ

Європейський Союз існує як співтовариство держав, об'єднаних на основі права. Уперше в історії Європи її намагаються об'єднати не силою, а виключно правовими засобами. Право здобуває перемогу там, де "кров і залізо" зазнавали поразки за поразкою протягом століть. Лише союз, заснований на цілковито вільному волевиявленні його членів, може сподіватися на тривале існування, особливо якщо його головними цінностями є свобода і рівність, які впроваджуються в життя та гарантуються, знову ж таки, виключно правовими засобами. Усе це знайшло відображення в установчих договорах, на основі яких було створено Європейський Союз. Існування Європейського Союзу, спільне економічне та соціальне життя його держав-членів і громадян, кожний з яких має свої, інколи й протилежні, інтереси, виконання фундаментальних завдань і досягнення фундаментальних цілей стало можливим лише завдяки створенню спільної правової системи, яка дала змогу гармонічно поєднати ці інтереси та забезпечити їх реалізацію. Сприятливий інвестиційний клімат, нормальні умови для розвитку торгових і підприємницьких відносин між суб'єктами права різних країн можуть бути створені лише за наявності принципової узгодженості національних правових систем партнерів. Для того щоб відносини держав-членів у рамках Європейського Союзу стали максимально корисними, вони мали запровадити широкомасштабні зміни в існуюче комерційне та економічне законодавство і суттєво змінити політику управління. Отже, проаналізувавши вивчений матеріал ми можемо зробити наступні висновки, що юридична природа Європейського Союзу складається з національних законодавств кожної окремої держави та із спільного для них усіх законодавства Європейського Союзу, яке забезпечує гармонізацію або зближення окремих законодавств. Головним завданням законодавства ЄС є забезпечення існування спільного ринку, а досягається це шляхом гармонізації або зближення і пристосування національних правових норм держав-членів, приведення їх у відповідність із загальноєвропейськими стандартами. Верховенство права ЄС у відношенні до національних правових норм є найважливішим елементом законодавчої гармонізації. Укладаючи договір про вступ до європейського співтовариства, держави-члени ЄС добровільно обмежили свої суверенні права щодо правового регулювання не тільки зовнішньоекономічних відносин між собою в рамках ЄС, але й будь-яких "внутрішніх" відносин, що можуть стосуватися існування внутрішнього ринку ЄС, включаючи соціальні, екологічні та інші сфери правового регулювання. Вони взяли на себе зобов'язання не приймати "дискримінаційних" у відношенні одна до одної законів і підзаконних актів, а натомість приймати у деяких сферах правового регулювання тільки таке законодавство, що слугуватиме цілям подальшого зближення та інтеграції в рамках ЄС. Як відомо, розвиток права ЄС вимагає навіть внесення відповідних змін до національних конституцій держав-членів ЄС.. Усе більша кількість європейських країн приймають рішення про намір вступити до Європейського Союзу і беруть на себе зобов'язання здійснювати відповідні кроки для підготовки до інтеграції з іншими державами-членами ЄС. Не є виключення і Україна. Важливим елементом її інтеграції та обов'язковою передумовою вступу до ЄС є законодавче наближення до правових стандартів, що відображені в законодавстві ЄС. На відміну від держав-членів ЄС на території країн-кандидатів на вступ до ЄС законодавство ЄС не має прямої дії, але ці країни добровільно обмежують свої суверенні права щодо внутрішнього правового регулювання заради підготовки до майбутнього членства в ЄС. Поки що, нажаль ми не можемо спостерігати таких процесів в українському законодавстві. Є розроблений план дій, проте нормального забезпечення виконання цього плану нема. Так звісно, дещо все таки виконується, але на превеликий жаль ці процеси мало відповідають вимогам Єс. Але в будь-якому разі країни-кандидати можуть розраховувати на вступ до ЄС лише толі, коли повністю, на сто відсотків, пристосують своє законодавство до законодавства ЄС. Це повною мірою стосуватиметься в майбутньому й України. Важливим елементом правової реформи, що триває в Україні, є процес наближення національного законодавства до законодавства Європейського Союзу. Необхідність такого наближення обумовлена тим, що розвиток і поглиблення торгових та економічних зв'язків із європейськими країнами залежить від соціально-економічних і законодавчих передумов. Проголошений нашою державою стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу передбачає всебічне входження в європейський політичний, економічний, а також правовий простір.

Отже, проглянувши даний матеріал кожний сам для себе може зробити висновок на основі порівняння законодавчих процесів у Європейському Союзі та напроти вагу в Україні. Звичайно, вони є не сумісними. Проте ми маємо яскравий приклад до чого слід рухатись, як саме це робити, а головне завдання покладене на виконавчі органи нашої держави, яким треба дуже добре попрацювати, щоб досягти поставленої мети. А нам тільки залишається вивчати та аналізувати правотворчість і можливо в майбутньому внести свій вагомий внесок в розвиток України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Андрусевич Н. Збірник нормативно - правових актів Європейського Союзу. / Н. Андрусевич. - К.: 2002. - 208с.

2. Аннерс Э. История Эвропейського права. / Э. Аннерс. - М.: 1996. - 395с.

3. Анцелович Г.О. Міжнародне право: Підручник. / Г.О. Анцелович. - К.: 2005. - 410с.

4. Борхорд К. Європейский Союз, Прошлое, настоящее, будущее. / К. Борхорд. - М.: 1996. - 349с.

5. Боршард К. Абетка законодавства Європейського Співтовариства. / К. Боршард. - К.: 2001. - 135с.

6. Грицяк І.А. Право та інституції Європейського Союзу. / І.А. Грицяк. - К.: 2006. - 260с.

7. Договоры об учреждении Эвропейских Сообществ: Договор об учреждении Эвропейского обьединения угля и стали. Договор об учреждении Эвропейского економического сообщества. Договор об учреждении Эвропейского Сообщества по атомной енергии. - М.: 1994. - 135с.

8. Доступно в режимі: http: // www.viche.info/ journal/1259/

Размещено на Allbest.ru