Історія, становлення та розвиток господарського права в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Історія становлення та розвитку світової науки господарського права

2. Розвиток науки господарського права в Україні

3. Наукові та практичні аспекти удосконалення господарського законодавства України

3.1 Основні недоліки господарського законодавства та шляхи їх усунення: теоретичний аспект

3.2 Проблеми застосування норм господарського законодавства у практичній діяльності господарюючих суб'єктів та способи їх подолання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Починаючи з 90-х років в нашій країні істотно змінилися економічні відносини, оскільки почалися ринкові реформи. Донині нашу економіку як у нас в країні, так і за рубежем прийнято було характеризувати як «командну», «адміністративно-командну», «бюрократичну», «одержавлену» економіку. Для нашої економіки були характерні такі риси, як її плановість, низька продуктивність праці, пріоритет промисловості перед сільським господарством, екстенсивний характер розвитку перед інтенсивним, прихована інфляція, тіньова економіка, панування ідеологічних законів над економічними і т.д. Законодавство, що регулювало соціалістичні економічні відносини, відображало перш за все інтереси держави, захищало державну соціалістичну власність. Вчені-юристи в основному досліджували пише окремі проблеми вдосконалення правового регулювання економіки. В рамках загальної теорії права проблеми взаємин економіки і права досліджувалися виключно з марксистсько-ленінських позицій, хоча, безумовно, багато теоретичних положень не втратили своєї актуальності і сьогодні. Починаючи з 90-х років, з моменту ринкових перетворень, стало істотно мінятися законодавство, регулююче нові економічні відносини. Відповідно стали розроблятися проблеми законодавчого регулювання економічних відносин в нових умовах. Ці проблеми досліджують не тільки представники галузевих юридичних наук (цивільного, адміністративного, фінансового, і банківського права), але і фахівці, в галузі теорії права.

Не дивлячись на достатньо велику кількість загальнотеоретичних робіт з проблем законодавчого регулювання економічних відносин, ніхто в літературі навіть не намагався дати загальну характеристику чинного економічного законодавства. Більше того, як і раніше при соціалізмі, прийнято говорити про господарське законодавство, хоча, як відомо, цей термін асоціюється з планово-розпорядчою економікою, характерною для радянського періоду. Іноді використовується термін «ринкове законодавство», але з ним ніяк не можна погодитися, оскільки в сучасний період в нашій країні не завершений перехід до ринкової економіки і поняття «економічні відносини» значно ширше поняття «ринкові відносини».

На загальнотеоретичному рівні проблеми вдосконалення і ефективності українського законодавства останніми роками досліджуються достатньо ґрунтовно. Заслуговують уваги роботи тих вчених, хто аналізує зміст окремих галузей законодавства. Проте, як наголошується в літературі, економічні відносини поки що багато в чому існують поза рамками правового регулювання, а законодавство в цій сфері знаходиться у стадії становлення.

Метою даної роботи є вивчення тенденцій розвитку науки господарського права.

Для досягнення мети потрібно виконати наступні задачі:

- дослідити світову історію та тенденції розвитку науки господарського права;

- розглянути процес розвитку господарського права в Україні;

- визначити основні тенденції розвитку господарського законодавства в Україні та участь науки в цьому процесі;

- зробити висновки.

1. Історія становлення та розвитку світової науки господарського права

Концепція господарського (підприємницького) права не нова, вона з'явилася ще на початку XX в. за рубежем. Потім дана концепція була сприйнята радянськими вченими-юристами. Наприклад, А. Гойбарх вважав, що цивільне право - завжди і скрізь є приватне право, існуюче як протилежність праву публічному. Якщо межа між публічним і приватним правом зникає, то перестає існувати і цивільне право; йому на зміну приходить право господарське Гойрбах А. Основы немецкого торгового и хозяйственного права.- М., 1995..

Господарська сфери суспільного життя забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних організацій та держави в цілому матеріальними благами, яких серед дарів природи не знайти: вони виникають в результаті або переробки дарів природи (вже існуючих матеріальних цінностей - природних багатств, зокрема), або виробництва (створення нових матеріальних цінностей, в т. ч. й з елементами переробки).

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманітних матеріальних благ для задоволення не пише індивідуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів.

Господарювання, у розумінні задоволення господарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп, було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської і спільноти неможливо без регулювання відносин між її членами, в т. ч. і з питань ведення господарських справ Белых В. С. Теория хозяйственного права в условиях становлення и развития рыночных отношений // Государство и право. - 1995. - №11..

За родоплемінного ладу всі питання діяльності людей, в т. ч. пов'язані з виробництвом матеріальних благ, вирішувалися в межах таких організацій, члени яких підпорядковувались певним правилам поведінки у формі звичаїв, рішень, прийнятих громадою, радою старійшин чи обраним главою спільноти. Тобто, мало місце так зване внутрішнє регулювання, яке ґрунтувалося на авторитеті громади. Товарний обмін не був розвинений, а якщо він і мав місце, то відбувалося це у відносинах з різними племенами/родами і зазвичай на засадах натурального обміну (тобто одні матеріальні блага обмінювалися на інші). Відтак, за подібної організації людство не потребувало якихось додаткових форм об'єднань, оскільки кожний член суспільства належав до того чи іншого роду-племені, в межах якого і здійснювалося виробництво певних матеріальних благ, що задовольняло насамперед інтереси відповідної громади (роду/племені), а також індивідуальні (приватні) інтереси членів такої спільноти з основних питань забезпечення їх життєдіяльності. При цьому інтереси громади зазвичай переважали над індивідуальними або груповими інтересами

Поділ праці (відокремлення землеробства від скотарства, а згодом - виділення ремесел і торгівлі) послаблював родоплеменні зв'язки у стародавньому світі та згодом (разом з іншими чинниками) призвів до занепаду цієї форми організації людей.

Нові соціальні системи, що прийшли на зміну родоплемінному ладові були різноманітними за рівнем (держава, територіальні громади сіл, селищ, міст, районів міста, навіть вулиці, а також більш автономна, ніж за родоплемінного ладу, сім'я) та за характером спільних інтересів, для реалізації яких відбувалося об'єднання кількох осіб.

Своєю чергою, серед згаданих соціальних систем можна умовно виділити такі категорії:

а) універсальні, що створюються для реалізації/забезпечення та захисту комплексу інтересів учасників/членів (саме до цієї категорії з певним застереженням можна віднести учасників/членів державу та територіальні громади, хоча їм притаманне значно менше, ніж за родоплемінного ладу, втручання у сферу приватних інтересів);

б) спеціалізовані, що створювалися для досягнення певних спільних цілей, господарських зокрема (цехи, гільдії купців, товариства для спільного здійснення певного виду господарської та/або пов'язаної з нею діяльності, а в певні історичні періоди - і діяльності, яка забезпечувала безпеку учасників господарського життя та їх майна) Пігач Я.М., Труфанова Л.М. Господарське законодавство: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2005..

Зазначені обставини зумовили виникнення нових об'єднань на принципово нових засадах: не на підставі кровного споріднення, а шляхом вільного волевиявлення для досягнення певної мети, в т. ч. господарської. Так, ще в стародавні часи функціонували своєрідні товариства (згадки про них трапляються у древніх асирійців, фінікіян, греків):

а) за участю купців, що вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;

б) з ремісників для спільного збуту товарів;

в) земельні товариства, які також виконували функції охорони від зовнішніх ворогів.

Саме такі форми об'єднань і стали підґрунтям виникнення в майбутньому господарських організацій сучасного типу - торгових (або господарських) товариств.

Стародавня держава також брала на себе функції організації господарського життя в країні, аби приватна ініціатива не завдавала істотної шкоди загальному благу та не справляла руйнівного впливу на державу. З давніх часів відомим є регулювання діяльності природних монополій шляхом встановлення граничних цін на їх продукцію (роботи, послуги). Держава визначала й правила для осіб, що здійснювали господарську діяльність з метою отримання прибутку, встановлюючи для них певні вимоги та обтяження на користь держави (різноманітні податки, збори), інших учасників господарського життя, передбачаючи, зокрема, відповідальність боржників перед кредиторами, включаючи й визнання боржника неплатоспроможним (банкрутом) з метою застосування спеціальної процедури ліквідації його заборгованості перед кредиторами.

Стародавній Рим увібрав у себе надбання підкорених ним на родів, а також греків-колоністів, які асимілювалися з місцевим населенням і, відповідно, принесли досвід організації господарського життя. Римському праву були вже відомі: договірне товариське об'єднання, організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи, а також товариство публікантів - як змішана форма.

Регулювання господарської сфери в стародавні часи не відокремлювалося від регулювання інших суспільних відносин. Тому, в таких відомих зведеннях стародавніх законів, як Дигести Юстиніана, Руська Правда, Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед кредиторами, банкрутства, та деякі інші.

Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху середньовіччя (зазвичай у приморських містах, пов'язаних з торгівлею з іншими територіями та державами) сприяв розвитку спеціального регулювання цієї сфери, спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок таких звичаїв та суддівських рішень (як, наприклад, «Збірник морського права Ганзи»), а згодом - до прийняття кодифікованих нормативно-правових актів.

З Францією другої половини XVII ст., часів правління Людовіка XIV, пов'язується перша спроба кодифікації норм торгового права. Ініціатором кодифікації був міністр фінансів короля Кольбер, ім'я якого отримали два ордонанси - Ордонанс про торгівлію 1673 р. і Ордонанс мореплавства 1681 р. Завдяки ордонансам Кольбера, що згодом стали основою Торгового кодексу Наполеона 1807 р., на території Франції було уніфіковане правове регулювання торговельних операцій Ведяхин В.М. Правовое регулирование рыночных отношений. - Самара, 1992..

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймала Торгові (Комерційні) кодекси або статути (в т. ч. Російська імперія, до складу якої входила більша частина території сучасної України). В сучасний період частина країн (Голландія, Італія, Швейцарія, Російська Федерація) відмовилися від так званого дуалізму приватного права (тобто регулювання майнових відносин за допомогою двох кодексів - Цивільного і Торгового/Комерційного), проте зберігає специфіку регулювання відносин у сфері господарювання шляхом прийняття спеціальних законів - про господарські товариства чи окремі їх види (акціонерне, з обмеженою відповідальністю), антитрестівські закони (закони про захист економічної конкуренції) та ін.

У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери в 20-ті роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений в законодавчий орган проект Торговельного Зведення; доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання «торгово-промислової стихії», властивої для того періоду: введені у зв'язку із непом приватно-правові елементи господарювання необхідно було пов'язати з державним сектором економіки та державним регулюванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері розглядалася у зв'язку з дискусією про співвідношення цивільного і торгового права. Відмова від непу і монополізація державою господарської сфери країни послужили своєрідним приводом для відмови від дуалізму (або «двосекторності») правового регулювання господарської сфери, в якій противники господарського права вбачали загрозу розколу єдиної радянської правової системи Калентьева Т.А. Правовые формы реализации экономической функции Российского государства в условиях перехода к рыночным отношениям: Автореферат дисс.... канд. юрид. наук. - Саратов, 2000..

У 20-ті рр. XX ст. П.І. Стучка створив «теорію двохсекторного права»: адміністративно-господарського права для соціалістичних організацій і цивільного права для приватних осіб. Проте, на думку більшості вчених-цивілістів того часу, дана теорія була помилковою, оскільки приводила до зіставлення інтересів соціалістичного господарства інтересам окремої особи в соціалістичному суспільстві.

У 30-ті роки Л. Я. Гінзбург та Є. Б. Пашуканіс - засновники наукової школи єдиного господарського права - обґрунтовують необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, проте включають в коло суб'єктів і громадян, які вступають у майнові відносини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-ті роки і наявність серед опонентів ідеї єдиного господарського права головного тодішнього теоретика в галузі правознавства А. Я. Вишинського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагічних наслідків для засновників цієї школи.

Таким чином, вже до початку 30-х рр. XX ст. сформувалася концепція єдиного господарського права, і цивільне право на деякий час було скасовано і як наука, і як учбова дисципліна. Появу господарського права пов'язували із змішаним характером радянської економіки і індустріалізацією цивільного права. Об'єктивними передумовами виникнення радянського господарського права (як галузі і науки) були зміцнення соціалістичного сектора економіки і планових начал в народному господарстві країни. Правознавці, що дослідили проблеми в галузі господарського права, прагнули створити якийсь компроміс публічного і приватного права, пристосований до нових економічних умов. В 50-ті рр. XX в. дискусія про концепцію господарського права оновилась. Господарське законодавство стали розглядати як комплексне утворення, що виступає зовнішнім проявом, формою складної взаємодії норм різних галузей соціалістичного права в регулюванні різних сторін господарської діяльності. Саме таке трактування господарського законодавства панувало тоді в теорії права, а господарське право розумілося як певна сукупність норм і інститутів різних галузей радянського соціалістичного права, що функціонально взаємодіють в регулюванні господарської діяльності. Під час нового кодифікування радянського законодавства висловлювалися пропозиції прийняти Господарський кодекс.

2. Розвиток науки господарського права в Україні

господарський право законодавство недолік

В Україні Господарський (Комерційний) кодекс почав розроблятися після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції Судово-правової реформи. Перший його варіанту Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою - як Господарський кодекс) після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського «вето») був прийнятий 16 січня 2003 р., а набув чинності з 01.01.2004 р. (питання про місце Господарського кодексу в системі господарського законодавства розглядатиметься у наступних темах).

На сьогоднішній день практично в кожній галузі вітчизняного права містяться норми, так чи інакше пов'язані з економічною політикою держави. Проте переважна більшість норм, що визначають цю політику, зосереджена в трьох галузях українського права - адміністративному, цивільному та господарському. Адміністративне право регулює управлінські відносини на началах влади і підпорядкування, тому прийнято говорити, що такі відносини будуються «по вертикалі». Цивільне право регулює майнові відносини на началах рівності, тому прийнято вважати, що ці відносини будуються «по горизонталі» Шаблиста Л.М. Державне регулювання структурних зрушень в економіці України: Автореф. дис.... д-ра екон. наук. - К., 2003..

«Горизонтальні» відносини рівноправних суб'єктів у сфері товарно-грошового обороту традиційно регулюються цивільним правом, а «вертикальні» відносини підприємців з органами державної влади - адміністративним правом. Отже, кожна з цих галузей права регулює господарську (підприємницьку) діяльність, але регулює її лише в певній області і за допомогою певного методу. Звичайно, зберігати й надалі такий розподіл юридичних норм виявилось не доцільним, тому законодавець вирішив об'єднати їх в нову, комплексну галузь права. Тим паче, що законодавство про підприємництво включає і значну частину законів різної галузевої приналежності. Такою галуззю стало Господарське законодавство України.

Дискусія про розмежування галузей права існувала не тільки для сучасної юриспруденції, але і для науки радянського періоду. Виділення галузей права можливе по різних підставах, але найбільш часто вони виділяються виходячи з двох критеріїв: предмета правового регулювання і методу (юридичного режиму) правового регулювання.

Під предметом розуміється коло суспільних відносин, регульованих даною галуззю права. Природно, він повинен мати певні особливості, бути відносно самостійним і об'єднувати більш менш однорідні відносини. Під методом (юридичним режимом) правового регулювання розуміється сукупність прийомів і способів юридичної дії на суспільні відносини, що становлять предмет даної галузі права, в цілях досягнення необхідного результату.

В предмет підприємницького права включають дві основні групи правовідносин. Перша - це відносини, пов'язані з організацією підприємницької діяльності. Вони ґрунтуються на конституційному праві громадян займатися підприємницькою діяльністю (ст. 42 Конституції України), а також на розвитку цього права в нормах ЦК України. Йдеться про зміст правоздатності громадян, що включає право займатися підприємницькою і будь-якою іншою не забороненою законом діяльністю, створювати юридичних осіб самостійно або спільно з іншими громадянами і юридичними особами, укладати угоди, що не суперечать закону, і брати участь в зобов'язаннях. Крім того, в ЦК України встановлюється необхідність державної реєстрації індивідуальних підприємців і юридичних осіб, а також регламентується цілий комплекс організаційно-майнових відносин. Звичайно, всі ці відносини взаємозв'язані наочною єдністю і є підприємницькими. Але за своїм юридичним режимом, методом правового регулювання, якщо виходити з традиційних в правовій науці поглядів, - це різногалузеві відносини.

В другу групу входять відносини, безпосередньо пов'язані з самою підприємницькою діяльністю, з головною ціллю підприємництва - систематичним отриманням прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг. Тут пріоритет має цивільно-правове регулювання підприємницьких відносин. Взаємини між підприємцями як товаровиробниками - юридично рівними суб'єктами товарно-грошових відносин - інакше як цивільно-правовими (приватноправовими) методами в ринковій економіці регулюватися не можуть. Хоча й тут можна спостерігати ряд випадків державного (публічно-правового) втручання в приватноправові відносини, наприклад державне регулювання цін на послуги частина регулюється публічно-правовими методами. Це відносини по державному регулюванню підприємництва. Можна сказати, що специфіка підприємницького права, правового регулювання підприємницької діяльності, а також підприємницького законодавства, - в поєднанні, взаємодії приватноправових і публічно-правових інтересів, приватноправових і публічно-правових засобів, приватноправових і публічно-правових відносин. Прикладами тому служить правове регулювання емісії цінних паперів, закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб на підставі укладеного державного контракту, спеціальна (обмежена) правоздатність деяких комерційних організацій (банків, страхувальників).

У 90-х роках XX ст., на поч. XX ст. вітчизняній правовій науці представлені, в основному, дві концепції правового регулювання підприємницької діяльності.

Прихильники моністичної концепції вважають, що підприємницьке, або господарське право, - самостійна галузь права з своєю наочною єдністю. Ця галузь є сукупністю норм, регулюючих підприємницькі відносини і тісно пов'язані з ними інші, у тому числі некомерційні відносини, а також відносини з державного регулюванню економіки в цілях забезпечення інтересів держави і суспільства. В сучасних умовах сформувалася специфічна форма взаємозв'язку держави і ринку, при якому регулювання підприємницької діяльності методами приватного права (цивільного права) неможливо. Українське підприємницьке право подолало межі торгового права як права приватного, оскільки йде процес комерціалізації управління державним майном і здійснюється масштабна підприємницька діяльність в державному секторі економіки. Можна сказати, що з цих позицій підприємницьке право є зміненою концепцією господарського права, що склалося в радянський період Быков А.Г. Предпринимательское право: проблемы формирования и развития // Вестник МГУ. - Серия № 11 (Право). - 1993. - № 6..

Інший підхід отримав назву дуалістичної концепції правового регулювання підприємницької діяльності. Виходячи з даної правовому регулюванню підприємницької діяльності, і законодавство про підприємництво, і учбовий курс підприємницького права, носять комплексний характер, охоплюючи як приватноправові, так і публічно-правові правила і конструкції. З урахуванням прикладних цілей їхнього виділення це ціпком допустимо.

Цікаво відзначити, що ще на початку XX у. відомий російський цивіліст Г.Ф. Шершеневич говорив про доцільність викладання в учбових закладах предмета «Торгове право», не виділяючи, проте, його в якості самостійної галузі права. Шершеневич дав чітку відповідь на питання про те, що таке торгове право: це сукупність норм приватного права, призначених для регулювання торгового (комерційного) обороту, тобто для взаємин професійних підприємців (комерсантів). При цьому він розрізняв публічне і приватне торгове право Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. - СПб., 1908. - Т. 1..

Публічне торгове право - це норми, регулюючі відносини між державою і особами, що здійснюють торгову діяльність. Такі норми, які визначають правовий статус індивідуальних підприємців, банків, бірж і т.п., заходи адміністративного впливу на торгову діяльність, визнання підприємців неспроможними (банкротами). Приватне торгове право регулює відносини, що виникають з приводу торгівлі між приватними особами. В цьому сенсі воно представляє собою спеціальну частину цивільного права. На наш погляд, сучасне підприємницьке право спід розглядати як публічне торгове право, але в дещо ширшому значенні, оскільки торгівля є всього лише частиною підприємницької діяльності.

Якщо для порівняння ми звернемося до зарубіжної науки, то в західних країнах до сфери підприємницького права відносяться будь-які норми, регулюючі економічні відносини і інтереси підприємців. Таке широке розуміння підприємницького права не вимагає обмеження його предмета рамками галузі права. Тому в даному випадку до підприємницького права відносяться і такі норми, які в традиційному українському розумінні (розподіл на галузі права) є джерелами інших правових галузей, далеких від підприємництва (наприклад, екологічне, земельне, трудове право). До них відносяться, зокрема, вимоги до очисних споруд, санітарно-епідеміологічні вимоги.

Більш вузьке трактування предмета підприємницького права має швидше прикладний характер (в освітніх цілях) і звичайно складається з окремих самостійних розділів (галузей), що стосуються виключно функціонування ринкової економіки, таких, як загальні І права компаній: конкурентне право, неспроможність і банкрутство, фінансове право, реструктуризація компаній і т.п.

Підприємницьке право в широкому сенсі включає будь-які правові норми, так чи інакше пов'язані з бізнесом. При цьому під бізнесом розуміється як сама діяльність, здійснювана шляхом виробництва і розповсюдження товарів, виконання робіт або надання послуг, і фінансові результати цієї діяльності, так і підприємство, що виділяється і об'єднується при певних умовах з іншими підприємствами в рамках однієї компанії або групи компаній по напрямах діяльності, видах продукції, що випускається, і послуг, що надаються.

Наукова концепція підприємницького права базується на визнанні, по-перше, системи ринкового господарства як внутрішньо властивої будь-якому суспільству і, по-друге, об'єктивної необхідності державного регулювання цієї системи.

Науку підприємницького права можна визначити як систему узагальнених науково-теоретичних і методологічних знань про зміст (суть) і закономірності розвитку правового регулювання ринкового механізму через підприємницьку діяльність. Таким чином, ґрунтуючись на фундаментальних цінностях сучасної ринкової економіки, кожна країна формує власну систему господарського законодавства. І хоча закони, які регулюють економічну діяльність, в різних країнах відрізняються, самі системи господарського законодавства достатньо схожі.

3. Наукові та практичні аспекти удосконалення господарського законодавства України

3.1 Основні недоліки господарського законодавства та шляхи їх усунення: теоретичний аспект

Беручи до уваги ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання Плавич В.Л. Дослідження проблеми права і його ролі та можливостей у реформуванні сучасної економіки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - №3.. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, як виникнення колізій між їх положеннями (щодо господарських товарів; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення господарського законодавства, яке відбувається за такими основними напрямами:

1. вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових інститутів господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

2. вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. N° 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

3. вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Господарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. «Про інвестиційну діяльність», Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності; гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства Дмитриченко Л.І. Державне регулювання економіки (соціально-економічний аспект): Автореф. дис. д-ра екон. наук. - Донецьк, 2002..

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у господарської діяльності. Закон визначає:

- принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки);

- основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів;

- систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);

- систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

- особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;

- відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

- виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

- узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України постанов за нововиявленими обставинами»); такі роз'яснення враховуються не пише господарськими судами нижчих панок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовній діяльності; б) вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства; в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих панок та суб'єктами господарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ Знаменский Г.Л. Хозяйственное законодательство Украины. Формирование и перспективи развития - К.: Наукова думка, 1996.. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумовлює підвищення ролі судових рішень, що ґрунтуються на таких поняттях.

3.2 Проблеми застосування норм господарського законодавства у практичній діяльності господарюючих суб'єктів та способи їх подолання

На сьогодні серед вчених-юристів, цивілістів та господарників постійно виникають спори, назрівають навіть конфлікти щодо доцільності чи недоцільності, потрібності чи непотрібності ГК України.

Як відомо, критерієм істини є практика. Практика одразу виявляє недоліки, прогалини та інші негаразди. Тому, на нашу думку, важливим є аналіз та врахування правозастосовчої діяльності юристів-практиків, тих, які щоденно застосовують норми права і практично бачать їх доцільність та ефективність, їх зауваження, вказівки, можуть і повинні слугувати орієнтиром для діяльності нормотворчих органів Лебеденко В.І, Коніжай Р.О., Господарське законодавство: навчальний посібник для дистанційного навчання. - Київ: „Університет Україна", 2006..

Необхідно на законодавчому рівні усунути вказані недоліки, що безумовно полегшить правозастосовчу діяльність як суб'єктів господарювання, так і юристів при практичному регулюванні конкретних господарських відносин та приділити особливу увагу щодо:

- визначення сутності господарського законодавства, як системного правового явища і його складових елементів, виходячи з загальнотеоретичного розуміння терміну "законодавство" та особливостей правового регулювання господарських відносин на сучасному етапі;

- подальшого посилення ролі законів у правовому регулюванні господарських відносин, посилення ролі та значення процесів систематизації та кодифікації господарського законодавства;

- забезпечення розвитку господарського законодавства України на основі принципів та норм, які визначені Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

- посилення ролі наукової, економічної та правової експертизи проектів актів господарського законодавства на предмет їх відповідності чинному законодавству України, тенденціям розвитку господарських відносин, цілям, які мають бути досягнуті в разі набрання чинності зазначених документів;

- прийняття Законів України "Про нормативно-правові акти", який би чітко визначив правовий статус та юридичну силу актів законодавства України. Це стосується також статусу правових актів Верховної Ради України. Тому необхідним є прийняття Закону України "Про закони та законодавчу діяльність";

- прийняття закону про принципи, методи регулювання господарських відносин та управління ринковою економікою, який має окреслити сутність господарського законодавства, розкрити основні елементи цього правового явища, межі та форми управління та регулювання державою економічних процесів.

Висновки

Господарська сфери суспільного життя забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних організацій та держави в цілому матеріальними благами, яких серед дарів природи не знайти: вони виникають в результаті або переробки дарів природи (вже існуючих матеріальних цінностей - природних багатств, зокрема), або виробництва (створення нових матеріальних цінностей, в т. ч. й з елементами переробки).

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманітних матеріальних благ для задоволення не пише індивідуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів.

Господарювання, у розумінні задоволення господарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп, було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської і спільноти неможливо без регулювання відносин між її членами, в т. ч. і з питань ведення господарських справ. Вивчає ці відносини наука господарського права.

Щодо тенденцій розвитку науки господарського права, як світової, так і української можна зробити наступні висновки.

Основною метою науки господарського права на протязі всього часу існування суспільних господарських відносин є теоретичне обґрунтування цих відносин, що включає в себе:

- вивчення типу господарських відносин, існуючих у суспільстві;

- розробку концепцій та рекомендацій щодо законодавчої бази, яка регулює господарські відносини;

- моніторинг нових видів суб'єктів господарювання;

- моніторинг нормативно-законодавчих актів, що регулюють господарські відносини у суспільстві;

- виявлення недоліків та вад у господарському законодавстві та пошук шляхів їх усунення;

- вироблення рекомендацій щодо приведення державного господарського законодавства у відповідність із міжнародними нормами.

В українській науці господарського права можна виділити окремо тенденцію розвитку науки підприємницького права, як частини науки господарського права.

На загальнотеоретичному рівні проблеми вдосконалення і ефективності українського законодавства останніми роками досліджуються достатньо ґрунтовно. Заслуговують уваги роботи тих вчених, хто аналізує зміст окремих галузей законодавства. Проте, як наголошується в літературі, економічні відносини поки що багато в чому існують поза рамками правового регулювання, а законодавство в цій сфері знаходиться у стадії становлення.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР, 1996 р., № 30.

2. Господарський процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 року. ВВР, 1992, № 6. ст. 56. із змінами від 21.06.2001, ВВР, 2001, № 36.

3. Белых В.С. Теория хозяйственного права в условиях становлення и развития рыночных отношений // Государство и право. - 1995. - №11.

4. Быков А.Г. Предпринимательское право: проблемы формирования и развития // Вестник МГУ. - Серия № 11 (Право). - 1993. - № 6.

5. Ведяхин В.М. Правовое регулирование рыночных отношений. - Самара, 1992.

6. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004.

7. Гойрбах А. Основы немецкого торгового и хозяйственного права. - М., 1995.

8. Господарське законодавство України: зб. нормативних актів / Уклад. В.С. Щербина, О.В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

9. Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. В. М. Гайворонського та В.П. Жушмана. - Х.: Право, 2005.

10. Господарський кодекс України: Коментар. / За заг. ред. д.ю.н., проф. Саніахметової Н.О. - К.: Одіссей, 2004.

11. Дмитриченко Л.І. Державне регулювання економіки (соціально-економічний аспект): Автореф. дис. д-ра екон. наук. - Донецьк, 2002.

12. Знаменский Г.Л. Хозяйственное законодательство Украины. Формирование и перспективи развития - К.: Наукова думка, 1996.

13. Калентьева Т.А. Правовые формы реализации экономической функции Российского государства в условиях перехода к рыночным отношениям: Автореферат дисс.... канд. юрид. наук. - Саратов, 2000.

14. Лебеденко В.І, Коніжай Р.О., Господарське законодавство: навчальний посібник для дистанційного навчання. - Київ: „Університет Україна", 2006 р.

15. Мамугов В.К., Чувпило О.О, Господарче право зарубіжних країн. - К., 1996.

16. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. - К., 2004.

17. Пігач Я.М., Труфанова Л.М. Господарське законодавство: Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

18. Підприємницьке право в питаннях і відповідях: Навчальний посібник//За ред. Н.А.Саніахметової. - X.: Одисей, 2000.

19. Підприємницьке право: Навч. посіб. / За ред. О.В. Старцева. - К.: Істина, 2006.

20. Плавич В.Л. Дослідження проблеми права і його ролі та можливостей у реформуванні сучасної економіки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - №3.

21. Харитонов Є.О, Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручник. - К., 2003.

22. Хозяйственное право: Ученик / Под редакцией В.К. Мамугова. - К., 2002.

23. Шаблиста Л.М. Державне регулювання структурних зрушень в економіці України: Автореф. дис.... д-ра екон. наук. - К., 2003.

24. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. - СПб., 1908. - Т. 1.

25. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

Размещено на Allbest.ru