Функції державного управління в аграрному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

14

ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ В АГРАРНОМУ ПРАВІ

Вступ

Аграрний сектор суттєво впливає на соціально-економічне становище українського суспільства та продовольчу безпеку держави. Тут формується основна частина продовольчих ресурсів і забезпечується майже три чверті роздрібного товарообігу. Від ефективності перетворень в аграрному секторі залежать результати ринкових перетворень у цілому.

Спроби вдосконалити окремі елементи системи управління зазначеним сектором: організаційні структури та деякі функції управління, системи державного регулювання виробництва та збуту сільськогосподарської продукції, оподаткування тощо, які робилися останнім часом, виявилися малоефективними. Саме тому розробка ефективної системи державного управління аграрним сектором економіки країни є актуальним напрямом досліджень вітчизняної науки. На нашу думку, це стосується передусім функцій та структури державного управління аграрним сектором економіки.

У зв'язку із тим, що Україна є аграрною державою, це зумовлює суспільну необхідність відповідного державно-правового регулювання сільського господарства, обсягового аграрного законодавства та сучасної системи органів державного управління цією першорядною галуззю народного господарства. Саме вона виробляє продукти харчування, сільськогосподарську сировину для легкої промисловості. Остання зумовлена суспільною потребою відповідного законотворчого і нормативно-правового закріплення та належного правозастосування в цих ланках державних владних і виконавчих структур, усій системі колективних, державних і приватних товаровиробників та підприємців.

Предметом роботи є функції та організаційні структури системи державного управління аграрним сектором.

1. Зміст державного управління в аграрному секторі та

взаємозв'язок із правом

Державно-правове регулювання сільського господарства становить собою сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління, які відають цією складовою народного господарства, прийняття і належного виконання аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень (компетенції) цих органів. Державне регулювання сільського господарства охоплює систему державних інспекцій і контролю за діяльністю колективних, державних, приватних товаровиробників, а також визначення кола і правосуб'єктності сільськогосподарських державних і колективних підприємств, установ, організацій, діяльність яких здійснюється з участю державно-правового регулювання сільського господарства.

Суб'єктами державного управління сільського господарства є ті органи державного управління, що здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують належне виконання положень аграрного законодавства, здійснення повсякденного управління підлеглими по вертикалі управлінськими структурами, виробничо-господарськими, виробничо-обслуговуючими сільське господарство службами (наприклад, ветеринарна служба), а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських підприємств і об'єднань. Об'єктами державно-правового регулювання сільського господарства є матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва.

Першорядним об'єктом державно-правового регулювання у сільському господарстві є землі сільськогосподарського призначення, що становлять основу сільськогосподарського виробництва і матеріальну базу для розміщення виробничих та обслуговуючих підприємств, науково-дослідних і навчальних установ. Державне управління землями сільськогосподарського призначення здійснює Державний комітет України у справах земельних ресурсів.

Об'єктами державно-правового регулювання є також усі галузі та підгалузі сільськогосподарського виробництва. В рослинництві - виробництво зернових і зернобобових культур, цукрових буряків, соняшника, ефіроолійних культур, кукурудзи, хмелю, льону-насіння і льону-трести; в садівництві та огородництві - вирощування овочів, плодів, ягід, винограду, баштанних культур та ін.; в тваринництві - відгодівля м'ясо-молочної худоби, свиней, овець, кіз, птахів та виробництво продукції цих підгалузей (молока, м'яса, яєць, шерсті, хутра та ін.).

Державно-правове регулювання сільського господарства спрямоване на визначення правового режиму найважливіших засобів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, 15 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про насіння”. Цей Закон містить основне положення, що регулює виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських декоративних, лікарських та лісових рослин, на які затверджено державні стандарти і правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх права. 21 квітня 1993 р. було прийнято Закон “Про охорону прав на сорти рослин”, який має за мету регулювати відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин в Україні. Безпосереднє відношення до рослинництва має Закон України “Про карантин рослин”, що прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1993 р. Цей акт визначає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

В порядку державно-правового регулювання сільського господарства приймаються і застосовуються законодавчі акти, спрямовані на регулювання правових відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим питанням приділена увага в Законі "Про пестициди і агрохімікати", що був прийнятий Верховною Радою України 2 березня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій, власників селянського (фермерського) господарства, інших громадян, крім цього визначає повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб щодо застосування названого Закону.

За допомогою актів аграрного законодавства регулюються виробничі відносини в сфері тваринництва. Характерним у цьому відношенні є Закон “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити загальні, правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Він регламентує діяльність у галузі племінного тваринництва, визначає правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва, встановлює вимоги до племінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням.

Своєрідний об'єкт державно-правового регулювання сільського господарства становлять відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян як власників худоби і птиці. Правове регулювання цих відносин проводиться у відповідності до норм Закону “Про ветеринарну медицину”, що прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі закон визначає загальні, правові, організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують діяльність галузі ветеринарної медицини згідно з міжнародними вимогами, визначає правове становище структур ветеринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарного контролю. Суспільна значущість ветеринарії полягає в забезпеченні безпосереднього зв'язку ветеринарного обслуговування тваринництва, профілактичних І лікувальних заходів і станом забезпечення охорони здоров'я людей, як учасників сільськогосподарського виробництва продуктів харчування, так і громадян як споживачів Цих Продуктів, недопущення захворювання людей тими ж хворобами на які хворіють тварини і птиці.

Предметом державно-правового регулювання сільського Господарства є високо професіональна обізнаність із економічним станом цієї галузі народного господарства, станом продуктивних сил сільськогосподарського виробництва, його матеріально-технічним забезпеченням, кількість і якість земель сільськогосподарського призначення, рівень наявних у кожному підприємстві спеціалістів та робочої сили, а також стан соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві.

Метою державно-правового регулювання є створення високопродуктивного сільськогосподарського виробництва для задоволення потреб народу в продуктах харчування та вирішенні соціальних умов життя народу. Для досягнення цієї мети необхідно реалізувати аграрну програму держави, здійснити земельну реформу, прагнути оптимального стану підприємництва і прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, забезпечити матеріальну зацікавленість працівників сільського господарства, впровадити активні і прогресивні ринкові економічні відносини в АПК.

В якості принципу державно-правового регулювання сільського господарства підставно розглядати положення статей 26 і 27 Закону “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. По-перше, держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства та його членів; по-друге, держава забезпечує підприємству рівні з іншими товаровиробниками правові та інші умови господарювання; по-третє, органи державного управління будують свої відносини з підприємством, використовуючи економічні методи - податки, позички, дотації, компенсації і ціни, що забезпечують еквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю.

Наведені принципи лежать в основі державно-управлінської діяльності всіх ланок Мінагропрому України. Застосовування в сільському господарстві форми колективної, державної і приватної власності і відповідних правових інститутів права колективної власності, права державної власності і права приватної власності селянського (фермерського) господарства і громадян визначають характер і зміст державно-правового регулюванні сільського господарства. В свою чергу вони зумовлюють доцільність визнання і наповнення відповідним змістом таких термінів: по-перше, для регулювання аграрних відносин в сфері взаємин з участю державних підприємств, установ, організацій, об'єднань - державне управління сільським господарством; по-друге, для регулювання аграрних відносин з участю колективних підприємств і селянських (фермерських) господарств та громадян - державне керівництво сільським господарством.

2. Здійснення державно-правового регулювання сільського

господарства

Державно-правове регулювання сільського господарства провадиться шляхом організаційно-правового забезпечення виконання норм аграрного права, що вміщені в актах аграрного законодавства. Поняття і сутність належного виконання цих норм полягає в окресленому нормами права колі суб'єктів, які згідно з своїм правовим становищем зобов'язані виконувати вимоги аграрних правомочностей, визначенні об'єктів, тобто галузей і ланок сільськогосподарського виробництва, на які ці норми спрямовані І покликані їх регулювати; в тому, якими правовими засобами, способами і методами регулюються суспільно-виробничі відносини у регульованій сфері; у визначенні і реалізації організаційно-управлінських, економічних, майнових, трудових, господарсько-договірних відносин, що регулюються у кожному конкретному випадку. При цьому необхідно визначати ефективність і результативність застосування цих норм.

Норми аграрного права визначають лише основоположні риси сільського господарства. Процес господарювання поряд з виконанням (додержанням) вимог права включає в себе широку активність і ініціативу керівників, спеціалістів і працівників - виконавців сільськогосподарських робіт, сфери виробничо-технічного обслуговування, збереження і схоронності сільськогосподарської продукції, її ефективної реалізації, прибутковості господарської діяльності в цілому. Здійснення державно-правового регулювання охоплює собою реалізацію суб'єктивних прав і юридичних обов'язків кожним із учасників сільського господарства.

Належне виконання аграрно-правових актів забезпечується шляхом прийняття їх щодо правового становища посадових осіб (керівників і спеціалістів сільського господарства), правового режиму майна (фондів), що належить колективно-кооперативним та державним підприємствам, визначення правосуб'єктності окремих виробничо-господарських підрозділів та ін. Наприклад, таким актом є Положення про спеціаліста сільського господарства, Положення про паї та розподіл дивідендів у КСГП та ін. Серед внутрішньогосподарських (локальних) актів особливу значущість має Положення про оплату праці в колективно-кооперативному підприємстві. За сучасних скрутних економічних умов виконанню цього акта органи державного управління сільським господарством належної уваги не приділяють, до питань оплати праці членів КСГП, ВСГК, АСГТ, СпС ставляться байдуже, виправдовують своє невтручання виробничо-господарською самостійністю цих підприємств.

В науці теорії права вкладається відповідний зміст в поняття виконання вимог правової норми і права застосування юридичної норми. Виконання вимог правової норми є обов'язковою правомочністю сільськогосподарського підприємства як юридичної особи. Такими ж обов'язковими є відповідні правові норми для громадян, що є членами колективно-кооперативних підприємств, і для тих, що працюють у сільськогосподарських підприємствах за трудовим договором або контрактом. Право застосування правової норми аграрного та інших галузей права належить іншим, виключно органам держави - прокуратурі, загальному або арбітражному суду, органам Міністерства внутрішніх справ Служби безпеки України. Стосовно діяльності сільськогосподарських підприємств, реалізації правомочностей працівників сільського господарства зазначені органи держави застосовують відповідні норми державного (конституційного), земельного, аграрного, цивільного, фінансового, трудового, цивільного процесуального права.

Здійснення державно-правового регулювання сільського господарства і належне правозастосування мають безпосереднє відношення до діяльності органів контролю і відповідних інспекцій, які функціонують в системі сільського господарства. За своєю юридичною природою такі відносини є адміністративно-правовими. В разі порушення посадовими особами і працівниками сільськогосподарських підприємств або ж селянського (фермерського) господарства правил карантину рослин чи карантину тварин, вчиняється адміністративний проступок, і за скоєне настає адміністративно-правова відповідальність у формі адміністративного штрафу. Ця відповідальність встановлена на підставі норм Кодексу України про адміністративні правопорушення.

3. Правове регулювання підтримки та розвитку з боку держави в

аграрних правовідносинах

Державно-правове регулювання охоплює собою засоби державно-економічного сприяння розвитку сільського господарства шляхом матеріальної підтримки, фінансово-кредитних засобів, налагодженню організаційно-правових форм реалізації сільськогосподарської продукції на засадах ринкових економічних відносин. Зазначене сприяння безпосередньо стосується усіх колективних і державних сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств. Його метою є зміцнення їхнього економічного та прибуткового господарювання. Завдання і цілеспрямованість державно-економічних методів полягає у сприянні і допомозі держави вийти із того кризового становища, в якому опинилися нині сільськогосподарські товаровиробники.

За сучасних умов стану економіки одержання кредитів (позичок) набуває значення необхідної умови господарювання колективних і державних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств. Кредиторами виступають Національний банк України, комерційний агро-банк "Україна" та інші комерційні банки. Кожний з них за надану підприємству суму кредиту одержує від нього гарантію її повернення та забезпечення максимального доходу (маржі) від цієї операції. Залежно від цілей використання кредитів вони поділяються на довгострокові і короткострокові. Перші головним чином використовуються на капіталовкладення (придбання комбайнів, тракторів, іншої сільськогосподарської техніки, племінної худоби, будівництво господарських споруд і приміщень і т. ін.). Короткостроковий кредит використовується головним чином як обігові кошти господарства. За сучасних скрутних економічних умов кошти позичаються на сільськогосподарські поточні потреби: придбання пально-мастильних матеріалів для проведення весняних польових робіт, збирання врожаю, придбання мінеральних добрив, запасних частин для ремонту машин та покриття інших необхідних витрат.

Сільськогосподарське виробництво без фінансової підтримки держави існувати не може, і держава покликана сприяти тому, щоб сільськогосподарські товаровиробники одержували кредитні ресурси на прийнятних для них умовах. Державі доцільно економічне сприяння підприємствам організовувати таким чином, щоб платежі повертались своєчасно, невиправдано не збільшувались неплатежі, оскільки це призведе до некерованості економікою сільського господарства. Назрілою є необхідність удосконалення фінансово-кредитного механізму шляхом встановлення відсоткових ставок за кредити, які надаються сільськогосподарським підприємствам на виробничі потреби, необхідно враховувати терміни кругообігу обігових коштів, знайти джерела для покриття різниці між ставками, встановленими Національним банком України і пільговими ставками одержання кредитів.

Економічним методом сприяння збереженню відповідного рівня сільськогосподарського виробництва є дотації і компенсації. Дотації за своїм призначенням і змістом становлять собою виплати (доплати), що їх держава надає товаровиробникові з метою заохотити і допомогти йому результативно вести своє господарство, підтримувати можливий для нього рівень одержання молока, м'яса, зернової продукції і т. ін. Компенсації - засіб повернення (відшкодування) коштів державою власникові паливно-мастильних матеріалів, які надавалися колективним і державним сільськогосподарським підприємствам для проведення весняних або осінніх польових робіт та збирання врожаю, а також в інших випадках. В умовах економічної скрути держава фактично не усувалася від регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Одначе, дотації і компенсації, виплати вводились безсистемно, без належного управління самим цим процесом, під тиском нагальних вимог щодо потреб виробництва і реалізації виробленої продукції.

У визначенні економічного стану сільського господарства в цілому і стану економіки кожного окремого колективного або державного сільськогосподарського підприємства важливе значення належить закупівлі виробленої ними сільськогосподарської продукції державою для задоволення своїх невідкладних потреб (продукти харчування для збройних сил, потреб Міністерства охорони здоров'я; Міністерства внутрішніх справ та ін.). Ці закупівлі здійснюються на підставі державного замовлення. Для сільськогосподарських товаровиробників державні замовлення є гарантованим засобом реалізації виробленої продукції. Держава гарантує відповідну оплату за цю продукцію.

Завдяки державним замовленням і системі укладеним з сільськогосподарськими виробниками договорів реалізується лише частина виробленої продукції. Зазначена сільськогосподарська продукція (продукти харчування) і сільськогосподарська сировина для переробної промисловості є предметом вільної купівлі-продажу, тобто предметом ринкових економічних відносин. За цих умов виникла ціла система спеціальних утворень - бірж та їм подібних організацій, у створенні яких держава бере участь. Таким чином, державно-правове регулювання стосується не лише виробництва сільськогосподарської продукції, а й її реалізації. Ця діяльність також є об'єктом державно-правового регулювання сільського господарства. Проводячи закупівлю сільськогосподарської продукції шляхом державних замовлень і спеціальних договорів між заготівельними організаціями і виробниками, держава бере безпосередню участь у реалізації цієї продукції і здійснює державно-економічне сприяння цій галузі народного господарства. Виробництво продуктів харчування і сільськогосподарської сировини для переробної промисловості є товарним виробництвом. Характеризуючи економічні методи державного управління сільським господарством, необхідно зазначити, що компонентом цього управління є проблема ціни на сільськогосподарську продукцію. За умов товарного виробництва ціна становить собою грошовий вираз вартості товарного продукту.

Визначення вартості за сучасних економічних умов господарювання є справою складною і практично неможливою, а положення п. 2 ст. 27 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" щодо того, що зазначені в цій нормі складові економічного методу забезпечують обмін між сільським господарством і промисловістю є спірним.

Усі колективні і державні сільськогосподарські підприємства, кожне селянське (фермерське) господарство і кожний громадянин як працівник сільського господарства зобов'язаний сплачувати державі податки і податкові платежі. Цей обов'язок закріплено в ст. 67 Конституції України. Одержані в порядку оподаткування суми призначені для поповнення державного бюджету. Види, порядок і розміри податків та збори визначені відповідними законами. Аграрні товаровиробники, їхні працівники - члени колективних сільськогосподарських підприємств і трудівники державних підприємств, селянські (фермерські) господарства та інші громадяни в обов'язковому порядку сплачують податок на прибуток підприємств і організацій - 23,1%, податок на додану вартість - 21,6%, акцизний збір - 1,9%, податок з громадян - 7,7%.

Податки - найбільш істотний і вирішальний засіб регулювання економічних відносин і інтересів держави, важливе джерело коштів для розв'язання соціальних проблем народу. Зазначені особливості і призначення податків наділяють їх рисами фіскального характеру.

Багаторічний досвід використання податків і зборів підтвердив, що податки і збори суспільство (держава) спроможні використовувати як фінансовий засіб для обмеження або ж стимулювання окремих видів суспільного виробництва, за допомогою такого важеля як податки і збори регулювати відповідні виробничі відносини. За умов сільського господарства такий податково-фінансовий важіль застосовується шляхом зменшення розміру оподаткування при виробництві екологічно чистої сільськогосподарської продукції, тобто тих продуктів харчування, що вирощуються на лише органічних добривах. Цей же засіб, як свідчить досвід, застосовується при одержанні продукції високопородного тваринництва, при впровадженні посівів сортових високо цінних культур. Лише наведених випадків підставно твердити про стимулюючу і регулюючу роль для товаровиробника сільськогосподарської продукції встановлених державою податків і зборів. Лише у цьому разі податки і збори підставне розглядати економічним методом державного управління сільським господарством.

Висновки

сільський господарство економічний аграрний законодавство

Отже, на підставі викладеного, слід зазначити, що державне управління аграрним сектором економіки це цілеспрямований вплив держави на діяльність підприємств та організацій, що утворюють аграрний сектор економіки, через організацію суспільних відносин для забезпечення державної аграрної політики в інтересах громадян держави, визначено, що система державного управління аграрним сектором економіки складається з таких елементів:

- суб'єкта управління (підсистеми) - органів державної влади, що здійснюють розробку та реалізацію державної аграрної політики;

- об'єкта управління (підсистеми) - аграрного сектора економіки (у вузькому розумінні);

- управлінської діяльності (процесів) - організації суспільних відносин, що забезпечує прямі та зворотні зв'язки між суб'єктом та об'єктом управління.

Як об'єкт державного управління аграрним сектором економіки безпосередньо виступають сільськогосподарські та переробні підприємства незалежно від форми власності та організаційно-правової форми і професійні й громадські об'єднання, що представляють їх інтереси.

Тісна взаємодія між елементами системи державного управління аграрним сектором економіки, що здійснюється за допомогою прямих і зворотних зв'язків, є необхідною умовою нормального функціонування й розвитку цієї системи. Практична реалізація цих зв'язків забезпечується завдяки руху інформації. Відносини в системі державного управління аграрним сектором економіки формуються виходячи з чітко визначеної мети на основі закономірностей, принципів, функцій і методів державного управління цим сектором.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Господарський кодекс України: Затв. 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - №45-48.

3. Земельний кодекс України. - К., 2001.

4. Цивільний кодекс України: Затв. 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - №49-50.

5. Аграрне право України: Підручник. / За ред. В.З. Янчука. - 2-ге вид. перероб. та доп. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

6. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учеб. пособие. / Под ред. д.ю.н., проф. Погребного А.А. и к.ю.н., доц. Каракаша И.И. ? X.: Одиссей, 2000. ? 350 с.

7. Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні. - К.: Істина, 1999.

8. Євдокимов В.О., Юлдашев О.Х. Права людини на землю: Практ. посіб. з основ земельного та аграрного права. - К.: Варта, 2002.

9. Запорожець А.М. Аграрне право зарубіжних країн. - Х.: Конум, 2005. ? 230 с.

10. Янчук В.З. Аграрне право України. ? К.: Юрінком Інтер, 2000. - 681 с.

Размещено на Allbest.ru