Правове регулювання передачі кримінального переслідування в країнах СНД

6

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Правове регулювання передачі кримінального переслідування в країнах СНД

Прокурорський нагляд за додержанням прав потерпілого при проведенні досудового слідства

Висновки

Література

Вступ

У сучасних умовах запорукою успішного розслідування кримінальних справ, особливо в сфері економічної діяльності, є допомога компетентних органів іноземних держав у зборі доказів протиправної діяльності осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності в Україні.

Для того щоб викрити особу та довести її вину у скоєнні інкримінованих злочинів необхідно, за умови такої потреби, своєчасно і, головне, з дотриманням встановлених правил та процедур звернутись за отриманням міжнародної правової допомоги.

Підставою для звернення за такою допомогою є міжнародні договори України у цій галузі, як багатосторонні так і двосторонні.

Правове регулювання передачі кримінального переслідування в

Розглядаючи питання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, необхідно визначити правову базу, що регламентує даний напрям діяльності.

Розвиток двосторонніх міждержавних відносин з іншими країнами, приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів сприяє як успішному вирішенню на практиці колізійних питань, так і покращанню співпраці правоохоронних органів різних країн у розслідуванні, переслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ, підвищенню світового статусу України як європейської держави.

З 1992 року в Україні ведеться робота по врегулюванню співробітництва з іншими державами у кримінальних справах. Протягом цих років було укладено 30 двосторонніх договорів у цій галузі.

Крім двосторонніх договорів Україна є також учасницею багатосторонніх угод в даній галузі діяльності. Передусім необхідно зазначити Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993р., відому як Мінську конвенцію. Учасницями зазначеної Конвенції, окрім України, є ще 11 держав-членів СНД, колишніх республік Радянського Союзу.

Згідно зі ст. 6 цієї Конвенції сторони, що домовляються, надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуючої сторони, зокрема: складання та пересилання документів, проведення обшуків, вилучень, пересилки та видачі речових доказів, проведення експертиз, допитів сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку та видачі осіб, що вчинили злочин, визнання та виконання судових рішень по цивільним справам, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо України передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження).

Передача кримінального провадження передбачена Європейській конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., до якої Україна приєдналася 22.09.1972 р., і яка набрала чинності для України 01.01.1996 р. Згідно ст. 2 Конвенції передача кримінального провадження полягає в тому, що одна держава передає іншій договірній державі "повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої договірної держави".

За умовами Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. та інших міжнародних договорів з цього питання, у справах, що надійшли в Україну від компетентних установ іноземних держав, досудове слідство має продовжуватися у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним кодексом України.

Одним із важливих моментів у праві видачі є також встановлення обсягу кримінального переслідування виданої особи. Іноді видана особа скоює декілька злочинів, але згідно з вимогою вона видається тільки за один з них, оскільки інший злочин став відомий вже після видачі. Крім того, видана особа, може скоїти злочин на території держави, якій її видали, після видачі. У зв'язку з цим постає питання, чи може держава, якій видали злочинця, засудити і покарати останнього за злочини, за які його не видавали, чи необхідна для цього згода держави, до якої була звернена вимога про видачу, і самої виданої особи. Загальновизнано, що видана особа може піддаватися покаранню тільки за злочин, з приводу якого відбулася видача.

Інституту видачі злочинців відомі умови, які дозволяють державам відмовляти у видачі осіб навіть за наявності договорів про видачу. Принцип невидачі своїх громадян став застосовуватися в договірній практиці багатьох держав.

Відповідно до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972 р. будь-яка Договірна Держава має повноваження переслідувати у судовому порядку згідно із своїм законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави. Такі повноваження можуть здійснюватися лише за клопотанням про порушення кримінального переслідування, що подається іншою Договірною Державою.

Будь-яка Договірна Держава, що згідно із своїм власним законодавством має повноваження переслідувати за вчинення злочину, може відмовитися або утримуватися від кримінального переслідування підозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до відповідальності іншою Договірною Державою за вчинення того ж злочину. Рішення про відмову або утримання від кримінального переслідування є тимчасовим до тих пір, поки остаточне рішення не буде прийняте в іншій Договірній Державі.

Запитувана держава припиняє провадження, що порушене за клопотанням іншої Договірної Держави, якщо право покарання припиняє існувати згідно із законодавством запитуючої держави з будь-якої причини крім строку давності.

Якщо особа підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого законодавством договірної Держави, ця держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування у випадках та на умовах, передбачених Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах. Якщо відповідно до положень цієї Конвенції Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування, то компетентні органи першої держави повинні брати таку можливість до уваги.

Кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із власним законодавством.

Якщо злочин було вчинено особою, яка знаходиться на державній службі, або проти особи, установи чи майна, що має публічний статус в запитуючій державі, він вважається в запитуваній державі як такий, що був вчинений в цій державі особою, яка знаходиться на державній службі, або проти такої особи, установи чи майна, відповідно до того, проти кого він був дійсно вчинений.

Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування в одному або декількох таких випадках:

- якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі;

- якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження;

- якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі;

- якщо в запитуваній державі за той же самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування;

- якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини, і зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі;

- якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого;

- якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, в той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі;

- якщо вона вважає, що вона не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстрадиції, в той час як запитувана держава спроможна це зробити.

Якщо підозрювана особа була остаточно засуджена в Договірній Державі, ця держава може звернутися із клопотанням про передачу провадження у справі лише тоді, коли вона сама не може виконати вирок, навіть з використанням екстрадиції, і якщо інша Договірна Держава не визнає принцип виконання вироку, постановленого іноземною державою, або відмовляється виконати такий вирок.

Компетентні органи запитуваної держави розглядають клопотання про порушення кримінального переслідування, визначають у відповідності до їх власного законодавства, яких дій слід вжити щодо такого клопотання.

Коли законодавством запитуваної держави передбачається, що покарання за злочин здійснюється адміністративним органом, така держава, у якомога стислі строки, інформує про це запитуючу державу.

Будь-яка Договірна Сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання або в будь-який інший час після цього може визначити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, умови, за яких її внутрішнє законодавство дозволяє адміністративним органам здійснювати покарання за певні злочини.

Запитувана держава не вживає дій щодо клопотання:

- якщо клопотання не відповідає вимогам Конвенції;

- якщо особу вже було притягнуто до відповідальності за той самий злочин;

- якщо на час подання клопотання вже витекли строки притягнення до кримінальної відповідальності згідно із законодавством запитуючої держави.

Запитувана держава не може відмовити у прийнятті клопотання повністю або частково, інакше як в одному або декількох таких випадках:

- якщо вона вважає, що підстави, на яких ґрунтується клопотання, не підтверджуються;

- якщо підозрювана особа не має постійного помешкання в запитуваній державі;

- якщо підозрювана особа не є громадянином запитуваної держави і не мала постійного помешкання на території цієї держави на момент вчинення злочину;

- якщо вона вважає, що злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, має політичний характер або якщо йдеться про злочин суто військовий або податковий;

- якщо вона вважає, що існують серйозні підстави зробити висновок про те, що клопотання про порушення кримінального переслідування мотивоване расовими, релігійними, національними міркуваннями або політичними поглядами;

- якщо її власне законодавство вже застосовується до злочину і якщо на момент отримання клопотання витекли строки давності відповідно до її законодавства;

- якщо злочин був вчинений за межами території запитуючої держави;

- якщо кримінальне переслідування може суперечити міжнародним зобов'язанням запитуваної держави;

- якщо кримінальне переслідування може суперечити основоположним принципам правової системи запитуваної держави;

- якщо запитуюча держава порушила процедуру, передбачену цією Конвенцією.

Запитувана держава відкликає свою згоду на прийняття клопотання, якщо після згоди виявляється підстава для відмови у вжитті дій щодо клопотання.

Будь-яка Договірна Держава може повідомити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, про свій намір застосувати у тому, що її стосується, правила передачі.

Якщо одна Договірна Держава вважає, що інформація, надіслана іншою Договірною Державою, недостатня для застосування нею цієї Конвенції, вона запитує додаткову інформацію. Вона може встановлювати термін отримання такої інформації.

Клопотання про порушення кримінального переслідування супроводжується оригіналом або засвідченою копією кримінальної справи, а також іншими необхідними документами. Однак, якщо підозрювана особа утримується під вартою, а запитуюча держава не може подати ці документи разом із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вони можуть бути надіслані пізніше.

Запитуюча держава письмово інформує також запитувану державу про всі процесуальні дії та про всі заходи стосовно провадження, які здійснено в запитуючій державі після передачі клопотання. Таке повідомлення супроводжується будь-якими необхідними документами.

Запитувана держава негайно інформує запитуючу державу про своє рішення щодо клопотання про порушення кримінального переслідування. Запитувана держава також інформує запитуючу державу про припинення провадження або про рішення, яке винесено по завершенні судового розгляду. Засвідчена копія будь-якого письмового рішення надсилається запитуючій державі.

Якщо повноваження запитуваної держави ґрунтуються виключно на клопотанні про порушення кримінального переслідування, ця держава інформує підозрювану особу про отримання такого клопотання для того щоб така особа могла подати свої аргументи до прийняття цією державою рішення стосовно клопотання.

Будь-яка Договірна Держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання може, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, залишити за собою право вимагати, щоб ці документи, супроводжувалися перекладом. Інші Договірні Держави надсилають переклади або національною мовою отримуючої держави, або однією з офіційних мов Ради Європи, яку визначить отримуюча держава. Однак визначення мови не є обов'язковим. Інші Договірні Держави можуть застосовувати принцип взаємності.

Якщо держава звертається із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вона не може продовжувати переслідувати підозрювану особу за злочин, у зв'язку з яким було заявлене клопотання про порушення кримінального переслідування, або виконувати рішення, яке вона постановила раніше щодо підозрюваної особи за цей злочин. До отримання рішення запитуваної держави щодо клопотання про порушення кримінального переслідування запитуюча держава однак зберігає за собою право здійснювати всі дії стосовно кримінального переслідування, за винятком притягнення до судової відповідальності або, у відповідних випадках, прийняття компетентним адміністративним органом рішення у справі.

Право здійснення переслідування і примусового виконання поновлюється за запитуючою державою:

- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не вживати дій щодо клопотання;

- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відмовити у прийнятті клопотання;

- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відкликати свою згоду на прийняття клопотання;

- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не порушувати провадження або припинити його;

- якщо вона відкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проінформує її про своє рішення вжити дій щодо клопотання.

Клопотання про порушення кримінального переслідування, продовжує в запитуючій державі строки притягнення до відповідальності на 6 місяців.

Якщо кримінальне переслідування підлягає оскарженню в обох державах, скарга, яку подано в запитуючій державі, має таку ж юридичну силу, як і скарга, подана в запитуваній державі. Якщо оскарження необхідне лише в запитуваній державі, ця держава може здійснювати кримінальне переслідування, навіть за відсутності скарги, якщо особа, яка має право подавати її, не заявила про своє заперечення впродовж одного місяця від дати отримання нею повідомлення компетентного органу про те, що вона має право на заперечення.

В запитуваній державі щодо злочину застосовується міра покарання, передбачена законодавством цієї держави, якщо законодавство не встановлює іншого. Якщо повноваження запитуваної держави ґрунтуються виключно на клопотанні, міра покарання, призначена в цій державі, не може бути більш суворою, ніж міра покарання, передбачена законодавством запитуючої держави.

Будь-яка дія, метою якої є порушення кримінального переслідування і яка здійснена в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуваній державі, тобто розглядається як така, що здійснена органами цієї держави, за умови, що таке ототожнення не дає такій дії більшої доказової сили, ніж в запитуючій державі.

Будь-яка дія, яка перериває строки давності і яка належним чином здійснена в запитуючій державі, має однакові наслідки в запитуваній державі і навпаки.

Коли запитуюча держава оголошує про свій намір подати клопотання про порушення кримінального переслідування і якщо повноваження запитуваної держави ґрунтуються виключно на такому клопотанні, запитувана держава може на прохання запитуючої держави і згідно з цією Конвенцією вдатися до тимчасового арешту підозрюваної особи: якщо законодавство запитуваної держави дозволяє утримання під вартою за вчинений злочин; і якщо існують підстави вважати, що підозрювана особа зникне або сприятиме знищенню доказів.

У проханні про тимчасовий арешт вказується наявність ордеру на арешт або іншого документа такої ж сили, що був виданий у відповідності до процедури, передбаченої законодавством запитуючої держави; в ньому також вказується злочин, за який вимагається кримінальне переслідування, дата і місце його вчинення, і воно повинно містити якомога детальніші відомості про підозрювану особу. Прохання також повинно містити стислий виклад обставин справи. Запитуюча держава без зволікань інформується про результат розгляду її прохання.

Після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування запитувана держава має право вживати всіх тимчасових заходів, у тому числі утримання підозрюваної особи під вартою і накладення арешту на майно, яких можна було б вжити за її власним законодавством, якби злочин, за який вимагається кримінальне переслідування, був вчинений на її території.

Особа, що утримується під вартою, повинна бути звільнена за будь-яких обставин, якщо вона була тимчасово заарештована, а запитувана держава не отримала клопотання про порушення кримінального переслідування впродовж 18 днів від дати арешту.

Особа, що утримується під вартою, повинна бути звільнена за будь-яких обставин, якщо документи, які повинні додаватися до клопотання про порушення кримінального переслідування, не були отримані запитуваною державою впродовж 15 днів після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування. Термін утримання під вартою ні за яких обставин не повинен перевищувати 40 днів.

Будь-яка Договірна Держава, якій до порушення кримінального переслідування або в ході кримінального переслідування за злочин, який, на її думку, не має політичного або суто військового характеру, стає відомо про кримінальне переслідування в іншій Договірній Державі тієї ж особи і за той же злочин, розглядає можливість або відмови від розпочатого у себе переслідування, або його зупинення, або передачі до провадження іншій державі.

Якщо вона вважає за доцільне за існуючих обставин не відмовлятися від кримінального переслідування, яке вона здійснює у себе, або не зупиняти його, вона повідомляє про це іншу державу своєчасно і в усякому випадку до постанови рішення по суті справи.

В інтересах встановлення істини і застосування відповідної міри покарання зацікавлені держави розглядають питання про те, чи доцільно, щоб кримінальне переслідування здійснювалось лише однією з них і, в разі позитивного рішення, намагаються визначити, яка з них буде здійснювати переслідування, якщо:

- декілька злочинів, що суттєво відрізняються і що передбачені кримінальним законодавством кожної з цих держав, ставляться в провину або одній особі, або декільком особам, що діяли спільно;

- один злочин, що передбачений кримінальним законодавством кожної з цих держав, ставиться в провину декільком особам, що діяли спільно.

Всі рішення, прийняті у відповідності по пункту 1 статті 31 і статті 32, спричиняють, між зацікавленими державами, всі наслідки передачі кримінального провадження, передбаченої цією Конвенцією. Держава, яка відмовляється здійснювати кримінальне переслідування, вважається такою, що передала це провадження іншій державі.

Крім того, Договірна Держава, в якій діяння було вчинене або вважається таким згідно із законодавством цієї держави, не зобов'язана визнавати принцип ne bis in idem, якщо вона сама не клопотала про порушення кримінального переслідування.

Якщо нове кримінальне переслідування порушене проти особи, засудженої за той самий злочин в іншій Договірній Державі, будь-який період позбавлення волі, відбутий у зв'язку з виконанням вироку, вираховується з міри покарання, яка може бути призначена.

Прокурорський нагляд за додержанням прав потерпілого при

проведенні досудового слідства

Виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, є одним з найважливіших завдань кримінального судочинства (статті 2, 23, 23-1, 23-2 КПК України). Важлива роль у вирішенні цього кримінологічного завдання належить прокуророві, котрий здійснює нагляд за досудовим слідством та бере участь у судовому розгляді.

Прокурор - суб'єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст. 121 Конституції України покладаються такі функції:

- нагляд за додержанням законів органами, які провадять досудове слідство, дізнання та оперативно-розшукову діяльність;

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадян або держави в суді у визначених законом випадках;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів.

Прокуратура, здійснюючи конституційну функцію нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, повинна виконувати завдання, передбачені ст. 29, 30 ЗУ "Про прокуратуру".

Так, в ст. 29 вище зазначеного закону зазначено, що нагляд має своїм завданням сприяти:

1. розкриттю злочинів, захисту особи, й прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2. виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3. запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4. охороні прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

5. здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Законність та обґрунтованість порушення кримінальних справ, також як і відмови у їх порушенні в вагомій мірі залежить від правильно організованого прокурорського нагляду за виконанням законів. Суть прокурорського нагляду у цій стадії визначається обсягом повноважень прокурора, які сформульовані у КПК та Законі «Про прокуратуру». Ці повноваження неоднорідні за своїм змістом, але підпорядковані єдиній меті - забезпеченню законності у кримінальному судочинстві. Передусім прокурор виступає як орган нагляду за виконанням законів.

Відповідно до п. 3 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Крім того, прокуратура продовжує виконувати функцію попереднього слідства - до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування (п. 9 Перехідних положень Конституції України).

Вважати найважливішим обов'язком прокурорів та органів досудового слідства захист прав і законних інтересів потерпілих.

Своєчасно вирішувати питання про визнання особи потерпілою,з'ясовувати, яку конкретно шкоду заподіяно злочином (моральну,фізичну чи майнову), забезпечувати реалізацію потерпілими всіх передбачених законом прав, за необхідності вирішувати питання щодо можливості участі в проведенні окремих слідчих дій.

Вживати заходів до забезпечення відшкодування завданої потерпілим матеріальної і моральної шкоди, витрат на стаціонарне лікування.

Прокурор, здійснюючи нагляд за виконанням законів в стадії дізнання і досудового слідства, як було сказано вище, має повноваження владного характеру, використовуючи які, він успішно виявляє допущені порушення закону та приймає заходи щодо їхнього усунення і попередження в майбутньому.

Кримінально-процесуальне законодавство в останні роки зазнало змін, що були спрямовані на реалізацію вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, це стосується забезпечення прав учасників кримінального судочинства, розширення змагальності сторін, прав потерпілого, усунення обвинувального ухилу в діяльності суду, розширення судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на етапі досудового провадження у кримінальних справах і оскарження до суду рішень органу дізнання, слідчого та прокурора.

У реалізації цієї функції останнім часом особливого значення набуває також проблема відновлення порушених прав потерпілого.

Вважається, що право потерпілої особи на захист від вчиненого щодо неї злочину забезпечує держава шляхом здійснення кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин. Однак за такої моделі кримінального процесу учасники кримінального судочинства - потерпілий та обвинувачений - перетворюються на формальні об'єкти кримінального судочинства, що не сприяє відновленню порушеного балансу відносин, які існували між цими особами до вчинення злочину, а відтак і реальному відновленню соціального статусу зазначених осіб.

Висновки

кримінальний міжнародний правовий прокурорський

Розвиток двосторонніх міждержавних відносин з іншими країнами, приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів сприяє як успішному вирішенню на практиці колізійних питань, так і покращанню співпраці правоохоронних органів різних країн у розслідуванні, переслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ, підвищенню світового статусу України як європейської держави.

З 1992 року в Україні ведеться робота по врегулюванню співробітництва з іншими державами у кримінальних справах. Протягом цих років було укладено 30 двосторонніх договорів у цій галузі.

Крім двосторонніх договорів Україна є також учасницею багатосторонніх угод в даній галузі діяльності. Передусім необхідно зазначити Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993р., відому як Мінську конвенцію. Учасницями зазначеної Конвенції, окрім України, є ще 11 держав-членів СНД, колишніх республік Радянського Союзу.

Згідно зі ст. 6 цієї Конвенції сторони, що домовляються, надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуючої сторони, зокрема: складання та пересилання документів, проведення обшуків, вилучень, пересилки та видачі речових доказів, проведення експертиз, допитів сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку та видачі осіб, що вчинили злочин, визнання та виконання судових рішень по цивільним справам, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, є одним з найважливіших завдань кримінального судочинства (статті 2, 23, 23-1, 23-2 КПК України). Важлива роль у вирішенні цього кримінологічного завдання належить прокуророві, котрий здійснює нагляд за досудовим слідством та бере участь у судовому розгляді. У реалізації цієї функції останнім часом особливого значення набуває також проблема відновлення порушених прав потерпілого.

Вважається, що право потерпілої особи на захист від вчиненого щодо неї злочину забезпечує держава шляхом здійснення кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин. Однак за такої моделі кримінального процесу учасники кримінального судочинства - потерпілий та обвинувачений - перетворюються на формальні об'єкти кримінального судочинства, що не сприяє відновленню порушеного балансу відносин, які існували між цими особами до вчинення злочину, а відтак і реальному відновленню соціального статусу зазначених осіб.

Література

1. Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р.

2. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972 р.

3. Ахтырская Н. Оказание правовой помощи по уголовным делам в рамках Содружества. // Российская юстиция. - 2002. - №7. - С. 56.

4. Баймуратов М.О. Міжнародне право. Підручник. «Одисей». - Харків, 2002.

5. Вирнхост Л.З. Видача осіб в аспекті співвідношення міжнародного та національного права: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.11. / Нац. юр. академія ім. Я. Мудрого. - Х., 2003. ? 18 с.

6. Волеводз А.Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса. - М., 2002.

7. Волеводз А.Г. Противодействие компьютерным преступлениям. - М., 2002.

8. Іващенко В. Проблеми відповідальності за міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру. // Юридичний журнал. - 2005. ? №6.

9. Ковальський В., Михальчук В. Транскримінал кордонів не визнає. // Юридичний вісник України. - 2000. - №21. - С. 5.

10. Кравчук. С. Міжнародна правова допомога в кримінальних справах. // Право України. - 1999. ? №12. ? С. 59-61.

11. Мичко М.І. Проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури України. / Автореф. дис... канд. юр. наук. - Х.: 2002. - С. 19.

Размещено на Allbest.ru