28

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності - це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження майном.

На сьогоднішній момент право власності являється одним із найголовніших інститутів цивільного права, що обумовлено його значимістю для розвитку суспільних відносин та формування економічної складової як держави, так і окремого громадянина. Конституційне ж закріплення права власності відносить його до категорії невід'ємних прав особи та показником розвитку демократичних засад в країні.

На даний час розрізняють право власності в об`єктивному і суб`єктивному розумінні. В об`єктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб`єктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником із зобов`язаннями виступають всі, хто його оточує. Це ще одна важлива особливість, яка характеризує відносини власності.

Таким чином, актуальність вивчення питань, пов'язаних з правом власності визначена самими реаліями сьогодення, тобто розвитком ринкової економіки, прагненням вдосконалити діючу систему цивільних відносин.

Мета цієї роботи - розглянути окремі правові аспекти власності і дати юридичну характеристику такому її виду, як спільна власність.

Предметом дослідження є відносини власності, їх юридична та економічна складові.

В якості об» єкта дослідження виступає чинне законодавство України, представлене Цивільним кодексом України (в роботі - ЦК), Сімейним кодексом України (в роботі - СК), а також праці та монографії відомих українських правознавців в галузі цивільного права: О.А.Підопригори, Д.В. Бобрової, С.А. Слипченка, О.В. Дзери, Н.В. Кузнєцової, І.В. Жилінкової.

На основі поставленої мети виділені такі головні завдання в роботі:

визначити поняття та основні види права спільної власності;

провести юридичний аналіз права спільної часткової та спільної сумісної власності.

Запропонована роботи складається з вступу, двох глав поділених на окремі пункти у відповідності з розкриттям теми, висновку та списку використаних нормативних джерел і літератури.

1. Загальна юридична та економічна характеристика права спільної власності

1.1 Поняття і зміст права власності

Поняття власності - це економічна категорія, з допомогою якої характеризуються відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність - це суспільне відношення. Однак центральним моментом цього поняття є те, що відносини між окремими індивідами та їх групами складаються з приводу привласнення матеріальних благ. Саме привласнення матеріальних благ або визнання їх «своїми» (на відміну від «чужих») є матеріальною стороною відносин власності. Разом з тим, як і будь-яке інше суспільне відношення, власність має і соціальну сторону - вона визначає характер взаємодій між людьми у процесі привласнення засобів та продуктів виробництва. Цивільне право України : підручник у 2-х част. Під ред. Дзери О.В. Кузнєцовой Н.С. - К.:Юрінком Інтер , 2002р.

Якщо окремий індивід (чи цілий колектив) привласнює конкретну річ, він усуває від неї усіх інших осіб. Цим і визначається характер взаємодії людей у процесі привласнення. Отже, економічне відношення власності - це суспільне відношення щодо привласнення матеріальних благ шляхом усунення від них усіх оточуючих осіб (крім власника - індивіда чи колективу).

Власність - це конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.

Зміст економічних відносин власності складають володіння, користування і розпорядження матеріальними благами.

Володіння - закріплення матеріальних благ за конкретними власниками - індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб.

Користування - вилучення з речей їхніх корисних властивостей) які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу.

Розпорядження - визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Цивільне право: Загальна частина /За ред. професорів О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 2004р.

Індивід або колектив здійснює володіння, користування і розпорядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі й бажання інших осіб. Економічні відносини власності у будь-якому суспільстві закріплюються з допомогою норм права і набувають характеру правовідносин.

В юридичній науці термін «право власності» вживається в об'єктивному і суб'єктивному значеннях.

Право власності в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі.

Об'єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норм, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб. Отже, право власності в об'єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретними суб'єктами, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування й розпорядження майном, а також захист законних прав власника.

Фахівці підкреслюють, що природа розглядуваного правового інституту власності має комплексний характер, оскільки поряд з нормами цивільного права, які займають центральне місце і за змістом, і за обсягом, до його складу входять норми інших галузей права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

Право власності у суб'єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

Отже, право власності у суб'єктивному розумінні - це суб'єктивне цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб'єктам - окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб'єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов'язаних суб'єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб'єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи - невласники - повинні утривуватись від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб'єктивне право за своїм розсудом і у своєму інтересі.

Коло суб'єктів права власності практично необмежене. Власниками відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, можуть бути окремі громадяни в особі трудового господарства; колективні утворення: кооперативи, орендні і колективні підприємства, господарські товариства і асоціації та інші. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВР. 2003. № 4. Ст. 26 Визнаються суб'єктами права власності й різноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні, культурно-виховні, екологічні) щодо майна, яке вони можуть мати у власності відповідно до характеру їхньої діяльності та статутних завдань. У названих нормативних актах визначено і такий суб'єкт права власності, як релігійні організації, що мають право власності на майно, придбане, побудоване, створене і вироблене ними за рахунок власних коштів, пожертвувань віруючих, коштів, наданих державою чи іншими особами, або придбане на інших підставах, передбачених законом.

Права власності на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створені за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, а й для здійснення господарської діяльності) у випадках і у порядку, встановленому законодавством. Це правило поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, а також іноземні держави можуть володіти на праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних домовленостей. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України - Харків, “Одісей”, 2003 р.

Об'єктом права власності може бути майно (речі, як предмети матеріального світу - засоби виробництва і предмети вжитку, але тільки індивідуально визначені або індивідуалізовані, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого).

Власністю можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, у тому числі підприємства, і інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи.

Традиційно сучасна цивілістична наука визнавала право власності суто речовим правом абсолютного характеру, оскільки задоволення охоронюваних законом інтересів власника тут здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідно поведінки з боку третіх осіб. Слід звернути увагу на те, що не лише результати творчої діяльності громадян закріплені як об'єкти права інтелектуальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, сьогодні законодавець робить коло об'єктів права власності надзвичайно широким.

Практично визнаються об'єктами власності повітряний простір та інші природні об'єкти у натуральному стані. Своєрідне рішення питання про землю та природні ресурси. Відповідно до Цивільного кодексу України про власність - це невід'ємне надбання народу, який проживає на даній території. Вказані об'єкти мають спеціальний правовий режим.

Права й обов'язки власника та інших осіб у їхній взаємодії становлять зміст право відношення власності.

Отже, суб'єктивне право власності - це елемент абсолютного право відношення, тобто власник як правомочний суб'єкт перебуває у право відношенні з усіма третіми особами, має суб'єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Щодо суб'єктивних обов'язків у цьому право відношенні, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються як зобов'язані суб'єкти, повинні забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати його суб'єктивне право. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України - Харків, “Одісей”, 2003 р.

Таким чином, суб'єктивне право власності формується як сукупність трьох найголовніших правомочностей: права володіння, права користування, права розпорядження.

1.2 Поняття і види спільної власності

Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком особам (суб'єктам права власності) одночасно. У такому разі між ними виникає спільна власність. Оскільки спільна власність за юридичною природою є своєрідним способом реалізації суб'єктами права індивідуальної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна форма власності. Отже, право спільної власності - це право двох або більше осіб на один об'єкт.

Право спільної власності здійснюється кількома особами, яких прийнято називати співвласниками. Спільний об'єкт може складатися з однієї або сукупності речей. Вони можуть бути подільними або неподільними, проте як об'єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного із співвласників поширюється на весь об'єкт у цілому, а
не на його частину.

Тривалий час діюче цивільне законодавство обмежувало
можливість створення права спільної власності.

Закон України «Про власність» (втратив чинність) знімав обмеження щодо виникнення спільної власності. Так, відповідно до ст. 3 цього Закону стало допускатись об'єднання майна, яке перебувало у власності громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності сумісних підприємств з участю іноземних юридичних осіб і громадян. Об'єднане майно стало належати на праві спільної часткової або спільної сумісної власності одночасно кільком особам, незалежно від форми власності. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України - Харків, “Одісей”, 2003 р.

З правової точки зору між двома різновидами спільної власності існували певні відмінності. Так, кожен учасник спільної часткової власності мав чітко визначену наперед частку у праві власності на спільне майно (наприклад, одному співвласнику належало 1/2, двом іншим по 1/4 частки у праві власності на жилий будинок, автомашину).

Деякі автори сьогодні вважають, що кожному з учасників спільної часткової власності належить не частка у праві власності на річ, а право власності на конкретну частку спільного майна.

На перший погляд, розбіжності несуттєві. Однак визнання за учасником такої власності права власності на реальну частину спільного майна фактично свідчило б про належність його лише одному суб'єкту, а тим самим і про можливість самостійного розпорядження цією частиною майна. Між тим, як зазначалось у законі, співвласники здійснювали свою правомочність за. загальною згодою. Частки могли бути рівними або нерівними, що не впливало на обсяг повноважень співвласників.

У випадку загибелі, пошкодження частини майна, якою користувався один із співвласників, останній не втрачав права спільної власності, оскільки відбувалось відповідне зменшення часток інших співвласників. У спільній сумісній власності її учасники не мали наперед визначених часток. Тут право кожного із співвласників рівною мірою поширювалось на все спільне майно. Вони мали рівні права володіння, користування, а за певних умов і розпорядження ним. Частки тут могли бути визначені при виділенні або поділі майна з додержанням принципу їхньої рівності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Законодавство періоду існування СРСР чітко визначало коло осіб, між якими могла виникнути спільна сумісна власність: подружжя, члени колгоспного двору (сім'ї колгоспника), а також члени одноосібних селянських господарств (відповідно до змін, внесених Указом Президії Верховної Ради УРСР 20 травня 1985 р. у ст-127 ЦК УРСР - члени господарств громадян, що займалися індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві). Антокольская М.В. Семейное право. - М., 2001г.

Закон «Про власність в СРСР» передбачав також виникнення сумісної власності у селянських та усіх видах особистих підсобних господарств громадян. Крім того, це можливо було за згодою осіб, а також у випадках, передбачених законодавством союзних республік.

Нове законодавство України про власність з 1991 року дещо по-іншому врегулювало відносини спільної власності. Так, в ньому взагалі не була передбачена така організаційно-правова форма сімейно-трудового об'єднання громадян, як колгоспний двір. Тому є підстави вважати, що з моменту введення в дію Закону України «Про власність» на правовідносини, які виникали між членами колишніх колгоспних дворів, правила про спільну сумісну власність колгоспного двору не розповсюджувались. Між тим, відповідні статті про таку власність (ст. ст. 120' 127) були виключені з Цивільного кодексу лише Законом від 16 грудня 1993 р. Водночас в Законі України «Про власність» в імперативній формі був встановлений режим спільної сумісної власності щодо майна, нажитого подружжям за час шлюбу (ст. 16) та в диспозитивній формі режим спільної власності (часткової або сумісної) щодо майна створеного чи набутого іншими громадянами внаслідок спільної праці (ст. 17-18). Крім того, спільною сумісною власністю могло бути:

а) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї (наприклад, осіб, які ведуть індивідуальне підсобне господарство без набуття спеціального правового статусу), якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними;

б) майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо письмовою угодою передбачено розповсюдження на нього режиму сумісної власності;

в) майно, створюване членами селянського (фермерського) господарства, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними;

г) квартира чи будинок, передані з державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність.

На сьогоднішній момент з 01 січня 2004 року в Україні діє новий Цивільний кодекс, який принципово нових підходів до режиму права спільної власності не передбачає.

Так, ЦК розрізняє два види права спільної власності: право спільної власності з визначенням частки кожного зі співвласників у праві власності на спільну річ - право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності - право власності двох чи більше співвласників без визначення їх часток у праві власності на спільну річ. Ці види відрізняються один від одного особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. Характерною ознакою права спільної часткової власності є те, що кожному зі співвласників, належить частка у праві власності на спільний об'єкт у цілому. Ці частки не виділені в натурі. Вони можуть бути рівними й нерівними. Однак їх розмір завжди має бути точно визначений у вигляді дробу (1/2, 1/3, 1/5 тощо) або у відсотках. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВР. 2003. № 4. Ст. 26

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Необхідно зазначити, що цивільне право спільної власності найбільш виникає між подружжям, які реалізовують його також на підставі Сімейного кодексу України.

Сімейне законодавство визначає законний режим майна подружжя, під яким розуміє саме режим спільної власності. Він діє, якщо шлюбним договором не передбачено інше. Спільною власністю подружжя є майно, нажите подружжям під час шлюбу, укладеного у встановленому законом порядку.

Важливо, що спільна власність подружжя - це також власність безчасткова. Частки подружжя у спільній власності (загальному майні подружжя) визначаються тільки при її розділі, що спричиняє припинення спільної власності. Кожний з чоловіків має рівне (однакове з іншим подружжям) право на володіння, користування і розпорядження спільною власністю в порядку, обумовленому СК України. Сімейний кодекс від 10.01.2002 р. // Бюлетень законодавства України про сім`ю, № 3, 2002 р. Право на загальне майно належить обом подружжям незалежно від того, ким з них і на ім'я кого з них придбане майно (внесені кошти), виданий правовстановлюючий документ. Важливо і те, що кожен з подружжя у випадку суперечки не зобов'язаний доводити факт спільності майна, якщо воно нажите під час шлюбу, тому що в силу закону існує презумпція (припущення), що зазначене майно є спільною власністю подружжя. Право на загальне майно належить також подружжя, який у період шлюбу здійснював ведення домашнього господарства, догляд за дітьми чи по інших поважних причинах (хвороба, навчання і т. п.) не мав самостійного доходу. Зазначена норма спрямована головним чином на захист законних прав непрацюючих жінок. У результаті їхня домашня праця, виходячи з закріпленого принципу рівності подружжя у родині, прирівнюється до праці працюючого подружжя.

Таким чином, право подружжя на загальне майно є рівним незалежно від розміру внеску кожного з них у його придбання.

У Сімейному кодексі України перераховані можливі об'єкти спільної власності подружжя і основних джерел її виникнення.

До загального майна подружжя відносяться:

а) доходи подружжя від трудової діяльності, підприємницької діяльності і результатів інтелектуальної діяльності,

б) отримані ними пенсії, допомоги й інші грошові виплати, що не мають спеціального цільового призначення (суми матеріальної допомоги, суми, виплачені у відшкодування збитку в зв'язку з утратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, і інші є особистою власністю подружжя);

в) придбані за рахунок загальних доходів подружжя рухомі і нерухомі речі (житлові і нежилі будівлі і приміщення, земельні ділянки, автотранспортні засоби, меблі, побутова техніка і т. п.);

г) придбані за рахунок загальних доходів подружжя цінні папери, паї, внески, частки в капіталі, внесені в кредитні установи й інші комерційні організації;

д) будь-яке інше нажите подружжям в період шлюбу майно.

Приведений у СК перелік загального майна подружжя не носить вичерпного характеру. Однак він дає уявлення про зразковий склад загального майна подружжя і може в цьому плані допомогти в вирішенні виниклої між подружжям суперечки по даному питанню. Сімейний кодекс від 10.01.2002 р. // Бюлетень законодавства України про сім`ю, № 3, 2002 р. У спільній власності подружжя, як випливає з ЦК України, може знаходитися будь-яке рухоме і нерухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, кількість і вартість якого не обмежуються, за окремими виключеннями, передбаченими законом. Для віднесення того чи іншого майна до загальної спільної власності подружжя мають значення наступні обставини:

а) майно здобувалося подружжям під час шлюбу за рахунок загальних засобів чоловіків;

б) майно надійшло у власність обох подружжя у період шлюбу (по безоплатних угодах).

Фахівці вважають, що термін «майно», який застосовується у Сімейному кодексі України, багатозначний, тому що охоплює не тільки речі, але і майнові права, а також зобов'язання подружжя, що виникли в результаті розпорядження загальною власністю. У цьому зв'язку необхідно відзначити, що в науковій літературі висловлюються різні точки зору на можливість включення до складу загального майна подружжя зобов'язань майнового характеру (боргів). Одні автори думають, що в складі загального майна подружжя можуть бути як права вимоги (наприклад, право на одержання дивідендів, страхового відшкодування й ін.), так і обов'язку по виконанню, борги (обов'язок повернути гроші за договором позики, якщо договір полягав в інтересах родини; оплатити за договором підряду на ремонт квартири роботу і т.д.). Інші автори негативно відносяться до такого підходу, думаючи, що зобов'язання (борги) не можуть входити в спільну власність подружжя, закон включає в неї тільки майнові права.

Перша позиція, на наш погляд, погоджується з встановленим правилом, згідно, якому суд при розділі загального майна подружжя розподіляє також між ними і загальні борги пропорційно присудженим їм часткам, що побічно підтверджує входження зобов'язань до складу загального майна. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України - Харків, “Одісей”, 2003 р.

Важливе практичне значення має встановлення моменту, з якого заробітна плата (доходи) кожного з подружжя стають їх загальною власністю. По цьому питанню в літературі по сімейному праву були висловлені три основні точки зору. Заробітна плата (доходи) включаються до складу загального майна подружжя: а) з моменту нарахування; б) з моменту передачі в бюджет родини; в) з моменту їхнього фактичного одержання Сімейне право України. -- К., “Атіка”, 2002р., с. - 73. Приймаючи до уваги, що Сімейний кодекс відносить до загального майна подружжя отримані ними пенсії, допомоги, а також інші грошові виплати, що не мають спеціального цільового призначення, то це правило можна застосувати і до інших доходів подружжя, у відношенні яких закон такої вказівки не містить. Звідси найбільш правильною є точка зору, відповідно до якої доходи кожного з подружжя (зокрема, від трудової, підприємницької, інтелектуальної діяльності) включаються до складу загального майна з моменту їхнього одержання.

Таким чином, серед усіх випадків, коли майно належить на праві спільної власності, найчастіше відповідний режим власності зустрічається у відносинах між подружжям.

Отже, ст. 355 ЦК зазначає, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України - Харків, “Одісей”, 2003 р.

Згідно ст. 368 ЦК Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною

власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розглянемо детальніше право спільної часткової та спільної сумісної власності.

2. Класифікація та наліз видів права спільної власності згідно із чинним законодавством України

2.1 Право спільної часткової власності

Спільна часткова власність може виникнути між громадянами, організаціями, а також між громадянами і організаціями. Юридичними підставами для цього можуть бути договори про сумісну, у тому числі і підприємницьку діяльність, придбання майна у спільну власність внаслідок спадкування тощо.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Цивільне право України : підручник у 2-х част. Під ред. Дзери О.В. Кузнєцовой Н.С. - К.:Юрінком Інтер , 2002р.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Гражданское право. Под ред. Слипченко С.А. ч. 1. - Х., 2002р, - с. 420

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Цивільне право: Загальна частина /За ред. професорів О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. - К.: Вентурі, 2004р.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Одним із таких прикладів, коли існує відповідний договір, можна назвати шлюбний договір.

Згідно, ст. 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної власності подружжя. Сімейне право України. -- К., “Атіка”, 2002р.

Так, відповідно до ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу (де зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

2.2 Право спільної сумісної власності

Необхідно зазначити, що право спільної сумісної власності займає центральне місце у системі майнових відносин також саме між подружжям. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Цивільне право України : підручник у 2-х част. Під ред. Дзери О.В. Кузнєцовой Н.С. - К.:Юрінком Інтер , 2002р.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право спільної сумісної власності подружжя окремо урегульоване Главою 8 Сімейного Кодексу України. Цивільне право України : підручник у 2-х част. Під ред. Дзери О.В. Кузнєцовой Н.С. - К.:Юрінком Інтер , 2002р.

Так, згідно ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка. Сімейне право : навчальний посібник для студентів юр. вузів і фак. Під ред. О.В.Дзери.- К.:Вентурі, 2001р.

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. 72 СК). Сімейне право : навчальний посібник для студентів юр. вузів і фак. Під ред. О.В.Дзери.- К.:Вентурі, 2001р.

За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 Сімейного Кодексу України.

Таким чином, можна сказати, що на сьогоднішній момент правовий режим майна, яке належить на праві спільної сумісної власності, врегульоване більш ефективно, що обумовлено чітким закріпленням відповідних норм у Цивільному кодексі України та необхідним розмежуванням норм цивільного та сімейного законодавства.

Висновок

Сьогодні в Україні норми про спільну власність діють з урахуванням економічних реформ, свободи господарської діяльності.

Проведений аналіз показав, що правове регулювання спільної власності (часткової і сумісної) може мати певні особливості, зумовлені призначенням того чи іншого об'єкту, складом або характером зв'язків учасників спільної власності.

Необхідно зазначити, що в умовах становлення правової системи України спочатку більш-менш врегульованими виявилися відносини лише спільної часткової власності (за винятком спільної сумісної власності подружжя). Тому, більша увага надавалась висвітленню питань правового режиму саме часткової власності. Однак, певні положення про спільну часткову власність могли певною мірою застосовуватись і до не врегульованих відносин сумісної власності, якщо інше не було визначено угодою співвласників та не суперечило її сутності. На даний час відносини, які виникають із реалізації права спільної власності, повністю врегульовані нормами нових Цивільного і Сімейного кодексів України.

Треба підкреслити, що протягом більше ніж десятирічного розвитку та існування інституту права спільної власності фахівці підкреслюють, що він має велике значення. З його допомогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і культурних потреб, раціональнішого використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв'язків І товариських взаємин, а також отримання трудових доходів. Право спільної власності відкриває широкі перспективи і для організацій, сприяючи підвищенню ефективності їхньої виробничо-господарської діяльності, економії коштів і ресурсів.

Все зазначене актуальним подальше дослідження правового інституту власності.

Література і нормативні акти

право власність суспільний законодавство україна

Конституція України від 28.06.1996 р. // Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 1996 р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВР. 2003. №4. Ст. 26

Сімейний кодекс від 10.01.2002 р. // Бюлетень законодавства України про сім`ю, №3, 2002 р.

Антокольская М.В. Семейное право. - М., 2001 г.

Бюлетень законодавства України про сім`ю - К., Юрінком Інтер, №3, 2002 р.

Жилинкова И.В. Право собственности супругов. - Харьков, 2001 г.

Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. - Харьков, 2004 г.

Жилінкова І.В. Правовий режим спільності майна подружжя // Вісник Академії правових наук України. - №3 (18). - Харків, 2002 р.

Маслов В.Ф. Имущественные правоотношения в семье. - Харьков, 2001 г.

Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2003 р.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України - Харків, «Одісей», 2003 р.

Рясенцев В.А. Семейное право. - М., 2003 г.

Сімейне право: навчальний посібник для студентів юр. вузів і фак. Під ред. О.В. Дзери. - К.:Вентурі, 2001 р.

Сімейне право України. - К., «Атіка», 2002 р.

Сімейне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі. 2004 р.

Цивільне право України: підручник у 2-х част. Під ред. Дзери О.В. Кузнєцовой Н.С. - К.:Юрінком Інтер, 2002 р.

Размещено на Allbest.ru