Поняття та виникнення теорії держави і права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

І. Поняття та виникнення теорії держави і права

1.1 Виникнення теорії держави і права

1.2 Поняття теорії держави і права як науки та предмету

ІІ. Теорія держави і права в системі гуманітарних та юридичних наук

2.1 Роль і місце теорії держави і права в системі юридичних наук

2.2 Теорія держави і права в системі гуманітарних наук

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Теорія держави і права -- базова загально-юридична наука, що формулює свої висновки і рекомендації для галузевих дисциплін. Але дотепер немає повної ясності в питанні про її предмет, структуру, місці в правовому пізнанні. В останні роки в зв'язку з розвитком науки ці труднощі і сумніви тільки підсилилися. Починаються спроби штучного розчленовування єдиної дисципліни на дві самостійні -- теорії держави і теорію права, що, на наш погляд, недоцільно в силу їхнього органічного взаємозв'язку і взаємозумовленості.

Варто помітити, що з усіх юридичних наук загальна теорія держави і права найбільш тісно пов'язана зі світоглядом юристів і в цьому змісті більше інших випробувала на собі могутній вплив партійно-політичних догм і стереотипів. Буде потрібно час, щоб цілком позбутися від цього впливу.

Питання про предмет загальної теорії держави і права, так само як і будь-якої іншої науки, не так простий, як може показатися на перший погляд. Ще передмова гегелівської "Філософії права" закінчувалося словами: "Поняття предмета не є природним нашим надбанням. Кожна людина має пальці, може одержати у своє розпорядження кисть і фарби, але це ще не робить її живописцем. Точно так само обстоїть справа і з мисленням. Думка про право не є щось таке, чим кожний володіє безпосередньо; лише правильне мислення є знання і пізнання предмета, і наше пізнання повинне бути тому науковим".

Кожний більш-менш істотний етап у розвитку науки завжди сполучений з необхідністю повернення до розгляду її предмета. І це цілком закономірний процес, оскільки сам розвиток не тільки спричиняє кількісне розширення і якісну зміну тих явищ, що неминуче включаються в орбіту дослідження, але являє собою усе більш всебічне і заглиблене проникнення в ці явища, у їхні зв'язки і відносини. Наукове оволодіння новими об'єктами (чи їхніми властивостями), більш високий рівень їхнього пізнання, необхідність системного до них підходу й аналізу у взаємодії з іншими галузями знання згодом приводить до перетворення науки.

Саме з такою ситуацією ми зіштовхуємося в даний історичний період, прагнучи визначити предмет основної і найбільш складної, багатогранної науки в системі суспільних наук і, зокрема, державознавства і правознавства -- загальної теорії держави і права.

В зв`язку з цим важливо осмислити предмет теорії держави і права, як науки на сьогоднішній день.

Актуальність обраної теми визначається ще й тим, що теорія держави і права є основоположною наукою, яка визначає напрямок розвитку інших юридичних наук, а у взаємозв`язку з неюридичними науками вирішує важливі проблеми, що відбуваються в життєдіяльності держави і в галузі права.

Тому метою даної роботи є дослідження предмета теорії держави і права, його значення і роль для розвитку науки теорії держави і права.

Об`єктом дослідження є відносини, які складаються навколо предмету теорії держави і права, суперечності в його визначенні та взаємозв`язки.

Предметом дослідження є предмет теорії держави і права, як науки.

Зважаючи на поставлену мету, об`єкт дослідження та предмет дослідження, основними завданнями даної роботи є:

визначення та аналіз предмету теорії держави і права;

дослідження взаємозв`язку теорії держави і права з іншими науками через її предмет.

Основним науковим матеріалом даної роботи є наукова література з теорії держави та права.

І. Поняття та виникнення теорії держави і права

1.1 Виникнення теорії держави і права

Як виникла теорія держави і права? Вже підкреслювалося, що спочатку з'явилися галузеві науки. Поступово йшов процес поділу юридичних наук. Чим більш поглиблювалася їх диференціація, тим більшою була потреба у зустрічному процесі -- об'єднанні знань. Інтеграція знань передбачає поглиблення думки в природу явищ, а диференціація -- її збагачення. Потреби суспільної практики викликали необхідність концентрації уваги безпосередньо на закономірностях правової дійсності. Їх вивчення було покладено до основи формування загальнотеоретичних (історико-теоретичних) наук.

Загальна теорія держави і права не відразу сформувалася з такою назвою і змістом. Теорія права і Леогу) є німецьким поняттям, уживаним у континентально-європейському правовому регіоні. Це поняття не властиве англо-американській правовій думці. Тут оперують поняттям «юриспруденція». У Західній Європі та Росії теорія держави і права склалася в XVIII -- XIX століттях на підґрунті таких наук і навчальних дисциплін, як енциклопедія права, філософія права.[7, с.56]

Енциклопедія права як навчальна дисципліна виникла ще у XVI І ст. Одним із перших підручників була «Універсальна енциклопедія права» Г. Гунніуса, видана в 1675 р. Широко відомі також роботи з енциклопедії права К. Неволіна, Е. Трубецького, Г. Чичеріна та інших (XIX -- початок XX ст.). .[9, с.24]

Спочатку енциклопедія права не мала чітко окресленого предмета і єдиної стрункої системи. Вона містила перелік і огляд усіх юридичних наук як початкових відомостей про право, різні його галузі та методи вивчення. По-різному вирішувалося питання про статус енциклопедії права. Одні вчені розглядали її як самостійну юридичну науку зі своїм предметом і методом, інші -- тільки як навчальну дисципліну. Поступово вона почала тлумачитися як загальне вчення про право, котре охоплювало увесь зміст правознавства в єдності і системі, в його основних і загальних засадах.

Такий підхід виходив за рамки звичайного розуміння енциклопедії як конспективного викладу окремих правових наук. У 70-- 80-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, Росії, Україні затвердилася назва нової навчальної дисципліни -- загальна теорія права, котра являла собою узагальнюючу галузь знань. [13, с.30]

Попередницею загальної теорії держави і права була також філософія права, яка ґрунтувалася на теорії природного права. Першими авторами, що ввели термін «філософія права» у науковий обіг, були Гуго (1798), Гегель (1820), Остин (1832). Певний поштовх до оформлення філософії права як внутрішньо узгодженої єдиної узагальнюючої науки про право був даний Ф. Шеллінгом (1803).

Термін «теорія права» замість «філософії права» був введений А. Меркелем у 70-х роках XIX ст., причому не в значенні ідеальних першооснов права (такий підхід властивий теорії природного права, що була покладена до основи філософії права), а у значенні чинної системи правових норм. У такий спосіб на основі енциклопедії права і філософії права поступово сформувалася загальна теорія права, яка охоплює як філософське осмислення правової дійсності, так і найзагальніші уявлення про систему юридичних наук. [8, с.15]

На початку XX ст. при вивченні «загальної юриспруденції» (теорії права) перейшли від порівняльного аналізу змісту правових норм і понять до дослідження структури, функцій правових норм і правових систем. Спеціалісти в галузі теорії права у Західній Європі Г.Кельзен і Л.Дюгі заснували «Міжнародний журнал теорії права». Тематика публікацій була орієнтована на розробку загальних проблем для різноманітних правових систем: природа права, співвідношення держави і права, права і суспільства, фундаментальні поняття і методи теорії права. Теорія держави і права стала фундаментальною юридичною наукою.

У розвитку теорії держави і права в континентальній Європі була перерва, пов'язана з відродженням після Другої світової війни філософії права, зверненої не до досвіду, а до ідеї. У СРСР такої перерви в розвитку теорії держави і права не було, хоча поширення ідей філософії права не пройшло безслідно. [19, с.48]

У 60-ті роки XX ст. почалося відродження теорії держави і права на базі розвитку нових галузей -- інформатики, кібернетики, деонтичної логіки, соціології права та ін. Нині теорія держави і права є міждисциплінарною наукою. Вона використовує досягнення як галузевих юридичних наук, так й інших суспільних наук. При цьому виконує інтегруючу функцію:

по-перше, забезпечує взаємодію різноманітних наук у дослідженні права;

по-друге, об'єднує результати їх досліджень з елементами філософії права.

1.2 Поняття теорії держави і права як науки та предмету

У пізнанні навколишнього світу особливе місце займає наука, що представляє одну із сфер людської діяльності. Наука -- це теоретичне відображення дійсності: система узагальнених уявлень про об'єктивний світ, явища природи і суспільства, закономірності їх виникнення і розвитку. Її функція, як відомо, -- вироблення і теоретична систематизація об'єктивних даних. [11, с.32]

Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, що тісно співвідносяться, але цілком не збігаються. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища зовнішнього світу, на які поширюються пізнання і практичний вплив суб'єктів, людей.

Предмет же -- це частина, сторона, той або інший конкретний аспект об'єкта, досліджувані даною наукою; це коло основних, найбільш істотних питань, що вона вивчає.

Якщо об'єкт виступає, як правило, загальним для ряду наук, то предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Будь-яка наука має властивий тільки їй один предмет, яким і визначаються самостійність, своєрідність і особливості тієї або іншої науки, її відмінність від інших систем знань. [8, с.24]

Різноманіття об'єктів і особливо предметів пізнання, що відбиває різні сторони і прояви дійсності, обумовлює наявність безлічі наук. У самому загальному виді їх прийнято підрозділяти на природно-математичні і технічні науки -- математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, космонавтика, радіоелектроніка, ядерна енергетика й ін. -- і на гуманітарні, суспільні науки -- історія, філологія, економічна теорія, філософія, мистецтвознавство, правознавство, політологія й ін.

Теорія держави і права відноситься до суспільних, гуманітарних наук. Об'єктом її вивчення є такі важливі і багатоскладові компоненти суспільства, як держава і право, державно-правові явища соціального життя. Однак вони являють собою об'єкт вивчення не тільки теорії держави і права, але й інших юридичних дисциплін, усієї юридичної науки (правознавства, юриспруденції) і цілому як науки про державу і право. У цьому загальне для всіх галузей юридичної науки.

У той же час різні самостійні юридичні науки, у тому числі і теорія держави і права, відрізняються один від одного своїм предметом, що обумовлює їх зміст, призначення, специфіку підходу кожної з них до вивчення того самого об'єкта. Тому розгляд питання про предмет теорії держави і права нерозривно пов'язаний із з'ясуванням її характерних рис, особливостей і місця в системі юриспруденції. [19, с.18]

Ця система включає основні різновиди і групи юридичних наук.

1. Теорія держави і права як загальнотеоретична галузь юридичної науки.

2. Історико-правові науки, до яких відносяться історія держави і права Росії, закордонних країн, історія політичних і правових навчань.

3. Спеціальні галузеві юридичні науки: державне (конституційне) право, адміністративне право, трудове право, цивільне право, екологічне право, карне право, цивільний процес, карний процес і ін.

4. Юридичні науки тісно зв'язані зі спеціальними галузевими, але разом з тим мають свій самостійний предмет вивчення: правоохоронні органи, організація самоврядування, право соціального забезпечення, кримінологія й ін.

5. Техніко-прикладні юридичні науки, що широко користуються даними інших наук, у тому числі математики, статистики, хімії, медицини, психології, кібернетики. Це криміналістика, бухгалтерський облік і експертиза, судова статистика, судова медицина, судова психіатрія, судова психологія.

6. Міжнародне право, що підрозділяється на міжнародне публічне право і міжнародне приватне право. [14, с.28]

Усі перераховані різновиди і групи юридичних наук, за винятком теорії держави і права, як предмет дослідження розглядають лише окремі сторони прояву і розвитку держави і права, більш-менш обмежені сфери їхнього функціонування і їх окремі структурні частини. Наприклад, історія держави і права вивчає політичний пристрій і право, державні інститути і законодавчі пам'ятники різних країн в історичному розвитку, у визначені хронологічні періоди.

Спеціальні галузеві науки вивчають окремі складові частини системи російського права, його різні галузі, кожна з яких являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють якусь конкретну широку сферу однорідних суспільних відносин. Наприклад, предмет науки адміністративного права складають норми, що регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі формування і виконавчо-розпорядницької діяльності органів державного управління. Наука цивільного права вивчає норми, що регулюють майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, і засновані на них цивільні правовідносини. Предметом науки кримінального права є норми, що визначають злочинність і караність діянь, що представляють суспільну небезпеку для даної соціальної системи, і засновані на них кримінально-правові відносини. Міжнародне (публічне) право вивчає норми, що регулюють зовнішньополітичну діяльність держав, відносини між ними й іншими учасниками (суб'єктами) міжнародного спілкування.

Оскільки усі види правових наук, за винятком теорії держави і права, вивчають окремі частини, сторони, структурні елементи єдиної системи держави і права, у літературі пропонується називати їх приватними або структурними юридичними науками. Їхня задача -- вичленовування з усієї системи державно-правової дійсності окремих сторін або сфер із властивими ним специфічними закономірностями розвитку і вивчення їх у відносній самостійності стосовно держави і права в цілому. [15, с.58]

Тому жодна з часток, структурних юридичних наук окремо, ні усі вони разом узяті не в змозі забезпечити вивчення держави і права як єдиних і цілісних систем, пізнання їхніх загальних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування. Саме необхідністю реалізації цієї задачі визначається існування і призначення такої окремої самостійної юридичної науки, як теорія держави і права.

Особливості, характерні риси предмета теорії держави і права:

1) загальні специфічні закономірності;

2) основні корінні питання;

3) загальна теорія;

4) єдність науки.

Теорія держави і права вивчає державу і право в цілому. Вона досліджує загальні специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права як єдиних і цілісних систем. Дані специфічні закономірності не слід змішувати з загально-соціологічними законами, що складають предмет вивчення інших гуманітарних наук. Наприклад, закон обумовленості свідомості буттям відноситься до предмета історичного матеріалізму. а закон відповідності виробничих відносин характеру продуктивних сил суспільства -- до предмета економічної теорії.

Загальні закони суспільного розвитку розглядаються теорією держави і права, вона спирається на них. Але предметом спеціального вивчення теорії держави і права є не загальні закономірності розвитку суспільства, а специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування таких його складових частин, як держава і право. [21, с.10]

Однак і специфічні закономірності держави і права неоднозначні, вони теж розрізняються. Ті з них, що відбивають різноманітні сторони і сфери держави і права, зокрема, окремі ланки державного механізму, галузі права, відносяться до предмета тієї або іншої спеціальної галузевої або іншої приватної юридичної науки. Наприклад, специфічні закономірності формування, розвитку і функціонування представницьких органів державної влади відносяться до предмета науки державного (конституційного) права; органів державного управління -- до адміністративного права; галузі трудового права, що складається з норм, що регулюють працю робітників та службовців на підприємствах, в установах, організаціях -- до предмета трудового права; держави і права окремих країн у хронологічно визначених, конкретно-історичних умовах їх розвитку -- до предмета історії держави і права.

Теорія держави і права вивчає загальні специфічні закономірності держави і права в цілому, що разом з тим поширюються і на їхні структурні частини і сторони, є теоретичною основою їхнього пізнання. Це закономірності: виникнення, історичного руху і функціонування держави і права; єдності і відповідності типу держави і права, переходу одного типу держави і права до іншого; сполучення в сутності держави і права загальнолюдських і класових початків; співвідношення типу і форми держави і права; формування і функціонування державного механізму і системи права: правотворчій і правозастосовчій діяльності держави: співвідношення норми права і правовідносини розвитку демократії, законності і правопорядку; формування правової держави. Тим самим теорія держави і права розробляє методологічні основи наукового розуміння держави і права, державно-правових явищ; розкриває взаємозв'язок держави, права й інших сфер життя суспільства і людини. [11, с.25]

Коло питань, що відносяться до предмета теорії держави і права, не обмежується їх закономірностями. Будь-яка спроба такого обмеження веде до штучного спрощення і збідніння наших уявлень про предмет даної науки. У дійсності вона вивчає ще цілий ряд важливих, що мають більше значення для всіх юридичних наук питань, що, будучи тісно пов'язані з закономірностями держави і права, проте не можуть бути з ними ототожнені. Зрозуміло, не всі численні, у тому числі менше висвітлені, питання, досліджувані теорією держави і права, зможуть бути включені у визначення її предмета. Головна вимога -- дефініція повинна відбивати основні корінні питання, що характеризують і розкривають державу і право в цілому, досліджуваною і розроблювані теорією держави і права для всього правознавства: сутність, тип, форми, функції, структура і механізм дії держави і права, правова система. З ними безпосередньо пов'язаний розгляд і такі важливі питання теорії держави і права, як еволюція і співвідношення сучасних державних і правових систем; основні проблеми сучасного розуміння держави і права: загальна характеристика сучасних політико-правових доктрин.

Розглянута нами наука є загальна теорія держави і права. Вивчаючи загальні для даної області знань питання, воно розробляє і формулює основні теоретичні поняття або категорії юриспруденції, якими керуються і користуються усі без винятку науки про державу і право; багатьма з них оперує правотворча і правозастосовча практика. [24, с.56]

Найбільш загальні поняття називаються категоріями. Особливість понять, вироблюваних теорією держави і права, у порівнянні з приватними або структурними юридичними науками, полягає в тому, що вони мають категоріальний характер. У деяких поняттях, що відбивають державно-правову дійсність передбачено теоретично узагальнена по змісту і коротка за формою викладу відповідь на питання, що являє собою те або інше державно-правове явище, що характеризує державу і право в цілому, які визначальні, сутнісні ознаки даного явища.

Теорія держави і права виробляє і формулює, наприклад, поняття держави і права, типу, форми, функцій, органу і механізму держави, правосвідомості, норми права, форми (джерела) права, галузі й інституту права, правовідносини, суб'єктивного права і юридичного обов'язку, законності і правопорядку, застосування і тлумачення норм права, юридичної відповідальності і т.д.

Кожна приватна або структурна юридична наука, звичайно, також розробляє, стосовно до свого предмета, свою теорію, тому що без самостійної теорії не може існувати ніяка наука. Наприклад, прийнято розрізняти теорію державного права і теорію адміністративного права, теорію цивільного права і теорію трудового права, теорію карного права і теорію карного процесу. Але теорія тієї або іншої окремої галузі правознавства відноситься тільки до неї самої, поширюється тільки на коло досліджуваних нею питань і при цьому спирається на понятійний і категоріальний апарат теорії держави і права, конкретизуючи і розвиваючи його.

Теорія держави і права стосовно структурних юридичних наук виступає як загальна теорія держави і права, загальна теорія для юридичної науки в цілому. Саме цим визначається ведуча, методологічна роль загальної теорії держави і права стосовно історико-правових, галузевих і інших юридичних наук, її пріоритетне місце в юриспруденції як теоретичної основи всієї правової науки. [24, с.56]

Вивчення держави і права, державних і правових явищ у їхній органічній єдності і взаємному опосередкуванні -- специфічна особливість правової науки, усіх її галузей.

Наочно дана особливість правознавства виявляється в теорії держави і права. Це -- єдина наука, предмет якої складають держава і право, державні і правові явища в їхньому взаємозв'язку, взаємопроникненні.

Такий двоєдиний зміст предмета теорії держави і права, як і інших юридичних наук відбиває нерозкритість держави і права в реальному житті.

Взаємозв'язок виявляється в тому, що: а) держава і право виникають одночасно внаслідок тих самих причин; б) в процесі свого історичного розвитку тип держави і тип права збігаються, відповідаючи визначеної соціально-економічної формації. Перехід їх від одного типу до іншого відбувається одночасно й у силу тих самих причин; в) держава і право органічно зв'язані і тісно взаємодіють процесі свого функціонування, практично вони не можуть існувати роздільно.

Право -- регулятор відносин між людьми, що виходить від держави й охороняється від порушень, поряд з вихованням і переконанням, такій властивій тільки праву мірою як можливість державного примусу. Цей правотворчості, правозастосуванні, правовому регулюванні юридичної відповідальності. З іншого боку, за допомогою права закріплюється у відповідному суспільству державний лад, права і свободи людини і громадянина, форми правління, національно-державного й адміністративно-територіального устрою, політичний режим; формується механізм (апарат) держави, визначається правовий статус державних органів, здійснюється їхня діяльність виконанню задач і функцій держави.

Тому важко погодитися з пропозиціями деяких учених розділити теорію держави і права на дві самостійні наукові і навчальні дисципліни -- теорію держави і теорію права. [10, с.13]

З погляду методики вивчення в межах єдиної науки теорії держави і права цілком обґрунтовано і навіть необхідно структурне виділення відповідних розділів, спеціально присвячених або державі, або праву, що, нерозривно пов'язані між собою, безсумнівно володіють і визначеною самостійністю. Згідно цьому виправдане написання окремих монографій або курсів лекцій по теоретичних проблемах права або держави. Однак їх наукова користь і практичні результати прямо пов'язані з націленістю не на штучне роз'єднання, а на подальше збагачення і розвиток самостійної юридичної науки -- теорії держави і права.

Таким чином, усе викладене дозволяє зробити висновок предмет теорії держави і права складають: 1) закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права; 2) сутність, типи, форми, функції, структура і механізм дії держави і права, правова система; 3) основні державно-правові поняття, загальні для всієї юридичної науки.

Теорія держави і права вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку, призначення і функціонування держави і права. Вона як би виділяє державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але й у цьому випадку держава і право розглядається в зв'язку з економікою, політикою, мораллю, культурою й іншими суспільними феноменами. Причому теорію держави і права цікавить не тільки соціально-економічна обумовленість державних і правових явищ, але і зростаючий вплив останніх на економіку, соціальне і духовне життя суспільства.

Але для початку, щоб дати визначення поняттю теорії держави і права, згадаємо, що таке сама держава, її поняття, що таке право, їх взаємне поєднання. [19, с.47]

Так, для держави характерні єдина всеохоплююча політико-територіальна організація політичної влади у масштабі всієї країни, зовнішній та внутрішній суверенітет, наявність системи права, публічної влади, податкової системи, поділ людей за територіальною приналежністю (підданство, громадянство), наявність власної символіки та атрибутів. Держава, - за словами О.Р.Михайленка, - це “специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади народу, воля якої є обов'язковою до всього населення країни”; організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

Право ж визначимо як основний регулятор суспільних відносин у державі, спосіб надання державній волі обов'язкового характеру.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і метод. Предмет науки (або навчальної дисципліни) -- це коло питань, які вона вивчає (відповідає на питання «що?»). Метод науки (або навчальної дисципліни) -- це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»). [11, с.44]

Предмет теорії держави і права -- об'єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Основні ознаки теорії держави і права:

1. Вивчає державу і право (або: державну і правову системи) у теоретнко-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії -- загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання тощо.

2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам. Наприклад, «людина -- право -- держава» є закономірний системоутворюючий зв'язок, без якого неможливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод людини. Такі основні і загальні закономірності характерні для виникнення держави і права, їх сутності, ознак, функціонування апарату держави, режиму законності та правопорядку та ін. Пізнання закономірностей -- це пізнання законів взаємозв'язку явищ.

3. Ґрунтується на єдності та діалектичному взаємозв'язку держави і права. Держава і право -- різні соціальні явища, що органічно пов'язані між собою, обумовлюють одне одного, знаходяться, у відносинах нерозривної єдності та взаємного проникнення.

Уся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення. її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми діяльності. [10, с.19]

Природне право, ідеї свободи і справедливості обумовлюються не державою і не нею даруються. Проте норми позитивного (законодавчого) права, що визначають реальне становище людини, містять різні нормативні розпорядження, що формулюються правотворчими органами держави. Правозастосовними органами вони виконуються, а правоохоронними органами охороняються від порушень. Не можна пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одній.

При науковому вивченні та викладі курсу теорії держави і права цілком прийнятним є відносний поділ теорії держави і теорії права для розуміння специфіки кожної із них.

Таким чином, теорія держави і права є:

-- суспільною наукою, тому що вивчає такі суспільні явища, як держава і право;

-- юридичною наукою, тому що вивчає лише державну і правову сторони громадського життя;

-- загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави і права.

Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою.

Єдність предмету держави і права обумовлюється її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв'язані одне з одним. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:

теорію держави - державознавство;

теорію права - правознавство.

Саме зазначені єдність і диференціація дозволяють вивчати державу в її правовому оформленні і юридичному закріплення, а право - в його державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є протиставлення держави і права один до одного. [26, с.39]

Предмет теорії держави і права складає практично ,вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права.

Право (соціальне право) - це певні можливості суб'єктів суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів.

Право, із практичної сторони, виражається у законах та інших нормативних актах. [9, с.24]

Теорію держави і права можна розглядати як логічне узагальнення державно-правової практики, що відбиває закономірності розвитку держави і права, сукупність положень узагальнюючого характеру, що становлять самостійну юридичну науку. Теорію держави і права можна визначити як систему узагальнених знань про основні і загальні закономірності розвитку держави і права, про їх сутність, призначення, функціонування й розвиток. Теорія держави і права формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації й висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, але й уміло використовувати їх у цілях прогресивного розвитку суспільства.

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їхнього функціонування, ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності і тенденцій її розвитку, політико-правових процесів і їхнього відображення у свідомості людей відносяться до числа найважчих і ключових. Теоретичне осмислення цих проблем -- об'єктивна потреба і необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права в число фундаментальних наук. Нині на перший план вийшли її гуманістична і культурно-творча місія, що яскравіше всього виявляється в задоволенні духовних запитів людей, у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

На рубежі двох тисячоліть у світі відбуваються складні, суперечливі і глибокі зміни і перетворення. Сказане відноситься насамперед до колишніх соціалістичних країн, де йде побудова ринкової економіки, де поступово формуються громадянське суспільство і правова держава. Подібні перетворення вимагають адекватних змін у державному управлінні і правовому регулюванні. [8, с.16]

Разом з тим наше реформоване суспільство вже зіштовхнулося з продуктами власної життєдіяльності, з результатами проведення перебудови і реформ. Широке використання в проведених перетвореннях методу «проб і помилок», бездумне запозичення іноземних рецептів, ігнорування власних історичних традицій, соціально-культурної спадщини і національних інтересів, радикалізм і самовпевненість реформаторів перервали еволюційний розвиток суспільства, обернулися глибокими і багатобічними негативними, наслідками, що поставили під сумнів і перебудову, і реформи. Перебороти наростання деструктивних процесів можна шляхом об'єднання стратегії і тактики реформ із наукою, з науковим і відповідальним державним управлінням і правовим регулюванням.

Під впливом відзначених суперечливих перетворень у суспільній свідомості, з одного боку, розмивалися ціннісно-ідеологічні установки і соціальні орієнтири, з іншого боку -- руйнувалися численні догми і стереотипи, переглядалися державно-правові погляди і вчення. Крім того, у перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і поточне законодавство. Усе це ставить перед теорією держави і права непрості проблеми. Вона сама повинна безупинно розвиватися, вбирати в себе новітні світові наукові досягнення про державу і право, виробляти адекватні реаліям життя висновки і рекомендації.

У наш час теорія держави і права стає більш демократичною, ніж у минулі роки, відкритою для сприйняття і класичної спадщини минулого, і новітніх ідей (незалежно від того, як і де вони з'явилися). Вона приділяє усе більшу увагу матеріальним і духовним потребам людини, її гідності, правовому і політичному світогляду, правам і свободам людини і громадянина. Зі сприйняттям ідей правової держави значно збагатився гуманістичний зміст сучасного вчення про державу і право. [18, с.30]

Будь-яка теорія, тобто система ідей, понять, суджень, здобуває статус науки, коли піднімається до вироблення узагальнених і достовірних об'єктивних знань про визначені процеси і явища дійсності, пропонує систему способів, прийомів (механізм) використання цих знань у суспільній практиці. Наука містить у собі творчу діяльність вчених по одержанню знань, а також усю суму наявних знань як результат наукового виробництва. На відміну від інших видів діяльності наука забезпечує збільшення знань, відкриває нові обрії у відповідній сфері і тим самим стимулює будь-яку іншу діяльність.

Теорія держави і права як наука має на меті одержання, відновлення і поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, прагне пізнати стійкі, глибинні зв'язки державно-правового життя, що визначають її історичний рух.

ІІ. Теорія держави і права в системі юридичних наук

2.1 Роль і місце теорії держави і права в системі юридичних наук

держава право юридичний

Теорія держави і права займає важливе місце не тільки серед гуманітарних неюридичних, але й у системі юридичних наук. В залежності від предмета дослідження і сфери наукового пізнання всі юридичні науки і навчальні дисципліни підрозділяються на три основні групи: історико- і теоретико-правові, галузеві і спеціальні (прикладні) юридичні науки і дисципліни.

До історико- і теоретико-правових дисциплін відносяться історія вітчизняної держави і права, історія держави і права закордонних країн, історія політичних і правових навчань, теорія держави і права, філософія права, соціологія права і порівняльне право, або порівняльне правознавство. До цієї ж групи юридичних наук варто віднести також усе більш просліджуючу як самостійну галузь знань і дисципліну юридичну конфліктологію. [25, с.34]

До галузевих юридичних наук і навчальних дисциплін відносяться конституційне право, адміністративне право, комунальне право, цивільне право, фінансове право, комерційне право, карне право, карно-процесуальне, трудове, земельне, екологічне право й інші юридичні науки, що мають як об'єкт вивчення різні галузі права.

Галузеві юридичні науки складають найбільшу групу, в них проходять найсуттєвіші зміни. Так, в наші дні значно виросла роль громадянського права і відповідно науки громадянського права. Предметний, змістовний і понятійний взаємозв'язок теорії держави і права з галузевими науками не викликає сумнівів. По відношенню до них теорія держави і права виступає як узагальнююча синтезуюча наука. По-перше вона вивчає державу і право в цілому, виясняє загальні закономірності їх, виникнення, розвитку й функціонування. Предмет же будь-якої галузевої науки заданий межами визначених суспільних відносин, рамками відповідної галузі права. По-друге теорія держави і права досліджує загальні для всіх галузевих наук питання (вчення про правовідносини, правопорушення, юридичну відповідальність, праворозуміння й інше). По-третє, вона відіграє методологічну роль у юриспруденції. Без її висновків, наукових категорій галузеві науки обійтися не можуть. [11, с.52]

До спеціальних (прикладних) юридичних наук і навчальних дисциплін відносяться криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, судова статистика й ін.

Особливе місце в системі юридичних наук займає міжнародне право. Для того щоб зрозуміти, яке місце теорії держави і права приділяється в системі юридичних наук і яку роль вона при цьому грає, необхідно співвіднести її з кожною з названих груп наук.

Звернемося спочатку до історико- і теоретико-правових наук і дисциплін. У даній групі наук і дисциплін об'єктивно існує дві підгрупи - історико-правові і теоретико-правові дисципліни. Відносячи до другої підгрупи, теорія держави і права з кожної з них співвідноситься по-різному.

З історико-правовими науками взаємозв'язок і взаємодія теорії держави і права виявляються, з одного боку, у тому, що при виявленні загальних закономірностей виникнення, становлення і розвитку державно-правового механізму, так само як і при проведенні інших теоретичних досліджень, представники теорії держави і права не можуть обійтися без конкретного історичного матеріалу. Вони не можуть обійтися також без знання основних історичних подій і процесів, без розуміння того, що процес розвитку держави і права вивчається в рамках історико-правових дисциплін під іншим (у порівнянні з теорією держави і права) кутом зору й у хронологічному порядку.

З іншого боку, цей взаємозв'язок і взаємодія полягають у тому, що історія держави і права в процесі пізнання тих або інших глобальних за своїм характером історичних явищ і подій не може найчастіше обійтися без висновків і узагальнень, зроблених у рамках теорії держави і права. Мова йде, зокрема, про висновки й узагальнення, що стосуються форм правління і форм державного устрою, державного режиму, апарата держави, системи права і джерел права, поняття і змісти рецепції права й ін.

Глибокі зв'язки теорії держави і права простежуються також і з теоретико-правовими науками - філософією права, соціологією права, порівняльним правознавством, юридичною конфліктологією. І це цілком зрозуміло, маючи на увазі не тільки спільність об'єктів і близькість предметів їхнього вивчення, але і подібність методів їхнього дослідження.

Необхідно, однак, помітити, що далеко не всі вчені розділяють дану точку зору у відношенні філософії права і соціології права і відносять їх до системи юридичних наук. Багато філософів і соціологи здавна були схильні розглядати їх не інакше як складені частини філософії і соціології.

Теорія держави і права знаходиться в тісному зв'язку з порівняльним правознавством. У вітчизняній юриспруденції порівняльне правознавство тривалий час знаходилось, та й зараз ще знаходиться на далекій периферії наукових досліджень і юридичного утворення. У західноєвропейських університетах ця дисципліна вивчається і викладається вже більш 150 років. [9, с.24]

Об'єктом дослідження порівняльного права (правознавства) є правові системи різних країн і народів. Предметом вивчення даної галузі знань і навчальної дисципліни є "загальне і особливе в різних правових масивах і системах, сфери й аспекти їх динамічного співвідношення між собою".

Поява і розвиток порівняльного права - явище таке ж природне і неминуче на визначеній стадії розвитку суспільства і держави, як і зародження національного права. Воно обумовлено багатьма факторами, але найбільш важливими з них є ті, котрі асоціюються з розширенням і поглибленням між різними країнами і народами економічних, торговельних і інших зв'язків, що вимагають професійного знання правової системи не тільки своєї країни, але й інших країн, а також уніфікації механізмів правового регулювання.

В даний час потреба в кооперуванні зусиль юристів різних країн, необхідність в інтеграції й уніфікації законодавства, а отже, і в розвитку порівняльного правознавства не тільки не зменшується, а, навпаки, ще більше зростає. Це пов'язано як з породжуваними самим життям теоретичними проблемами, так і з практичними потребами в розвитку порівняльного державотворення і правознавства. [14, с.26]

Співвідносячи останнє з теорією держави і права, необхідно відзначити, що в одних випадках порівняльне право розглядається як складова частина теорії держави і права. Передбачається, що в них загальний понятійний апарат у вигляді таких категорій і понять, як "право", "система права", "норма права", "правові традиції", "правова культура", "правосвідомість" і ін.

Це означає, що порівняльне право як самостійна дисципліна має свій, відмінний від теорії держави і права, предмет, свій метод (порівняльний) і свій понятійний апарат. Що ж стосується "особливих зв'язків" з теорією держави і права, то суть їх виражається в тому, що обидві ці дисципліни діють в одній і тій же сфері - правовий, користуються загальними, виробленими в рамках теорії держави і права поняттями, переслідують, по суті справи, ту саму мету і вирішують досить подібні між собою теоретично і практично значимі задачі.

Поряд із традиційними теоретико-правовими дисциплінами теорія держави і права має тісні зв'язки і з нетрадиційними, що знову формуються дисциплінами, такими, наприклад, як юридична конфліктологія. Під цією дисципліною розуміється розділ або напрямок загальної конфліктології, предметом якого є вивчення конфліктів, що виникають, розвиваються і дозволяються як у рамках внутрішньодержавного (національного), так і міжнародного права. [15, с.29]

Поряд з теоретико- і історико-правовими дисциплінами теорія держави і права має глибокі і багатобічні зв'язки з галузевими юридичними науками і дисциплінами. Стосовно кожної з них теорія держави і права виступає в якості своєрідної синтезуючої конкретний юридичний матеріал і узагальнюючої науки. Вона сприяє приведенню в якусь логічну систему всіх знань, що нагромадилися в часі, про державу і право, допомагає упорядкуванню всієї сформованої у світі державно-правової інформації, сприяє виробленню визначеного погляду і підходу до аналізу державно-правових явищ, інститутів.

Узагальнюючий і синтезуючий характер теорії держави і права стосовно галузевих юридичних наук виявляється в наступному. По-перше, на відміну від галузевих юридичних наук, що докладно займаються лише окремими складовими частинами, сторонами державного і правового життя, теорія держави і права має справу з усією, "синтезованою" державно-правовою матерією.

По-друге, теорія держави і права на відміну від галузевих юридичних дисциплін, що займаються розробкою свого спеціального понятійного апарата, виробляє загальні для всіх категорії і поняття. Останні, як правило, служать вихідною базою, основою для вироблення менш загальних, спеціальних понять у рамках галузевих юридичних дисциплін.

Як приклад можна послатися на загальне поняття правовідносин, що виробляється теорією держави і права, а стосовно до окремих галузей права конкретизується і деталізується відповідними галузевими юридичними дисциплінами. У результаті цього ми маємо справу не тільки з загальним поняттям правовідносини, але і з більш конкретними - кримінально-правовими, цивільно-правовими, адміністративно-правовими, трудовими й іншими правовідносинами.

Аналогічно обстоїть справа і з іншими загальними для всіх галузей права і вироблюваними на їхній основі в рамках окремих галузевих дисциплін більш конкретними поняттями, такими, як норма права, правопорушення, правозастосування, юридична відповідальність і ін.

І по-третє, теорія держави і права виробляє загальні для всіх галузевих юридичних наук і дисциплін методи і принципи наукового пізнання. Вона служить методологічною базою пізнання державно-правової матерії. На цій основі в рамках кожної окремої галузевої науки і навчальної дисципліни виробляються свої галузеві принципи і методи пізнання і реалізації норм права.

Теорія держави і права має з галузевими юридичними науками не тільки прямі, але і зворотні зв'язки. Це означає, що теорія держави і права не тільки впливає на ці галузі знань, але й у свою чергу підпадає під визначений вплив з їх боку. Досягається це в основному завдяки розробці і нагромадженню галузевими юридичними науками того величезного емпіричного матеріалу, що використовується теорією держави і права при визначенні нею загальних категорій і понять, а також при виробленні загальної методології. [17, с.14]

Без використання цього матеріалу і без опори на галузеві юридичні науки теорія держави і права неминуче втратила б свої академічні і методологічні позиції, зникла б як самостійна галузь знань і навчальна дисципліна й у кінцевому рахунку її існування і функціонування втратили б усякий зміст.

Теорія держави і права має визначені зв'язки зі спеціальними (прикладними) юридичними науками і навчальними дисциплінами. Однак у порівнянні з галузевими юридичними науками ці зв'язки, як правило, є менш інтенсивними і переважно не прямими, а непрямими.

Отже, місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається тим, що вона:

1) є загальнотеоретичною, методологічною, базовою щодо інших юридичних наук;

2) об'єднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень;

3) досліджує (змальовує, аналізує, пояснює) основні закономірності розвитку держави і права в цілому,

4) виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються інші юридичні науки.

Схематично взаємовідносини теорії держави і права з неюридичними і юридичними науками можна зобразити так:

філософія права	Соціологія права	Галузеві юридичні науки	Політологія права	Правова ПСИХОЛОГІЯ
філософія	Соціологія	Економічна теорія	Політологія	Соціальна ПСИХОЛОГІЯ

Слід зважити на те, що зміст навчальної дисципліни визначається змістом досліджуваної науки. Водночас система навчальної дисципліни є зменшеною проекцією системи науки. [13, с.25]

Високий рівень розвитку науки теорії держави і права в змозі забезпечити якісну систему викладання з урахуванням спеціалізації вищої" юридичної освіти.

2.2 Теорія держави і права в системі гуманітарних наук

Єдність і цілісність матеріального й духовного світу обумовлюють єдність всіх наук. Особливо тісний взаємозв'язок існує між суспільними (гуманітарними) науками. Суспільні науки вивчають суспільство, людину, людські відносини, створені людиною інститути і заклади, індивідуальну, групову і суспільну свідомість. В центрі гуманітарних наук знаходиться людина, її гідність, права й свободи. [9, с.24]

Кореневе питання суспільного життя - питання про державу й право, їх роль і місце в житті суспільства. Це питання не може бути монополією якої-небудь одної науки. Усі гуманітарні науки в тій чи іншій мірі зачіпають його, звідси тісна взаємодія теорії держави і права з філософією, економічною теорією, соціологією, політологією та іншими гуманітарними науками. Вона спирається на їх передові досягнення, займає в теорії суспільних знань місце, яке визначається значенням держави і права в життєдіяльності суспільства.

Теорія держави і права й економічні науки. Економічні науки вивчають способи виробництва матеріальних благ, форми власності, господарське життя людини і суспільства, існуючі в ньому розподілюючі відносини, розкривають вплив економічного базису на політичний і соціальний інститути.

Наука про державу й право виходить із наступної тези В.М.Корельського “об'єктивна економічна обумовленість державно-правових явищ виражається перш за все в тому, що кожен спосіб виробництва функціонує тим краще, чим більше простору йому дають державно-правові механізми”. Одним словом, економічні відносини будь-якого рівня розвитку потребують для себе найбільш адекватних державних і правових інститутів. В цьому смислі можна говорити про економічну заданість державних закладів і правових норм, де безпосередньо дотикаються економічні й правові проблеми. Держава й право, виникає у відповідь на економічні потреби.

Держава й право пов'язані з економічними відносинами безпосередніше, тісніше, ніж інші частини суспільної надбудови. В нашій країні проблеми відношення економіки і державно-правового управління набули в останні роки особливу гостроту й актуальність. [13, с.56]

Філософія і теорія держави і права. Філософія -- це наука про загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення, філософія виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце в ньому людини, загальні принципи буття і пізнання, досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне, естетичне ставлення людини до світу. Філософія не залишає поза своєю увагою державу і право, однак вона визначає їх сутність, природу, призначення і місце в системі соціальних явищ і цим обмежується. Що стосується теорії держави і права, то вона вивчає державу і право багатогранне, звертаючись при цьому до передових досягнень філософії і використовуючи філософські категорії -- сутність, зміст і форма, частина і ціле, можливість і дійсність, система і структура та ін.

Філософія виробляє засоби світоглядної орієнтації людини, дає ключ до розгадки державно-правових явищ. Теорія держави і права озброює філософію матеріалом, який дозволяє робити узагальнення і формулювати загальні принципи соціального прогресу, свободи, а також виробляти загальнометодологічні принципи дослідження в галузі всіх окремих наук, у тому числі в царині держави і права.

Не випадковим є те, що філософія права як частина загальної філософії започаткувала теорію держави і права, перетворилася на методологічне підґрунтя юриспруденції завдяки дослідженню глобальних державно-правових категорій (насамперед категорії «право»). Однак філософія права не займається практичним вивченням основних закономірностей держави і права. Вона не підмінює собою теорію, покликану здійснювати аналіз емпіричного матеріалу, що міститься в історично сформованих нормах права, у переплетінні випадкового і необхідного в правовій дійсності, у порівнянні правових систем держав. Філософія права зосереджується на методологічному аспекті пізнання правових явищ і процесів, вивчає їх з філософської точки зору. Можна сказати, що філософія права -- це система знань про фундаментальні принципи буття права, про онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність. Центральною частиною, фундаментом філософії права є філософія прав людини.