Відповідальність про порушення законодавства про працю та правил з охорони праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Кафедра заочного і дистанційного навчання

Курсова робота

З дисципліни «Трудове право»

На тему

«Відповідальність про порушення законодавства про працю та правил з охорони праці»

Виконала: студентка групи ЮЗ-72С

Мисенко Юлія Володимирівна

Науковий керівник:

Чередніченко Наталія Василівна

Суми-2010



Зміст

Вступ

1. Законодавство України про охорону праці

2. Види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці

2.1 Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

2.2 Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

2.3 Дисциплінарна відповідальність за невиконання вимог законодавства про охорону праці

2.4. Матеріальна відповідальність за порушення вимог охорони праці

3. Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я на виробництві

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Під охороною праці розуміється система охорони життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності, що включає в себе правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні заходи.

Ці заходи мають на меті створення умов праці, що відповідають вимогам збереження життя та здоров'я працівників у процесі трудової діяльності.

Конституція України визначає, що в Україні охороняється праця та здоров'я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім'ї, материнства, батьківства та дитинства, інвалідів та громадян похилого віку, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії та інші гарантії соціального захисту.

Дана тема курсової роботи є, була і надалі буде досить актуальною, адже більшість людей працюють, або раніше працювали чи будуть працювати. На підприємствах, організаціях, установах повинні створюватися на кожному робочому місці безпечні умов праці, безпечна експлуатація обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань. У свою чергу робітники також повинні дотримуватися певних правил, законодавства про працю. Але якщо роботодавці чи робітники порушують ці правила на них накладається покарання.

Предметом дослідження моєї теми являється висвітлення таких питань: законодавство України про охорону праці; види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці;кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці; адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці; дисциплінарна відповідальність за невиконання вимог законодавства про охорону праці; поняття та характеристика загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності; матеріальна відповідальність за порушення вимог охорони праці; обмежена матеріальна відповідальність; повна матеріальна відповідальність; підвищена матеріальна відповідальність; колективна (бригадна) і індивідуальна матеріальна відповідальність та державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю й охорону здоров'я на виробництві.

Мета даної роботи - розглянути стан охорони праці на підприємствах і дізнатися,яка відповідальність про порушення законодавства про працю та правил з охорони праці накладається на винуватців.

При написанні курсової роботи я використовувала різні дослідницькі методи, опрацьовувала і устатковувала різні правові підручники, шукала нормативно-правові акти, які стосуються моєї теми та інше.

При написання даної роботи було використано праці таких вчених: Адушкіна Ю.С., Прокопенка В. І.,Приходька С. Г., Меліхова О. В. та інших



1. Законодавство України про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані Конституцією України. [1, ст. 43]

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності [1, ст. 46]; охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування [1, ст. 49]; право знати свої права та обов'язки [1, ст 57] та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці.

Закон визначає основні засади державної політики в галузі охорони праці, які базуються на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також “Основи законодавства України про охорону здоров`я”, що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. “Основи законодавства України про охорону здоров`я” передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов`язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об`єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров`я людей [13, ст. 28 ]; вимагають проведення обов`язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці[13, ст. 31]; закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності.[ 13 ст. 69]

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації [8, ст. 9], вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій [8, ст. 15], гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях [8, ст. 19], вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки [8, ст. 23] тощо.

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором [9, ст. 2].

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т.ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.[5]

Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.[10, ст. 7]

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актів прийнято у відповідності з Законом “Про охорону праці” для регулювання окремих питань охорони праці. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в країні.

2. Види відповідальності за порушення законодавства про охорону праці

Відповідно Закону України „Про охорону праці" за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.[ 6, ст. 44]

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.[ 2, ст. 147]. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника.

При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови праці. Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законів та нормативно-правових актів з охорони праці тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу на працівників та, зокрема, посадових ociб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств чи уповноважених ними ociб.[ 4, ст. 41]

Матеріальна відповільність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). У КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов'язків, в тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці.[2, ст. 130]. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і, не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди збитки у зв'язку з порушеннями законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин -- власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.

2.1 Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

На сьогоднішній день Кримінальний кодекс містить п'ять статей, які передбачають покарання за порушення правил безпеки виробництва: ст. 271 КК України "Порушення вимог законодавства про охорону праці"; ст. 272 КК "Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою"; ст. 273 КК "Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або вибухонебезпечних цехах"; ст. 274 КК "Порушення ядерної або радіаційної безпеки" та ст. 275 КК "Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції і безпечної експлуатації будівель і споруд".

Диспозиції всіх зазначених статей є бланкетними (тобто відсилають до положень інших нормативних актів), через що в постанові про притягнення як обвинуваченого і в обвинувальному висновку по таких справах завжди повинні бути чітко зазначені статті, пункти, параграфи нормативних актів, що регулюють безпеку виробництва, які й були порушені.

Статтею 271 КК охоплюються порушення правил охорони праці, які поширюються на всі галузі та види виробництва, стосуються всіх працівників і забезпечують безпеку осіб, пов'язаних з виробництвом. Мова йде про правила, передбачених законами України "Про охорону праці", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про пожежну безпеку", "Про попередження захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", Кодексом законів про працю України, підзаконними нормативними актами. Порушення ж спеціальних правил безпеки, які стосуються виконання робіт підвищеної небезпеки, в ст. 271 КК не охоплюються і вимагають кваліфікації згідно з статтями 272-275 КК.

Суб'єктом передбаченого в ст. 271 КК злочину є виключно посадова особа підприємства, установи, організації, що на підставі наказу адміністрації, посадової інструкції або займаної посади має спеціальні обов'язки по охороні праці, або громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності. Якщо ж призвівши до кримінально-правових наслідків порушення законодавства про охорону праці буде скоєно іншим посадовцем, то він буде залучатися не по зазначеній статті, а за злочини у сфері службової діяльності, якщо рядовим працівником - за злочини проти життя і здоров'я людини.

Потерпілими від зазначеного злочину можуть бути тільки особи, які мають постійний або тимчасовий зв'язок з підприємством, установою, організацією або з їх виробничою діяльністю (працюють, прибули у відрядження, на практику, стажування і т. д.) Інші особи (представники контролюючих органів, замовники, які випадково опинилися на території підприємства особи) не можуть бути потерпілими від цього злочину (на відміну від ст. 272 КК, яка передбачає відповідальність за злочин, потерпілими від якого можуть бути як учасники виробничого процесу, так і особи, які не мають до нього відношення) .

Що стосується суб'єктів злочинів, передбачених статтями 272-274 КК, то ними також можуть бути особи, на яких покладено обов'язок забезпечувати дотримання правил безпеки при виконанні певних робіт або на певних підприємствах (суб'єкти підприємницької діяльності, керівники робіт, інженерно-технічні працівники, працівники та службовці підприємств (цехів) і виробництв). Але можуть бути і сторонні особи (екскурсанти, працівники інших підприємств та установ), якщо до їх відома в установленому порядку були доведені правила безпеки на відповідних об'єктах.

Відповідальність за злочини, передбачені статтями 271-275 КК України, настає незалежно від форми власності підприємства, на якій працює винна особа.

2.2 Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб, органів державного нагляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом.[6, ст. 43]

Отже, невиконання вищезазначених вимог, щодо охорони праці є адміністративним правопорушенням, за скоєння якого встановлюється адміністративна відповідальність у вигляді штрафу.

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Соціальна сутність правопорушення, нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці; трудове право; агрохімічних норм; земельне право).

Адміністративне правопорушення багато в чому нагадує злочин, так само воно може бути спрямоване проти громадського порядку, власності, прав і свобод громадян тощо. Головною ознакою, за якою адміністративні правопорушення відрізняються від кримінальних злочинів, є менший ступінь суспільної небезпеки.

Адміністративне правопорушення переростає у злочин:

- якщо адміністративний проступок набув ознак складу злочину;

- якщо адміністративне правопорушення вчинене вдруге.

Штраф є грошовим стягненням, яке покладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і у розмірі, встановлених законодавством України.[4, ст. 27]

Штраф являє собою стягнення майнового характеру, яке виражається у отриманні з правопорушника та направленні у дохід держави визначеної суми грошових коштів.

Адміністративний штраф - це засіб впливу на свідомість правопорушника шляхом ущемлення його майнових інтересів.

Закон встановлює мінімальний та максимальний розмір адміністративних штрафів, фіксуючи їх у відносно визначеному розмірі. Це дає можливість диференціювати накладені стягнення, виходячи із тяжкості скоєного адміністративного проступку, обставин, що характеризують особу правопорушника, форми та ступені його вини тощо. Крім того, враховується вплив, який здійснюється на розмір стягнення у залежності від виду суб'єкту адміністративної відповідальності (громадяни, посадові особи тощо), посадового положення особи, що накладає штраф, а також виду та розміру компетенції відповідного органу адміністративної юрисдикції.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Несплата юридичними чи фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю, штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Застосування штрафних санкцій до посадових осіб і працівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією статтею, зараховуються до Державного бюджету України.

Розглянемо окремі види адміністративних правопорушень законодавства про охорону праці.

Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці

Дане правопорушення визначається ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній зазначається, що порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу:

- на працівників від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян суб'єктів підприємницької діяльності від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.[4, ст. 41]

Так законодавство України про працю та охорону праці встановлює гарантії забезпечення права громадян на працю, право на безпечні, належні умови праці [1, ст. 43], які відповідають вимогам безпеки, гігієни та виробничої санітарії, забезпечують єдиний механізм регулювання трудових відносин між власником та уповноваженим ним органом та працівниками

всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.

Притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється за порушення конкретних норм законодавства про охорону праці, які були виявлені у процесі контролю і нагляду за дотриманням законності.

Ухилення від участі у переговорах по укладанні, зміні або доповненню трудового договору, угоди.[4, ст. 41-1]

Ухилення особи, які представляють власника або уповноважені ним органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників трудових колективів від участі у переговорах стосовно укладення, зміні або доповненню колективного договору, угоди, умисне порушення встановленого законодавством терміну таких переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін або примірювальних комісій у встановлений сторонами переговорів строк тягне накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.. Ці дії пов'язані із порушенням встановленого законодавством порядку проведення переговорів стосовно колективних договорів та угод.

В Законі України «Про колективні договори та угоди» регламентується процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення спорів, які виникають у ході переговорів. [10, ст. 10, 11]

Колективні переговори можуть розпочатися за пропозицією однієї із сторін ї працівника або власника (роботодавця), не раніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії колективного договору. Друга сторона повинна у семиденний строк розпочати переговори. Ігнорування на протязі семи днів пропозиції про початок колективних переговорів може розглядатися як ухилення від участі у переговорах.

У законодавстві України відсутня норма, яка би покладала обов'язок розпочати переговори на яку-небудь із сторін.

За вказаний строк (7 днів) сторони повинні створити робочу комісію із наділених відповідними повноваженнями представників для ведення ділових переговорів.[ 10, ст. 10]

Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди, який вноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу. Якщо збори (конференція) відхиляє проект або окремі його положення, сторони знов починають переговори. Строк переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього готовий проект виноситься на розгляд зборів або конференції трудового колективу. У разі схвалення проекту він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше, ніж через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конференцією) трудового колективу.

Колективний договір, угода вступає у силу із дня його підписання представниками сторін або із дня, вказаного у колективному договорі, угоді.

Що стосується терміну, на який заключається колективний договір, то він законодавчо не врегульований, а встановлюється угодою сторін.

Внесення змін та доповнень до колективного договору, угоди на протязі строку їх дії можливі тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою [10, ст. 14]

Порушення або невиконання колективного договору, угоди

Порушення або невиконання зобов'язань по колективному договору, угоді особами, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, або представниками трудових колективів тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За вимогою профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язані застосувати заходи, передбачені законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання по колективному договору, угоді [10, ст. 18]

Справи про адміністративні правопорушення, розглядаються у встановленому порядку державними інспекціями праці. Штраф на винних осіб накладається у судовому порядку.

Ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод. [4, ст. 41-3]

Ненадання особами, що представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки, чи інші уповноважені трудовим колективом органи, представниками трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод, тягне за собою накладення штрафу у розмірі від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів з доходів громадян.

Ненадання інформації для ведення колективних переговорів посягає на суспільні відносини з охорони праці.

Практично профспілка запитує у керівника підприємства інформацію про хід та виконання колективного договору, угоди. Власник також контролює виконання зобов'язань з колективного договору.

2.3 Дисциплінарна відповідальність за невиконання вимог законодавства про охорону праці

Дисциплінарні проступки - це суспільно-небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. У Кодексі законів про працю визначено два види стягнень, що можуть бути накладені на працівників - догана і звільнення [2, Ct. 147], які передбачають стягнення за порушення трудової дисципліни. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з-таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Пленум Верховного Суду України визнає дисциплінарним стягненням звільнення за підставами, передбаченими пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника.

Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні дисциплінарного стягнення необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Поняття та характеристика загальної та спеціальної дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність може бути загальною і спеціальною. Такий поділ, на думку Ю. Адушкіна, обумовлений трьома підставами:

- по-перше, включенням особи в той чи інший тип колективу;

- по-друге, належністю громадянина до організації певного виду (наприклад, особливо регулюється відповідальність працівників підприємств і установ систем різних транспортних міністерств, працівників прокуратури, суддів та ін.);

- по-третє, характером функцій, виконуваних особою в даній організації.[16 , ст. 56]

Особливо регламентується відповідальність тих працівників, діяльність яких становить основний зміст даної організації - це судді, прокурори, слідчі прокуратури та ін. (на відміну від осіб, що виконують у тій же організації допоміжні функції). «Відзначені чинники, обумовлюють (стосовно різних суб'єктів) специфіку підстав відповідальності, переліків стягнень, ієрархії дисциплінарної влади, процесуальних форм і, відповідно, визначають диференціацію дисциплінарної відповідальності» [16, ст. 57]. Отже, загальна дисциплінарна відповідальність настає на підставі норм КЗпП України і правил внутрішнього трудового розпорядку. Вона поширюється на переважну більшість працюючих, включаючи сезонних і тимчасових працівників, на яких не поширюється дія статутів і положень про дисципліну та інших спеціальних положень. Навіть у тих галузях народного господарства, де діють статути чи положення про дисципліну, значна частина працівників несе загальну дисциплінарну відповідальність.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена тільки для конкретно визначених категорій працівників на підставі статутів та положень про дисципліну і спеціальних нормативних актів. Вона характеризується спеціальним суб'єктом дисциплінарного проступку, особливим характером дисциплінарного проступку, спеціальними видами дисциплінарних стягнень, особливим порядком накладення та оскарження дисциплінарного стягнення.

Спеціальним суб'єктом є працівник, який несе дисциплінарну відповідальність за спеціальними нормативно-правовими актами - статутами, положеннями, законами. Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної дисциплінарної відповідальності більш широким змістом дисциплінарного проступку і більш суворими санкціями. Так, для певних категорій працівників, вимоги морального змісту включені в їх трудові обов'язки. Це стосується суддів, прокурорів, державних службовців, працівників, що виконують виховні функції. Недотримання таких норм, аморальна поведінка не тільки під час роботи, але і в побуті є підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з посади. Законодавством, статутами і положення передбачене широке коло дисциплінарних стягнень. Так, до суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження в класному чині; до адвокатів - попередження, зупинення дії свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю на строк до одного року, анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями й іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися не тільки органом, який відає прийомом на роботу, а також спеціальними органами, зокрема - щодо суддів - кваліфікаційними комісіями суддів [17, с.233.]

Таким чином, Загальна дисциплінарна відповідальність - це зазнання особою, винною у порушенні норм трудової дисципліни, негативних наслідків з боку уповноваженого суб'єкта, що виражається у дисциплінарних стягненнях, види та підстави застосування яких передбачено КЗпП.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність - це зазнання особою, винною у порушенні норм трудової дисципліни, негативних наслідків з боку уповноваженого суб'єкта, що виражається у дисциплінарних стягненнях, види та підстави застосування яких передбачено спеціальними нормативно-правовими актами (закони, статути, положення)

2.4 Матеріальна відповідальність за порушення вимог охорони праці

Якщо при порушенні норм охорони праці спричинені матеріальні збитки, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями" (бездіяльністю) працівника, і відповідальність, як правило, обмежується певною частині заробітку працівника і не повинна перевищувати повного міру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачені законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнені працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покріпи її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства).

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі); через порушення покладених на них обов'язків, у тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству (установі) винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.[2, ст. 130]

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Збитки у зв'язку з порушеннями законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.

Таким чином, матеріальна відповідальність як важливий інститут трудового права покликана забезпечити відповідність поведінки людей нормам, прийнятим державою. Ця відповідальність, на відміну від дисциплінарної, є двосторонньою, оскільки відповідальність несе не тільки працівник перед власником або уповноваженим ним органом, а й власник перед працівником за заподіяння шкоди його майну або здоров'ю.

Тому матеріальною відповідальністю за трудовим правом є встановлений законом обов'язок сторони трудового договору відшкодовувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і виновними діями.

Обмежена матеріальна відповідальність.

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середнього місячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки при заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відповідальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру середньої місячної заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення -- дню звільнення. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.

Обмежена матеріальна відповідальність настає у випадку:

- коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. [ 2, п. 1 ст. 133].

- здійснення шкоди від зіпсуття або знищення матеріальних цінностей працівниками з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога)сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи [2, ст. 132].

- зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

- за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.[ 2, п. 2 ст. 133]

- за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням працівниками, які не є керівниками підприємства і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками трудових обов'язків.[2, ч. 1 ст. 132]

Повна матеріальна відповідальність.

За шкоду, заподіяну підприємству, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. Перелік цих випадків дає ст. 134 КЗпП, яка передбачає дев'ять випадків такої відповідальності.

1. Матеріальна відповідальність на підставі письмових договорів. Крім трудового договору між працівником і підприємством може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.[ 2, п. 1 ст. 134]

2. Повна матеріальна відповідальність настає за шкоду, заподіяну працівниками підприємству у випадках, коли майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами [2, п. 2 ст. 134].

Термін «під звіт» означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником або уповноваженим ним органом за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, здання одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо.

До разових документів у першу чергу відносяться доручення. Доручення мають офіційний характер, оскільки походять від службових осіб, які уповноважені їх видавати від імені підприємства.

3. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку [2, п. 3 ст. 134] .

Таку відповідальність несе будь-який працівник, незалежно від посади, яку він займає, або виконуваної ним роботи, який не є матеріально відповідальною особою, але своїми діями, що мають ознаки кримінального злочину, завдав шкоди майну підприємства.

Факт вчинення діянь, що переслідуються у кримінальному порядку, повинен підтверджуватись у порядку кримінального провадження. Це має бути або обвинувальний вирок суду, ухвала суду в кримінальній справі про припинення провадження по справі в зв'язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачі справи на розгляд товариського суду та в інших подібних випадках, або постанови слідчо-прокурорських органів.

4.При заподіянні шкоди майну підприємства працівником, який був у нетверезому стані, також настає повна матеріальна відповідальність [2, п.4 статті 134].

Нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів, такими, як акти, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків.

5. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування [2, п. 5 ст. 134].

Така відповідальність за навмисне завдання шкоди можлива при встановленні факту, що працівник під час виробничого процесу бажав заподіяти підприємству шкоду або свідомо допускав її настання.

6. Чинне законодавство покладає повну матеріальну відповідальність на працівника за заподіяння шкоди підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків. [2, п. 6 ст. 134].

Така відповідальність може бути покладена на працівника за шкоду, заподіяну викраденням, загибеллю або нестачею великої рогатої худоби, свиней, вівців, кіз і коней, що належать сільськогосподарським підприємствам аграрного промислового комплексу; перевитратою пального, допущеного працівниками автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок проведення з її вини викривлень даних про виконання робіт і за шкоду, заподіяну викраденням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей та іншими винними діями. Також касири несуть повну матеріальну відповідальність за збереження усіх прийнятих ними цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприємству, у результаті як навмисних дій, так і недбалого або несумлінного ставлення до своїх обов'язків.

7. Робітники і службовці, винні у заподіянні матеріальної шкоди підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, але не при виконанні трудових обов'язків, відповідають за цю шкоду у повному розмірі [2, п.7 ст. 134].

Така шкода може бути завдана як протягом робочого часу, коли працівник не виконував своїх трудових обов'язків, так і у вільний від роботи час. Вчинені працівником під час роботи дії спрямовувалися працівником не на виконання трудових обов'язків на користь підприємства, а були протиправними і не відповідали інтересам цього підприємства. Це могло статися при використанні працівником техніки, обладнання, станків, механізмів в особистих інтересах без дозволу на те власника або уповноваженого ним органу.

8. Повна матеріальна відповідальність передбачена також для службових осіб, які заподіяли шкоду підприємству незаконним звільненням з роботи або переведенням працівника на іншу роботу. [2, п.8 ст. 134]

Матеріальну відповідальність несуть ті службові особи, які підписали наказ про звільнення чи переведення працівника. У випадку, коли це звільнення чи переведення визнане неправильним, працівник поновлюється на роботі, і на його користь стягується заробітна плата.

9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Підвищена матеріальна відповідальність

Досить часто трапляються випадки, коли фактична шкода в разі нестачі чи зіпсуття цінностей значно перевищує їх номінальну вартість. Тому ст. 135 КЗпП передбачається підвищена матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Така відповідальність встановлена за шкоду, заподіяну підприємству працівниками, які виконують операції, пов'язані із закупівлею, продажем, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних їх витратах (крім витрат, що сталися у зв'язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу, якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій).

При нестачі дорогоцінних металів: золота, срібла, платини та інших металів платинової групи (родій, іридій, осмій, рутеній, паладій) відповідальність настає у подвійному розмірі вартості цих металів у чистому вигляді за відпускними цінами, що діють на день виявлення завданих збитків.

При нестачі дорогоцінного каміння: природних алмазів, смарагдів, рубінів, сапфірів, а також органогенних утворень (перли і бурштин), необроблених та оброблених (крім огранованих), відповідальність настає у подвійному розмірі їх вартості за відпускними цінами, що діють на день виявлення завданих збитків.

При нестачі огранованого дорогоцінного каміння, ювелірних та побутових виробів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відповідальність настає у потрійному розмірі їх вартості за відпускними цінами, що діють на день виявлення завданих збитків.

При нестачі алмазних інструментів і алмазних порошків з природних алмазів матеріальна відповідальність настає у подвійному розмірі їх вартості за відпускними цінами, що діють на день виявлення завданих збитків.

Нестача музейних експонатів, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, може викликати матеріальну відповідальність за оцінкою, проведеною експертами з урахуванням історико-художньої цінності експонату і розміру відшкодування збитків, визначених відповідно у подвійному розмірі їх вартості.

Нестача іноземної валюти, а також платіжних документів та інших цінних паперів в іноземній валюті викликає матеріальну відповідальність у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день виявлення завданих збитків.

Заборгованість працівників підприємства у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, викликає матеріальну відповідальність у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій на день погашення заборгованості.

Колективна (бригадна) і індивідуальна матеріальна відповідальність.

Індивідуальна матеріальна відповідальність. Якщо можна встановити конкретних винуватців нестачі, то відшкодування на суму понесених втрат сплачують саме вони. Для встановлення загального принципу індивідуальної матеріальної відповідальності працівників на підприємстві які-небудь накази адміністрації і договори не вимагаються. Ці питання регулюються трудовим законодавством (у деяких випадках - контрактом). Індивідуальна матеріальна відповідальність (у межах і за умов, встановлених КЗпП) настає для працівника через сам факт заподіяння збитку підприємству, поширюється на кожного працівника незалежно від займаної посади і виконуваної роботи (крім членів трудових бригад, з якими укладено відповідні договори про колективну відповідальність).