Використання природних ресурсів у сфері господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Використання природних ресурсів у сфері господарювання

Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання

Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

Природні ресурси можуть надаватися суб'єктм господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

З прийняттям Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавчо визначено дві основні форми використання природних ресурсів:

а) на титулі права власності;

б) на титулі права постійного і тимчасового природокористування.

При цьому, якщо інститут права природокористування отримав достатньо повне закріплення у природоресурсному законодавстві України в силу його традиційності для правових систем країн пострадянського правового простору, то правовий інститут використання природних ресурсів на праві власності громадян та юридичних осіб у нових економічних умовах України, по суті, тільки починає формуватися.

Реалізація повноважень власності на природні ресурси відповідними суб'єктами права власності має здійснюватися з дотриманням певних При цьому, якщо інститут права природокористування отримав достатньо повне закріплення у природоресурсному законодавстві України в силу його традиційності для правових систем країн пострадянського правового простору, то правовий інститут використання природних ресурсів на праві власності громадян та юридичних осіб у нових економічних умовах України, по суті, тільки починає формуватися.

Реалізація повноважень власності на природні ресурси відповідними суб'єктами права власності має здійснюватися з дотриманням певних імперативів незалежно від форми права власності на природні ресурси (приватної; самоврядної (комунальної); державної; народної).

Досить специфічною виявляється реалізація повноваження володіння як однієї з правомочностей у структурі титулу права власності основною суб'єкта прав на природні ресурси Українського народу. Це обумовлено тим, що згідно з Конституцією України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Однак реалізація ними зазначених правомочностей ускладнюється тією юридичною обставиною, що делегування повноважень по праву представництва на їх здійснення легалізовано не самим Українським народом як носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі й уповноваженим Конституцією України суб'єктом права власності на землю, а представницьким органом - Верховною Радою України, яка прийняла Основний Закон України.

Важливо й те, що Український народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а тому позбавити його повноважень, що випливають із змісту права власності на природні ресурси, не має права жоден з його представницьких органів. Отже, пріоритет у цій частині має належати, перш за все, Українському народові, особливо в частині забезпечення сталості, абсолютності, невідчужуваності, невід'ємності та приналежності йому природних ресурсів, у межах правових форм, гарантованих нормами Конституції України та інших актів природоресурсного законодавства. Так, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає, що природні ресурси України є власністю Українського народу, який має право на володіння, використання та розпорядження її природними багатствами. Тобто вказаний Закон визнає за Українським народом як суб'єктом права власності на різні природні ресурси безпосереднє здійснення повноважень власника, що відповідає головному змісту інституту права власності на природні ресурси, включаючи землю як основне національне багатство.

2. Поняття, ознаки, функції господарського договору

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

Термін "господарський договір" використовується в таких значеннях:

а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтується на укладеній ними угоді;

в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання сторін.

Основним є друге значення господарського договору, а перше і третє - відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших.

До таких ознак належать;

1. Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників суб'єктів господарювання.

2. Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

3. Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-мопополістів) і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

4. Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

5. Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

6. Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.

Функції господарського договору - це передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто господарсько-договірні функції.

Загальними функціями договору є:

- ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

- програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

- інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках - юрисдикційним органам, третім особам);

- гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

- правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

- правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету.

Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення;

- правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована ст. 20 Закону України "Про підприємства в Україні". Вона полягає в тому, що:

а) юридичними актами планування діяльності підприємств є їхні плани виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти). Плани на перспективу розробляють підприємства, виходячи з попиту на продукцію, роботи, послуги;

б) попит визначається двома правовими формами: державним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою економічною інформацією для складання планів підприємств.

3. Дати визначення наступних термінів

Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

В Україні Фондова біржа - організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом

Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Споживча реклама- відношення українського споживача до реклами, її сприйняття і вплив дуже суперечливі, що, утім, характерно для всіх економічно розвитих країн світу. Споживач не любить рекламу, але і не може без її, реклама йому заважає, але свій споживчий вибір він здійснює на її основі.

Господарсько - правова відповідальність - це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання - господарські правопорушення.

Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.

Тестові завдання

природний ресурс господарський право

А) Встановлення компетентними органами ступеня відповідальності фактичних напрямів і результатів діяльності субектів господарського життя встановленими державою правилами є такою правовою формою державного регулювання економікою як:

1) управління,

2) контроль,

3) прогнозування,

4) планування,

5) директивне планування.

Б) Холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) - це пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує ____ % чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства:

1) 25,

2) 30,

3) 50.

4) 60,

5) 20.

В) Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари що виробляються субектами господарювання , не можуть бути замінені у споживанні іншими у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни ціни на такі товари, ніж інші товари вважаються;

1) економічною нерівновагою,

2) економічною залежністю,

3) природною монополією,

4) зловживанням монопольним становищем на ринку ,

5) державним регулюванням.

5. Розв'язати практичне завдання .

Строк для пред'явлення претензій кредиторів при ліквідації підприємства не може бути меншим:

1) трьох місяців,

2) одного місяця,

3) двох місяців з моменту проголошення про ліквідацію,

4) двох місяців з моменту прийняття рішення про ліквідацію,

5) жодна з відповідей неправильна .

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 ЦКУ, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу

Размещено на Allbest.ru