Деліктні зобов'язання, як інститут цивільного права

Наприклад, А. звернулася до суду з позовом до В. про стягнення за заподіяння каліцтва, посилаючись на те, що при переході шосе була збита автомашиною «Опель», що належить відповідачеві. У результаті цього нещасного випадку вона протягом місяця знаходилась у лікарні, а пізніше у неї встановлено втрату професійної працездатності на 30 відсотків.

Під час розгляду справи в суді з'ясувалося, що дорожня подія відбулася в результаті необачності і необережності самої А., недотримання нею правил дорожнього руху. Переходячи вулицю, вона не переконалася у безпеці, йшла далеко від пішохідної доріжки і раптово опинилися перед транспортом, що рухався. Своїми необачними діями А. створила аварійну обстановку, за якої водій В. не мав можливості запобігти наїзду, хоча і вжив заходів щоб зупинити машину.

Суд визнав грубу необережність потерпілої А. і відмовив у відшкодуванні заподіяної їй шкоди;

5) майнове становище заподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності перед потерпілим. Однак ч.4 ст.1193 ЦК передбачає, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.

Окремо ЦК регламентує відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, в розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою (службовою) особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення у діях останньої складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад чи особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою чи неповнолітньою особою або фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її у натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для поновлення пошкодженої речі.

Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов'язання -це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст.

Суб'єктами деліктних зобов'язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. Як і в інших цивільно-правових зобов'язаннях, їх називають кредитором і боржником.

Кредитор - це особа, якій заподіяно шкоду (потерпілий). Ним може бути будь-який громадянин України (дієздатний, недієздатний, неповнолітній, який не досяг 15 років, іноземець та особа без громадянства).

Боржник - це особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, згідно зі ст.1178 Цивільного кодексу України за шкоду, заподіяну малолітньою особою, несуть відповідальність його батьки (усиновителі), опікун або навчальні, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини.

Громадянин виступає як боржник за умови, що він є деліктоздатним, тобто здатним відповідати за свої дії.

У деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов'язально-правові засоби захисту абсолютних прав. Потерпілий набуває права вимоги про відшкодування збитків, і він має право пред'явити позов про збитки. Праву потерпілого відповідає обов'язок заподіювача шкоди відшкодувати заподіяну шкоду.

Абсолютні правовідносини є формою реалізації абсолютних прав: права власності, права на життя, права на охорону здоров'я, права на честь і гідність, права на ділову репутацію тощо. В результаті дослідження юридичного змісту, тобто абсолютних прав і абсолютних обов'язків, цих правовідносин, було визначено критерій їх відмежування від інших цивільних правовідносин, а саме: коло зобов'язаних осіб щодо уповноважених суб'єктів. Абсолютність суб'єктивного права, як елемента абсолютних правовідносин, перш за все полягає в тому, що воно охороняється від усіх і кожного.

Цивільно-правове регулювання абсолютних відносин забезпечує їх розвиток за нормальних умов використання суб'єктом належних йому абсолютних прав. Поряд з цим цивільно-правові норми встановлюють правила про способи захисту абсолютних правовідносин у разі порушення їх.

У деліктних цивільних правовідносинах реалізуються зобов'язально-правові засоби захисту абсолютних прав. Потерпілий набуває права вимоги про відшкодування збитків, і він має право пред'явити позов про збитки. Праву потерпілого, як зазначалося вище, відповідає обов'язок запо­діювача шкоди відшкодувати заподіяну шкоду.

З'ясування юридичної природи цього обов'язку пов'язане з розкриттям суті деліктної відповідальності. Як зазначає О.В.Дзера, „у врегулюванні соціальної можливості (суб'єктивного права) потерпілого неважко знайти риси методу цивільно-правової регламентації. Суб'єктивне право потерпілого має однобічно дозвільний характер”. Диспозитивне начало цивільно-правового регулювання у цьому випадку виявляється в тому, що потерпілий використовує своє право вимоги на свій розсуд: він може пред'явити або не пред'явити вимогу про відшкодування збитків заподіювачеві. Інша справа щодо суб'єктивного обов'язку заподіювача. Такий обов'язок в будь-якому випадку є активним, тобто спрямованим на відшкодування заподіяної шкоди. Цей обов'язок істотно відрізняється від обов'язків,що виникають внаслідок правомірних дій, зокрема укладення договору. Останні обов'язкові, але не примусові, тоді як обов'язок заподіювача за своєю природою, сутністю примусовий. Він є елементом юридичного змісту цивільно-правового примусу.

Загалом серед дослідників немає одностайності з приводу поняття державного примусу. Переважна більшість дослідників оптимальним називає визначення примусу як фактичного стану, який виключає рішення людини з ланцюга детермінації, бо примус, для того, кого примушують, виключає вибір між виконанням і невиконанням обов'язку.

Одним з видів заходів примусу є цивільно-правова відпо­відальність. У цьому розумінні примусовий обов'язок заподіювача з відшкодування шкоди можна розглядати як вид цивільно-правової деліктної відповідальності. В зазначеному аспекті цивільно-правова деліктна відповідальність являє собою оснований на імперативній нормі цивільного права новий (поряд з порушеним або замість нього) суб'єктивний відносний обов'язок правопорушника (заподіювача) перетер­піти міри державного примусу, що включають у себе осуд­ження його поведінки або стимулювання його до соціально необхідних дій у вигляді позбавлення благ особистого чи майнового характеру з метою поновлення порушених абсолют­них правовідносин чи поновлення майнового стану потерпі­лого за наявності умов, зазначених у законі.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 1166 ЦК України). Необхідні елементи складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду, зобов'язаний її відшкодувати. Встановлений ст. 1166 склад цивільного правопорушення поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави.

Шкода -- зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах. Моральною є шкода, яка не має економічного змісту. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немай нових прав громадянина або організації чи їхніх майнових прав (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 p.). Необхідно зазначити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцтва, що спричинило зниження працездатності, призводить до зменшення заробітної плати. Привласнення чужого авторства позбавляє автора одержати авторський гонорар. У наведених прикладах майнова шкода є наслідком порушення особистих немайнових благ. У зв'язку з цим знищення фотографії близької людини спричиняє певні душевні страждання (моральну шкоду), проте майнової шкоди немає.

Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушен­ня, ст. 1166 ЦК України передбачає майнову шкоду, внаслідок якої до складу правопорушення входить лише майнова шкода. Її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного правопорушення. Разом з тим до складу правопорушення входить і моральна шкода (ст. 1167 ЦК). Хоч вона, на відміну від майнової, не визначає розмір її відшкодування, суд виносить рішення про відшкодування у грошовій або іншій матеріальній формі моральної шкоди.

Стаття 1166 ЦК України визначає зміст юридичного обов'язку встановленням заборони, що виражена в її диспо­зиції: не завдавати шкоди особі громадянина, його майну, майну організацї. Юридичний обов'язок, який покладається у даному випадку на суб'єктів абсолютних правовідносин, є пасивним, виконання його здійснюється утриманням від вчинення заборонених дій. Виражена у ст.1166 ЦК України заборона є загальною, особливість її полягає в тому, що вона не перелічує дій, які не можна вчиняти; вона лише встановлює видову або родову характеристику, пов'язуючи її з нега­тивним результатом. Ця стаття не може передбачити і перелічити дії, якими можна заподіяти шкоду. Тому вона за­бороняє будь-яку подібну дію. Порушення заборони, тобто вчинення дії, що завдала шкоду іншій особі, є протиправною дією. Вчинення протиправної дії завжди призводить до пору­шення суб'єктивного права і блага (матеріального чи особис­того), на яке існує суб'єктивне право.

Отже підстава позадоговірної відповідальності -- це цивільне правопорушення, структурними елементами якого є шкода, протиправність поведінки, причинний зв'язок та вина.

деліктний відповідальність цивільне законодавство

Висновки

Вище викладене дає можливість зробити наступні висновки. Зобов'язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових та майнових прав і інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.

Відсутність між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин до завдання шкоди не слід розуміти, що між ними були відсутні будь-які цивільно-правові відносини. До завдання шкоди потерпілий і заподіювач шкоди перебували і перебувають в абсолютних цивільних правовідносинах, змістом яких є абсолютне суб'єктивне право та абсолютний суб'єктивний цивільний обов'язок.

Абсолютність суб'єктивного цивільного права полягає у тому, що воно охороняється від усіх і кожного, хто підпорядкований даному правовому режиму (право власності, право на недоторканність життя і здоров'я, честі та гідності тощо). І якщо абсолютне суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного, то кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на всіх і кожного. Абсолютний юридичний обов'язок характеризується пасивністю, а його змістом є необхідність утримуватися від порушення чужого суб'єктивного права і невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права, внаслідок чого, за наявності передбачених законом підстав, можуть виникнути зобов'язання з відшкодування шкоди.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Цивільний кодекс України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356.

3. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963, № 1540-VI.

4. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт. Г.Л. Знаменський та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Хрінком Інтер, 2004. - 688 с.

5. Цивільний кодекс України / Коментар. - Одеса: Юридична література, 2004. - 1112 с.

6. Бек Ю.Б., Богдан Й.Г. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М.Коссака. - К.: Істина, 2004. - 975 с.

7. Боброва Д.В., Дзера О.В.Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - 2-е вид., перероб. і допов.. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

8. Боброва Д. Охоронна функція в недоговірних зобов'язаннях за проектом Цивільного кодексу // Закон і бізнес. - 1999. - № 51. - С. 14. - 18 груд.

9. Бірюков І.А. та ін. Цивільне право України: Заг. ч.: Навч. посіб. для студентів спец. вузів / Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М.. -К.: Наук. думка, 2005. -304 с.

10. Владимирский - Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. -Ростов-на-Дону: Изд-во «Фенис, 1995. - С. 562-564.

11. Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник/ Отв.ред.проф.Е.А.Суханов.-М.: Издательство БЕК,2000.- 643 с.

12. Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. -М., 1999. -Т. 1. -567 с.

13. Гражданское и торговое право капиталистических государств. - М., 1998. - 637 с.

14. Довгерт А.С. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А.Довгерта. - К.: Укр. центр правн. студій, 2000. - 333 с.

15. Ж а н - Бенуа Шерер. Літопис Малоросії, або історія козаків запорожців // Переклад з фр. В.В.Коптілова. - К.: «Укр. Письменник», 1994. - С. 180-181.

16. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. Для юрид. навч. закладів і фак.: У 2-х ч. / А.И.Рогожин, М.М.Страхов, В.Д.Гончаренко та ін., 1996.

17. Иоффе О.С. Советское гражданское право. М., 1967. - 632 с.

18. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1999.

19. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За ред. О.В.Дзери та ін.. - К.: Юрінком Інтер, 2005- 545 с.

20. Пушкін О. А. Про модельний Цивільний кодекс країн СНД. Питання підприємництва // Університет внутрішніх справ. Вісник. - Х., 2003. - Вип.1. - С.71-75.

21. Русу С., Історія розвитку деліктних зобов'язань в Україні // Право України 2001, № 2 - С. 23-26.

22. Сучасний словник цивільно-правових термінів /Упоряд. Венедіктова І.В. - Х.: Страйд, 2005. - 215 с.

23. Тлумачний словник з цивільного права / Акад. прав. наук України. Ін-т приват. права і підприємництва; Під заг. ред. Селіванова В.М.; Уклад.: Боброва Д.В. та ін.. - К., 1998. - 225 с.

24. Толочко П. Київська Русь. - К.: Абрис, 1996. - С. 225;

25. Толочко П.П. Древняя Русь: Очерки социально-политической истории. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 236-239.

26. Харитонов Е.О. Рецепція римського приватного права: (Теоретичні та історико-правові аспекти). - Одеса, 1997. - С. 209.

27. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право. -К., 2001. -732 с.

28. Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. - К., 1996. - Т. 2.

29. Цивільний кодекс України: Наук.-практ. комент.: У 2 ч. - ч.1 / За заг. ред. Я.М.Шевченко; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ. ун-т права. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2004- 722 с.

30. Цивільний кодекс України: Наук.-практ. комент : У 2 ч. - ч.2. / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ. ун-т права; За заг. ред. Я.М.Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004 - 604 с.

31. Цивільний кодекс України: Пост. наук.-практ. комент.: У 2 ч. / Верхов. Суд України; Відп. ред. А.С.Довгерт, Н.С.Кузнєцова. - К.: Юстініан, 2005 - 722 с.

32. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн./ О.В. Дзера та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - Кн. 1. - 736 с.

33. Цивільне право України. Кн. 2 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. -К., 2002. - 453 с.

34. Ярема А.Г., Карабань В.Я. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. / Т.1. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. - 941 с.

Размещено на Allbest.ru