Поняття віктимології

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття віктимології

2. Види віктимної поведінки

3. Класифікація потерпілих від злочинів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Як окремий, самостійний напрям віктимологія зародилась порівняно недавно. Її започаткування пов'язують хронологічно з періодом після Другої світової війни, яка забрала мільйони людських життів. Сама ж ідея про роль жертви у механізмі скоєння злочину не є новою. Вона знайшла своє відображення в численних юридичних та літературних пам'ятках та інших джерелах, починаючи зі стародавніх часів. На рівні наукових досліджень віктимогеннi передумови злочинів стали вивчатися з другої половини 40-х років ХХ сторіччя. Поступово виокремився самостійний науковий напрям - віктимологія. Проте й нині не спостерігається одностайності у визначенні й трактуванні основних віктимологічних понять і категорій, зокрема й щодо місця віктимологічних знань у системі наук загалом.

Вивченню проблеми віктимної поведінки присвячено праці багатьох дослідників (Г. Андрєєва, Є. Афонін, О. Бандурка, В. Бойко, Ф. Бородкін, І. Ващенко, О. Волков, Н. Гришина, В.В. Голіна, С. Горбов, О. Донченко, В. Друзь, В,М, Дрьомін, І.М. Даньшин, А,І. Долгова, О.М. Джужа, О. Єршов, В. Ковальов, О.М. Костенко, О.М. Литвак, І. Ладанов, В.С. Мінська, М. Обозов, В.І. Полубинський, Д.В. Рівман, М. Рибакова, В. Симонов, О.Д. Татарковський, В.О. Туляков, Л.В. Франк, В.Є. Христенко та інші). Їх аналіз дозволяє зробити висновок, що інтенсивність і характер перебігу будь-яких конфліктів (побутових, виробничих, педагогічних, криміногенних тощо) залежать переважно від поведінки тих, хто їх провокує. При тому, саме ці особи насамкінець здебільшого залишаються у програші, опиняючись у ролі постраждалих, жертв.

Очевидно: сукупність якостей, що характеризують злочинця, сприяють скоєнню злочину лише при взаємодії з сукупністю особистісних властивостей, що характеризують жертву, особливо за певних об'єктивних обставин. Віктимогенні ознаки поведінки та особистості жертви (постраждалого) є істотними умовами реалізації причинного зв'язку, де наслідками виступають дії агресора чи злочинця. Тому для ефективної профілактики конфліктів і злочинів вкрай необхідні віктимологічні дослідження, зокрема - психологічні дослідження віктимної поведінки.

1. Поняття віктимології

Віктимологія (від латинського "victim" - "жертва" та грецького "logos" - докладно про що-небудь, вчення) у буквальному перекладі означає - "докладно про жертву", або "вчення про жертву".

Отже, у вузькому аспекті віктимологія вивчає жертв злочинів, тобто постраждалих від злочинних дій. Віктимологія вивчає закономірності та особливості поведінки жертви, процес перетворення людини на жертву, соціальні процеси, внаслідок яких окремі індивіди та цілі соціальні групи наражаються на різного роду катування. Тому предметом віктимології виступає поведінка жертви, а об'єктом - сама жертва. Кінцева мета вивчення особистості постраждалого - виробити запобіжні заходи, що дозволяють уникнути ситуацій, у яких приводом злочинної дії може стати особистість або поведінка самої жертви.

Згiдно з карно-процесуальним законодавством, постраждалою визнається особа, котрій злочином завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Це одна з центральних фігур попереднього слідства та розгляду справи в суді, якщо йдеться про злочин проти особистості: вбивство, тілесне ушкодження, зґвалтування, грабіж, розбій, автотранспортну подію, хуліганство тощо.

Проте в ширшому розумінні термін жертва означає будь-яку особу, яка зазнала страждань від насилля, нещастя, невдачі, або навіть „внаслідок відданості чомусь". З огляду на таке визначення, людина може стати жертвою не лише в процесі злочину, а й у будь-якій життєвій ситуації. Жертвами повинні вважатися також постраждалі від стихійного лиха, катастроф, війн, внаслідок нещасних випадків, побутових чи виробничих конфліктів тощо. Наприклад, В. Полубинський пропонує вирізняти такі категорії жертв: постраждалі від неправомірних дій інших осіб, власної поведінки, збігу неґативних обставин, нещасного випадку. Тож, на наш погляд, в якості об'єкта віктимології має виступати не лише постраждалий від злочину, а будь-яка жертва в широкому розумінні цього терміна, а віктимологічні дослідження не повинні зводитися до рівня кримінальних.

Отже, зважаючи на вище викладене, об'єктом віктимологічних досліджень у широкому розумінні повинна виступати жертва будь-якого рівня й типу (у тому числі й жертва злочину), а предметом - поведінка жертви до, в момент та після завдання шкоди або страждань. Йдеться про віктимну поведінку жертви.

Під віктимною (віктимогенною) розуміють таку поведінку, при якій жертва певним чином сприяє скоєнню злочину, свідомо чи несвідомо створює об'єктивні та суб'єктивні умови для криміналізації, зневажаючи запобіжними заходами. Таке визначення є справедливим стосовно поведінки жертв будь-якого типу, що знову підкреслює недоречність звуження предмета віктимології лише до рівня вивчення віктимної поведінки в кримінальних ситуаціях. Головна ознака віктимної поведінки - це здійснення певних дій або бездіяльність, які сприяють тому, що людина опиняється в ролі постраждалої, в ролі жертви.

2. Види віктимної поведінки

віктимологія жертва злочинний катування

Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою -- від нейтральної до максимально провокуючої злочинця на вчинення злочину. Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди і в результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

Українські вчені-кримінологи НАВС України розрізняють такі види поведінки жертви:

- провокуюча -- образа, приниження, напад, знущання тощо;

- позитивна (не провокуюча);

- нейтральна щодо впливу на поведінку злочинця;

- пасивна -- найхарактерніша для взаємодії близьких родичів.

Схожу класифікацію видів поведінки жертви пропонують вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії:

- негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприяючу ситуацію;

- позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського обов'язку тощо;

- нейтральна -- така, що не сприяла вчиненню злочину.

А. Зелінський, класифікує віктимну поведінку за її характером:

- конфліктна, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну участь у конфлікті, що виник (є ініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;

- провокуюча (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність, тощо);

- легковажна (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, що неспроможні опиратися нападаючому, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо).

3. Класифікація потерпілих від злочинів

Кримінологічна значущість віктимної поведінки, що характерна для багатьох жертв злочинів, уможливлює певну їх класифікацію. Класифікація потерпілих від злочинів має важливе значення для запобігання злочинам, оскільки мета її розробки полягає в підвищенні ефективності профілактики злочинів і забезпеченні охорони громадян як потенційних жертв.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що до основних підстав для класифікації жертв злочинів належать стать, вік, професійна приналежність, морально-психологічні особливості особи (що сприяє швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.

Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами окремих деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типова для ситуації, у якій завдається шкода.

Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що підвищена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів віктимологічної профілактики.

Посадове становище і професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої категорії осіб належать працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють вночі. Останніми роками до професій, що мають підвищену віктимність, додалася й така, як зайняття бізнесом.

Важливе значення має також класифікація жертв за ознаками їх ставлення до особи, що завдає шкоду, і насамперед за морально-психологічними особливостями. У механізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю й наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність і жорстокість; брутальність і боягузливість; сміливість і доброта; фізична сила і слабкість тощо. Усі перелічені якості виявляються в поведінці і за певних обставин можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за морально-психологічними ознаками необхідна насамперед для характеристики категорій злочинів, в яких зазначені риси особи жертви є основою способу й форми вчинення злочину або приводом злочину.

Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуативними факторами, що дає підстави для такої їх класифікації:

- агресивні жертви -- особи, поведінка яких пов'язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації;

- активні жертви -- особи, чия поведінка, хоча й не пов'язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об'єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі);

- ініціативні жертви -- особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди;

- пасивні жертви -- особи, які не опираються злочинцю з об'єктивних і суб'єктивних причин;

- некритичні жертви -- особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації;

- нейтральні жертви -- особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.

Кримінологи України НАВС вважають, що основним критерієм, на підставі якого необхідно класифікувати потерпілих від злочинів, є ступінь віктимності, який відбиває в найзагальнішому вигляді віктимогенну деформацію особи, професійну, вікову віктимність і віктимну патологію. На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:

- випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результаті збігу обставин. Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі бажання жертви, ні від волі й бажання злочинця;

- жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якій притаманні, як і всім нормальним людям, фактори ризику й віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної несприятливої ситуації;

- жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два основних типи жертв: жертви необережних злочинів, коли характер виконуваної ними роботи або їх поведінка у громадських місцях містить підвищену віктимність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких при виконанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності (працівники ОВС, охорони та ін.). Віктимність цієї категорії може іноді виявлятись в особливих манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тощо;

- жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна деформація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стійкою її антисоціальністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).

Висновок

Підсумовуючи викладене, доходимо таких висновків:

1. Віктимологія - самостійний науковий напрям, що має свої, специфічні предмет, об'єкт і методи дослідження.

2. Віктимна поведінка потенційної чи актуалізованої жертви, як предмет віктимології, потребує ретельного всебічного дослідження для виявлення причин та умов віктимізації і пошуку шляхів зниження рівня віктимності населення (у тому числі й латентної).

3. Як інтегрований науковий напрям, віктимологія синтезує кримінологічні, криміналістичні, соціологічні та інші знання про постраждалих (жертв), серед яких центральне місце мають посідати знання психологічні.

4. Саме дослідження віктимної поведінки як психологічної проблеми дозволяє вирішити найбільшу низку проблем особистісної девіктимізації.

Список використаної літератури

1. Багрій-Шахматов Л.В., Туляков В.О. Віктимність як криміногенний чинник. // Вісник Академії прав. наук Укр., 1994.

2. Белоусова З. И., Гиренко С. П. Проблемы виктимного поведения личности. - Запорожье, 1996.

3. Васильев В. Л. Юридическая психология. - СПб: Питер, 2001.

4. Дроздов О. Ю., Скок М. А. Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник. - Чернігів: ЧДПУ ім. Т. Г. Шевченка, 2000.

5. Полубинский В. И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений. - М., 1980.

6. Полубинский В. И. Правовое учение о жертве. - М. 1985.

7. Ривман Д. В. Потерпевший от преступления: личность, поведение, оценка. - Л., 1973.

8. Турчин Д. А. Виктимологические задачи в криминалистике // Потерпевший от преступления. Владивосток, 1974.

9. Франк Л. В. Виктимология и виктимность. Учеб. пособ. Душанбе, 1972.

10. Христенко В. Е. Психология жертвы. - Х.: Консум, 2001.

11. Центров Е. Е. Криминалистическое учение о потерпевшем. М.: МГУ, 1988.

Размещено на Allbest.ru