Кримінологічна характеристика корупції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

1. Поняття корупції та корупційної злочинності

2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності

3. Кримінологічна характеристика особи корупціонера

4. Детермінанти корупційної злочинності

5. Засоби протидії корупційній злочинності

Висновок

Перелік використаної літератури

Вступ

корупція виникнення попередження

На сучасному етапі формування та становлення України як незалежної, демократичної та правової держави корупція являє собою особливо небезпечне явище. Корупція стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України, вона підриває авторитет демократичних інститутів держави, гальмує хід економічних реформ. Крім того, корупційні прояви безперечно мають негативний вплив на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корупція нехтує законні права та інтереси громадян, згубно впливає на моральний стан суспільства.

При всьому цьому можна сказати, що на сьогодні в суспільстві відсутній здоровий імунітет до корупції як соціально негативного явища: корупція стала нормою життя. Багаточисельні випадки зловживання службовим становищем в корисних цілях та хабарництво, критичні масштаби нецільового використання бюджетних коштів свідчать про ураження корупцією усіх рівнів влади та правоохоронних структур. Саме ці чинники роблять проблему корупції в Україні дуже актуальною і нагальною.

Корупція - соціальне явище, що характеризується підкупом - продажністю державних та інших службовців, прийняттям ними матеріальних і нематеріальних благ і переваг за діяння, які можуть бути виконані з використанням офіційного статусу даних суб'єктів, пов'язаних з цим статусом авторитету, можливостей, зв'язків. Одним з основних ознак корупції як протиправного діяння служить наявність її своєрідного механізму, що представляє собою здійснення одного з наступних дій:

- двосторонньої угоди, під час якої одна сторона - особа, що перебуває на державній чи іншій службі (корупціонер), нелегально "продає" свої службові повноваження або послуги, засновані на авторитеті посади та пов'язаних з нею можливостях і зв'язках, а інша сторона, виступаючи "покупцем", отримує можливість використовувати державну або іншу структуру влади в своїх цілях;

- вимагання службовцям від фізичних чи юридичних осіб хабарі, додаткової винагороди за виконання (або невиконання) правомірних чи неправомірних дій;

- ініціативного, активного підкупу фізичними або юридичними особами службовців, нерідко здійснюється із сильним психологічним впливом на них, шантажем і подальшої своєрідною "посадкою на хабар".

Метою курсової роботи було вивчення кримінологічної характеристики корупційної злочинності, набуття теоретичних та практичних навичок роботи з літературою, підручниками та іншими джерелами кримінології.

Завдання курсової роботи наступні: 1) вивчити такі поняття як корупція та корупційна злочинність; 2) визначити кримінологічну характеристику корупційної злочинності; 3) з'ясувати причини та умови виникнення та поширення корупційної злочинності та особливості особи корупціонера; 4) визначити, які існують засоби протидії корупційній злочинності, які профілактичні та попереджувальні міри.

Літературний стан даної проблеми досить неоднозначний, з одного боку в Україні на антикорупційну тематику прийнято близько 100 нормативних документів, зокрема, це закони України, постанови Верховної Ради України, Укази та Розпорядження Президента України, Постанови і Розпорядження КМУ тощо. Однак аналіз виконання цих документів свідчить, що всі вони не дозволили досягнути кінцевої мети - подолання корупції. Також написано чимало статей, монографій та досліджень на тему корупції, але всі вони сходяться на спільному висновку, що подолати корупцію повністю, позбавитися неї неможливо.

В курсовій роботі були використані нормативно-правові акти, що регулюють питання корупції та боротьби з нею та підручники з кримінології, які розглядають кримінологічну характеристику корупційної злочинності, причини та умови, що їй сприяють та засоби протидії корупції.

1. Поняття корупції та корупційної злочинності

Корупційна злочинність є складовою більш широкого суспільного явища -- корупції. Тому розгляд цього виду злочинності доцільно розпочати зі з'ясування сутності корупції. Тим більше, що вона залишається малодослідженою і є чинником, що реально загрожує національній безпеці України. [9, 321]

Існує велика кількість визначень цього поняття. Залежить це від цілого ряду факторів. Кожна держава зі своїх законодавчих, історичних і ментальних особливостей має своє розуміння цього явища і по-своєму до нього ставиться. Те, що в деяких державах Сходу є традиційною нормою - у більшості європейських і деяких азіатських країнах - тяжкий злочин.

Як серед українських вчених-правознавців, так і серед практиків не існує чіткого визначення поняття корупції. Основні підходи до розуміння корупції можна звести до наступного:

- корупція розуміється як підкуп-продажність державних службовців;

- корупція розглядається як зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів;

- корупцію розуміють як використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб;

- корупція розглядається як елемент (ознака) організованої злочинності.

Корупцію можна визначити як складне соціальне (а за своєю суттю асоціальне, аморальне і протиправне) явище, що виникає в процесі реалізації владних відносин уповноваженими на це особами, що використовують надану їм владу для задоволення особистих інтересів (інтересів третіх осіб), а також для створення умов здійснення корупційних дій, приховування цих дій та сприяння їм. [8, 267]

Що стосується походження самого слова «корупція», то необхідно відмітити, що деякі вчені його пов'язують із латинським словом «corruptio», яке тлумачиться як «підкуп, продажність громадських і політичних діячів, посадових осіб» [12, 414].

Майже таке ж тлумачення цьому поняттю дає Ожегов С.І. у "Тлумачному словнику російської мови", а саме «корупція - це підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів» [11, 510].

У загальному вигляді корупцію можна визначити як соціальне явище, яке охоплює всю сукупність діянь, пов'язаних з неправомірним використанням особами наданої їм влади та посадових повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб, а також інших правопорушень, що створюють умови для вчинення корупційних діянь або їх приховування.

Сутність корупції полягає у тому, що вона має:

-- соціальну обумовленість;

-- свою "ціну", що платить суспільство за її існування;

-- негативний вплив на всі сфери суспільного життя;

-- транснаціональний характер;

-- економічні, політичні, правові, психологічні та моральні аспекти;

-- здатність постійно пристосовуватися до нових реалій життя.

Таке розуміння корупції є відправним, вимагає не обмежуватись у боротьбі з нею лише правовими заходами, переважно у формі юридичної відповідальності за корупційні діяння, а застосувати комплекс економічних, політичних, організаційних та інших заходів протидії. [10, 708]

У кримінологічному аспекті корупція характеризується низкою ключових ознак:

-- вона можлива лише у сфері діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування;

-- її суб'єктом може бути тільки особа, наділена владою чи посадовими повноваженнями;

-- корупційні відносини виникають виаслідок зловживання особою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, своїми повноваженнями. Тут вони виступають предметом торгу, в результаті якого суб'єкт одержує певні блага як матеріального, так і нематеріального характеру;

-- корупцію складають лише такі діяння, які вчинені особою, наділеною владою чи посадовими повноваженнями, з метою задоволення корисливих власних або інтересів інших осіб. Неправомірність або й неетичність діянь посадової особи та їх спрямованість на задоволення корисливих інтересів по суті визначають, які саме діяння відносяться до категорії корупційних. [8, 270]

Глибше й точніше з'ясувати соціальну сутність і правову природу корупції допомагає встановлення механізму корумпованої поведінки. Він може проявлятися у двох варіантах. В першому випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких прагне задовольнити свої корисливі інтереси (скажімо, давання-- одержання хабара (ст. ст. 368, 369 Кримінального кодексу України); у другому -- корумпована поведінка зводиться до дій лише однієї особи, яка самостійно задовольняє корисливі інтереси, зловживаючи наданими їй посадовими повноваженнями (наприклад, привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном з використанням свого службового становища)(ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України). Обидва варіанти об'єднує те, що суб'єкт корупційних діянь задовольняє власний інтерес чи інтереси третіх осіб за допомогою неправомірного використання наданих йому владних повноважень.

У правовому плані корупція становить собою сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю діянь (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етичних норм поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь. Таке широке розуміння корупції вказує на те, що не всі корупційні прояви є кримінально-караними. Але, зазвичай найбільшу суспільну небезпеку мають корупційні злочини.

Корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, що вчиняється посадовою особою органу державної влади чи місцевого самоврядування з використанням свого службового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб. При цьому частина з них може бути безумовно визнана корупційними, інша -- лише за певних умов їх вчинення. [9, 324]

Безумовно, корупційними є злочини, всі ознаки яких вказують на їх корупційний характер і визначені в законі чи випливають з його змісту. До них належать: одержання хабара; перевищення влади або службових повноважень; зловживання владою або службовим становищем, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем.

До умовно корупційних відносяться злочини, склади яких мають не всі ознаки корупційності. До цієї категорії належать: порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, що змінюють прибутки і витрати бюджету всупереч встановленому законом порядку; перешкоджання здійсненню виборчого права; підлог виборчих документів, приписки або неправильний підрахунок голосів; порушення таємниці голосування; порушення посадовою особою законодавства про референдум; порушення недоторканності житла громадян; переслідування громадян за критику, перевищення влади або посадових повноважень; провокація хабара; посадовий підлог; завідомо незаконний арешт, затримання або привід; примушування давати показання; невиконання судового рішення; бездіяльність військової влади. Суб'єктивна сторона цих злочинів не пов'язується з корисливою чи іншою особистою заінтересованістю; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії; протидія законній підприємницькій діяльності; втручання у вирішення судових справ; втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки. Суб'єктом вказаних злочинів можуть бути як приватні, так і службові особи.

Особливістю корупційних злочинів є те, що, будучи об'єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу, вони можуть бути складовими й інших видів злочинів. Так, за місцем розташування у Особливій частині Кримінального кодексу України корупційні злочини можуть входити до злочинів проти основ національної безпеки України, проти власності, проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти правосуддя у сфері господарської діяльності, службової діяльності, військових злочинів. За деякими кримінологічними ознаками корупційні злочини можуть бути причетні до економічної, професійної, організованої та інших видів злочинності. Але корупційні злочини повністю не співпадають із жодним іншим видом злочинів. Це цілком стосується й посадових, з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тім, що не всі посадові діяння е корупційними (взяти ту ж халатність, яка вчиняється з необережності). З іншого боку корупційні злочини не зводяться тільки до посадових. [10, 721]

2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності

Корупційна злочинність -- це сукупність злочинів, що полягають у зловживанні посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування наданими їм повноваженнями у власних інтересах або інтересах третіх осіб.

У широкому сенсі корупція має місце тоді, коли посадова особа або особа в комерційних чи інших законних структурах:

- Отримує підношення (гроші, подарунки) як умови належного виконання своїх обов'язків (наприклад, оформлення документів у встановлені терміни, без зайвої тяганини і дріб'язкових причіпок);

- Отримує винагороду в обмін на порушення діючої процедури розгляду питання чи прийняття рішення, порушення законних підстав для прийняття самого рішення; в цьому випадку за допомогою хабара «купується» прискорена або полегшена процедура при наявності законних підстав для того рішення, ко-лось потрібно хабародавцю (наприклад, прийняття одноосібного рішення там, де потрібно комісійну розгляд);

- Отримує винагороду в якості умови належного розгляду справи; така ситуація може скластися, якщо особа наділено широкими владними повноваженнями і не зобов'язана звітувати в їх використанні, наприклад суддя оцінює факти, що характеризують особистість підсудного на підставі внутрішнього переконання та відповідно до цієї оцінкою робить висновок про суспільну небезпеку особи та індивідуалізує міру покарання; але подібне розгляд питання може бути поставлено недобре-совісний суддею в пряму залежність від отримання хабарів, У противному випадку пом'якшувальні обставини, перелік яких у законі не є вичерпним і залежить від розсуду суду, Не будуть належним чином враховані і буде призначено більш суворе покарання; [9, 325]

- Отримує винагороду за прийняття незаконного рішення в інтересах хабародавця;

- Отримує винагороду за неналежне виконання своїх прямих обов'язків (наприклад, за потурання, за терпиме ставлення до будь-яких порушень);

- Створює умови, що забезпечують результати голосування, сприятливі для проведення вигідного для себе рішення;

- Навмисне використовує службове становище всупереч інтересам державної служби чи служби в комерційних структурах з метою отримання особистої вигоди. [8, 273]

Існує безліч форм (проявів) корупції: Хабарництво, фаворитизм, «кумівство», протекціонізм, лобізм, незаконний розподіл і перерозподіл громадськості ресурсів та фондів, незаконне присвоєння громадських ресурсів у особистих цілях, незаконна приватизація, незаконна підтримка та фінансування політичних структур (партій та ін.), надання пільгових кредитів, замовлень, знаменитий російський «блат» (використання особистих контактів для отримання доступу до громадських ресурсів - товарам, послугам, джерелами доходів, привілеїв, надання різних послуг родичам, друзям, знайомим) та ін. Однак вичерпний перелік корупційних видів діяльності неможливий. Добре відомо, що в Україні легально існувало «годування», яке переросло потім у здирство. Може бути, російське годування служило першим проявом того, що сьогодні з економічної (ринкової) точки зору корупційна діяльність зараз оцінює-ся як бізнес: корупціонер ставиться до своєї посади як до джерела доходу. Важливо розуміння складної соціальної природи і сутності корупції. Це дозволить уникнути зайвої політизації, «юридизації» і, в кінцевому рахунку, міфологізації проблеми. Корупція - одне з проявів злочинності. [10, 722]

Той чи інший вид корупції, що становить суспільну проблему, являє собою соціальну конструкцію: Неформальні механізми визначають, що саме, де, у кого, коли, як, при яких умовах і з якими наслідками може бути куплене незаконним шляхом. При цьому корупція може характеризуватись:

- Виконанням нею ряду соціальних функцій: Спрощення не-яких адміністративних зв'язків, прискорення і спрощення прийняття управлінських рішень, консолідація і реструктуризація відносин між соціальними групами, сприяння економічному розвитку шляхом скорочення бюрократичних бар'єрів, оптимізації економіки в умовах дефіциту ресурсів та ін.;

- Наявністю певних суб'єктів корупційних взаємовідносин (патрон, посадова особа, службовець комерційних чеський організації - клієнт), розподілом соціальних ролей (хабародавець, хабароотримувач, посередник);

- Наявністю певних правил гри, норм, Відомих суб'єктів-там даної корупційної ситуації;

- Сформованим сленгом і символікою (наприклад, добре відомий і всіма зрозумілий жест потирання великим пальцем руки вказівного і середнього пальців) корупційних дій;

- Усталеною і відомої зацікавленим особам таксою послуг.

Можна дати наступне визначення корупції: Вона являє собою девіантну поведінку державних посадових осіб, що виражається в нелегітимному використанні, всупереч інтересам суспільства та інших осіб, що маються у них повноважень, що випливають з них можливостей, а також інших суспільних ресурсів, доступ до яких вони мають у зв'язку зі своїм статусом і фактичним положенням, для одержання вигоди в особистих, вузько групових або корпоративних цілях.

Таке поняття корупції є досить широким, з нього можуть бути виокремити окремі складові. Так, одна з цілей корупції - отримання різного роду вигод, благ і переваг, велика частина з яких носить матеріальний характер. Але досягнення цілей нематеріального характеру, напри-заходів, що стосуються захоплення, утримання, зміцнення і перерозподілу влади, неможливе без матеріальної основи, тобто. без ресурсного забезпечення. Отже, одним з найважливіших ас-приділяє тим корупції є питання про ставлення до власності будь-якої форми, у тому числі матеріальних ресурсів суспільства і держави, її захоплення, використання, розпорядження нею. При цьому способи отримання доступу до власності, ресурсів можуть бути як формально правомірними, так і прямо порушуючими закон. [9, 331]

Кримінологічна характеристика корупційної злочинності ускладнюється низкою моментів. По-перше, відсутністю в нашій державі правового поняття корупційних злочинів. По-друге, неповнотою офіційної статистики, яка фіксує лише окремі показники корупційних діянь. Проте отримати уявлення про стан, структуру, динаміку корупційної злочинності у Дніпропетровській області, виходячи із статистичних даних, все ж таки можна.

Динаміка виявлення правоохоронними органами Дніпропетровської області і розглянутих у судах матеріалів щодо корупційних діянь протягом 2007-2009 років

	2007	2008	2009
Всього виявлено фактів корупційних діянь	383	396	384
Розглянуто справ у судах	367	375	374
Звільнено осіб від адміністративної відповідальності з винесенням усного зауваження	96	92	76
Провадження по справі закрито	28	24	7
Порушено кримінальних справ	1	3	3
Кількість фактів накладення штрафу	242	256	288
Сума штрафу (тис. грн.)	71,8	78,8	84,9

Як не сумно, а в останні роки намітилася тенденція до збільшення виявлених фактів корупційних проявів.

3. Кримінологічна характеристика особи корупціонера

Під особою злочинця розуміється сукупність соціальних та соціально значущих властивостей, ознак, зв'язків і стосунків, що характеризують особу, яка винна у порушенні закону, і в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами впливають на її антисуспільну поведінку [8, 74].

Це поняття цілковито може бути застосоване до особи корупціонера з тим лише уточненням, що корупціонером є особа, яка вчиняє не лише корупційний злочин, а й інші корупційні діяння. Структуру та головні риси кримінологічної характеристики особи корупціонера, як і особи злочинця, складають такі основні групи ознак: соціально-демографічні ознаки; правові характеристики; соціальні ролі та соціальні статуси; моральні властивості та психологічні особливості.

Дослідження особи корупціонера показує, що від інших видів правопорушників корупціонер відрізняється передусім особливою соціальною позицією -- наявністю владних повноважень, без яких не можуть вчинятися корупційні діяння. Корупціонером може бути лише особа, уповноважена на виконання функцій держави, тобто особа, яка має відповідний соціальний статус. Цей статус визначає реальні соціальні функції особи, обумовлені її становищем у системі суспільних відносин, і відіграє для особи корупціонера надзвичайно важливе значення у трьох аспектах.

По-перше, без відповідного соціального статусу (без повноважень щодо виконання функцій держави, без включення у суспільні відносини щодо реалізації публічної влади) особа не може стати корупціонером -- вона може зловжити владою або службовим становищем, використати їх в особистих інтересах або інтересах третіх осіб, лише будучи офіційно наділеною ними.

По-друге, від соціального статусу (посади, яку особа обіймає; сфери її діяльності; рівня органу, в якому вона працює; характеру повноважень тощо) безпосередньо залежить характер корупційного правопорушення та його наслідки. Іншими словами, чим вищу посаду обіймає особа і значнішими повноваженнями вона наділена, тим небезпечнішим може бути вчинене нею корупційне правопорушення. З урахуванням цього мають визначатися особливості запобіжної та правоохоронної діяльності стосовно різних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Зокрема, зміст антикорупційних вимог та обмежень має визначатися залежно від зазначених моментів, пов'язаних із соціальним статусом публічної службової особи.

По-третє, соціальний статус є тим фактором, який породжує проблеми із застосуванням антикорупційного законодавства, а саме утруднює притягнення особи до відповідальності за вчинене корупційне правопорушення. Особа, наділена владними повноваженнями, має можливість не лише зловживати ними для задоволення своїх чи потреб інших осіб, а й використовувати їх для захисту від дії закону, застосування правоохоронними органами антикорупційного законодавства щодо неї або інших осіб. При цьому чим вищу посаду вона обіймає, тим більше можливостей у неї є для нейтралізації заходів соціального контролю.

Корупційна поведінка здебільшого може проявлятися у двох формах. Перша з них полягає у поступовому відхиленні особи, уповноваженої на виконання функцій держави, у своїй службовій діяльності від норм, установлених нормативно-правовими актами. При цьому в одних випадках відбувається поступове нарощування інтенсивності корумпованої поведінки (якісне зростання), в результаті чого особа твердо стає на корупційний шлях, виявляючи дедалі небезпечніші корупційні прояви і визначаючи для себе корупційну поведінку сенсом перебування на посаді. В інших випадках корупційні правопорушення вчинюються внаслідок збігу певних життєвих обставин. Тобто йдеться про ситуативну корумповану поведінку (ситуативного корупціонера).

Друга форма корумпованої поведінки характеризується тим, що, зайнявши відповідну посаду, особа вже зорієнтована на протиправне використання владних повноважень для наживи, задоволення інших інтересів або інтересів третіх осіб. Тобто особа цілеспрямовано йде до влади з метою вчинення корупційних діянь.

Характерною рисою корупціонера є наявність у нього корисливого або іншого особистого інтересу, який, по-перше, є обов'язковим елементом для визнання неправомірної чи неетичної поведінки корупційною; по-друге, свідчить про умисний характер корупційної діяльності. Корупціонер -- це особа, яка усвідомлює протиправність своїх дій чи бездіяльності і свідомо йде на порушення закону. Про це, зокрема, свідчить той факт, що особи, які претендують на зайняття посади у системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них антикорупційні обмеження.

З кримінологічною метою можна здійснити певну класифікацію корупціонерів, виділивши певні їх типи, які характеризуються єдністю однієї або кількох найбільш суттєвих ознак. При цьому в основу такого поділу можуть бути покладені різні критерії. Це можна проілюструвати, зокрема, на прикладі найбільш небезпечного виду корупціонерів -- хабарників.

Дослідження кримінальних справ про хабарництво, аналіз спеціальної літератури дозволяє виділити кілька умовних типів хабарника залежно від його морально-психологічної спрямованості та характеру дій.

1. Хабарник, який одержує незаконну винагороду за вчинення або невчинення певних дій по службі від випадку до випадку, спеціально не створюючи чи підшукуючи ситуації для одержання хабара (ситуативний хабарник). Такий хабарник, діючи на користь хабародавця, як правило, рідко виходить за межі своїх повноважень, отримуючи незаконну винагороду власне за виконання своїх службових обов'язків. Вигода, яку має хабародавець від такого хабарника, полягає, наприклад, у прискоренні вирішення його питання безпосередньо хабарником або "проштовхуванні" вирішення цього питання іншими службовими особами, отриманні незначних переваг порівняно з іншими особами тощо. Здебільшого у таких випадках ініціатива давання-одержання хабара виходить від хабародавця. Саме він, сумніваючись у можливості позитивного вирішення того чи іншого питання, але прагнучи вирішити його більш ефективно, пропонує службовій особі матеріальну винагороду за вчинення у власних інтересах певних дій або утримання від них. При цьому зовсім не виключається давання-одержання хабара з ініціативи хабарника. Але ініціатива у таких випадках свідчить про його готовність одержати незаконну винагороду і має характер простої пропозиції, яка не впливає на добровільність поведінки хабародавця. Останній приймає рішення про давання хабара без тиску службової особи. Взаємовідносини сторін за таких обставин утворюють угоду про специфічне співробітництво, взаємодію службової особи та особи, яка прагне досягти певної мети за допомогою підкупу. При цьому суб'єкти протиправної угоди виявляють взаємну зацікавленість і їх волевиявлення базується на добровільних засадах. У таких випадках давання-одержання хабара, як правило, не маскується під законні угоди або в інший спосіб. [8, 276]

2. Хабарник цілеспрямовано займається "продажем" своїх повноважень, постійно вишукуючи можливості для одержання незаконної винагороди, фактично повністю або значною мірою підпорядковуючи цій діяльності свою службову діяльність. У багатьох випадках така діяльність має завуальований вигляд, давання-одержання здійснюється через посередників, що істотно ускладнює її викриття і доказування вини хабарника. Ініціатива давання-одержання хабара здебільшого належить хабарнику і може мати форму як простої пропозиції, так і вимагання. При вимаганні хабара службова особа, використовуючи владні повноваження, авторитет посади, здійснює психічний тиск на хабародавця, висуває конкретні вимоги та умови задоволення інтересу останнього, або створює відповідну обстановку, за якої у хабародавця залишається єдиний спосіб вирішення питання -- давання хабара. Така форма поведінки службової особи засвідчує, крім усього іншого, її послідовне намагання використати свою посаду для незаконного одержання матеріальних цінностей чи благ матеріального характеру, тобто стійку корисливу її спрямованість. Саме характер взаємовідносин між службовою особою та особою, яка дає хабар, є підставою для більш суворої відповідальності за одержання хабара шляхом вимагання (ч. 2 ст. 368 Кримінального кодексу України) .

3. Хабарник, який перебуває, так би мовити, на матеріальному утриманні кримінальних угруповань, комерційних або політичних структур, забезпечуючи за допомогою наданої йому влади чи службових повноважень постійне "обслуговування" їх інтересів. Це найнебезпечніший тип хабарника, який, як правило, обіймає керівну посаду в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, має безпосередній стосунок щодо прийняття важливих рішень, наділений широкими владними повноваженнями. Відстоюючи за незаконну матеріальну винагороду інтереси зазначених суб'єктів, він може діяти як у межах своїх службових повноважень, так і виходити за них. Таку винагороду хабарник одержує здебільшого на системній основі, хоч вона може бути й разовою.

Наведені типи хабарника мають, по-перше, умовний характер, а, по-друге, не є вичерпними. В реальності той чи інший хабарник може поєднувати ознаки різних типів, мати додаткові особливі ознаки, за якими можна продовжити типологізацію хабарників, як, власне, й інших корупціонерів. Наприклад, хабарництво у вигляді промислу може здійснюватися як на рівні "дрібного" хабарництва, так і на найвищих владних щаблях.

Слід зазначити, що хабарники становлять тип корупціонера, який може вчиняти корупційне діяння лише у взаємодії з іншими суб'єктами: одержання службовою особою хабара можливе лише за умови давання його іншою особою. Водночас за механізмом корупційної поведінки можна виділити й інший тип корупціонера, який при вчиненні корупційних діянь може діяти самостійно, досягаючи результату без взаємодії з іншими особами (це, зокрема, характерно для викрадення чужого майна з використанням службового становища, зловживання владою або службовим становищем). [9, 322]

4. Детермінанти корупційної злочинності

Ефективна протидія корупції потребує з'ясування її чинників. Треба виходити з того, що корупція має соціальні передумови, що властиві усім державам, але найбільше країнам з перехідною економікою, до яких належить і Україна.

На різке зростання корупції в незалежній Україні насамперед вплинули кризові явища в усіх сферах суспільного життя. Науково доведено, що за здійснення радикальних реформ дуже зростає рівень корупції. Проте слід наголосити, що її зростання обумовлено не самими по собі реформами, а повільністю, непослідовністю і незавершеністю їх проведення. Власне, це і спостерігається в Україні. Після отримання незалежності вона не виробила чіткої політичної та економічної стратегії формування громадянського суспільства. Це обумовило виникнення корпоративних кланів, викривлення процесів приватизації в інтересах окремих ділків, перепони у розвитку демократичних інститутів та утвердженні верховенства права тощо. [10, 727]

Детермінанти корупційних злочинів можна поділити на політичні, економічні, правові, організаційно-управлінські і соціально-психологічні криміногенні фактори.

До політичних чинників віднесені:

-- відсутність програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад до різних сфер суспільного життя;

-- повільний розвиток політичної структури та свідомості суспільства, передусім, його громадянських інституцій;

-- відсутність системи виховання у службовців патріотичних почуттів, моральних, професійних якостей, розуміння того, що корупція підриває авторитет держави, етичні основи суспільної свідомості;

-- недостатня визначеність і непослідовність у здійсненні анти-корупційної політики, що породжує у службовців, схильних до кoрупційних діянь, відчуття безкарності;

-- відсутність державної ініціативи та необхідних організаційних зусиль щодо створення громадських формувань задля підвищення активності населення у боротьбі з корупцією;

-- відсутність ефективного парламентського контролю за діяльністю вищих посадових осіб виконавчої гілки влади, у тому числі керівників правоохоронних органів. [7, 57]

Економічними чинниками є:

-- несприятливі умови для правомірної діяльності усіх суб'єктів господарювання, особливо малого і середнього бізнесу;

-- непрозорість процесів приватизації, вирішення інших господарських питань, оцінки прибутків, обсягу податків, одержання пільг тощо;

-- зростання розриву між доходами підприємців і державних службовців, наділених повноваженнями управління економічними процесами.

Правові чинники включають:

-- недосконалість нормативно-правової бази, що не забезпечує ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає його надмірну закритість, не сприяє чіткому контролю за діяльністю службовців та надійному правовому захисту громадян від свавілля посадових осіб;

-- відсутність цілісної системи правових засобів впливу на фактори, що обумовлюють корупційні злочини;

-- прогалини в законодавстві, що передбачає відповідальність за різні види корупційних правопорушень і регламентує діяльність державних органів у боротьбу з ними.

Організаційно-управлінськими чинниками є:

-- слабка регламентація правил поведінки державних службовців, процедури здійснення їх повноважень, видання офіційних документів тощо;

-- наявність у посадових осіб занадто широких можливостей для прийняття рішень на свій розсуд;

-- поширеність випадків заміщення посад не на підставі ділових і моральних якостей особи, а через знайомство, особисту відданість, близькість політичних уподобань тощо;

-- відсутність тестування на відповідність професійним і моральним якостям, періодичної ротації кадрів, формальне ставлення до їх атестації;

-- відсутність механізмів унеможливлення прийняття на службу лідерів чи членів злочинних угруповань.

До соціально-психологічних чинників належать:

-- зорієнтованість значної частини населення на протиправне вирішення життєвих питань, внаслідок чого корупція із соціальної аномалії перетворюється у правило поведінки;

-- низька психологічна готовність громадян протидії корупції;

-- корислива спрямованість багатьох державних службовців, що призводить до порушення закону, норм моралі та професійної етики;

-- моральна деформація частини керівників, яка виявляється як у вчиненні ними злочинів, так і поблажливому ставленні до корупційних діянь з боку підлеглих (кругова порука). [8, 283]

Ескалація корупції і посилення її якісних характеристик закономірні для тих станів суспільства, коли одночасно, в єдиній системі, відзначається таке:

по-перше, мірою всього виявляються виключно гроші, матеріальні цінності, що визначають різні сторони життя (Шлюб, доступ до освіти, кар'єра, соціальний статусі т. п.), Девальвуються духовні цінності, цінність людини визначається розмірами його особистого статку незалежно від способів отримання останнього;

по-друге, визнаються допустимими будь-які засоби в ім'я збагачення, практично відбувається злам дії багатьох цивілізованих соціальних регуляторів поведінки людей: Норм моралі, права, релігії, суспільної думки і т. д.;

по-третє, в рамках закону не забезпечується навіть мінімальний стандарт життя (безробіття, бездомність, безталання біженців і вимушених переселенців), закон з різних причин не відповідає кримінологічно значущим реаліям (Кримінальної та криміногенної ситуацій).

У детермінаційному комплексі корупційної злочинності значимо відсутність політичної волі, енергійної законотворчої та правоохоронної діяльності. Боротьба з корупцією на практиці переважно зводиться до караючої сторони, а на ділі це обертається деякою активізацією виявлення та покарання лише тих осіб, які брали хабарі без участі посадових осіб високого рангу, великих підприємців і не від учасників організованих злочинних формувань. [9, 330]

5. Засоби протидії корупційній злочинності

Протидія злочинності тому так і називається, що передбачає протиставлення криміногенним факторам антикриміногенних, щоб усунути чи блокувати дію перших. Звичайно, досягти цього в реальному житті практично неможливо, але мінімізувати вплив криміногенних чинників можна і потрібно.

Ефективна боротьба з корупцією вимагає наукової концепції її запобігання. Однією із основних засад такої концепції має бути розуміння корупції як соціальнообумовленого явища. Виходячи з цього, треба виробляти стратегію і тактику боротьби з нею, ставити відповідні цілі, визначати засоби їх досягнення, рівень матеріального, фінансового, організаційного та правового забезпечення.

Як показує міжнародний досвід, жодна із соціально-економічних систем не мала, і не має повного імунітету від корупції - змінюються лише її обсяги та прояви. Відтак, корупційні злочини неможливо ліквідувати в якійсь конкретній державі чи на якомусь етапі історичного розвитку. Максимум, чого можна досягти, це: зменшити їх рівень та локалізувати сфери розповсюдження; пом'якшити небезпеку корупційних проявів та їх вплив на різні соціальні процеси. У Західних країнах це йменують контролем над корупцією. [9, 335]

Стратегічним напрямом боротьби з корупцією є її запобігання. Комплексні профілактичні заходи -- це шлях, який може зменшити обсяг корупційних проявів та їх негативний вплив на суспільство. Якщо говорити про головні антикорупційні заходи в Україні, то це наступні:

1). Визначення стратегії соціально-економічного розвитку та здійснення адміністративної реформи. Будівництво правової держави і громадянського суспільства -- основа протидії корупційній злочинності. Косметичні зміни у системі державного управління, навіть за умови їх зовнішньої привабливості не здатні поліпшити ситуацію з корупцією.

2). Формування ідеології державної служби, тобто її моральних принципів і цінностей. Адже комуністичні постулати відійшли у минуле, а ідеали української державності ще не вироблені. Пануючий серед чиновництва дух невизначеності й непевності у завтрашньому дні - один із важливих чинників корупційної злочинності.

3). Забезпечення відкритості влади, що вирішує такі завдання: повертає віру людей до державних структур; створює несприятливі умови для корупційних злочинів; реалізує конституційні права громадян на достовірну інформацію у цій сфері.

4). Вдосконалення антикорупційного законодавства. Хоча в прийняті відповідні законодавчі акти, які загалом надають правоохоронним органам можливість реагувати на різні корупційні прояви, починаючи з неетичної поведінки державного службовця і закінчуючи його участю у хабарництві чи діяльності організованих злочинних угруповань, проте нормативно-правова база потребує подальшого вдосконалення. Це стосується як регулювання порядку державної служби, так і юридичної відповідальності за корупційні правопорушення.

5). Реальний вияв політичної волі. Політична воля у будь-якій державі, а особливо із недостатньо розвинутими демократичними інститутами, є дієвим засобом протидії корупції. За відсутності такої волі найдосконаліше законодавство має декларативний характер, а діяльність правоохоронних органів лише імітує боротьбу з корупційною злочинністю.

Ще один, в мабуть найефективніший засіб -- зробити корупцію ризикованою і невигідною. До тих пір, поки чиновнику буде вигідно брати хабарі, красти, іншим чином зловживати владою, а ризик понести покарання буде мінімальним, ніякі репресивні заходи не дадуть позитивного результату. Збільшення соціальної ціни державної служби (престиж, матеріальна забезпеченість) і ризик корупційних злочинів -- це те, що має лежати в основі антикорупційної політики. [7, 54]

На мій погляд, чинний Закон України “Про боротьбу з корупцією” взагалі слід приймати в новій редакції, оскільки ґрунтовній переробці підлягають фактично всі його норми. Передусім, в ньому необґрунтовано звужене коло суб'єктів корупційних діянь та органів, на які держава покладає функції боротьби з корупцією тощо.(ст. 2) Якщо, наприклад, у США, західноєвропейських країнах основне навантаження у цій роботі несуть фінансові та контролюючі органи, то в Україні фактично лише МВС, СБУ і прокуратура (податкова міліція та Військова служба правопорядку у Збройних Силах України викривають корупційні діяння, як то кажуть, у своїх рядах).

Вбачається вкрай необхідним з метою більш послідовної та цілеспрямованої боротьби з корупцією провести чітке законодавче розмежування поняття "корупція" як соціального і правового явища, позначити ті ознаки, що їх об'єднують і розділяють, з тим щоб уникнути об'єктивного зобов'язання на законодавчому рівні, а боротьба з корупцією не перетворювалася б у загальносоціальний та політичний ажіотаж.

З урахуванням викладеного, на мою думку, настав час у кримінальному законодавстві відмовитися від поняття "посадового злочину" і замінити його поняттям "корупційні злочини" і дати, з урахуванням поширеності і ступеня суспільної небезпеки, їх вичерпний перелік у кримінальному законі. До числа таких можна було б віднести корупційні діяння як: хабарництво, зловживання владою або службовим становищем, інші службові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих або інших інтересів службовця чи інших осіб, розкрадання державного, колективного або іншого особистого майна з використанням службового становища, незаконне одержання матеріальних або інших благ, переваг і пільг, заняття підприємницькою діяльністю з використанням службового становища, сприяння легалізації прибутків, отриманих незаконним шляхом, використання інформації, отриманої у зв'язку з виконанням службових обов'язків та інші. Не зайвою тут була б і адміністративно-правова преюсдиція.

Усі інші заходи профілактики зловживань службовим становищем повинні регулюватися іншими заходами соціально-правового впливу та відповідальності.

Головні зусилля повинні бути спрямовані на профілактику корупційних діянь. Але з урахуванням сучасної ситуації і прогнозів на найближчу перспективу щодо подальшого поширення корупції, вважаю що успішна боротьба з нею неможлива без посилення репресивних заходів у різних сферах правового регулювання. [10, 725]

Аналіз причин подальшої криміналізації економіки і на цій базі корумпованості суспільства дозволяє виділити ряд основних чинників, які суттєво впливають на цей процес. Головним з них стала “тінізація” економіки, яка переросла по суті на головний фактор ускладнення криміногенної ситуації в країні.

Домінуючим фактором у цьому сегменті “тіньової” економіки та основним стимулом одержання “тіньових” доходів є розбалансованість та некерованість банківської системи, її правова невизначеність, відсутність прозорості банківських операцій. Якраз у ній зосереджено основні важелі “тінізації” і корупції.

Стан справ погіршується і невизначеністю правового статусу Національного банку України. Маючи широкі повноваження, НБУ не несе відповідальності за зловживання, які скоюються у кредитно-банківській системі. Такого статусу, як в Україні, працівники банків не мають у жодній країні світу.

Вихід з цієї ситуації полягає у реформуванні всієї банківської системи, в першу чергу, у реформуванні функцій та повноважень Національного банку України.

Зростання корупції в державі значною мірою обумовлено також слабою правовою захищеністю зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання. З кожним роком кількість викритих злочинів у цій сфері збільшується. При цьому треба мати на увазі, що поряд зі зростанням обсягів товаропотоків і капіталу, що є процесом об'єктивним, ця проблема буде і надалі загострюватися, якщо не вжити кардинальних заходів.

Проблема корупції не стільки кримінологічна та кримінально-правова, скільки соціально-політична. Ясно, що і стратегія превенції повинна орієнтуватися на заходи економічні, соціальні, психологічні, моральні, політичні. При цьому слід чітко розуміти, що ліквідувати корупцію, як і будь-яке інше соціальне зло того ж рангу, що має міцні основи в економічному, політичному, соціальному устрої суспільства, неможливо. Мова повинна йти лише про значне звуження масштабів явища, введення його в цивілізовані рамки, захисту населення від тотальних поборів на всіх рівнях - від рядового працівника житлової контори і міліціонера до вищих ешелонів влади. [10, 727]

Висновок

Корупція є одним з основних чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави, вона негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини.

Незважаючи на вжиті останнім часом організаційно-правові заходи щодо протидії корупції, масштаби її не зменшилися. Через невиконання низки заходів, передбачених Національною програмою боротьби з корупцією, не відбулося відчутного скорочення кількості корупційних діянь.

Таке становище є наслідком того, що дотепер не з'ясовано всіх соціальних передумов корупції, цілеспрямовано не здійснювалась діяльність щодо їх обмеження та нейтралізації. Поширенню корупції сприяє гальмування демократичних та економічних перетворень. Не розроблено основ адміністративної реформи. Не визначено хоча б на концептуальному рівні стратегії запобігання та протидії корупції. Діяльність щодо боротьби з корупцією не стала пріоритетною для багатьох державних органів. Вона здійснюється без певної системи і належної вимогливості, достатнього інформаційного забезпечення, додержання принципу розподілу функцій та відповідальності.

З'ясування сутності корупції, причин останньої та умов, що сприяють її появі, дозволить визначити реальні завдання у сфері протидії корупції та визначити дієві заходи щодо запобігання і протидії їй.

На даний час в Україні створена в цілому достатня правова база для протидії корупції. Та все ж і вона не досконала та потребує певного покращення. Так, з метою забезпечення єдиного підходу до визначення процедури притягнення до відповідальності за вчинення того чи іншого корупційного діяння в Законі України «Про боротьбу з корупцією» необхідно чітко розмежувати вимоги до застосування адміністративної чи кримінальної процедури розгляду справ про корупційні діяння.

Вдосконаленню підлягає і нормативно-правове регулювання державної служби в частині чіткого визначення норм поведінки державних службовців при прийнятті управлінських та інших владних рішень.

Безумовно сприяє виникненню корупції надмірна «бюрократизація» економічних процесів. Тому слід звузити адміністративне регулювання економіки, зменшити обсяги ліцензування окремих видів підприємницької діяльності та спростити процедури отримання ліцензій (дозволів). Необхідно рішуче призупинити нецільове використання бюджетних коштів і державного майна, обмежити надання податкових, митних та інших пільг.

Усунути існуюче в Україні підґрунтя для масштабного корумпування влади, забезпечити ефективне управління державою та суспільством спроможна, зокрема, адміністративна реформа. Необхідно сформувати і запровадити в практику діяльності державних органів ідеологію державної служби, тобто визначити ідеологічні орієнтири, систему принципів і цінностей державної служби. Треба вдосконалити нормативно-правове регулювання державної служби з метою чіткого визначення норм поведінки державних службовців при прийнятті управлінських та інших владних рішень; створити системне і цілісне антикорупційне законодавство. Все це можливо лише за наявності реальної політичної волі у сфері протидії корупції.

Отже, з вищенаведеного слідує, що подолати корупцію в Україні неможливо, але цілком реально зменшити її прояви, вплив на різні сфери суспільного життя. Для того, щоб діяльність правоохоронних структур та державних органів була не просто імітацією протидії корупції, необхідна, насамперед, політична воля керівництва держави, оскільки ставлення перших осіб держави до розв'язання цієї проблеми визначає суть здійснюваних у державі антикорупційних заходів.

Перелік використаної літератури

1. Конституція України (із змінами від 08.12.2004 № 2222-ІV). // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 квітня 2001 р. № 2341-III (із змінами і доповненнями).

3. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05 жовтня 1995 № 356-95/ВР (із змінами і доповненнями).

4. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. № 1593-ІІІ

5. Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005рр. Указ Президента України від 24 квітня 1998 р. №367/98.

6. Про практику розгляду судових справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року №13 //ППВС України (1963-2000).Офіц.вид. За заг.ред.В.Ф.Бойка.-К:.-А.С.К.,2000.-Т.2.-С.284-291.

7. Камлик М.І., Невмержицький Є.В. Про результати дослідження проблем, що пов'язані з протидією корупції в Україні // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2000. № 2.

8. Криминология. Избранные лекции. Антонян Ю.М. -- М.: «Логос», 2004. -- 448 с.

9. Криминология: Учебник для вузов / под редакцией профессора В.Д. Малкова- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЗАО «ЮСТИЦИНФОРМ», 2006. - 528 с.

10. Криминология: Учебник для вузов/Под общ. ред. д. ю. н., проф. А. И. Долговой. -- 3-е изд., перераб. и доп. -- М.: Норма, 2005. - 912 с.

11. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Русский язык, 1990. - 299с.

12. Словарь иностранных слов. - М., 1980.-С. 263.

Размещено на Allbest.ru