Форми і механізми роздержавлення і приватизації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність роздержавлення та приватизації сучасних підприємств

2. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації

3. Законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

роздержавлення приватизація підприємство

Розбудова ринкової економіки в Україні супроводжується роздержавленням великої кількості підприємств, їх приватизацією, під якою розуміють процес перетворення державної власності у приватну або змішану шляхом продажу або безкоштовної передачі суспільної власності і зв'язану з ними появу нових власників (фізичних та недержавних юридичних осіб), нових форм колективного (але персоніфікованого) володіння. Приватизація майна державних підприємств становить найважливіший елемент побудови багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки. Кожному громадянинові України надається можливість володіти засобами виробництва, житлом і землею за допомогою відповідних приватизаційних цінних паперів (сертифікатів, житлових чеків, земельних бонів та інших цінних паперів), що підтверджують право на безплатне придбання державного майна, яке підлягає приватизації.

Тому проблеми підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення. Досвід індустріальне розвинутих країн показує, що розвиток підприємництва - необхідна умова економічного зростання.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов'язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах. Коло питань, пов'язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. З'ясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього.

1. Сутність роздержавлення та приватизації сучасних підприємств

Поняття «роздержавлення» і «приватизація» власності взаємопов'язані, але не тотожні.

Одержавлення означає, по-перше, активне і всезростаюче втручання держави в економіку; по-друге, зростання державного сектору економіки і згортання недержавних форм власності та господарювання; по-третє, посилення державного споживання, контролю, регулювання тощо.

Отже, роздержавлення, на противагу одержавленню, має відображати комплекс заходів, спрямованих на перетворення відносин власності, усунення монополії держави на власність, відтворення плюралізму форм привласнення і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів її саморегулювання.

У постсоціалістичних країнах приватизація є однією з головних форм роздержавлення власності. Вона має як спільні риси з аналогічними процесами в західних країнах, так і певну специфіку. Є відмінності між метою приватизації, її формами у країнах з традиційним розвитком та інверсійним.

Згідно з Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні, основними формами приватизації є:

- продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;

- викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;

- продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;

- у продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;

- продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).

Термін «приватизація» дуже місткий. Він охоплює приватну, особисту, а також трудову і нетрудову приватну власність. Зазначимо, що вони не тільки розрізняються, а й мають багато спільного, можуть в умовах ринкової економіки перетворюватися одна в одну. Так, особливістю нетрудової приватної власності є те, що власник засобів виробництва може сам працювати і одержувати доход у певній формі. Отже, у цьому разі працівник і власник - дві різні особи, які реалізують свої інтереси. Один використовує свій капітал, другий - свою здатність до праці. Якщо ж власник засобів виробництва їх використовує сам, не наймаючи робочої сили, тобто є і власником, і працівником, то це трудова приватна власність. Характерною ознакою особистої власності є те, що її об'єктом стають блага, які задовольняють особисті та сімейні потреби.

У процесі формування і розвитку ринкових відносин формуються різні форми власності, в тому числі приватної, а отже, відтворюється особиста, трудова і нетрудова приватна власність за рахунок інших її видів. Приватизацію слід розуміти як перетворення державної (а також колективної) власності на приватну.

Іноді приватизацію трактують як денаціоналізацію. Певною мірою це так. Водночас ці поняття не тотожні, хоча між ними є і спільне. Денаціоналізація не завжди означає перетворення державної власності на приватну. Вона може перетворити державну власність і на різні форми колективної власності.

Приватизація - важлива, але не єдина складова процесу роздержавлення. Якщо роздержавлення може супроводжуватись як зміною форм власності державної на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності, то приватизація характеризується переходом від державної до приватної (індивідуальної чи групової).

Цілі приватизації в постсоціалістичних країнах можна узагальнити так:

- подолання монополізму державної власності та відтворення конкурентного середовища;

- зменшення частки державної власності в національному багатстві країни;

- усунення знеособлення власності.

Формування господарського ставлення до засобів виробництва дасть змогу їхньому власнику піклуватися не тільки про високий поточний результат використання засобів виробництва, а й про їх ефективне самовідтворення.

У країнах з розвиненою ринковою економікою, де процеси приватизації набули особливо широкого розмаху у 80-х роках XX ст., мета була дещо іншою. Вона стала інструментом економічної політики, спрямованої на зміну структури прав власності та перебудови системи відносин між державою, ринком та суспільством. Ця перебудова була багатоплановою і передбачала такі заходи, як скорочення бюджетних асигнувань до державного сектору економіки, лібералізація фінансових ринків, послаблення контролю за цінами, введення нових форм управління державними підприємствами, а також повна або часткова їх приватизація.

Приватизація в країнах Заходу - це ідеологічні, прагматичні та популістські цілі.

1. Державний сектор став дуже громіздким і приватний бізнес спроможний вирішувати господарські завдання ефективніше, ніж державні підприємства.

2. Приватизація дасть поштовх стагнуючій економіці, особливо в країнах, що переживали глибокі структурні зрушення.

3. Зміцнення позиції правлячих кіл передбачало використання приватизації як засіб підвищення благополуччя нації за рахунок надання працівникам підприємств права купувати акції за зниженими цінами.

Наслідки такої політики неоднозначні. Країни, у яких державний сектор був досить значним, зіштовхнулись з серйозними економічними труднощами.

Досягнення основних цілей роздержавлення і приватизації в Україні - сумісно-роздільного привласнення у створеній багатоукладній соціально орієнтованій економіці потребувало дотримання певних принципів її формування та реалізації.

1. Забезпечення кожному громадянину України однакового доступу до об'єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації.

2. Охоплення цим процесом усіх сфер економіки з урахуванням інтересів усіх об'єктів, у тому числі трудових колективів і окремих громадян.

3. Використання усіх форм власності, виходячи з економічної доцільності, а не будь-яких інших критеріїв. Жодна форма не може абсолютизуватися.

4. У власності держави має залишатися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій.

Роздержавлення і приватизація мають здійснюватися під громадським контролем, з широким інформуванням населення.

Дотримання цих принципів мало не тільки забезпечити можливість кожному громадянину України володіти засобами виробництва, свободу господарської діяльності для різноманітних форм власності, в тому числі оновленої державної, а й виключити такі небажані явища, як псевдоприватизацію.

Отже, роздержавлення економіки - докорінне питання перетворення власності, розв'язання якого дасть можливість ліквідувати монопольне становище держави та її відомств, створить умови для розвитку різноманітних форм власності: перетвореної державної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробить кожного працівника, трудовий колектив справжнім суб'єктом відносин власності.

2. Сучасні проблеми роздержавлення і приватизації

Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об'єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу.

Ще з проголошенням незалежності України треба було проголосити принцип формування високоефективної економіки, який вимагає швидкої приватизації тих виробництв, де найшвидше вона дасть віддачу, зокрема у сфері сільського господарства.

Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об'єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися.

На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинити роздержавлення тих або інших об'єктів або взагалі вилучити об'єкти з відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів. У той же час органи роздержавлення виявляли недостатню активність, принциповість і вимогливість. Перешкодою служили також малий досвід і невисокий рівень кваліфікації робітників як центрального, так і особливо регіональних органів роздержавлення, для яких реформування власності в країні було справою новим і незнайомим. Очевидно, що відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи.

Зараз на Україні, на загальному фоні зниження рівня життя народу і глибокої економічної кризи виділяється невелика кількість людей, у багатстві яких власність (а точніше, недосконале законодавство по власності) відіграла не останню роль. Тому дуже важливо при проведенні реформ власності не припустити накопичення величезних матеріальних благ в і без того «не дуже бідної» категорії людей, тому що це ще більш згубно відіб'ється на більшості населення України. Основною метою конкурсних торгів було залучення якомога більших коштів до державного бюджету. Проте на конкурси виставлялися непривабливі для стратегічних інвесторів пакети акцій. Після їх проведення держава отримувала грошові кошти за продані цінні папери, однак подальша доля приватизованих підприємств залишалась невизначеною. Якщо пакет купував портфельний інвестор, він не мав на меті виконувати інвестиційні зобов'язання і перепродував пакет за вищу ціну іншому покупцеві. Останній мав брати на себе відповідальність за внесення інвестицій, однак контролювати ці процеси вже складніше, ніж у першому випадку.

Також на першому етапі спостерігалася тенденція звести всі соціально-економічні перетворення лише до чергової зміни вивіски замість міністерства, комітету з'являється концерн або асоціація, а по суті справи нічого не змінюється. До того ж в Україні корпоратизація, акціонування, приватизація здійснюється багато в чому по шаблону без врахування галузевих та регіональних особливостей економіки країни, принципи обґрунтованості, врахування конкретних умов, досягнення реального ефекту мають бути покладені в основу вибору: чи залишити той чи інший об'єкт в державній власності, чи обрати одну з конкретних форм приватизації, якими можуть бути і акціонування, і викуп, а у певних умовах пільгова і навіть безкоштовна передача власності у руки трудових колективів.

Аналіз теорії і практики роздержавлення і приватизації в Україні дають підстави зробити наступні висновки на цей рахунок.

1) Практика роздержавлення власності і створення на її основі інших форм господарювання не довела своїх переваг як по економічним, так і по соціальних показниках. Це пояснюється, по-перше, тим, що роздержавлення проходить на фоні негативної господарської кон'юнктури, загального спаду виробництва, інфляції, безробіття і т. д., по-друге, серйозними недоліками в здійсненні даного процесу: слабкою методологічною і методичною обґрунтованістю роздержавлення, надмірною політизованістю підходів до її здійснення, недостатньо розробленою законодавчою базою й ін.

2) У зв'язку з економічним становищем, яке змінилося, і погіршенням психологічної настроєності населення в порівнянні з початковим періодом здійснення політики роздержавлення:

а) економічно та соціально доцільне встановлення мораторію на процес роздержавлення в сформованих формах і теперішніх методах необхідно відійти від формального роздержавлення і здійснити додаткові дослідження ефективності підприємств після здійснення роздержавлення;

б) після підтвердження даних додатковими зведеннями про зниження ефективності приватизованих об'єктів і погіршенні рівня життя, пов'язаних із цими процесами, відмовитися від «ваучерної приватизації», яка скомпрометувала себе, і поширювати ефективні різноманітні форми господарювання;в) при проведенні роздержавлення власності варто виходити з рівня розвитку продуктивних сил і ступеня усуспільнення в тій або іншій сфері народного господарства.

3) В Україні необхідно створити регульовану ринкову економіку, у якій будуть діяти як потужний державний, так і недержавний сектори, що підпорядковані загальнодержавним цілям.

4) Вихід із кризового становища України пов'язаний із визначенням орієнтації на методологічні позиції, розробкою ефективних наукових методів господарювання.

5) Попередній висновок не свідчить про негативне відношення до закордонного досвіду взагалі, а тільки акцентує увагу на необхідність його творчого застосування.

6) Акцентується увага на важливості наукових оцінок значення відносин власності при здійсненні політики роздержавлення.

Дані досліджень свідчать, що здійснення процесу роздержавлення в Україні не проходить гладко, роздержавлення призводить до появи визначених соціальних проблем: посилення соціальної поляризації, росту диференціації прибутків населення й ін. Важливе місце в подоланні негативних наслідків, породжених необ'єктивною оцінкою державного майна, що підлягає приватизації, які спостерігалися протягом здійснених етапів приватизації, займає формування кваліфікованих кадрів, створення в країні системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, які необхідні для здійснення приватизаційного процесу, зокрема, оцінників. В країні існує комерційна структура, яка готує ці кадри для всіх регіонів України Міжнародний центр приватизації, інвестицій та менеджменту імені Конрада Аденауера. В цьому центрі після прослуховування лекцій з проблем оцінки та складання іспиту людина може одержати сертифікат оцінника.

3. Законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні

Основними законодавчими актами, що регулюють процеси приватизації в Україні є Закони України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств» (малу приватизацію), «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та «Про приватизаційні папери». У цих законах визначені основні принципи, засоби, суб'єкти й об'єкти процесу приватизації. Положення цих законів розвивають і доповнюють Укази Президента України й інші законодавчі акти.

Щорічно Верховна Рада України затверджує Державну програму приватизації, яку подає на розгляд Кабінет Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, умови, що необхідно створити для виконання Програми, і необхідні для цього організаційні заходи. Вищезазначена програма складається з трьох частин.

У першій частині -- «Пріоритети та умови проведення приватизації» -- визначаються об'єкти приватизації, способи приватизації для різних груп об'єктів, порядок випуску та обігу приватизаційних сертифікатів, умови участі іноземних інвесторів у приватизації, умови, що сприяють процесу приватизації, вимоги до республіканської (Республіки Крим) та місцевих програм приватизації.

У другій частині -- «Завдання та прогнози щодо зміни структури власності» -- обгрунтовуються форми власності та подається прогноз динаміки їх структури, завдання щодо приватизації, прогноз надходження грошових коштів та нормативи їх розподілу.

У третій частині -- «Заходи щодо організації процесу приватизації» -- передбачаються законодавче, нормативне та методичне забезпечення приватизації, створення мережі державних органів приватизації, сприяння створенню інфраструктури приватизації, інформаційне, науково-дослідне, кадрове та фінансове забезпечення.

Державна програма приватизації розробляється відповідно до концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери».

Законодавство України передбачає. що першочерговій приватизації підлягають об'єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової економіки. Це підприємства оптової і роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної, легкої промисловості, збиткові підприємства всіх галузей, законсервовані об'єкти й об'єкти незавершеного будівництва, строки введення яких вже минули, підприємства матеріально-технічного постачання.

Однак реалізація Програми відбувається дуже повільно. Так, перший невеликий аукціон продажу державного майна відбувся у Львові лише через рік після прийняття програми.

Висновки

Подолання тотального одержавлення, властивого адміністративно-плановій системі, здійснюється головним чином за допомогою приватизації. Під приватизацією розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки громадян, трудових колективів і юридичних осіб.

Нині визнано не відповідним більше духу часу протиставлення державного і приватного секторів одне одному, що пов'язано зі зміною підходу до державного підприємництва, підвищенням значимості фінансових результатів його роботи. Ставиться завдання заохочувати співробітництво обох секторів змішаної економіки не тільки усередині окремих країн, але і на рівні Європейського співтовариства. Розвитку такого співробітництва сприяє часткова приватизація, яка веде до створення змішаних фірм.

Співвідношення, що укладаються, між державним і приватним капіталом не є остаточно встановленими, вони можуть змінюватися в пошуках більш ефективного сполучення, оптимуму, проникаючи одне в одного.

Процес роздержавлення ніяким чином не розглядається як поразка держави, як її демонтаж або як можливість перекладання відповідальності за вирішення задач загальнонаціонального характеру на приватний капітал. Мова йде про оцінку припустимих із погляду ефективності масштабів прямого втручання держави в економіку, перегляді функцій і сфер, що раніше знаходилися в компетенції держави, про більш чіткий поділ прав, обов'язків і відповідальності між державним і приватним секторами економіки і, нарешті, про посилення ринкових форм держрегулювання регіонів, галузей і економіки в цілому.

Усім світовим досвідом доведено, що роздержавлення може стати популярним і ефективним лише за підтримкою суспільної думки.

Список використаної літератури

1. Основи економічної теорії: Підручник. У 2 книгах. Книга 1.: Суспільне виробництво. Ринкова економіка / Євтушевський А.С. та ін.; під ред. Ю.В. Ніколенка.- К.: Либідь, 2008 р.

2. Основи економіки: Навчальний посібник / Задоя А.О., Петруня Ю.Є.- К: Вища школа, 2008 р.

3. Економіка України: Підручник / Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С.- Львів: Львівський банківський коледж НБУ, 1997 р.

4. Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Роздержавлення власності в перехідній економіці України.- Харків: 2007 р.

5. Чижова В.І. Методологічні підходи до формування соціально-орієнтованої моделі приватизації.- К.: Національний економічний університет, 1998 р.

6. Селезньов В.В. Основи ринкової економіки України: Підручник.- К.: Вища школа, 2009 р.

7. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації в Україні.- К.: Либідь, 1999 р.

8. Чижова В.І. Методологічне забезпечення управління приватизаційними процесами в регіонах.- К.: Національний економічний університет, 2008 р.

9. Економіка: Підручник / під. ред. Архіпової А.І., Нестеренко А.М., Большакова А.К.- М.: Проспект, 2008 р.

10. Приватизація: чому навчає світовий досвід / під. ред. О.Т. Болотіна.- М.: Наука, 2005 р.

11. Кузнецов В.О. Ринок та приватизація.- М.: МЕіМО, 1995 р.

12. Каспін В.І., Остріна І.О. Приватизація за правилами: питання та відповіді: Довідник.- М.: Фінанси та статистика, 2002 р.

Размещено на Allbest.ru