Основні теорії походження держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Вступ

2. Основні теорії походження держави

3. Первісне суспільство: економічна основа, організація соціольної влади

4. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної влади первіснообщиного ладу

5. Особливості виникнення держав у різних народів світу

6. Висновок

7. Використана література

1. Вступ

Історія походження держави невід'ємна від історії розвитку суспільства. Вона разом з суспільством проходить довгий історичний шлях від нерозвиненого до розвиненого, набирає на цьому шляху нові риси і властивості.

Основою будь-якого суспільного розвитку є розвиток виробництва- матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві. А необхідною умовою нормального розвитку і функціонування суспільства є його внутрішня організованість, певний рівень впорядкованості існуючих у ньому відносин. Саме держава і є такою формою суспільного життя. Це певна система соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.

Сам факт виникнення держави обумовлений тими численними змінами, які відбуваються в людському суспільстві і обумовлено відповідними потребами у зміні стану суспільства, ускладненням власне соціального життя від додержавних племінних форм організації суспільства до державних.

Отже, на мою думку, що питання про походження держави можливо досконало розглянути лише при вивченні держави в конкретному соціально-історичному контексті, в різних її зв'язках з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства.

2. Основні теорії походження держави

У політичних вчених немає однозначних концепцій походження держави. Загальновизнаним є положення про те, що держава не існувала вічно, а народжена історичним розвитком. Однак, в різні історичні епохи в це поняття вкладався різний зміст. Так, стародавній грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів, чиновників, селян і ремісників. На думку Демокріта, держава втілює в собі спільне благо і справедливість. Інтереси держави є понад усе, і турботи громадян мають бути спрямовані на якнайкраще її влаштування та управління нею.

У давні часи не розрізняли державу і суспільство, ототожнювали їх, сприймаючи як органічну єдність. У Стародавньому Китаї вважалося, що держава - “Піднебесна” - є взагалі земним світом, над яким Небо поширило свою владу як верховна все загальність, універсальна регулююча сила, що уособлює розум, доцільність і вищу справедливість, опікується Піднесеною і керує нею.

Традицією Стародавньої Індії було сприймати державу як єдиний організм, а її інституції - як частини і органи тіла, що є похідними від плоті царя.

Людей завжди цікавило питання, чи є держава свідомим витвором якоїсь сильної розумної людини або групи людей, чи, може, вона виникла внаслідок об'єктивних, не залежних від людської волі процесів, так само, як відбуваються явища природи. У відповіді на це питання виявилось два підходи: позакласний і класовий.

Позакласний підхід до аналізу причин виникнення держави й визначення її суті знайшов відображення в ряді теоретичних концепцій.

Основні теорії походження держави:

1. Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Фільмер, Н.К. Михайловський,

М.Н.Покровський, Конфуцій). Підвалини цієї теорії закладені китайським філософом Конфуцієм та давньогрецьким філософом Арістотелем.Так,

Конфуцій ототожнював владу батька в родині і владу правителя держави, вимагаючи, щоб правитель ставився до своїх підданих з батьківською турботою, а піддані платили йому шанобливістю й любов'ю.

Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я -- сукупність сімей (селище) -- сукупність селищ (держава). Аристотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером. Натепер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.

Найбільш чіткий виклад цієї теорії можемо знайти у творі англійського філософа Роберта Фільмера „Патріархія, або природна влада королів”. Фільмер, яий був прихильником абсолютної монархії, намагався довести, що Адам, одержавши владу над людьми від Бога, передав її своєму старшому сину, а той - своїм нащадкам - королям.Влада короля схожа на владу батька в родині і вже тому не підлягає критиці, а тим більш поваленню.

2.Теологічна теорія (Фома Аквінський) грунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви -- над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави, її раціональним зерном можна вважати ідею про укріплення порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність людини.Концепція божественного походження держави й права найбільш яскраво виражена в працях відомого католицького богослова Фоми Аквінського.Він стверджував, що всі вищі закони, порядок панування та підкорення встановлені Богом (на це є пряма вказівка в Біблії).На цей час тези Фоми Аквінського взяла на озброєння католицька церква, але в цілому, в європейських та американських державах теологічна концепція сьогодні не має авторитету.Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження держави вважається основною, а священа книга - Коран - дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади.

3.Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант).Вище вказані відомі філософи вважали, що крім права, встановленого державою, існують вічні, розумні правила поведінки, що випливають із самої природи людини.Ці правила вони й називали приподним правом.Природнє право визначає фундаментальні умови існування людської особистості: право на життя, свободу, безпеку, опір насильству.Усі державні закони повинні відповідати природному праву.

Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності.

Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором, їх значно більше. Водночас договір відіграє істотну роль у створенні ряду держав, практиці їх державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, які перебувають у складі держави, і визначені його цілі: затвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.

Договірна теорія з успіхом використовувалася у боротьбі зі старезними феодальними порядками.На цей час вона втратила свій вплив, але деякі положення договірної теорії актуальні й сьогодні.

4.Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава -- це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це відбувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім -- членом суспільства, а потім -- громадянином держави.

Позитивним можна назвати обгрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).

5.Теорія насильства(Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга -- частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського -- одного племені іншим).

Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу.

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна -- панує, інша -- гнобиться.

Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство -- боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -- відіграло певну роль у створенні США.

6.Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава -- не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступу суспільства.

Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники -- психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування.

Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

7.Психологічна теорія ( Лев Петражицький).Ця теорія пояснює винекнення права властивостями людської психикі.Право, з погляду Петражицького, виникло з емоцій та переживань людини, її уявлень про належну та неналежну поведінку.Виникнення держави пов'язане з потребою людини жити в колективі, психологічною залежністю більшості людей від думки й авторитету лідера.

Отже, як ми бачимо немає єдиної думки щодо походження держави також відсутній єдиний погляд на закономірності виникнення держави та права.На мою думку кожен народ та соціальна група по своєму дивиться на виникнення своє держави як це було помітно у вищесказаному.

3. Первіснообщинне суспільство: економічна основа, організація соціальної влади

Для повнішого подальшого розуміння суті і причин виникнення такого важливого правового інституту як держава, спочатку з'ясуємо, питання про організацію та спосіб життєдіяльності первісного суспільства. Адже саме первісне суспільство було основоположником процесів виникнення держави.

Первісна історія має два основні етапи розвитку общини як форми організації людей, тобто виділяють два головних періоди в розвитку первісного суспільства:

- привласнююча економіка;

- виробнича економіка

До так званого періоду “привласнюючої економіки” відносяться часи, коли первісне суспільство займалося мисливством, рибальством, збиральництвом, а вже в період “виробничої економіки” (як можна зрозуміти із самої назви періоду), первісна організація людства досягла такого розвитку, що змогла успішно використовувати для своїх потреб землеробство, скотарство, металообробка, керамічне виробництво і т.д.

Першому періоду в основному відповідає материнський рід (матріархат), другому - патріархальний (патріархат).

Будь-яке суспільство мусить бути якимось чином організоване, тобто повинно бути організаційно оформлене. В іншому випадку воно приречене на перетворення в стадо, натовп.

Первісне стадо - об'єднання окремих людей та їх груп для спільної охоти, спільного проживання, спільного здобування і споживання їжі, інших засобів існування.

Вже в часи існування первісного стада, коли ще тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці, люди об'єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю (20-30 чоловік та декілька десятків дітей та підлітків) праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображувала спільність інтересів первісних людей.

Історично першою більш-менш впорядкованою формою організації прадержавного суспільства являлась родова община.

Родова община- це первинний виробничий, соціальний і етнічний колектив людей у двокласовому суспільстві, який засновується та існує, як правило, на кровно- родинних зв'язках

Особисті родові зв'язки поєднювалися в єдине ціле всіх членів роду. Це єдинство зміцнювала також колективна праця, спільне виробництво і урівняний розподіл.

Ф.Енгельс про родовий період висловлювався наступним чином: “І що за чудесна організація цей родовий устрій у всій його наївності і простоті ! Без солдатів, жандармів і поліцейських, без дворян, королів, намісників, префектів або суддів, без в'язниць, без судових процесів - все йде своїм встановленим порядком.”

Таким чином, рід був одночасно найдавнішим соціальним інститутом і найпершою формою організації додержавного суспільства.

У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні про сім'ю та веденні господарства відігравали жінки. При безладді статевого спілкування, відносини спорідненості достовірно могли бути відомі лише по кожній жіночій лінії, родова община існувала як материнський рід, пов'язаний спільним походженням за матір'ю. Спільною власністю роду була земля - головний засіб для полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо, низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потребами.

Влада в первіснообщинному суспільстві уособлювала силу і волю роду або союзу родів: джерелом і носієм влади (владним суб'єктом) був рід, вона була спрямована на управління загальними справами роду, підвладними (об'єктом влади) були всі його члени. Тут суб'єкт і об'єкт влади повністю співпадали, тому вона була за своєю природою повністю суспільною, тобто невід'ємною від суспільства і неполітичною. Єдиним способом її реалізації було суспільне самоуправління. Ні професійних управлінців, ні особливих органів примусу тоді не існувало.

Роди очолювали старійшини - найбільш поважні і досвідчені люди. Всі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини поряд з іншими членами роду, приймали участь у спільній трудовій діяльності. І їхня влада засновувалася на особистому авторитеті, інтелектуальних і емоційних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливо те, що влада старійшин спрямовувалася на забезпечення інтересів роду, була конкретним і повсякденним втіленням його волі і тому могла бути підтримана реальними діями членів роду. Ця влада поєднувалася з родовою общиною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову (за виконанням звичаїв) функції.

Нескладні відносини первісного суспільства регулювалися звичаями - правилами поведінки, які історично склалися, ввійшли в звичку в результаті виховання і багатократного повторення одних і тих самих дій і поступків. Вже на ранньому етапі розвитку суспільства набувають значення звичаїв навики колективної трудової діяльності, мисливства і ін. В найбільш важливих випадках трудовий процес супроводжувався ритуальними діями. Наприклад, тренування мисливців наповнювалось містичним змістом, проймалось таємничими обрядами. Звичаї додержавного суспільства мали характер узагальнених “мононорм”, були одночасно і нормами організації суспільного життя, і нормами первісної моралі, й ритуальними і обрядовими правилами. Так, звичайний розподіл функцій в трудовому процесі між чоловіком і жінкою , дорослим і дитиною розглядалось одночасно і як виробничий звичай, і як норма моралі, і як воля релігії. Мононорми спочатку були продиктовані “природною” основою привласнюючого суспільства, в якому і людина є частиною природи. В них права і обов'язки ніби зливались воєдино. Правда, особливе місце займав такий засіб забезпечення звичаїв як табу (заборона). Виникнувши на початку історії людського суспільства, табу відіграло величезну роль у впорядкування статевих відносин, строго забороняло шлюб з кровними родичами (інцест). Завдяки табу первісне суспільство підтримувало необхідну дисципліну, яка забезпечувала добування і відтворення життєвих благ. Табу захищало мисливські угіддя, місця гніздування птахів і лігвища звірів від надмірного знищення, забезпечувало умови колективного існування людей.

В державному суспільстві звичаї, як правило, дотримувались в силу авторитету і звички, але коли звичай потребував підкріплення шляхом прямого примусу, суспільство виступало в ролі колективного носія сили, яка зобов'язувала, виганяла і, навіть приводила до смерті порушника.

У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами і виконувалася ними чи співродичами. Вищим органом суспільної влади в роду було зібрання всіх дорослих членів суспільства - чоловіків і жінок.

Зібрання - настільки ж древнє поняття як і сам рід. Воно вирішувало всі основні питання його життєдіяльності. Тут вибирались провідники (старійшини, вожді) на строк чи для виконання певних справ, дозволялись суперечки між окремими особами і т.ін.

Рішення зібрання були обов'язковими для всіх так як і вказівки вождя. Хоча суспільна влада не мала спеціальних примусових установ, вона була досить реальною, здатною до ефективного притягнення за порушення існуючих правил поведінки. Покарання невблаганно слідувало за здійсненням проступку, і воно могло бути досить жорстоким - смертна кара, вигнання з роду і племені. Але в більшості випадків було достатньо звичайного докору чи зауваження. Так як ніхто не мав привілеїв, то нікому не вдавалося уникнути покарання. Зате весь рід як один ставали на захист співродича і ніхто не міг уникнути кровної помсти: ні винуватець, ні його родичі.

З розвитком родових общин змінювалася і організація влади, переважно в напрямку ієрархізації органів влади. Замість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять в родові общинні ради, а їх голови - в ради фратрій і племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції, коло питань, що ним вирішується. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувався поділ влади на світську, військову, релігійну.

Поряд зі старійшинами, військовими вождями, жерцями, з'являються інші лідери - так звані “великі люди”. Це чоловіки, які за рахунок своїх особистих якостей та багатства, що почало з'являтися внаслідок виникнення надлишкового продукту, набували авторитету серед співродичів, користувалися їх підтримкою. Багатство, знання та вміння передавалися прямим нащадкам, які також здебільшого ставали багатими.

4. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу

Суспільство як система зв'язків і відносин між людьми виникло набагато раніше держави.Людини як суспільна істота могла вижити і розвиватися лише в колективі.

Найбільш ранньою формою об'єднання людей було первісне стадо.Первісне стадо -це об'єднання окремих людей та їх груп для спільної охоти, спільного проживання, спільного здобування і споживання їжі, інших засобів існування.На зміну якому пізніш прийшла родова громада.Родова громада - це група осіб, об'єднаних спорідненням, спільною господарською діяльністю, спільним місцем мешканням, спільними ритуалами.

Зазвичай , рід нараховував декілька десятків людей.Розподіл праці здійснювався за статтю та віком; всі результати трудової діяльності розподілялися нарівно між членами громади.У родові громаді виникали різноманітні, хоча й примітивні, відносини, можливі були конфлікти.Координація відносин та врегулювання конфліктів вимагали керівних засад, влади.

Розростання роду призводило до відокремлення від нього нових родових колективів.Їхнє об'єднання складало плем'я.Відносини між родовими громадами були нерегулярними та, зазвичай, не сягали поза розмежування господарської території та обміну надлишковими продуктами.

Вищою владою в родовій громаді були збори всіх дорослих членів громади.Їх постанови (наприклад, рішення про зміну місця мешкання, про вигнання за межі громади члена роду, що завинив) були обов'язковими для всіх.У будь-якому суспільстві влада так чи інакше персоніфікується, інакше кажучи, втілюєтьться в певній особі.У родовій громаді першість між поки ще рівними один до одного родичами належала старійшині.Він не обов'язково був найстаршим за віком.Лідером міг стати головний носій знань, життєвого досвіду, або ж найбільш щасливий здобувач, організатор полювання.Дуже схожим було становище вождя племені з тією лише різницею, що він застосовував свою владу набагато рідше:лише в тих випадках, коли потрібно було розв'язати конфлікт між громадами чи вжити заходів до замозахисту від племені-суперника. Старійшина і вождь не предендували на привілеї, їх влада базувалась на особистому авторитеті та сприймалась як похідна від влади колективу.

Влада , таким чином, не була відокремлена від людей, не було пануючих і підвладних осіб.Зрозуміло, не було в первісному суспільстві ані властивого державі апарату влади, податків, чітко визначеної території, на яку поширюється влада родової громади, відсутність визначених функцій державної влади.

Відносини між членами громади регулювалися за допомогою соціальних норм(правил поведінки), що мали досить складну регулятивну систему.Головними джерелами правил поведінки були міфи, традиції, звичаї, ритуали, обряди.Вони регулювали працю, побут, сімейні стосунки, тобто були регуляторами суспільних відносин.Їх характерні ознаки виявились в такому:

- вони походили від роду та втілювали його інтереси;

- вони діяли через звичку, виконувались добровільно, їх дотримання забезпечувались усім родом;

- вони не відбивали відмінностей між правами й обов'язками:право сприймалось як обов'язок, а обов'язок - як право.

Соціальні норми додержавного суспільства не можуть бути зараховані ані до категорії правових, ані до категорії марольних норм.

Мононорми - правила поведінки, що поєднували зачатки права, моралі, релігії.Прикладом мононорми може бути властиве усім примітивним людським спільнотам табу - заборона на здійснення певної дії. Дія табу забеспечувалась не лише певним страхом перед покаранням, але й страхом перед гнівом богів , осудом або висміюванням з боку громади.Найбільш поширеним видом мононорм були звичаї.

Звичаї - це історисно сформовані правила поведінки людей, що стали звичними через багаторазове застосування протягом тривалого часу.Завдяки звичаям здійснювалось нормативне регулювання праці, побуту, сімейних відносин.

Для первісного суспільства характерні такі особливості нормативного регулювання:

1. норми в первісному суспільстві складалися стихійно, існували виняттково у свідомості людей і передавалися з покоління в покоління усно;

2. провідним засобом регулювання була заборона;

3. характерною була відсутність суб'єктивних прав, виникнення зачатків позитивних обов'язків.Права та обов'язки члена родової громади складали одне ціле;

4. норми поведінки забезпечувались всім колективом громади, а не спеціальним апаратом примусу, який був відсутнім у первісному суспільстві.

Соціальні норми первісного суспільства регулювали, а влада забезпечувала функціонування примітивної господарської діяльності (полювання, рибальство й збирання), побут, відтворення населення та розв'язання конфліктів всередені суспільства.

Надалі , під впливом соціальноекономічних і політичних умов мононорми перетворюються у норми права і моралі.Регулятивна система додержавних суспільств набуває нової структури, що відрізняється від попередньої регулятивної системи змістом, засобом регулювання, формою вираження, засобами забезпечення.Уній з'являється могутній шарм норм, що за всіма характеристиками відрізняються від соціальних норм у первісному суспільстві - виникає право.

Отже, зробимо висновок , що найголовнішими ознаками, які відрізняють первісний лад від соціальної влади сучасної держави, є:

Первісний лад	Держава
1.Наявність соціальне неоднорідного пазакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч;	1.Поява соціально неоднорілного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя;
2.Наявність кровнородинного поділу населення;	2.Поява адміністративно-територіального поділу населення (округи, області та ін.);
3.Наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства;	3.Поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси економічно найнебезпечнішої частини (класу) суспільства і виникла в результаті його соціальнлго розшарування;
4.Відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада;	4.Наявність апарату примусу (придушення) - загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., - на який спирається державний апарат;
5.Відсутність розподілу функцій у публічної влади;	5.Поява певних функцій у окремих органів публічної влади;
6.Відсутність збору податків із населення;	6.Поява офіційної системи оподаткування;

5. Особливості виникнення держав у різних народів світу

держава теорія первіснообщинне суспільство

Розвиток первісного суспільства в усіх регіонах світу спочатку проходив приблизно однаково. Проте на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися.

Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:

- європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

- східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

а) східний, азіатський шлях виникнення держави

На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне підґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родоплемінне вельможне панство -- общинне «чиновництво», яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади, що складався.

Східні держави, деспотичні монархії, не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом, Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади -- проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

- основу економічних відносин складає державна форма власності;

- приватна власність має другорядний характер;

- державна влада є деспотичною;

- є потужний чиновницький апарат;

- відбувається сакралізація (освячення) влади;

- встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке протягом століть не розвивається.

б) європейський шлях виникнення держави

На території Європи (європейський шлях виникнення держави*) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї -- особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньоекономічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської

Ф.Енгельс у роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» називає три форми виникнення держами: афінську, римську, німецьку імперії. Шляхом виникнення прафеодальної держави із первісного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірландія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

Також виникнення Київської Русі історично пов'язується з оповіданням про Кия, який з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю побудували перше місто, назвали цого Києвом.

У східнослов'янських племен держаа виникла внаслідок переродження органів військової демократії на державні органи.По-перше у них панувала рівність, й організаційною одиницею був рід, на чолі якого стояв найстаріший за віком пращур 9дід чи прадід).Поступово з однорідного суспільства почали відокремлюватися „кращі люди”, які утворювали місцеву аристократію й почали називатися болярами („болій”-великий) , а вже потім боярами.Бояри поділялися на великих і менших.Великі бояри були проводирями у своїй волості; навіть князь запрошував їх до себе в раду.

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин -- економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізацїї державноподібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД.

Отже, виникнення держави внаслідок розпаду первісного суспільства мало свої передумови.Деякі автори вважають, що держава з'явилася там і тоді, де й коли суспільство розпалося на класи з протилежними інтересами.Хоч у різних народів держава виникала по-різному, проте завжди в основі була класова боротьба.Інші пов'язують виникнення політичної організації суспільства, держави і права з необхідністю здійснювати управління суспільством за нових умов, які складаються внаслідок розпаду первісного суспільства, появи нових економічних і соціальних відносин, що характеризували початок цивілізації.

6. Висновок

Процес виникнення і розвитку держави відбувався паралельно та протягом всього розвитку людства, і пройшов складний еволюційний шлях. Цей розвиток продовжується і зараз. Взагалі, немає єдиного погляду на походження держави, тому існує ряд концепцій( теорій), якими вчені, виходячи з особливостей розвитку суспільства різних народів, з особливостей світогляду або релігійних переконань, намагалися пояснити передумови появи такого складного явища як держава.

Держава, як соціально-історичне явище тісно повґязана з еволюційним розвитком людства, з розвитком різних соціальних обґєднань (сімґї, роду, общини, громади, племен, народності та інших угрупувань). Основними причинами виникнення держави були соціально-економічні і політичні фактори - необхідність переходу від родового і клас

ового устрою до більш цивілізованих форм управління, організацією економіки, обумовленою переходом від скотарства і ведення природного способу життя до культурного вирощування продуктів харчування, до виробництва більш прогресивних засобів землеробства, ремісництва, врешті, до опанування технології залізоробного виробництва, до обміну товарами і торгівлі тощо.

На даний момент, держава, на відміну від інших соціальних явищ, виділяється рядом ознак і властивостей ( особливий апарат публічної влади, суверенітет, територія, система права і законодавства, апарат управління і примусу, фінансово-грошова система, податкова система, державна символіка тощо). Властивості держави повґязані з її завданнями і функціями.

Вивчення проблеми походження держави має актуальне значення, оскільки у процесі її виникнення виявляються її головні функції та специфіка. Знаючи обставини, які обумовили появу держави, можна прогнозувати можливості зміни її функцій і структур, тенденцій їх подальшого розвитку. Актуальність та важливість вивчення цього питання полягає ще й в тому, що процес державотворення ще продовжується.

7. Список використаної літератури

1. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.-456с.

2. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997.-560с.

3. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. - К.:ШСДО,1995.-367с.

4. Теорія держави: Навч. посібник/ М.С.Кельман -Тернопіль, 1997.-652с.

5. Правознавство: Підручник/В.В.Копєйчиков-Київ,2003.-752с.

6. Хрестоматія з правознавства :Навчальний посібник/Л.О.Лоха, О.Д.Наровлянський.-Київ, 2003.-736 с.

7. Теорія держави і права України:Підручник/О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко.-Київ, 2006.-688с.

Размещено на Allbest.ru