Проблеми поступу місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ПОСТУПУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Микола ПУХТИНСЬКИЙ,

голова Фонду сприяння

місцевому самоврядуванню України

1. Деякі нотатки до сучасної історії та здобутків у становленні місцевого самоврядування

Становлення місцевого самоврядування в Україні за останні 10 років має свої етапи і, на жаль, не є послідовним. Воно проходило на фоні перманентних змін у системі територіальної організації влади, політичних, фінансово-економічних кризових явиш.

На першому, початковому (умовно: 1990--1993 рр.), випробовувались різні моделі територіальної організації публічної влади. На другому, починаючи з 1994 року, відпрацьовувались підходи до сучасного конституційного бачення системи місцевого самоврядування. На третьому, після прийняття Конституції України 1996 року, вирішувались організаційні, законодавчі й прикладні проблеми його становлення і розвитку. Виміром досягнень щодо становлення місцевого самоврядування може слугувати оцінка реалізації принципів, що визначені у Європейській хартії місцевого самоврядування, яка була ратифікована Верховною Радою України у 1997 році. Головними з них є: організаційна, правова, фінансова, майнова (економічна) самостійність місцевого самоврядування в особі територіальних громад, органів місцевого самоврядування. Слід визнати: на сьогодні в Україні частково реалізуються дві перших засади. Про фінансову і майнову самостійність говорити ще зарано.

Організаційно-правові основи розбудови системи місцевого самоврядування вперше знаходять конституційне підтвердження у статті 7, розділі ХІ Основного Закону й розвиваються у новому Законі про місцеве самоврядування 1997 року. Нова організація цієї системи оформлюється у 1998 році після проведення місцевих виборів.

Президент України з 1997 року видає низку указів й розпоряджень щодо: проведення в Україні адміністративної реформи, зокрема, затверджується Концепція адміністративної реформи, вносяться суттєві зміни до системи Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, зміцнюється статус міністрів, вводиться інститут державних секретарів; створення Комісії з питань адміністративно-територіального устрою; запровадження нових концептуальних засад державної регіональної політики; розробки програми розвитку малих міст України; встановлення національного свята -- “Дня місцевого самоврядування” з нагоди десятої річниці законодавчого відновлення в Україні місцевого самоврядування. 30 серпня 2001 року, відповідно до статті 7 і розділу ХІ Конституції України, видається Указ “Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні”, яким затверджується Програма з аналогічною назвою.

Після прийняття Конституції та закону про місцеве самоврядування 1997 року Верховна Рада України приймає закони про столицю України, про службу в органах місцевого самоврядування, про органи самоорганізації населення, про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в Ірпінському регіоні, про Генеральну схему планування території України, про судоустрій. На розгляді знаходиться ще біля 20 проектів законів. Важливими кроками у подальшому розвиткові місцевої демократії стало прийняття Бюджетного, Земельного та Цивільного кодексів.

В цей же період Кабінет Міністрів, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади ведуть законопроектну роботу, приймають акти щодо впровадження, здійснення адміністративної реформи, державної регіональної політики.

На державному рівні утворюються координаційні структури, зокрема, Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Національна Рада з узгодження діяльності загальнодержавних, регіональних органів та місцевого самоврядування, Міжвідомча комісія з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України. Відповідно до Концепції державної регіональної політики, визначається центральний орган виконавчої влади, на який покладається відповідальність за проведення регіональної політики, підтримку місцевого самоврядування -- Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Запроваджується інститут Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи. З цілим рядом концептуальних, законотворчих ініціатив виступає Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України.

Ілюстрацію підтримки розвитку місцевого самоврядування на державному рівні доцільно доповнити коментарем окремих положень концептуальних та нормативно-правових документів з цих питань.

Найбільш повне відображення принципи європейської хартії місцевого самоврядування знаходять в Конституції 1996 року та в Законі про місцеве самоврядування 1997 року. Це стосується, зокрема, і фінансово-економічних засад самостійності територіальних громад. Проте, на жаль, вони не знайшли відповідної реалізації в законодавстві та практиці місцевого самоврядування. Воно досі не отримало своєї фінансово-економічної "конституції".

Бюджетний кодекс, який починає працювати в реальному обсязі лише з 2002 року, не вирішує всіх проблем дієвого регулювання міжбюджетних відносин, системи місцевих фінансів. 3 1998 року у Верховній Раді знаходяться на розгляді декілька варіантів проектів законів про право комунальної власності (прийняття якого прямо передбачено в базовому Законі про місцеве самоврядування), про місцеві податки і збори.

Не дуже вдалим виявилося співвідношення положень законів про місцеві державні адміністрації та про місцеве самоврядування, особливо в частині чіткого розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Та й сама розробка проекту чинного нині базового Закону показала протилежні підходи до законодавчого ствердження системи місцевого самоврядування. В ході роботи над проектом стикнулися системно-функціонально-цільовий (наближений до європейських зразків) і традиційно-галузевий (“прорадянський”) підходи. Перший -- виходив з того, що необхідно розробляти закон саме про місцеве самоврядування із визначенням статусу кожного елемента його системи, передусім, територіальної громади; що слід цілеспрямовано “розвести” функції, а потім вже повноваження органів місцевого самоврядування різних рівнів, а також їхні повноваження і повноваження відповідних місцевих державних адміністрацій щодо надання населенню адміністративних і громадських послуг; велика увага приділялася основам організаційної, правової, фінансово-майнової самостійності територіальних громад, впровадженню засад "статутного права". Другий підхід (про це вже йшлося вище) був традиційно спрямований не на територіальну громаду, як певну спільноту, мешканців самоврядних одиниць, а на органи та їх повноваження: виключні, власні, делеговані. Дві останні групи носять галузевий характер і не розмежовуються щодо надання відповідних послуг населенню по різних рівнях системи місцевого самоврядування, зокрема, в залежності від чисельності територіальних громад. Пріоритет отримав другий підхід. На практиці це породило чисельні колізії і прояви суб'єктивізму.

І так рік у рік: приймалися закони про місцеве самоврядування, вносились проекти нових актів, проте, в цьому процесі не було ані послідовності, ані комплексності, елементарного планування законодавчого забезпечення місцевого самоврядування. Зараз фахівці налічують більше 3-х тисяч нормативних актів, в яких згадується термін "місцеве самоврядування"; 700 законів пов'язані із сферою місцевого самоврядування. Мабуть, все це призвело до іде розробки та прийняття Муніципального кодексу України. І такий проект з'явився та внесений до парламенту. В той же час доцільно задуматись, а чи варто прискорювати прийняття Кодексу? І чи буде він повноцінним документом, без розробки та схвалення цілого ряду статутних, передусім, фінансово-економічних законів. Скоріше, можна вести мову про систематизацію законодавства та видання зводу законів, які пов'язані із регулюванням відносин у сфері місцевого самоврядування.

Цій проблематиці були присвячені громадські слухання "Проблеми становлення і розвитку законодавства про місцеве самоврядування в Україні: 10 років поступу". Була прийнята відповідна резолюція, в якій відзначались: незавершеність законодавчого забезпечення реальної фінансово-економічної самостійності територіальних громад; некомплексність підходів до визначення предмета законодавчого регулювання щодо місцевого самоврядування і до концепцій розвитку законодавства в цілому; відсутність судових і правових механізмів забезпечення дотримання законодавства всіма учасниками процесу управління на місцях; нерозвинутість інституційної підтримки впровадження законодавчих інновацій; відсутність правового забезпечення проведення державно-правових експериментів щодо запровадження нових форм організації місцевого самоврядування. Було визнано за необхідне підготувати Концепцію законодавчого забезпечення місцевого самоврядування, а також відповідну комплексну програму законотворення у цій сфері.

Серед нормативно-правових документів концептуального характеру, що безпосередньо стосуються розвитку місцевого самоврядування, слід визначити згадані Укази Президента України щодо затвердження Концепції адміністративної реформи, Концепції державної регіональної політики, Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування. Зараз йдеться про впровадження вказаних документів в практику місцевого самоврядування із залученням сучасного управлінського інструментарію, економічних, політико-правових та інших механізмів, інституційних компонентів.

Варто звернутись до вектора 10-річного досвіду місцевого самоврядування, який характеризує його саморозвиток. Досі переважно йшлося про державні чинники створення системи місцевого самоврядування. Однак держава не в змозі нав'язати дієве місцеве самоврядування згори. Вона здатна створити умови (політичні, законодавчі, економічні) для його становлення і підтримки. Протягом 10 років місцеве самоврядування в Україні, не зважаючи на всі складнощі, нарощувало свій потенціал знизу, через розгортання широкого муніципального руху. І хоча терміну "муніципальний" національне законодавство не визнає, він реально існує на практиці.

Становлення муніципального руху співпадає із розвитком місцевого самоврядування. Спочатку відбувається формування інституційних, інтелектуальних, інформаційних його складових. Далі йде нарощення його потенціалу через розвиток елементної бази системи місцевого самоврядування, проведення проблемно-ділових комунікативних заходів, оформлення муніципальної еліти та перші спроби її об'єднання, вивчення та використання зарубіжного досвіду. Тепер настає інноваційний етап розвитку муніципального руху, пов'язаний із розробкою сучасних концептуальних підходів щодо здійснення адміністративної реформи, регіональної політики, трансформацій адміністративно-територіального устрою, підключення до процесів муніципального розвитку міжнародних інституцій тощо.

Питання становлення муніципального руху пов'язані з розв'язанням проблем здійснення муніципальної реформи. Вона була проголошена Президентом України у 1997 році.

Сама муніципальна реформа, що була ініційована згори, почала здійснюватись де-факто знизу. Вона знайшла свій прояв у кращих практиках місцевого самоврядування щодо розвитку різних сфер комунального господарства, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення населення, охорони довкілля і т.ін. Проблематика муніципальної реформи стала предметом обговорення на численних семінарах, конференціях, згаданих всеукраїнських, міжрегіональних, муніципальних слуханнях. Під час проведення останніх йшла активна робота щодо розробки, апробації та реалізації конкретних муніципальних проектів, в тому числі таких, як створення всеукраїнських громадських організацій та об'єднань: Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України, Всеукраїнського об'єднання місцевого і регіонального розвитку “Міжрегіональний союз”, Української муніципальної академії, Українського муніципального клубу тощо.

Аналіз поглядів на сучасний стан Українського муніципального руху (УМР) дозволяє зробити принаймні два висновки.

Перше. Попри всі критичні ставлення, українська муніципальна спільнота є самодостатньою, впливовою і досить енергійною в плані лобіювання своїх інтересів. Прикладами цього є діяльність неурядових громадських організацій, які можна віднести до елементів УМР. Це -- провідні асоціації та об'єднання, що опікуються питаннями місцевого і регіонального розвитку. Серед них Асоціація міст України, Спілка лідерів місцевих та регіональних влад України, Українська асоціація місцевих і регіональних влад, Асоціація сільських, селищних та міських рад України, Асоціація демократичного розвитку та самоврядування України, регіональні асоціації, об'єднання -- “Міжрегіональний союз”, Асоціація споживачів послуг природних монополій “Антимонопольний союз”, Інститут місцевої демократії, Товариство науковців по сприянню муніципальній реформі та багато інших. Всі вони продукують нові іде, розробляють і здійснюють ефективні муніципальні проекти, виступають агентами у владних структурах. Взяти хоча б діяльність Асоціації міст, Спілки лідерів, “Міжрегіонального союзу”

Щодо розробки Концепції державної регіональної політики, прийняття Бюджетного кодексу, Указу Президента України “Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні”, або -- розробки нової редакції Закону про місцеве самоврядування. Це -- досить продуктивна робота.

Друге. Деякі фахівці стверджують тезу про “одержавлення” УМР. Уявляється, що вона не є перспективною, а, скоріше, сумнівною. Можна “одержавити”, “прив'язати” до держави структури місцевої публічної влади. З впливовими громадськими інституціями зробити це важко, хіба що за умов автократії. Тому, ця теза видасться відголосом патерналістської психології, яка все, в тому числі і негаразди в УМР, відносить до відповідальності держави.

Впливовим чинником розвитку місцевого самоврядування, УМР стала міжнародна допомога, яка здійснюється по лінії численних міжнародних організацій, інституцій та окремих країн. Зокрема, відповідні програми у сфері місцевого самоврядування здійснюють: Програма Європейського Союзу ТАСИС (ТАСІS), Українсько-Європейський консультативний центр (UЕРLАС), Агентство США з міжнародного розвитку (USАID), Всесвітній Банк, Міжнародний фонд “Відродження” із програмою відкритого суспільства (Будапешт, Угорщина) "Ініціативи в сфері місцевого самоврядування та надання громадських послуг", Міжнародний центр перспективних досліджень, Фонд Чарльза Стюарта Мотта, Фонд “Ноу-Хау”, Фонд ім. Ф. Еберта, Польський фонд Ноу-Хау, Інститут Схід-Захід, Програма “Партнерство громад” фундації “Україна -- США”, Британський проект LАRGIS -- “Посилення інституціональної спроможності місцевих та регіональних органів влади”, Канадсько-Український законодавчий і міжурядовий проект “Інституційні, бюджетні і інвестиційні механізми забезпечення розвитку регіонів і місцевих територіальних громад в Україні”.

Підтримуючи зв'язок з цими установами, організаціями, програмами, проектами, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України з 1995 року здійснює двостороннє співробітництво із Шведською Асоціацією місцевих влад (SАLА), за підтримкою Шведського агентства з міжнародного розвитку (Sidа). Результатом співробітництва стали виконання загального інформаційно-просвітницького та спеціального “пілотного” проекту розвитку місцевого самоврядування в Ірпінському регіоні (Київська область), який був підтриманий двома Указами Президента України (1997, 1998 рр.), що заклали основу для розробки проекту та прийняття у 2001 році Закону України “Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області”. Ірпінський регіон є типовим щодо необхідності розв'язання проблем розвитку місцевого самоврядування: складна соціально-економічна ситуація, невирішеність питань адміністративно-територіального поділу, меж населених пунктів, земельних проблем, генеральної схеми територій, комунальної власності, міжбюджетних відносин, оптимального розподілу повноважень, створення ефективної системи управління тощо. Перший в Україні державно-правовий експеримент у сфері місцевого самоврядування дозволить накопичити позитивний і негативний досвід вирішення зазначених питань і відповідним чином транслювати здобутки експерименту. Шведський Уряд продовжує надавати фінансову підтримку здійсненню цього “пілотного” проекту.

Вступивши до Ради Європи, Україна взяла на себе зобов'язання розвивати місцеву демократію. У 1997 році без застережень була ратифікована Європейська хартія місцевого самоврядування та почав здійснюватись з боку Конгресу місцевих і регіональних влад Європи (КМРВЄ) моніторинг за дотриманням проложеної Хартії. Тоді ж була сформована, відповідно до Указу Президента України, офіційна делегація України в КМРВЄ, діяльність якої забезпечує Фонд.

В плані моніторингу Україну неодноразово відвідували керівники КМРВЄ та доповідачі КМРВЄ по Україні. У 1998 році на сесії КМРВЄ були прийняті критичні для України Резолюція № 48 та Рекомендація № 68. В цих документах відзначався дефіцит законодавства щодо місцевого самоврядування; наявність конфліктних ситуацій навколо місцевої виборчої кампанії 1998 року; фінансово-економічні проблеми; невідповідність Хартії організації структур місцевого самоврядування регіонального рівня.

За результатами цих двох документів були видані спеціальне доручення Президента України, Прем'єр-міністра України, прийнята Постанова Верховної Ради України. В подальшому моніторинг був продовжений. Україну декілька разів відвідували делегації доповідачів КМРВЄ. Українська делегація активно працювала в Конгресі. Львівський міський голова В. Куйбіда, який очолював делегацію, був обраний Віце-президентом Палати місцевих влад та Конгресу.

Останні візити доповідачів КМРВЄ у 2001 році пройшли під критичною нотою. Зокрема, вони відзначали наступне:

1) дефіцит законодавства щодо місцевого самоврядування, особливо в частині чіткого розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; великої кількості так званих делегованих повноважень, що позбавляє суб'єкти місцевого самоврядування організаційно-правової самостійності; недосконалого статусу органів місцевого самоврядування регіонального рівня; невизначеності правових фінансово-економічних основ місцевого самоврядування тощо;

2) брак “політичної волі” щодо здійснення адміністративної реформи на місцевому і регіональному рівнях на засадах децентралізації державного управління, деконцентрації владних повноважень, субсидіарності, консолідації ресурсного забезпечення і стратегічного планування розвитку територіальних громад;

3) відсутність прозорих процедур розв'язання так званих компетенційних спорів і конфліктних ситуацій на місцевому і регіональному рівнях, в першу чергу, у судовому порядку;

4) невиконання і неімплементованість в повному обсязі у національне законодавство положень Європейської хартії місцевого самоврядування; необізнаність з її змістом представників місцевого самоврядування; державних службовців, населення.

У листопаді 2001 року на засіданні Постійного Комітету Конгресу, в цілому на VIII міні-сесії КМРВЄ, були затверджені чергові Рекомендація та Резолюція щодо стану місцевої та регіональної демократії в Україні.

Отже, європейський вибір України допомагає у розв'язанні проблем розвитку місцевого самоврядування.

Короткий опис досягнень і труднощів у становленні місцевого самоврядування дозволяє перейти до висвітлення перспектив розвитку місцевої демократії в Україні.

2. Інноваційні підходи до процесів місцевого і регіонального розвитку

місцеве самоврядування муніципальна регіональна політика

Численні публічні дискусії щодо розв'язання проблем місцевого самоврядування, місцевого і регіонального розвитку призвели до висновків про необхідність гармонізації інтересів суб'єктів місцевого і регіонального розвитку; розробки та реалізації механізмів партнерства. Результатом таких дискусій було, зокрема, створення громадських об'єднань: “Спілки лідерів місцевих та регіональних влад України”, а також Всеукраїнського об'єднання місцевого і регіонального розвитку "Міжнародний союз".

Під час розробки концептуальних документів, зокрема, Концепції адміністративної реформи, державної регіональної політики, використовуючи зарубіжний досвід, почав кристалізовуватись сучасний європейський погляд щодо перспектив місцевого і регіонального розвитку: “не місцеве самоврядування само по собі”, а разом з регіоном, державою. Саме такий погляд, таке розуміння процесів, що відбуваються у системі територіальної організації влади, привело до створення міжтериторіальних неурядових інституцій.

Нарешті настав час для втілення загальновизнаних демократичних принципів: децентралізації державного управління, деконцентрації повноважень органів виконавчої влади, субсидіарності. Прийшло розуміння, що принципи управління, сформульовані у минулому тисячоріччі Файолем, вже не спрацьовують.

Дослідження, проведені в Україні, в рамках здійснення адміністративної реформи показали вади залишків "радянської" системи державного управління: владні повноваження є надзвичайно розмитими і не стримуються ані консультаціями з громадськістю, ані жодними іншими процедурами попередньої оцінки рішень; система державного управління перевантажена дублюванням повноважень; хоча повноваження і дублюються, існує дуже мало джерел вироблення альтернативних варіантів політики; існує надзвичайно потужний формальний апарат контролю за діяльністю органів державного управління, хоча реально ніхто не несе відповідальності за якість рекомендацій щодо розробки напрямів політики та надання послуг.

Подолання цих вад пов'язано із новою парадигмою місцевого і регіонального розвитку. Вона має свої еволюційні, юридичні, інституційні, інструментальні компоненти. Позитивний досвід перетворень у Польщі свідчить про необхідність комплексного підходу до вирішення питань місцевого і регіонального розвитку. Реформування має відбуватись знизу, із створення самодостатньої територіальної спільноти (у Польщі -- гміни) -- територіальної громади, оптимальної з точки зору забезпечення відповідними фінансовими, економічними, кадровими та іншими ресурсами. Паралельно і послідовно слід іти шляхом трансформації адміністративно-територіального устрою, зокрема, запровадження принципу “повсюдності” місцевого самоврядування, проведення реформацій у системах пенсійного забезпечення, охорони здоров'я, освіти.

Адміністративно-територіальна реформа дуже складна, багатоаспектна проблема, яка потребує ретельного аналізу і дослідження. Архаїзм "партійно-радянської" системи існуючого устрою не викликає сумнівів. Проте, для того, щоб його раціоналізувати і влаштувати до потреб України, громадян, необхідно провести концептуальне вивчення демографічних, соціально-економічних, кадастрових та інших проблем. При цьому марно сподіватися на те, що прийняття Закону (який вже довгий час “блукає” у парламенті) "Про адміністративно-територіальний устрій України" вирішить всі проблеми, тому що їх розв'язання лише адміністративно-правовими засобами не є, і не може бути оптимальним результатом.

Доцільно прислухатись до фахівців з регіональної проблематики: “3 огляду на оптимальність для розмірів України триступеневого адміністративного поділу, стратегічним напрямком її вдосконалення може бути не докорінна зміна сучасної адміністративної системи, а окремі структурні зміни в межах існуючої ієрархії, які б поліпшили її функціональні можливості, що особливо стосується середньої, нижчої за обласну, та базової ланки”.

Новий, інноваційний етап місцевого і регіонального розвитку став предметом обговорення на VI-х і VII-х всеукраїнських муніципальних слуханнях, в ході яких було висунуте і обговорене цілий ряд проектів та програм, що стали в ряд практичної реалізації. Серед них: Концепція програми сприяння місцевому і регіональному розвитку та зміцненню засад місцевого самоврядування в Україні, проект “Місцеве самоврядування в Україні -- 10 років розвитку”, тощо.

На цих заходах йшла мова про інституційні та інструментальні механізми місцевого і регіонального розвитку, т.зв. кращі практики місцевого самоврядування. Серед них: стратегічне планування розвитку територіальних громад, міжсекторне співробітництво (місцева влада, НПО, бізнес), контрактні форми взаємодії місцевого самоврядування з державою, агентства регіонального розвитку і т.ін.

На VII-х муніципальних слуханнях, які проходили у вересні 2001 року у Бердянську, розглядались концептуальні засади національної програми місцевого та регіонального розвитку. В цьому документі визначені цілі, принципи програми та й складові: реформування низового рівня системи адміністративно-територіального устрою України; створення правових та організаційних умов для формування самодостатніх територіальних громад; реформування системи місцевого самоврядування; чіткий розподіл сфер компетенції та повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади; визначення статусу та режиму комунальної власності; подальше вдосконалення бюджетної системи та міжбюджетних відносин; зміцнення правових гарантій прав територіальних громад, органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Одним із кроків щодо утвердження державних гарантій місцевого самоврядування стало ухвалення вже згаданого Указу Президента України “Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні” від 30 серпня 2001 року і затвердження Програми щодо такої підтримки. В Указі та Програмі можна знайти відповіді на питання комплексного законодавчого забезпечення місцевого самоврядування, зміцнення його фінансово-економічних основ, наукового, кадрового, інформаційного супроводження тощо.

Важливою темою інноваційного етапу місцевого і регіонального розвитку є його ресурсне забезпечення. Ця тема обговорювалась на всеукраїнському семінарі, який відбувся в Києві 10 листопада 2001 року. На семінар, де виступали провідні українські та зарубіжні експерти, були винесені питання: фінансові та інвестиційні ресурси місцевого і регіонального розвитку; матеріальні та нематеріальні активи як ресурс місцевого та регіонального розвитку; правові, політичні, інституційні компоненти стратегічного планування місцевого та регіонального розвитку. Учасники семінару обговорили і в основному схвалили проект Програми сприяння ресурсному забезпеченню місцевого та регіонального розвитку, а також прийняли відповідну резолюцію. Планується, що ця тема знайде своє продовження і буде обговорюватись на регіональному рівні. Метою семінару було визначення джерел та пошук механізмів використання основних та додаткових ресурсів місцевого і регіонального розвитку. Серед інших розглядалися такі проблеми ресурсного забезпечення:

-- фінансово-економічні та інвестиційні ресурси місцевого та регіонального розвитку;

-- проблеми та перспективи використання об'єктів державної, комунальної, приватної власності в інтересах місцевого і регіонального розвитку;

-- політико-правові ресурси формування засад місцевого і регіонального розвитку (проблематика організації та проведення місцевих виборів);

-- інституційна підтримка місцевого і регіонального розвитку; кооперація ресурсів;

-- інформаційне та інтелектуальне забезпечення місцевого і регіонального розвитку;

-- кадрові ресурси місцевого і регіонального розвитку;

-- стратегічне планування як інструмент ефективності залучення ресурсів розвитку;

-- імідж та репутація суб'єктів місцевого і регіонального розвитку як компонент політики розвитку;

-- міжсекторне співробітництво як інструмент ресурсного забезпечення місцевого і регіонального розвитку;

-- міжнародна технічна допомога та кооперація щодо розв'язання проблем місцевого і регіонального розвитку.

Ще однією перспективною розробкою є напрацювання нової редакції Закону про місцеве самоврядування. Роботу над проектом координувала Спілка лідерів місцевих та регіональних влад України і він вже внесений на розгляд Верховної Ради України. Проект є інноваційним щодо визначення статусу територіальних громад, принципів їх можливого об'єднання, розмежування повноважень і відповідальності за надання відповідних послуг населенню, вдосконалення системи місцевого врядування, збалансування власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування тощо. Можна сподіватись, що цей документ буде важливим чинником подальшої демократизації суспільства, впровадження на місцевий рівень принципів адміністративної реформи.

Аналіз процесів, що відбуваються на центральному, регіональному та місцевому рівнях організації влади дозволяє зробити деякі висновки щодо характерних рис нового етапу місцевого і регіонального розвитку.

З точки зору здійснення адмінреформи, державної регіональної політики на рівні центральних органів державної влади вони полягають:

1) у зміні стереотипів до державного управління: від суперцентралізованої системи т.зв. “ручного” управління до переходу на методи регуляторної політики;

2) у децентралізації державного управління на регіональний рівень і деконцентрації владних повноважень з передачею на місцевий і регіональний рівні відповідних фінансових ресурсів, реалізації принципу субсидіарності;

3) у переході на стратегічне планування регіонального розвитку шляхом розробок, впровадження та підтримки програм регіонального розвитку, зокрема, розробки та реалізації Національної програми місцевого і регіонального розвитку, а також програм проведення стимулюючої регіональної інвестиційної політики;

4) у підтримці інституційних форм місцевого і регіонального розвитку, таких як агентства регіонального розвитку;

5) у створенні сприятливого для місцевого і регіонального розвитку законодавчого клімату, впровадження ринкової ідеології на основі нових Податкового, Земельного, Цивільного, Господарського кодексів;

6) у здійсненні реформи адміністративно-територіального устрою, а також вдосконалення адміністративного законодавства (прийняття адміністративного кодексу, кодексу про адміністративні процедури) та системи адміністративної юстиції.

На регіональному і місцевому рівнях ці риси, зокрема, проявляються:

1) у створенні механізмів партнерських відносин між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

2) у функціональному розподілі сфер відповідальності між регіональним, субрегіональним та місцевим рівнями публічної влади за надання населенню відповідних адміністративних та громадських послуг;

3) у стратегічному плануванні розвитку територій та територіальних громад;

4) у проведенні аудиту та створенні системи ресурсного забезпечення місцевого і регіонального розвитку;

5) у налагодженні міжсекторного співробітництва по лінії: місцева влада, неурядові, громадські організації, політичні партії, наукові установи, підприємницькі, бізнесові структури;

6) у розробці та впровадженні інноваційних програм місцевого і регіонального розвитку;

7) у використанні нових інформаційних технологій щодо місцевого врядування, прозорих процедур прийняття і виконання управлінських рішень;

8) у широкому залученні населення, громадськості до вирішення питань місцевого значення.

Після закінчення парламентських та місцевих виборів інноваційні тенденції у процесах місцевого і регіонального розвитку слід закріпити і розвинути у законодавчій роботі парламенту, через нові технології управлінської діяльності органів місцевого самоврядування. До влади прийдуть нові політики, нові фахівці. Головне -- зберегти “інституційну пам'ять” перетворень, не втратити позитивні здобутки на шляху місцевого і регіонального розвитку, розбудувати сучасну і дієву систему місцевого самоврядування.

Размещено на Allbest.ru