Основні функції, принципи та джерела авторського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні функції, принципи та джерела авторського права

План

Вступ

1. Поняття авторського права

2. Функції авторського права

3. Принципи авторського права

4. Джерела авторського права

Заключення

Література

Вступ

В Україні створюється національна система охорони авторського права і суміжних прав. Створюється не на порожньому місці. Історія захисту прав авторів на території України нараховує понад сто років. Пов'язана вона з активною суспільною, добродійною діяльністю видатних діячів національної культури, передусім літератури, музичного мистецтва, театру.

Як засвідчує світовий досвід, виважена й послідовна політика в галузі авторського права є важливим чинником успішного розвитку держави. Без неї немислимі ані подолання кризових явищ, ані завоювання висот в економічному, соціальному прогресі.

З утворенням України як самостійної держави і орієнтацією її на розвиток ринкових відносин став відчуватися недостатній рівень охорони в Україні прав авторів. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем. Система охорони авторського права може ефективно працювати за наявності нормативно-правової бази в цій сфері та відповідної структури.

Авторське право -- один з інститутів цивільного права, який регулює майнові та особисті немайнові відношення, пов'язані із створенням та використанням творів літератури, науки та мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право розв'язує конкретні завдання, які містять в себе всесвітню охорону власних та майнових прав та законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для творів, що були створені, а також умови для створення нових наукових та мистецьких творів. Своїми напрямками на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближується з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності.

Становлення в Україні національної системи охорони авторського права можна розглядати як загальнонаціональне, загальнодержавне завдання. Впровадження виключно цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності, приборкання найбільш поширених, цинічних форм "піратства", витіснення з внутрішнього ринку низькопробної продукції, запобігання недобросовісної конкуренції, входження у європейський і світовий інтелектуальний простір може бути досягнуто лише при постійній і неослабній увазі з боку держави до проблем авторського права, спільних, зацікавлених дій усіх гілок влади, при активній підтримці широкої громадськості.

Сферою авторського права є права творчих робітників, результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності й довести його результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство в сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу і, перш за все, йдеться про ті з них, які так або інакше є пов'язаними із засобами масової інформації, друком, радіо- і телемовленням, кінематографом, електронними інформаційним системами.

Сферою авторського права є права творчих робітників, результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності й довести його результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство в сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу і, перш за все, йдеться про ті з них, які так або інакше є пов'язаними із засобами масової інформації, друком, радіо- і телемовленням, кінематографом, електронними інформаційним системами.

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, є невичерпними за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В цих відносинах беруть участь з одного боку - автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з іншого - організації, які зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису та інші.

Відповідно, законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об'єктів суміжних прав, виконавців, виробників фонограм радіо-, телемовних компаній.

Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування -- 23 лютого 1994 року -- Закон України "Про авторське право і суміжні права" став узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжнародних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, так і нових видів інтелектуальної власності -- наприклад, комп'ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки бездоговірного використання творів.

Нова редакція Закону України "Про Авторське право і суміжні права", Прийнята Верховною Радою 2 листопада 2000 року, є подальшим кроком на шляху впровадження до національного законодавства європейських і світових норм і стандартів.

Нині в Україні активно формується система національного законодавства в цій важливій сфері інтелектуальної власності.

1. Поняття авторського права

Авторське право, зазвичай, тлумачиться як надане законом виключне право автора твору об'явити себе творцем твору, відтворювати його, розповсюджувати чи доводити його до відома публіки будь якими способами та засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твори визначеним способом.

В англійській мові існує термін "копірайт" (буквально - право на виготовлення копій), який означає дії, які у відношенні літературних та інших художніх творів може бути втілено тільки самим автором або за його дозволом. Йдеться про виготовлення екземплярів літературного або іншого творів (наприклад, книги, картини, скульптури або кінофільми). Але в законодавстві більшості країн, у тому числі й в Україні, використовують словосполучення "авторське право". В основу цього терміну покладено факт надання автором певних повноважень стосовно його твору. Інші права (наприклад, право на виготовлення екземплярів, можуть надаватись третім особам, які отримали на це ліцензію від автора).

Авторське право охороняє не окремий текст твору та не його форму, а твір в цілому, як єдність форми та змісту. Однак тут потрібно сказати, що охорона твору, передусім пов'язана з його формою, яка надає можливість відокремити його зовнішніми ознаками, а зміст охороняється остільки, оскільки він виражений в певній формі.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мистецтва, виражений у будь-який об'єктивній формі. Стаття 5 Закону України "Про авторське право і суміжні права" дає перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо), письмові (літературні, наукові тощо), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва, комп'ютерні програми тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей, але він значно розширив коло об'єктів, що охороняються авторським правом, надавши, зокрема, правову охорону так званим суміжним правам, до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарської машинці чужого твору або навіть його літературна обробка -- редагування, коректура тощо).

Закон не визначає, на яку сторону твору -- зміст чи форму -- повинне бути спрямована творчість. Так, у творах мистецтва творчість найчастіше зосереджуються не на змісті, а на формі вираження ідеї, тобто отут вирішальним елементом є не стільки те, що робить автор, скільки те, як він це робить. У творах науки, навпаки, творчість найчастіше стосується змісту, а не форми, оскільки такі твори повинні робити не емоційний, а раціональний вплив.

Тому творчий елемент може відноситися як до змісту твору, так і до форми, чи одночасно і до форми, і до змісту. Тому стають зрозумілими положення законодавства, що до об'єктів авторського права відносять драматичні твори чи сценарії, перероблені з розказаних творів, чи навпаки, а також сценарії, написані на основі драматичних творів. Як видно, тут творчий елемент відноситься до форми, а зміст залишається відносно незмінним.

Другим критерієм об'єкта авторського права є зовнішня (об'єктивна) форма вираження твору. У процесі творчості твір, що має матеріальний характер, виникає спочатку в представленні автора, тобто значно раніш, ніж його зовнішнє вираження.

Однак без зовнішньої форми існування, самостійно від автора, твір не може вважатися об'єктивно існуючим, а, отже, і підметом охороні.

Третім критерієм охороноздатності твору є його відтворення. Який би ні була зовнішня форма твору, вона при всіх обставинах повинна забезпечувати можливість відтворювати твір незалежно від участі в процесі автора. Тільки при дотриманні цієї умови твір може стати надбанням суспільства і заслуговує правової охорони. Відтворення може здійснюватися за допомогою видання, публічного виконання, репродукування.

Охороні підлягають форми вираження ідеї автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор публікує у вигляді журнальної статті коротке викладення своїх ідей про те, як зробити якийсь прилад, ніхто не може заборонити третій особі використати ці ідеї для створення такого приладу, однак авторське право захищає автора від відтворення екземплярів його статті без його дозволу. Що ж стосується самого винахідника, то на нього не розповсюджується охорона у відповідності з авторським правом, але його право може бути захищене на інших підставах (право промислової власності). Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом, а твори виражені в об'єктивній формі слід відрізняти від матеріальної форми. У деяких країнах, в основному англо-американської правової системи, саме матеріальна фіксація твору (лист, друк, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура або архітектура, живопис, відтворення у графічній формі тощо) є передумовою надання правової охорони, що пояснюється міркуваннями про використання такої форми як засобу доведення у випадку виникнення судового спору.

Можливість визначення матеріальної форми як обов'язкової передумови охорони творів передбачає п. 2 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Але в країнах континентальної правової системи, до яких належить і Україна, такої вимоги немає, натомість, висувається вимога об'єктивності форми. Причому ця вимога розглядається як абсолютно необхідна для охорони твору засобами авторського права, оскільки безпосереднім об'єктом охорони є сама форма твору, а не його зміст. В юриспруденції, як правило, розглядаються два критерії для визначення об'єктивно визначеної форми: критерій відтворюваності та критерій сприйняття органами чуття людини.

Авторське право розповсюджується на твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

комп'ютерні програми;

бази даних;

музичні твори із текстом і без тексту;

драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

аудіовізуальні твори;

твори образотворчого мистецтва;

твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

фотографічні твори, у тому числі твори виконані способами, подібними до фотографії;

твори ужиткового мистецтва, у тому числі, твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

похідні твори;

збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складні твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів.

Причому цей перелік не є вичерпним. Безумовно, таке положення слід оцінювати як позитивний і важливий фактор, оскільки науково-технічний прогрес постійно додає нові види творів, а оперативно вносити їх до переліку охоронюваних творів не завжди можливо. Наприклад, лише протягом двох останніх десятиліть до законодавчих охоронюваних переліків творів майже всіх країн світу потрапили комп'ютерні програми і бази даних, хоча досить широкого розповсюдження ці об'єкти набули ще у 60-х роках ХХ століття.

Згідно з цим Законом підлягають охороні як обнародувані, так і необнародувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від їх призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

Твір може бути виражений у будь-який об'єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) -- ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який у свідомості автора уже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права. Об'єктами авторського права визнаються не тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.

До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів із текстом і без тексту (інструментальні -- симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси тощо, а також музикально-драматичні -- опери, оперети, балети тощо). Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктами авторського права стають зі моменту першого опублікування. До цієї групи варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.

Самостійними об'єктами авторського права є переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори, і без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на яких вони засновані.

Закон про авторське право значно розширив коло об'єктів охорони. Так, зокрема, нині охороняються не просто твори архітектури, а й містобудування, садово-паркового мистецтва, програм ЕОМ усіх видів, включаючи прикладні програми і операційні системи, та інші твори.

Авторське право визнається за будь-яким твором незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначались автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору може бути виражений у тій чи іншої формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну форму -- науково-літературну або іншу -- карти (географічні, геологічні), пластику, креслення, ескізи, пластичні твори (моделі, макети тощо). Ще різноманітнішими є форми художніх творів -- література, музика, живопис, архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танці).

Сучасний рівень науки і техніки дає можливість створювати твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно-, теле- і відеофільми, слайдофільми та інші відео- і радіотвори (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права у складному творі можуть бути й окремі складові частини -- сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, яка увійшла складовою частиною до складного твору (ст. 21 Закону України "Про авторські і суміжні права").

Твір як об'єкт авторського права втіленій у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) не завжди співпадає з правом власності на річ, в якій втілено цей твір. Тому не слід підміняти твір як об'єкт авторського права рукописом, картиною, примірником книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування, але не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника його авторських прав (ст. 10 Закону України "Про авторські і суміжні права").

У зв'язку з тим, що об'єкт авторського права нематеріальний, а його форма носить найчастіше матеріальний характер, виникає проблема співвідношення авторських прав на твір і права власності на річ, що є його носієм.

Можливу колізію між цими правами вирішує ст. 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права", що вказує, що авторське право і право власності -- це два самостійних права, котрі автоматично не випливають один за іншим. Відчуження матеріального об'єкта, у якому виражений твір, не означає відчуження авторських прав і навпаки.

Твір стає об'єктом авторського права в силу самого факту появи на світло без яких-небудь формальностей (реєстрація твору). У ст. 9 Закону України "Про авторське право і суміжні права" закріплені два способи оповіщення про свої авторські права. Перший полягає у використанні знака охорони авторського права, що міститься на кожнім екземплярі твору і складається: зі знака © і імені (найменування) власника авторського права, і року першого опублікування.

Другий спосіб складається в реєстрації твору в Державному агентстві по охороні авторських прав. Для цього автор подає заяву про реєстрацію, на підставі якого одержує сертифікат про авторські права. В інших випадках закон дає вказівку про форму вираження твору чи його оформлення, що є необхідною умовою поширення на нього авторського права.

Наприклад, драматичні, музично-драматичні твори, хореографічні твори, пантоміми являють собою об'єкт авторського права, якщо незалежно від постановки в натурі є окремі від них указівки про постановку, що убрані в самостійну об'єктивну форму (письмову чи іншу).

В інших випадках форма об'єктивного вираження твору чи його оформлення може визначатися тільки характером твору, але не нормативними актами. Звідси випливає, що авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва незалежно від форми.

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції. Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду -- без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.

За цим Законом охорона не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Твір, як результат творчої діяльності стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражається в якійсь об'єктивній формі, що безпосередньо пов'язується із можливістю його відтворення. Твір має існувати у формі, яка відокремилась від особистості автора і набула самостійного існування. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не потрібна завершеність праці. Закон рівною мірою охороняє як завершений, так і не завершений твір (а саме, ескізи, плани та їх проміжні результати, що використані авторами при створенні творів).

Для виникнення та втілення авторського права не є потрібною реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання будь-яких інших формальностей. Водночас, слід зазначити, що у друкованих виданнях може проставлятись знак охорони авторського права, який складається із трьох елементів: латинська літера С у колі; ім'я (найменування) власника виключних авторським прав; рік першого опублікування твору. Правовою охороною у рівній мірі будуть користуватись як твори, на яких стоїть знак охорони, так і твори без такого знаку. Основною метою використання даного знаку є інформування третіх осіб про те, що цей твір знаходиться під охороною. Таким чином, спрощується процес доведення вини порушника, якщо подібне порушення сталось. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація проводиться виключно за бажанням особи, яка має право на твір. Ця реєстрація може відігравати значну роль у вирішенні спору про авторство на твір або його незаконне використання.

Авторське право, в об'єктивному розумінні -- це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури, мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупністю прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Завдання авторського права -- створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства.

Отже, авторське право -- один з інститутів цивільного права, який регулює майнові та особисті немайнові відношення, пов'язані із створенням та використанням творів літератури, науки та мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право розв'язує конкретні завдання, які містять в себе всесвітню охорону власних та майнових прав та законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для творів, що були створені, а також умови для створення нових наукових та мистецьких творів. Своїми напрямками на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближується з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору -- дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після обнародування підкоряється певним правилам. Автор, який володіє правами на свій твір, і твір або його правовласник користуються правовим захистом. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

2. Функції авторського права

Основне завдання авторського права -- це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є на дання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролюваті використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Отак, на відміну від права власності на матеріальний об'єкт, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на матеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до прав власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який чимале зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням.

В основному завдяки творчості авторів, створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з метою доведення до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, дають можливість авторам повністю при святити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

3. Принципи авторського права

Принципи права -- об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

Авторське право є галузевим інститутом цивільного права, але принципи правового регулювання авторських відносин є специфічними. Так, З.В. Сальникова визначає принципи авторського права як:

Принцип свободи творчості. Він полягає в тому, що ст. 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. За цим принципом автору надається право самостійно обирати тему твору, жанр, мету твору, використовувати твір будь-яким способом.

Принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства означає, що суспільство повинно задовольняти інтереси автора у достойній винагороді його творчості, а автор зобов'язується не використовувати свої твори на шкоду суспільству. Авторське законодавства передбачає цією метою випадки вільного використання творів без згоди автора та без виплати винагороди.

Принцип матеріальної та моральної заінтересованості полягає в тому, що автори літературних та художніх творів нагороджуються різними преміями, і їм присвоюються почесні звання, що стимулює створення творів.

Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів полягає в тому, що норми авторського права охороняють права і законні інтереси авторів та забезпечують захист порушених авторських прав [7, С.428].

Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів визначає три принципи:

Принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці Союзу, повинні отримувати в інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яка надається в цих країнах своїм громадянам;

Принцип автоматичної охорони полягає в тому, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов, реєстрації тощо;

Принцип незалежності охорони означає що охорона надається в країнах-учасницях Союзу незалежно від наявності охорони в країні походження твору [24].

Основоположним принципом авторського права є охорона творів внаслідок їх створення.

Принципи авторського права східні із принципами однойменного цивільно-правового інституту, в якому існують і конкретизуються як загальноцивільні, міжгалузеві, так і специфічні принципи тільки його інституту.

До принципів авторського права відносяться ті, що і стали основою зараз діючого закону:

1. Принцип свободи творчості. Він дозволяє автору вибирати цікавлячу його тему, метод створення, форму майбутнього твору, а також використовувати твір будь-якими дозволеними законом способами. Конституція гарантує свободу літературної, наукової і технічної творчості.

2. Принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства. Цей принцип відображений в нормах діючого законодавства, що допускають використання твору автора для задоволення особистих і суспільних інтересів. Закон України "Про авторські та суміжні права" передбачає можливість використання твору, без згоди автора і сплати йому авторської винагороди, для створення нового, творчо самостійного твору. Однак необхідно вказувати ім'я автора, джерело запозичення.

3. Принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання творів. На практиці існують різні форми морального заохочення: присудження почесних звань, перевидання творів, що здобули визнання народу. Моральним і матеріальним заохоченням є присудження авторам творів науки, літератури і мистецтва різних державних і іменних премій. Встановлення авторської винагороди у виді гнучких ставок за різного роду творів також є способом матеріального стимулювання.

4. Принцип всілякої охорони прав і законних інтересів авторів. Він відображений не тільки в нормах права, що встановлюють права й обов'язки учасників авторських правовідносин, закріплюють гарантії реалізації суб'єктивних прав, визначають компетенцію державних органів, але й у нормах, що забезпечують захист порушених авторських прав.

4. Джерела авторського права

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких, перш за все, належать конституційні законодавчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" в ст. 13 проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. Стаття 41 цього Закону встановлює, що об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва.

Серед джерел авторського права передусім варто назвати Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., постанови Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 року та "Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва" від 18 липня 1995 року.

Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав істотне значення має судова практика з розгляду справ, що виникають із порушенням авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює і аналізує таку практику, робить відповідні висновки і дає керівні вказівки судам.

Таким чином, джерела авторського права - це нормативні акти, передусім конституційні та законодавчі, які визначають основні засади авторського права.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів, яка неодноразово доповнювалась і змінювалась; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право; Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, та організацій мовлення; Угода про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності по авторському праву; Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Угода про торгівельні аспекти прав на інтелектуальну власність.

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

Авторське право України становить не розрізнену сукупність чинних нормативних актів, а є системою законодавства про охорону авторського і суміжних прав.

Конституція України відносить авторське право до прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Так, у ст. 54 Конституції України зазначається, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, інших авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку із різними видами інтелектуальної діяльності [8,].

Цивільно-правовій охороні творчої діяльності та її результатів присвячується книга 4 Цивільного кодексу України, до якої увійшли загальні норми авторського права і суміжних прав [9]. Її основним завданням є правове регулювання в одній із найбільших сфер суспільних відносин - інтелектуальної діяльності, результати якої охороняються в тому числі авторським правом та суміжними правами.

Провідне місце займає Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р., який проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності [10].

До нормативних актів, присвячених регулюванню авторських відносин, належать такі законодавчі акти: Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. (у редакції від 11 липня 200 1р.), який займає центральне місце, Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм" від 23 березня 2000 р. (у редакції від 10 липня 2003 р.), Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р. (авторське право телерадіоорганізацій визначене в ст. 36 цього закону); Закон України "Про видавничу справу" від 5 червня 1997 р. (дотримання норм авторського права поставлено за обов'язок видавця); Закон України "Про професійних творчих працівників та професійні спілки" від 7 жовтня 1997 р. (держава "гарантує професійний і соціальний захист членів творчих спілок, захист їх авторських прав"); Закон України "Про кінематографію" від 13 січня 1998 р. (відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторського права); Закон України "Про архітектурну діяльність" від 20 травня 1999 р. (авторському праву на твори архітектури присвячується 4 розділ) [4, С.15].

Окрім того, до галузі авторського права відносяться окремі статті законодавчих актів, присвячені в цілому регулюванню інших суспільних відносин. Це, зокрема, ст. 176 Кримінального кодексу України; норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачається кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення авторських і суміжних прав.

Відносини в сфері авторського права регулюються також підзаконними нормативними актами, а саме: Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р. № 773/2000; Положенням про Державний департамент інтелектуальної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997/2000; Постановою Кабінету Міністрів про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються прав автора на твір від 27 грудня 2001 р. № 1756/2001; Положенням про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 634/2002.

Для правильного та однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р.

Таким чином, авторське право є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки.

Недосконалість законодавства, яке регулює відносини у сфері авторського права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдати матеріальної та моральної шкоди.

Очевидним є те, що значення і роль авторського права для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність й уміло використовують її здобутки.

Проблема полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, що не легше, ніж створити.

Заключення

авторський право твір соціальний економічний

Чим характеризується нинішній стан національної системи охорони авторського права? Які тут найбільш гострі, болючі, нерозв'язані питання?

Триває складний, суперечливий процес розпаду театрального, концертного, видовищного життя, що склалося за десятиліття існування адміністративної системи, відвідало тодішнім умовам, було певним виразом суспільної свідомості. Натомість народжуються нові форми культурно-мистецького буття, що спонукаються технічним прогресом, світовим шоу-досвідом, ринковою комерціалізацію відносин. Завдання держави -- своєчасно і кваліфіковано відреагувати на болюче для суспільства витіснення одних мистецьких явищ іншими, максимально зменшити негативний ефект цього витіснення, забезпечуючи керовану плавність переходу до нової духовної та естетичної якості, захистити конституційне право авторів творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм на володіння, користування та розпорядження своєї інтелектуальної власності.

Негаразди у сфері культури, авторського права набули в Україні небезпечного масштабу, загрозливого характеру. Подолання їх можливе лише вживанням державою заходів системного характеру, енергійним та рішучим формуванням цивілізованого ринку інтелектуальної власності. Йдеться передусім [15, 29]:

Про вдосконалення законодавства шляхом оперативного внесення змін і доповнень до чинних актів, прийняття ряду урядових постанов.

Про координацію діяльності органів виконавчої влади функціональної спрямованості як обов'язкову умову забезпечення високоефективної системи охорони об'єктів авторського права.

Про подолання традиційної недооцінки в економічному, соціальному, суспільному житті країни значення об'єктів авторського права.

Якщо Україна прагне слідувати кращим світовим зразкам (а альтернативи цьому нема), то необхідно культивувати право цивілізованого користування будь-яким твором за будь-яких обставин. Традиційна недооцінка проблем, про які йдеться, має поступитись місцем традиції всілякої підтримки сфери авторського права.

Беззастережне правомірне використання в Україні творів вітчизняних і зарубіжних авторів, ефективна боротьба з піратством у сфері звуко- і відеозаписів, книговидання, поширення комп'ютерних програм дозволять нашій державі вирішити не тільки найближчі, поточні, а й перспективні завдання, а саме:

суттєво поліпшити матеріальне становище письменників, композиторів, художників, інших діячів культури і мистецтва, розробників комп'ютерних програм та інших;

відчутно наповнити державний бюджет;

покращити фінансування вітчизняної культури;

забезпечити виконання Україною міжнародних зобов'язань у сфері об'єктів авторського права тощо.

Сьогодні в Україні правовідносини у сфері надання, використання і захисту авторського права викладені в Конституції України, Законі "Про власність, Законі "Про авторське право і суміжні права", цивільному, кримінальному, адміністративному та митному законодавствах, підзаконних актах, а також у міжнародних договорах і угодах, учасницею яких є Україна.

Законодавчі акти щодо охорони авторського права містять положення, які спрямовані на захист прав, що ними надаються. Однією із найважливіших умов успішного розвитку авторського права є не лише визнання за авторами і особами, які отримали права на ці об'єкти, відповідних цивільних прав, а й забезпечення їх надійного захисту. Автори і особи, які отримали права на об'єкти авторського права, повинні мати можливість забезпечити їх захист на належному рівні для запобігання подальшим порушення і для компенсації шкоди, заподіяної внаслідок таких порушень.

У зв'язку з цим слід зазначити, що система охорони авторського права не лише повинна бути підкріплена ефективною системою захисту прав, що має відповідну нормативно-правову базу та інфраструктуру, а й має бути укомплектована необхідною кількістю підготовлених і досвідчених фахівців.

Слід зазначити, що найуразливішою виявилась саме система захисту авторського права. Здавалось б, зазначені і Законі України "Про авторське право і суміжні права" основні положення захисту авторських прав досить жорсткі. Проте порушення авторського права продовжують мати місце, більше того, вони мають тенденцію до зростання. Постає питання, чому ж нібито непогані правові норми не забезпечують належного захисту проти цих порушень? На думку деяких авторів, передусім тому, що не вироблений правовий механізм захисту проти порушень авторського права [4, 25].

З урахуванням судової практики, яка є на сьогоднішній день у сфері захисту авторського права, треба зробити висновок, що існує велика необхідність удосконалення цивільних, кримінальних і адміністративних процедур з метою посилення такого захисту.

Відомо, що захист прав на об'єкти авторського права здійснюється в передбаченому законодавством порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Форми поділяють на загальну і спеціальну форми реалізації передбачених законом заходів захисту. Відповідно до першої -- захист прав на об'єкти авторського права здійснюється у судовому порядку, а до другої -- в адміністративному порядку.

Способи захисту прав та законних інтересів авторів і власників прав на об'єкти авторського права, що розглядаються в судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, арбітражних і третейських судах), розподіляються на цивільно-правові і кримінально-правові.

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони.

Авторське право охороняє не окремий текст твору та не його форму, а твір в цілому, як єдність форми та змісту. Однак тут потрібно сказати, що охорона твору, передусім пов'язана з його формою, яка надає можливість відокремити його зовнішніми ознаками, а зміст охороняється остільки, оскільки він виражений в певній формі.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мистецтва, виражений у будь-який об'єктивній формі.

Охорона надається авторським правом твору в цілому, але при умові, якщо твір -- результат творчої діяльності автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарської машинці чужого твору або навіть його літературна обробка -- редагування, коректура тощо).

Авторське право визнається за будь-яким твором незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Форма об'єктивного вираження твору чи його оформлення може визначатися тільки характером твору, але не нормативними актами. Звідси випливає, що авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва незалежно від форми.

Твір як об'єкт авторського права втіленій у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) не завжди співпадає з правом власності на річ, в якій втілено цей твір. У зв'язку з цим завжди важливо розрізняти власне твір, який є нематеріальним явищем, і форму його втілення, тобто саму річ, що є матеріальним носієм твору. Отже, творами є не матеріальні речі, а творча думка, котра набула в них об'єктивної реальності.

Нині в Україні активно формується система національного законодавства в цій важливій сфері інтелектуальної власності. Держава прагне охопити нормами авторського права усі без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.

1.Визначення і суть поняття "джерела права".

2. Складові джерела права:

а) правовий звичай;

б) правовий прецедент;

в) нормативно-правовий договір;

г) нормативно-правовий акт.

Кожна юридична норма для того, щоб стати відомою суб'єктам суспільного життя і вступити в дію повинна бути зовнішньо виражена, мати "місце" свого реального існування. Такими виразниками і носіями юридичних норм виступають певні джерела (форма права).

Джерела права - це способи зовнішнього вираження і закріплення юридичних норм. З них ми стримуємо інформацію про зміст норм. Завдяки ним такі правила набувають статусу юридичних, тобто стають загальнообов'язковими.

До джерел (форм) права належать: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - це звичаєве правило поведінки, яке санкціонується і забезпечується державою. Визнаючи звичай правовим держава "бере" під свій захист ті правила поведінки, які фактично склалися в суспільстві, в процесі спілкування між людьми, і надає їм загально обов'язкового значення.

Правовий прецедент - це рішення судового або адміністративного факту щодо конкретної справи. яке стає обов'язковим для вирішення інших аналогічних справ.

У правовій системі України така форма права не застосовується. Вона характерна для країн з англосаксонською правовою системою (США, Англія, Австралія).

Нормативно-правовий договір - це письмовий документ, в якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю декількох суб'єкті. (Наприклад: міжнародний договір, колективний договір в трудовому праві).

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ правотворчого органу, який вміщує юридичні норми. Це найбільш розповсюджена форма сучасного права.

Всі нормативні акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Чільне місце в системі нормативних актів посідає закон.

Отже, закон - це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу.

Основним законом кожної держави є конституція. На основі статті 8, Розділу І конституції України можна сказати, що Конституція України має найвищу юридичну силу, і всі інші закони та нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Закони, в тому числі конституція, є нормативно-правовими актами органів законодавчої влади або самого народу. Чинність законів узгоджується з рішенням Верховної Ради України (ст 9, Розділ І Конституції України) і прийняття законів входить до повноважень Верховної Ради (ст 85, Розділ IV "Верховна рада України" Конституція України).

Крім законів існують інші нормативно-правові акти - підзаконні акти

Підзаконні нормативно-правові акти - це нормативні акти правотворчих органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Література:

"Основи правознавства" / за ред. Усенка, - Київ. - 1998 р.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України "Про авторське право та суміжні права" та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості -- художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ст. 55 Конституція України надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує в ст. 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Ст. 41 цього закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності. Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Стаття 41 цього самого Закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності.