Еволюція форм власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

КАФЕДРА ЗЕМЕЛУСТРОЮ, ГЕОДЕЗІЇ ТА ГЕОІНФОРМАТИКИ

РЕФЕРАТ

З дисципліні «Земельне право»

На тему:

Форми власності. Еволюція форм власності

Виконала:

Студентка 2 курсу ФЗГ

Групи ЗВК-23

Романюк Ю.С.

Перевірила:

Сунічук О.С.

Рівне 2010

Зміст

Вступ

1. Еволюція форм власності на землю

2. Земельні реформи відносно форм власності на землю в Україні

3. Інституційне забезпечення прав власності на землю в Україні

4. Форми власності на землю в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Одним з найважливіших і значущих об'єктів державної власності є земля. Державні земельні ресурси, разом з іншими ресурсами держави, повинні сприяти розвитку економічного потенціалу країни. Відповідно, державна політика в області земельних відносин повинна сприяти оптимальному використанню земельних ресурсів для мети розвитку економіки в цілому.

Відносини власності складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства і матеріальну основу існування кожної людини. Володіння власністю завжди було пов'язано з матеріальним достатком і наявністю влади. Категорія власності займає центральне місце в системі соціальних відносин і визначає основи державного і суспільного ладу.

Особливе місце в системі відносин власності займає проблема власності на землю як відвічної умови життєдіяльності людини і суспільства. [5]

Ще в первісному суспільстві складались найпростіші земельні відносини. Вони стосувались розподілу земель між класами - найбагатші представники суспільства володіли багатими землями навколо своїх поселень, бідніші прошарки - володіли власними невеликими ділянками чи працювали на заможних людей. З часом земельні відносини розвивались - впроваджувались для когось вони булу позитивними, а для когось - негативними.

На даний час в нашій країні впроваджують різні реформи у земельних відносинах, основу формування і розвитку яких у будь-якій суспільно-економічній формації складає власність на землю. На мою думку питання про форми власності є актуальним, тому що багато людей стикаються з проблемами власності в повсякденному житті. [23]

З проблемами власності на землю тісно зв'язані особливості різних форм її реалізації, перш за все, розпорядження земельними частками, їх орендувати, отримання земельної ренти і ін. Всі ці актуальні проблеми мають велике теоретичне і практичне значення. Проблеми земельних відносин і власності на землю завжди привертали увагу багатьох економістів різних країн і епох. Цим проблемам надавали значну увагу такі класики і видні дослідники економічної теорії як: Ф.Кене, У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, К.Родбертус, К.Маркс, А. Маршалл, В.І. Ленін. Земельні відносини аналізувалися в працях Посошкова І.В., Радищева А.Н., Чернишевського Н.Г., Богданова В.И., Столипіна П.А. Після 1917 року і до початку 30-х років різні аспекти земельних відносин досліджували Н.І.Бухарін, А.В.Чаянов, С.Г.Струмілін. Земельні (у тому числі рентні) відносини в СРСР в післявоєнні роки аналізували Булатов А.Е., Болгов А.В., Беляєв І.Т., Ємєльянов A.M., Загайтов І.Б, Лисов ЇЇ., Карнаухова Е.С., Кузин В.Ф., Пасхавер Б.І., Смирнов І.К., Тихонов Н.А. і інші.

Значний внесок в питання становлення відносин власності на землю в Україні внесли роботи П.Ф. Кулініча, В.В. Носика, В.І. Семчика, Н.І. Тітової, Н.В. Шульги і ін. В деякій мірі питання власності на землю, який є ключовим елементом земельної реформи в Україні, торкнулося в роботах таких вчених, як А.С. Даниленко, А.М. Третяк, М.М. Федоров, И.А. Разумний та ін.

При достатньо широкому спектрі досліджень проблем власності на землю в перехідній економіці багато питань є ще дуже дискусійними і недостатньо дослідженими.

1. Еволюція форм власності на землю

У найширшому розумінні слова реформа -- це крупно масштабне прогресивне перетворення будь-якої із сторін суспільного життя. Головним змістом земельних реформ в різних країнах було, як правило, надання селянам землі шляхом націоналізації крупних латифундій. У Західній Європі земельні реформи кінця XVIII -- початку XIX століття були пов'язані з ліквідацією залишків феодальної системи земельних відносин, коли земля, перебувала у власності феодальної знаті, а селяни одержували її у спадкове користування на умовах панщини як основний засіб виробництва. [20]

Земельні реформи ніде в капіталістичному світі не закріпили до кінця (навічно) земельну власність за тими, хто її обробляє. Там концентрація земель у власності крупного капіталу відбувалась і продовжує постійно відбуватись шляхом викупу земель у фермерів, що розорились, а також через іпотечний кредит. В економічно розвинутих країнах земельні питання нині вирішуються шляхом удосконалення законодавства. Крупні реформи стали суттю країн, які не завершили пошук оптимальних форм земельних відносин. Переважно це країни колишнього соціалістичного табору, а також держави, які розвиваються і в яких збереглися елементи феодальних відносин.[8]

Детальніше еволюцію форм власності на землю потрібно розглядати паралельно історичному розвитку суспільства.

Первісні форми власності. Зі зміною стадії розвитку суспільства набуває істотних змін спосіб поєднання факторів виробництва і соціально-економічне становище безпосереднього виробника матеріальних благ, послуг а отже, і форм власності.

Первісні форми власності мали своєю передумовою природний фактор -- землю з її плодами, оскільки впродовж тисячоліть, що передували буржуазному суспільству, панівне становище в економіці посідало сільське господарство. Тому визначальна роль тут належала земельній власності. Історично першим суб'єктом власності на землю була община. Окремий індивід міг лише користуватися землею, але не міг бути приватним власником. Первісні форми земельної власності безпосередньо включали також власність на знаряддя обробітку землі і на продукти. Перетворення землі в об'єкт власності здійснювалось у результаті освоєння вільних масивів або насильницького загарбання їх у інших общин.

Усю багатогранність первісних відносин власності можна звести до трьох основних форм: азіатська (східна), антична (греко-римська) і германо-слов'янська форми земельної власності. За азіатської форми вся земля розподілялась між общинами, а індивіди (окремі сім'ї) продуктивно користувались земельним наділом. Общини перебували під владою верховного правителя, деспотичної держави і не були самостійними власниками, община та її члени відчужували деспотичній державі частку продукту у формі данини, податків, а також виконували інші обов'язки на користь держави і насамперед громадські роботи по землеустрою та іригації. У цьому разі не існувало ніякої приватної земельної власності, хоч існувало як приватне, так і общинне право користування землею.[15]

Більш високий ступінь відокремлення землі від общини мала германо-слов'янська форма земельної власності. Тут община існує тільки у взаємних відносинах індивідуальних земельних власників. Загальна общинна власність існувала лише на пасовиська та ліси і служила простим доповненням приватної власності. Антична і германо-слов'янська форми власності відрізнялись відношенням індивідів до общинної землі, але були близькими між собою тим, що приватна земельна власність в обох випадках базувалась на праці самого власника.

Інший характер мала антична власність. Передумовою для присвоєння земель тут залишається членство в общині, а кожен окремий індивід виступає приватним власником. Тобто одна частина землі перебувала в розпорядженні общини, друга поділялась на дрібні ділянки, парцели, які оброблялись окремими сім'ями і були приватною власністю.

Рабовласницька і феодальна власність. У результаті зростання майнової нерівності, розвитку поділу праці, обміну, відокремлення виробників виникла приватна власність на основі експлуатації рабської і кріпацької праці. За рабовласництва самі раби були об'єктами власності рабовласників. У середні віки пануючою стала феодальна земельна власність, за якої земля не належала виключно окремій особі. Взаємні відносини як усередині класу феодалів (сеньйорів і васалів), так і між земельними власниками і безпосередніми виробниками базувались на особистому володарюванні і підкоренні. Як за рабства, так і за феодалізму сільське господарство поєднувалось і доповнювалось промислами в межах рабовласницького чи феодального маєтку, що й формувало тип замкнутого натурального господарства, де обмін товарами був відсутнім.[20]

У надрах феодального суспільства внаслідок другого суспільного поділу праці, утворення міст і розвитку ремісництва виникла власність, не пов'язана із землею. Ремісники в містах виступали як відносно відокремлені приватні власники засобів виробництва і продуктів своєї праці. [11] Тому власність ремісника на продукт, включаючи життєві засоби, базувалась не на володінні землею, а на володінні знаряддями праці. Приватна власність ремісників уже безпосередньо пов'язана з товарним виробництвом і обміном, тому вони формують нову соціальну спільність -- товаровиробників.

Розвиток товарного виробництва, обміну і приватної власності незалежних товаровиробників підірвали підвалини феодальних відносин. Первісне нагромадження капіталу прискорило настання епохи буржуазних революцій, які вже юридично утверджували нову капіталістичну, або буржуазну, систему власності.

Капіталістична власність. За економічним змістом капіталістична власність принципово відрізняється від попередніх систем: по-перше, для неї характерне повне відчуження безпосередніх виробників від матеріальних умов праці; по-друге, безпосередній виробник в умовах капіталістичної власності є юридично незалежною особою; по-третє, реалізація буржуазної системи власності базується на капіталістичному присвоєнні, опосередкованому купівлею-продажем робочої сили; по-четверте, економічною формою капіталістичного привласнення може виступати додатковий продукт (економічна рента), створений працею найманих робітників; по-п'яте, чільне місце в системі капіталістичної власності посіла власність на промислові товари і послуги шляхом остаточного усунення феодальних відносин і значної частини власності дрібних ремісників.

2. Земельні реформи відносно форм власності на землю в Україні

Ключовим елементом земельної реформи в Україні була передача землі із державної у приватну власність. По суті, це четверта земельна реформа на території України, зокрема:

- 1-а -- реформа 1861 року, яка відмінила кріпосне право і дала можливість селянам одержати землю в общинну власність, в основному за викуп;

- 2-а -- столипінська реформа 1906-1911 років спрямована насамперед на руйнування сільської общини й передачу землі безпосередньо селянам;

- 3-я -- націоналізація землі в 1917 році;

- 4-а, свідками якої ми є, -- це денаціоналізація значної частини земель державної власності (більше 50% земель у власності громадян і юридичних осіб), утвердження різних форм власності. [20]

Земельна реформа в Україні -- це створення умов для розвитку багатоукладності в економіці, справедливого і обґрунтованого перерозподілу земель, переходу до переважно економічних методів управління земельними ресурсами.

Для оцінки процесів реформування відносин власності й землекористування, що відбуваються в сучасній Україні, проведено аналіз надбань та прорахунків земельної реформи за відповідними ознаками.

ПОЗИТИВНІ ОЗНАКИ:

* створено умови для формування багатоукладної економіки;

* з'явилися передумови для розвитку різних форм власності на землю та господарювання;

* введено платність за землекористування;

* започатковано введення землі в економічний обіг та безоплатну передачу землі у власність громадян України.

НЕГАТИВНІ ОЗНАКИ (ЇХ ПЕРЕЛІК МОЖНА БУЛО Б ПРОДОВЖИТИ):

* відсутність системи гарантування прав на землю;

* сприятливі умови для монополії приватної власності на землю невеликою частиною членів суспільства;

* законодавча неврегульованість формування нових земельних відносин;

* спекуляції незначної частини населення на земельній ренті;

* не вирішено питання стимулювання раціонального використання та охорони земель;

* нерегульований та нераціональний перерозподіл земельних ресурсів;

* відсутність умов реалізації більшості прав на землю в економічних відносинах (із 17 відомих в Україні видів прав одержали належний розвиток тільки З!);

* відсутність цивілізованого економічного обороту земельних ділянок і прав на них;

* нерегульованість обороту земель сільськогосподарського призначення;

* відсутність в системі управління земельними ресурсами планування землекористування та економічних методів управління;

* заполітизованість і викривленість формування приватної власності на землю;

* неправильні підходи до формування юридичних осіб у сільському господарстві на засадах приватної власності на землю.

Одночасно здійснена оцінка наслідків земельної реформи в Україні.

ДО ПОЗИТИВІВ ВІДНОСЯТЬСЯ:

* ліквідація монополії державної власності на землю;

* безоплатна передача землі громадянам України.

НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ:

* черговий обман селян щодо їхніх благ від передачі землі у власність;

* створення умов для розвитку нових сільськогосподарських капіталістів;

* подрібнення (парцелізація) сільськогосподарського землекористування, що створило умови його нестабільності;

* безсистемність (відсутність землеустрою) в організації використання земель;

* урегульований (спекулятивний) перерозподіл земельної ренти;

* різке зниження (35-65%) рівня використання земель;

* незалучення землі як капіталу в економіку країни.

Таким чином, у процесі земельної реформи, яка здійснюється в Україні вже 16 років, не досягнуто визначеної для неї мети: справедливого і обґрунтованого перерозподілу земель, переходу до переважно економічних методів управління земельними ресурсами.

3. Інституційне забезпечення прав власності на землю в Україні

Під інституційним забезпеченням відносин власності на землю розуміються дії органів державної влади, які направлені на встановлення інститутів (норм і правил) і порядку їх дотримання. Правові інститути є синтезованим продуктом досягнутих в суспільстві компромісів, які хоча і не завжди сприяють економічному розвитку проте є передумовою сприяння ефективності ринкових механізмів.

Узагальнюючи світову практику, відносини власності розглядаються як санкціоновані суспільством, але не обов'язково державою, відносини між людьми щодо використовування майна, і, зокрема, землі[6].

З погляду суспільства, права власності виступають як «правила гри», які упорядковують відносини між окремими суб'єктами господарювання. З погляду юридичних або фізичних осіб, вони є «пучками правомочностей» для ухвалення рішень з приводу того або іншого ресурсу.

Найповніше визначення права власності було запропоноване англійським юристом А. Оноре. Воно включає її елементів 11елемнтів:

1. право володіння, тобто виключного фізичного контролю над ресурсом;

2. право користування, тобто особистого використання ресурсу;

3. право управління, тобто рішення про те, ким і як ресурс може бути використаний;

4. право на дохід, тобто на блага, які випливають з переважного особистого користування майном або від дозволу іншим людям користуватись нею (іншими словами, право привласнення);

5. право на «капітальну вартість» майна, яке передбачає право на відчуження, споживання, зміну чи знищення;

6. право на безпеку, тобто імунітет від експропріації;

7. право на перехід майна у спадок або за заповітом;

8. безстроковість;

9. заборона шкідливого використання, тобто обов'язок утримуватись від використання майна шкідливим для інших способом;

10. відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість вилучення майна в рахунок виплати боргу;

11. залишковий характер, тобто очікування «природного» повернення переданої комусь правомочності по закінченню терміну передачі або у випадку втрати нею сили з якоїсь іншої причини.

Ці 11 елементів дають велику кількість комбінацій. Проте, як вважає американський економіст Л. Беккер, не всі їх поєднання заслуговують назви права власності. Такими можуть бути визнані: право на «капітальну власність», навіть окремо взяте; будь-яка комбінація з її включенням; будь-яка пара з перших чотирьох елементів (право володіння, право користування, право управління і право на дохід) з додаванням до них права на безпеку і т.д. У будь-якому випадку один з перших п'яти елементів обов'язково повинен бути присутнім у сполученні, яке могло скласти право власності. Але навіть за таких умов число осмислених поєднань за дослідженнями зарубіжних економістів складає 1,5 тис., а якщо врахувати їх варіації по суб'єктах і об'єктах прана, то різноманіття форм власності стає надзвичайно великим. [10]

Для більш повного розуміння відносин власності на землю дамо визначення основних видів прав.

Право володіння земельною ділянкою - це заснована на законі можливість фактичного володіння ділянкою.

Право користування земельною ділянкою - це допустима законом можливість господарської експлуатації землі без втручання з боку держави з урахуванням захисту сусідніх землекористувачів і від деградаційних процесів самої землі[6].

Право управління (у тому числі і розпорядження) земельною ділянкою - це допустима законом можливість визначати юридичну долю ділянки, зокрема, змінювати функцію її використовування і здійснювати угоди купівлі-продажу, заставної, надання в орендувати і т.д.

Право на дохід від земельної ділянки - це можливість отримання доходу від фактичного володіння ділянкою у вигляді орендувати платні або прибутку, отриманої в результаті виробничої експлуатації і т.д [6].

Право на капітальну вартість - це можливість отримання доходу власником земельної ділянки як капіталу в результаті її функціонування (використовування) в різній формі.

На сьогоднішній день в Україні існує незадовільне інституційне забезпечення функціонування прав власності на землю.

4. Форми власності на землю в Україні

Одним з неспростовних позитивних моментів сучасної земельної реформи є те, що з'явилися передумови для розвитку різних форм власності на землю. [12]

Відповідно до Законів України "Про власність", "Про форми власності на землю", чинного Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб. Отже в Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. [13]

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного - понад 3 га; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду. [13]

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Площа земель, що передається у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, що залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян. У приватну власність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених цілей передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.

Висновок

Впродовж всього часу існування людського суспільства земельні відносини відігравали важливу роль у економіці держав минулого і сучасності. З розвитком суспільства ці відносини регулювались різними реформами, які поступово вдосконалювались, змінювались або взагалі скасовувались.

Управління земельно-ресурсним потенціалом охоплює весь спектр суспільних відносин. Організація системи управління цим потенціалом повинна бути спрямова на стимулювання ділової, інвестиційної активності і підвищення ефективності використання земельної власності, яка як об'єкт підприємницької діяльності служить певною гарантією стабільності бізнесу і відтворюванням капіталу з відповідним доходом для кожного землевласника і землекористувача.

Власність на землю - це одне з найважливіших питань в здійсненні української економічної реформи, в цілому, і земельної, зокрема. Тому, основними напрямами зміни пріоритетів земельної реформы повинні бути удосконалення економічних відносин власності на землю. Необхідно переосмислити і змінити велику кількість, як матеріальних та і процесуальних норм по придбанню і реалізації прав на землю.

Упроваджені збалансовані і адекватні механізми державного регулювання ринку земель дадуть можливість повною мірою реалізувати право власності і інші права на земельні ділянки всіма суб'єктами земельних відносин.

Список використаної літератури:

власність виробництво земля

1. Хропот С. Про форми власності на землі // Матеріали наук.-техн. конф. «сучасні досягнення геодезії, геодинаміки та геодезичного виробництва». - Львів, 1999. - С. 130-133.

2. Хропот С. Про нормативне регулювання прав власності на землі // Матеріали міжн. конф. «Через розвиток самоврядних територіальних громад - до громадянського суспільства». - Львів, 2002. - С. 30-39

3. Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва: Указ Президента України від 14.10.1993 р. № 456 [Электронный ресурс]http://zakon.nau.ua/doc/?code=456/93

4. Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню: Указ Президента України від 29.12.1993 р. № 612 [Электронный ресурс] http://www.uapravo.net/data2008/base64/ukr64390.htm

5. Про форми власності на землю: проблеми та перспективи. Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні / А.С.Даниленко, Ю.Д.Білик, М.Ю. Гарбуз та ін.; За ред.. Ю.Д.Білика -- К.: Урожай, 2004. -- 96 с.

6. Третяк А. Напрями формування державної земельної політики, або зміна пріоритетів земельної реформи// Землевпорядний вісник.--2008.--№ 1.-- С 21-33.

7. Голубев Михаил. «О частной собственности на землю»[Электронный ресурс]http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/13_6_98.htm

8. Акимбеков Султан . Земля, поклонись человеку, гражданину и собственнику [Электронный ресурс] http://www.continent.kz/2000/09/08.html

9. Частная собственность на землю: перманентное полу-право [Электронный ресурс] http://www.proagro.com.ua/art/44334.html

10. Проект концепції державної цільової програми розвитку державної цільової програми розвитку (розробник - Держкомзем України) [Электронный ресурс] http://www.minagro.kiev.ua/page/?n=6636

11. Заставська Л.П. Автореферат дисертації на тему «Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси). [Электронный ресурс] http://www.lawbook.by.ru/aref/12.00.06/017.shtml

12. Костяшкін І.О. До питання про зміну форм власності на землю в Україні. [Электронный ресурс]

13. Земельний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одісей", 2010. - С.202.

14. Носік В.В. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В.Дзера,

15. Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін. Цивільне право України// За заг. ред. О.В.Дзери,

16. Н.С.Кузнєцової, Земельне право // - К.: Юрінком Інтер. - 2000. - С.432-441.

17. П. А. Кравченко. Право власності на землю, проблеми правового регулювання//Вісник Вищого арбітражного суду. - 2000. - №3. - С.234.

18. Петро Філюк. Правові проблеми захисту приватної власності на землю//Земельне право. - 2003. - №12. - С.20-21.

19. С.Комберянов. Земельная цель оправдывает средства.// Юридическая практика. - 2005. - №47. - С.16.

20. Сергій Хропот Еволюція форм власності на землі в Україні // Юридическая практика. - 2006. - №47. - С.16.

21. Цивільний кодекс України. Коментар. Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004 року. - Х.: ТОВ "Одісей", 2004. - С.253.

Размещено на allbest.ru