Місце й роль нормативно-правового акту в житті держави

2.1 Темпоральна дія нормативно-правових актів

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири показники:

1) момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напрям темпоральної дії нормативного акта;

3) момент зупинення дії нормативного акта;

4) момент припинення (скасування) дії нормативного акта Конституційне право України / За ред. Погорілка. - К., Наукова думка. - 2004. - С.340..

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом».

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними». Годованець В.Ф. Конституційне право України. - К., 2000 р. - С.112.

Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності нормативними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі - Указ №503).

Стаття 1 Указу №503 визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр». Регламент Верховної Ради України додатково визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету «Голос України».

Розглянемо порядок набуття чинності різними нормативними актами.

Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указом №503 Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення відповідно до статті 1 цього Указу.

Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 р. №503/97..

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Якщо закон України, інший акт Верховної Ради України опубліковано в будь-якій із газет, зазначених у частинах другій і третій статті 1 цього Указу, до його опублікування в «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України», він набирає чинності після опублікування в тій із вказаних газет, де його опубліковано раніше.

Якщо інший нормативно-правовий акт опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр» до його опублікування в «Офіційному віснику України», він набирає чинності після опублікування в цій газеті.

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття. Закон України «Про нормативно - правовий акт» від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2006 р. - №23. - ст.118.

Порядок набуття чинності нормативними актами міністерств і відомств встановлено в Указі Президента України від 3 жовтня 1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Згідно зі ст. 1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України».

Державна реєстрація провадиться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України та управління юстиції складають державні реєстри зареєстрованих ними нормативно-правових актів.

Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію. Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 р. №503/97.

Згідно зі ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. №586-XIV (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, №20-21, ст.190).

Другий параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, - момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, як відзначає С. Алєксєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися відповідні події. А в ситуації з законом, що має переживаючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій Алексеев С.С. Теория права. - М. Юрист, 2001. - С.154-155..

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 00 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Останній момент, що підлягає з'ясуванню при розгляді питання про дію закону в часі, - це зупинення (призупинення) дії нормативного акта. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити її дію»

Пряма, зворотна та переживаюча дія нормативно-правових актів. Третьою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності. Шомін М. Деякі аспекти реалізації нормативно - правових актів // Юридична газета. - 2006. - №8. - ст.12.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в час законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма) Рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №1-рп/99. .

Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Що таке принцип негайної дії нормативного акта? За образним висловом С. Алексеева, новий нормативний акт ніби розтинає триваючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але й новий нормативний акт діє негайно; згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію Алексеев С.С. Теория права. - М. Юрист, 2001. - С.160..

Наведемо приклад негайної дії закону. Уявимо собі таку суто теоретичну ситуацію: за чинним Кодексом про шлюб та сім'ю майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається його приватною власністю. З 1 січня 2009 року набрав чинності новий Кодекс, що встановлює інше правило: майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається спільною власністю подружжя. Чоловік отримує спадщину 1 грудня 2008 року, а дружина - 1 березня 2009 року. Виникає питання: хто вважається власником майна, успадкованого 1 грудня 2008 року та 1 березня 2009 року? За умови, що в новому Кодексі встановлено, що він має негайну дію, майно, успадковане чоловіком, є його приватною власністю (оскільки факт отримання цієї спадщини виник до набрання чинності новим Кодексом), а майно, успадковане дружиною, є спільною власністю подружжя (оскільки другий факт отримання спадщини виник вже після набрання чинності новим Кодексом). Бориславський Л. Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Нормативно - правових актів // Право України - 2009. - №4. - С.3.

Переживаюча дія старого акта - це явище, за своїм характером протилежне зворотній силі. Тут старий нормативний акт, скасований новим, якоюсь мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відведений йому термін. «Переживання» закону можливе тільки у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта Общая теория права.: Учебник для юридических вузов / А.Ю. Дмитриев, И.Ф. Казьмин., В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. - 2-е изд., испр. и доп. - К.: Вид. «Наука», 2004. - С.287..

Повернемось до прикладу про негайну дію закону і подивимось, як зміняться наші висновки, коли старий Кодекс буде мати переживаючу дію. Переживаюча дія означає, що за прямою вказівкою закону для тих шлюбів, що були укладені до 1 січня 2009 року, старий Кодекс продовжує регулювати майнові відносини, які виникають після набрання чинності новим Кодексом. А новий Кодекс регулюватиме лише ті відносини, що виникають у шлюбах, укладених після 1 січня 2002 року. У цьому разі як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, буде їх приватною власністю, незважаючи на те, що факт отримання спадщини дружиною виник після втрати чинності старим Кодексом.

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поширюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм нового закону.

Знову повернемося до прикладу із спадщиною. Уявимо, що новий Кодекс має зворотну дію (тобто за прямою вказівкою закону новий Кодекс регулює майнові відносини і для шлюбів, укладених до набрання чинності новим Кодексом, і для шлюбів, укладених після 1 січня 2009 року). У цьому разі наші висновки будуть такими: як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, будуть їх спільною власністю, бо не має значення, що факт отримання спадщини чоловіка виник до набрання чинності новим Кодексом. І наслідки, що були законно зроблені при старому Кодексі (визнання майна, успадкованого чоловіком, приватною власністю останнього), підлягають зміні відповідно до норм нового закону (майно визнається спільною власністю). Бориславський Л. Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Нормативно - правових актів // Право України - 2009. - №4. - С.7.

Для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визначають можливість зворотної дії закону.

Стосовно фізичних осіб закони не мають зворотної дії (саме тому наведений вище приклад із зворотною дією Кодексу є суто теоретичним). Разом з тим ст. 58 Конституції передбачає виняток для тих законів, що пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. У цьому разі вони мають зворотну силу Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. - №30. - Ст.141.. Оскільки закони, що пом'якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осіб завжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону - воно діє автоматично.

Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної сили. Але і тут як виняток зворотна сила все-таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як указав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Кравченко В.В. Конституційне право України. - К.: Атака, 2006., - С.281.

2.2 Дія нормативних правових актів в просторі

Дія нормативних правових актів в просторі визначається територіальними межами його обов'язковості. Територія держави - це обмежений кордонами держави простір суші, її надра, континентальний шельф, повітряний простір над землею і водною територією, національні і територіальні води (до 12 морських миль). До державної території дорівнюються території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, воєнні кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з'єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена зокрема в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки наступили на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена Кримінальний кодекс України в редакції від 5 квітня 2001 року. - С.106..

Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину - за кордоном. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків: Консум, 2001. - С.56-57.

Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке «територія України». Поняття території визначається на підставі норм внутрішньодержавних актів та міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України». Стаття 1 цього Закону зазначає: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору». Закон України Про державний кордон України від 4 листопада 1991 р.

Поняттям «територія України» охоплюються:

а) суша, море, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відлину як на материку, так і на островах, належних Україні, або під прямих початкових ліній, що з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а при відсутності договорів - у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародною права;

б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;

в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;

г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України» прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

г) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.

Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:

а) континентальний шельф - поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна впадин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому відмітити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов'язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;

б) підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;

в) наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка;Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст.141.

г) запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції «Про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір» 1975 р. у реєстр космічних об'єктів України. Такі об'єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії кримінального законодавства України. Конвенції «Про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір» 1975 р.

Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (останніми вважаються особи, які проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави), які, знаходячись на території України, вчинили злочини, передбачені КК.

Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. Кримінальне право України. Загальна частина. Під ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. К.-Х. Юрінком Інтер-Право. - 2007. - С.139.

Норми міжнародного права, зокрема Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року., Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року. і внутрішнього - прийнятого на основі цих конвенцій Положення від 10 червня 1993 р. про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні надають дипломатичного імунітету і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян, або частково, на засадах таємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників та інших осіб Положення «Про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 р..

Дані особи за вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише акредитуючої держави, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом.

На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до ст. 13 Положення не поширюється, як виняток, лише у випадках чітко вираженої згоди на це акредитуючої держави, яке вона висловлює відповідно до пп. 1, 2 ст. 32 Конвенції позбавленням певної особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування (України).

На загальних підставах кримінальній юрисдикції можуть підлягати ці особи лише у випадку втрати ними даного імунітету з інших причин.

Особи, які мають обмежений дипломатичний імунітет, не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх обов'язків.

Повним дипломатичним імунітетом користуються, глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України.

Обмежений дипломатичний імунітет відповідно до ст. 38 Конвенції має дипломатичний агент, який є громадянином України чи постійно в ній проживає. Він користується імунітетом від кримінальної юрисдикції України і особистою недоторканістю лише щодо офіційних дій, вчинених ним при виконанні своїх функцій Коментар до Конституції України. К. - 1996. - С.201..

Недоторканістю та імунітетом від кримінальної юрисдикції користуються також дипломатичні агенти, акредитовані в іншій державі, які транзитом проїжджають через територію України. Це поширюється і на членів їх сімей, які супроводжують вказаних осіб.

Члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва, а також члени їх сімей, якщо всі вони не є громадянами України чи не проживають в ній постійно, користуються правом особистої недоторканості і імунітетом від кримінальної юрисдикції України. Члени обслуговуючого персоналу, які не є громадянами України чи в ній постійно не проживають, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України лише щодо дій, які вчиняються при виконанні службових обов'язків.

Консульські посадові особи консульської установи, яким доручено виконання консульських функцій, в тому числі і глава консульської установи, мають обмежену дипломатичну недоторканість і обмежений імунітет від кримінальної юрисдикції України. На цих осіб кримінальна юрисдикція не поширюється лише щодо дій, які стосуються їх офіційної службової діяльності. Ці особи можуть бути затримані або арештовані у випадку переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку суду, що вступив у законну силу Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73.) c.7..

З'ясовуючи питання про об'єм дипломатичного імунітету консульських посадових осіб та співробітників адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва, а також членів сімей всіх цих осіб, необхідно крім Конвенції і Положення, звернутись ще і до конкретного договору між Україною і відповідною іноземною державою про відкриття дипломатичного чи консульського представництва.

Цим договором відповідно до Конвенції і Положення даним особам на підставі взаємності може бути наданий великий об'єм імунітету від юрисдикції України.

Особисто недоторканими та вільними від кримінальної юрисдикції України є і представники іноземних держав, члени парламентських делегацій, а також на основі взаємності співробітники делегацій іноземних держав, які приїжджають в Україну чи проїжджають через неї транзитом для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і зборах з іншими офіційними дорученнями.

Вищезазначене стосується і членів сімей тих осіб, які їх супроводжують, якщо вони не є громадянами України. Коментар до Конституції України. К. - 1996. - С.203.

Особисто недоторканими та вільними від кримінальної юрисдикції України є також Генеральний Секретар ООН, його помічники та інші посадові особи ООН, а також члени їх сімей Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова і А.В. Малько. - 2-е изд., пере раб. и доп. М.: Юрист, 2000. - С.226..

Принцип громадянства щодо дії нормативно-правових актів у просторі. У ч. 1 ст. 7 і в ст. 8 КК України визначено такий принцип дії кримінального закону у просторі, як принцип громадянства. Відповідно до цього принципу:

1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК України як провило, тобто якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України;

2) іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами, підлягають відповідальності за КК України як виняток, тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній знаходився на території України або був виданий їй.

Громадянин України - це особа, яка набула громадянства України у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Винятковий перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України «Про громадянство України». Крім того, згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила щодо визнання певних осіб громадянами України, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну. Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, №13, ст.65).

Законодавство України не визнає подвійного громадянства. Водночас, такі факти можуть мати місце у випадках, коли інша держава не визнає своїм обов'язком повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час провадження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства) Конституційне право України / За ред. Погорілка. - К., Наукова думка. - 2004. - С.373..

Особою без громадянства, що проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка має постійне місце проживання на території Укрити їм підставі українських документів - посвідки на постійне проживання. Це може бути особа, яка перебуває на території України як іммігрант, прибула на навчання на термін дії угоди про навчання тощо. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, №23, ст.161).

Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за її межами (принцип покровительства) є, наприклад, відповідні положення Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій. Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного україно-польського миротворчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть кримінальну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, або, хоча й пов'язаний з виконанням таких обов'язків, але не спрямований виключно проти майна, безпеки України або виключно проти особи, майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України Кримінальне право України. Загальна частина. Під ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Київ - Харків, Юрінком Інтер - Право. 2007р. - С.152-153..

Положення ч. 2 ст. 7 відтворює правовий принцип ne bis in idem (одна дія двічі не карається), який випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону, і ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. У ст. ст. 35 - 37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах цей принцип визначений дещо вужче. Крім того, п. п. 2 і З ст. 35 Конвенції визначають випадки, коли Договірна Держава не зобов'язана визнавати принцип ne bis in idem. Котюк В.О.: Основи держави і права. Навчальний посібник. - 3-тє вид., доп. і перероб. - К.: Атіка, 2006. - С.197.

Ч. 2 ст. 7 виключає можливість невизнання в Україні вказаного принципу і надає можливість, прямо дозволену ст. 37 цієї Конвенції, для найбільш широкого його тлумачення: громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які за вчинені злочини зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини у будь-якому разі.

Проте закон не встановлює жодних перепон для того, щоб:

а) притягнути особу в Україні до іншої, крім кримінальної, відповідальності. Наприклад, за вчинення розбою особа може бути притягнена до кримінальної і цивільно-правової відповідальності, за викрадення шляхом розтрати - до кримінальної, дисциплінарної і матеріальної або цивільно-правової відповідальності тощо;

б) два чи більше рази притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинення нею двох чи більше злочинів, незалежно від того, на території України чи за її межами вони були вчинені Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова і А.В. Малько. - 2-е изд., пере раб. и доп. К.: Вид. «Наука», 2000. - С.230..

Під особами, які зазнали покарання, у ч. 2ст. 7 слід розуміти осіб, які відповідним судовим рішенням були засуджені з призначенням їм покарання. У межах дії Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах до вказаних осіб належать також особи, які були засуджені без призначення їм покарання, щодо яких було винесено рішення про застосування до них примусових заходів медичного чи виховного характеру, а так само особи, які були виправдані або звільнені судом від кримінальної відповідальності. Особами, які зазнали покарання, відповідно до вказаної вище Конвенції не с особи, щодо яких рішення про звільнення від кримінальної відповідальності було прийнято органом дізнання, слідчим або прокурором. Теория закона. Под ред. С.С. Яценко, В.И. Шакуна. - K.: Правові джерела, 2002. - С.174.

У зв'язку з різним визначенням складу злочину у кримінальному законодавстві різних країн може постати проблема встановлення факту, зазнала особа покарання за цей самий злочин або за інший. У таких випадках слід визначити, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння. Якщо, наприклад, особа вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого, але зазнала покарання за межами України лише за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, це не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за КК України за вчинене діяння з урахуванням його фактичних наслідків. Те саме стосується і випадків, коли особа за межами України зазнала стягнення за діяння, яке за законодавством відповідної держави визнається адміністративним порушенням, а за законодавством України - злочином. Кримінальне право України. Загальна частина. Під ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. К.-Х. Юрінком Інтер-Право. - 2007. - С.160.

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Харків: Консум, 2001. - С.84. .

Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до КК 1960 р. і відтворені у КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї» закріплені положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р. У ст. 284 «Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха» закріплені положення брюссельських конвенцій 1910 р.

Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскільки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишньої о СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і зараз такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній прожинають, а й до іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають Кримінальне право України. Загальна частина. Під ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. К.-Х. Юрінком Інтер-Право. - 2007. - С.165..

Реальний принцип просторової дії нормативно-правових актів України. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Застосування даного принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України Теория закона. Под ред. С.С. Яценко, В.И. Шакуна. - K.: Правові джерела, 2002. - С.181..

Іноземцем визнається особа, яка не належить до громадянства України і є громадянином (чи підданим) іншої держави чи держав. Іноземцем треба визнавати і колишнього громадянина України, громадянство якого було припинено внаслідок виходу з громадянства України, втрати громадянства України або за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав не вважає своїм громадянином і яка при цьому перебуває на території України тимчасово, без отримання посвідки на постійне проживання (транзитом, як турист, з метою тимчасового працевлаштування тощо), або взагалі ніколи не перебувала в Україні. Мелащенко В.Ф. «Основи конституцiйного пpава на Укpаїнi» - К: Вентуpi, 1998. - С.163.

Під випадками, передбаченими міжнародними договорами, розуміється те, що: а) вчинені злочини належать до міжнародних злочинів або злочинів міжнародного характеру; б) відповідно до міжнародних договорів України іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні, котрі вчинили вказані злочини, по користуються імунітетом від кримінальної відповідальності і можуть бути видані Україні Основи правознавства / За ред. І.Б. Усенка. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 1997. - С.127..

Міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру є злочини, щодо яких міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, передбачена універсальна (тобто така, що не залежить від місця вчинення злочину і громадянства винної особи) юрисдикція. До них можна віднести геноцид, торгівлю людьми, деякі злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, захоплення заручників, угон повітряних суден, піратство, фальшивомонетництво, злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, тощо.

Крім того, хоча це і не зазначено у ст. 8, але випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і ст. ст. 35-37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах, на іноземців та осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні, також поширюється принцип ne bis in idem, і вони не можуть підлягати в Україні відповідальності за КК України у разі вчинення ними за її межами передбаченої КК України, скажімо, міжнародного злочину або особливо тяжкого злочину проти інтересів України, якщо за цей злочин вони вже були засуджені або виправдані відповідно до закону. Котюк В.О.: Основи держави і права. Навчальний посібник. - 3-тє вид., доп. і перероб. - К.: Атіка, 2006. - С.210.

Поняття «злочин проти прав і свобод громадян України або інтересів України.» є оціночним і має визначатися з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Проте основним критерієм віднесення злочинів до цієї категорії є загальний, родовий і безпосередній об'єкти, а при визначенні злочинів проти прав і свобод громадян України - також наявність відповідного потерпілого.

Зокрема, злочинами проти прав і свобод громадян України слід визнавати передбачені КК України злочини проти життя та здоров'я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, а також деякі злочини проти конституційних, трудових та інших особистих прав громадян, проти власності та деякі інші. Злочинами проти інтересів України у конкретній ситуації можуть бути визнані злочини проти основ національної безпеки України, деякі злочини проти довкілля, проти громадської безпеки, проти авторитету органів державної влади, органів самоврядування та об'єднань громадян, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації тощо. Теория закона. Под ред. С.С. Яценко, В.И. Шакуна. - K.: Правові джерела, 2002. - С.184.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починається з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

нормативний правовий акт закон

РОЗДІЛ 3 СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Потребу постійно займатися питаннями систематизації правових актів зумовлює саме життя. Але методологічні аспекти зазначеної проблеми досліджені недостатньо, зокрема:

- сама ця діяльність часто іменується як: «систематизація законодавства», «систематизація права», «систематизація норм права», «систематизація нормативних актів», «систематизація нормативно-правових актів», «систематизація нормативного матеріалу» тощо;

- неоднозначно визначається і кількість форм цієї діяльності, зокрема, одні розрізняють лише інкорпорацію і кодифікацію, інші -ще й консолідацію, звід законів, облік нормативних актів тощо;

- якщо ж проаналізувати й те, що вкладається у зміст кожного з цих видів діяльності, то одні під інкорпорацією розуміють те, що інші - під консолідацією, інші під інкорпорацією і консолідацією розуміють те, що традиційно вважається кодифікацією тощо.

Зрозуміло, що такий стан речей формувався роками і став стереотипним, але, як відомо, різнобій у тлумаченні понять є серйозною проблемою, що стає особливо очевидним в зв'язку з використанням комп'ютерних технологій, які зумовлюють потребу однозначного тлумачення понять. Саме тому питання вдосконалення понятійно-категоріального апарату теорії держави і права є актуальною як з теоретичного, так і з практичного погляду. А це зобов'язує ще раз проаналізувати і поняття, що функціонують у процесах систематизації правових актів, і з позицій сьогоднішнього розуміння зазначених проблем внести відповідні корективи.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що слово систематизація» (грецьк. sistema - ціле, складене з частин) означає розташування у певному порядку, у певній послідовності. Котюк В.О. «Курс правознавства» - К.: Вентуpi, 2008. - С.166.

Отже, систематизація законодавства - це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи. У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв'язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до них змін, скасування старих нормативних рішень об'єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - C.181.

Систематизація законодавства необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і оброблення чинних нормативних актів, групування правових приписів за певною схемою, створення внутрішньо єдиної системи актів є необхідною умовою ефективності правотворчої діяльності, сприяє усуненню прогалин, протиріч у чинному законодавстві.

По-друге, вона забезпечує зручні умови при реалізації права, можливість оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні норми. Крім того, систематизація є необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування: Наукова доповідь / За ред. Б.В. Авер'янова, І.Б. Коліушко. - К.; Ірпінь 2006. - C.221-222.

У різні періоди життя держави потреба у систематизації законодавства буває різною. Коли накопичується протягом багатьох років великий обсяг нормативно-правового матеріалу, коли діє значна кількість нормативних актів, прийнятих у різні періоди, і, до того ж ті, що дублюють один одного, систематизація законодавства особливо необхідна.

В умовах же революційного перетворення правової системи, коли скасовуються великі нормативні блоки, що регулюють застарілі відносини, коли створюється якісно нова суспільно-економічна система, яка об'єктивно потребує оновлених законів - систематизація законодавства відступає на другий план. Общая теория права.: Учебник для юридических вузов / А.Ю. Дмитриев, И.Ф. Казьмин., В.В. Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С. Пиголкина. - 2-е изд., испр. и доп. - К.: Вид. «Наука», 2004. - С.309.

Сьогодні в Україні темпи правотворчої і, насамперед, законодавчої діяльності як ніколи дуже високі. Створюються сотні і тисячі нових нормативних актів, що суттєво змінюють характер й основні принципи правового регулювання. Проте, якщо нині не займатися упорядкуванням чинної нормативної бази, яка зростає швидкими темпами, в майбутньому виникнуть великі труднощі стосовно знаходження і використання чинних норм прав. Справа ускладнюється і тому, що сьогодні, коли створюється практично нова правова система України, необхідно терміново вирішити долю формально чинних в країні нормативних актів та їх частин, які повністю або частково суперечать новим нормативним рішенням або безнадійно застаріли. Общая теория права и государства / Под. ред. В.Лазарева. - М.: Юрист, 2003. - С.210.