Держава Франків
Причини виникнення держави Франків, її розпад. Верденський договір 843 р. Суспільний і державний лад франків. Правління Карла Мартелла ("Молота") та його реформаторська діяльність. Джерела права Франків та їх характеристика. Статті Салічної правди.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.12.2010 |
| Размер файла | 47,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Чорноморський державний університет імені Петра Могили
Факультет правознавство
Кафедра історії і теорії держави і права
Реферат на тему:
``Держава Франків''
Виконала: студентка 152 групи
Романова О.С.
Перевірила: кандидат юридичних наук,
доцент Лісна І.С.
Миколаїв, 2010
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Держава франків
- 1.1 Причини й особливості виникнення держави
- 1.2 Розпад держави. Верденський договір 843 р.
- Розділ 2. Суспільний і державний лад франків. реформи карла мартелла
- 2.1 Суспільний устрій
- 2.2 Державний устрій
- 2.3 Центральні органи державного управління
- 2.4 Правління Карла Мартелла ("Молота") та його реформаторська діяльність
- Розділ 3. Джерела права. Салічна правда. Суд і процес
- 3.1 Джерела права Франків. Характеристика права
- 3.2 Статті Салічної правди
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Я обрала цю тему, бо вона, на мою думку, є досить цікавою та актуальною у наш час. Найдавнішими державами і системами права в історії людства були держави і правові системи Европи. Саме тут створено колиску людської цивілізації, письменності, культури тощо.
Державно-правовий досвід Франків був використаний багатьма наступними поколіннями, суспільствами і державно-політичними системами. Чимало державних інститутів, правових норм, явищ, елементів, понять з тих часів діє і донині, в тому числі і в Україні, я думаю, що саме в цьому актуальність цієї теми. Адже цей досвід є безцінним для людства.
Об'єкт дослідження - Держава Франків, їх виникнення та розвиток. Судочинство. Право.
Предметом дослідження є аналіз виникнення та розвитку держави Франків. Їх суспільний та державний устрій.
Метою дослідження виступає теоретичне обґрунтування та дослідження держави Франків.
Відповідно до мети можна виділити такі завдання:
1. Розкрити особливості виникнення та розвитку держави. Її державний та суспільний лад.
2. Розкрити особливості державного і суспільного ладу.
3. Описати суд і судочинство стародавньої держави.
4. Охарактеризувати джерела права Франків. Салічна правда.
Розділ 1. Держава франків
1.1 Причини й особливості виникнення держави
Наприкінці ІV - початку V ст. народи Європи вступили в якісно новий етап свого розвитку. Початок середньовіччя збігся з великим переселенням народів. Масова міграція охопила гунів, германців, слов'ян, арабів, сарматів. Виникали й розпадалися союзи племен, безслідно зникали етнічні групи й народності. Кордони Римської імперії безперервно атакували племена варварів. Серед них були германці, ріпуарські ("берегові") й салічні ("морські") франки - у минулому союзники (федерати) Риму.
Для Галлії п`яте століття стало часом глибоких соціально-економічних перетворень. Ця багата провінція Риму (її територія майже співпадає з нинішньою Францією), як і вся імперія, була охоплена глибокою кризою.
Стали частішими виступи рабів, колонів, селян, міської бідноти. Рим уже не міг захищати народи від вторгнення іноземних племен і, перш за все, германців - східних сусідів Галлії. Як наслідок, більша частина провінції була захоплена вестготами, бургундами, франками (салічними і ріпуарськими) та іншими племенами. Із цих германських племен найбільш сильними були салічні франки. Їм знадобилось понад 20 років, щоб у кінці V - початку VІ ст. захопити більшу частину Галлії (486 р.).
Виникнення класового суспільства у франків, яке розпочалося у них ще до переселення на нову батьківщину, різко прискорилось у процесі завоювання Галлії [№1, с 94-97].
Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставались кращі землі, значна кількість колонів, худоби та іншого майна. Знать звеличилась над простими франками, хоч останні ще продовжували залишатись особисто вільними і спочатку навіть не відчували посилення економічного гніту. Франки розселялись на своїй новій батьківщині сільськими громадами (марками). Марка вважалась власником усієї землі громади.
Галлоримляни опинились у положенні залежного населення, яке за чисельністю в декілька разів переважало франків. Разом з тим галлоримська аристократія частково зберегла свої багатства. Єдність класових інтересів поклала початок поступового зближення франкської і галлоримської знаті.
Це особливо позначилось при формуванні нової влади, за допомогою якої можна було зберегти у своїх руках захоплену державу, тримати в покорі колонів і рабів. Колишня родоплемінна організація необхідних сил і засобів для цього дати не могла. Установи родоплемінного ладу поступаються місцем новій організації з військовим вождем-королем і особисто відданою йому дружиною. Король і його наближені фактично вирішують найважливіші питання життя держави, хоч ще зберігаються народні збори та деякі інші інститути минулого ладу франків. Формується нова “публічна влада”, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона складається не тільки з озброєних людей, але і з примусових закладів, яких не було при родоплемінному ладі. Встановлення нової публічної влади пов`язано з введенням територіального ділення населення. Землі, які заселили франки, були поділені на “паги" (округи). У свою чергу паги ділились на менші адміністративні одиниці - “сотні”. Король вручає управління населенням, яке проживало в пагах і сотнях, довіреним особам.
Виникнення держави у франків пов`язане з іменем одного з військових вождів - Хлодвіга І (486 - 511) із роду Меровингів.
Під його керівництвом була завойована основна частина Галлії, а також землі елеманів, вестготів, східних франків. Сини Хлодвіга І підкорили собі королівство бургундів, землі тюрінгів та баварів.
Далекоглядним політичним кроком Хлодвіга І було прийняття ним та його дружиною християнства за католицьким зразком. Це забезпечило йому підтримку галлоримської знаті і пануючої в Галлії католицької церкви.
держава франк салічна правда
Таким чином, держава франків виникла у зв`язку з необхідністю утримання і управління завойованими територіями [№2, с 103].
1.2 Розпад держави. Верденський договір 843 р.
На початку ІX ст. франкська держава знаходилась у зеніті своєї могутності. Охоплюючи територію майже всієї Західної Європи і не маючи на своїх кордонах ворога рівного їй за силою, вона здавалася непереможною. Але вже тоді ця держава несла в собі елементи занепаду і розпаду. Створена шляхом завоювань, вона була конгломератом народностей, нічим крім військової сили не пов'язаних. Зломивши на деякий час масовий опір закабаленого селянства, франкські феодали втратили зацікавленість в єдиній державі. У цей час економіка франкського суспільства мала натуральний характер. Відповідно не було тісних, стабільних господарських зв`язків між окремими районами. Були відсутні будь-які інші фактори, які могли б стримати роздроблення держави.
Карл Великий невдовзі перед смертю розділив імперію між своїми силами. Корона імператора дісталась Людовіку Благочестивому. Його сили, зібравшись у Вердені 843 р., поділили імперію на три частини: східна частина дісталась Людовіку Німецькому, західна - Карлу Лисому, середня - франкське королівство (північна Італія) - Лотарю. Лотарь одержав корону імператора.
Верденський договір поклав початок самостійному існуванню трьох європейських держав - Німеччини, Франції, Італії [№3].
Розділ 2. Суспільний і державний лад франків. реформи карла мартелла
2.1 Суспільний устрій
Суспільний лад франків відображений у пам`ятці їхнього права - Салічній правді, складеній у часи Хлодвіга І. За формою це перелік правових звичаїв, які фіксують суспільний лад як родового, так і ранньокласового періодів.
У цей час франки перебували на стадії ранньокласового суспільства. Їхня сусідська община - марка - колективно володіла землею, її члени були рівноправними вільними селянами-воїнами. Франки переймали прийоми римської агротехніки, були ознайомлені з латиною, мали деякі уявлення про римське право, набирали до себе на службу римських поселенців.
Орна земля була у колективній власності марки і періодично перерозподілялась між общинниками. Земельний наділ франка не вилучався. Рілля вважалась володінням, а не власністю. Ліси, луки, вигони для худоби перебували у спільному користуванні общини.
Франк міг мати у власності присадибну ділянку, будинок. Община складалась з великих сімей, між якими існували родинні зв`язки. Заможні сім`ї мали рабів, як домашню прислугу, і напіввільних литів (ремісників). Згадуються також ковалі, конюхи, виноградарі. Якщо вільна дочка франка виходила заміж за раба, вона втрачала свободу.
Найважливіші життєві питання общини вирішували збори її повноправних членів. Тільки вони могли прийняти в общину нового жителя. Франки щороку призивались на військові збори (березневі поля). На них король проводив огляд ополчення, діставав від нього схвалення своїх рішень.
У Салічній правді згадуються аллоди - ділянки землі, володарі яких вийшли з общини.
Із розвитком приватної власності на землю та збільшенням кількості аллодів міцність общини зменшувалась. Багато франків потрапляло в залежність від багатих родичів.
За умов ранньофеодальної держави існувала “розділена” власність на землю. Право на користування землею, її утримання належало васалу, право власності - сеньйору.
Із розпадом марки селяни потрапляли в залежність від великих власників - світських і духовних. Форми цієї залежності були різними: комендації (надання землі безземельному селянинові), прекарії (коли селянин віддавав свій наділ феодалу, а той повертав його селянину вже не у вигляді власності, а володіння. Таким чином, селянин набував собі захисника). Під кінець існування франкської держави право власності на землю стало особистим і набуло двох форм: аллоду (вотчина), тобто власності, вільної від обмежень стосовно розпорядження його договорами і заповітами та володіння за умови виконання певних повинностей і несення служби [№4, с 126].
2.2 Державний устрій
Процес становлення державності у франків тривав близько двох століть.
У процесах становлення і розвитку державного апарату франків можна виявити три головних напрямки:
Перший напрямок, особливо характерний для початкового етапу (V-VII ст.), проявилося в переродженні органів племінної демократії франків органи нової, публічної влади, у власне державні органи.
Друге - визначалося розвитком органів вотчинного управління.
Третє - було зв'язано з поступовим перетворенням державної влади франкських монархів у "приватну" владу государів-сеньйорів з формуванням сеньйоріальної монархії, що виявилося повною мірою на завершальному етапі розвитку франкського суспільства (VIII-IX ст.).
За династії Меровінгів (V ст. - 751 р.) ще зберігались релікти родового ладу. Військовий вождь одночасно був королем. Із посиленням його влади роль ополчення як органу безпосередньої демократії стала знижуватись. При королю створювалась королівська курія (рада знаті).
За Меровінгів існувала двірцево-вотчинна система управління.
У 751 р. на престолі утверджується нова династія. На зборах світської і духовної знаті Пінін Короткий, син Карла Мартелла, який мав реальну владу, як майордом, був проголошений королем.
Найбільшого розвитку монархія досягає за правління його сина Карла Великого (768 - 814 рр.). У результаті великих завойовницьких походів у її склад ввійшли території, які зараз складають Західну Німеччину, Північну Італію, Північну Іспанію, а також багато інших земель.
Показником зросту могутності держави стає проголошення у 800 р. Карла імператором. У його руках зосереджується значна влада. Але це не означало перетворення імператора в абсолютного монарха. Глава держави повинен був фактично ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не приймалось ні одне важливе рішення. Найвищі світські та духовні феодали входили до складу постійно діючої ради при імператорі. Майже щороку скликався з`їзд всієї знаті (так зване “Велике поле”) [№4, с 70-72].
Разом з тим відносне посилення центральної влади потягло за собою формування органів державного управління, особливостями яких було:
посадові особи, які очолювали господарське управління володіннями феодалів, одночасно здійснювали адміністративно-судову владу над населенням, що там проживало;
нагородою за службу були земельні пожалування, а також право залишати собі частину зборів з населення;
було відсутнє послідовне розмежування між окремими сферами державного управління. Посадові особи, як правило, поєднували військові, фінансові, судові функції. Лише в системі центрального управління спостерігалось певне розмежування в компетенції. Але і там спеціального відомчого апарату ще не було.
2.3 Центральні органи державного управління
Із перетворенням у великих земельних власників дружинна знать перестала постійно проживати при королівському дворі, підвищилось значення посадових осіб - міністеріалів. Спочатку вони були головними управляючими королівським господарством. Тоді ще не було різниці між державним і особистим королівським майном, загальнодержавні питання розглядались як особисті справи королівського дому. А тому міністеріали фактично очолили державне управління і суд. По-ступово вони стають власниками великих латифундій.
До найбільш важливих міністеріалів відносились:
майордом - керував королівським двором. Посада була ліквідована після того як особи, що успадковували її самі, зайняли королівський трон;
пфальцграф - спочатку керував королівськими слугами, а потім очолив двірцевий суд;
тезаурарій - королівський скарбник;
маршал - спочатку був “старшим у королівській конюшні”, а потім начальником кінного війська;
архіканелан - духовник короля, старший серед двірцевого духовенства, обов`язковий учасник королівської ради.
Місцеві органи державного управління
Традиційне самоуправління вільних франків там, де во-ни проживали, було поступово замінене системою призначуваних із центра посадових осіб - уповноважених короля.
Вся територія держави була поділена на округи - паги. Управління округом надавалось графу. У його розпорядженні був військовий загін. Він керував ополченням паги.
Округа ділились на сотні. Спочатку вони очолювались виборною особою. Але вже Меровінгам вдалось замінити його призначуваною особою - центенарієм на “півночі” і вікарі-єм на “півдні”. Він підкорявся графу і майже повторював йо-го владу в сотні.
Громади (марки) франків, які входили у склад сотні, зберігали самоуправління [№5, с 63-65].
2.4 Правління Карла Мартелла ("Молота") та його реформаторська діяльність
Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії і Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори - саксів, фризів, алеманів, баварів, і знову обклав їх даниною.
У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погро-жуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі.
Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, по-стало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.
Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді "бенефіціїв" (дослівно: "благодіян-ня"). Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової. З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX--X ст. на-були характер феоду (лену), тобто спадкового володін-ня, пов'язаного з обов'язком військової служби.
Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв.
Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширен-ню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб зміцнення своєї влади.
Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав, звичайно, і політичні цілі. Він сподівався прив'язати великих феодалів, що бунтували, до трону; за допомо-гою бенефіціальної системи розраховував створити за-мість пішого селянського ополчення, що занепало, боє-здатне кінне військо. Кіннота стала відігравати у війнах вирішальну роль [№6].
Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків:
по-перше, значно укріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації; вони були попередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення голов ної військової сили, що підкреслювало його неповноправ-не становище в державі;
по-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпа-ченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконува-ли на його користь панщину або сплачували податок.
Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.
Інші великі землевласники також стали переходи ти до цієї форми пожалувань. Тому масове поширення бенефіціїв сприяло оформленню ієрархічної структури земельної власності та класу феодалів. Посилюючи військове значення магнатів і створюючи ієрархічні відносини всередині класу феодалів, бенефіціальна реформа сприяла згодом політичному розпаду Франкського королівства.
На перших порах, однак, реформа Карла Мартелл посилила центральну владу, що було однією з її цілей Карл Мартелл і його наступники значно розширили кор-дони Франкської держави і домоглися тимчасового по-силення центральної влади.
Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741--768) врегулював взаємовідносини з! церквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелл. Всі роздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якій бенефіціарії мали вносити певні платежі. З часу цього компромісу Каролінги завжди перебували в тісному союзі з католицькою, церквою та її главою - Папою Римським.
Утиснутий лангобардами, папа всі свої надії покла-дав на допомогу франків, тому він санкціонував захоп-лення Піпіном королівського титулу. У 751 р. в Суассоні зі згоди папи Піпін був офіційно проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік III був ув'язнений у монастир, де і помер.
Піпін відповів папі послугою за послугу. За закли-ком папи Стефана II Піпін здійснив походи в Італію (в 754 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстуль-фа, якого примусив віддати папі захоплені раніше міста Римської області і землі Равеннського екзархату (колиш-нього візантійського володіння).
На цих землях у Середній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави є сучас-ний Ватикан, розташований всередині міста Рима [№7, с 81].
Розділ 3. Джерела права. Салічна правда. Суд і процес
3.1 Джерела права Франків. Характеристика права
Джерелом права у франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойоване населення Галлії жило за римським правом.
Збірником звичаєвого права є Салічна правда, яка, очевидно, виникла у кінці V ст.
Салічна правда - це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбача-ла суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.
Покарання диференціювались залежно від становища правопорушника.
Салічна правда свідчить про існування у франків пере-житків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене вбивство, то “він має заплатити своїм життям”. Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене ненавмисно.
Основним покаранням був штраф, який визначався в солідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка - 200, графа, королівського чиновника - 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов'язків вергельд потроювався.
Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка.
Статті Салічної правди охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадання чужої дружини належало пла-тити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець платив 15 солідів, а, хто називав вільну жін-ку розпусницею - 45 солідів.
Зобов'язання
За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах.
Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства Салічна правда вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочки платежу кредитор тричі з`являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом.
Спадкове право
Рухоме майно син і дочка успадковували порівну. Але земля переходила тільки до сина. Тобто земля залишалась в одному і тому ж роді.
Едикт короля Хільперика (561 - 584 рр.) встановив, що за відсутності у померлого синів майно успадковують доньки, а коли і їх немає, то брат чи сестра померлого, але не “сусіди”, як це було раніше.
З розвитком приватної власності у праві франків з'являється інститут аффатомії, через який можна було внести зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія полягала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі [№ 8, с 145-148].
Шлюбно-сімейне право
Стародавні звичаї германців дозволяли укладання шлюбу через купівлю дружини, але ще більш стародавні не виключали її крадіжки. Через купівлю чоловік набував владу над жін-кою. Після його смерті ця влада переходила до свекра, тому що викуп (плата) давався ним.
У час Салічної правди ці звичаї вже відмирали. Місце викупної плати зайняли речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за невинність). Вони залишались у сім'ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були забо-ронені.
Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку.
3.2 Статті Салічної правди
I. Про виклик на суд
§ 1. Якщо когось викличуть на суд за законами короля і не з'явиться, присуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол. (солід - золота монета, денарій - срібна монета, що становить 1/40 соліда).
§ 2. Якщо хто-небудь, викликавши іншого на суд, сам не з'явиться і якщо його не затримає якась законна причина, присуджується до сплати 15 сол. на користь того, кого він викличе на суд.
II. Про крадіжку свиней
§ 1. Якщо хтось украде молочне порося і буде викритий, присуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
§ 7. Якщо ж хтось украде трьох і більше свиней, присуджується до сплати 1400 ден., що становить 35 сол., не рахуючи вартості украденого і відшкодування збитків.
XIII. Про крадіжку вільних
§ 1. Якщо три особи украдуть вільну дівчину, вони зобов'язані заплатити по 30 сол. кожен.
§ 7. Королівський раб або літ (напіввільний), що украли вільну жінку, підлягають смерті.
§ 8. Якщо вільна дівчина добровільно піде за рабом, вона втрачає свободу.
§ 9. Вільний, що взяв чужу рабиню, зазнає такої ж кари.
XIV. Про напади і грабежі
§ 1. Якщо хто-небудь пограбує вільну людину, напавши на неї раптово, і буде викритий, присуджується до сплати 2500 ден. що становить 63 сол.
§ 3. Якщо франк пограбує римлянина, присуджується до штрафу у 35 сол.
§ 6. Якщо хто-небудь нападе на чужу віллу, усі викриті у цьому нападі присуджуються до сплати 63 сол.
XV. Про вбивства або якщо хто-небудь украде чужу дружину
§ 1. Якщо хто-небудь позбавить життя вільну людину або умикне чужу дружину від живого чоловіка, присуджується до сплати 8000 ден., що становить 200 сол.
XVI. Про підпали
§ 2. Якщо хтось спалить дім із прибудовами і буде викритий, присуджується до сплати 2500 ден., що становить 63 сол.
§ 3. Якщо хтось спалить комору або тік з хлібом, присуджується до сплати 2500 ден., що становить 63 сол.
XVII. Про рани
§ 1. Якщо хтось наміриться позбавити життя іншого, але промахнеться ударом і буде викритий, присуджується до сплати 2500 ден., що становить 63 сол.
XXIV. Про вільновідпущених
§ 1. Якщо якась вільна людина у присутності короля через денарій відпустить на волю чужого літа без згоди господаря останнього і буде викрита, присуджується до сплати 4000 ден., що становить 100 сол. Речі ж літа мають бути повернені його законному господареві.
§ 2. Якщо хтось у присутності короля через денарій відпустить на волю чужого раба і буде викритий, присуджується до сплати господарю вартості раба і, понад те, 35 сол.
XXVII. Про різноманітні крадіжки
§ 1. Якщо хтось украде з вожака чужого телячого стада дзвіночок і буде викритий, присуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол., не рахуючи вартості украденого і відшкодування збитків.
§ 10. Якщо хтось викосить чужий луг, втрачає свою працю.
§ 11. І якщо вивезе сіно додому і складе його там, присуджується до сплати 1800 ден., що становить 45 сол., не рахуючи вартості украденого і
відшкодування збитків.
§ 25. Якщо ж хтось засіє його, присуджується до сплати 1800 ден., що становить 45 сол.
XXIX. Про скалічення
§ 1. Якщо хтось скалічить руку або ногу іншому, позбавить його ока або носа, присуджується до сплати 4000 ден., що становить 100 сол.
§ 5. Якщо ж хтось відірве другий палець, а саме той, яким натягують лук, присуджується до сплати 1400 ден., що становить 35 сол.
§ 9. Якщо хтось каструє вільну людину, присуджується до сплати 8000 ден., що становить 200 сол.
XXX. Про образу словами
§ 1. Якщо хто-небудь назве іншого потворою, присуджується до сплати 3 сол.
§ 3. Якщо хтось - чоловік або жінка - назве вільну жінку повією і не доведе цього, присуджується до сплати 1800 ден., що становить 45 сол.
XXXV. Про вбивство або пограбування рабів
§ 1. Якщо якийсь раб позбавить життя раба, господарі хай розділять між собою вбивцю.
§ 6. Якщо хтось украде або позбавить життя дворового слугу, або коваля, або золотої справи майстра, або свинопаса, або виноградаря, або конюха і буде викритий, присуджується до сплати 1200 ден., що становить 30 сол.
XLI. Про вбивство людини
§ 1. Якщо хтось позбавить життя вільного франка або варвара, що живе за Салічним законом, і буде викритий, присуджується до сплати 8000 ден., що становить 200 сол.
§ 2. Хто позбавить життя людину, що перебуває на королівській службі, або вільну жінку, присуджується до сплати 24000 ден., що становить 600 сол.
§ 5. Якщо хтось позбавить життя римлянина - королівського співтрапезника і буде викритий, присуджується до сплати 12000 ден., що становить 300 сол.
XVL. Про переселенців
§ 1. Якщо хтось побажає переселитися у віллу до іншого і якщо один або декілька із жителів вілли захочуть прийняти його, але знайдеться хоча б один, який чинитиме опір переселенню, він не буде мати права там поселитися.
XLVIII. Про неправдиве свідчення
§ 1. Якщо хто-небудь дасть неправдиве свідчення, присуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол.
XLIX. Про свідків
§ 1. Якщо хтось буде змушений представити свідків і вони, може трапитись, не побажають з'явитися на судове засідання, той, хто має потребу в них, має задовольнити їх і має при свідках запросити їх на судове засідання, щоб вони під клятвою засвідчили, що їм відомо.
§ 2. Якщо вони не побажають прийти і якщо їх не затримує законна причина, кожен з них присуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол.
LIV. Про вбивство графа
§ 1. Якщо хтось позбавить життя графа, присуджується до сплати 24000 ден., що становить 600 сол.
LVII. Про рахінбургів
§ 1. Якщо хтось із рахінбургів, засідаючи на судовому зібранні і розбираючи тяжбу між двома особами, відмовляється сказати закон, необхідно, щоб позивач заявив їм: "Тут я закликаю вас постановити рішення у відповідності із Салічним законом". Якщо вони (знову) відмовляться сказати закон, семеро із цих рахінбургів до заходу сонця присуджуються до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
§ 3. Якщо ж рахінбурги ті будуть судити не по закону, той, проти кого вони винесуть рішення, нехай подасть на них позов, і якщо буде спроможний довести, що вони судили не по закону, кожен з них присуджується до сплати 600 ден., що становить 15 сол.
LIX. Про алоди
§ 1. Якщо хтось помре і не залишить синів і якщо мати переживе його, нехай вона успадковує спадщину.
§ 2. Якщо не буде матері і якщо він залишить брата або сестру, нехай успадковують спадщину.
§ 3. У тому випадку, якщо їх не буде, сестра матері нехай успадковує спадщину.
Доп.1-е. Якщо не буде сестри матері, нехай сестри батька успадкують спадщину.
§ 4. І якщо потім з'явиться хто-небудь близькіший з цих поколінь, нехай успадковує спадщину.
§ 5. Земельна ж спадщина ні в якому випадку не має дістатись жінці, вся земля нехай поступає чоловічій статі, тобто братам.
LX. Про бажаючого відмовитись від родичання
§ 1. Він має з'явитися на судове засідання перед особою тунгіна і там зламати над своєю головою три гілки у лікоть довжиною. І він має у судовому засіданні розкидати їх на чотири боки і сказати там, що він відмовляється від співпри-сяжництва, від спадщини і від усяких рахунків з ними. І якщо потім хто-небудь із його родичів або буде убитий, або помре, він не повинен брати участь у спадщині або в уплаті віри, а спадщина його має поступити у скарбницю (державну).
LXII. Про віру за вбивство
§ 1. Якщо буде позбавлений життя чийсь батько, половину віри нехай візьмуть його сини, а іншу половину нехай розподілять між собою найближчі родичі, як з боку батька, так і з боку матері.
§ 2. Якщо з жодного боку, ні з боку батька, ні з боку матері, не буде жодного родича, ця частка нехай відбирається на користь скарбниці [№ 9]
3.3 Суд і процес
Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.
Основною судовою установою держави, де розглядалась більшість справ, були “суди сотні”. Їх форма на протязі декількох століть не зазнала серйозних змін. Але поступово судова влада зосереджується в руках феодалів. Спочатку граф, центенарій чи вікарій тільки скликали мальберг збори вільних людей сотні, які вибирали із свого середовища суддів рахінбургів. Суд відбувався під керівництвом виборного голови - тунгіна. У його склад вибирались, як правило, заможні, поважні люди. Але на судовому засіданні повинні були бути присутніми всі вільні і повноправні жителі (дорослі чоловіки) сотні. Уповноважені короля лише слідкували за пра-вильністю судочинства.
Поступово люди короля (його уповноважені) стають головами судів замість тунгінів. Каролінги завершили цей процес. Їх посланці - місії одержали право замість рахінбургів призначати членів суду - скабінів. Обов`язок вільних людей бути присутніми на суді був відмінений.
Подальший розвиток феодалізму призвів до радикальних змін усієї судової структури. Сеньйори - іммуністи розширюють свої права в галузі суду над селянами, які проживали в їх володіннях. Набувають рис імунітету і судові повноваження посадових осіб, а також вищих ієрархів церкви. Юрисдикція церкви поширювалась не лише на духовенство, а й на деякі категорії світських людей, вдів, сиріт, вільновідпущеників. Усі ці особи перебували під захистом церкви.
Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціативи потерпілого. Він був зобов`язаний дати суду докази скоєного, привести співприсяжників, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Обвинувачений, у свою чергу, мав подати докази своєї невинності. Для перевірки істинності свідчень обвинуваченого дозволялось застосовувати “суд божий" (ордалії) - випробування розпеченим залізом або кропом. Заможний франк міг відкупитися від “суду божого”. Третина всіх судових штрафів ішла на користь короля.
Практикувався також судовий поєдинок, коли сторона, що брала гору у поєдинку, визнавалась такою, що виграла справу.
Судочинство здійснювала також і церква. Юрисдикція церкви поширювалась не лише на духовенство, але й на деякі категорії світських людей: вдів, сиріт, вільновідпущеників. Всі ці особи перебували під захистом церкви [№10, с 78].
Висновки
Дослідження такої теми як виникнення і розвиток держави Франків та їх суспільно-державний устрій є досить цікавим і, на мою думку, корисним явищем. Як відомо, без пізнання минулого неможливо зрозуміти теперішнє, передбачити майбутнє. В кінцевому випадку ключ багатьох сучасних суспільних проблем лежить в минулому.
Тому, я вважаю, що дослідження державного устрою окремих країн в конкретно-історичних умовах є актуальним. Використовуючи набуті знання можемо визначити ті позитивні риси певної держави і застосувати, модернізувати їх в сучасних умовах з метою оптимальної побудови і утвердження окремих державних інститутів.
Державно-правовий досвід Франків був використаний багатьма наступними поколіннями, суспільствами і державно-політичними системами. Чимало державних інститутів, правових норм, явищ, елементів, понять з тих часів діє і донині, в тому числі і в Україні.
З огляду на все вищесказане я вважаю, що дослідження даної теми не втратило свого значення в наш час і є позитивним явищем, покликаним сприяти поглибленню державно-правових знань.
Список використаної літератури
1. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Олан, 2003. - 307с.
2. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001. - 616 с.
3. Вікіпедія. Верденський договір. Вільна енциклопедія: http://uk. wikipedia.org/wiki/Верденський_договір-2009.
4. Безвершук Ж.О. Історія культури в термінах і назвах: Словник-довідник. - К.: Вища школа, 2003. - 400с.
5. Григорій Турський. Історія Франків. - к.: "Просвіта", 2003. - 347с.
6. Вікіпедія. Карл Мартелл. Вільна енциклопедія
7. http://ru. wikipedia.org/wiki/Карл_Мартелл. - 2009
8. Покровський К.А. Історія стародавнього світу. Навчальний посібник. - М.: "Просвіта", 1971. - 380с.
9. Краткая всемирная история. / Под ред.А.З. Манфреда. - М.: Наука, 1989. - 510с.
10. Електронна бібліотека.
11. http://pravoznavec.com.ua/books/letter/8/%D8/500. - 2007.
12. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: "Вища школа", 1994. - 464с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Формування феодального суспільства і держави франків. Основні риси феодального права та історія створення "Салічної правди". Злочини і покарання за Салічною правдою, особливості судового процесу. Родові, майнові, господарські та шлюбно-сімейні відносини.
дипломная работа [952,4 K], добавлен 19.06.2014Вивчення процесу походження держави і права. Теологічна, патріархальна, договірна, психологічна, расова, органічна та соціально-економічна теорії виникнення держави. Суспільний поділ праці, виникнення додаткового продукту і приватної власності.
реферат [25,2 K], добавлен 08.12.2010Причини і умови виникнення держави і права, теорії їх походження. Юридичні джерела формування права у різних народів світу. Зародження класового устрою в східних слов'ян. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві.
курсовая работа [68,1 K], добавлен 01.01.2013Аналіз поглядів науковців щодо різноманітності концепцій виникнення та становлення держави. Плюралізм теоретичних поглядів на процес виникнення держави, її поняття та призначення. Основні причини виникнення держави. Сучасне визначення поняття "держава".
статья [42,3 K], добавлен 19.09.2017Період панування скіфів на території України, вплив їх культури на Східну Європу, Західну та Центральну Азію. Cтворення скіфської держави, формування класового суспільства та виникнення рабовласництва. Суспільний лад, джерела та галузі скіфського права.
курсовая работа [361,9 K], добавлен 26.05.2016Державний лад (устрій) як одна із важливих ознак держави. Форми правління держав: республіка, монархія, джамахирія (народовладдя). Адміністративно-територіальний устрій. Групування залежних територій. Держава в складі британської Співдружності націй.
реферат [34,8 K], добавлен 25.10.2010Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.
реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011Передумови та закономірності виникнення держави та права. Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства. Шляхи виникнення держави та права у різних народів: східний (азіатський) та західний шляхи. Аналіз теорій виникнення держави та права.
курсовая работа [83,1 K], добавлен 10.06.2011Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).
курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010Основні теорії походження держави, висунуті представниками різних епох, держав і політичних течій. Теорія суспільного договору Ж.Ж. Руссо та Т. Гоббса. Концепція Дж. Локка щодо виникнення держави. Використання Радіщевим терміну "самодержавство".
реферат [21,2 K], добавлен 18.08.2009
