Захист цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Курсова робота

З предмету: Цивільне право України

На тему: «Захист цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб»

Київ 2010 р.

План

Вступ

Розділ І. Особливості правосуб'єктності малолітніх і неповнолітніх осіб

Розділ ІІ. Поняття та форми захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

1. Поняття захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

2. Особливості юрисдикційної форми захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

3. Не юрисдикційна форма захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

4. Міжнародні форми захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

Розділ ІІІ. Особливості захисту окремих цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

1. Захист особистих немайнових прав малолітніх та неповнолітніх осіб

2. Захист майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб при укладанні правочинів, пов'язаних з відчуженням майна

3. Захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб при спадкуванні

4. Захист житлових прав малолітніх і неповнолітніх осіб

5. Особливості відшкодування шкоди, завданої здоров'ю малолітніх і неповнолітніх осіб

6. Відшкодування шкоди малолітнім і неповнолітнім особам, завданої втратою годувальника

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання" [1]. Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою. Цивілізоване суспільство не можливо уявити без наявності певних прав і свобод кожного його учасника, що забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав. В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист. Сучасне становище малолітніх та неповнолітніх в Україні викликає обґрунтоване занепокоєння в суспільстві та вимагає принципово нових підходів до захисту їх прав у тому числі і прав цивільних. Якщо оцінювати механізм, який нині діє в Україні в частині державної політики у сфері забезпечення прав та інтересів дітей, слід зазначити що не дивлячись на те, що даним питанням і приділяється увага, але в своїй більшості це призводить до дублювання різнопідхідного відношення до одних і тих же питань, що вказує на відсутність державної координації державних органів з цього важливого питання. В підтвердження цього можна зазначити, що у структурі Міністерства праці, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства соціального захисту, Міністерства освіти і науки, Міністерства внутрішніх справ створено управління, що займаються питаннями забезпечення інтересів дітей [11, c.47]. Однак при такій кількості управлінь в Україні відсутній національний механізм «забезпечення реалізації та контролю за додержанням норм законодавства про права дитини» [12, c.15]. Оскільки малолітні та неповнолітні є особливо вразливою соціальною категорією громадян, захисту їх прав та законних інтересів присвячено низку законодавчих актів як вітчизняного, так і міжнародного права.

Розділ І. Особливості правосуб'єктності малолітніх і неповнолітніх осіб

Як відомо, не всі майнові права особа може набути від народження. Існують майнові права, набути яких можна лише з досягненням певного віку. До цих прав належить - здатність заповідати своє майно (з 18 років), бути учасником господарських товариств (із 16 років), можливість займатися підприємницькою діяльністю (з 16 років), бути членом фермерського господарства (із 14 років), бути учасником (засновником) юридичних осіб (з 14 років). Крім цього, від народження особа наділяється такими майновими правами, як право приватної власності; право користування житловими приміщеннями й іншим майном; спадковими правами; правами автора творів науки, літератури і мистецтва, на відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції; іншими майновими правами. Аналізуючи чинне цивільне законодавство, можна дійти до висновку, що неповнолітнім особам повинно бути надане право з 14-річного віку на складання заповіту щодо майна, яке належить останнім на праві власності. Відповідно слід розширити дієздатність неповнолітніх осіб через надання права розпоряджатися майном з 14-річного віку шляхом складення заповіту, але обов'язковою при цьому є наявність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

З правоздатністю особи тісно пов'язане питання дієздатності. Аналіз дієздатності осіб віком до 14 років дав змогу зробити висновок, що їх не можна наділяти однаковим обсягом дієздатності. Це пов'язується із рівнем психічного, розумового розвитку особи, здатності розуміти значення вчинюваних дій та настання їх наслідків.

Здійснення майнових прав за участю малолітніх і неповнолітніх осіб відбувається двома шляхами: самостійними діями самих малолітніх та неповнолітніх осіб; діями неповнолітніх осіб, які вчиняються за згодою їхніх батьків або ж самими батьками. При цьому така згода має свої юридичні наслідки, які виражаються у покладенні додаткової відповідальності на батьків у випадку, якщо неповнолітня особа порушить умови правочину, на який вони давали згоду. Відповідно до чинного законодавства згода на вчинення правочину неповнолітньою особою може бути надана і органом опіки та піклування. Тому обґрунтовується пропозиція, що у випадку, коли в неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за правочином, додаткову відповідальність буде нести орган опіки та піклування. В праві традиційно надається велике значення часу та умовам, за яких особі надається право самостійно, без допомоги інших здійснювати цивільні права та обов'язки, тобто надається повна цивільна дієздатність до настання повноліття. Серед випадків надання повної цивільної дієздатності до настання повноліття, законодавець називає осіб, які записані батьком (матір'ю) дитини.

Розділ ІІ. Поняття та форми та захисту цивільних прав малолітніх та неповнолітніх осіб

1. Поняття захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

Якщо проаналізувати проблеми, що стосуються поняття захисту в цивільному праві, то можна зробити висновки, що одні вчені вважають, що слід вживати поняття “охорона цивільних прав” (З.В.Ромовська, Б.Ю. Тихонова). Однак ми підтримуємо точку зору, що мова йде про захист цивільних прав, оскільки “охорона” - ширше поняття і включає в себе всю сукупність заходів не лише правового, але й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, які спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. Щодо поняття “права на захист”, то в теорії права існують різні підходи до з'ясування змісту цього поняття. Так, одні вчені вважають, що право на захист є самостійним суб'єктивним цивільним правом (Є.А. Крашенінніков, А.С. Шевченко, В.В. Бутнєв), інші ж - що право на захист є складовою цивільного права (С.М. Братусь, В.В. Вітрянський, В.П. Грібанов). Підтримуємо останню точку зору і вважаємо, що за своїм змістом право на захист, як і суб'єктивне право в цілому, включає в себе низку можливостей правоохоронного характеру, здатних гарантувати суб'єктивне право на всіх етапах його реалізації.

Для захисту прав та інтересів особи за ЦК України використовуються відповідні способи, які є неоднорідними за своєю юридичною природою, що суттєво впливає на можливості їх реалізації. Всі способи захисту прав та інтересів застосовуються за допомогою відповідних засобів, щодо визначення яких в науці немає єдиного підходу. Одні автори вважають, що засобами правового захисту є позов, заява або скарга (В.П. Грібанов, А.А. Добровольський), інші - рішення суду, постанова адміністративного органу. Способи захисту, в свою чергу, поділяються на засоби захисту і засоби відповідальності. Серед способів захисту, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, засобами відповідальності можуть бути визнані лише відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і компенсація моральної шкоди, всі інші є засобами захисту.

2. Особливості юрисдикційної форми захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

В юридичній науці розрізняють форми, способи та засоби захисту цивільних прав. Відповідно до чинного цивільного законодавства існують такі форми захисту цивільних прав: юрисдикційна та не юрисдикційна. Під юрисдикційною формою прийнято вважати такі форми, що полягають у зверненні особи за захистом своїх прав до суду чи до інших юрисдикційних органів.

Під судовим захистом майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб слід розуміти діяльність судів, що здійснюється в порядку цивільного судочинства і засновану на принципах конституційного, цивільного, цивільного процесуального і сімейного права, і спрямована на відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) цивільних і сімейних прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх шляхом застосування передбачених цивільним і сімейним законодавством способів захисту.

За захистом прав та інтересів малолітніх осіб у судовому порядку звертаються їхні батьки (усиновлювачі), опікун, прокурор, орган опіки та піклування. Процесуальне законодавство з однієї сторони входить і формує ту систему галузей права, які концентрують в собі основні сегменти, в яких регулюється такий захист. З іншої сторони, воно регулює процесуальні відносини, які на рівні безпосереднього правозастосування розкривають питання суб'єктів таких правовідносин, об'єктів такого захисту та тих інститутів, які впливають на процедуру судового розгляду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК України «У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування… можуть звернутися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб… та брати участь у цих справах» [3]. Таким чином, Уповноважений має право безпосередньо звернутися до суду з позовною заявою з питань захисту порушених прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб. При чому такі звернення стосуються будь-яких питань, які врегульовані різними галузями права. Таким чином інститут Омбудсмана є одним із найуніверсальніших інститутів щодо захисту прав неповнолітніх в цивільному процесі [10]. Відповідно до ст. 32 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад належить організація роботи щодо запобігання бездоглядності, правопорушень серед дітей і підлітків [6]. Разом з тим, дана вимога закону спрямована на захист порушених прав, свобод та інтересів неповнолітніх, на сьогодні фактично не виконується. Органи місцевого самоврядування на ці заходи не передбачають коштів у своїх бюджетах, питання захисту прав дітей відповідно до Закону України від 15 листопада 2001 року «Про попередження насильства в сім'ї» виконкомами роками не розглядаються [7].

Органи місцевого самоврядування не ставлять питань перед судами про позбавлення батьків батьківських прав, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, не займаються вихованням, не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання тощо. Така ситуація має місце внаслідок того, що до осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав віднесено не органи місцевого самоврядування, а «органи опіки та піклування». Така функція як правило покладається на секретаря виконкому і це якби то вже не стосується органу місцевого самоврядування в цілому.

Участь в цивільному процесі органів опіки і піклування є однією з форм діяльності держави, направленої на захист прав, свобод та інтересів дітей. Судова практика давно визнала участь органів опіки і піклування неодмінною умовою правильного розгляду питань щодо судового розгляду справ, в яких зачіпаються інтереси неповнолітніх. Часто відсутність представника органу опіки і піклування є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

В той же час, з питаннями захисту інтересів неповнолітніх осіб в суді може виступити і прокурор. Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України він здійснює в суді представництво інтересів громадян в тому числі і неповнолітніх осіб в порядку встановленому в ЦПК України в будь-якій стадії цивільного процесу. таким чином, прокурор є особливим представником у справах щодо захисту порушених прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, особливо у сфері неналежного виховання дітей, захисту їх життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканності та безпеки. Практика свідчить, що особливого значення сьогодні набуває захист прав, свобод та інтересів неповнолітніх від насильства в сім'ї. Ці питання для України сьогодні набувають своєї актуальності. За даними «Міжнародної амністії» 70% жінок, а з ними і дітей в Україні зазнають різноманітних форм насильства [13, c.15-16].

Виділення насильства в сім'ї в самостійну соціальну проблему стає сьогодні лише першим кроком в реальному захисті прав неповнолітніх дітей. Це пов'язано з високим ступенем латентності, і в цій частині діяльність органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ, прокуратури, повинна бути спрямована на рішучі кроки щодо захисту інтересів неповнолітніх в суді. Це стосується в першу чергу питань щодо позбавлення батьків, які використовують дітей в сфері жебракування, проституції, крадіжок тощо, батьківських прав. Особливе місце в цьому питанні посідає прокуратура. Прокуратура не ставить собі за мету контролювати методи виховання дітей. Дане питання має значення лише з точки зору їх правомірності. Так, безнаглядність за дітьми зі сторони їх батьків дає право прокурору, органам внутрішніх справ, поставити питання про відібрання неповнолітніх дітей з поміщенням їх в школи-інтернати, з притягненням батьків до кримінальної відповідальності. Крім того, батьки за позовом прокурора в такому випадку зобов'язані до сплати аліментів на дітей.

Таким чином прокурор не лише самостійно готує позовну заяву до суду, але й безпосередньо приймає участь у розгляді даної справи, як представник держави на стороні неповнолітніх дітей, захищаючи таким чином їх права на матеріальну допомогу, яку вони мають право отримувати від своїх батьків відповідно до положень чинного законодавства. Не дивлячись на те, що позов заявлено прокурором в інтересах малолітніх чи неповнолітніх дітей, позивачами в даному випадку будуть діти, у всіх випадках, не дивлячись на вимоги ст.29 ЦПК України, щодо відсутності цивільної процесуальної дієздатності у малолітніх осіб, і її обмеження відносно неповнолітніх. Такий висновок ґрунтується на наступному: відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК України «Органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього ж Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб в тому числі і неповнолітніх мають процесуальні права і обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. За змістом даної норми права позивачів, а саме такими є неповнолітні чи малолітні особи, відповідно до інституту представництва, який передбачає автономне набуття в таких випадках процесуальних прав неповнолітніх з підстав закону.

Що стосується неповнолітніх осіб, то вони можуть і самостійно звернутися у суд із позовом про захист, відновлення порушеного права та інтересу, що виникають із правочинів, які вони вправі вчиняти самостійно.

Юрисдикційний захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб також здійснює нотаріус (шляхом вчинення виконавчих написів на договірних документах, заходів по охороні спадкового майна), а також орган опіки та піклування, який вживає заходів щодо захисту особистих та майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб, бере участь у розгляді судами спорів, пов'язаних із захистом прав малолітніх і неповнолітніх, установлює опіку над майном, виконує ряд інших функцій.

3. Не юрисдикційна форма захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

Стосовно не юрисдикційної форми захисту цивільних прав, то зокрема неповнолітня особа може захищати свої права в порядку самозахисту. Однак досить важко уявити собі ситуацію яким чином малолітня чи неповнолітня особа може здійснювати самозахист стосовно своїх батьків, опікунів чи піклувальників якщо вони порушують її права, адже ці люди є дорослими та фізично сильнішими за таких малолітніх чи неповнолітніх. Один з раніше невідомих способів захисту прав дитини - закріплена в ст. 56 СК України можливість самостійно захищати свої права у разі порушення їх батьками або особами їх замінюючими. У цих випадках дитина може звернутися до органу опіки і піклування, а після досягнення 14 років - в суд [4]. Проте реальних передумов для здійснення даного права поки не існує, оскільки чинне цивільно-процесуальне законодавство не визначає положення неповнолітнього учасника цивільного процесу, що втратив батьківське піклування. Що стосується скарг до органу опіки і піклування, в прокуратуру або до яких-небудь інших органів, що займаються захистом прав дітей, то не дивлячись на уявну простоту цієї процедури, дитина найчастіше не може нею скористатися, частково тому, що не знають своїх прав, і не мають доступу до незалежних джерел правової допомоги. Крім того, враховуючи, що винуватцем насильства часто є директор або співробітник дитячого будинку або інший посадовець, діти не вірять в можливість добитися справедливості. Право дитини на самозахист означає існування обов'язку органів, у правомочних на захист прав дитини, вживати за його скаргою відповідні заходи. Відсутність законодавчого регулювання цього питання на практиці може привести до небажання посадовців фіксувати скарги дітей і робити які-небудь дії для відновлення їх прав.

4. Міжнародні форми захисту цивільних прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх осіб

Крім захисту прав дитини на національному рівні можливий його захист за допомогою міжнародних механізмів захисту, заснованих на міжнародних нормативних актах, що є, відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції України частиною правової системи України, і що має преюдиціальне значення. В даний час Україна зобов'язана періодично уявляти в Комітет з прав дитини ООН державні Доповіді про положення з правами дитини в України. Конвенція про права дитини, механізмом реалізації положень якої є Комітет-універсальна - єдиними країнами, що не ратифікували її, є США і Сомалі. Конвенція не тільки ідентифікує дитину як особу, наділену конкретними правами, але також робить можливим для дитини затвердження своїх прав за допомогою національних судових або адміністративних процедур [13]. Багато експертів вважають, що одним з найзначніших внесків, зроблених Конвенцією в законодавство з прав людини, є саме упровадження принципу трансформації дитини з пасивного об'єкту "захисту" в активного суб'єкта. За підсумками розгляду представленої державою Доповіді, альтернативних доповідей неурядових організацій і відповідей держави на додатково поставлені питання, Комітет виносить рекомендації по удосконаленню ситуації з правами дитини в Україні і особливому захисті окремих категорій дітей. Україна вже представила в Комітет дві Доповіді (1993, 1999 рр.) за підсумками розгляду яких були винесені відповідні рекомендації, і повинна представити наступну періодичну Доповідь в 2003 році. Ще одним міжнародно-правовим способом судового захисту прав дитини є його обіг в Європейський Суд з прав людини. У разі встановлення цим судом порушення права заявника йому може виплатити грошова компенсація, а рекомендації Суду є обов'язковими для виконання державою-відповідачем. Звичайно інтереси дітей перед Європейським судом представляють їх батьки, але якщо це з яких-небудь причин неможливо, дитина може скористатися допомогою адвоката або суспільної організації, відповідно до національного законодавства. При цьому в прецедентах Європейського Суду особливо указується, що неповнолітні можуть самостійно або через представників ініціювати подачу скарги. Велика кількість справ про захист прав дітей в Європейському суді торкаються призначення опіки над дитиною, контактів з батьками і іншими родичами, а також - права на пошану особистого і сімейного життя, неприпустимості застосування фізичних покарань і права на навчання. Справи такого роду проти України також вже подаються.

Розділ ІІІ. Особливості захисту окремих цивільних прав малолітніх та неповнолітніх осіб

1. Захист особистих немайнових прав малолітніх та неповнолітніх осіб

Як вже відомо, цивільне право відстає від конституційного з приводу захисту особистих немайнових прав малолітніх та неповнолітніх осіб. Так, право на ім'я, на особисту недоторканість, особисту свободу, охорону здоров'я, на таємницю особистого життя і спілкування, а також право на недоторканість житла гарантується Конституцією України та іншими міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною. Але відсутність процедури ( способів) захисту цих прав, окрім загального положення, що вони «можуть бути захищені в судовому порядку», призводить до їх порушення і не можливості відстояти. В Україні нормативного закріплення дістало лише право на захист честі, гідності та ділової репутації. Згідно із ЦК громадянин або організація мають право вимагати за судом спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той хто поширює такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, в яких морально по-перше сторона наділяється правом вимагати за судом спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов'язана дати спростування, якщо не доведе, щ відомості відповідають дійсності. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 ЦПК України позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред'явлено: 1) особою, про яку поширено такі відомості; 2) близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи посередньо їх порочать; Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича; 3) батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками, а також прокурором щодо відомостей, поширених щодо неповнолітніх осіб або осіб, визначених у судовому порядку недієздатними.

Важливе значення також має захист прав інтелектуальної власності малолітніх та неповнолітніх осіб. Так згідно Цивільного кодексу малолітня особа має право здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. А неповнолітня особа крім цього має право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Захист таких прав малолітня чи неповнолітня особа може здійснювати або самостійно або ж через своїх законних представників.

2. Захист майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб при укладанні правочинів, пов'язаних з відчуженням майна

Відомо, що однією із найбільш важливих правомочностей батьків у процесі управління майном малолітніх та неповнолітніх осіб в інтересах останніх є вчинення ними різного роду правочинів, об'єктом яких є майно малолітніх і неповнолітніх. До них належать: побутові правочини (правочини, які не підлягають нотаріальному посвідченню). До другої належать правочини, які виходять за межі побутових (договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації).

Важливим питанням, яке потребує уточнення, є питання про управління майном малолітньої особи. У ЦК України міститься глава 70, яка має назву “Управління майном”. У ч.5 ст. 177 СК України вперше вказано, що батьки вирішують питання управління майном малолітньої дитини спільно. Якщо ж один із батьків діє без згоди іншого, то другий із батьків може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним. Із змісту статті випливає, що для цього є достатнім сам факт вчинення правочину одним із батьків без згоди іншого. На наш погляд, обов'язковою умовою визнання правочину недійсним повинно бути порушення майнових прав дитини (загроза порушення цих прав), яке виникло в результаті його вчинення. Тільки за наявності цих двох умов правочин може бути визнаний недійсним.

Якщо розглядати питання про управління майном малолітніх і неповнолітніх осіб у випадку відкриття проти батьків провадження про позбавлення батьківських прав, то в такому випадку суд може накласти заборону на здійснення управління та відчуження майна, яке належить дитині, і передати таке управління органу опіки та піклування, оскільки до винесення судом рішення про позбавлення батьківських прав вони зберігають усі батьківські права, в тому числі і щодо управління майном дитини. В літературі пропонується також встановити в законодавчому порядку, що установником управління майном (за договором управління майном), яке належить малолітній особі, є її батьки. І лише у випадку, коли над малолітньою особою встановлено опіку, установником управління є опікун або орган опіки та піклування

3. Захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб при спадкуванні

Порівняно з ЦК УРСР 1963 р. в ЦК України 2003 р. розмір обов'язкової частки зменшено з 2/3 до 1/2, що, на погляд деяких вчених є є необґрунтованим. Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі ж спадкові права, що і діти, народжені в дійсному шлюбі, оскільки недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини. Діти, щодо яких почався процес усиновлення, до моменту усиновлення не втрачають право ні на частку в спадковому майні як спадкоємці за законом, ні на обов'язкову частку в майні спадкодавця, якщо майно заповіли іншим особам, оскільки на час відкриття спадщини правовідносини із спадкодавцями, які були їхніми батьками, не були припинені. Інтереси дітей, у тому числі зачатих за життя спадкодавця та народжених після його смерті, при спадкуванні за законом захищаються шляхом включення їх до кола спадкоємців першої черги.

Ще одним важливим моментом, який не отримав закріплення у законодавстві, є питання про можливість спадкування підопічними дітьми майна їхніх опікунів та піклувальників. Вважається, що вони мають вказане майнове право за умови, що діти перебували на утриманні у опікуна або піклувальника. В такому разі вони мають право спадкувати майно як утриманці відповідно до ч.2 ст. 1265 ЦК України.

Крім цих загальних норм, існують і спеціальні норми, які стосуються захисту спадкових прав малолітніх і неповнолітніх осіб та здійснення ними права на спадкування. Сюди відносять право на спадкування майна у фермерському господарстві, господарському товаристві, виробничому кооперативі, акцій, компенсацій остарбайтерам, коштів, які виплачуються у зв'язку з відшкодуванням збитків, завданих внаслідок загибелі під час виконання трудових обов'язків нашими співвітчизниками за кордоном, спадкування грошових вкладів.

юрисдикційна майновий житловий цивільне

4. Захист житлових прав малолітніх і неповнолітніх осіб

Малолітні та неповнолітні особи мають право мати місце проживання, право на користування житлом, збереження за ними житлового приміщення у випадку їх відсутності. Право на житлове приміщення у малолітньої і неповнолітньої особи виникає з договору найму житла, згідно з яким у всіх членів сім'ї наймача рівні права і обов'язки, що випливають із даного договору. Разом з тим, при вирішенні питання про надання житлової площі у будинках державного і громадського житлового фонду в порядку поліпшення житлових умов, у документах вказуються всі члени сім'ї, які не досягли 18-річного віку, котрі враховуються при визначенні розміру наданого їм житлового приміщення і включаються в ордер. У даний час є актуальним питання про надання можливості неповнолітнім особам самостійно укладати договір найму житла.

Положення Житлового кодексу УРСР не обмежують здатність неповнолітніх осіб бути суб'єктами цього договору, але, в такій ситуації повинно бути дотримано правило про наявність згоди з боку їхніх батьків (усиновлювачів) або піклувальника [5]. Це стосується випадків, коли у неповнолітньої особи є постійне джерело прибутку, яке може використовуватися для оплати житлового приміщення. Неповнолітні особи, які мають самостійний заробіток також вправі вимагати, за згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ними, укладення з ними окремого договору найму житла. Теорія та судова практика не дає однозначної відповіді на питання про те, чи включення малолітньої (неповнолітньої) особи до ордера на житлове приміщення, надане одному з батьків, має наслідком втрату такою малолітньою (неповнолітньою) особою права на користування житловою площею у другого з батьків, з яким малолітня або неповнолітня особа постійно проживала. Найкращим чином житлові права дитини будуть захищені у випадку, якщо вона буде мати право на користування житловою площею обох батьків.

Опікуни і піклувальники малолітніх і неповнолітніх осіб, які вселяються у житлове приміщення дітей, не набувають права користування ним. Після закінчення опіки та піклування, якщо з опікунами та піклувальниками не буде укладено договору найму житла, вони підлягають виселенню з нього без надання іншого житлового приміщення. Стосовно права підопічних дітей на житлову площу свого опікуна чи піклувальника, автор вважає, що діти не мають такого права.

Щодо захисту житлових прав малолітніх і неповнолітніх осіб, які проживають у службових житлових приміщеннях, то у випадку виселення, їм обов'язково повинно надаватися інше упорядковане житлове приміщення.

5. Особливості відшкодування шкоди, завданої здоров'ю малолітніх і неповнолітніх осіб

До таких проблем можна віднести: питання про юридичне значення поведінки самого потерпілого (малолітнього чи неповнолітнього) при відшкодуванні завданої йому шкоди; про вину осіб, зобов'язаних здійснювати нагляд за малолітніми чи неповнолітніми особами при відшкодуванні завданої останнім шкоди; про те, з яких виплат складається відшкодування шкоди, якщо шкода завдається здоров'ю малолітньої чи неповнолітньої особи. Щодо першого питання, то малолітня особа ще не досягла того рівня усвідомлення значення своїх дій, коли б вона могла належним чином оцінювати наслідки своєї поведінки, тому, за загальним правилом, вона не несе відповідальності за шкоду, завдану іншим особам, а, значить, її поведінка не впливає на розмір відповідальності у заподіювача шкоди, коли шкода завдається їй самій. Тобто наявність необережності в діях малолітньої особи не тягне за собою зменшення відшкодування. Щодо неповнолітніх осіб, то якщо в тій шкоді, яка завдана неповнолітній особі, є наявність грубої необережності самого неповнолітнього, то розмір відшкодування може бути зменшений.

Спірним і не врегульованим залишається питання щодо врахування вини осіб, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітніми і неповнолітніми особами. В юридичній літературі обґрунтовується пропозиція, що вина батьків повинна враховуватися, оскільки вони зобов'язані виховувати та утримувати дітей до настання повноліття. Більше того, батьки, які були позбавлені батьківських прав, повинні нести відповідальність за завдання малолітній чи неповнолітній особі шкоди, якщо вони неналежним чином виконували свої батьківські обов'язки. Якщо неповнолітній потерпілий отримав ушкодження здоров'я у зв'язку із трудовою діяльністю, то відшкодовується шкода, пов'язана із зменшенням його професійної працездатності, виходячи із заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

6. Відшкодування шкоди малолітнім і неповнолітнім особам, завданої втратою годувальника

Відповідно до чинного законодавства ця шкода відшкодовується дитині до досягнення нею 18 років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років). Для відшкодування вказаної шкоди закон не ставить право одержання матеріальної допомоги в залежність від спільного проживання із годувальником. Тобто інтереси малолітніх і неповнолітніх осіб захищаються і в тому випадку, коли за життя годувальника дитина разом з ним не проживала, але він виплачував аліменти на їх утримання. При цьому важливим є визначення підстави перебування дитини на утриманні. В цьому випадку діють такі критерії: знаходження на утриманні особи; підстави знаходження на утриманні особи; вік дитини; навчання в учбовому закладі. На підставі аналізу чинного законодавства можна зробити висновок, що право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника мають також діти, батьки яких знаходились у фактичних шлюбних відносинах, при умові добровільного визнання батьківства або якщо батьківство було встановлено за рішенням суду. Право на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника мають малолітні і неповнолітні особи в разі оголошення особи, яка є годувальником, померлою. Деякі вчені вважають, що малолітні і неповнолітні мають право і на відшкодування шкоди, у випадку смерті обох батьків, які не мали заробітку протягом, наприклад, двох останніх років (домогосподарка, студент). Розмір відшкодування шкоди повинен визначатися в розмірі мінімальної заробітної плати на кожного з годувальників.

Аналізуючи сімейне законодавство можна дійти до висновку, що малолітні і неповнолітні особи мають право на відшкодування шкоди у випадку втрати годувальника і у випадку, коли загинули батьки, які були позбавлені щодо таких дітей батьківських прав, оскільки відповідно до СК України, особи, які позбавлені батьківських прав, не звільняються від обов'язку щодо утримання дитини. Хоча незрозумілим залишається питання, в чому проявляється цей обов'язок по утриманню і чому, коли втрачається будь-який зв'язок з дитиною, залишається обов'язок по утриманню дитини. Усиновлені діти мають право на відшкодування вказаної шкоди нарівні з рідними дітьми.

Висновки

Таким чином малолітні та неповнолітні особи, іншими словами діти, є особливо вразливою соціальною категорією громадян, захисту їх прав та законних інтересів присвячено низку законодавчих актів як вітчизняного, так і міжнародного права. Однак разом із цим механізм проведення державної політики у галузі прав дитини залишається незавершеним, а проблема захисту прав дитини в Україні постає такою, що потребує вирішення як на рівні міжнародних правових відносин, так і на рівні національного законодавства держави. Через свій незначний вік, недостатній психічний та фізичний розвиток особливістю захисту цивільних прав малолітніх та неповнолітніх осіб є те, що в більшості випадків такий захист від їх імені здійснюють їх законні представники: батьки, опікуни, піклувальники, усиновителі, органи опіки та піклування тощо. Основною формою захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб все ж таки є юрисдикційна, адже знову ж таки враховуючи вік таких осіб, їх недостатній фізичний та психічний розвиток порівняно із дорослими особами, їм часто досить важко вдаватися до самозахисту. Основні положення стосовно захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб можна звести до наступних.

Так, ст. 56 Сімейного Кодексу України говорить про те, що дитина має право на захист своїх прав і право на захист від зловживань з боку батьків. Захист прав і законних інтересів здійснюється батьками, а у випадках, передбачених Сімейним кодексом (зокрема, коли органом опіки і піклування встановлено, що між інтересами батьків і дітей є суперечності, батьки позбавлені батьківських прав, громадяни, чия дієздатність обмежена унаслідок зловживання алкоголем) органом Опіки і піклування, прокурором, судом. При порушенні прав і законних інтересів дитини, при зловживанні батьківськими правами, жорстокому обігу дитина має право звернутися за їх захистом до органу Опіки і піклування при адміністрації району, а після досягнення 14-ти років в суд. Посадовці організації, інші громадяни, яким стане відомо про загрозу життя, здоров'ю дитини, про порушення його прав і законних інтересів, фактів жорстокого обігу, зобов'язані повідомити до органів Опіки і піклування по місцю фактичного знаходження дитини. При отриманні таких відомостей орган Опіки і піклування зобов'язаний вжити необхідні заходи по захисту прав і законних інтересів дитини. Функції захисту прав неповнолітніх (зокрема і при виявленні фактів жорстокого поводження з дитиною) покладені на Органи опіки і піклування при Адміністраціях районів, Прокуратуру (помічника прокурора по захисту має рацію неповнолітніх), інспекцію у справах неповнолітніх при РВВС районів, комісії у справах неповнолітніх.

Ст. 156 кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність за невиконання обов'язків по вихованню неповнолітнього, якщо це діяння сполучене з жорстоким поводженням з неповнолітнім. Жорстокий обіг може виражатися в не представлені неповнолітньому харчування, замиканні в приміщенні одного на довгий час, систематичному приниженні його гідності, знущаннях, нанесенні побоїв. Невиконання або неналежне виконання обов'язків по вихованню неповнолітнього батьком або іншою особою, на яке покладені ці обов'язки, а рівно педагогом або іншим працівником освітнього, виховного, лікувального або іншої установи, зобов'язаної здійснювати нагляд за неповнолітнім, якщо це діяння сполучене з жорстоким поводженням з неповнолітнім, карається штрафом від 50 до 100 мінімальних розмірів оплати праці, або обмеженням свободи на строк до 2-х років з позбавленням має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого. Жорстоке поводження з дітьми (зокрема фізичне і психічне насильство над ними), замах на їх статеву недоторканність є підставою (згідно статті 69 Сімейного Кодексу України) для позбавлення батьків батьківських прав.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356

3. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2005 р. № 32. - Ст. 422

4. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 7. - Ст. 70.

5. Житловий кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради. - 1983. - Додаток до N 28. - Ст. 573.

6. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

7. Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - N 10, ст.70

8. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - N 30, Ст. 142.

9. Закон України «Про прокуратуру» // Відомості Верховної Ради України ВВР. - 1991. - N 53. - Ст. 793.

10. Закон України «Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини» // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст. 99.

11. Коталейчук С. П. Правова захищеність неповнолітніх в Україні: міф чи реальність / Коталейчук С. П. - К.,- 2001. - 326 с.

12. Ісакевич С. Наукові засоби захисту прав дитини в Україні / Ісакович С. // Український часопис прав людини. - 1998. - № 3. - С. 14-19

13. Волкова С. Прокурори опікуються правами дітей / Волкова С. // Прокуратура, людина, держава. - 2004. - № 2.- С. 93-96.

Размещено на Allbest.ru