Доктрина державного суверенітету Жана Бодена

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Б.Д. ГРІНЧЕНКА

ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з політології

Доктрина державного суверенітету Жана Бодена

Виконала

студентка IV курсу

групи ФАЯб-1-07-4.0д

Сутугіна Ірина Костянтинівна

Київ 2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Жан Боден та його поняття суверенітету

2. Сучасне поняття державного суверенітету

2.1 Обґрунтування поглядів на суверенітет

2.2 Зовнішній та внутрішній суверенітет держави (на прикладі України)

2.3 Співвіднесеність сучасного поняття з його першим формулюванням

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Проблема зародження й еволюції політичних знань охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання природи, суспільства, сутності влади, держави, політичної системи, явищ політичного процесу. Складність і мінливість сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів. Ці політичні знання належать не тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної культури.

Таким знанням є осягнення державного суверенітету: як з теоретичної точки зору, так і з позиції практики функціонування цього терміну в тій чи іншій державній та політичній системі певної країни. У своїй роботі маю на меті розглянути визначення цього терміну з позиції Жана Бодена - французького юриста й філософа XVI століття, що вперше його сформулював.

Робота складається з двох розділів. В ній розглядаються життєвий та науковий шляхи Жана Бодена, також висвітлений термін «державний суверенітет» на сучасному етапі розуміння та співвіднесеність сьогоденного поняття із сформульованим науковцем, що його запропонував.

Тема державного суверенітету є надзвичайно актуальною, і особливо це стосується України. Комплекс юридичних фактів, що підтверджують суверенність нашої держави, звичайно, є достатнім теоретичним доказом, але при цьому питання про реальну підтримку їх досить невизначене, бо не є чітко поставленим і окресленим у відповідних умовах і зі всією серйозністю.

Для кожної держави можливо описати її власний шлях до суверенності. Наукова новизна моєї роботи полягає у розгляді концепту суверенітету з теоретичної точки зору, що формується на першоосновах терміну, при цьому посилаючись на процеси сьогодення, без практичної підтримки яких теоретична база не має сенсу.

1. Жан Боден та його поняття суверенітету

Жан Боден (1530-1596) - французький юрист та філософ.

Вчення Жана Бодена викладено головним чином у праці «Шість книг про республіку» (1576), при чому під республікою автор мав на увазі державу взагалі.

Жан Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави виступає сім'я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім'ї є прообразом і відображенням державної влади.

Держава виникає в результаті угоди, її мета полягає в тому, щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів.

Найвагоміший внесок Ж. Бодена у розвиток політичної думки - це розробка теорії державного суверенітету. Суверенітет - це абсолютна, постійна й неподільна влада:

1) абсолютність - це відсутність обмежень для виявів своєї могутності

2) постійність - це незмінне існування невизначено тривалий час

3) неподільність - стан, коли влада ні з ким не ділить своїх прерогатив і не може бути жодних органів, які стояли б над або поряд з нею.

Ж. Боден виокремлює п'ять основних ознак суверенітету:

- видання законів, обов'язкових для всіх;

- вирішення питань війни і миру;

- призначення посадових осіб;

- дія суду в останній інстанції;

- помилування.

Суверенітет не поширюється на відносини, зумовлені:

- божественними законами

- природними законами

- приватною власністю.

Тому держава не повинна втручатися у справи сім'ї, порушувати принцип віротерпимості, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників.

Ж. Боден віддає перевагу суверенній (абсолютній) монархії з окремими елементами аристократичного й демократичного правління за умов монархізму. Аристократичні елементи можливі, зокрема, тоді, коли правитель призначає на посади лише знатних і багатих. Демократичні елементи з'являються в державному управлінні у разі відкриття монархом доступу до посад практично всім вільним і розумним індивідам.

Боден відстоював незалежність державної влади від церкви і засуджував католицьке вчення про всесвітню владу пап, що стало досить вагомим внеском у розвиток політики як науки.

2. Сучасне поняття державного суверенітету

2.1 Обґрунтування поглядів на суверенітет

Конституціоналізм як багатоаспектне явище знаходить вияв у конституційній теорії, в суспільно-політичному русі за її реалізацію і в конституційній практиці. Особливий інтерес викликає зміст конституційних принципів (принципів конституції), що становлять основу теорії і практики.

Конституційні принципи - це категорія політичної і правової свідомості. Вони не мають самостійного регулюючого значення. Відбиваючись у змісті норм основних законів, конституційні принципи набувають характеру принципів конституції. Останні є формою нормативного закріплення конституційних принципів. Принципи конституції нерідко прямо включені до змісту основних законів, зафіксовані у вигляді так званих норм-принципів. Принципи конституції об'єктивують відповідну теорію, матеріалізують у правовій формі конституційні принципи і тому звичайно однойменні з ними. Разом з тим конституційні принципи є більш абстрактними. Закріплюючи найбільш визнані в суспільстві політико-правові ідеї, вони виходять у своєму значенні за межі предмета конституційно-правового регулювання і нерідко мають відношення до характеристики правової системи в цілому.

Зміст і формулювання принципів конкретизуються відповідно до державно-правового розвитку окремих країн, що пояснюється історичними і національними особливостями такого розвитку. Самі ж принципи тісно взаємопов'язані і доповнюють один одного. Водночас вони різняться не тільки за змістом, а й за предметним спрямуванням. Наприклад, принцип поділу влади передусім віднесений до механізму здійснення державної влади, принцип федералізму - до її політико-територіальної організації.

Одним з найбільш загальних конституційних принципів (принципів конституції) є принцип суверенітету. Поняття суверенітету відоме конституційній теорії і практиці всіх країн, хоч існують різні і досить далекі від його традиційного тлумачення. Звичайно принцип суверенітету асоціюється з визначенням самого сенсу державності. Це зумовлює його, по суті, універсальне політико-правове значення.

З проблемою суверенітету завжди було пов'язане визначення найважливіших характеристик конституційного права, зокрема з'ясування питання про носія влади в державі та про межі її здійснення. Визнаною є точка зору, за якою серед усіх відповідних принципів принцип суверенітету є найбільш «політичним» за своїм характером. Це пояснюється не тільки особливостями його юридичного змісту, а й тим значенням, яке він відіграє у процесі здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави. До того ж, за своїм походженням суверенітет історично являв політичну ідею, яка лише з часом набула юридичного значення.

Іноді у відповідних конституційних положеннях замість народного суверенітету декларується національний суверенітет. Зокрема, в ст. 1 Конституції Іспанії зазначено, що «національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави». Подібний текст містить і ст. З Конституції Франції. Така заміна термінів не є випадковою і свідчить про сполученість понять народного, національного і державного суверенітету.

Використання терміна «національний суверенітет» відображало процес формування в XVII-XIX ст.ст. національних держав. Нації, які на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже відразу в зарубіжній політико-правовій науці поняття національного суверенітету стало сприйматись як першооснова державного суверенітету.

Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то воно звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах - це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Суверенітет виступає як необхідна політико-правова характеристика держави. Поняття суверенітету відображає якісні риси держави. Водночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суверенітет - це вияв самої природи влади. Зв'язок між державним і народ ним суверенітетом нерідко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здійснюється державою та її органами.

До сказаного слід додати, що в політико-правовій науці закордоном принцип народного суверенітету не формулюється у вигляді загальної ідеї народовладдя. Подібна термінологія вважається надмірно абстрактною і в юридичній літературі практично не використовується. Замість цього тлумачать саме поняття народу, виходячи з того, що воно позначає виборчий корпус, тобто сукупність громадян, які мають право брати участь у виборах і референдумах. При цьому зміст принципу народного суверенітету зводиться до юридичного визначення відповідних прав, що прямо зафіксовано в багатьох конституціях. «Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом референдуму», - зазначено в ст. З Конституції Франції. У ст. 20 Основного закону ФРН записано, що «державна влада здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і через спеціальні органи законодавства, виконавчої влади та правосуддя».

2.2 Зовнішній та внутрішній суверенітет держави (на

прикладі України)

боден суверенітет держава

У «Декларації про державний суверенітет України» зазначається, що державний суверенітет - це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У ст. 2 зазначається, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Конституцією проголошується суверенітет держави у повному обсязі: як внутрішній суверенітет (щодо політичних партій та інших інститутів), так і зовнішній, тобто суверенітет щодо інших держав, до того ж у всіх основних сферах: політичній, економічній, культурній тощо.

Демократизм держави і державного ладу виявляється насамперед у визнанні нею народу носієм суверенітету, у поєднанні безпосереднього народовладдя із здійсненням влади народом через органи державної влади та місцевого самоврядування, у визнанні й гарантуванні місцевого самоврядування, демократичному порядку формування органів державної влади та місцевого самоврядування, у системі, структурі, функціях і повноваженнях органів державної влади і місцевого самоврядування та у порядку їх діяльності, тобто в демократичних принципах організації і здійснення державної влади.

Прояви зовнішнього суверенітету: Держава є національною за своїм походженням, оскільки її утворення відбувалось на основі здійснення українською нацією, усім українським народом права на самовизначення. Національний характер держави зумовлюється певною мірою й етнонаціональним складом нашого суспільства.

Це знаходить своє відображення у державній мові (ст. 10), символіці (ст. 20), в інших атрибутах держави, у її політиці сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), у піклуванні про задоволення національно-культурних та мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Ознаки внутрішнього суверенітету:

1. Багатоманітність (політична, економічна та ідеологічна)

2. Політичний плюралізм - полягає у багатопартійності і свободі політичної діяльності, економічний - у багатоманітності форм власності і господарювання, ідеологічний - у багатоманітності ідеологій. При цьому цензура як антипод ідеологічної та політичної багатоманітності Конституцією заборонена, і жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова, хоча це не виключає, звичайно, наявності загальнонаціональної ідеології.

3. Рівність Полягає у закріпленні у Конституції рівності усіх людей у своїй гідності та правах (ст. 21), рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом (ст. 24).

4. Унітарність означає єдність, соборність держави в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).

Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

2.3 Співвіднесеність сучасного поняття з його

першим формулюванням

Мислення Бодена розгортається у просторі традиційного римського права у його схоластичному тлумаченні. Так само й визначення держави у Бодена - аристотелівсько-схоластичне. Держава у нього термінологічно фіксується як respublica, republique. «Держава є керованою верховною владою та розумом сукупністю (великою кількістю, множиною) сімей і тих речей, що їм (сім'ям) спільно належать» (Respublica est familiarum rerumque inter ipsas comnumium summa potestate ac ratione moderata multitudo). Райнер Шпехт зазначає, що у порівнянні з Цицероновим визначенням держави (визначенням, на яке посилаються і середньовічні автори), у Бодена ми помічаємо дещо нове. Якщо у Цицерона натовп (латинське multitudo можна перекласти й таким чином, бо множина людей без законів і влади - це ще не народ) об'єднується на підставах правового консенсусу й спільного інтересу, то у Бодена вирішальною підставою є передусім summa potestas або puissance souveraine. Боден не є винахідником цього терміну. Він лише надає йому закінченої форми.

Суверенітет він визначає як «абсолютну й довготривалу владу держави, що латиною позначається терміном majestas. Суверенітет означає вищу владу, повноваження віддавати накази». Термін «абсолютна» влада вказує на те, що суверен не підкоряється жодній релігійній або політичній інстанції на землі; суверен підкоряється лише Богу. А це означає, що він зв'язаний природним і Божественним правом. Тобто, влада суверена не є безмежною, не є суто «волюнтаристською». Дії суверена обмежені також і фундаментальними законами (leges¦ fundamentals) монархічної влади, престолонаслідування тощо. Тому здійснення абсолютної влади суверена відбувається в рамках певного порядку.

Ось що каже про суверенну владу Жак Марітен: «В подлинном значении этого слова суверенитет заключает в себе не только реальное обладание верховной властью или право на неё, но естественное и неотчуждаемое право на верховную власть, отделенную от своих субъектов и стоящую над ними.

Во времена Французской революции понятие государства, воспринимаемого как целое, было сохранено, однако это понятие было перенесено с короля на нацию, ошибочно отождествляемую с политическим обществом. С тех пор нация, политическое общество и государство стали отождествляться. Одновременно посредством волюнтаристской теории права и политического общества, нашедшей наиболее яркое выражение в философии XVIII века, государство было превращено в верховную личность и субъект права таким образом, что характеристика абсолютного суверенитета, приписываемого нации, неизбежно переходила к государству» [45, 23-24].

Що поняття суверенітету є результатом спекуляризації схоластично-християнської концепції, Марітен показує на прикладі Руссо. Останній є автором сучасних політико-правових міфів, один з яких - міф про суверенітет народу. «Народ, що підкоряється законам, має їх створювати», і тому народ підкоряється тільки самому собі. «Всякое государство, не построенное на этом основании, не есть государство, управляемое законами: это продукт тирании, чудовище, силой попирающее права человеческой природы. Это и есть собственно миф, духовная основа современной Демократии, совершенно противоположное христианскому праву, утверждающему, что суверенитет исходит от Бога как из первоистока и лишь проходит через народ, а пребывает в тех или в том, кто несет обязанность печься об общем благе». Міф про Демократію як про єдиний законний Суверен є, безумовно, кривавим абсурдом.

Тобто, можна побачити певну спадкоємність: римське право - його схоластична рецепція - перетлумачення схоластичної доктрини у Жана Бодена (в історичному контексті релігійних війн і впливів протестантської концепції влади і права) - перенесення абсолютної влади суверена з монарха на народ (а у майбутньому - на абстрактний Основний Закон). Через це можна послідкувати зв'язок поняття суверенітету, сформульованого Боденом і втілення в ньому сучасних потреб держави й нації, народу.

ВИСНОВОК

Поняття суверенітету, вперше сформульоване Жаном Боденом у XVI столітті, підкреслило самобутність і необхідність розвитку держави у зовнішньому та внутрішньому розумінні (до зовнішніх відносяться неповторні ознаки, притаманні лише певній державі і є саме її особливими характеристиками; до внутрішніх ознак належить функціонування різних сфер, що в поєднанні також виводяться у неповторну й самобутню формулу). Запропонована концепція державної влади мала базуватися на принципі суверенітету.

Принцип суверенітету, в свою чергу, є найбільш «політичним» конституційним принципом і має велику кількість ознак, і кількість, і зміст яких варіюють залежно від політичної системи й ладу певної конкретної держави, характеру зовнішніх і внутрішніх відносин у ній, а також розвитку, що має на меті створення правової держави.

Через зв'язок між сучасним поняттям суверенітету й тим, яке було сформульоване у праці «Шість книг про республіку» Жаном Боденом, можна зробити остаточний висновок, що поняття суверенітету не лише не виникло самобутньо на основі всезагальних ідей певної нації або конкретних осіб, що теоретично його обґрунтували, не лише пройшло історичний шлях розвитку, співвіднесений із подіями, що мали місце з часу формулювання поняття, а й розвивалося саме з поштовху, створеного ідеєю, окресленою французьким філософом XVI століття.

Список використаної літератури

1. Основи конституційного права. - К., 2000.

2. Щербина І.С. Поняття про суверенітет. - Харків, 1999.

3. http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=category&sectionid=6&id=132&Itemid=33414

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Жан_Боден

Размещено на Allbest.ru