5

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

ЗМІСТ

• Вступ 3
• Розділ 1. Сучасний конституційний процес в Україні 5
• Розділ 2. Окремі проблеми конституційної реформи в Україні 2004 року 11
• Розділ 3. Перспективи конституційної реформи в Україні 21
• Висновки 29
• Список використаної літератури 31
• ДОДАТОК 34
• Вступ
• Слова, сказані великим Шевченко, набули у першій половині 1996 року нової актуальності. Тривала і складна праця над Основним законом країни прийшла до логічного завершення -- 28 червня 1996 року. Конституція України була прийнята Верховною Радою. Це дійсно історична подія у житті українського народу, який після довгих століть поневолення з боку російського царизму, десятиліть більшовицької диктатури виборов справжню незалежність своєї держави -- головної політичної умови для практичної реалізації народного суверенітету.
• Досвід останніх років розвитку українського суспільства переконливо свідчать, що одного правового незалежного стану держави недостатньо для того, щоб вона була і справді незалежною, і справді демократичною. Як свідчить світовий досвід, для цього має бути достатньо розвиненою економічна база суспільства, міцною і цілеспрямованою щодо проведення соціально-економічних, управлінських реформ, боротьби із корупцією та іншими видами злочинності державна влада, професійно підготовлені і чесні кадри в усіх ланках державного апарату. На жаль, сьогодні цих найважливіших якостей в економічному та політичному житті українського суспільства явно бракує, а діяльність значної кількості політичних партій та об'єднань спрямована не на досягнення розумного компромісу в процесі вирішення практичних питань державної політики, а на розпалювання вкрай небезпечної ворожнечі між різними політичними силами, що діють в Україні. Великою мірою вирішенню усіх цих доленосних питань і має сприяти Конституція України 1996 року, яка за своєю спрямованістю і конкретним змістом відповідає світовим демократичним стандартам, що й визнано великою кількістю незалежних експертів-фахівців.
• Суспільно-політичне життя останніх років - років після прийняття Основного Закону сувереної України - засвідчує наявність не тільки певних здобутків у державно-правовій сфері, а й ряду проблем. І на ряду з цими проблемами першочергового значення набуває питання удосконалення теорії. Так як норми Конституції являються нормами прямої дії, то потреба в глибокому теоретичному осмисленні поняття конституційно-правових норм є незаперечна.
• Актуальність обраної для написання теми курсової роботи становить той факт, що норми конституційного права, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі України: вони “стягують” її воєдино, в одне цілостно-системне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрямки вдосконалення й розвитку, а тому дослідження історії конституційного розвитку є необхідним для з'ясування сучасних тенденцій у сфері конституційного законодавства.
• Об'єктом роботи є аналіз конституційної реформи в Україні.
• Предметом роботи стало дослідження історії конституційного розвитку в Україні.
• Мета даної роботи стало закріплення набутих теоретичних знань з метою вироблення практичних аналітичних вмінь та навичок аналізу законодавства.
• Завдання, які були поставлені автором при написанні роботи наступні:
• - вивчити наукову літературу по зародженню та становленню конституційної реформи в Україні;
• - провести дослідження сучасної конституційної реформи в Україні;
• - зробити відповідні висновки-узагальнення у відповідності до предмету наукової роботи.
• Основою для написання даної роботи стали наукові літературні джерела, а також Конституція України.
• Розділ 1. Сучасний конституційний процес в Україні
• конституційний реформа політичний
• Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити три основних етапи.
• Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України. Хронологічно вона здійснювалася наступним чином Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 23-24..
• 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української РСР утворила Конституційну комісію (Комісію з розробки нової Конституції Української РСР) у складі 59 осіб під головуванням тодішнього Голови Верховної Ради Української РСР Л. Кравчука.
• Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, де було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України. Концепцію ухвалила Верховна Рада Української РСР 19 червня 1991 р.
• На основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 р.
• Паралельно з цим до чинної на той час Конституції Української РСР 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. У зв'язку із загостренням політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було факточно перервано.
• Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 р. по 8 червня 1995 р.
• Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада 1994 р. Верховна Рада України затверджує новий склад Конституційної комісії, співголовами стали Президент України Л. Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О. О. Мороз. Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв'язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по-різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні.
• Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладанням Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні Таран Ю. Чи достатньо демократичною була процедура прийняття української Конституції? // Журнал „Діалог”. - №6. - 4 червня 2006 року..
• Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 р. (підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”) до 28 червня 1996 р. (прийняття Конституції України Верховною Радою України). В юридичній літературі звертається увага на те, що на останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується історичними особливостями, які рідко трапляються в конституційній практиці. Це, зокрема:
• а) створення Робої групи з пудготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 р. з числа фахівців у галузі конституційного права;
• б) сторення Конституційною комісією України своєму засіданні 24 листопада 1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою);
• в) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який подала ця Робоча група, і передача його разом із зауваженнями й пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд Верховної Ради України;
• г) сторення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії доопрацювання проекту Конституції України;
• д) колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;
• е) завершальне редагування тексту Конституції апарату Верховної Ради України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.
• Чому ж сталося так, що нова Конституція України розроблялася майже 6 років. Відповідь одна -- боротьба політичних сил у Верховній Раді й за її межами.
• Боротьба ця є ознакою демократичного ладу, але такою ж неодмінною ознакою є орієнтація на згоду, договір у будь-якій формі, порозуміння, проте ніяк не на конфронтацію, насильство. Ми тільки ще вчимося демократії, яка є насамперед порозумінням.
• На Заході, де багато хто з теоретиків права і нині керується постулатом про договірне походження держави, не тільки конституція, а й сама демократія розглядається як “справедливе порозуміння”, “терпимий компроміс”, пропагується “конвенціоналістська теорія закону”.
• У демократичних країнах особливе значення надається реальності конституції, її відповідним умовам. Щоб забезпечити цю реальність, зарубіжна конституційна практика поєднує належну повагу до конституції з можливістю її пристосування до умов сьогодення. Як зазначають американські автори, парадокс полягає у тому, що обумовлена незмінюваність протягом майже двох століть Конституції США, її формальна стабільність на практиці пов'язана саме із зміненням її шляхом судового тлумачення, видання законодавчих актів Конгресу, політичної практики. Завдяки договору порозумінь можна вирішувати різні питання державного будівництва, нагальні проблеми суспільного життя. Крім того, необов'язково, щоб він використовувався винятково для розв'язання питань державного рівня. Договірний процес може мати місце й щодо інших, менш значущих питань практичної політики. Головне, від моменту виникнення суперечностей орієнтуватися саме на узгодженість, порозуміння, а не на конфронтацію, насильство.
• Для нас ці питання -- не тільки теорія, а й практика побудови демократичної правової держави, яка зумовлює потребу в сильній, рішучій і водночас ефективній державній владі, що й передбачено Конституцією України 1996 р Моральність та професіоналізм конституційного реформування в Україні: До десятиріччя Конституції України //Юрид. вісн. - 2006. - №4. - С. 74-75..
• Новітній етап сучасного конституційного процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. і триває дотепер. Він пов'язаний з необхідністю внесення змін до Конституції України 1996 р., спрямованих на трансформацію форми правління в Україні (від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської). Протягом 2002-2003 рр. до Верховної Ради України було внесено дванадцять законопроектів, що передбачали внесення змін до Конституції України.
• Цей етап характеризується такими діями:
• 1. 26 грудня 2002 р. Верховна Рада України утворила Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України з опрацювання проектів законів України про внесення змін до Конституції України, якій було доручено доопрацювати законопроекти про внесення змін до Конституції України з урахуванням відповідних висновків Конституційного Суду України, а також вимог юридичної техніки та внести доопрацьовані законопроекти на розгляд Верховної Ради України до 23 грудня 2003 р.
• 2. 4 вересня 2003 року народні депутати України С.Б. Гавриш, Р.В. Богатирьова, К.Т. Ващук, М.М. Гапочка, Б.В. Губський, Л.В. Кравчук, В.Ю. Пєхота, П.М. Симоненко , А.В. Толстоухов, І.Ф. Шаров, О.В. Задорожній та інші, всього 233 підписи, внесли до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», реєстрац. № 4105, який передбачав вдосконалення механізму функціонування державної влади, розподілу повноважень між Президентом України та органами державної влади, забезпечення балансу між гілками влади, ефективної співпраці парламенту та Уряду, їх взаємної відповідальності за здійснення державної політики
• 24 грудня 2003 року Верховна Рада України приймає рішення попередньо схвалити цей законопроект та направити його до Конституційного Суду України (постанова Верховної Ради України «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України», реєстрац. № 4105), а питання про прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» внести до порядку денного наступної чергової (п'ятої) сесії Верховної Ради України. 8 квітня 2004 р. проект Закону про внесення змін до Конституції України (попередньо схвалений проект групи народних депутатів України з висновком Конституційного Суду України), реєстрац. № 4105, не набрав необхідної кількості голосів під час голосування у Верховній Раді України Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С.25..
• 3. 19 вересня 2003 року народні депутати України С.Б. Гавриш, Р.В. Богатирьова, К.Т. Ващук, М.М. Гапочка, Б.В. Губський, Л.В. Кравчук, В.Ю. Пєхота, І.Ф. Шаров, О.В. Задорожній та інші внесли до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», реєстрац. №4180, мета та предмет якого збігалися з метою та предметом законопроекту № 4105. 24 червня 2004 року цей законопроект був попередньо схвалений Верховною Радою України, а Закон «Про внесення змін до Конституції України» прийнятий 8 грудня 2004 р. (реєстр. № 2222-ІУ). Тим самим було змінено конституційний статус Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, що було передбачено на першому етапі новітньої конституційної реформи. Ці зміни передбачають розширення установчих та контрольних повноважень парламенту стосовно уряду, що і забезпечує трансформації форми правління від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської республіки.
• 4. 1 липня 2003 року народними депутатами України А.С. Матвієнком, В.Л. Мусіякою, А.І. Мартинкжом, О.О. Морозом, Ю.Г. Ключковським та іншими з метою реформування системи територіальної організації влади (регіональний та місцевий рівень) до Верховної Ради України внесено проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України», реєстрац. № 3207-1, який був попередньо схвалений парламентом 8 грудня 2004 р.
• 7 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав законопроект таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. 22 грудня Верховна Рада України попередньо ухвалила його уточнений текст, після чого він отримав реєстрац. № 3207-1П2 і знову направлений до Конституційного Суду України для одержання висновку щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 та 158 Конституції України Таран Ю. Чи достатньо демократичною була процедура прийняття української Конституції? // Журнал „Діалог”. - №6. - 4 червня 2006 року..
• Розділ 2. Окремі проблеми конституційної реформи в Україні 2004 року
• Конституційна реформа за станом на 31 грудня 2004 року юридично репрезентована Законом № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року. В основу даного Закону було покладено законопроект № 4180 про внесення змін до Конституції України в остаточній редакції Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції України від 21 червня 2004 року.
• Проект пройшов необхідну процедуру розгляду у Конституційному Суді України й одержав санкцію Суду стосовно можливості його внесення на голосування до Верховної Ради України. Внесений до парламенту законопроект № 4180 був суттєво відмінним від законопроекту № 4105, який уже був проголосований у Верховній Раді України раніше, але не отримав необхідної кваліфікованої (300) більшості голосів. Отже, остання версія законопроекту № 4180 була суттєво відмінною від проекту з тим самим номером, який був предметом розгляду у Венеціанській Комісії в грудні 2003 року Всеволод Речицький, Євген Захаров. Конституційна реформа 2004 року і права людини // "Права людини". - №7. - 2005. - С.24-26..
• Закон № 2222-IV є суттєво відмінним від своїх попередників (законопроект № 4105, перша версія законопроекту № 4180) вже хоча б тому, що в ньому передбачається обрання Президента України на всенародних виборах. Водночас Закон № 2222-IV є значно менш радикальним законом про внесення змін до Конституції України, ніж його попередники. Проте навіть в оновленому вигляді він, на нашу думку, не сприяє позитивним змінам в політичній системі України.
• Як і його невдалі попередники, Закон № 2222-IV передбачає обрання народних депутатів (членів парламенту) України на суто пропорційній основі. В цьому відношенні він - тепер вже на вищому конституційному рівні - закріплює процедуру виборів, яка раніше була передбачена поточним законодавством. На наш погляд, вибори депутатів парламенту на виключно пропорційній основі є недостатньо виваженою спробою поліпшення українського виборчого законодавства.
• Як результат політичного компромісу, пропорційна система виборів в український парламент існує тепер на рівні конституційного і ординарного законів. Однак перед запровадженням такої зміни виглядало б доцільним випробувати нову систему виборів до Верховної Ради спочатку на практиці, а вже потім, в залежності від результатів такого випробування, вирішувати питання про її закріплення на конституційному рівні. Адже нова схема виборів поки що не зарекомендувала себе позитивно на практиці. В конституційному сенсі це виглядає неоптимальним, у політичному - свідчить про неврівноваженість та невиправданий поспіх.
• Чи виграла щось від запровадження пропорційної системи українська спільнота - наразі сказати неможливо. Хоча фінальна версія української конституційної реформи стала найбільш поміркованою з усіх, що пропонувалися раніше, її ефект можна буде спостерігати вочевидь не найближчим часом. Загалом, нова конституційна схема є відносно простою. Відтепер Президент керуватиме зовнішньою політикою країни, обороною, внутрішньою безпекою, а також головами місцевих державних адміністрацій. Решту справ внутрішнього політичного менеджменту вирішуватиме Кабінет Міністрів і Рада національної безпеки і оборони. Послаблення виконавчої вертикалі влади очевидне, але саме до цього реформатори, схоже, прагнули Наслідки змін до Конституції України, доцільність і сценарій подальшого реформування: погляди експертів //Нац. безпека і оборона. - 2007. - №1. - С. 47-48..
• Системним недоліком конституційної реформи є, на нашу думку, віднесення окремих міністрів Кабінету Міністрів України (в сенсі їх призначення на посаду та фактичного підпорядкування) до Президента України, а решти - до Верховної Ради та Прем'єр-міністра України. Як ми вже зазначали раніше, внаслідок нового порядку призначень і підпорядкувань зовнішня та внутрішня політика України опиняються в різних руках.
• Оскільки посада Президента України за реформою залишається не тільки представницькою, але й реально впливовою стосовно окремих виконавчих функцій (зовнішня політика, внутрішня безпека й оборона), остільки на практиці це загрожує деформацією виконавчої вертикалі, відверто непродуктивною конкуренцією Президента, Прем'єр-міністра та Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) в рамках загальної гілки державної виконавчої влади.
• Якщо згадати, що конкуренція посад спікера й Президента в Україні вже існує, логіка конституційної реформи видається ще менш зрозумілою. Простіше кажучи, конкуренція вищих посад, які належать до різних гілок влади є конституційно вмотивованою. Натомість логіку конкуренції вищих державних посад в межах однієї (виконавчої) гілки влади назвати переконливою важко.
• Нам здається, що автори конституційної реформи шукали стратегічного компромісу, але знайдений ними вихід виявився компромісом кон'юнктурних тактик. В результаті, засуджена ще Венеціанською комісією юридична схема знову опинилася піднесеною до конституційного рівня. На наше переконання, таке рішення й така версія політичної реформи робить Україну не стільки парламентською республікою, скільки незручним правовим конгломератом, непослідовним у конституційному сенсі європейським політичним новоутворенням.
• Та обставина, що за реформою Президент України може розпустити парламент в трьох випадках (кожен з яких може бути результатом ширшого кола причин) робить тезу про перетворення України з президентської республіки на парламентську непослідовною.
• Сьогодні Президент є прямо причетним до формування Кабінету Міністрів й призначення голів місцевих державних адміністрацій (української версії губернаторів). Проте на практиці міністри й голови державних адміністрацій значною мірою залежать також від Прем'єр-міністра. Адже, призначивши окремих членів Кабінету Міністрів й голів державних адміністрацій, Президент залишає останніх під орудою глави Кабінету. Звісно, якби українські губернатори замість їх призначення Президентом обиралися на місцях, це могло б стати достатньою причиною для конституційної реформи. Проте про обрання губернаторів населенням наразі не йдеться. Принцип прямої залежності губернаторів від Президента залишився за реформою незмінним.
• Що ж стосується відносин між Президентом і Верховною Радою (парламентом) України, то вони за реформою не тільки не змінюються на користь Верховної Ради, але й переходять до більшої залежності парламенту від волі Президента. Повноваження Президента стосовно розпуску парламенту, як вже зазначалося, збільшуються втричі. Тому реформа послаблює вплив Президента в межах виконавчої гілки влади, але водночас в кілька разів підвищує його контроль за українським парламентом. Зрозуміло, що цим реформа перетворює Україну у відносно непослідовну парламентську республіку Всеволод Речицький, Євген Захаров. Конституційна реформа 2004 року і права людини // "Права людини". - №7. - 2005. - С.24-26..
• Судова система залишилася за реформою практично неушкодженою. Часткову реанімацію загального нагляду прокуратури за дотриманням прав і свобод людини, на нашу думку, підтримати важко. Хоча, за свідченням фахівців, часткове повернення прокурорського нагляду за здійсненням прав і свобод громадян пояснюється не так українською правовою нерозвиненістю (так вважає офіційний Страсбург), скільки низьким рівнем доходів українського населення. Дійсно, захист прав, свобод та інтересів в судах залишається для багатьох пересічних громадян України поки що дорогою й казуїстичною процедурою.
• Загалом, якби Україна за рівнем свого громадсько-політичного розвитку стояла суттєво вище, з реформою можна було б примиритися. Проте Україна - дуже молода демократія, й навряд чи застосування парламентських механізмів і процедур для розв'язання більшості її проблем справді імпонуватиме її молодій політичній системі.
• Свого часу Г. Арендт, аналізуючи ознаки будь-якої органічної революції, зазначала, що справжні революції завжди розширюють рамки народного представництва. Тобто соціальна база державного управління з кожною черговою революцією робиться все більш широкою, демократичною. Щось у відвертій протилежності до цього ми спостерігаємо в результаті конституційної реформи. Адже за реформою безпосередній вплив демосу на українську політику фактично зменшується. Хоча громадяни України й надалі обиратимуть Президента, а засоби масової інформації працюватимуть, сподіваємось, без цензури і «темників», це суттєво не впливатиме на політичний курс країни. Саме тому правові наслідки конституційної реформи можна розглядати під кутом зору законодавчої деволюції.
• Зрештою, Президента з пореформеними повноваженнями можна було б обирати в парламенті, й тільки підпорядкованість йому місцевих державних адміністрацій все ще дозволяє розглядати його посаду в якості балансової противаги до законодавчої гілки влади в державі. Якщо в подальшому голови державних адміністрацій стануть виборними, всенародне обрання Президента остаточно втратить сенс.
• Слід також врахувати, що після обрання на посаду Президента В. Ющенка Україна одержала шанс стати не тільки демократичною, але й позитивно відчуженою (на кшталт країн Прибалтики) від пострадянських республік країною. Але саме тому одної лише присутності Росії на довгих українських кордонах достатньо для доведення необхідності українського президентського республіканізму. Йдеться, головним чином, про можливість швидкого президентського реагування на зовнішньополітичні російські виклики, яких Україні в майбутньому не бракуватиме.
• В євроатлантичному політичному світі не має великого значення те, парламентською чи президентською республікою стане Україна. Однак все виглядає прямо протилежним чином з позицій політичних стосунків України з її східними сусідами. Саме в цьому контексті варто звернути увагу на організаційну невпорядкованість українських політичних сил, фракційну егоїстичність їхніх інтересів, все ще неподолану демагогічність національних парламентських дебатувань Конституційна реформа очима громадян // Нац. безпека і оборона.- 2007. - №1. - С. 62-63..
• Парадокс конституційної реформи полягає також у тому, що розмиваючи надалі в строкатому парламентському середовищі відповідальність за стратегічні рішення в країні, реформа демонструє різко зрослу політичну вимогливість до тактичних парламентських маневрів і операцій. З одного боку, за поточну внутрішню та стратегічну зовнішню (визначення засад) політику України відповідатимуть паралельно Кабінет Міністрів і Верховна Рада України. З іншого - для належного виконання даної ролі в парламенті запроваджується безпрецедентна фракційна дисципліна.
• Так, якщо за статтею 81 діючої Конституції України рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках складення повноважень за особистою заявою, а також припинення громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України прийматиметься Верховною Радою України, то за реформою... «у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення».
• Втім, новий порядок позбавлення депутатських повноважень свідчить не тільки про запровадження жорсткої фракційної дисципліни у Верховній Раді, але й про нівеляцію ролі особистості в українському політичному процесі. Зовні це нагадує консолідацію політичних соратників довкола своїх ідейних провідників, відому в Україні ще з комуністичного часу.
• Реформа встановлює також вимогу несумісності депутатського мандата парламентарія з іншими забороненими Конституцією видами діяльності. В свою чергу, невиконання вимог щодо несумісності є підставою для примусового припинення депутатських повноважень.
• Таким чином, конституційна реформа відроджує вже призабутий в Україні імперативний (партійно-корпоративний) мандат. Народний депутат знову розглядається тут в якості партійного пішака, рядового утримувача картки для електронного голосування. Виглядає так, що вибори до Верховної Ради України ризикують стати ланкою в механізмі запровадження не стільки електоральних, скільки партійних пріоритетів. Особисті психологічні якості парламентарія, його індивідуальний досвід, інтелект, а також географічна належність до певного регіону навряд чи будуть тут використовуватися. Загалом, як показують відкриті попередні розрахунки, запровадження чисто пропорційної системи виборів до парламенту ризикує призвести до того, що 85-90 % депутатського складу становитимуть виключно жителі столиці України Києва Наслідки змін до Конституції України, доцільність і сценарій подальшого реформування: погляди експертів //Нац. безпека і оборона. - 2007. - №1. - С. 49..
• Виглядає так, що конституційна реформа перетворює парламент із місця широких публічних обговорень на арену поєдинків фракційних гладіаторів. Це прикро, бо в контексті здійснених конституційних змін поки що не доводиться говорити про відродження стимулів політичної дії за В.Гавелом: морального інстинкту, почуття смаку, прадавньої політичної мудрості, аналітичної тонкості почуттів. Навпаки, можна стверджувати, що в частині оновлення статусу народного депутата конституційна реформа вдалася до філософської редукції, правово-логічного спрощення, приниження конституційної матерії до вимог пласкої законодавчої тактики.
• Крім того, поєднання голосування за конституційну реформу із внесенням змін до поточного виборчого законодавства було також вразливим етично. Коли фракція «Наша Україна» вимагала відставки уряду та Центральної виборчої комісії (ЦВК), а також термінового внесення змін до Закону про вибори Президента, йшлося не про політичні вигоди опозиції, а про відновлення органічного права народу України голосувати для здійснення своєї суверенної волі. Остання ж стояла не під, а над учасниками українського переговорного процесу.
• Оскільки політичне право обирати й бути обраним передує всім владам, їх гілкам і розгалуженням - від парламенту й Президента до Кабінету Міністрів й ЦВК України включно, виборчі права громадян України, їх обсяг та режим здійснення не могли бути предметом кон'юнктурних домовленостей.
• Це означало принципову неможливість поліпшення українського виборчого законодавства під гарантії парламентського голосування за конституційну реформу, як і будь-якого голосування взагалі. Воля народу в матеріальному й процесуальному сенсі є суверенною, а тому не може підлягати примхам учасників жодного переговорного процесу. Вона є апріорі вищою, органічно зверхньою щодо будь-яких лідерів і політичної еліти країни взагалі.
• Тому рішення відносно того, чи робити другий тур президентських виборів чесним і прозорим, не могло й не повинно було залежати від вищих, але все одно приватних, по суті, домовленостей. Цінності, які при цьому безпосередньо зачіпалися, були незрівнянно вищими від інтересів парламентських фракцій чи претендентів на президентську посаду. Крім того, питання конституційної реформи є взагалі надто важливим, щоб бути «протисненим» в життя під тиском короткотривалої кризи. Конституція - це вищий регулятор внутрішнього й зовнішньополітичного життя України, й вона жодним чином не повинна бути заручником політичних тактик.
• Так або інакше, але внутрішня політика України стала на майбутнє прерогативою парламенту - політичної інституції, курс якої в умовах України можна зовнішньо коригувати. Як відомо, пряма демократія важлива тому, що народ не можна корумпувати фізично. Ця добре відома теза Т. Джефферсона вже не раз знаходила своє підтвердження на практиці. Тому збереження авторитету й дієвості посади Президента, а також його залежності від прямого народного волевиявлення лишається в України імперативним завданням.
• Крім того, посада Президента є важливою противагою можливому зовнішньоекономічному тискові на Україну. Даний аргумент підсилюється тим, що Україна перебуває на рівні розвитку, коли її фінансово-економічна потуга й публічна політика є практично зрощеними. В цих умовах особливу роль у політичній системі України має відігравати всенародно обраний лідер Всеволод Речицький, Євген Захаров. Конституційна реформа 2004 року і права людини // "Права людини". - №7. - 2005. - С.24-26..
• Тому запроваджена за реформою редукція статусу Президента до представницьких й зовнішньополітичних функцій виглядає, на наш погляд, загрозливою навіть для забезпечення інтересів державної незалежності. Як можна передбачити, корпоративізм у політичній системі України після запровадження реформи зросте, а вплив фінансово-економічних груп на парламент набуде системного характеру.
• Слід також підкреслити, що головними лобістами конституційної реформи були політичні прихильники старого Президента Л.Кучми, а також представники парламентських фракцій, які на виборах здобули не більше як по 5-6 % голосів українського електорату. Отже, виглядає невмотивованим, що конституційні ідеї українських політичних аутсайдерів має запроваджувати їх противник Президент В. Ющенко.
• Втім, запровадження конституційної реформи з радикальною трансформацією повноважень Президента між першим і другим туром президентських виборів суперечило навіть просто здоровому глуздові. Адже ні з точки зору права, ні з позицій ефективної політики не повинно було статися так, щоб громадяни України в першому турі виборів голосували за Президента з одним конституційним статусом, а в другому - за Президента із статусом вочевидь іншим.
• Сотні тисяч людей на майдані Незалежності в Києві стояли на грудневому морозі для того, щоб обрати собі сильного лідера. Свідомо й підсвідомо вони розраховували на силу його конституційної посади. Загалом, сила духу й розум людей на майдані були суттєво вищими за ідейну тональність української конституційної реформи. Безпрецедентний за своїми масштабами в новітній історії України, перманентний Помаранчевий мітинг обстоював не зміну формально-юридичних інститутів, а заміну фактично корумпованої живої влади.
• У дні революції українські громадяни протестували не проти недосконалих юридичних оболонок, а проти конкретних особистостей. Подзвін, який півмісяця лунав на столичному майдані, став переконливим свідченням похорону залишків українського посткомунізму. Саме там і тоді українські громадяни остаточно позбавлялися свого прадавнього політичного страху, а разом з тим - духу залежності й рабства Наслідки змін до Конституції України, доцільність і сценарій подальшого реформування: погляди експертів //Нац. безпека і оборона. - 2007. - №1. - С. 50-51..
• Розділ 3. Перспективи конституційної реформи в Україні
• Восьмого грудня 2004 року Верховна Рада України стоячи аплодувала майже одностайному голосуванню за закон про внесення змін до Конституції. Тодішній Президент Леонід Кучма негайно підписав ухвалений документ там же, у сесійній залі парламенту. Водночас, щиро сподіватися, що відтоді наша країна стане справжньою парламентською демократією на зразок європейських, могли хіба що політичні романтики. Усі інші розуміли: вистраждана конституційна реформа стала важким компромісом політичних сил, ціною якого було розв'язання небаченої доти кризи і можливість проведення «третього» туру президентських виборів.
• Втім, до яких кризових явищ в українській політиці призведе впровадження цих змін, могли прогнозувати, напевно, одиниці. А замислитися вже тоді було, над чим, адже законопроект узгоджувався в умовах надзвичайного напруги. І неприємні прогнози, на жаль, справдилися... У намаганні перерозподілити повноваження між Президентом і парламентом політичні лідери випустили з виду головне: демонтувавши стару систему противаг і стримувань, яка діяла з 1996 року, вони не створили іншої. Тож, нова редакція Основного закону за своєю формою, начебто, й справді відобразила перехід до парламентсько-президентської форми правління, але у своїй змістовій частині виявилась позбавленою реальних механізмів такої трансформації Моральність та професіоналізм конституційного реформування в Україні: До десятиріччя Конституції України //Юрид. вісн. - 2006. - №4. - С. 77..
• На підтвердження цієї тези, напевне, достатньо навести лише один приклад наслідків бездумного «дерибану» повноважень. Фактично, нині чинна система взаємовідносин між владними інституціями може ефективно працювати лише за наявності доброї волі політиків. І навпаки - за її відсутності діяльність органів державної влади буде паралізована. Частково таку ситуацію ми могли спостерігати в період нещодавньої політичної кризи. Причина цього полягає в тому, що внаслідок конституційної реформи Президент і парламент зі сформованим ним урядом стали, так би мовити, рівнозначними гравцями на одному й тому ж політичному полі та отримали можливості в односторонньому порядку заблокувати здійснення державою її функцій. Наприклад, голова держави має право призупиняти постанови Кабінету міністрів з одночасним зверненням до Конституційного суду на предмет їхньої відповідності законодавству. А що може завадити Президенту при бажанні застосовувати такий механізм до кожної без винятку постанови уряду? Враховуючи, наскільки оперативно і не заангажовано працює у нас Конституційний Суд, можемо змоделювати ситуацію, коли сформований відповідно до всіх правових норм Кабмін просто не зможе працювати, але жодного порушення закону при цьому не буде зафіксовано.
• Єдина можливість безпосереднього впливу депутатів на Президента - процедура імпічменту - хоч і задекларована в Конституції, але жодним чином не забезпечена спеціалізованим законодавством. З іншого боку, представники законодавчої та виконавчої влад теж мають достатньо можливостей попсувати нерви голові держави. Скажімо, саботувати розгляд законопроектів, визначених ним як невідкладні. Або не узгоджувати кандидатури на вакантні місця голів обласних та районних держадміністрацій чи не давати ходу указам Президента шляхом тлумачення на власну користь необхідності їхньої контрасигнації з боку прем'єр-міністра та керівників відомств, відповідальних за виконання цих документів.
• У цій ситуації Президент, який втратив можливість «відставляти» прем'єра, також не є «авторитетом» для уряду. Верховна Рада V скликання, звичайно ж, не випадково, спробувала зняти з порядку денного цей безглуздий паритет, ухваливши закон про Кабінет міністрів. Але згідно з його положеннями роль Президента була нівельована настільки, що фактично стала меншою, ніж у королеви Великої Британії. Адже британські монархи хоч і призначають упродовж останніх століть на посаду прем'єр-міністра лідера партії, що перемогла на виборах, але насправді не зобов'язані цього робити. За українським законом, парламентська коаліція отримала можливість за потреби обійтися у справі формування виконавчої влади без участі голови держави. Тоді навіщо нам взагалі президент? Тож навряд чи можна не погодитись з позицією Віктора Ющенка, який називає конституційну реформу 2004 року «недолугою» і «бездарною», хоч така оцінка, безумовно, значною мірою спричинена його особистою образою з приводу втрати колишніх повноважень Наслідки змін до Конституції України, доцільність і сценарій подальшого реформування: погляди експертів //Нац. безпека і оборона. - 2007. - №1. - С. 53-54..
• Сьогодні Президент наполягає на виправленні помилок шляхом продовження реформи або навіть ухвалення нової редакції Основного закону. Але тут постає питання, якій моделі державного ладу все ж таки надати перевагу - повернутися до старої, чи вдосконалити нині чинну. На думку директора Центру досліджень громадянського суспільства Віталія Кулика, з точки зору ефективності президентська модель є більш доцільною, але повернення до неї, означатиме посилення одного політичного гравця.
• Водночас, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут вважає, що головна проблема навіть не в конституційній моделі, а в її законодавчому забезпеченні. На думку експерта, з точки зору державного будівництва не існувало нагальної потреби реформувати Конституцію 1996 року, треба було лише ухвалити передбачені нею ж закони, які б врегулювали суперечливі нюанси функціонування органів влади. Таке ж завдання, каже пан Когут, стоїть і тепер.
• І все ж альтернативи саме парламентсько-президентській республіці експерти наразі не бачать. Першочергове завдання тут, за словами Ігоря Когута, - створити, нарешті, дієву систему стримувань і противаг, яка б включала насамперед механізм парламентського контролю, чіткі гарантії прав опозиції та незалежність суду. З іншого боку, можливості голови держави безпосередньо втручатися в діяльність виконавчої влади мають бути зменшені. Адже після змін 2004 року Президент вже не формує уряд, правове поле змінилося, але психологія й політична поведінка залишається незмінною.
• Велика загроза, законодавчих ініціатив, прихована сьогодні в самому механізмі здійснення конституційної реформи. Її провадять політики, які репрезентують ті чи інші фінансово-промислові групи чи владні інституції, а тому, насамперед, вони намагаються реалізувати в тексті Основного закону свої особисті чи корпоративні інтереси. Оптимальним варіантом, хоч це, наразі, й не передбачено законодавством, було б узгодити нову редакцію Конституції за допомогою дорадчого органу на кшталт Конституційної асамблеї із залученням широкого кола експертів, а вже потім передати її на затвердження до парламенту чи винести на референдум.
• По-перше, слід сформулювати питання таким чином, щоб пересічний українець міг свідомо, а не інтуїтивно, на них відповісти. По-друге, виносити на плебісцит кілька проектів не має сенсу, адже громадяни не стануть читати кожен і вибирати з них найкращий. А для узгодження одного варіанту потрібен хоча б ситуативний консенсус еліт, виникнення якого політолог не прогнозує у найближчі рік - півтора, а може, й більше. Бо напередодні президентських виборів ніхто не зацікавлений у такому консенсусі.
• Отже, насправді, якісну Конституційну реформу, яка б вдосконалила українську політичну систему до рівня цивілізованої демократії і змусила її працювати ефективно незалежно від рівня харизматичності того чи іншого лідера, нам сьогодні, навряд чи, можна розраховувати. Єдина надія на діалектичне протистояння між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко. Лідерка БЮТ в разі її повернення в крісло прем'єр-міністра, схоже, налаштована закріпитися в ньому надовго. За такої ситуації нинішньому Президентові буде важко домогтися повернення повноважень часів Леоніда Кучми. Щоправда, ці суперечності можуть призвести до нових потрясінь у парламенті і, як наслідок, до формування іншої коаліції, ніж та, що задекларована зараз. Тоді вже можливі будь-які домовленості. Але не факт, що після чергової зміни влади питання Конституційної реформи не спливе на поверхню знову.
• Вранці в день Соборності Віктору Ющенку вдалося здивувати громадськість тим, що він несподівано покликав до себе на розмову лідерів провідних політичних сил, заздалегідь не оголосивши причину такої терміновості. Як виявилось, Президент вирішив прискорити процес створення Національної конституційної комісії, тому як його указ з'явився ще 28 грудня минулого року, але до 15 січня 2008 року не всі політичні сили направили своїх представників. Зокрема, серед 230 кандидатур від громадських організацій, органів місцевого самоврядування і партій (навіть комуністів з літвіновцамі) не опинився жодного опозиціонера від Партії регіонів. Мабуть, це і стало темою окремої розмови Ющенка з Януковічем, під час якого Президент, очевидно, був переконливий, тому що ближче до вечора президія політради ПР на своєму засіданні ухвалила рішення про делегування своїх людей в президентську Комісію. І якщо «доукомплектація» відбулася, далі можна чекати наочнішої дискусії з приводу конституційних змін.
• Правда, оптимізму на цей рахунок поки ні у кого немає. Лідер комуністів Петро Симоненко вважає, що рано поки говорити про створення комісії, тому як «ні механізму її роботи, ні принципів формування, ні конституційності її складу», ні тимчасових рамок діяльності немає. Та і самі комуністи наполягатимуть на своєму проекті нової Конституції, де вимагають відміни інституту президентства і встановлення парламентської республіки. Благо, готовий проект є тільки у них, тобто, ні літвіновці, ні регіонали поки нічого не пропонують «по суті», не говорячи вже про бютовців, які теж поки не визначилися, яку республіку вони хочуть. Пам'ятається, БЮТ перед виборами пропонував навіть провести із цього приводу референдум, але свої наміри поки не реалізував. Проте проведення конституційного референдуму - поки єдиний момент, в якому їх думка співпадає з наміром Президента Каплюк Галина. Конституционная «интрига» Президента // Газета «Главред». - 24 января 2008 года. - С.4..
• У свою чергу, «нашоукраїнець» Вячеслав Киріленко хоч і сприйняв запропонований Президентом формат, але побоюється, що процес проходження конституційних змін в парламенті ускладниться відсутністю необхідних для їх підтримки 300 голосів народних депутатів. Можливо, саме цим і викликаний інтерес Президента до залучення «регіоналів», тому як без їх 175 голосів конституційної більшості в Раді не зібрати. До речі, спікер парламенту Арсеній Яценюк теж висловився за те, щоб конституційні зміни були підтримані в парламенті максимальною кількістю голосів - всіма 450 парламентаріями. Він підкреслює, що «не може бути Конституції більшості або меншини», а тільки «Конституція національної єдності». Та і Президент не приховує своїх намірів в такій Раді об'єднати всіх.
• Тепер ситуація прояснилася в одному - якщо раніше Віктор Ющенко був готовий приймати нову Конституцію на всеукраїнському референдумі, то тепер без Верховної Ради на цей крок не піде. Отже зараз пропонується наступний алгоритм дій: розробка Національною конституційною комісією єдиного проекту нової редакції Конституції, його обговорення і ухвалення в парламенті, потім проведення референдуму, після якої зміни остаточно набувають чинності. (Примітно, що ніде про обов'язковий зараз за законодавством висновку Конституційного суду із цього приводу ніхто не згадує). Минулого року тоді ще радник Президента Степан Гавріш висловив думку, що якщо всеукраїнський референдум прийме більшістю голосів нову Конституцію, вона автоматично знайде силу, тому як більше не знадобиться ні законодавчого підтвердження, ні підпису Президента. Він вважає, що в цьому «ключовим документом стає протокол Центрвиборчкому», після появи якого стара редакція Основного Закону нібито припиняє свою дію. Але легітимність цього процесу вельми сумнівна, і про це вже неодноразово висловлювалися правознавці.
• Цю позицію «Главреду» підтвердив і міністр юстиції Микола Оніщук перед зустріччю з Президентом: «Конституція передбачає певний порядок внесення змін в Основний Закон, зокрема, коли мова йде про ухваленні нової редакції. Було б бажано, щоб в цьому процесі брав участь парламент. І саме він прийняв Конституцію, яка потім могла б бути прийнята на референдумі».
• Поки конституційна комісія не приступила до роботи, про тимчасові рамки говорити передчасно. Але, як стало відомо «Главреду», Банкова поспішає реалізувати задумане, зокрема, в її планах - ще навесні напрацювати єдиний проект нової Конституції, щоб восени провести його через парламент і всеукраїнський референдум. Частково це підтвердив той же Микола Оніщук. На питання, коли ж може з'явитися єдиний проект нової Конституції, він відповів: «Як мінімум, це два-три місяці, а оптимальний термін, можливо, до напівроку. Хоча рівень розвитку конституційної думки в Україні вже сьогодні такий, що насправді до літа можна було б на це розраховувати. Принаймні, до травня, такий проект міг би бути підготовлений Конституційною радою, створеною при Президентові» Каплюк Галина. Конституционная «интрига» Президента // Газета «Главред». - 24 января 2008 года. - С.4..
• Свою конституційну доктрину Віктор Ющенко викладе на першому засіданні Національної конституційної ради. Микола Оніщук повідомив при цьому, що в новому проекті Конституції буде муніципальна реформа, тобто, надання громадам повної влади на своїх територіях. По-друге, адміністративна реформа і забезпечення єдності виконавчої влади. По-третє, перегляд ряду істотних положень в організації судової влади. Звичайно, і Президент, і його прихильники запевняють, що ні про яку узурпацію влади однією людиною мова не йде. Хоча міністр юстиції говорить при цьому, що повинні бути переглянуті повноваження розділу держави, коли мова йде про його функції як Гаранта захисту конституційних прав і «свого роду національного арбітра». «У тому числі і я пропонуватиму, щоб Президент за посадою очолив Вищу раду юстиції, щоб призначення і звільнення суддів здійснювалося не політичним органом, яким є парламент, а саме спеціально створеним для цього органом, що відповідає європейській практиці», - заявив Микола Оніщук.
• Отже, на нинішньому етапі з п'яти парламентських фракцій (окрім КПУ) ні у кого немає чіткого бачення, якої України вони хочуть - президентською або парламентською. І якщо НСНУ із зрозумілих причин більше схильна до посилення Президента, то два великі гравці в особі Партії регіонів і БЮТ поки публічно вибір не зробили. І якщо цілі цих два співпадуть, то, маючи конституційну більшість, реалізувати їх вони зможуть і без участі Президента. Якщо не можна зупинити процес, треба його очолити?.. Каплюк Галина. Конституционная «интрига» Президента // Газета «Главред». - 24 января 2008 года. - С.4.

Висновки

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. Новітній етап сучасного конституційного процесу в Україні розпочався після прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. і триває дотепер. Він пов'язаний з необхідністю внесення змін до Конституції України 1996 р., спрямованих на трансформацію форми правління в Україні (від президентсько-парламентарної до парламентарно-президентської). Прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності в суспільстві. Адже саме цей процес, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, як це відбувається в Україні -- результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної правової держави. Критерієм успіху-неуспіху реформи, що відбувається нині в Україні, стане не ступінь перерозподілу влади, а рівень прогресу в напрямку побудови реально діючих демократичних інститутів, що керуються принципами верховенства права. Ключовим завданням політичної реформи в Україні мало б стати надання політичному процесові більшої прозорості, підконтрольності та зорієнтованості на національні інтереси. В галузі зовнішньої та безпекової політики ознакою успішності реформи могло б стати повне й однозначне усунення практики кулуарних, підкилимних рішень зі стратегічних та тактичних питань (сюди відносимо питання участі у будь-яких міжнародних союзах, коаліціях, проектах регіональної інтеграції тощо). Стратегічні рішення, що мають довготривалий вплив на міжнародне та внутрішнє становище України, можуть прийматися лише при наявності а) максимально широкої політичної згоди; б) всебічних експертних оцінок. До процесу вироблення та оцінки державної політики має бути залучене широке коло експертів, в тому числі незалежних; політики, аналітики та журналісти мають отримувати доступ до важливих документів ще на стадії їхньої розробки. На жаль, запропонований проект конституційної реформи не вирішує цієї суми проблем, що на сьогодні істотно стримують поступальний розвиток України, заважають її інтеграції в світові та регіональні структури. Після реалізації реформи президент України не стане декоративною фігурою, збереже можливість самостійно приймати зовнішньополітичні рішення, однак не зможе одноосібно гарантувати їх виконання українською стороною. Таким чином, практична цінність заяв президента буде низькою, якщо він не спиратиметься на лояльний йому уряд. З іншого боку, урядова коаліція на чолі з прем'єр-міністром також не зможе самостійно проводити послідовний курс, якщо президент представлятиме іншу політичну силу або просто блокуватиме окремі рішення уряду. З одного боку, це призведе до зростання публічної конкуренції в політикумі та зменшить ймовірність прийняття суто волюнтаристських рішень. З іншого боку, існуватиме загроза втрати балансу та послідовності державної політики, що унеможливить проведення скоординованого, логічного, передбачуваного та прозорого курсу у галузі зовнішньої та безпекової політики. Це може означати загрозу подальшого зниження інституційної спроможності виконавчої влади в Україні та підрив довіри до неї з боку іноземних партнерів. Для того, щоб конституційна реформа перестала бути лише “страховочним механізмом” нинішньої влади і дійсно спрямувала Україну в русло демократичного розвитку, вона має супроводжуватись введенням в дію реальних інструментів громадського контролю, неухильним забезпеченням свободи медіа та інших норм, що є фундаментальними для будь-якої демократичної держави.