Поняття і призначення соціального регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

соціальне регулювання суспільство

В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загальнолюдські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством.

Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важіль стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.

1. Поняття, закономірності та види соціального регулювання

Суспільство -- це різновид складних, диференційованих, динамічних соціальних систем, що характеризуються цілісністю, стійкістю, здатністю до саморозвитку та наявністю особливих соціальних цінностей і норм, які забезпечують його функціонування.

Дослідження будь-якої системи можна проводити як у цілому, так і аналізуючи її складові. Так, В. Селіванов, Н. Діденко зазначають, що системостворюючими чинниками слід вважати людину як суб'єкта становлення, функціонування та розвитку суспільних відносин; суспільні відносини як найефективнішу форму соціального зв'язку; культуру як сукупність матеріальних та духовних досягнень суспільства, що зумовлює певні критерії її цілісності як соціального утворення.

В. Четвернін розглядає суспільство як вияв самоорганізованої соціальної системи, серед властивостей якої розрізняє самоцінність як неможливість існування людини поза межами суспільств. Це дає можливість виокремити два типи суспільства та два типи цивілізації: персоноцентристську і системо-центристську.[21; с. 208]

Слід зазначити, що дієвість даної системи залежить від рівня впорядкованості соціальних відносин. Це впорядкування відбувається шляхом соціального регулювання. Міра регулятивного впливу на суспільство визначається певними факторами, а саме: ступенем розвитку суспільних відносин, вимогами, які ставить саме суспільство, складністю відносин, що виникають між суб'єктами та рівнем організованості суспільства.

Соціальне регулювання -- це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних.

Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від «Божої волі», а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.

Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя. .[21; с. 211]

Соціальне регулювання повинно знайти відображення у різноманітності форм виразу: від правових (закони, підзаконні нормативно-правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо); від естетичних (стиль, мода) до організаційно-технічних (стандарти, правила безпеки); від централізованих (програми, директиви) до синергетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні, подібні стани, групи явищ тощо).

Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулювання з позиції певного впливу норм, що встановлені та визнані в суспільстві, у державі, в певній соціальній спільності, на поведінку людини, з урахуванням різних факторів. .[1; с. 34]

Для кібернетичного підходу характерний погляд на суспільство як врегульовану систему, де соціальне регулювання розглядається як засіб впливу на суспільні відносини, процеси, системи, котрий має забезпечувати їх певні характеристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права певних ознак. Коли характеристики об'єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкореговані до відповідних параметрів. Цей процес передбачає зворотній зв'язок, який дає повну інформацію щодо стану об'єкта правового регулювання, своєчасного застосування заходів додаткового впливу на останній та повернення його у межі запропонованих параметрів. .[2; 107]

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

-- Воно здійснюється в межах суспільства.

-- Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

-- Має загальний характер.

-- Поширюється на всіх суб'єктів.

-- Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

-- Гарантується суспільством.

-- Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання. .[5; с. 29]

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання.

Вказані види соціального регулювання мають рівноцінне значення, оскільки нормативне визначає правила поведінки в цілому, а індивідуальне -- є засобом реалізації нормативного шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин.

У самому загальному плані соціальне регулювання розуміється як іманентний суспільству й визначальний соціальний порядок, процес.

Конкретний соціальний порядок установлюється в результаті дії безлічі найрізноманітніших факторів. У їхньому числі виділяють наступні:

1. Так звані "стихійні" регулятори як безпосередній прояв природних законів природи й суспільства. Фактори стихійного регулювання носять природний характер і можуть виражатися у вигляді конкретних подій загальносоціального масштабу, явищ економічного порядку, феноменів масової поведінки і т.д. Це, наприклад, збільшення тривалості життя людей, масові сезонні захворювання, демографічні процеси, міграція населення, інфляційні очікування й т.д.

У своєму прагненні до порядку суспільство й держава прагнуть взяти під свій контроль дані фактори, однак це вдається далеко не завжди. Іноді ж їхній вплив взагалі не відбивається суспільною свідомістю або відбивається неадекватно.

2. Соціальні норми як регулятори, пов'язані з волею й свідомістю людей.

3. Акти індивідуального регулювання, що виступають у вигляді цільового, адресного впливу суб'єктів один на одного.

Зазначені фактори можуть грати в суспільстві як стабілізуючу, так і дестабілізуючу роль. Правда, у юридичній літературі прийнято вважати, що стабілізація, упорядкування суспільних відносин забезпечуються дією соціальних норм і актів індивідуального регулювання, а дія стихійних регуляторів виступає фактором дестабілізуючого впливу. Однак якщо як підставу оцінки прийняти критерій стійкого функціонування суспільства, то всі регулятивні фактори можуть мати як позитивний так і негативний вплив. Разом з тим функціональна характеристика стабілізації, упорядкування суспільних відносин повинна бути віднесена насамперед до соціальних норм. .[7; с. 45]

Для розуміння природи діючих у суспільстві норм, підстав і правил соціального нормування необхідно розрізняти два змісти терміну "норма". По-перше, норма є природний стан деякого об'єкта (процесу, відносини, системи й т.д.), встановлюване його природою - природна норма. По-друге, норма - це керівний початок, правило поведінки, пов'язане зі свідомістю й волею людей, що виникає в процесі культурного розвитку й соціальної організації суспільства - соціальна норма.

Реально діючі в житті людей норми не можна однозначно віднести до природних або соціальних Так, природні норми можуть бути переведені в систему технічних правил (правила роботи з технічними або природними об'єктами), стати основою соціального нормування (наприклад, встановлення строку визнання батьківства після смерті чоловіка), а соціальні норми - сформувати характер об'єкта, його якісний стан. Таким чином, залежно від співвідношення природної нормативності й соціального нормування можна виділити, як мінімум, чотири групи діючих у суспільстві нормативних регуляторів.

1. Природні норми, що існують у вигляді сформульованого знання про нормальний, природний стан об'єкта, обумовленому його природою. Такі норми формує, наприклад, наука.

2. Розроблені на основі знання природних норм правила роботи з технічними й природними об'єктами. Подібні правила прийняте називати технічними нормами.

3. Правила поведінки, що базуються на природних нормах або складаються у зв'язку з їхньою дією. Це більшість соціальних норм.

4. Правила поведінки, зміст яких визначається не стільки природною нормативністю, скільки цілями й завданнями, що стоять перед суспільством, або потребами конкретної його сфери. Це деякі юридичні процесуальні норми, ритуали й т.п. .[9; с. 169]

Під час обговорення ролі права в системі соціального нормативного регулювання значення мають норми третьої й четвертої групи, у літературі саме їх прийнято кваліфікувати як соціальні норми. Вони не просто існують і діють у суспільстві, а регулюють суспільні відносини, поведінку людей, нормують життя суспільства. Соціальним нормам властиві наступні ознаки. 1. Вони є загальними правилами. Сказане означає, що соціальні норми встановлюють правила поведінки в суспільстві, тобто визначають, яким може або повинне бути поводження суб'єктів з погляду інтересів суспільства. При цьому соціальні норми діють безупинно в часі, мають багаторазовість дії й звернені до невизначеного кола осіб (не мають конкретного адресата).

2. Дані норми виникають у зв'язку з вольовою, свідомою діяльністю людей. Одні соціальні норми створюються із цільової діяльності, інші виникають у багаторазово повторюваних актів поведінки, не відділяються від самої поведінки, і виступають як його зразки і стереотипи, треті формуються у вигляді принципів, що закріплюються в суспільній свідомості, і т.д. Інакше кажучи, аналізовані норми по-різному співвідносяться з волею й свідомістю людей, однак завжди виникають у зв'язку з ними.

3. Названі норми регламентують форми соціальної взаємодії людей, тобто спрямовані на регулювання суспільних відносин, поводження в суспільстві.

4. Вони виникають у процесі історичного розвитку (як його фактор і результат) і функціонування суспільства. Соціальні норми, будучи елементом суспільства, відбивають процеси його розвитку, впливають на їхні темпи й характер, словом, мають своє місце в історії суспільства, свою історичну долю.

Крім того, вони стабілізують соціум, а виходить, включені в процеси його функціонування, є як породженням, так і регулятором зазначених процесів.

5. Ці норми відповідають типу культури й характеру соціальної організації суспільства. На думку М. Вебера, саме культура дозволяє людям додати зміст миру, створити основу для судження про взаємодію людей Культура виражається насамперед у змісті соціальних норм. Із цього погляду неважко помітити розходження соціальних норм у суспільствах, що належать різним культурним традиціям, наприклад європейської й азіатської. Можна сказати, що представленість культурних розходжень у нормах не менш виразна, ніж у релігійних і філософських навчаннях, системах цінностей і т.д. Однак існують розходження в соціальному нормуванні життя суспільств, що належать до однієї культурної традиції, хоча й не настільки принципові, пов'язані з індивідуальною історичною долею конкретного народу. [21; с. 212]

Характер же організації суспільства в більшій мірі впливає на значимість того або іншого виду норм у суспільстві, на зв'язку норм у соціальній нормативній системі. Так, у недержавно-організованих суспільствах домінують звичаї, традиції, а в державах - мораль і право.

Таким чином, соціальні норми являють собою пов'язані з волею й свідомістю людей загальні правила регламентації форми їхньої соціальної взаємодії, що виникають у процесі історичного розвитку й функціонування суспільства, що відповідають типу культури й характеру його організації.

З наведеного визначення видно, що в юридичній літературі соціальні норми переважно розглядаються як регулятори суспільних відносин. Але в більше загальному плані їхня роль не обмежується даною функцією. Виходячи з викладеного, можна назвати щонайменше три функції соціальних норм.

Регулятивна. Ці норми встановлюють правила поведінки в суспільстві, регламентують соціальну взаємодію. Регулюючи життя суспільства, вони забезпечують стабільність його функціонування, підтримка соціальних процесів у необхідному стані, упорядкованість суспільних відносин. Словом, соціальні норми підтримують певну системність суспільства, умови його існування як єдиного організму.

Оціночна. Соціальні норми виступають у суспільній практиці критеріями відносини до тих або інших дій, підставою оцінки соціально значимого поводження конкретних суб'єктів (моральне - аморальне, правомірне - неправомірне).

Трансляційна. Можна сказати, що в соціальних нормах сконцентровані досягнення людства в організації громадського життя, створена поколіннями культура відносин, досвід (у тому числі негативний) суспільного устрою. У вигляді соціальних норм цей досвід, культура не тільки зберігаються, але й "транслюються" у майбутнє, передаються наступним поколінням (через утворення, виховання, освіту й т.д.). .[13; с. 302]

Аналізовані норми мають різний зміст, що залежить від характеру відносин, які вони регулюють. Крім того, різні соціальні норми можуть виникати різними способами й на різній основі. Деякі норми, будучи спочатку безпосередньо включені в діяльність, не виділяються з поводження і є його елементом. Устояні в практиці - зразки такого поводження, одержуючи суспільне усвідомлення, оцінку, можуть трансформуватися в сформульовані правила, а можуть зберігатися у вигляді звичок і стереотипів. Інші норми формуються на основі домінуючих у суспільній свідомості ідей про підстави й принципи соціальної організації. Треті формуються як найбільш доцільні, оптимальні для даного суспільства правила (наприклад, процедурні норми). У цьому зв'язку як для теорії, так і для практики важливою є класифікація соціальних норм.

Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями, однак найпоширенішої є їхня систематизація за підставами сфери дії і механізму (регулятивним особливостям).

За сферами дії розрізняють норми економічні, політичні, релігійні, екологічні й ін. Межа між ними проводиться залежно від сфери життя суспільства, у якій вони діють, від характеру суспільних відносин, тобто предмета регулювання.

За механізмом (регулятивним особливостям) прийнято виділяти мораль, право, звичаї й корпоративні норми.

Коли говорять про механізм, регулятивну специфіку норм, то використовують наступні основні критерії порівняння: процес формування норм; форми фіксації (існування); характер регулятивного впливу; способи й методи забезпечення. При такому підході специфіка норм проявляється досить виразно. Це досягається системним використанням критеріїв: деякі норми можуть недостатньо чітко розрізнятися по одному або двох критеріях, але завжди однозначно розводяться по сумі всіх чотирьох характеристик. .[15; с. 158]

2. Види соціальних норм та їх характеристика

Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи.

Види соціальних норм виділяються за різними критеріями, на приклад, за сферами дії:

економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто зв'язані з взаємодією форм власності, із виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

політичні: регулюють відношення між класами, націями, народностями; зв'язані з їхньою участю в боротьбі за державну владу й у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

релігійні: регулюють відношення в сфері релігії і між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

екологічні: регулюють відношення в сфері охорони навколишнього середовища й ін.

Основними видами соціальних норм за регулятивними особливостями є:

моральні норми;

звичаєві норми;

правові норми;

корпоративні норми (див. мал. 1). .[18; с. 9]

Розглянемо головні ознаки тих соціальних норм, які найбільше впливають на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах.

Мораль - це система норм і принципів, що виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поводження людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою суспільної думки.

Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя - економіку, політику, право й інші. За допомогою моралі погоджується поводження особистості з інтересами суспільства, долаються протиріччя між ними, регулюється міжособистісне спілкування. З найдавніших часів відоме «золоте правило» моралі: «(не) чини стосовно інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони чинили стосовно тебе». .[23; с. 32]

У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів. Дотримання норм права є моральний обов'язок громадянина, що визначається моральною і правовою культурою суспільства. Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі.

Можна виділити спільні риси моральних та правових норм:

1) вони діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

2) переслідують єдину мету _ встановлення і підтримка порядку в суспільстві;

3) мають єдине функціональне призначення - впливати на поводження людей, регулювати їхні відношення, формувати масштаби (еталони, стандарти) поводження;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поводження загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень - справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, що лежить у підставі норм моралі. Останні, у свою чергу, були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства. Але і тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі й анархії. .[17; с. 56]

Звичаєві норми _ правила поводження, що склалися унаслідок фактичного їхнього застосування протягом тривалого часу (це основна форма регулювання відношень у додержавному суспільстві).

Звичаєві норми мають наступні ознаки:

етнічний характер;

колективістський характер;

моральна обумовленість;

зв'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;

підкреслена публічність і ін . [10, 291].

Дотримання звичаєвих норм забезпечувалося мірами суспільного впливу на порушника (смертна кара, вигнання з роду, позбавлення вогню і води й ін.) або схваленням мір, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кровна помста).

У державі звичаєві норми були санкціоновані державою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для рішення суперечки (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця норма повинна була:

виражати тривалу правову практику;

відбивати однакову практику _ як дії, так і бездіяльності;

утілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.

Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю в законодавчі акти рабовласницьких і феодальних держав, що склали найдавніший шар права _ звичаєве право (романо-германський тип правових систем та ін.).

Для набуття юридичної чинності норма-звичай:

не повинна суперечити закону;

повинна його доповнювати і як би «оживляти»;

не може підміняти закон.

Після санкціонування державою звичаєвої норми (правовий звичай), її дотримання забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали звичаєві норми, що після надання їм письмової форми набули більш стійкого характеру. Наприклад, один із законів Хаммурапі установив: якщо син ударить батька, йому потрібно відрубати руку. Якщо раніше були сумніви у відношенні даного покарання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важко зрозумілим, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відрубування руки сина було визнано пізніше надто суворим покаранням. .[10; с. 234]

Звичаєве право - система правових норм, що засновується на звичаєвих нормах, які діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються її примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх щаблях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в товаристві протиріччя викликали потребу у фіксації сформованих відношень у формі різних нормативних установлень (Російська правда, Алеманська правда, Салічна правда та інші). Перші писані закони, засновані на нормах-звичаях, повинні були робити враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості в справедливості.

Згодом звичаї минулого (кровна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно соціально-економічному ладу суспільства і дотепер продовжують грати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості.

“Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розвиваються», де звичайне право грає головну роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкових відношень (країни Океанії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), однак у жодній з них правові звичаї не є самостійним і винятковим регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими державою. Наприклад, у Папуа-Нової Гвінеї діють як норми звичайного, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив зробили російське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звичайного) права, що проявилося у всіх сферах їхнього життя” [10, 292-293].

Отже, звичаєві норми і засноване на них звичайне право є головними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить етичним, релігійним і іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їхній сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, стають нормами поведінки. Звичаєві норми розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов громадського життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у випадку їхнього порушення, проти правопорушників застосовуються міри суспільного впливу.

Норми-традиції є близькими до звичаєвих норм. Це сформовані способи поведінки людей, передані з покоління в покоління, що стали правовими нормами. Традиції _ більш широке за змістом утворення, чим звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів _ дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поводження (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження й ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, називаються ритуалами. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів і інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування мір дисциплінарної відповідальності. .[24; с. 214]

Корпоративні норми - це правила поведінки, що встановлюються в корпорації (підприємстві, установі, організації) для врегулювання стосунків між людьми. Вони спрямовані на спрямовані на досягнення цілей її функціонування і вираження в її статутах, положеннях, рішеннях.

До корпоративних норм належать:

норми, що містяться в документах некомерційних, недержавних корпорацій - суспільних об'єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, заснованих на членстві);

норми, що містяться в документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських товариств - повних, командитних, акціонерних товариств - відкритих, закритих і т.ін.).

Соціальна норма _ це правило (зразок) поводження, що виражається у відношенні однієї людини до іншої, а корпоративна норма _ правило поводження, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються об'єм, характер, межа можливого і дозволеного в їхньому поводженні. У комерційних корпораціях _ це норми внутрішньоорганізаційного (внутрішньофірмового) права.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відношення між співробітниками корпорації і кредиторами, працівниками корпорації і клієнтами, адресуються їхнім членам (засновникам, акціонерам, робочим, службовцям і т.ін.). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми суспільних некомерційних об'єднань, між ними є розходження. Норми комерційних організацій породжують права й обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів, тоді як норми громадських організацій такого забезпечення не мають. .[25; с. 318]

3. Норми права як особливий різновид соціальних норм

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є “елементарною часткою” права.

Норма права - “це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу” [10, 297-298].

У зв`язку з тим, що норма права є “елементарною часткою” права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічні риси:

1. Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.

2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.

3. Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов`язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.

6. Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права. [17; с. 278]

Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :

відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);

має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:

є мірою свободи і справедливості;

є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;

має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах. [19; с. 74]

Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами - нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.

По-перше, спостерігається тісний зв`язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином [10; с. 289-290]:

1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.

3. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовного акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі. .[10; с. 117]

Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Е знаходить свій вияв у тому, що:

Норми права сприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень.

Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм.

Норми права виступають у якості засобу охорони і захисту норм моралі.

Звичаєві норми можуть вважатися правовими, в чому проявляється їх взаємозв`язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і унаслідок визнання його «своїм» відомою етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.ін. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є утвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

“Те, що сучасний юрист не вважає правом, часом розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить грань між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням - торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському товаристві суб'єкти господарської діяльності нерідко удають до ділового звичаю - правилу, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської й іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правовий захист в арбітражному суді, нерідко стає правовим” [10, 293].

Спільність норм права й норм корпоративних виявляється у тому, що вони:

регулюють типові ситуації або вид відношень, а не окремий випадок або конкретні суспільні відносини;

мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

мають загальний неперсоніфікований характер, тобто відносяться відразу до багатьох, поіменно не зазначених, осіб;

викладаються в письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами.

Як зазначає О.Ф. Скакун, корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) варто розглядати як норми, що заповнюють пробіли в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися тільки ті відношення, що торкають основи життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування мір відповідальності і т.п.), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, які містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і знаходяться в тісному зв'язку з нормами права, виданими державою. Це відбувається тому що:

у виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати своє поводження самостійно;

у нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою вказівки цілей і задач суспільного і державного розвитку, того або іншого нормативно-правового акту або призначення того або іншого виду суспільної діяльності;

у нормах права вказуються межі корпоративного регулювання;

від корпоративних норм, як і норм права, виданих державою, потрібна відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);

норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

корпоративні норми за своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;

корпоративні норми, хоча й опосередкованим шляхом, забезпечуються державним примусом. .[22; с. 189]

Значення корпоративних норм з юридичної точки зору полягає у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У випадку їхнього порушення є можливість звернутися в компетентні правоохоронні органи. Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити постановлене рішення у судовому порядку.

Висновки

Соціальне регулювання -- це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

Соціальними засобами в даному випадку є соціальні норми - правила поводження загального характеру, які складаються у відношеннях між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їхньої волі (інтересу), і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Соціальні норми виникають в процесі історичного розвитку й передаються з покоління в покоління, вирізняються такими ознаками, як регулятивний, загальний, та приписувальний характер. Соціальні норми утворюють єдину систему.

Різноманітність та складність суспільних відносин зумовлюють існування різних соціальних норм. За регулятивними особливостями виділяють такі види соціальних норм: моральні норми; звичаєві норми; правові норми; корпоративні норми. Ці норми вирізняються за структурою, формами дії, способами забезпечення, сферами застосування пріоритетності, кожний вид соціальних норм має власну специфіку. Спільне в них те, що вони встановлюють конкретні, чіткі рамки для поводження учасників суспільних відносин, містять однаковий масштаб (міру) поведінки, тобто власне нормативність. Усі соціальні норми взаємодіють та чинять вплив на формування одна одної.

Норми права посідають особливе місце в системі соціальних норм, бо вони є “елементарною часткою” права. Ним притаманні як риси права в цілому, так і власні специфічні ознаки. До останніх, зокрема, належать наступні:

норми права носять регулятивний характер;

вони містять загально обов`язкове правило поведінки;

вони є правилом поводження загального характеру;

норма права - формально-визначене правило поведінки, що має характер надання та зобов'язування;

вона є правилом поведінки, прийнятим у суворо встановленому порядку;

як правило поведінки норма права забезпечується усіма заходами державного впливу, аж до примусу.

В процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм перебуває у взаємодії. Ця взаємодія може виявлятися по-різному, причому процеси взаємодії норм права та моралі, норм права та корпоративних норм тощо досить складні.

В процесі правотворчості норми права взаємодіють з нормами моралі, до того ж норми моралі вчиняють вплив на правореалізаційну діяльність, а норми права впливають на норми моралі в суспільстві. Звичаєві норми після санкціонування державою набувають правового характеру, це можна спостерігати на прикладі формування звичаєвого права на ранніх шаблях розвитку суспільства. Корпоративні носять правовий характер та також знаходяться у щільному зв`язку із нормами права.

Література:

1. Протасов В.Н. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. - М.: Новый Юрист, 1999. - № 27. - 276c.

2. Теория государства и права / Под ред. Манова Г.Н. - М.: Бек, 1995. - 314c.

3. Алексеев С.С. Теория права. - М. ,1995.

4. З.М. Черниловский. Всеобщая теория государства и права З.М. Черниловский (история государства и права зарубежных стран). 2-е изд., перераб. и доп. М.: «Высшая школа» 1983. - 654 с.

5. Загальна теорія держави та права / За ред. В.В. Копейчикова. - К., 1997.

6. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общей редакцией члена-корреспондента РАН В. С. Нерсесянца. М., 1996. - 722 с.

7. Комаров С.А. Общая теория государства и права. - 4 изд. - М.: Норма - Инфра, 1998. - 265с.

8. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. - М., 1998.

9. Лазарев В.В.Общая теория государства и права. - М.: Юрист, 1997. - 498 с.

10. Лукашева Е.А. Политика, право, мораль. - М, 1986.

11. Лукашева Е.А. Права человека: Учебн. для вузов. - М.: Юридическая литература, 1999. - 356с.

12. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. - М.: Зеркало, 1998. - 343 c.

13. Мельник П.В., Самілик Г.М., Савченко Л.А., та ін. Правознавство: Навчальний посібник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 309 с.

14. Нерсесянц В.С. Право в системе социальной регуляции. - М., 1986.

15. Нормы советского права. - Саратов , 1987.

16. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. - Том 2. Теория права. - М.: Издательство "Зерцало", 1998 - 416 с.

17. Оніщенко Н.М. Правові системи сучасності. Порівняльне дослідження національно-правових систем // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000. - Вип. 7. - С. 3-12.

18. Пеньков Е.М. Социальные нормы. - М., 1990.

19. Плахов В.Д. Социальные нормы. - М., 1985.

20. Скакун О.Ф. Теория государства и права. _ Х., 2000.

21. Спиридонов Л.И. Теория государства и права: Учебник. - М.: Проспект, 1997. - 105c.

22. Сучасна соціальна філософія. - К.: Генеза, 1996. - 340с.

23. Теория государства и права / Под. ред. Корельского В.М., Перевалова В.М. - М.: Норма-Инфра, 1998. - 534c.

24. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов, М.: Москва, Издательская группа НОРМА-ИНФРА 1998. - 558 с.

Размещено на Allbest.ru