Провадження у справах про злочини неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття і правове значення провадження у справах про злочини неповнолітніх

2. Особливості предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх

3. Досудове розслідування справ про злочини неповнолітніх та застосування до них заходів процесуального примусу

4. Особливості судового розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність, необхідність пошуку нових ефективних засобів запобігання злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних органів та громадськості, які б призвели до поступового скорочення злочинних проявів серед неповнолітніх. Серед загальних заходів важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури та суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. На цьому тлі зрозуміло, яке значення має підвищення якості розслідування і судового розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини, які виникають під час провадження в справах про злочини неповнолітніх.

Предметом дослідження є особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх.

Мета роботи полягає у з'ясуванні теоретичних аспектів, розробці практичних рекомендацій щодо провадження у справах про злочини неповнолітніх.

Завдання кореспондуються з метою курсової роботи, і полягають у:

1) визначенні поняття та значення провадження у справах про злочини неповнолітніх;

2) встановленні особливостей предмета доказування у справах даної категорії;

3) дослідженні порядку досудового розслідування справ про злочини неповнолітніх;

4) з'ясуванні порядку судового розгляду справ даної категорії.

Методи дослідження. Для досягнення вказаної мети використані загальний діалектичний метод наукового пізнання кримінально-процесуальної дійсності, а також спеціальні методи, зокрема: аналізу (дозволив зробити аналіз елементів загального предмета доказування та його співвідношення з обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальних справах неповнолітніх); та інші. При цьому вказані методи використовувалися з урахуванням їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що забезпечує повноту, всебічність та істинність наукових результатів.

Теоретична основа курсової роботи. При підготовці курсової роботи будуть вивчені й узагальнені праці радянських і вітчизняних вчених в галузі кримінального судочинства, присвячені проблемам провадження у справах про злочини неповнолітніх

Нормативно-правова й емпірична база дослідження. Нормативно правову та емпіричну основу дослідження складатимуть норми міжнародних документів з прав людини у сфері кримінального процесу, Конституції України, чинного кримінально-процесуального законодавства і проекту Кримінально-процесуального кодексу України, правові положення рішень Конституційного суду України, роз'яснення Пленумів Верховного суду України, норми підзаконних актів міністерств і відомств.

Структура й обсяг курсової роботи визначатиметься метою, завданнями й логікою дослідження. Робота складатиметься із вступу, чотирьох розділів, висновків, список використаних джерел.

1. ПОНЯТТЯ І ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Декларація про права дитини та ряд інших міжнародно-правових актів наголошують на необхідності особливого захисту дітей і підлітків. У цьому контексті особливе значення має подолання злочинності серед неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку. [11; с. 528]

Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоку занепокоєність та необхідність пошуку нових ефективних засобів попередження злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних, органів та громадськості, що сприяли б поступовому скороченню злочинних проявів серед неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики важливе місце належите процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Важливе значення має підвищення якості досудового і судового слідства у кримінальних справах даної категорії.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність. Однак законодавець залежно від віку поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, на кілька категорій і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав.

Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних органів та посадових осіб. Саме тому справи, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав.

Для того, щоб зрозуміти, яка особа є неповнолітньою, треба звернутися до норм Сімейного кодексу України, у ч. 2 ст. 6 якого говориться, що неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років [19; с. 34].

У відповідності зі ст.22 КК кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Тільки за вчинення деяких злочинів кримінальній відповідальності підлягають особи у віці від 14 років: умисне вбивство; посягання на життя державного або громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського або річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.[9; с. 15]

Отже, справами про злочини неповнолітніх є такі справи, у яких суб'єкт злочину досяг віку кримінальної відповідальності (14, 16 років), але не досяг 18-річного віку до моменту провадження у кримінальній справі.

Порядок судочинства у справах про злочини неповнолітніх враховує вікові інтелектуальні, психологічні й інші особливості цих осіб, відсутність у них життєвого досвіду, певне обмеження загальної громадянської дієздатності і матеріальної відповідальності та ін. Крім того, законом встановлені додаткові гарантії встановлення істини, охорони прав і законних інтересів неповнолітніх, попереджувального впливу судочинства.

Пленум Верховного Суду України в постанові "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" № 2 від 27 лютого 2004 р. звернув увагу судів на те, що при розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітнім у групі з дорослими особами, має бути реально забезпечено право неповнолітнього на захист і дотримані всі вимоги закону щодо особливостей розгляду справ цієї категорії. Зокрема, є недопустимим здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим же захисником, навіть коли у їх показаннях і позиціях немає суперечностей [17; с. 306].

Статті глави 36 КПК доповнюють загальні правила судочинства, а не заміняють їх. При провадженні у справах неповнолітніх застосовуються поряд з правилами, встановленими цією главою, усі загальні правила, встановлені КПК.

У відповідності зі ст.111 КПК досудове слідство за всіма категоріями справ без винятку стосовно неповнолітніх є обов'язковим. Будь-які спрощення процесуальної процедури досудового слідства або судового розгляду не допускаються.

Відповідно до ст. 112 КПК досудове слідство у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, провадиться слідчими органів внутрішніх справ. Слідчими органів внутрішніх справ провадиться досудове слідство і у справах про втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Якщо суспільно небезпечне діяння вчинене особою, що досягла 11 років, але до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність (14, 16 років), за фактом діяння порушується кримінальна справа, яка вирішується в порядку, передбаченому ст.7³ КПК.

Соціологічні дослідження стверджують, що неповнолітні у віці до 14 років перебувають у перехідному періоді від дитинства до дорослості, вони вже незадоволені пасивною роллю особи, яку опікують, але ще не дозріли для відповідальної ролі дорослої особи. У цьому віці йде фізіологічна та психологічна перебудова організму дитини, зростання фізичних й інтелектуальних сил та можливостей, збагачення життєвим досвідом, на основі яких розвивається здатність передбачити наслідки поведінки. Тому у віці від 14 років не можна висувати неповнолітньому високі вимоги, в тому числі й обов'язку нести кримінальну відповідальність у повному обсязі, як це стосується дорослої особи.

З урахуванням вікових і психологічних особливостей неповнолітніх, що вчинили правопорушення, Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1985 року прийняла Мінімальні стандартні правила відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"), які відповідно до ст. 2 Правил повинні враховуватися у законодавстві кожної країни і застосовуватися припровадженні розслідування та розгляду і вирішення справ у судах. Вони сформовані так, щоб їх можна було застосовувати у країнах з різними правовими системами, враховуючи мінімальні стандарти щодо поводження з неповнолітніми правопорушниками, зокрема у кримінальному судочинстві [ 11; с. 529].

Слід враховувати, що за загальним правилом неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію, вибирати неналежну лінію поведінки, неправильно трактувати зміст таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування.

Як слушно зазначає Г. М. Омельяненко, "вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві та в судовому розгляді деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх. Саме ці вимоги врегульовані у гл. 36 КПК" [ 2; с. 8- 9].

Висновок: провадження кримінальних справ щодо неповнолітніх, що вчинили злочини, здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення спільних цілей кримінального процесу і ґрунтується на його загальних принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені злочини. Ці особливості пов'язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненням окремих слідчих дій, гласністю судочинства тощо.

2. ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТА ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Предметом доказування у кримінальних справах є така сукупність обставин, що передбачені кримінально-процесуальним законом, встановлення яких необхідне з метою правильного вирішення кримінальної справи[11; с. 532].

Згідно зі ст. 433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочин неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 цього Кодексу, необхідно також з'ясувати:

1} вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2)стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

характеристику особи неповнолітнього;

умови життя та виховання неповнолітнього;

обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;

наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність[8; с. 869].

Невстановлення вказаних обставин унеможливлює встановлення дійсних обставин справи і свідчить про істотну неповноту провадження у справі. Якщо органи досудового слідства належним чином не виконали вимоги ст. 433 КПК України, суд залежно від конкретних обставин повертає справу на додаткове розслідування [17; с. 304]

Встановленню зазначених обставин сприяють:

ь допит у якості свідків батьків неповнолітнього та інших осіб, які можуть дати потрібні відомості;

ь витребування необхідних документів;

ь проведення інших слідчих та судових дій.

Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються за документами (паспортом; свідоцтвом про народження, копія якого додається до справи). При суперечливості даних про вік може бути зроблений запит за місцем реєстрації народження.

У разі відсутності документів і неможливості їх одержання вік встановлюється на підставі висновку судово-медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла віку 11, 14, 16, 18 років, з початку доби, що йде за днем народження. У разі відсутності документальних даних про вік за день народження вважається останній день року, встановленого експертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і мінімальною кількістю років, то днем народження вважається останній день року народження, що відповідає мінімальному віку [17; с. 304]

У справі повинні бути дані про стан здоров'я і загальний розвиток неповнолітнього. Для встановлення стану інтелектуального розвитку неповнолітнього і, при потребі, рівня його розумової відсталості з метою визначення, чи міг він цілком усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої і юнацької психології (психологом, педагогом). Ці питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.

На вирішення експертизи або експерта-психіатра можуть бути поставлені наступні питання: які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній; чи є у неповнолітнього не пов'язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для даного віку рівня розвитку; якщо вони є, то в чому вони виявляються і з чим пов'язані; чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій; якою мірою він міг керувати ними в конкретних обставинах; чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих і яка ступінь цієї залежності; чи має неповнолітній відхилення в психічному розвитку, які не виключають його осудність, і в чому вони виявляються; чи потребує неповнолітній лікування і якого саме [8; с. 870].

У разі, коли неповнолітній перебував на обліку у зв'язку з психоневрологічним захворюванням або перебував у лікарні, витребують необхідні медичні документи. Якщо одержані дані породжують сумнів у осудності неповнолітнього, слідчий та суд відповідно до п. 3 ст. 76 КПК України мають призначити судово-психіатричну експертизу.

Для характеристики особи неповнолітнього слід зібрати дані про те, де він вчився або працював, як ставився до навчання або роботи, коли залишив місце навчання чи роботи, чи відомо про це батькам, з'ясувати його поводження за місцем навчання або роботи та за місцем проживання. Необхідно з'ясувати, чи не вчиняв він правопорушення, які стягнення до нього були застосовані за це, чому вони не дали позитивних результатів, чи не перебував на обліку в службі у справах неповнолітніх, які заходи впливу до нього застосовувалися, чи притягався раніше до кримінальної відповідальності, чи був засуджений, яким судом, яке покарання було застосоване, якщо відбував покарання у виховно-трудовій колонії, то як характеризувався, чи був працевлаштований після повернення з неї.

У вивченні особи неповнолітнього певну роль відіграють бесіди з класними керівниками, майстрами, громадськими вихователями, а також з батьками. О. Заросинський у своєму дослідженні зробив висновок, що ці особи переважно не допитуються. А якщо це і робиться, то переважно поверхнево. Іноді у справі навіть важко встановити: з одним чи обома батьками проживав підліток [13; с. 70]. З метою усунення зазначених недоліків доцільно розробити спеціальний бланк допиту неповнолітнього обвинуваченого.

Глибоке вивчення особистості неповнолітнього правопорушника, умов його життя та виховання необхідне не лише для доказування причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, а й для організації виховного процесу. Тільки маючи певні і достовірні відомості про підлітка, слідчий або орган дізнання можуть правильно вирішити питання про направлення справи до суду чи про застосування заходів виховного характеру.

Умови життя і виховання неповнолітнього з'ясовуються шляхом збирання даних про родину неповнолітнього, про його батьків або осіб, що їх заміняють, про побутове оточення, зв'язки, обставини вдома та в колективі, де він працював або вчився [8; с. 870].

Необхідно також зібрати дані, що стосуються обставин, які створили сприятливі умови для підготовки і вчинення злочину (бездоглядність з боку батьків, недоліки в діяльності служби у справах неповнолітніх та ін.); обставин, що безпосередньо привели до формування злочинного наміру і штовхнули на злочини (підбурювання, неправомірні дії потерпілих та ін.).

При виявленні безнаглядності підлітка слід встановити її причини (зайнятість батьків, довготривалі їх відрядження, хвороба, байдуже відношення до дітей). Якщо підліток виховується у дитячому будинку, інтернаті, спеціальному навчальному закладі, то встановлюють, у зв'язку з чим він туди потрапив, які там були умови життя і яке виховання, як характеризують його педагоги і вихователі [7; с. 842].

Наявність дорослих підмовників є ще однією обов'язковою для з'ясування обставиною. Суди повинні мати на увазі, що втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність -- це всі види фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (переконання, залякування, погрози, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце й способи вчинення або про приховання слідів злочину, обіцянка забезпечити грошима, подарунками, розвагами, обман -- коли певні обставини приховуються чи висвітлюються неправдиво, погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків та товаришів, виключити із повсякденного спілкування). При розгляді кримінальних справ про втягнення неповнолітнього в злочинну чи іншу антигромадську діяльність суди повинні з'ясовувати, які форми та способи втягнення в даному випадку вживалися винною особою, характер застосованого до неповнолітнього фізичного чи психічного примусу, чи не зловживала ця особа службовою, матеріальною або іншою залежністю неповнолітнього, а також те, чи вчинив неповнолітній протиправні дії саме внаслідок втягнення його в злочинну чи іншу антигромадську діяльність. З метою з'ясування цих обставин суд відповідно до ст.261 КПК має забезпечити сторонам рівні можливості для подання доказів, а за необхідності -- й дослідити їх за власною ініціативою. Висновки суду щодо цих обставин мають бути мотивовані у вироку [18, с. 276].

Версія про втягнення перевіряється шляхом збирання доказів, що свідчать про стійкий характер взаємин дорослого і підлітка, тривалість їхнього знайомства, що вказують на те, що дорослий не міг не знати про вік неповнолітнього [14; с. 69].

Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність полегшується тим, що підліток відчуває природний потяг до дорослих та схильність до наслідування їх. Особливо поширені серед неповнолітніх злочини, пов'язані з таємним та відкритим викраденням мобільних телефонів, вживання наркотичних чи психотропних речовин [1; с. 85].

Встановивши під час судового розгляду справи, що неповнолітній вчинив злочин у зв'язку з втягненням його у таке діяння дорослим, особу якого органами досудового слідства не було встановлено або якого не було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 304 КК України, а також -- факти втягнення неповнолітнього в антигромадську діяльність, суд, залежно від конкретних обставин справи, повинен своєю постановою (ухвалою) повідомити прокурора про вчинення цих злочинів (ст.278 КПК), повернути справу на додаткове розслідування (ст.281 КПК) або відповідно до ст.23² КПК винести окрему постанову (ухвалу) стосовно таких фактів.

Особливу увагу необхідно звертати на з'ясовування причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів особами, які повинні виховувати і утримувати дітей, створювати їм умови для всебічного розвитку та в окремих постановах (ухвалах) порушувати питання про вжиття дієвих заходів щодо батьків, опікунів, піклувальників .

Обставини, передбачені ст.433 КПК, з'ясовуються й за умови, що на час провадження досудового слідства чи судового розгляду справи особа, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, досягла повноліття [17; с. 305].

Обов'язковість з'ясування обставин, передбачених ст. 433 КПК України підтверджує і Наказ Генеральної прокуратури України від 15.04.2004 року "Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод неповнолітніх", у якому вимагається пред'являти суворі вимоги до неухильного виконання законів щодо вивчення особи неповнолітнього правопорушника, умов його виховання, виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочину або суспільно небезпечного діяння. Виключити направлення до суду кримінальних справ за умов неповноти слідства. Особливу увагу звертати на невиконання вимог закону щодо притягнення до відповідальності осіб за втягнення неповнолітніх у злочину діяльність, батьків, діти яких вчинили діяння, що містять ознаки злочину, до досягнення віку кримінальної відповідальності [12].

Висновок: предмет доказування у справах неповнолітніх встановлений у ст. 433 КПК України, але це не виключає обов'язковість доказування обставин, викладених у ст. 64 КПК, яка встановлює загальні правила. Ст. 433 КПК є спеціальною нормою щодо ст. 64 і встановлює додаткові гарантії для неповнолітнього щодо повного, всебічного дослідження обставин справи та виявлення причин, що сприяли вчинення ним злочину.

3. ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ДО НИХ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

Стаття 111 КПК передбачає, що у всіх випадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім, є обов'язковим досудове слідство слідчими органів внутрішніх справ. Але це не позбавляє органи дізнання права порушити кримінальну справу. Повноваження органів дізнання щодо злочинів неповнолітніх обмежуються тільки невідкладними слідчими діями, і якщо органом дізнання буде встановлено, що злочин вчинено неповнолітнім, він повинен передати справу слідчому.

Досудове слідство у справах про злочини неповнолітніх проводиться з деякими обмеженнями. У відповідності зі ст. 439 КПК, в кожному випадку повинно бути з'ясовано можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства, якщо він разом з дорослими брав участь у вчиненні злочину. Це положення створено для створення таких умов, за яких виключається негативний вплив дорослих співучасників на підлітків, а також для уникнення затягування розгляду справи.

Вирішення питання про виділення кримінальної справи щодо неповнолітнього покладено на слідчого, який у кожному конкретному випадку на власний розсуд, з урахуванням обставин справи вирішує, виділяти чи не виділяти в окреме провадження із додержанням вимог, передбачених ст. 26 КПК України.

На думку В. Козія, будь-яке виділення справи в окреме провадження не сприяє всебічності, повноті та об'єктивності як її розслідування, так і вирішення, оскільки може мати наслідками нез'ясування справжніх обставин вчинення злочину та спричинити плутанину при визначенні правового статусу осіб у кожній зі справ при їх допиті. Крім того, показання таких осіб у кожній зі справ можуть відрізнятися [1; с. 82].

На нашу думку, це твердження є хибним, адже виділення справи щодо неповнолітнього в окреме провадження є своєрідним засобом його захисту. Воно дає можливість уникнути неповнолітньому подальшого негативного впливу дорослих, прискорити розгляд справи, детальніше дослідити обставини, передбачені ст. 433 КПК України.

Виділення в окреме провадження кримінальної справи щодо неповнолітнього, який вчинив злочин у співучасті разом із іншими неповнолітніми, слід вирішувати із позицій визначення рівня правової свідомості неповнолітнього, змістом якої є розуміння ним недозволенності, небезпеки вчиненого діяння, а також із врахуванням того, що стосовно одних неповнолітніх можуть бути підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та застосування до них примусових заходів виховного чи медичного характеру, а стосовно інших - ні. Доцільним є виділення кримінальної справи щодо неповнолітнього, який вчинив злочин разом із іншим неповнолітнім, якщо вчинений ним злочин може бути розслідуваний за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, а злочини, вчинені іншими неповнолітніми - тільки шляхом проведення досудового слідства.

Має підлягати виділенню кримінальна справа про злочин, вчинений неповнолітнім з участю інших неповнолітніх, якщо він брав участь тільки в окремих епізодах злочинної діяльності або був пособником скоєння злочину. Коли неповнолітній брав участь у багатьох епізодах або коли він був організатором злочину, виділення проводити недоцільно.

Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, якщо це зумовлено тяжкістю вчиненого злочину, за наявності підстав і в порядку, що встановлений статтями 106, 148, 150 і 155 КПК [8; с. 872].

Обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту допускається лише у випадках, коли застосування інших запобіжних заходів не може гарантувати, що неповнолітній не буде вживати заходів до ухилення від слідства і суду, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Даний запобіжний захід може застосовуватися до неповнолітнього лише за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Якщо при затриманні або взятті під варту не були присутні батьки або інші законні представники неповнолітнього, вони повідомляються про факт затримання або взяття під варту неповнолітнього і про його місце перебування. У разі необхідності, відповідно до вимог ст. 161 КПК, про затримання чи взяття під варту повідомляється також за місцем роботи.

У місцях попереднього ув'язнення неповнолітні утримуються окремо від дорослих, за винятком випадків, коли з метою попередження порушення режиму в камерах, де утримуються неповнолітні, допускається із санкції прокурора перебування не більше двох дорослих, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення не тяжких злочинів [8; с. 873].

Гарантії, надані неповнолітнім затриманим, будуть значно посилені, якщо здійснюватиметься єдиний і повний запис матеріалів стосовно кожної затриманої особи. У них повинні бути зафіксовані усі аспекти, пов'язані із затриманням особи, і мають відображатись усі заходи, застосовувані до затриманої особи (час, коли вона була позбавлена волі, і мотиви цього заходу; час, коли особа була проінформована про свої права; фіксація ушкоджень, проявів душевних хвороб; час повідомлення близьких чи адвоката, а також час, коли вони відвідали неповнолітнього; час, коли особа переведена в інше місце чи звільнена) [16; с. 88].

За наявності підстав до неповнолітнього обвинуваченого можуть застосовуватися запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК (підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава). Наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу повинна вирішуватися у кожному конкретному випадку слідчим, прокурором чи суддею. При цьому беруться до уваги й обставини, передбачені ст. 150 КПК: наявність чи відсутність постійного місця проживання, дані про можливість неповнолітнього схилити свідків чи потерпілих до дачі неправдивих показань, підтримувати зв'язок з антигромадськими, злочинними елементами, а також вчинити новий злочин.

До неповнолітнього обвинуваченого можуть бути застосовані й інші запобіжні заходи:

ь віддання під нагляд батьків, опікунів, піклувальників;

ь передача під нагляд адміністрації дитячої установи, де вони виховуються.

Кожен з цих заходів застосовується окремо. При застосуванні цих заходів слідчий повинен переконатися, що батьки або особи, які їх замінюють, один із них, адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку та явку неповнолітнього до слідчого, прокурора і в суд.

У разі застосування вказаного запобіжного заходу зазначені особи дають письмове зобов'язання, їм повідомляють про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому. Крім того, їх попереджають про відповідальність, що у разі неявки підлітка до слідчого, прокурора, суду до них може бути застосоване грошове стягнення в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ці особи можуть відмовитися від взятих на себе зобов'язань, в такому разі слідчий, прокурор або суд вирішує питання про заміну обраного запобіжного заходу іншим.

Під час досудового слідства, починаючи із затримання неповнолітнього, йому необхідно роз'яснити право на захист та призначення захисника, участь якого є обов'язковою відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК. Законодавством визначено, що в цих випадках захисник вступає в процес із моменту визнання неповнолітнього підозрюваним чи з моменту пред'явлення йому обвинувачення [10; с. 192].

На думку Г. Омельяненка, момент вступу захисника є надто пізнім. Особа визнається підозрюваною у випадках затримання її за підозрінням у вчиненні злочину або застосування до неї запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Але затримання неповнолітнього може застосовуватися у виняткових випадках, а обрання запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення можливе тільки за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 149 КПК України, які до пред'явлення обвинувачення не завжди є, тому захисник неповнолітнього вступає у справу, як правило, з моменту пред'явлення йому обвинувачення. Тим самим неповнолітній, щодо якого провадиться розслідування, до пред'явлення йому обвинувачення може залишитись без захисника. Усунути такий недолік, на її думку, можна за рахунок внесення до кримінально-процесуального законодавства норми про те, що захисник неповнолітнього вступає у справу з моменту її порушення, коли у справі є неповнолітній, незалежно від того, чи визнано його підозрюваним [15; с. 80].

Пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і його допит передбачено главою 12 і ст. 438 КПК. їх проводить слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. Орган дізнання щодо неповнолітнього не має права виносити постанову про притягнення як обвинуваченого.

Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у разі, якщо це обумовлюється обставинами справи. Якщо неповнолітній перебуває під вартою, він викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення (ст. 437 КПК).

Для забезпечення права неповнолітнього на захист ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо його визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті, за розсудом слідчого, прокурора, за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього, якщо один із батьків визнаний законним представником.

Присутність педагога, лікаря, законного представника неповнолітнього при пред'явленні обвинувачення і допиті не є обов'язковою, а допускається за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника [8; с. 876]. Присутність цих осіб є необхідною у випадках, якщо при пред'явленні обвинувачення, при допиті і фіксації показань неповнолітнього бажано використовувати спеціальні знання в області педагогіки, психології, медицини. Щодо батьків або інших законних представників, то слідчий вправі відмовити їм бути присутніми під час пред'явлення обвинувачення неповнолітньому, якщо є відомості, що вони негативно впливають па неповнолітнього або намагаються перешкодити отриманню доказів у справі.

До пред'явлення обвинувачення слідчий має ознайомити педагога і лікаря з обставинами справи, які мають значення для допиту, їх правами і обов'язками, з'ясувати, чи немає обставин, що перешкоджають їх участі (ст. 62 КПК України), роз'яснити їх права і обов'язки. Законні представники, лікар, педагог, які присутні при пред'явленні обвинувачення, мають право ставити обвинуваченому запитання, висловлювати свої зауваження щодо порядку пред'явлення обвинувачення і проведення допиту. Запитання і зауваження можуть бути відведені слідчим, але в такому разі вони заносяться до протоколу допиту обвинуваченого [ 11; с. 540].

У постанові про пред'явлення неповнолітньому обвинувачення і у протоколі допиту обвинуваченого вказують лапі про осіб, які присутні ари здійсненні слідчим вказаних дій, про роз'яснення їх прав і обов'язків.

Однією з відповідальних слідчих дій є проведення допиту неповнолітнього обвинуваченого. Слідчий повинен підготуватися до нього: зібрати дані, які допоможуть йому знайти правильний психологічний підхід до обвинуваченого, зрозуміти його думки і почуття з метою впливу на його поведінку. Для нього він вивчає матеріали справи, отримані не ним, а під час дізнання, збирає докази, які характеризують неповнолітнього (допитує вчителів, батьків, осіб, з якими неповнолітній працював - майстра, бригадира).

Тактика допиту неповнолітнього повинна застосовуватися V суворій відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, відповідати етичним вимогам і забезпечувати отримання правдивих показань шляхом правильного психологічного підходу, роз'яснення значення правдивості показань, використання розроблених криміналістикою і обгрунтованих законом правил.

Допит неповнолітнього не повинен тривати занадто довго, оскільки багатьом підліткам притаманна швидка стомлюваність, що може призвести до апатії і сумніву в об'єктивності слідчого [14; с. 68].

Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудового слідства проводиться за правилами, передбаченими статями 218--222 КПК, з обов'язковою участю захисника. При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній його законний представник.

Порядок закриття кримінальних справ щодо неповнолітніх, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність і які досягли такого віку, але до них можливо застосування інших заходів виховного характеру, регулюється нормами КПК.

Наприклад, якщо неповнолітній не досяг одинадцяти років і вчинив суспільно небезпечне діяння, то відповідно до п. 5 ст. 6 КПК він не може нести відповідальності за вчинене. Якщо в такому випадку кримінальну справу вже порушено, вона підлягає закриттю на цій підставі, а якщо не порушено, то слідчий повинен винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки особа не досягла 11-річного віку.

Про закриття справи на підставі п. 5 ст. 6 КПК слідчий повідомляє прокурора. Попри те, що ч. 4 ст. 73 КПК передбачає, що слідчий повідомляє прокурора про закриття справи, ч. З ст. 214 КПК вимагає від слідчого надіслати прокурору копію постанови про закриття справи, що додається до наглядового провадження [6; с. 683].

Висновок: Провадження досудового розслідування щодо неповнолітнього здійснюється за загальними правилами, але з деякими обмеженнями щодо затримання, пред'явлення йому обвинувачення, застосування до нього запобіжних заходів, тощо. Однією з особливостей провадження досудового слідства у кримінальних справах про злочин неповнолітніх є те, що на підставі ст. 9 КПК України справа може бути закрита із звільненням неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру.

4. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГОРОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

злочин неповнолітній доказування примус судовий

Кримінальна справа щодо неповнолітнього із затвердженим прокурором обвинувальним висновком надходять до суду. В суді у стадії попереднього розгляду справи суддею насамперед з'ясовуються питання ліро те, чи достатньо фактичних і юридичних підстав для розгляду справи в судовому засіданні. В попередньому розгляді не вирішується наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення - це компетенція суду, коли він розглядає справу в судовому засіданні.

Суддя обов'язково звертає увагу па такі питання:

чи зібрано у справі достатньо належних і допустимих доказів для повного і всебічного встановлення тих обставин, які становлять особливості предмета доказування у справі неповнолітнього;

наскільки обгрунтовано застосування до неповнолітнього обвинуваченого такого запобіжного заходу, як взяття під варту (якщо такий був застосований) з огляду на те, що він застосовується тільки у виняткових випадках;

чи не були порушені вимоги закону про участь при провадженні досудового слідства захисника, маючи на увазі, що участь захисника є обов'язковою, відмова неповнолітнього від захисника не може бути прийнята. Тому, якщо вимоги закону, порушено, справу необхідно повернути на додаткове розслідування;

чи немає підстав для пред'явлення обвинувачення дорослим особам, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність. Якщо наявні підстави для пред'явлення обвинувачення таким особам і заявлено клопотання прокурором, обвинуваченим, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником, суд повертає справу на додаткове розслідування [11; с. 542].

Попередній розгляд призначається не пізніше десяти діб з дня надходження справи, а якщо справа складна - не пізніше 30 діб. Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Відповідно до Наказу Генеральної прокуратури України, необхідно забезпечити обов'язкову участь прокурорів у розгляді судами кримінальних справ про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, виключити випадки повернення неповнолітнього у несприятливу сімейну обстановку, якщо така спричинила його протиправну поведінку. Не залишати без принципового реагування необґрунтовані судові рішення, зокрема щодо передачі неповнолітніх під нагляд батьків, які неспроможні здійснювати виховання [12].

Всі учасники процесу повідомляються про день попереднього розгляду справи і можуть взяти участь у засіданні. Встановивши, що підстав для призначення справи неповнолітнього для розгляду в судовому засіданні достатньо, суддя повинен вирішити питання, які спрямовані на забезпечення умов для судового засідання, включаючи те, буде призначена справа до розгляду у відкритому чи закритому судовому засіданні. Хоча принцип гласності судового розгляду є конституційним принципом судочинства, проте у справах неповнолітніх, виходячи з міжнародних стандартів відправлення правосуддя щодо таких осіб, повинен діяти охоронюваний принцип усього судочинства, його конфіденційність.

Заздалегідь повинне вирішуватися питання про виклик в судове засідання батьків або інших законних представників неповнолітнього підсудного, представника районної (міської) служби у справах неповнолітніх та районного (міського) підрозділу міліції у справах неповнолітніх, установи, в якій навчався чи працював неповнолітній, а за необхідності - представників органів чи організацій за місцем роботи батьків чи інших законних представників.

Головним завданням суду під час розгляду справи про злочини неповнолітніх у судовому засіданні є прийняття правильного судового рішення, виконання якого сприятиме перевихованню, виправленню підсудного і поверненню його до нормального життя.

Законодавством встановлено, що справи про злочини таких осіб розглядаються в судах спеціально уповноваженими для цього суддями з числа обраних чи призначених суддів (зокрема, у законі України "Про органи і служби в правах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р.). Судам також рекомендується забезпечувати запровадження спеціалізації суддів з цієї категорії справ [17; с. 304].

Судове засідання у справі розпочинається з підготовчої частини. У цій частині судового засідання головуючий роз'яснює права підсудному у доступній для його розуміння формі. Судова практика свідчить, що неповнолітні не завжди розуміють, що таке клопотання, коли і в якому порядку вони можуть їх заявляти перед судом, в якому порядку вони вправі брати участь у судовому слідстві (наприклад, у допиті інших підсудних, свідків). Доцільно, щоб при роз'ясненні прав підсудному було роз'яснено і це.

Законний представник бере участь у судовому розгляді справи осіб, які не досягли вісімнадцяти років. Його участь сприяє з'ясуванню обставин, які характеризують неповнолітнього, умов його життя і виховання, рівня розвитку, наявності і ступеня розумової відсталості. Ці питання досліджуються шляхом допиту законного представника як свідка [8; с. 880].

У разі неявки законного представника суд заслуховує думку захисника і прокурора щодо необхідності його участі в судовому засіданні і вправі мотивованою ухвалою визнати його участь необов'язковою, якщо дійде висновку, що захист інтересів підсудного можливий без участі законного представника.

У виняткових випадках законний представник може бути тимчасово видалений із зали суду, про що виноситься ухвала (постанова), в якій викладаються підстави такого рішення. Якщо законний представник повністю усувається від участі в судовому засіданні, замість нього допускається інший законний представник. Заміна допускається у разі, коли це сприяє інтересам неповнолітнього підсудного (законний представник є співучасником злочину, підбурювачем, потерпілим, обвинуваченим, якщо в його присутності неповнолітній не буде давати правдиві показання).

Суд повинен вказати у вироку, чи є обставини, які пом'якшують покарання, чи вони відсутні.

Таке покарання, як позбавлення волі, має застосовуватися до неповнолітнього тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування до неповнолітнього більш м'якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Якщо санкцією статті закону, за якою засуджено неповнолітнього, передбачені й інші види покарань, суд за необхідності застосувати до неповнолітнього позбавлення волі повинен у вироку навести відповідні мотиви.

Дійшовши висновку про необхідність звільнення неповнолітнього від покарання з випробуванням, суд у вироку вказує про покладання на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язку наглядати за засудженим та провадити з ним виховну роботу. А тому при розгляді справи суд має з'ясувати, чи є особи, які можуть позитивно впливати на засудженого. Ними можуть бути: батьки, близькі родичі, вчителі, співробітники, такі, що бажають здійснювати нагляд і виховну роботу.

Засудженим та їхнім законним представникам мають бути роз'яснені правові наслідки застосування зазначених положень, про що робиться запис у протоколі судового засідання.

У ст. 105 КК зазначено, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. До нього можуть бути застосовані такі примусові заходи виховного характеру, причому кілька одночасно:

Застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання, покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків,направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк, що не перевищує трьох років. Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя (ст. 445 КПК).

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.

Вирішуючи питання про відшкодування збитків, заподіяних злочинними діями неповнолітнього, суд, керуючись вимогами Цивільного кодексу (ст. 1178 ЦК України), виходить з того, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15-річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) чи опікуни і піклувальники, якщо не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини.

Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах, а якщо у нього немає на праві власності майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, вона повністю або у відповідній частині відшкодовується його батьками (усиновителями), опікунами чи піклувальниками (ст. 1179 ЦК України).

У разі, коли шкода завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, вона відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст. 1182 ЦК України) [11; с. 549].

Висновок: судовий розгляд справ про злочини неповнолітніх відбувається за загальними правилами, передбаченими кримінально-процесуальним законом, з урахуванням особливостей, які зумовлені необхідністю з'ясування найбільш повно і всебічно усіх обставин справи і забезпечення додаткових гарантій права неповнолітнього па захист та виховного запобіжного впливу судового пронесу у цих справах.

ВИСНОВКИ

Отже, справами про злочини неповнолітніх є такі справи, у яких суб'єкт злочину досяг віку кримінальної відповідальності (14, 16 років), але не досяг 18-річного віку до моменту провадження у кримінальній справі.

Провадження кримінальних справ щодо неповнолітніх, що вчинили злочини, здійснюється у межах повноважень єдиної системи процесуальної діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, спрямоване на досягнення спільних цілей кримінального процесу і ґрунтується на його загальних принципах. Проте воно має й свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені злочини. Ці особливості пов'язані з предметом доказування у справах, колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх, здійсненням окремих слідчих дій, гласністю судочинства тощо.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила злочин, повинна нести кримінальну відповідальність. Неповнолітні не є виключенням. Однак справи, в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав. Тому закон встановлює для неповнолітніх:

-- вікову межу кримінальної відповідальності;

-- додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення обставинам, що пом'якшують покарання;

-- межі застосування позбавлення волі;

-- спеціальний режим виконання покарань тощо.

Кримінально-процесуальне законодавство містить спеціальну норму, що визначає предмет доказування по справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК). Положення цієї статті деталізують деякі загальні положення ст. 64 КПК, в якій визначено обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі про злочини неповнолітніх, але жодною мірою не встановлюють і не замінюють їх, як і не створюють якийсь "особливий" предмет доказування. При розгляді справ про злочини неповнолітніх обов'язковому встановленню підлягає вік неповнолітнього, стан його здоров'я та загального розвитку. Необхідно з'ясувати характеристику його особи, умови життя та виховання, обставини, що негативно впливали на його виховання, наявність дорослих підмовників чи осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність.

До неповнолітнього можуть застосовуватися і запобіжні заходи, в тому числі і взяття під варту. Але останній застосовується лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується неповнолітній. Як запобіжний захід до них може також застосовуватися віддання неповнолітнього під нагляд батьків ч осіб, що їх замінюють, а також під нагляд адміністрації дитячої установи.

Під час досудового слідства, починаючи із затримання неповнолітнього, йому необхідно роз'яснити право на захист та призначення захисника, участь якого є обов'язковою.

На думку деяких авторів, момент вступу у справу захисника є надто пізнім, але цей недолік можна усунути за рахунок внесення до кримінально-процесуального законодавства норми про те, що захисник неповнолітнього вступає у справу з моменту її порушення, коли у справі є неповнолітній, незалежно від того, чи визнано його підозрюваним.

Особливості допиту неповнолітніх пов'язані зі специфічними рисами їх психології. Не рідко при допиті неповнолітнього можна здійснити і профілактичну функцію.

Пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення неповнолітньому обвинуваченому по закінченні досудового слідства проводиться за правилами, передбаченими статями 218--222 КПК, з обов'язковою участю захисника. При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній його законний представник.

Судовий розгляд справи про злочини неповнолітнього має бути спрямований на те, щоб були з'ясовані причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

Слід особливо відмітити те, що розслідування злочинів, учинених неповнолітніми, не повинно звужуватись до розслідування аналогічних злочинів, учинених дорослими.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Козій В. Виділення справ про злочини неповнолітнього в окреме провадження / Вісник прокуратури № 6 (60), червень 2006 року.

2. Омельяненко Г. Адаптація кримінально-процесуального законодавства України про судочинство у справах неповнолітніх до Міжнародних Мінімальних стандартів / Право України, 2002, № 5.