Размещено на http://www.allbest.ru/

26

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки та освіти України

Одеська Державна Академія Будівництва і Архітектури

Кафедра

Землеустрою та кадастру

Реферат на тему:

Розмежування земель державної та комунальної власності

Виконала:

Кураева Ю. В.

Гр. ЗтК-52С

Перевірив:

Третенков В.М.

Одеса-2010

План

I. Основні критерії розмежування земель державної та комунальної власності

II. Правові та економічні аспекти розмежування земель державної та комунальної власності

III. Землеустрій як правова форма розмежування земель державної та комунальної власності у населених пунктах

I. Основні критерії розмежування земель державної та комунальної власності

Постановка проблеми. Місцеве самоврядування в Україні переживає період свого конституційно-правового становлення, втілення принципів Європейської Хартії про місцеве самоврядування у процесі функціонування територіальних громад та діяльності органів місцевого самоврядування. Серед проблем, які чекають найскорішого розв'язання, є проведення розмежування земель державної та комунальної власності. Від успішного регулювання відносин, пов'язаних з використанням земель державної і комунальної власності, багато в чому залежить проведення земельної реформи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Над вирішенням проблеми розмежування земель державної та комунальної власності як матеріальної та фінансової основи розвитку місцевого самоврядування в Україні працює багато науковців, це зокрема: Другак В.М., Добряк Д.С., Будзілович І.С., Муховиков А.М., Тихонов А.Г., Новаковський Л.Я., Сташевський С.Т. та інші. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями та фінансуються відповідними радами. На сьогодні, дане розмежування проведено тільки у м.Києві, яке має статус міста-столиці, а на території держави загалом гальмувалось через відсутність відповідного Закону. Проте Закон вже прийнятий, але не розроблені відповідно до нього державні акти на право державної та комунальної форм власності, та й фінансування робіт по проведенню розмежування практично відсутнє.

Постановка завдання. Законодавче забезпечення формування земель комунальної власності наступне: Постанова Кабінету Міністрів (05.11.1991р. за №331), Указ Президента (27.06.1999р. за №722/99), Земельний кодекс (25.10.2001р.), Постанова Кабінету Міністрів „Про затвердження тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності” (01.08.2002р. за №1100) та власне сам Закон України „Про розмежування земель державної та комунальної власності” (05.02.2004р. за №1457 - ІУ). Власне, даним Законом, статтею 6, регламентовано перелік земель, які залишаться у державній власності:

- - землі атомної енергетики та космічної системи;

- - землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

- - землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

- - землі під водними об'єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об'єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів;

- - земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

- - земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- - землі лісового фонду за межами населених пунктів;

- - землі під казенними підприємствами;

- - земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

При розмежуванні земель державної та комунальної власності до земельної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються відповідно до статті 7 даного закону:

- - усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності;

- - земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності;

- - землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України;

- - земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Виклад основного матеріалу. Для реалізації робіт щодо розмежування земель державної і комунальної власності необхідно:

- - провести в містах відповідну підготовчу роботу щодо розмежування земель державної і комунальної власності;

- - забезпечити інвентаризацію та реєстрацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення, інших об'єктів нерухомого майна та прав на них, розподілу і перерозподілу земель;

- - прискорити надання та формування ділянок несільськогосподарського призначення у власність державним та комунальним підприємствам, установам і організаціям;

- - відкоригувати генеральний план міста та місцеві правила забудови;

- - прискорити розробку планів земельно-господарського устрою, містобудівної документації та місцевих правил забудови;

- - розробити та впровадити відповідну систему навчання та розстановки кадрів у землевпорядних органах;

- - забезпечити підготовку фахівців для здійснення експертизи землевпорядних проектів, вартості земельних ділянок, функціонування ринку землі.

Формування комунальної земельної власності в свою чергу слугуватиме:

- - земля є основним засобом виробництва і просторовим базисом для розміщення об'єктів будівництва, тому має слугувати вирішенню загально громадських потреб, як безпосередньо так і за рахунок отриманих від неї доходів. Земля і нерухомість, що на ній розміщена буде матеріальною та фінансовою основою для здійснення функцій місцевого самоврядування, а саме:

- - запровадження комунальної власності на землю є конституційним правом громадян. Саме через неї на місцях здійснюється реально конституційне положення, що земля є об'єктом права власності народу. Це право конкретизується в особі територіальної громади, яка це право реалізує через власний орган самоврядування. Останній стає її безпосереднім розпорядником без участі в цьому держави;

- - комунальна власність на землю породжує нову форму суспільних відносин між органами місцевого самоврядування з одного боку, державою, юридичними та фізичними особами - з другого боку. Це дає можливість цілеспрямовано використовувати землю для задоволення громадських потреб територіальної громади;

- - відкривається можливість більш оперативного вирішення питань використання земельних ділянок для соціальних потреб територіальних одиниць;

- - практично народжується і зростає економічна відповідальність місцевих органів самоврядування за збереження використання і поліпшення земель, що знаходяться в їхньому розпорядженні, підвищення економічної ефективності землекористування для отримання прибутку;

- - місцеві органи самоврядування отримують можливість самостійно вирішувати питання орендної оплати за використання земель комунальної власності, концентрувати ці грошові надходження в місцевому бюджеті, використовувати їх задоволення громадських потреб;

- - місцева рада має можливість самостійно визначати конкретних землекористувачів, цілеспрямованість використання земель, встановлювати необхідні для територіальної громади обмеження в цій справі та підвищує зацікавленість у здійсненні радою оперативного контролю за її використанням, відповідальність перед територіальною громадою.

Висновки. Форма власності є поняттям економічним. А економічно власність реалізується тоді, коли починає приносити дохід, а конкретно в процесі присвоєння і відчуження землі як основного фактора виробництва та його результату - доходу. Виділення земель комунальної власності відкриває перед органами місцевого самоврядування реальні перспективи для зміцнення своєї економічної бази для розвитку інженерно-транспортної, соціальної та природоохоронної інфраструктури населеного пункту.

II. Правові та економічні аспекти розмежування земель державної та комунальної власності

Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходиться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

На практиці виникають питання, чи узгоджуються між собою процитовані статті Конституції та чи немає протиріччя у тому, що з одного боку, суб'єктом права власності на землю визнаний український народ, а з іншого - гарантується набуття права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою.

Крім того, Конституція України передбачає право громадян, юридичних осіб і держави набувати землі у власність з метою використання їх для господарської діяльності, житлової забудови і забезпечення життєдіяльності людей. Земельні відносини, що виникають і здійснюються щодо землі та земельних ділянок, які використовуються у сфері економіки, сільського господарства, проживання людей і забезпечення їх життєдіяльності на засадах права власності та землекористування, регулюються Земельним кодексом України та актами законодавства, норми яких належать до земельного права.

Земельні відносини виникають як щодо землі у межах України, так і щодо окремих земельних ділянок. Земля як об'єкт правовідносин використовується з урахуванням її застосування для різних потреб в життєдіяльності людей (зокрема, як місце розташування населених пунктів, виробничих і невиробничих об'єктів). З цих позицій земля розглядається як надбання українського народу, національне багатство держави (статті 13 і 14 Конституції України). Коли ж ідеться про землю як об'єкт права власності чи користування, то для кожного суб'єкта таких прав визначальною є конкретна частка земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами власності або користування. Уніфікованим терміном «земельна ділянка» земельне законодавство визначає частину земної поверхні, яка схематично відтворена на карті (плані) та відокремлена територіально на місцевості від інших частин певною межею, відповідними межовими знаками. З певною мірою умовності так можна говорити про землі, що належать до державної і комунальної власності, зважаючи на їх великі територіальні площі (особливо це стосується земель державної власності). Що стосується земель приватної або ж спільної власності, то як юридично, так і практично, йдеться про відмежовану від інших частину землі, про застосування терміну «право власності на земельну ділянку».

Верховною Радою України 5 лютого 2004 року прийнято Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (№ 1457-ІV). Ним визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. Стаття 1 Закону визначає, що розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Сфера дії Закону поширюється на регулювання відносин, пов'язаних із розмежуванням земель державної власності на землі комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст та землі державної власності. У перехідних положеннях Закону зазначено, що у разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог Земельного кодексу України, розмежування земель державної та комунальної власності проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до меж, прийнятих для обліку земель у складі державного земельного кадастру.

Дія Закону не поширюється на врегулювання відносин:

пов'язаних з передачею земельних ділянок державної власності в комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності в державну власність відповідно статті 117 Земельного кодексу України;

щодо набуття територіальними громадами або державою права на землю за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини, відчуженні земельних ділянок відповідно до законів України.

Сільські, селищні та міські ради, за погодженням з відповідними органами виконавчої влади, приймають рішення про розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів та погоджують питання розмежування земель державної та комунальної власності за межами населених пунктів у межах їх територій.

Статтею 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» передбачено перелік земель, які залишаються у державній власності:

землі атомної енергетики та космічної системи;

землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

землі під водними об'єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об'єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів;

земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

землі лісового фонду за межами населених пунктів;

землі під казенними підприємствами;

земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

При розмежуванні земель державної та комунальної власності до земельної власності територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до закону передаються:

усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності;

земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності;

землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України;

земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави.

Для реалізації робіт щодо розмежування земель державної і комунальної власності необхідно:

провести в містах відповідну підготовчу роботу щодо розмежування земель державної і комунальної власності;

забезпечити інвентаризацію та реєстрацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення, інших об'єктів нерухомого майна та прав на них, розподілу та перерозподілу земель;

прискорити надання та формування ділянок несільськогосподарського призначення у власність державним та комунальним підприємствам, установам і організаціям;

відкоригувати генеральний план міста та місцеві правила забудови;

прискорити розробку планів земельно-господарського устрою, містобудівної документації та місцевих правил забудови;

розробити та впровадити відповідну систему навчання та розстановки кадрів у землевпорядних органах;

забезпечити підготовку фахівців для здійснення експертизи землевпорядних проектів, вартості земельних ділянок, функціонування ринку землі.

Формування комунальної земельної власності, в свою чергу, дасть можливість визнати, що земля є основним засобом виробництва і просторовим базисом для розміщення об'єктів будівництва, тому має слугувати вирішенню загальногромадських потреб як безпосередньо, так і за рахунок отриманих від неї доходів. Земля і нерухомість, що на ній розміщена, буде матеріальною та фінансовою основою для здійснення функцій місцевого самоврядування, а саме:

- запровадження комунальної власності на землю є конституційним правом громадян. Саме через механізм комунальної власності на місцях реалізується конституційне положення про те, що земля є об'єктом права власності народу. Це право конкретизується в особі територіальної громади, яка реалізує його через власний орган самоврядування. Останній стає безпосереднім розпорядником землі, без участі в цьому держави;

комунальна власність на землю створює нову форму суспільних відносин між органами місцевого самоврядування з одного боку, та державою, юридичними і фізичними особами - з іншого. Це дає можливість цілеспрямовано використовувати землю для задоволення громадських потреб територіальної громади;

відкривається можливість більш оперативного вирішення питань використання земельних ділянок для соціальних потреб територіальних одиниць;

практично народжується і зростає економічна відповідальність місцевих органів самоврядування за збереження використання і поліпшення земель, що знаходяться в їхньому розпорядженні; підвищення економічної ефективності землекористування для отримання прибутку;

місцеві органи влади отримують можливість самостійно вирішувати питання орендної оплати за використання земель комунальної власності, концентрувати ці грошові надходження в місцевому бюджеті, використовувати їх для задоволення громадських потреб;

місцева рада має можливість самостійно визначати конкретних землекористувачів та призначення використання земель, встановлювати необхідні для територіальної громади обмеження в цьому напрямку;

підвищується зацікавленість у здійсненні радою оперативного контролю за використанням земель, передбачається відповідальність перед територіальною громадою.

Процес розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

На сьогоднішній день в Україні землі не розмежовані (окрім земель міста Києва); не мають меж навіть населені пункти. Витрати, пов'язані з розмежуванням земель державної та комунальної власності, повинні здійснюватись за рахунок коштів відповідних бюджетів. Оскільки місцеві бюджети не мають коштів навіть на поточний ремонт інфраструктури міста, то на розмежування земель коштів, природно, не вистачає.

Подібне «затягування» процесу розмежування земель державної і комунальної власності є вигідним, насамперед, місцевій владі. Закон передбачає, що до тих пір, поки землі не будуть розмежовані, всі рішення щодо використання як комунальної, так і державної землі ухвалюватиме орган місцевого самоврядування. Саме тому чиновники місцевого рівня не виявляють ініціативи, аби прискорити розмежування комунальних і державних земель.

Втім, варто пам'ятати, що насправді місцева влада не є власником землі. Органи місцевого самоврядування можуть лише розпоряджатися землею, оскільки пункт 10 Перехідних положень Земельного кодексу України визначає, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Крім юриичних аспектів, які породжують низку проблем внаслідок відсутності розмежування земель державної та комунальної власності, існують ще й бюджетні аспекти. Оскільки бюджетна система в Україні має своєрідну структуру, то стає можливим управління нею в так званому «ручному» режимі. Зокрема, плата за землю як державний податок зараховується як до міського, так і до державного бюджету пропорційно (75% та 25% відповідно). Розуміючи всю безглуздість швидкого розмежування земель державної та комунальної власності, саме такий режим законодавець завбачливо передбачив у Бюджетному кодексі України та щорічних Законах про державний бюджет України. Аналогічна ситуація спостерігається з розподілом коштів від продажу земель - з розрахунку 90% міським бюджетам і 10% державному бюджету. Таким чином, враховуючи, що сьогодні землями розпоряджаються лише сільські, селищні та міські ради, однак кошти отримує також і держава, можна дійти висновку, що держава «самоусунулася» від процесу розподілу землі, яка є національним багатством і перебуває під охороною держави.

Фома власності є поняттям економічним. З цієї точки зору, власність реалізується тоді, коли вона стає джерелом отримання певного доходу; а саме - в процесі привласнення і відчуження землі як основного фактора виробництва та його результату (доходу). Виділення земель комунальної власності могло б відкрити перед органами місцевого самоврядування реальні перспективи для зміцнення своєї економічної бази для розвитку інженерно-транспортної, соціальної та природоохоронної інфраструктури певного населеного пункту.

Сьогодні в українському суспільстві спостерігається процес урбанізації населення; як наслідок - вартість землі в межах міста зростає в геометричній прогресії. В містах збільшуються площі земельних ділянок, що використовуються для життєдіяльності міста, та одночасно зменшуються площі земельних ділянок для житлової забудови. У багатьох містах країни, з метою збільшення площ земель для житлової та громадської забудови, відбувається розширення меж міста - так зване «поглинання» містами невеличких населених пунктів поблизу міста. Але оскільки земельні ділянки сіл та селищ до розширення межі найближчого міста перебувають у розпорядженні сільських і селищних рад, то саме ці ради і здійснюють найбільший та вагоміший розподіл земельних ділянок. Крім того, межі міста затверджуються відповідним нормативно-правовим актом найвищого законодавчого органу країни, а законодавці ніколи не були схильні до швидких ухвалень будь-яких рішень. Саме тому ми і спостерігаємо продовження процесів розподілу земельних ділянок без врахування загальних норм Земельного кодексу України.

розмежування земля комунальний державний власність

III. Землеустрій як правова форма розмежування земель державної та комунальної власності у населених пунктах

Перш, ніж зупинитися на зазначеній проблемі, слід наголосити, що забезпечення шляхом землеустрою раціональної організації територій полягає не лише у розмежуванні земель державної та комунальної власності, а й у встановленні меж адміністративно-територіальних утворень та визначенні меж прибудинкових територій. Проте, якщо перші два напрями реформування територій буде розглянуто детально, то щодо останнього слід лише зазначити, що встановлення меж та використання зазначених територій регулюється “Положенням про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків”, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України у справах будівництва і архітектури та Фонду державного майна України від 5 квітня 1996 р. та Законом України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” від 29 листопада 2001 р.

Закріплення багатосуб'єктності форм власності на землю, ліквідація виключної державної власності у цій сфері це один з найважливіших елементів проведення земельної реформи в Україні, яка є досить суперечливою та породжує значний масив проблем соціально-економічного, політичного, ідеологічного та правового характеру. Трансформація відносин власності на землю в Україні здійснюється як складова частина економічної реформи, що проводиться в державі у зв'язку з переходом економіки країни до ринкових відносин.

Однією з найбільш гострих сучасних правових проблем, які вирішуються в ході земельної реформи, є формування комунальної власності на землю в результаті розмежування земель державної й комунальної власності. Розмежування земель державної та комунальної власності представляє собою здійснення певних організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності.

Згідно з “Основними напрямами земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки” розмежування земель державної і комунальної власності - це є один з важливих напрямів реалізації земельної реформи в Україні. Становлення комунальної власності на землю відбувається в досить складних умовах, при наявності деяких неузгодженостей у правовому полі. Відсутність протягом досить тривалого періоду часу Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” породило низку проблем щодо використання та володіння такими землями. “Тимчасовий порядок розмежування земель права державної і комунальної власності”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р., не вирішував всіх питань, які виникають у зазначеній сфері. Таке становище спричинило проблеми передовсім у відносинах між місцевими органами державного управління та органами місцевого самоврядування.

Аналіз земельного законодавства свідчить, що проекти формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності в населених пунктах є специфічною формою землеустрою на місцевому рівні.

Проблема щодо розмежування земель потребує свого негайного вирішення. У зв'язку з цим розмежування земель на землі державної й комунальної власності з використанням землеустрою викликає теоретичний інтерес та набуває практичної значущості.

Дослідження землеустрою як правової форми розмежування земель потребує окремої уваги, оскільки при здійсненні розмежування земель державної і комунальної власності йому відводиться вирішальна роль.

Трансформація земельно-правових відносин, зокрема відносин власності на землю, викликає значний інтерес у науковців. Розробка проблеми теорії та практики становлення комунальної власності на землю, її розмежування із землями державної власності займає досить вагоме місце.

Термін “комунальна власність на землю” вперше з'явивсяу Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України “Про основні начала організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”. При цьому зазначена форма власності розглядалася як самостійна форма власності поряд з державною, колективною і приватною. Чинна Конституція України закріпила положення про перебування землі й у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах (ст. 142). Таким чином, на відміну від попереднього законодавства, первинними суб'єктами комунальної власності було визнано не адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних і сільських рад, а відповідні територіальні громади: населення сіл, селищ, міст, районів у містах. Територіальна громада у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. визначається як жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністратвно-територіальними одниницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Зазначене свідчить, що комунальна власність є різновидом публічної власності, яка не належить державі.На районному та обласному рівні передбачається функціонування об'єктів (у тому рахунку й землі) спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. До речі, думки науковців щодо сутності цієї форми власності на землю досить відрізняються. Ряд дослідників вважають її різновидом державної форми власності на землю тому, що від імені територіальної громади нею розпоряджається орган місцевого самоврядування. Уявляється, що в цьому питанні слід підтримати точку зору В.І. Андрейцева, який вважає право комунальної власності на землю самостійною формою власності поряд з державною і приватною. Конституційні положення щодо комунальної власності конкретизує Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р, який дає загальне визначення комунальної власності, під якою розуміється право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися й розпоряджатися на свій розсуд та у своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Нарешті у зв'язку із введенням у дію чинного Земельного кодексу України, який закріпив на законодавчому рівні комунальну власність на землю, ця форма власності була легалізована.

Відомо, що до введення в дію Земельного кодексу більшість державних, комунальних та інших підприємств не мали державних актів на право користування земельними ділянками, а їх межі не завжди були визначені чи зафіксовані в натурі. Прийняття ж Земельного кодексу змінило власника певних земель. Фактично ж земель комунальної власності, відмежованих від інших земель, поки що не існує. Необхідно додати, що Земельний кодекс вживає наступні поняття: передача земель з державної власності у комунальну власність (ст.83) та розмежування земель державної та комунальної власності (розділ IX “Прикінцеві положення”, розділ X“Перехідні положення”) . Очевидним є те, що передача земель з державної форми власності на землю до комунальної можлива лише після проведення розмежування таких земель на землі держави і територіальних громад.

Відповідно до Земельного кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (ст. 83 Земельного кодексу). Зазначена стаття визначає окремі категорії земель, які належать до земель комунальної власності і не можуть передаватись у приватну власність. За своїм правовим статусом, вказані землі виконують переважно суспільні функції на користь жителів конкретного населеного пункту. Вони використовуються для формування належних умов життя мешканців, діяльності органів місцевого самоврядування або належать до земель, що виконують особливу функцію, наприклад, екологічну, історико-культурну тощо. У зв'язку з цим, не можна не погодитись з думкою О.Г. Бондара, що саме споріднена сутність державної і комунальної власності щодо задоволення насамперед державних і суспільних інтересів ускладнює вироблення чітких критеріїв розподілу землі.

П.Ф. Кулинич справедливо розглядає зазначені форми власності на землю як публічну власність. Зближує ці форми власності ще й та обставина, що первісне формування комунальної власності на землю безпосередньо залежить від державної власності на землю. Цікаво підкреслити, що в Російській Федерації проблема публічної земельної власності, яка досліджується у працях ряду вчених, також набула суттєвої актуальності. Точкам зору щодо цієї проблеми властивий спірний характер. Так, деякі вчені вважають, що державна власність на землю вже розмежована, а муніципальна - вже сформована Інші наголошують на необхідності розмежування державної власності на землю.Представники ще одного напрямку вважають доцільним застерегти від розмежування державної власності на землю. Так, О.О. Забелишенський наголошує на тому, що проблема полягає не у розмежуванні державної власності на землю, а у виробленні механізму сумісного вирішення питань володіння, використання, розпорядження та управління природними ресурсами.

Чинний Земельний кодекс України містить низку базових положень щодо формування комунальної власності на землю, по-перше, він виходить з того, що розмежування державної й комунальної власності на землю повинно здійснюватися на рівні Закону, крім того, існують й інші базові положення: чітке закріплення переліку видів землі, які не можуть при розмежуванні передаватися з державної до комунальної власності; рішення про розмежування земель у межах населених пунктів приймають сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування; закріплено повноваження Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо визначення меж земельних ділянок органів державної влади, державних органів освіти; джерела фінансування витрат, пов'язаних з розмежуванням земель. Прийняття 1 серпня 2002 р. постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності” було вимушеним кроком на період до прийняття відповідного Закону “Про розмежування земель державної та комунальної власносності”. Аналіз Тимчасового порядку свідчить, що його зміст не враховував принципові вимоги Земельного кодексу. Зокрема, підпунктами “е”-“з” пункту 4 цим нормативно-правовим актом було збільшено перелік земель, які у процесі розмежування залишаються у державній власності та можуть бути передані у комунальну власність виключно за рішенням Кабінету Міністрів України. Це фактично свідчить про суттєве звуження права територіальних громад, надані Земельним кодексом, на цю обставину звертають увагу практичні працівники. Замість рад, яким було доручено приймати рішення про розмежування земель у межах населених пунктів, ці функції з невідомих причин було передано Кабінету Міністрів України у містах Києві, Севастополі, містах обласного значення та Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, і обласним державним адміністраціям - в інших випадках.

Всупереч ст. 185 Земельного кодексу, яка відносила вчинення дій у сфері землеустрою до функцій державних та інших землевпорядних організацій, зазначений нормативний акт поклав проведення заходів щодо розмежування земель на державні органи земельних ресурсів. Він, зокрема, доручив Державному комітету України по земельних ресурсах визначити порядок здійснення цих робіт. Таким чином, органи місцевого самоврядування були фактично відсторонені від функцій щодо розпорядження землею у межах населених пунктів.

Згідно зі ст. 49 Закону України “Про землеустрій” проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності і розмежування таких земель із землями комунальної власності визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, що знаходяться в державній власності, власності територіальної громади, юридичних та фізичних осіб за категоріями земель; правове, організаційне і фінансове забезпечення, строки реалізації та економічну, соціальну й екологічну ефективність розмежування земель державної та комунальної власності.

Прийняття 5 лютого 2004 року Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” повинно сприяти вирішенню вищеперерахованих проблем. Зазначеним нормативно-правовим актом визначено порядок розмежування земель державної та комунальної власності, який складається з наступних дій: укладення угоди між замовниками (органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади) та розробниками (державними або комунальними землевпорядними організаціями) щодо розроблення проектів розмежування земель; розроблення проектів розмежування земель, які повинні містити аналіз існуючого розподілу та використання земель, обґрунтування розмежування земель за формами власності, креслення меж категорій земель і земельних ділянок за формами власності; погодження та затвердження проектів з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; встановлення в натурі (на місцевості) меж земель державної та комунальної власності; посвідчення меж земель державними актами України. Слід зазначити, що відповідні проекти доцільно було б погоджувати й з органами земельних ресурсів, що сприяло б раціональному використанню та збереженню землі як природного ресурсу. Необхідно додати, що значну роль при розмежуванні земель, обґрунтованому встановленню меж буде відігравати проведення інвентаризації земель, завдяки якій буде встановлено правовий статус земель, що підлягають розмежуванню, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, деградованих і забруднених земель. Сутність проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, виходячи з положень Законів “Про землеустрій” та “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, буде полягати у правильному визначенні місця розташування та розмірів земельних ділянок, які залишаються в державній власності й земельних ділянок, які відійдуть до комунальної власності. Крім того, в проекті повинні міститись відомості щодо земельних ділянок, які знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб за категоріями земель, правовому, організаційному й фінансовому забезпеченні, строках реалізації та економічній, соціальній й екологічній ефективності розмежування земель державної та комунальної власності. Відповідно до Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” особливо складні проекти можуть розроблятися у два етапи: концептуальні основи розмежування земель державної та комунальної власності та проект розмежування таких земель; при віднесенні ж лише частини земельної ділянки до земель відповідної форми власності встановленню її меж у натурі передуватиме її поділ на кадастрових планах (ст.ст. 11, 12). У випадках, коли в межах певних територій будуть земельні ділянки лише державної або комунальної власності процес розмежування повинен бути спрощеним . Графічна частина проекту розмежування земель повинна містити межі масивів земель державної і комунальної власності або ж межі групи земельних ділянок однієї форми власності, що створюють єдиний масив; окремі ділянки земель однієї власності, що розташовані серед земель іншої власності, безумовно повинні бути відображені належним чином . Уявляється доцільним, у процесі розмежування земель уточнити межі земель приватної власності, чітко визначити співвідношення меж таких земель із межами земель державної та комунальної власності.

Передбачає Закон і фінансування робіт, пов'язаних з розмежуванням земель, проте не зазначає за рахунок коштів яких саме бюджетів будуть здійснюватися зазначені дії. Уявляється доцільним, що витрати, пов'язані з розмежуванням земель в межах населених пунктів, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, за межами населених пунктів - за рахунок коштів Державного бюджету України. Слід додати, що розробка проектів розмежування земель державної та комунальної власності є новим видом робіт, обсяг яких надзвичайно великий (кількість проектів перевищить по країні 30 тис.), а якість науково-технічної продукції, її повнота повинна відповідати найвищим вимогам переважно на конкурсній основі, проте кількість організацій, які можуть бути допущені до участі у тендері, є досить обмеженою - таких організацій небагато. За даними Державного комітету України по земельних ресурсах, на виконання робіт із розмежування земель державної та комунальної власності завдяки вжитим заходам місцевих органів земельних ресурсів у 2003 році місцевими радами виділено 1,9 млн. грн. (8,1 % запланованих коштів). Підготовлено планово-картографічний матеріал на земельні дялянки у межах населених пунктів загальною площею 1267,4 тис. га і за межами населених пунктів загальною площею понад 8274 тис. га. На планово-картографічному матеріалі визначено межі земельних ділянок державної та комунальної власності на площі 702 тис. га. Підготовлено земельно-кадастрову документацію з розмежування земель державної та комунальної власності по 360 адміністративно-територіальних одиницях, затверджено переліки земельних ділянок державної та комунальної власності на площі 1850 тис. га, у тому числі в межах населених пунктів на площі 7,3 тис. га.

Питання формування земелькомунальної власності, їх розмежування з землями державної власності набуває сьогодні особливої значущості та актуальності і пов'язане з необхідністю вдосконалення у майбутньому правової бази діяльності органів місцевого самоврядування щодо земельних відносин, зокрема, внесенням змін у найближчий час до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні.” Було б доцільним, наприклад, поширити делеговані повноваження органів місцевого самоврядування у сфері землеустрою, земельного кадастру тощо.

У зв'язку з цим на порядку денному постає й питання про припинення дії відповідної норми Земельного кодексу щодо розпорядження землями державної й комунальної власності до проведення їх розмежування. Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу до розмежування земель зазначених форм власності землями населених пунктів розпоряджаються відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Після проведення розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями державної власності будуть здійснювати згідно з Земельним кодексом органи виконавчої влади, а землями комунальної власності - органи місцевого самоврядування. Нагальною залишається й проблема затвердження форми державного акту на право комунальної власності на землю.

З урахуванням викладеного є доцільним зробити наступні висновки:

1. Становлення комунальної власності на землю, її розмежування з державною власністю є складним довготривалим процесом за наявності неузгодженостей у правовому полі та пов'язане з необхідністю удосконалення чинних нормативно-правових актів, а також прийняття нових у вказаній сфері.

2. Розробка проектів розмежування земель державної та комунальної власності є новим видом робіт, якість яких повинна відповідати найвищим вимогам.

Список літератури

1. Другак В.М. Місцеве самоврядування і проблеми земельної власності // Землевпорядкування, №1. - 2001. - С.15-18.

2. Сонін О.М. Питання розвитку основних засад земельного законодавства // Землевпорядкування, №2. - 2001. - С.13-16.

3. Про розмежування земель державної та комунальної власності: Закон україни від 05.02.2004р. за №1457 - ІУ. - 4с.

4. Солярчук Ю. Управління земельними ресурсами в містах // Вісник Львів.держагроун-ту. Сер. Землевпорядкування і земельний кадастр. - 2001. - №4. - С180-186.

5. Добряк Д.С., Муховиков А.М., Тихонов А.Т. Комунальна власність на землю: сутність, мотивація, принципи реалізації // Землевпорядкування, №2. - 2002. - С.7-11.

Размещено на Allbest.ru