Екологічне право та його аспекти

Поняття та методи екологічного права України - сукупності установлених державою правових норм і правовідносин, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища та природних комплексів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.12.2010
Размер файла 42,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

Кафедра гігієни та екології людини

Навчально-дослідницька

робота на тему:

«Екологічне право та його аспекти»

Виконав:

Студент 3 курсу 15групи

медичного факультету №1

Кондратюк Л.М.

Київ2010

Зміст

Вступ

1. Поняття екологічного права

2. Предмет та методи екологічного права України

3. Принципи екологічного права

4. Об'єкти і суб'єкти екологічного права

5. Система екологічного права

6. Окремі положення чинного законодавства щодо охорони природи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об'єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки. Виходячи з цього в Україні розроблені «Основні напрями державної екологічної політики». Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу "Довкілля для Європи" та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

1. Поняття екологічного права

Від часу виникнення людства на Землі виникає і постійно існує взаємозв'язок людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє середовище. Однак поступово в цій взаємодії виникають такі негативні явища, як вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, порушення екологічних зв'язків у екосистамах, що в багатьох випадках призводить до екологічної кризи та інших катастрофічних явищ. Одним із таких явищ є Чорнобильська катастрофа, внаслідок якої проживання людей на великих територіях не тільки в України, а й інших країнах, зокрема Білорусі, Російської Федерації, стало небезпечним або й неможливим.

Тому з давніх часів і виникає така система знань, як екологія, що вивчає взаємодію суспільства з природою. Термін “екологія” походить від грецьких слів “йокос” - будинок, житло і “логос” - наука, тобто наука про місце проживання. Цей термін був вперше запропонований ще в 1866 р. німецьким біологом Е. Геккелем для означення науки про взаємодію живих організмів, у тому числі людини, між собою і середовищем проживання.

Поряд з економічними, біологічними, технічними та іншими напрямами розвитку екології виникають і розвиваються правові питання в екологічній сфері. На державному рівні приймаються нормативно-правові акти, які регулюють раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища від забруднення і спрямовані на захист життя та здоров'я населення від небезпечних природних явищ, тобто на забезпечення екологічної безпеки для людини і середовища, що її оточує. Так поступово складається система однорідних правових норм і правових інститутів, яка дістала назву екологічного законодавства, а потім і екологічного права.

Однак така назва з'явилася лише наприкінці 90-х років ХХ ст., а до того вживалися різні терміни: “правова охорона природи”, “природоохоронне право”, “правова охорона навколишнього середовища” та інші. Ці терміни характеризують назву певних груп правових норм і правовідносин і можуть вживатися і вживаються й сьогодні. Проте найбільш узагальнюючим терміном, який охоплює всю багатоманітність правовідносин у сфері взаємодії суспільства і навколишнього середовища, є “екологія”, а отже, й “екологічне право”.

Термін “екологічне право” вживають у різних значеннях: як галузь права, як галузь юридичної науки і як навчальну дисципліну, яку вивчають у вищих юридичних та інших навчальних закладах.

Екологічне право як галузь права - це сукупність установлених державою правових норм і правовідносин, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища та природних комплексів, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки людини та її оточення.

Єдині екологічні правовідносини, специфічні об'єкти цих відносин, а також відповідні джерела права створили основу для розвитку екологічного права як комплексної галузі українського права.

2. Предмет та методи екологічного права України

Екологічне право має чітко визначений предмет правового регулювання, який відрізняє його від інших галузей права.

Предмет екологічного права - це врегульовані нормами права суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки населення.

Предмет екологічного права характеризується широким колом суспільних відносин, наявністю природних та інших об'єктів і екологічних зв'язків між ними, які входять до середовища, що оточує людину.

Варто відмітити, що предмет екологічного права передбачає регулювання 3-х груп суспільних відносин, пов'язаних з об'єктами права охорони навколишнього природного середовища, якими є:

природа (її об'єкти, комплекси, умови);

природні ресурси (як ті, що залучені до народного господарства, так і ті, що не використані до цього часу);

людина і її екологічна безпека.

Під методом правового регулювання суспільних відносин взагалі розуміють сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів конкретних відносин. Це загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин у своїй основі стосується й методу регулювання екологічних відносин.

Щодо екологічного права, то можна стверджувати, що для цієї галузі права характерним є змішаний метод правового регулювання екологічних відносин, який включає в себе адміністративно-правові і цивільно-правові способи і прийоми правового регулювання цих відносин.

Для цивільно-правового методу (диспозитивний) характерні такі ознаки:

рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, які виключають будь-які однобічні впливи один на одного;

встановлення правовідносин за взаємною згодою сторін;

надання учасникам відносин права самим визначати порядок своєї поведінки;

розв'язання спорів компетентним органом, який перебуває поза цими відносинами.

Адміністративно-правовому методу (імперативний) правового регулювання притаманні такі риси:

юридично-владна діяльність виконавчих і розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують;

прояв юридичної нерівності учасників відносин - підкорення одного з них іншому;

обов'язковість для виконання розпорядження владних органів;

виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони;

здійснення контрольних функцій тощо.

Важливим є те, що цивільно-правовий метод використовується частіше за все при регулюванні відносин власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин суміжних природокористувачів, при сумісному використання природних об'єктів, при розв'язанні еколого-правових спорів з їх різновидами, при відшкодування збитків різних видів тощо. В умовах розвитку ринкових відносин цей метод правового регулювання певних видів екологічних відносин буде отримувати все більш широке застосування, звужуючи сферу використання адміністративно-правового методу.

Однак при всій важливості цивільно-правового метода в регулюванні екологічних відносин неможливо обійтися без використання адміністративно-правового методу. Екологічна система розвивається за законами природи, тому управління в галузі екології повинно бути науково обґрунтованим, тобто таким, яке не припускає порушення природних законів. Не всі питання екології можуть вирішити власники природних об'єктів, природокористувачі на основі юридичної рівноваги. При виникненні, наприклад, надзвичайних екологічних ситуацій, коли йдеться про вжиття термінових заходів щодо переселення людей у безпечні регіони, ліквідації наслідків аварії, які призвели до забруднення природного середовища, здійснення необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід використовувати владні приписи, обов'язкові для виконання. Нерідко власниками природних ресурсів, природокористувачами припускаються порушення екологічних нормативів, стандартів, лімітів на використання цих ресурсів, тому приписи контролюючих органів про усунення виявлених недоліків є обов'язковими для виконання особами, яким вони адресовані. У цих випадках владний метод є виправданим.

Владна діяльність компетентних органів необхідна також у процесі відтворення природних об'єктів. Неможна ж, наприклад, питання відтворення лісів передавати лише на розгляд лісокористувачів. Відтворення і відновлення лісів - об'єктивна екологічна необхідність, оскільки ліси є джерелом кисню - основи формування озонового шару, ліси необхідні для задоволення багатьох потреб людей. Дану проблему потрібно вирішувати не тільки способом економічного стимулювання лісокористувачів, але й шляхом адміністративних приписів, які зобов'язують певних осіб здійснювати конкретні дії для відтворення лісів. Аналогічний підхід повинен бути і щодо інших природних об'єктів, які мають відтворюватися. Коло відносин, що регулюються переважно адміністративним методом правового регулювання екологічних відносин досить широке.

Таким чином, метод правового регулювання екологічних відносин являє собою закріплення в екологічному законодавстві сукупності адміністративно-правових та цивільно-правових способів та прийомів.

3. Принципи екологічного права

Принципи екологічного права - це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загально-правові принципи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах.

В науці екологічного права виділяють загально-правові та спеціально-правові принципи. Серед загально-правових розрізняють принципи:

Принцип гуманізму. Передбачає розвиток екологічного права і законодавства, який забезпечив би правові, економічні і соціальні основи збереження навколишнього природного середовища в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь, недопустимість будь-якого виду діяльності, що призвів би до спричинення шкоди здоров'ю людей чи довкіллю.

Принцип соціальної справедливості. Закріплений в Основному законі України, який утверджує рівність всіх громадян перед законом. Стосовно екологічного права цей принцип проявляється у тому, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Кожен має право користування природними ресурсами.

Принцип законності. Передбачає обов'язок кожного дотримуватись вимог і правил екологічного законодавства. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, що передбачає безумовність виконання вимог закону.

Принцип інтернаціоналізму. Закріплює міждержавне співробітництво в галузі екології, що обумовлено єдиним економічним простором для всього людства.

Принцип гласності і демократизму прийняття рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища. Цей принцип спрямований на формування у населення екологічного світогляду і передбачає право кожного громадянина на участь у обговоренні проектів законодавчих актів та інших матеріалів з внесенням пропозицій щодо розміщення будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; на участь у розробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; на участь у проведенні громадської екологічної експертизи. Цей принцип передбачає право кожного на правдиву інформацію про стан навколишнього природного середовища.

Принцип поєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення передбачає, власне, позитивне і негативне стимулювання в сфері екологічних суспільних правовідносин. Позитивне стимулювання спонукає природокористувачів до належного виконання ними своїх обов'язків шляхом встановлення для них податкових та інших пільг за умови впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони довкілля. Негативне стимулювання проявляється через встановлення і застосування різних видів юридичної відповідальності.

До спеціальних принципів, що передбачаються екологічним законодавством України, належать принципи, що визначені в ст. 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 травня 1991 р. з наступними змінами і доповненнями. До них належать:

пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

збереження просторової та видової різноманітності і цілісності об'єктів і комплексів;

науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

обов'язковість екологічної експертизи;

науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку.

Крім названих, екологічне право спирається на правові принципи, що визначають збереження індивідуальності окремих природних об'єктів, пріоритетність в їх використанні. До таких можна віднести принцип пріоритету земель сільськогосподарського призначення, пріоритету використання підземних вод питної якості для задоволення питних та господарсько-побутових потреб, збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі та інше.

4. Об'єкти і суб'єкти екологічного права

Під об'єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Об'єктами екологічного права є природні об'єкти, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природних об'єктів). Слід мати на увазі, що не всі природні явища можуть бути об'єктами екологічного права. Деякі природні явища не піддаються правовому впливу, зокрема водні відливи і приливи, грозові явища, виверження вулканів тощо. Отже, об'єктами екологічного права можуть бути ті природні явища, з приводу яких можливе виникнення суспільних відносин по їх використанню.

Згідно з екологічним законодавством України до природних об'єктів належать земля, її надра, ліси та інша нелісова рослинність, води, тваринний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об'єкти тощо.

Право безпосередньо не впливає на природні об'єкти, його вплив виявляється через поведінку суб'єктів екологічних відносин. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб'єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, держава. У праві визначається міра можливої і належної поведінки суб'єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх відтворення і охорону навколишнього природного середовища.

Законодавство передбачає внутрішню кваліфікацію кожного природного об'єкта. Так, у Земельному кодексі встановлена кваліфікація земель відповідно до їх цільового призначення (ст. 2); у ст. 3 Закону України “Про тваринний світ” подано розгорнуту кваліфікацію тваринного світу як об'єкта права. Аналогічні положення містяться у лісовому, гірничому, водному, природно-заповідному законодавстві. Класифікація природних об'єктів встановлена з метою визначення правового режиму кожного виду природного об'єкта, що сприяє підтримці екологічної стабільності.

Земля належить до основних природних об'єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід'ємна її частина. Поняття землі в земельному законодавстві не розкривається. Однак його слід розглядати в двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств і як поверхневий ґрунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавство розраховане не правове регулювання використання поверхневого шару землі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, гірським, фауністичним, атмосферо-повітряним, природно-заповідним, охоронним законодавством.

Земля як об'єкт права проявляється у різних сферах: при передачі земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановленому порядку для задоволення певних потреб; у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. Тому в законодавстві врахована специфіка правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, земель лісового, водного фонду, земель держзапасу.

Надра є самостійним природним об'єктом, частиною єдиної екологічної системи. У ст.1 Закону України про надра встановлено, що надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розраховано на ту частину надр, яка використовується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Однак не всі надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Тому надра можна підрозділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин.

Води - частина природного середовища, яка виступає як гідросфера та складається з природних і штучних водоймищ. Усі води на території України складають її водний фонд, який включає до свого складу: поверхневі води - природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу). Водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються лише у користування (ст.6). Водні об'єкти поділяються на загальнодержавні і місцевого значення, що визначає різний їх правовий режим. Залежно від цільового призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного і мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей тощо. Відповідно до цієї класифікації видів водокористування у водному законодавстві встановлений правовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального і спеціального водокористування. Об'єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб'єктам з видачею певних документів або без їх видачі.

Ліси належать до особливого природного об'єкта і складають також частину єдиної системи. У ст.3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Але більш переконливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначили як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов'язаних з грунтом і атмосферою. Що ж до взаємодії лісу з іншими природними компонентами, то усі природні об'єкти пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. До лісового фонду належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони і використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

Атмосферне повітря є одним з основних і життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Це один з природних об'єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб і водночас поповнюється. Об'єктом права користування є атмосферне повітря в місцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів.

Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону України від 3 березня 1993 р. “Про тваринний світ” до об'єктів права належить тваринний світ, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст.1). До складу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їх популяційному та видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, інше житло та споруди тварин (ст.3). Все перелічене є об'єктами екологічного права. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються у господарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже, ці види тварин не є об'єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним об'єктом екологічного права. Він являє собою сукупність природних об'єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказників, природних національних, ландшафтних парків, рослин та тварин, занесених до Червоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.

Навколишнє природне середовище також є об'єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об'єктів, які перебувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему. Головну увагу у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. зосереджено на правовій охороні навколишнього природного середовища, тому об'єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охорони кожного природного об'єкта встановлена у іншому законодавстві (Земельному, Лісовому кодексах та інших законах).

Суб'єктами екологічного права є різноманітні фізичні і юридичні особи. Суб'єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов'язками; суб'єкт реально здатний брати участь у правовідносинах в екологічній сфері. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами і обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов'язки - екологічну дієздатність.

Фізичні особи - це переважний різновид індивідуальних суб'єктів в екологічному праві. Вони за наявності певних умов можуть бути суб'єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вони мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища тощо. В екологічному законодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб'єктами екологічного права. Так, у Законі України “Про тваринний світ” встановлено, що полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли 18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин (ст.6).

Юридичними особами, як суб'єктами є організації, підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб'єктністю. Вони підрозділяються на державні, громадські, приватні, колективні та іноземні. Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державного управління в галузі екології; інші виступають суб'єктами оперативно-господарської діяльності. Правосуб'єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається компетенцією. Дані суб'єкти підрозділяються на органи загальної і спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи влади і управління. До органів спеціальної компетенції належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети, інші органи, які виконують еколого-управлінські функції.

До суб'єктів екологічного права належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні одиниці України. Суб'єктами екологічного права можуть бути іноземні юридичні особи, держава, міжнародні організації у сфері екології, громадяни, спільні підприємства, міжнародні об'єднання, організації з участю іноземних осіб.

екологічне право безпека природний

5. Система екологічного права

Система екологічного права - це цілісна і послідовна сукупність теоретичних положень, принципів і еколого-правових норм, взаємопов'язаних і об'єднаних регулюванням специфічних суспільних відносин в галузі екології.

Система учбового курсу екологічного права включає три розділи, розміщені в такій послідовності: загальна частина, особлива частина і спеціальна частина.

Крім того, система екологічного права може розглядатися у таких чотирьох аспектах: як галузь права, галузь законодавства, навчальна дисципліна і як наука, що тісно пов'язані між собою, однак не тотожні. Труднощі в чіткому визначенні системи екологічного права виникають через відсутність єдиного основоположного нормативного акта, який регулював би екологічні відносини. Прийнятним було б, наприклад, підготовка й видання фундаментального нормативного акта з питань екології у формі, приміром, Екологічного кодексу України, що значно полегшило б визначення системи екологічного права і правозастосовну діяльність взагалі. Таке становище з кодифікацією екологічного законодавства склалося щонайменше з двох причин: по-перше, деякі науковці стверджують, що екологічне право належить до комплексної галузі права, яка включає такі самостійні галузі права, як земельне, водне, лісове, гірниче та інші, по-друге, на сьогодні ще немає фундаментальних наукових розробок про уніфікацію екологічного законодавства, на які могли б спиратися законодавці у своїй законотворчій діяльності.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; б) джерела екологічного права; в) право власності на природні об'єкти; г) управління в галузі використання, відтворення і охорони навколишнього природного середовища; е) загальні положення природокористування; є) правове забезпечення екологічної безпеки; ж) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; з) загальні питання охорони навколишнього природного середовища, включаючи й відповідальність.

Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки. Зокрема, право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування.

Спеціальна частина курсу екологічного права включає аналіз міжнародного співробітництва держави в галузі екології, пошук шляхів розв'язання міжнародних екологічних проблем.

Система екологічного права як навчальна дисципліна в основному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнути необхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права з метою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивчення конкретних питань, що відповідає вимогам практики.

Система екологічного права як еколого-правова наука виходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічного права. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного права як навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо.

Основні завдання управління

- реалізація державної екологічної політики, спрямованої на забезпечення ефективного використання та відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу господарської та іншої діяльності незалежно від форм власності;

- державний контроль за додержанням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами, іноземними юридичними і фізичними особами на відповідній території, додержанням екологічних вимог у пунктах пропуску через державний кордон;

- інформування населення через засоби масової інформації про екологічний стан навколишнього природного середовища на відповідній території, в тому числі стан екологічної безпеки об'єктів господарської та іншої діяльності;

- організація проведення державної екологічної експертизи.

Управління відповідно до покладених на нього завдань:

1) здійснює у межах своїх повноважень комплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної безпеки;

2) координує діяльність органів місцевої державної виконавчої влади та інших місцевих органів міністерств та відомств, підприємств, установ і організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

3) здійснює державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, природних ресурсів, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, в межах наданих повноважень, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, додержанням правил зберігання, транспортування, застосування, поховання, знешкодження токсичних, радіоактивних та інших особливо небезпечних речовин і матеріалів, пестицидів та агрохімікатів, промислових та інших відходів;

4) здійснює екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України та надає відповідні послуги;

5) організує та проводить державну екологічну експертизу відповідно до вимог Закону України "Про екологічну експертизу";

6) здійснює перевірки та обстеження підприємств, установ і організацій, в тому числі на військових та оборонних об'єктах, об'єктах органів внутрішніх справ, Служби безпеки та прикордонних військ, розташованих на відповідній території, щодо виконання ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки;

7) бере участь у роботі державних комісій по прийманню в експлуатацію об'єктів виробничого, житлово-комунального призначення та житлових масивів;

8) подає проекти лімітів використання природних ресурсів місцевого значення, лімітів на викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення у ньому відходів та вносить пропозиції щодо їх затвердження відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями;

9) затверджує нормативи гранично допустимих викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин;

10) видає дозволи на викиди та скиди забруднюючих речовин в навколишнє середовище, розміщення (складування, захоронення) у ньому відходів та на спеціальне використання природних ресурсів;

11) організує регіональний моніторинг навколишнього природного середовища, забезпечує діяльність державної екологічної інформаційної системи, здійснює спостереження та інструментально-лабораторний контроль за показниками рівня забруднення навколишнього природного середовища;

12) організує здійснення системи заходів щодо розширення мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду, вживає необхідних заходів до охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України та місць їх проживання (зростання);

13) бере участь у розробці, реалізації та контролі за виконанням екологічних програм та програм забезпечення екологічної та радіаційної безпеки, програм попередження та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій;

14) бере участь у формуванні позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;

15) готує щорічно спільно з відповідними органами державної виконавчої влади та подає Мінекобезпеки України, обласній Раді доповідь про стан навколишнього природного середовища області, міст Києва та Севастополя;

16) сприяє екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, діяльності екологічних об'єднань громадян, рухів тощо;

17) вживає заходів до добору і розстановці кадрів, підготовки та підвищення їх кваліфікації;

18) забезпечує використання бюджетних асигнувань за цільовим призначенням, складає і подає в установленому порядку звітність;

19) здійснює у межах, визначених законодавством України, функції з оперативного управління майном, що належить до об'єктів державної та комунальної власності;

20) здійснює інші функції відповідно до покладених на Управління завдань та чинного законодавства.

Права Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища має право:

1) одержувати у встановленому порядку від органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи та інші матеріали, від місцевих органів статистики - безоплатно статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

2) залучати у встановленому законодавством порядку спеціалізовані установи і організації, висококваліфікованих фахівців та наукових працівників для проведення науково-технічного забезпечення державної екологічної експертизи, відповідних спеціалістів та науковців для розгляду питань, що належать до компетенції управління;

3) вести редакційну видавничу діяльність з питань охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки;

4) скликати у встановленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

5) обстежувати підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, об'єкти ядерної енергії, військові і оборонні об'єкти, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки України з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

6) виносити в межах своєї компетенції постанови про обмеження чи тимчасову заборону (зупинення) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням норм і правил екологічної безпеки, законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів (ліцензій) на використання природних ресурсів, перевищенням лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин;

7) зупиняти рух, оглядати, тимчасово затримувати транспортні (в тому числі пересувні, плавучі тощо) засоби для перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища і норм екологічної безпеки, давати обов'язкові для виконання вказівки про усунення виявлених порушень;

8) проводити на підприємствах, в установах і організаціях, які використовують радіаційні технології, перевірки стану устаткування й управління технологічними процесами, наявності та якості технічної і експлуатаційної документації, якості ремонтних робіт, кваліфікації персоналу;

9) здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях, які використовують ядерну енергію, перевірки стану устаткування й управління технологічними процесами, наявності та якості технічної та експлуатаційної документації, проведення ремонту та експлуатаційних робіт, дотримання вимог радіаційної безпеки;

10) давати керівникам підприємств, установ і організацій обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, використання ядерної енергії та радіаційного захисту, поводження з радіаційними матеріалами у процесі здійснення господарської чи іншої діяльності, що негативно впливає на екологічний стан;

11) подавати пропозиції до відповідних органів управління про притягнення до дисциплінарної відповідальності службових осіб, винних у порушенні норм та вимог екологічної безпеки, в тому числі радіаційної безпеки, охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

12) застосовувати у випадках, передбачених законодавством України, економічні санкції до підприємств, установ, організацій за порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, перевищення нормативів екологічної безпеки, використання природних ресурсів;

13) подавати позови в суд, арбітражний суд про відшкодування збитків і втрат, заподіяних юридичними і фізичними особами внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

14) розглядати справи про адміністративну відповідальність за порушення у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

15) передавати правоохоронним органам матеріали про факти порушень у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та екологічної безпеки (екологічні злочини), за які передбачено кримінальну відповідальність;

16) вилучати в осіб, які порушили екологічне законодавство, знаряддя добування тварин (в тому числі рибних запасів) і рослин, транспортні (в тому числі плавучі) засоби, обладнання та предмети, що були знаряддям незаконного добування продукції та саму незаконно добуту продукцію у встановленому законодавством порядку;

17) брати участь у міжнародному співробітництві з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, виконання зобов'язань міжнародних документів та угод у межах компетенції управління.

6. Окремі положення чинного законодавства щодо охорони природи

Положення про громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища

1. Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища (надалі - громадські інспектори), котрі призначаються відповідними органами громадських природоохоронних формувань або головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.

2. Основним завданням громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища і:

безпосередня участь громадськості у справі покращення екологічної ситуації;

надання допомоги органам державного контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами, попередження та виявлення порушень природоохоронного законодавства, ліквідації їх наслідків;

екологічна просвіта,виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

3. Об'єктами громадського контролю і охорона і використання землі, її надр,водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного та тваринного світу, природних об'єктів і територій, що підлягають особливій охороні, сельбищних територій і міського середовища.

4. Громадський контроль базується на принципах законності, гласності і демократизму, захисту екологічних прав громадян відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

5. При здійсненні своєї контрольної діяльності громадський інспектор повинен керуватись чинним законодавством та нормативними актами Уряду з питань охорони навколишнього природного середовища, рішеннями Мінприроди України та його органів на місцях, цим Положенням.

6. Організацію діяльності громадських інспекторів здійснюють відповідно громадські природоохоронні формування та підрозділи Державної екологічної інспекції Мінприроди України.

7. Громадські природоохоронні формування та підрозділи Державної екологічної інспекції зобов'язані систематично інструктувати громадських інспекторів, проводити з ними наради, семінари з обміну досвідом, надавати їм практичну допомогу в здійсненні їх природоохоронної діяльності.

8. З метою координації роботи громадськості, широкого залучення її до розробки та виконання заходів по охороні навколишнього природного середовища, бережливого ставлення до природних ресурсів і підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінприроди України можуть створюватись на громадських засадах штаби громадських інспекторів.

9. Організаційними формами громадського контролю можуть бути планові та термінові перевірки об'єктів, цільові рейди, участь в перевірках, що здійснюють органи державного контролю, та термінові перевірки ( у випадках отримання оперативної інформації про грубе порушення природоохоронного законодавства, про аварію або надзвичайну ситуацію).

10. Громадських інспекторів призначають:

1) в громадських природоохоронних формуваннях керівні органи цих формувань відповідно до їх статутів.

2) при підрозділах Державної екологічної інспекції - головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.

11. Громадськими інспекторами можуть бути громадяни України, що досягли 18 років, мають досвід природоохоронної роботи та пройшли атестацію у відповідних органах громадських природоохоронних формувань або підрозділах Державної екологічної інспекції.

Призначення здійснюється на підставі власної письмової заяви громадянина, подання організації, що рекомендує, та результатів атестації.

12. Громадські інспектори отримують посвідчення встановленого Мінприроди України зразка, що підтверджують їх повноваження.

Посвідчення видають на три роки органи громадських природоохоронних формувань або підрозділи Державної екологічної інспекції відповідно до пункту 10 цього Положення.

По закінченню дії цього строку громадський інспектор, що виявив бажання продовжувати контрольну діяльність в цій сфері, проходить переатестацію, позитивна оцінка якої і підставою для продовження строку дії посвідчення.

13. Громадський інспектор діє в територіальних межах повноважень органу, що видав та зареєстрував посвідчення.

14. Громадські інспектори виконують роботу в порядку громадського доручення, без увільнення від основної роботи і без додаткової оплати праці.

15. Громадські інспектори мають право:

безперешкодно відвідувати об'єкти в будь-який час їх роботи при пред'явлені посвідчення;

отримувати інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерело негативного впливу на нього та заходи, що вживаються для поліпшення екологічної ситуації;

брати участь у проведенні спільно з працівниками підрозділів Державної екологічної інспекції Мінприроди України, інших спеціально уповноважених органів контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів;

проводити перевірки і складати протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подавати їх відповідному підрозділу Державної екологічної інспекції для притягнення винних до відповідальності. У разі неможливості встановлення особи порушника на місці громадські інспектори можуть доставляти порушника до органів внутрішніх справ та інших місцевих органів державної виконавчої влади;

брати участь у підготовці органами Державної екологічної інспекції або органами громадських природоохоронних формувань до суду матеріалів на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

вносити до адміністрації підприємств, установ, організацій, відповідних державних органів подання про виявлені правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та пропозиції щодо їх усунення;

виявляти обставини і причини, які призводять до порушень природоохоронного законодавства, проводити профілактичну роботу по попередженню таких порушень;

захищати екологічні права і інтереси громадян, пояснювати громадянам вимоги природоохоронного законодавства;

брати участь у громадській екологічній експертизі, що проводиться згідно Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" незалежними групами спеціалістів.

16. Громадські інспектори працюють у взаємодії з державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідного підрозділу Державної екологічної інспекції.

17. Громадські інспектори можуть заохочуватись за досягнення у галузі охорони навколишнього природного середовища органами Мінприроди України за рахунок коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища або коштів громадських природоохоронних формувань,передбачених їх кошторисами, та інших надходжень.

18. Громадські інспектори зобов'язані сумлінно виконувати покладені на них завдання та систематично інформувати відповідний підрозділ Державної екологічної інспекції про результати своєї діяльності і щорічно звітувати про свою роботу.

19. Громадські інспектори, котрі належним чином не виконують свої функції або зловживають наданими їм правами, можуть бути виключені зі складу громадських інспекторів з вилученням посвідчення рішенням органу, що їх призначив,за ініціативою цих органів або за клопотанням організацій, що їх рекомендували.

Рішення про виключення можуть бути оскаржені,залежно від того, хто призначав цього громадського інспектора:

керівним органам відповідних природоохоронних формувань, або їх вищестоячим органам;

головному державному інспектору з охорони навколишнього природного середовища відповідної території, а в окремих випадках Головному державному інспектору України з охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна експертиза діючих промислових й інших об'єктів

1. Питання про доцільність екологічної експертизи діючих промислових й інших об'єктів може розглядатися у виняткових випадках.


Подобные документы

  • Екологічні права та обов’язки громадян. Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні. Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки. Відповідальність за порушення природоохоронного законодавства. Екологічна експертиза, її роль і значення.

    курсовая работа [38,4 K], добавлен 06.10.2012

  • Принципи та засади функціонування міжнародного екологічного права. Стокгольмська декларація з навколишнього середовища і Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку містять спеціальні (галузеві) принципи. Право людини на життя.

    реферат [10,9 K], добавлен 24.01.2009

  • Поняття екологічного права. Предмет та методи екологічного права України. Принципи екологічного права. Об'єкти і суб'єкти екологічного права. Система екологічного права. Екологічне право як галузь права.

    курсовая работа [21,8 K], добавлен 12.08.2005

  • Питання екологічного права у науковій літературі. Концепція, згідно з якою екологічне право не є комплексною галуззю права, а являє собою самостійну галузь права у загальній системі. Об’єкти екологічних правовідносин згідно українського законодавства.

    реферат [22,8 K], добавлен 06.02.2008

  • Поняття охорони навколишнього природного середовища, основні принципи та завдання. Права та обов’язки громадян та органів державної влади щодо охорони навколишнього середовища. Законодавство в цій галузі, відповідальність за порушення вимог законодавства.

    контрольная работа [36,4 K], добавлен 15.03.2010

  • Громадськість як один із найважливіших суб’єктів в правовому механізмі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Питання правових засад участі громадськості у прийнятті рішень, що стосуються довкілля, врахування інтересів.

    реферат [17,0 K], добавлен 14.05.2011

  • Вивчення поняття фінансового права – сукупності юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі планового залучення, розподілу і використання грошових фондів державою. Визначення місця фінансового права у системі права України.

    реферат [18,1 K], добавлен 11.05.2010

  • Поняття та специфічні риси права соціального забезпечення, його суб'єкти та об'єкти, характеристика основних інститутів. Мета та методи соціального забезпечення, джерела та нормативні акти даного права. Правовідносини в сфері соціального забезпечення.

    лекция [16,3 K], добавлен 16.03.2010

  • Вивчення сутності адміністративно-правових норм - правил поведінки, установлених державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного керування. Поняття про гіпотезу, диспозицію, санкцію.

    контрольная работа [16,4 K], добавлен 10.11.2010

  • Поняття та завдання кримінального кодексу України. Об'єкти, що беруться під охорону за допомогою норм КК. Джерела та основні риси кримінального права. Поняття злочину, його ознаки, склад та класифікація, засоби і методи вчинення. Система та види покарань.

    контрольная работа [23,1 K], добавлен 24.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.