Поняття й ознаки правової норми

Зараз це не узгоджується з конституційними нормами прямої дії про заборону будь якої примусової праці за винятком військової чи альтернативної невійськової служби і такої праці, який застосовується згідно з вироком чи іншим рішенням суду, а також в умовах військового або надзвичайного положення. По своєму об'єму тлумачення правових норм буває буквальним, розширюючи і обмежуючим. Буквальним є таке тлумачення, при якому зміст правової норми повністю відповідає її текстовому вираженню і не потребує звертання до інших джерел. Наприклад, тільки буквально і більше ніяк потрібно тлумачити дефінітивні і установче - визначальні норми. Розширюючи тлумачення повинно застосовуватися, коли смисл правової норми ширше його буквального граматичного вираження. Так, в нормі статті 24 Конституції України, згідно з якою« громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом, розширено потрібно тлумачити терміни «громадяни» і «закон», оскільки в даному випадку їх об'єм не співпадає по об'єму юридичних понять, визначених цими термінами.

Під «громадянами» в контексті цієї статті розуміються не тільки громадяни України, але й : іноземні громадяни і особи без громадянства; як дієздатні громадяни, так і обмежені в дієздатності або ті хто втратили її у встановленому порядку, як і робітники, так і безробітні; як рядові службовці, так і посадові особи. Термін «закон» застосований в Конституції не для визначення якого - не будь одного конкретного закону. Він показує всю сукупність законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють права, свободи і обов'язки громадян. І навпаки обмежуюче тлумачення застосовується у випадку, якщо дійсний зміст норми права вже є її текстовим відображенням. Наприклад, та ж стаття 24 Конституції України підлягає н тільки розширеному, але й обмеженому тлумаченню. Аналізуючи її на основі інших правових норм, можна зробити висновок, що деякі категорії громадян мають все ж таки деякі обмеження в правах. Наприклад, громадяни України - державні службовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю, іноземці - право обирати і бути обраним в орган державної законодавчої влади і органи місцевого самоврядування. 3. Останньою стадією процесу застосування норм права є прийняття рішень і його зовнішнє оформлення. На цій стадії фактично і практично робиться висновок по попереднім діям, які пов'язані з аналізом конкретної ситуації і вибором відповідної норми права, яка підлягає реалізації, робиться заключення про необхідність застосування саме цієї, а не іншої правової норми; здійснюється певне юридичне оформлення прийнятого рішення. Ця стадія є найбільш відповідальною. Якщо помилки, допущені на попередніх стадіях ще можна виправити, то прийняття неправильного рішення представляє собою недотримання вимог дійсного законодавства і , як правило, може потягнути за собою порушення прав і законних інтересів суб'єктів певних правовідносин з усіма негативними звідси наслідками, а саме: таке рішення може бути об жалуване особою або опротестовано прокурором або наглядною судовою інстанцією, відмінене віщим органом або вищою посадовою особою, у випадку спричинення особі матеріальної або моральної шкоди вона підлягає її компенсації у встановленому законодавством розмірі, як правило, за рахунок органу, який прийняв протиправне рішення; винна у незаконному застосуванні норм права посадова особа може бути притягнено до юридичної відповідальності.

Саме тому до даної стадії правозастосування пред'являються певні вимоги, які повинні дотримуватися органами і посадовими особами, уповноваженими на реалізацію норм права таким способом. Насамперед, до цих вимог треба віднести: законність; обґрунтованість; доцільність. Вимоги обґрунтованості повинні дотримуватися вже на першій стадії правозастосувальної діяльності. Суть у тому, що правові норми підлягають реалізації тільки відносно тих відносин, для регулювання яких вони видані, і тільки в тому випадку, коли у всіх деталях, повно і достовірно встановлена об'єктивна істина з конкретної справи. Так при застосуванні норм кримінального права ,суд повинен використовувати конституційне положення про те, що« звинувачення не може засновуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь» ( стаття62 Конституції України). Відповідно до цього діють і норми цивільно процесуального і кримінально процесуального законодавства, згідно з якими неповне встановлення і недоведеність всіх обставин, які мають значення по цивільній чи кримінальній справі, є підстава для відміни відповідного рішення чи вироку суду в касаційному чи наглядному порядку.

Обґрунтованість - даний принцип вимагає застосування аналогії закону лише на основі знань про об'єктивно істинні юридичні факти, які передбачені гіпотезою норми права. Законність правозастосування - найважливіша вимога, яка представляє собою такий стан , при якому орган правозастосування( посадова особа) правильно, абсолютно точно визначає правові норми, які підлягають застосуванню, шляхом їх всебічного, повного тлумачення і приймає рішення у суворій відповідності з приписами, які в ній знаходяться, і враховуючи передбачені законом умови і порядку винесення відповідних правозастосувальних актів. Вимога законності виходить з проголошеного і гарантованого Конституцією України принципу верховенства права, а також положень, закріплених в діючому законодавстві. Застосування неправильно обраної норми чи реалізація не правильно розтлумаченої норми, взагалі не можливої для реалізації в даному конкретному випадку, тягне за собою прийняття протизаконного рішення, яке підлягає відміні. Наприклад , цивільне процесуальне законодавство України має припис, згідно з яким норми права вважаються не правильно реалізованими, якщо: 1)суд не застосував закон, який підлягає застосуванню;2) суд застосував закон, який не підлягає застосуванню; 3) суд неправильно розтлумачив закон( стаття ЦПК України). Законність - прийняття рішення повинно здійснюватись у межах повноважень органу правозастосування, за процедурою, встановленою законом, та у передбаченій законом формі.

Обґрунтованість застосування конкретних правових норм виражається в реалізації саме тих норм, які найбільш ефективно в даному випадку впливають на вирішення певного юридичного питання, відповідають меті і задачі відповідної галузі права і призначенню тих чи інших правових норм, які підлягають реалізації. Так, застосовуючи певний вид кримінального покарання, суд повинен виходити з мети цього покарання, визначених у статті 24 КК України , враховуючи всі фактичні об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину, а саме : степінь його суспільної небезпеки, причинена шкода, мотиви і цілі, особисті якості злочинця, обставини, пом'якшуючі чи обтяжуючі; відповідальність та ін. аналогічні вимоги пред'являються дійсним законодавством до застосування всіх інших видів юридичної відповідальності.( див.,наприклад главу 22 КоАП України - «Розгляд справ про адміністративні правопорушення»). Доцільність - потрібно вибрати саме ту норму, яка найефективнішим та найоптимальнішим способом дасть можливість досягти мети правового регулювання. Вирішення справи - це діяльність, у процесі якої конкретні факти підводяться під дію відповідної норми права.

При цьому суд чи інший правозастосовний орган відповідно до своїх державно - владних повноважень поширює загальні правила, що містяться у нормативно - правовому акті, на конкретні життєві обставини. Результатом вирішення юридичної справи є індивідуальне державо - владне веління, тобто припис, що має форму певного юридичного документа. Державно -владне веління, що є результатом правозастосування, виконує подвійну функцію: 1) Констатацію, тобто визнання певних фактів, встановлення їх правомірного чи протиправного характеру, а також визнання належності права певній особі. 2) Покладання на винного суб'єкта обов'язку чи певного виду юридичної відповідальності. Потрібно підкреслити, що всі розглянуті вище вимоги підлягають дотриманню лише в їх обмеженій єдності, оскільки не може бути визнано законним нічим не обґрунтоване рішення, а доцільним таке, невідповідне принципам, цілям і задачам, які стоять перед законодавством, і не є адекватною визначеною конкретною обставиною, яка приводить в дію відповідні правові норми.

Прийняті в процесі правозастосування рішення підлягають обов'язковому юридичному оформленню і видаються у вигляді різноманітних актів застосування норм права, передбачених дійсним законодавством. Прогалини у праві: поняття та способи їх усунення та подолання. Прогалини у праві - це повна чи часткова відсутність у чинному законодавстві необхідних юридичних норм. У процесі аналізу наявності прогалин у прав повинні бути враховані два основних фактори: 1) фактичні обставини повинні знаходитись у сфері правового регулювання; 2) відсутність у законодавстві норми права , яка б регулювала дані фактичні обставини.

У юридичній літературі виділяють об'єктивні та суб'єктивні причини існування прогалин у праві: - неврегульованість тих суспільних відносин, які потребують правового регулювання; - поява нових суспільних відносин ; - технічні прорахунки законодавця у процесі підготовки нормативно - правових актів. Прогалини у праві можуть бути усунені шляхом їх ліквідації чи подолання. Усунення прогалин має місце у процесі правотворчої діяльності шляхом прийняття нових норм права. Подолання прогалин можливе у процесі правозастосовного процесу за допомогою застосування аналогії. Розрізняють аналогію права та аналогію закону. Аналогія закону - рішення конкретної юридичної справи на основі правової норми, розрахованої не на даний, а на подібний випадок. Аналогія закону дає можливість вирішувати конкретну життєву ситуацію при відсутності норми, яка її безпосередньо регламентує, на основі іншої норми цієї ж або іншої галузі права, яка регулює аналогічні чи близькі за змістом відносини. У процесі застосування аналогії закону має бути дотримано ряд вимог: 1) спочатку потрібно визначити, що ситуація, яка потребує вирішення має юридичний характер та повинна бути розв'язана за допомогою правових засобів; 2)необхідно переконатись, що у законодавстві відсутня норма, яка безпосередньо може регулювати даний випадок та на основі якої можна вирішити справу; 3) визначити норму права, яка регулює аналогічні випадки та на її основі вирішити справу; 4) дати мотивоване обґрунтування причин застосування аналогії саме у даному конкретному випадку. Застосування аналогії закону не є способом довільного вирішення справи.

Прийняття рішення здійснюється відповідно до державної волі, яка відображена як у правовій системі в цілому, так і в окремих правових нормах, що регламентують аналогічні відносини. За допомогою аналогії закону органи правозастосування не ліквідують прогалини у праві, а лише їх долають. Інститут аналогії закону не застосовується в адміністративному та кримінальному праві. Аналогія права - це вирішення конкретної юридичної справи на основі загальних принципів права( справедливості, рівності перед законом та судом тощо.). даним шляхом можливо ліквідувати прогалини у праві за умови відсутності норми права, яка б регулювала даний вид суспільних відносин, чи аналогічні випадки у всіх суміжних галузях права. Відомо що аналогія означає певну схожість між окремими предметами і явленнями, на відміну від ідентичності - абсолютна схожість, рівність цих предметів,ознак. Застосування аналогії права і закону - це процес прийняття рішень по юридичній справі у відповідності з цілями і завданнями правової системи в цілому і завданнями відповідної системи законодавства, конкретного нормативного акту, певних норм, які регулюють суспільні відносини схожі з тими, які залишились не урегульованими правом. Не дивлячись на існування прогалин і протиріч в законодавстві, застосування аналогії при реалізації норм права - поява не розповсюджена , а навпаки виключна, і в практиці зустрічається рідко, хоч і передбачена деякими законодавчими актами. Так згідно із статтею ЦПК України « у випадку відсутності закону регулюючого спірні відносини, суд приймає закон, який регулює подібні відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал і змісту законодавства України».

Законодавство забороняє застосування аналогії при призначенні, наприклад кримінальних покарань. Згідно зі статтею 62 Конституції України« особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню , доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Згідно зі статтею КК України« кримінальній відповідальності і покаранню підлягає особа, винна у скоєнні злочину, тобто та особа , яка здійснила за наміром або необережно передбачену кримінальним законом суспільно небезпечну дію. Ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також отримання іншого покарання, не передбаченого з вироку суду згідно з законом». Аналогія права і аналогія закону при реалізації норм права відрізняються тим, що аналогія права представляє собою рішення по конкретній справі згідно з принципами, цілями і завдання права України взагалі, а аналогія закону - застосування до конкретних відносин правових норм, регулюючих вихідні по змісту і ознакам суспільних відносин. І якщо при застосуванні аналогії права взагалі не існує норм, які б можна було б реалізувати для рішення певної юридичної справи, то при аналогії права такі норми є, але вони знаходяться в системі інших галузей законодавства , чи формують самостійний, вихідний з даним, інститут права.

Наприклад, споживачами, згідно Закону« Про захист прав споживачів», є тільки громадяни. Практика розгляду справ в арбітражних судах знає випадки, коли положення цього Закону застосовувались по аналогії для захисту прав покупців товару - юридичної особи. Зниження протиріч здійснюється двома шляхами. По - перше різнобічності у регулюванні тих самих відносин декількома нормами права знижуються внесенням відповідних змін і доповнень в нормативно - правові акти: аналогічні норми, які знаходяться в різних нормативно - правових актах, викладаються в такій редакції, яка виключає протиріччя між ними; відповідна норма зберігає силу тільки в одному нормативному акті, в інших дається посилання на цю норму. По - друге , якщо законодавець( або інший суб'єкт правотворчості) не знизив протиріччя в показаному вище порядку, то повинне діяти правило згідно з яким: а) у випадку протиріччя між нормами актів різних видів або прийнятих різними суб'єктами застосовується вищий по юридичній силі акт органу вищого рівня; б) у випадку протиріччя норми будь якого акту нормам Конституції України; в) у випадку протиріч норм підзаконних актів законам застосовується норми законів; г) у випадку протиріччя нормативних актів Автономної Республіки Крим Конституції і законам України діють Конституція і відповідні закони України; д) у випадку протиріччя між нормами, які знаходяться в актах одного і того ж виду, діють норми акту, які мають більш пізню дату вступу в силу.

Акти застосування норм права У процесі правозастосовної діяльності компетентні органи держави приймають акти застосування норм права. Акт застосування норм права - це офіційний документ компетентного органу держави, який приймається в результаті розгляду конкретної справи. Правозастосовному акту властиві певні особливості: 1) Акти застосування права приймаються компетентним органом держави у межах її повноважень. 2) Акти застосування права мають індивідуальний персоніфікований характер, оскільки стосуються конкретного суб'єкта чи конкретної ситуації. 3) Акти застосування права носять державно - владний характер, оскільки є обов'язковими для суб'єктів, учасників конкретних правовідносин. 4) Акт застосування права має формально визначений характер, оскільки є письмовим документом, що має певну форму і атрибути. 5) Дія акта застосування права вичерпується одноразовою реалізацією. 6) Акти застосування права не поширюються на ті відносини, які виникають після їх прийняття. 7) Акти застосування права можуть бути оскаржені чи опротестовані у перед баченому законодавством порядку. Акти застосування норм права - це правовий, тобто заснований на вимогах права, юридичний документ,який має в собі державно - владне веління, видане уповноваженим органом( чи посадовою особою) в процесі вирішення індивідуально - конкретної юридичної справи. По - перше акти застосування норм права є акти , які видаються на основі і в порядку, встановленим дійсним законодавством. Законодавство передбачає певні вимоги до прийняття конкретних видів правозастосовних юридичних актів.

Наприклад, рішення, винесене по справі про адміністративне правопорушення, оформлюється у вигляді постанов: про накладання адміністративного зиску; про застосування мір впливу по відношенню до неповнолітніх, про закриття справи( статті 283,284 КоАП України). Рішення про прийняття на роботу чи звільнення з неї юридично закріплюється у відповідному наказі( розпорядженні) керівника підприємства, установи, організації( стаття 24 КЗоТ України). По - друге , оскільки акти застосування норм права засновуються на нормативних правових актах, прийнятих чи санкціонованих державою, в яких містяться веління які носять державно - владний характер, тобто підлягають обов'язковому і беззаперечному виконанню тими особами, які притягнуті у відповідності з дійсним законодавством до реалізації цих вимог. Наприклад, постанова адміністративної комісії про накладання адміністративного зиску у вигляді штрафу підлягає добровільному виконанню самим правопорушником в п'ятнадцятидневий термін з дня отримання постанови.

Якщо по будь яким причинам штраф добровільно не виплачений, постанова про накладання штрафу направляється для зиску його суми у примусовому порядку із зарплатні правопорушника чи іншого заробітку, пенсії чи стипендії згідно з правилами, встановленими Цивільно процесуальним кодексом України. У випадку, якщо особа, яка отримала штраф, не працює чи зиск з пенсії чи стипендії неможливий,то взиск проходить на основі постанови органу( посадової особи) про накладання штрафу судовим виконавцем шляхом звернення взиску на особисту власність порушника, а також на його частину в загальній власності. Тобто певних випадках цей акт застосування права стає обов'язковим для виконання бухгалтерією підприємств,установ, організацій,а також судовим виконавцем. По - третє,акти застосування права можуть видаватися тільки уповноваженими органами (посадовими особами) і тільки в встановлених законодавством формах. Наприклад, приватні визначення з приводу систематичного порушення законодавства на відповідних підприємствах, в установах і організаціях виносять тільки суди.

Принесення протестів на конкретні протизаконно видані правові акти віднесено до компетенції прокурора. По - четверте , на відміну від нормативних правових актів, акти застосування права представляють собою рішення, які приймаються виключно застосувально до індивідуально конкретних справ, які виникають в наслідок належного, чи навпаки, неналежної реалізації норм права. Належна реалізація вимог правових норм - це прояв правомірної поведінки суб'єктів правовідносин, а тому акти застосування норм права, в яких виражається така поведінка , є регулятивними актами, тобто неопосередковане встановлені права і обов'язки певних осіб,і вони представляють собою основи виникнення, зміни і припинення різноманітних правових відносин. Так, оформлення належним чином рішення про прийняття громадянина на посаду державного службовця тягне за собою, з одного боку, надання особі додаткових повноважень, з іншої - накладання на нього підвищених обов'язків і встановлення обмежень, передбачених дійсних законодавством про державну службу. Неналежна реалізація приписів правових норм є по суті правопорушенням, тому акти застосування норм права, видані у зв'язку с невиконанням чи неналежним виконанням вимог правових норм, які мають правоохоронний характер. Ці акти - результат застосування правоохоронних норм. До правоохоронних актів застосування права насамперед відносяться вироки, рішення і визначення суду, постанови про наклад адміністративного визиску, накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності, акти суспільних організацій про застосування мір суспільного впливу і ін. акти застосування права в деяких випадках можуть видаватися в усній і інших формах, передбаченої законодавством.

Такими є наприклад: усні накази командира своїм підлеглим у взаємовідносинах між військовослужбовцями; усні накази і розпорядження керівника установи відносно виконання своїх трудових обов'язків; визиск співробітниками Державтоінспекції номерних знаків з транспортних засобів, експлуатованих з грубим порушенням встановлених правил. Коли ж ці акти застосування норм права видаються у письмовій формі, вони повинні відповідати певним вимогам, встановленим дійсним законодавством. В таких актах обов'язково необхідно вказувати: найменування акту; найменування органу чи посадової особи, які його видають; місце і дату складання; особа чи обставина, відносно яких складається акт. Ці дані створюють першу, вступну частину правозастосовничого акту. У другій констатуючій частині повинні докладно викладатися всі встановлені обставини розгляданого індивідуально - конкретної справи. Третя частина - мотивована має в собі фактичне і юридичне обґрунтування прийнятого рішення з обов'язковим посиланням на норми права, згідно з якими приймається відповідне рішення. В четвертій частині - регулятивній не опосередковано викладається зміст прийнятого по справі рішення, порядок і терміни його обжалування. Правозастосовничий акт, який підлягає підписанню уповноваженими особами - самим правозастосовником керівником і секретарем адмінкомісії чи, встановлених в законі випадках, іншими особами. Абсолютно - визначені вимоги до юрисдикційних правозастосувальних актів, тобто до актів, які приймається при застосуванні юридичних санкцій( кримінальних покарань, адміністративних визисків) відповідними судовими і іншими правоохоронними органами, закріплені в дійсному законодавстві, а саме в кодексі: кримінально - процесуальному, цивільно - процесуальному, про адміністративні право порушення, арбітражному - процесуальному і інших нормативних актах.

Размещено на Allbest.ru