Конституція України. Законодавство України про загальний військовий обов’язок

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Конституція України - основний закон держави

1.1 Витоки української державності, головних політико-правових актів, покладених до основи сучасної Конституції України

Вивчення першого питання теми слід розпочати з характеристики основних політико-правових документів далекого минулого України, в яких розвивалася ідея створення самостійності держави.

Досягнення державної незалежності України 1990-х рр., утвердження своїх суверенних прав, формування конституційних засад країни спиралися на традиції національно-визвольної боротьби українського народу, відповідні закони, що існували в державі і були розроблені різними діячами українства. Не маючи конституційно оформленої державності, український народ дещо випередив у цьому плані Європу і Америку. Ідеї визволення України від «чужого панування», сформульовані в Конституції Пилипа Орлика, ідеали «людського і природного права» козаків на свободу, права народу «протестувати проти гніту» (політичний меморіал Пилипа Орлика «Вивід прав України») були втілені в українських політико-юридичних документах на початку ХVIII століття.

Вони відповідали принципам «природного права» народу на «самостійне і рівне положення» серед інших націй, права народу «змінити або скасувати» уряд, «повалити такий уряд», що насаджував абсолютний деспотизм. Названі положення розвивались в Декларації незалежності США у другій половині ХVIII століття. Ідея поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову міститься в такому документі Пилипа Орлика як «Пакти й Конституція законів та вільностей Війська Запорізького» (1710 р.).

Українські діячі ХІХ століття розвивали ряд інших конституційних положень, реалізація яких передбачала в кінцевому підсумку політичну незалежність України. Член Кирило-Мефодіївського товариства Г. Андрузький написав два проекти «Начерки Конституції республіки», в яких звертав увагу на питання самоврядування, особливості функціонування общини як основи суспільного життя, діяльності округу, області, штату. В кінці ХІХ століття М. Драгоманов у своєму конституційному проекті передбачав можливість перетворення Росії на децентралізовану федерацію з максимальним самоврядуванням громад і областей. Конституційний проект М. Грушевського (1905 р.) ґрунтується на двох основних принципах: репрезентаційний Уряд і національно-територіальна децентралізація. Політико-правова думка українства розкривалась і в інших конституційних актах, Конституціях Української Народної Республіки (УНР), радянських Конституціях.

Оригінальні підходи до конституційної творчості політиків, військових, вчених минулих епох з врахуванням суспільно-політичних реалій України 1990-х рр. були закладені в основні політичні та правові акти, що обґрунтували незалежність України.

Для створення сучасної української держави, піднесення державного духу української нації важливе значення має Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., які розпочали складний і тривалий конституційний процес. В ньому слід виділити такі заходи як обговорення Концепції нової Конституції на засіданні Верховної Ради (22 травня 1991 р.) та проекту нової Конституції України і прийняття постанови про винесення Основного Закону на всенародне обговорення (1 липня 1992 р.). Остаточний варіант проекту Конституції, доопрацьований Конституційною комісією, завершився в жовтні 1993 р. Після цього в країні ускладнилась політична ситуація, відбулися дострокові вибори до Верховної Ради і вибори Президента України. Нове керівництво в певній мірі нормалізувало взаємовідносини між законодавчою і виконавчою владою на основі Конституційного Договору між Верховною Радою та Президентом України. За розпорядженням Співголів Конституційної комісії створена ними робоча група доопрацювала різні матеріали, узагальнення альтернативних проектів нової Конституції (їх було до 10). Ця група і підготувала останній проект Конституції країни, що 20 березня 1996 р. був винесений на розгляд Верховної Ради. Висловлені зауваження реалізувала Тимчасова спеціальна комісія. Цей проект Конституції з поповненнями і змінами й прийняла Верховна Рада 28 червня 1996 р. 315 голосами народних депутатів. Прийняття Конституції знаменувало початок нового етапу розвитку суспільства і держави, ставши визначною подією в історії України та її народу.

Конституція України, будучи основним політико-правовим документом довготривалої дії, закріплює засади державної внутрішньої і зовнішньої політики, спрямовані на забезпечення цивілізованих прав і свобод людини, формування демократичної, соціальної і правової держави. Держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Саме це і визначається головним її обов'язком у служінні своєму народові. Нова Конституція України створює своєрідний юридичний фундамент держави, закріпивши вперше в теорії українського народу положення про те, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду - для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції - гарантується.

1.2 Загальні засади конституційного ладу в Україні

Зміст другого питання теми зосереджений в розділі «Загальні засади» - одному з провідних в структурі Конституції, оскільки в ньому закріплюються основи конституційного ладу в Україні: сутність України як держави, правового статусу людини і громадянина, принципи народовладдя та форми його здійснення, формування ефективної системи державної безпеки, захисту суверенітету і територіальної цілісності України. Стаття 1 Конституції відзначає, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Вступає в дію принцип правової держави - визнання верховенства права, а Конституція країни має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Основного Закону є нормами прямої дії. В Конституції закріплено положення про людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку як найвищу соціальну цінність. Звідси витікає підпорядкування принципу державного буття утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини. Всі державні органи, їх посадові особи, об'єднання громадян та інші суб'єкти права повинні діяти в межах Конституції України та відповідних законів. Це закріплено в конституційному принципі (стаття 6). Для захисту своїх прав громадяни можуть звертатися до суду, інших органів, міжнародних організацій. Правовій державі властивий і ряд інших ознак (взаємна відповідальність держави і громадянина, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, демократизація правосуддя).

За своїм державним устроєм Україна є унітарною державою, що має єдину Конституцію, єдиний вищий представницький орган державної влади, єдиний Уряд, єдині ЗС, податкову систему, проводить єдину зовнішню політику. В цьому відмінність унітарної держави від федерації та конфедерації. Унітаризм - найдоцільніша форма державного устрою для України, враховуючи її етнічний склад населення, історичне минуле, розвиток економіки і культури. В межах існуючих кордонів територія України є цілісною і недоторканою. Наша країна має єдине громадянство. За формою державного правління Україна - республіка, в якій носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, що здійснює її різними шляхами (вибори, референдуми). Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Стаття 10 Конституції встановлює, що державною мовою в Україні є українська, гарантується вільний розвиток і функціонування мов національних меншин України, серед яких виділено російську мову, бо нею користується значна частина населення. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, хоч тлумачення цього поняття в українських законах немає. У міжнародному праві поняття «офіційні мови ООН» включає англійську, арабську, іспанську, китайську, російську і французьку, а «робочими мовами ООН» є англійська, іспанська, російська і французька.

Конституція проголошує право власності на природні ресурси українського народу, який має право розпоряджатися цими природними багатствами (земля, надра, вода, ліси, нелісова рослинність, тваринний світ). Власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству. Підкреслюється, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використовуючи офіційні матеріали, висновки науковців слід показати, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків чорнобильської катастрофи, збереження генофонду народу є важливим обов'язком держави. Це безпосередньо стосується самого існування українського народу, здоров'я кожної людини в Україні, оскільки за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, стан здоров'я людей на 20-80 % залежить від довкілля.

Для воїнів ЗСУ істотне значення має зміст статті 17, в якій розкривається сутність національної безпеки держави, завдання органів влади та самоврядування по її захисту. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладається на ЗСУ, що згідно з Законом України «Про оборону України» (1991 р.) є військовою державною структурою. Закон «Про Збройні Сили України» (1991 р.) визначає принципи їх побудови, чисельність та склад, порядок комплектування, дислокації і мобілізації. Вони включають Сухопутні війська, Військово-Повітряні і Військово-Морські сили. Закон «Про Службу безпеки України» (1992 р.) визначає особливості її діяльності по захисту інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних організацій, груп та осіб, попередження та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинності. Прикордонні війська України, керуючись Законами «Про прикордонні війська України» (1991 р.), «Про державний кордон України» (1991 р.), охороняють державні кордони на суші, морі, ріках, озерах. Державний кордон і державну безпеку в межах своєї компетенції виконують Національна гвардія України, внутрішні війська МВС, міліція. Їх правовий статус визначається Законом «Про національну гвардію України» (1991 р.), «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» (1992 р.), «Про міліцію» (1990 р.) з наступними змінами і доповненнями. Збройні Сили України, інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з іншою антиконституційною метою. Забороняється створення та функціонування будь-яких незаконних збройних формувань. Законами передбачено соціальний захист громадян, які перебувають на військовій службі.

Конституція затверджує державні символи України: Державний Прапор України, Великий Державний Герб, малий Державний Герб та герб Війська Запорізького, Державний Гімн України. Столицею України є місто Київ. Державні символи закріплюють її конституційно-правові та міжнародно-правові відносини, її устрій, політичний режим. Враховуючи їх правове, соціально-політичне, соціально-психологічне значення символи створюються, спираючись на історичне минуле українського народу, його традиції й ментальність. Опис державних символів та порядок їх використання встановлюється спеціальним законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

1.3 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина

державність військова збройні конституція

При висвітленні третього питання про права, свободи та обов'язки людини і громадянина слід відзначити, що цей розділ один із головних в Конституції (містить 47 статей), розкриває нове співвідношення між людиною і державою, надаючи пріоритет людині - найвищій соціальній цінності, інтереси і права якої всіляко захищає держава. Конституція закріплює систему прав, свобод і обов'язків, складовими якої є особисті, громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні та екологічні права. Ці конституційні норми визначають правовий статус людини і громадянина в Україні. Вивчення цього питання передбачає використання засобів наочності, зокрема, плакатів з характеристикою основних елементів прав, свобод, обов'язків, текстів деяких статей Конституції, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, діапозитивів та діафільмів.

Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням вищеназваних міжнародних пактів, Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифіковані Україною. Такі права вписуються в Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини та Протоколи № 2, 3, 8, 11 до цієї Конвенції, підписаними від імені України. В державі перебудовується вся правова система, держава відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3), а обмеження конституційних прав і свобод обумовлене лише випадками воєнного або надзвичайного стану (стаття 64). Надані права і свободи створюють можливість людині бути самостійним суб'єктом суспільного життя, захищаючи свої права і свободи від посягань інших людей, представників влади і посадових осіб. Права й свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції, не є вичерпними, вони можуть бути доповнені. Гарантії здійснення всіх прав та свобод надаються лише громадянам України (участь в управлінні державними справами, свобода об'єднання в політичні та громадські формування, право на проведення зборів, мітингів, походів, право на працю і вибір професії, соціальний захист).

З позицій природних прав, властивих кожній людині, підкреслюється, що всі люди є рівні і вільні, а їх права і свободи є невідчужуваними і непорушними. Це основа побудови демократичної держави і громадянського суспільства, що відповідає вимогам Статуту ООН, Заключного акту загальноєвропейської наради в Гельсінкі. Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи, рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статті, етнічного та соціального походження. Чоловіки і жінки мають рівні права. При цьому розвивається специфіка захисту прав жінок, пов'язаних зі створенням умов для поєднання праці і материнства, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства. Акцентуація уваги на цьому аспекті в перехідний період витрат важлива, бо становище жінки ускладнюється, з'являється проблема «фемінізації безробіття», «фемінізація бідності», зменшується кількість шлюбів, різко падає народжуваність, велика дитяча та материнська смертність. Про недостатню соціальну захищеність людей свідчить висока смертність дітей першого віку життя. У 1990 р. цей показник становив 12.84 на 1 000 народжених, у 1995 р. - 14.68. Для порівняння: аналогічний показник у розвинутих країнах не перевищує 7. Протягом 1991-1997 рр. населення України зменшилось майже на 1.3 млн. осіб. Сьогодні кожен другий мешканець України не доживає до пенсійного віку. За темпами вимирання Україна ввійшли до першої десятки країн світового співтовариства.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство, не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Конституція закріплює повагу до людської гідності, встановлює норму, за якою катування, жорстокості, інші нелюдські дії є грубим порушенням прав людини. Одним з найважливіших прав є право на свободу та особисту недоторканість. Воно закріплене міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових актах (Загальній декларації прав людини - стаття 3, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права - стаття 9, Європейській конвенції про захист прав і свобод людини - стаття 5). Виходячи з цього права ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки на законних підставах. Кожному гарантується недоторканість житла, таємниця листування і телефонних розмов, невтручання в особисте й сімейне життя особи, вільний вибір місця проживання чи залишати територію України, свобода думки і слова, збирання і поширення інформації. Поряд існують конституційні обмеження поширення інформації, пов'язані з державною таємницею і обґрунтовані в законі «Про державну таємницю» (1994 р.).

1.4 Гарантії Конституції щодо прав в свобод громадянина

Конституція України гарантує право на свободу світогляду і віросповідання, рівність перед законом всіх релігій, відокремлення церкви від держави і школи від церкви, віруючим за їх бажанням і релігійним переконанням надається можливість заміни військової служби альтернативною службою. Релігійна діяльність може бути обмежена законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Серед політичних і громадянських прав і свобод - право на добровільне об'єднання у політичні партії та громадські організації, участь в управлінні державними справами та інші. Політичним партіям та громадським організаціям забороняється займатися комерційною діяльністю (за винятком окремих випадків), мати воєнізовані формування. Політичні та громадські організації діють у відповідності з Законом «Про об'єднання громадян» (1994 р.). Слід підкреслити, що не допускається утворення і діяльність організованих структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях ЗС, Національній гвардії, органах СБУ, прокуратури та МВС, Прикордонних військах тощо, а також на державних підприємствах, в установах, навчальних закладах та інших державних організаціях. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється в судовому порядку.

Кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, на працю, відпочинок, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу, освіту, право на відшкодування шкоди, заподіяної погіршенням стану довкілля та право на отримання і використання екологічної інформації. Конституція України встановлює одним з найважливіших і почесних обов'язків громадян України захист Вітчизни, її незалежності і територіальної цілісності, перш за все, захист від збройної агресії. Громадяни України зобов'язані відстоювати її суспільний лад, підтримувати громадський порядок, зберігати національну культуру. Основні положення про оборону України, військову службу, порядок її проходження розкриті в Законах «Про оборону України» (1991 р.), «Про загальний військовий обов'язок» (1992 р.), «Про альтернативну (невійськову) службу» (1991 р.). Закони України розглядають військову службу як особливий вид державної служби і тому ухилення від неї, порушення військових статутів, інші військові злочини підпадають під ознаки кримінальної відповідальності. Стосовно всіх громадян діє конституційне положення про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Зафіксовані в Конституції та законах економічні, соціальні, екологічні права - реальний шлях побудови правової держави, правового забезпечення взаємовідносин громадян між собою та державою. В перехідний період в силу різних причин права і свободи громадян реалізуються не завжди або ж реалізовуються не в повному обсягу. Наприклад, згідно Конституції громадянам України гарантується право на своєчасне одержання винагороди за працю. На практиці невиплата заробітної плати нині набула характеру національної проблеми. За повідомленням Мінстату України на жовтень 1997 р. 11.5 млн. осіб своєчасно не отримували зарплату. Як свідчать соціологічні дослідження, до 80 % громадян мають затримку із виплатою зарплати від 2 до 6 місяців, 20 % - більше 6 місяців. Несвоєчасно отримують зарплату 59 % громадян. Про рівень соціальних гарантій і загальну кризу економіки свідчить зростання соціальної напруженості в суспільстві. В Україні середня зарплата складає близько $ 80, що вдвічі менше, ніж в Росії і в 4-5 разів менше, ніж в державах-лідерах постсоціалістичних країн. За офіційною статистикою, сукупний доход на члена сім'ї нижче рівня малозабезпеченості, який визначено приблизно у $ 37, має 28.5 % населення.

Підводячи підсумки заняття необхідно розкрити значення Конституції для прогресивного, демократичного розвитку нашої держави, перетворення її в соціальну і правову державу. Нова Конституція України, незважаючи на ряд декларативних положень, увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, які потребують подальшого і багатостороннього розвитку, систематичного вдосконалення в інтересах українського та інших народів. Міжнародне співтовариство високо оцінило політичний зміст та спрямованість Основного Закону нашої держави. Крім політичного значення Конституція є цінним правовим актом, що має найвищу юридичну силу і стає основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період, подальшу розбудову всієї правової системи.

2. Законодавство України про загальний військовий обов'язок та військову службу

У будь-якій державі Збройні Сили є однією з головних ознак державності, недооцінка фактора Збройних Сил - гаранта існування незалежної країни урядом Української Народної Республіки, призвела до краху визвольних змагань українського народу в 1917-1920 роках. Гіркі історичні уроки, а також складна військово-політична обстановка в Європі, що склалася на час проголошення Незалежності, спонукали Верховну Раду України 24 серпня 1991 року ухвалити постанову про створення власних збройних сил - Збройних Сил України.

1. Правові підвалини розбудови власної національної армії були закладені Законами України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», які були прийняті 6 грудня 1991 року. Цей день став віхою новітньої історії війська незалежної України, загальнонаціональним святом, яке вся Україна відзначає в обстановці особливого піднесення та урочистості. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна, згідно з цим Законом, підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії. Тому ці закони, виходячи із Декларації «Про державний суверенітет України», Акту проголошення Незалежності, встановлюють основи організації оборони України та повноваження державних органів щодо її забезпечення, виходячи з того, що Україна, як незалежна держава і суб'єкт міжнародного права, визнають, що оборона країни є справою всього народу, а Збройні Сили України призначені для захисту її незалежності, територіальної цілісності та недоторканості.

В подальшому керівнику групи потрібно дати коротку характеристику закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Збройні сили України» від 5 жовтня 2000 року № 2019 - ІІІ. Необхідно довести до слухачів основні принципи будівництва і діяльності Збройних Сил, загальну структуру, дати характеристику видам та родам військ, систему управління, склад Вищого керівництва Збройних Сил України.

Створення Військово-Морських Сил України, як окремого виду, визначається їх роллю і місцем у системі збройного захисту Батьківщини. Саме тому 17 серпня 1996 року, враховуючи значення ВМС України у забезпеченні безпеки морських рубежів держави, Указом Президента України №708/96 було встановлено свято - День Військово-Морських Сил України, яке відзначається щорічно 1 серпня.

Подальший розвиток законодавча база військового будівництва знайшла у цілому ряді Законів України (див. літературу до теми), у Воєнній доктрині України, численних, за ці роки, доповненнях до цих правових актів, Указах, Постановах, розпорядженнях Президента, Верховної Ради, Уряду, положеннях, наказах та директивах Міністра оборони України.

Так, у Воєнній доктрині України розкриті можливі причини воєнної небезпеки. Основними причинами війн та воєнних конфліктів можуть стати економічні, політичні, територіальні, національно-етнічні, релігійні або інші суперечності, які державами не завжди розв'язуються безконфліктно.

Своїм потенційним противником Україна вважатиме державу, послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для України, веде до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність та національні інтереси.

Подальшого розвитку юридичні підвалини збройного захисту Української держави набули в основному Законі - Конституції України, яка проголошує захист суверенітету і територіальної цілісності України найважливішою функцією держави, справою всього українського народу.

Головним інструментом вирішення завдання збройного захисту країни, гарантом її територіальної цілісності та недоторканості Конституція України визначає Збройні Сили, які не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян, або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади, чи перешкоджання їх діяльності.

Громадянам України, що перебувають на військовій службі, гарантується соціальний захист, який розповсюджується і на членів їх сімей (ст.17 Конституції України).

Обов'язок кожного громадянина держави щодо захисту Вітчизни, її незалежності і територіальної цілісності, шанування її державних символів закріплено ст.65 Конституції України.

Безумовно, майбутнє Збройних Сил України за професійною армією, яка комплектуватиметься на добровільних засадах, але за об'єктивних обставин, в основному через економічні чинники, ця прогресивна ідея в нашій державі в даний час не може бути реалізована. Тому в Україні діє прийнятий 18.07.1999 року Закон «Про загальний військовий обов'язок та військову службу», який визначає основний зміст військового обов'язку та порядок проходження військової служби, містить їх правову регламентацію. Він відмінив подібний Закон, що діяв від 25 березня 1993 року.

2. Згідно з новим Законом «Про загальний військовий обов'язок та військову службу», загальний військовий обов'язок встановлюється з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань відповідно до законодавства України, а також для підготовки населення до захисту України.

Загальний військовий обов'язок включає:

- підготовку громадян до військової служби;

- приписку до призовних дільниць;

- призов на військову службу;

- проходження за призовом, або добровільно військової, альтернативної (невійськової) служби;

- виконання військового обов'язку в запасі;

- дотримання правил військового обліку.

У воєнний час загальний військовий обов'язок включає також загальне обов'язкове навчання громадян.

Виконання цього Закону покладається на громадян України, Центральні органи державного управління, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

Щодо загального військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, які приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі.

До паспортів громадян України цих категорій вноситься відповідна відмітка.

Найбільш принципові зміни доповнення в новій редакції Закону стосуються порядку проходження служби прапорщиками, мічманами та офіцерським складом. Передбачається, зокрема, збільшення граничного віку перебування на військовій службі на п'ять років.

Таким чином, пенсійний вік військовослужбовців наближено до загальнодержавного, а всі зазначені категорії отримають право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист».

Посилюється соціальний захист солдат, матросів, сержантів і старшин, що проходять службу за контрактом. Визначений граничний вік - 45 років, дозволяє їм відтепер одержувати мінімальну військову пенсію. Важливим є те, що збільшення граничного віку ніяким чином не вплине на умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян України - військовослужбовців Збройних Сил, визначених Законом «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького складу органів внутрішніх справ». Тобто продовження строку служби ще на п'ять років не є обов'язковим, і військовослужбовці відповідно до чинного Закону мають право на мінімальну пенсію за наявності 20 років вислуги у календарному обчисленні. Як і раніше, така пенсія буде нараховуватися у розмірі 50% від грошового забезпечення.

У зв'язку із значним некомплектом особового складу, особливо офіцерів, обмеженим фінансуванням військового відомства та переходом Збройних Сил на нову організаційно-штатну структуру, в Закон внесені доповнення стосовно заміщення окремих військових посад цивільними особами у порядку і за правилами, встановленими відповідним наказом Міністра оборони України. Приведений у відповідність до Конституції і порядок призначення на посади Міністра оборони, його заступників та їх звільнення. Рішення стосовно зазначених осіб приймає Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил.

Нова редакція передбачає зменшення граничного віку перебування військовозобов'язаних громадян у запасі Збройних Сил. Так, для солдат, матросів, сержантів і старшин він становить 40 років, для прапорщиків, мічманів і молодших офіцерів - 50 років, майорів, капітанів 3 рангу, підполковників, капітанів 2 рангу - 55 років, полковників, капітанів 1 рангу - 60 років.

Ця норма дозволить зняти з військового обліку близько 1 млн. чоловік, вивільнити більше 650 облікових працівників і щорічно заощаджувати державі понад 400 тисяч гривень. Водночас у Законі знижений до 25 років граничний вік перебування на військовому обліку призовників. Така норма автоматично встановлює граничний вік перебування на військовій службі для солдат і матросів, сержантів і старшин строкової служби - 27 років.

Набрали чинності пропозиції щодо порядку комплектування посад солдатів, матросів, сержантів і старшин на етапі будівництва Збройних Сил України та інших військових формувань. Передбачено збільшення долі військовослужбовців, які служитимуть за контрактом.

Згідно з новою редакцією Закону, військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру. Отже на всі категорії військовослужбовців поширюється право зарахування військової служби до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Внесені доповнення до пункту 4 статті 15, що визначає категорії громадян, які не підлягають призову. До них, зокрема, віднесені засуджені за скоєння злочинів, незалежно від застосованого до них виду покарання, за виключенням примусових робіт, штрафу та громадського осуду.

Одночасно розширений перелік осіб, яким передбачається набуття відстрочки від призову на строкову службу. Такими вважаються призовники, що мають духовний сан і штатну посаду в одній із зареєстрованих релігійний конфесій. Означеним правом користуються також випускники вищих державних навчальних закладів, аспірантур, які направлені на роботу до установ Національної академії наук - на весь період роботи. Строком на один рік звільняються від служби у війську випускники професійно-технічних закладів освіти, за умови їх працевлаштування і роботи за означеною професією.

Законом вводяться додаткові відстрочки призовникам з вищою освітою - вчителям, на весь період їх роботи в загальноосвітніх навчальних закладах із повним завантаженням на займаній посаді, а також призовниками у зв'язку з діяльністю як сільських, селищних і міських голів на строк виконання ними цих повноважень.

Всього у закон внесено 47 змін і доповнень, які мають на меті підняти престиж військової служби та підвищити рівень відповідальності за виконання військового обов'язку як посадових осіб, так і всіх громадян України. Реалізація базового закону у військовій сфері дозволить більш якісно і повно здійснювати комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань та зменшити державні витрати на їх утримання.

Детальна регламентація порядку проходження військової служби викладена у тимчасових положеннях «Про проходження військової служби особами офіцерського складу», «Про проходження військової служби прапорщиками і мічманами», «Про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами», затверджених Указом Президента України від 13 травня 1993 року №174/93.

Ці положення визначають осіб, що належать до вищеназваних категорій військовослужбовців, порядок прийняття на військову службу, укладання контракту. Регламентовано порядок присвоєння військових звань та поновлення в них. Встановлено порядок призначення на посаду, переміщення та просування по службі. Викладені права і обов'язки осіб, що перебувають на військовій службі. Принциповим моментом є те, що ці особи та призвані на збори із запасу, мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод та виконують всі обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.

Керівникам груп, які проводять заняття з військовослужбовцями-жінками, при викладенні матеріалу за темою більше уваги необхідно звертати на порядок проходження служби цією категорією особового складу, довести пільги, якими вони користуються.

Керівникам груп гуманітарної підготовки матросів і старшин строкової служби треба звернути увагу слухачів на те, що, згідно з Тимчасовим положенням «Про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами», військовослужбовці строкової служби повинні носити встановлену форму одягу із знаками розрізнення і роду військ (служби). Цивільний одяг дозволяється носити під час відпустки.

Документом, що засвідчує особу військовослужбовця, який перебуває на строковій службі, є його військовий квиток. Військовослужбовець повинен завжди носити його з собою військовий квиток і пред'являти у всіх випадках, встановлених законодавством щодо пред'явлення паспортів, а також на вимогу начальників і патруля.

Про всі зміни сімейного стану, у тому числі і одруження, військовослужбовці мають доповідати своїм безпосереднім начальникам і подавати відповідні документи для внесення до облікових даних.

Решта прав та обов'язків військовослужбовців всіх категорій випливає з умов військової служби, визначається законами України «Про загальний військовий обов'язок», «Про внесення змін до Закону України «Про Збройні Сили України» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цей закон забороняє обмеження прав військовослужбовців, визначає механізм забезпечення їх громадянських прав і свобод військовослужбовців. Згідно з цим законом військовослужбовцям гарантується право участі в референдумах, обирати та бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів згідно з Конституцією України. На них поширюється положення Закону України «Про вибори Президента України».

Військовослужбовці мають право створювати свої громадські об'єднання відповідно до законодавства України. Разом з цим, забороняється членство в будь-яких політичних партіях і рухах, забороняється організація страйків та участь в них. Гарантується свобода совісті та недоторканість особи.

Забороняється використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов'язаних з військовою службою.

Військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугою років, крім випадків, коли їх служба припиняється за власним бажанням, у зв'язку зі станом здоров'я, закінченням строку, або невиконанням умов контракту, систематичним невиконанням вимог військових статутів, скороченням чисельності або штату військовослужбовців, а також у разі позбавлення волі за вироком суду.

Військовослужбовцям строкової служби за весь період військової служби надаються відпустки тривалістю: солдатам і матросам - 20 діб, сержантам і старшинам - 25 діб без врахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки і на зворотний шлях.

Військовослужбовцям-інвалідам, а також учасникам бойових дій та прирівняним до них особам щорічні відпустки надаються без урахування вислуги років 45 діб у зручний для них час.

На випадок загибелі військовослужбовця гарантується державне обов'язкове особисте страхування в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на момент загибелі або смерті.

При необхідності керівник групи на заняттях відповідає на запитання слухачів.

3. На теперішній час Збройні Сили України виступають надійним гарантом національної безпеки та оборони, гідно виконують перед народом свій конституційний обов'язок.

Важливе завдання - поетапне створення у складі Збройних Сил України нових функціональних структур. Основну увагу приділити формуванню Сил швидкого реагування як основного елементу майбутніх Збройних Сил.

З метою забезпечення поступового переходу Збройних Сил України до професійної армії, основні зусилля на першому етапі зосередити на впровадженні системи комплектування Збройних Сил за рахунок прийняття громадян на військову службу за контрактом.

Повністю завершити перехід до системи матеріально-технічного забезпечення за територіальним принципом. Проаналізувати доцільність та можливість організації системи забезпечення військ і сил військово-технічним майном за територіальним принципом, шляхом створення комплексних баз забезпечення в структурі оперативних командувань. Особовий склад Військово-Морських Сил України, усвідомлюючи своє високе призначення, демонструє патріотизм, витримку і терпіння, самовідданість справі підтримання боєздатності та бойової готовності сил флоту, непорушно стоїть на варті морських рубежів України.

Література

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Коментар до Конституції України. - К., 1996. - С. 7.

3. Закони України. Т. 1-12. - К., 1996. - С. 7.

4. Кузьмук О. Без армії держава неможлива // Військо України. - № 5-6, 1997.

5. Закони та соціальна справедливість мають протистояти злочинності в українському війську // Військо України. - № 5-6, 1997.

6. Відповідно до чинного законодавства… // Військо України. - № 5-6, 1997.

7. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української Конституції. - К., 1993.

Размещено на Allbest.ru