Легалізація доходів, нажитих злочинним шляхом, у системі правопорушень України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ І. Загальні питання легалізація (відмивання) доходів, нажитих злочинним шляхом, у системі злочинів в Україні.

1.1 Проблеми визначення поняття «легалізації (відмивання) доходів»

1.2 «Відмивання» грошей в системі злочинів України

Розділ ІІ. Проблеми кримінально-правової характеристики злочину передбаченого ст.209 КК України

2.1 Кваліфікація злочину передбаченого ст. 209 КК України

2.2 Проблеми кваліфікації злочинів, пов'язаних з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Процесс роздержавлення та приватизації державного майна у 90-ті роки минулого століття за недостатнього правового регулювання у перехідний період до ринкової економіки створив умови для незаконного накопичення капіталу в руках фізичних і юридичних осіб. Цей капітал отримав назву «тіньового», а його обіг - «тіньової економіки».

Прагнення вивести незаконно отримані доходи зі стану «тіньового» капіталу країн світу легального обігу породило злочинну діяльність, яка отримала назву «легалізація доходів, отриманих злочинних шляхом».

В Україні питання протидії легалізації «тіньового» капіталу постало тільки останні роки, проте визначаючи актуальність даної проблеми , більше 15 років тому (у 1989 р.) за ініціативи лідерів провідних країн світу було прийняте рішення про створення Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей - FATF.

Рішення про створення такого органу, було прийнятне не випадково, адже, за різними даними, щорічно злочинні організації в світі легалізують від 300 млрд. до 1 трлн. «тіньових» американських доларів. Така значна сума легалізації тіньового капіталу свідчить про актуальність проблеми насамперед у державах з нестійкою економікою, якою є Україна.

Проте незважаючи на багаторічний міжнародний досвід протидії легалізації «тіньового» капіталу, тільки в останні 5 років ця проблема постала особливо гостро в Україні, що призвело до необхідності створення правової бази, яка передбачала б покарання за даний злочин.

Чинний у країні закон 2003 року про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, а також стаття 209 нового КК має серйозні недоліки. Головний із них -- відсутність чіткого механізму блокування підозрілих транзакцій. Сьогодні рішення про заморожування підозрілих рахунків, перешкоджання проведенню підозрілих операцій ухвалює, за великим рахунком, сам банк. А таке рішення часто не відповідає його фінансовим інтересам. Із допомогою європейських експертів було розроблено нову редакцію закону. Однак він був ухвалений нелегітимною Верховною Радою, іншими словами, законної сили не має. Крім того, на останніх етапах розробки найбільш принципові пункти з тексту закону зникли. Так що ми зробили крок назад, і вся основна робота в цьому напрямі в нас іще попереду.

Розділ І. Загальні питання легалізація (відмивання) доходів, нажитих злочинним шляхом, у системі злочинів в Україні

1.1 Проблеми визначення поняття «легалізації (відмивання) доходів»

Для того, щоб визначити, якими шляхами і засобами необхідно вирішувати проблему запобігання та легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, на мою думку, слід насамперед звернутися до поняття цього соціального явища.

У науковій літературі питання правового забезпечення протидії легалізації (відмивання) доходів злочинного походження досліджували В.Алієв, В.Нікуліна, В.Білоус, А.Беницький тощо. Проте потребують додаткового дослідження питання щодо розуміння сутності зазначеного явища та визначення його об'єктивно обгрунтованого поняття.

У юридичній літературі як у вітчизняній і зарубіжній літературі висловлюються різноманітні точки зору про походження терміна «відмивання грошей». Так, кримінологом Е. Івановим обґрунтовується думка про те, що він виник і закріпився стосовно практичного і наукового використання у США на початку 80-х років у зв'язку із зростанням незаконного поширення наркотиків і збільшенням доходу від цього виду злочинності.[4, 24].

Одна вперше термін «відмивання грошей» у сьогоднішньому розуміння починає вживатися ще на початку ХХ ст. У 20-х роках ХХ століття у США у Чикаго це слово почали застосовувати для позначення дій, пов'язаних з введенням до легального обігу грошей, отриманих від незаконної реалізації алкогольних напоїв.

У подальшому вказаний термін використовували і щодо інших різноманітних способів, якими надавалась видимість легального походження протиправним доходам.[7,130].

Поряд з цим термін «відмивання грошей» не завжди сприймається вченими-юристами України та країн пострадянського простору. Ще не так давно його вважали жаргонним словом, несумісним з використанням у науковій літературі. Тим самим, не враховувався факт , що міжнародних правових актах термін «відмивання» використовується як синонім терміна «легалізація». Термін «відмивання» увійшов практично у всі нормативні акти з цих питань, які були ратифіковані Україною.

З'ясувавши походження терміна, логічно перейти до визначення поняття «відмивання доходів», яке зустрічається сьогодні у різноманітних джерелах.

У міжнародно-правових документах відсутнє точне визначення відмивання грошей. Це явище розглядається, як правило, у вигляді процесу, в результаті якого здійснюється приховання коштів чи іншого майна, здобутих злочинним шляхом, їх розміщення, , переказ або інша трансакція через фінансово-кредитну систему.

Вперше спроба найбільш повно дати визначення відмиванню грошей була започаткована в Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, а саме у п.1.ст. 3. [5]. Усі подальші міжнародні правові акти повністю відтворювали визначення відмивання грошей вищезазначеної Конвенції.

У науковій літературі питання про поняття легалізації (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, здебільшого розглядаються через призму структури і змісту процесу легалізації грошових коштів та іншого майна.

Деякі автори акцентують увагу на тому, що відмивання грошей - процес, за допомогою якого злочинці намагаються приховати справжнє походження та належність результатів злочинної діяльності.[4, 25]

Окремі дослідники намагаються дати змістовне визначення легалізації грошей, використовуючи переваги описового методу. Російський професор Б.Волженкін розглядає відмивання грошей як різноманітні дії (фінансові операції тощо), які здійснюються з метою приховання наявності та походження майна, здобутого таким способом для того, щоб подальшому отримувати з нього доходи.[2,33]

На мою думку, найбільш обґрунтованою є спроба дати визначення «відмивання грошей» у соціально-економічному аспекті: відмивання грошей - це негативне соціально-економічне явище, в основі якого приховування незаконного походження доходів, перекручення інформації про природу їх походження, місцезнаходження, розташування, рух, дійсну належність та прав власності на такі доходи, а також надання їм у будь-яких формах правомірного вигляду, коли особі відомо, що ці матеріальні блага є доходами, отриманими незаконним шляхом, а також інші дії, прямо або опосередковано пов'язані з оформлення правомірності фактичних відносин володіння, користування, розпорядження доходами чи з прихованням їх незаконного походження.

Отже, як видно з вищевикладеного поняття «відмивання доходів» має багато різних визначень з різними аспектами і особливостями, і кожне з цих визначень має право на існування.

1.2 «Відмивання» грошей в системі злочинів України

Одним з найнебезпечніших злочинів для безпеки держави є «відмивання» кримінально нажитих коштів.

Боротьба з «відмиванням» коштів може бути ефективною тільки за умови комплексного підходу до вирішення цієї загальнонаціональної проблеми.

Питання протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, є нагальним для України. Цим негативним явищем завдається значної шкоди інтеесам держави, її економічній безпеці та міжнародному іміджу, їх вирішення сприятиме подальшому розвитку національної економіки, у тому числі кредитно-фінансової системи.

Особливої актуальності проблема криміналізації «відмивання» незаконно здобутих капіталів набула у зв'язку з ратифікацією Україною 17 грудня 1997р. Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом, підписаної від імені України 29 травня 1997р. у м. Страсбурзі (Франція), що покладає на нашу країну певні зобов'язання щодо проведення норм різних галузей національного законодавства у відповідність зі стандартами європейського права.[6]

Гармонізація внутрішнього законодавства з нормами міжнародного права і необхідність інтеграції України в міжнародні організації пов'язується з необхідністю створення та забезпечення належного функціонування в державі ефективних механізмів ринкової економіки.

На сьогодні значного поширення набула практика використання для «відмивання» грошей послуг банківських установ, конвертаційних центрів, широкого кола діючих підприємств, в тому числі нерезидентів, фіктивних фірм.

Сучасні схеми легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, безумовно, викликають труднощі у їх виявленні та розслідуванні злочинів зазначеної категорії.

Готівкові доходи злочинного походження найчастіше отримуються від наркобізнесу, торгівлі людьми, крадіжок творів мистецтва і предметів культури тощо. Отримані готівкові доходи впроваджуються в банківський платіжний обіг, у легальний бізнес.

Для безготівкових коштів незаконного походження характерними є такі джерела, як різні способи шахрайства, шахрайства з використанням банківських розрахункових документів, кредитних операцій.

Таким чином слідчі і оперативні співробітники мають звернути увагу на реальний зміст господарських угод та фінансово-господарських операцій.

Проте факти легалізації доходів здобутих дійсно у злочинний спосіб, зокрема з використанням банківських та інших фінансових установ, фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, фактично не виявляються, відповідно справи за цими фактами фактично не порушуються.[3,23]

Зазначені проблемні питання щодо виявлення злочинів, пов'язаних з легалізацією відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, їх розслідування потребують подальшого удосконалення законодавства.

Розділ ІІ. Проблеми кримінально-правової характеристики злочину передбаченого ст.209 КК України

2.1 Кваліфікація злочину передбаченого ст. 209 КК України

1. Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та Іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за ЇЇ межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, - караються штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років, з конфіскацією грошових коштів та Іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з дієтою протидії залученню в економіку "брудних" коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності. Додатковим об'єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності.

2. Предметом злочину є грошові кошти та Інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом. Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій, так і в безготівковій формах (перебувають на банківському рахунку і їхній обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національною, так і іноземною валютою.

Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали тощо.

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства.

Вказівка закону на винятково злочинний характер походження майна - предмета розглядуваного злочину - не означає, що застосування ст. 209 вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306.

Майно потрібно вважати здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінальне караного діяння. У зв'язку з цим до предмета коментованого злочину належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадеш гроші).

3. Об'єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом;

2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

До фінансових операцій належать передусім банківські операції, операції небанківських фінансових установ, операції, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Поняття інша угода охоплює відмінні від фінансових операцій дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Угоди можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і двоабо багатосторонніми. Це різноманітні договори - купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Момент, з якого угода вважається вчиненою (укладеною), визначається цивільним законодавством залежно від того, до якого виду належить угода (є вона реальною чи консенсуальною), та інших моментів (наприклад, дотримання обов'язкової нотаріальної форми).

За ст. 209 слід кваліфікувати, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів; відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т,ч. для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладання фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за її межі відповідного майна.

Легалізацією слід визнавати також переміщення "брудних" коштів в офшорні зони, в яких відсутні: 1) юридичні норми, що зобов'язують фінансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; 2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до банківської інформації; 3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій країні інформацію про особу та її фінансові операції.

До використання у підприємництві коштів і майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, потрібно відносити внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних господарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли зазначені кошти та майно видаються за їх легальний прибуток, фінансування виробництва товарів, виплату дивідендів, заробітної плати найманим працівникам тощо.

Ознаки розглядуваного злочину містить створення в Україні або за її межами організованої групи саме для легалізації майна, здобутого завідомо злочинним шляхом. Під легалізацією слід розуміти дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та на переведення їх з "кримінального" обігу у легальний сектор економіки.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох альтернативних дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 209. При цьому достатньо здійснити одну операцію або угоду з відповідним майном.[9,323]

4. Суб'єктом злочину повинна визнаватись осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі (ст. 11 ЦК), не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом (ст. ст. 1516 ЦК). Особи у віці від 15 до 18 років можуть притягуватись до відповідальності за відмивання майна з урахуванням положень законодавства про вік кримінальної відповідальності (ст. 22).

За ст. 209 має відповідати та особа, яка не брала участі як виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині, внаслідок вчинення якого здобуто майно - предмет наступної легалізації.

Особа, яка вчинила предикатний злочин і наступні дії, що охоплюються поняттям легалізації, повинна нести відповідальність лише за вчинення первинного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється щодо його походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.

Не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 209, дії щодо використання майна, здобутого злочинним шляхом, для продовження вчинення кримінальне караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації), адже вони не спрямовані на надання легального вигляду такому майну.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.[8, 233]

2.2 Проблеми кваліфікації злочинів, пов'язаних з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом

легалізація злочин тіньовий капітал

З набуттям чинності нового Кримінального кодексу України правоохоронні органи зіткнулися з чисельними проблемами кваліфікації ряду злочинів. Пропоную звернути увагу на спірні питання, які виникають при кваліфікації найбільш злободенного злочину -- відмивання грошових коштів або іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Вказане правопорушення передбачене ст. 209 КК України. Ця стаття розташована у розділі 7 КК України «Злочини у сфері господарської діяльності». Відповідно об'єктом злочину є економіка країни як сукупність суспільних відносин, що визначають умови і порядок здійснення підприємницької діяльності суб'єктами господарювання.

Хочу наголосити, що мова йде саме про суб'єкти господарювання. На мій погляд, ст. 209 КК України повинна застосовуватись саме до службових осіб зазначених суб'єктів підприємницької діяльності, які вчинили корисливі злочини, здобуте внаслідок скоєння цих злочинів майно чи кошти самі легалізують або, використовуючи своє службове становище, сприяють відмиванню коштів іншим особам.

Стаття 209 КК України фактично є спеціальною нормою щодо ст. 364 КК України. У всякому разі суб'єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК України, вважаю, повинен бути спеціальним, тобто або службовою особою, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

На жаль, чинна диспозиція ст. 209 КК України не вказує на обов'язковість наявності в складі злочину спеціального суб'єкту. На даний час за ст. 209 КК України можна кваліфікувати будь-які дії майнового характеру кожної фізичної особи, яка вчинила корисливий злочин, а здобуті злочинним шляхом предмети чи кошти реалізувала.

Так, дії особи, яка здійснила крадіжку чужого майна, а потім це майно реалізувала, слід кваліфікувати за ст. 185 КК України і додатково за ст. 209 КК України, оскільки в її діях є всі необхідні ознаки легалізації. Тобто, якщо особа сама вчинила крадіжку, вона звісно знає, що реалізує майно, здобуте злочинним шляхом. Вчинення ж угоди купівлі-продажу чи безоплатної передачі повністю охоплюється диспозицією ст. 209 КК України.

Таким чином, ст. 209 КК України у сучасному вигляді є додатковою статтею до всіх корисливих злочинів. Слідчі будуть зобов'язані досліджувати рух майна чи коштів, здобутих злочинним шляхом, і в разі встановлення фактів розпорядження викраденими грошима або продажу привласнених предметів кваліфікувати додатково за ст. 209 КК України. Чинна диспозиція цієї статті не залишає вибору слідчим. Стаття 209 КК України, якщо не буде змінена в найближчий час, перетвориться у так звану «причепну» статтю.[10,54]

Необхідність чіткого визначення спеціального суб'єкту в диспозиції ст. 209 КК України зумовлена також конкуренцією зі ст. 198 КК України, яка також передбачає відповідальність за збут (продаж, дарування, обмін тощо) майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Вважаю за необхідне визначення суб'єкту в ст. 306 КК, яку можна оцінити як спеціальну відносно ст. 209 КК України, оскільки обидві статті передбачають відповідальність за легалізацію. Напевне, законодавець введенням ст. 306 КК України мав на меті підвищити відповідальність за відмивання коштів, здобутих саме від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, проте знову ж таки суб'єкт злочину чітко не визначений.

Згідно диспозиції ст. 306 КК України суб'єктами цього злочину може бути будь-яка фізична особа. Отже, дії наркоділера, який здобув наркотичний засіб, а потім отримані від продажу кошти поклав у банк, повинні кваліфікуватись за ст. 307 КК України і додатково за ст. 306 КК України.

Проте слід відмітити, що санкція ч. 1 ст. 307 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 8 років, а ч. 1 ст. 306 КК України -- від 5 до 12 років. Таким чином, збут наркотичних засобів є менш суспільно небезпечним діянням, ніж розміщення у банку коштів від продажу наркотиків.[1]

На мій погляд, ст. 306 КК України повинна посилювати кримінальну відповідальність саме службових осіб підприємств, установ, організацій та банків, які сприяють у відмиванні грошей наркоділкам. Невипадково санкція частини другої коментованої статті передбачає відповідальність у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Тому вважаю за необхідне внесення доповнень також і до ст. 306 КК України щодо визнання спеціального суб'єкту зазначеного злочину.

Крім того, бажано визначити найнижчий розмір коштів у частині першій зазначеної статті, оскільки відсутність нижчої межі на практиці може призвести до порушення справ за малозначними фактами. Так, придбання за «брудні» гроші для потреб слюсарної майстерності, що належить наркоділеру, різних механізмів, приладів (наприклад лещат) у відповідності з ч. 1 ст. 306 КК України є злочином, проте суспільна небезпечність цього діяння викликає сумнів.

Висновки

Аналіз сучасної практики попередження, розслідування і покарання за злочини, пов'язані з легалізацією незаконних доходів, свідчить про те, що цілком чітко визначилося коло проблем, від рішення яких залежить ефективність такої боротьби та взаємодії правоохоронних органів на міжнародному рівні.

Перша проблема. Відсутність погоджених нормативних визначень понять “легалізація” (чи “відмивання”), “незаконний доход”, “злочинний доход” і багатьох інших понять. Рішення даної проблеми насамперед пов'язане з розробкою методології і методики порівняльно-правового аналізу норм кримінально-правового законодавства; складанням порівняльних термінологічних словників, які мають досить точно позначати міру збігу (ототожнення) понять, що використовуються у правозастосуванні; підготовкою коментарів до них; офіційним визнанням різними країнами понять у договорах про правову допомогу з кримінальних справ.

Друга проблема. Відсутність погоджених процедур попередження, розслідування і покарання за злочини відповідної категорії. Рішення цієї проблеми в основі відповідає вищесформульованим підходам. Разом з тим, розробка та прийняття погоджених процедур попередження окремих видів злочинів, боротьба з якими відноситься до міжнародних пріоритетів, може набути необхідного рівня ефективності лише у випадку прийняття спеціальних міждержавних програм боротьби зі злочинністю, що мають статус нормативного правового акта.

Третя проблема. Відсутність ефективної стабільної системи підготовки фахівців, які володіють технологіями розслідування злочинів, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) незаконних доходів, включаючи навички пошуку та ідентифікації коштів, розташованих в офшорних зонах. Рішення проблеми передбачає визначення мережі базових закладів освіти; розробку спеціалізованого навчального курсу, учбово-методичного комплексу до нього, що включає можливість дистанційного навчання з використанням глобальної комп'ютерної мережі; створення механізму підготовки та підвищення кваліфікації викладачів з юридичних та економічних дисциплін.

Список використаних джерел

1. www.lawyer.ua// Юрій ТАРАН. Проблеми кваліфікації злочинів, пов'язаних з легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом.

2. Волженикин Б.В. Отмывание денег. - С.-Пб., 1998. - С.33.

3. Голомша М. «Відмивання» кримінально нажитих коштів - загроза національній безпеці України.//Прокуратура.Людина.Держава. - 2004 - №2 - С.23-26.

4. Иванов Э.А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. - М., 1999. - С.24.

5. Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин - Відень, 1988.

6. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом - Страсбург,1997.

7. Користін О.Є. Структура процесу легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом.//Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2004. - № 2. - С.130-140

8. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник.//за ред.. М.І.Мельника,В.А.Клименка. - К.:Юридична думка,2004. - С.233-237.

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України// За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавринюка. - К.:Атіка,2004. - С.323.

10. Чаричанський О. Суб'єкт легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом//Право України. - 2003. - №11. - С.54-56.

Размещено на Allbest.ru