Управління та його порівняння з державним управлінням

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

З предмету: Адміністративне право України

На тему: «Управління та його порівняння з державним управлінням»

План

Вступ

Розділ І. Загальне розуміння поняття управління, його зміст та види

Поняття та сутність управління

Структура системи управління

Види управління. Соціальне управління

Розділ ІІ. Державне управління як різновид управління

Поняття та сутність державного управління

Ознаки та особливості державного управління

Висновки

Вступ

Вивчення адміністративного права передбачає спочатку засвоєння основних понять, теоретичних положень, пов'язаних з предметом його правового регулювання. Це зокрема такі основоположні поняття як управління, соціальне та державне управління, виконавча влада, співвідношення державого управління та виконавчої влади, методи, форми здійснення державного управління, його характерні ознаки та функції тощо. Наша робота присвячена вивченню та порівнянню таких основоположних для науки адміністративного права теоретичних понять як управління та державне управління.

Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Необхідність у визначенні змісту понять і сутності категорії «управління» обумовлена природою адміністративного права, яке виступає регулятором саме управлінських відносин. Саме тому майбутнім керівникам та управлінцям необхідно засвоїти та зрозуміти зміст управлінської діяльності. Термін «адміністрація», який сьогодні широко поширений, включаючи побутовий рівень, у перекладі з латинської означає «управління». Тому словосполучення «адміністративне право» цілком закономірно можна трактувати як «управлінське право». Більшість підручників з адміністративного права починаються із розділу про управління, соціальне та державне управління. Загалом такий підхід виправданий, бо дозволяє логічно вступити у науку адміністративного права вивченням його головної змістовної матерії - управління та його складової частини - державного управління.

Розділ І. Загальне розуміння поняття управління, його зміст та види

Поняття та сутність управління

Термін «управління» завдяки полісемантичності сучасної мови використовується у різних значеннях. Управлінські аспекти виявляються у фізичних, хімічних, біологічних явищах, технологічних і політичних процесах, цей термін використовується для опису взаємодії різних сил у Всесвіті Традиційно визначення поняття «управління» пов'язується із термінами «адміністрація» і «кібернетика». Представники різних наук філософи, соціологи, правники, політологи, економісти вкладають у це поняття свій специфічний зміст. Однак вірним є положення про те, що процес управління є універсальним, і навіть у зовсім різноманітних сферах він підкоряється одним й тим самим закономірностям. У найбільш загальному розумінні «управління» використовується як родове поняття, що характеризує впорядкування взаємозв'язків і взаємодії певної множини елементів або складових частин природи, суспільства чи самої людини [5;c.53]. У буквальному розумінні управління - це діяльність з керівництва чимось. У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять у рух машини; підрозділ у системі установи; вид синтаксичної залежності тощо. Така багатозначність зумовила необхідність уніфікувати як термінологію, так і тлумачення, незалежно від того, які конкретні аспекти управління висувають на перший план. Не повинно виникати такої ситуації, коли, приміром економісти чи юристи оперуючи управлінською термінологією, вкладають у неї різний зміст. Тому спроби дослідників відшукати загальне, що може реально характеризувати управління в усіх його можливих проявах, виявилися не тільки цікавим знакової точки зору, а й такими, що мали велике практичне значення [3;c.6].

Впорядкування взаємозв'язків між елементами будь-якої системне необхідною умовою її функціонування і досягається за допомогою двох основних способів - саморегуляції та управління. Саморегуляція здійснюється без застосування зовнішніх сил, завдяки програмі, закладеній природою, на основі її об'єктивних, незалежних від людської свідомості закономірностей. На відміну від саморегуляції управління завжди передбачає свідоме, вольове втручання людини і здійснюється у системах «людина-природа», «людина-техніка», «людина-людина» тощо. Взагалі будь-яка механічна, природна або біологічна система, будь-яке явище природи набувають значення для людини тільки при співвіднесенні з потребами, інтересами і цілями ї життєдіяльності. Тому управління у власному розумінні починається тоді, коли в якихось явищах і процесах мають місце свідомі засади, інтереси, цілі та воля, енергія і дії людини [5;c.53].

Управління як процес впливу суб'єкта на об'єкт управління немислимий без системи управління, під якою, як правило, розуміється механізм, що забезпечує процес управління, тобто множинність взаємопов'язаних елементів, які функціонують узгоджено та цілеспрямовано. Елементи, які беруть участь в управлінні поєднуються в систему за допомогою інформаційних зв'язків, конкретніше - за принципом зворотного зв'язку. «Управляти» - значить «спрямовувати, керувати».

Вирішальну роль у пошуку універсальних характеристик управління відіграла кібернетика, предметом якої стали процеси управління у різноманітних сферах. За допомогою категорій, вироблених кібернетикою, були визначені єдині позиції щодо розуміння сутності управління, яка по-різному трактувалась у різних варіантах «відомчого підходу». Кібернетика розглядала управління на високому рівні абстракції, а особливе значення надавалось процедурам управління, його принципам, закономірностям та зв'язкам багато чисельних елементів, що створюють єдину систему. Поняття управління визначалось представниками кібернетики як «цілеспрямований вплив суб'єкта управління - управляючої системи - на об'єкт управління - складну динамічну систему (3). Термін «система» означає організовані відповідним чином взаємопов'язані структурні елементи, що мають спеціальні управлінські функції. Система управління включає у якості самих великих структурних сполук суб'єкт і об'єкт управління. Однак перетворення багаточисельних різноманітних та відокремлених елементів в систему досягається тільки тоді, коли між ними встановлюються взаємопов'язані зв'язки та безперервні відношення, а також досягається такий рівень саморегуляції та організованості, який дозволяє вирішувати встановлені завдання та цілі, якісно здійснювати управлінські функції. У системі, яка являє собою цільне і закінчене утворення, кожен її структурний елемент, який має свою відносну самостійність та незалежність, вирішує окрему задачу і виконує конкретну функцію; цей процес у кінцевому рахунку спрямований на забезпечення функціонування системи в цілому.[6] Таким чином поняття «система», о розкриває сутність управління, характеризується наявністю наступних ознак: завдання і цілі; суб'єкти та об'єкти управління; функція; організаційна структура; єдність, самостійність та взаємопов'язаність елементів системи; відповідні форми і методи діяльності.

Структура системи управління

І хоча системний підхід до аналізу явищ дійсності не є відкриттям кібернетики, саме вона привернула загальну увагу до того, що управління слід розглядати і досліджувати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих компонентів. Таким чином, в управління, як в об'єктивно існуючому явищі, було виявлено і детерміновано головну ланку і носія усіх складових і ознак управління - управлінську систему. Вивчення цілісних управлінських систем показало, що будь-яка з них складається з двох підсистем - керуючої, тобто тієї, яка управляє, і керованої, тобто тієї, яка піддається управлінню, відчуває на собі дію (вплив) керуючої підсистеми. Керуючу підсистему прийнято визначати як суб'єкт управління, тобто як те, що управляє, а керовану - як його об'єкт, тобто те, чим управляють. Отже, керуюча підсистема управляє керованою. Керівництво об'єктом здійснюється за допомогою управлінського впливу, який виходить від суб'єкта. Управлінський вплив - це ще один неодмінний і обов'язковий (завжди наявний) компонент управління. Без нього не може бути ні управлінської системи, ні управління як такого. Саме в управлінському впливі суб'єкта на об'єкт і закладено сутність управлінської діяльності, смисл і зміст взаємодії її компонентів. Управлінська система функціонує завдяки тому, що суб'єкт управління впливає на об'єкт. Внаслідок цього об'єкт певною мірою змінюється, набуває нових якостей та організаційних особливостей. Головною визначальною ознакою змін є те, що вони відповідають потребам, інтересам і бажанням суб'єкта. Суб'єкт прагне до змін в об'єкті, які йому вигідні, корисні, відповідають цілям, завданням та уявленням про те, як має бути організований і як повинен функціонувати об'єкт. Тому управлінський вплив виступає як цілеспрямований і організуючий фактор. Такий вплив містить комплекс керуючих команд, що їх виробляє, формує і видає суб'єкт. Об'єкт ці команди сприймає, «осмислює» і реалізує на практиці. Отже, керуючий вплив, виконуючи своє призначення, згідно зі своїм характером забезпечує підпорядкування та підвладність об'єкта суб'єктові. Для формування керуючих команд суб'єкт потребує інформації про правильне чи неправильне «розуміння» об'єктом його попередніх команд, наскільки їх точне виконання, чи достатній ефект, одержаний від них. Тому суб'єкт діагностує, досліджує, вивчає стан об'єкта, тобто встановлює і підтримує так звані зворотні зв'язки. Зворотні зв'язки - це ще один компонент управлінської системи. Інформація, що є наслідком зворотних зв'язків, - підстава для оцінки суб'єктом стану об'єкта, коригування суб'єктом своїх дій, вироблення нових команд, тобто для формування чергового імпульсу управлінського впливу на об'єкт. Саме за такою схемою відбувається перетворення (розвиток, еволюція) управлінських систем. Цей процес має постійний, безперервний (перманентний) характер. Він надає системі динамізму і забезпечує її розвиток та еволюцію. Його прийнято називати управлінським процесом, а системи, в яких такий процес спостерігається, - динамічними.

Отже до основних компонентів управлінської системи належать:

Суб'єкт управління, тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє, виконує функції керівництва і впливає на об'єкт з метою переведення його у новий стан.

Об'єкт управління, тобто те, на що спрямовано управлінський вплив суб'єкта, що функціонує під цим впливом.

Управлінський вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкт і досягаються реальні зміни у ньому.

Зворотні зв'язки, тобто інформація для суб'єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об'єкті.

На підставі викладеного можна сформулювати універсальні, найзагальніші, абстрактні (кібернетичні) визначення категорій «управління» та «управлінська система». У загальному вигляді управління - це діяльність суб'єкта, що виявляється у цілеспрямованому, організуючому впливі на об'єкт управління, здійснюваному з метою приведення його у бажаний для суб'єкта стан.[3;c.7-8] Досить чітке визначення управління дав Г. В. Атаманчук: управління - це цілеспрямований, тобто творчий, продуманий, організуючий та регулюючий вплив на людей на власну суспільну життєдіяльність, який може бути здійснений як безпосередньо ( у формах самоуправління), так і через спеціально створені органи та структури (державні органи, політичні партії, громадські об'єднання, підприємства, спільноти, союзи тощо).

Управлінська система - це єдине ціле, що існує і розвивається внаслідок взаємодії його компонентів. Слід відмітити, що сутність управління на протязі багатьох десятиліть залишається незмінною. Визначаючи поняття управління, класик менеджменту А. Файоль приводить шість наступних функцій або операцій управління:

технічні операції (виробництво, виробка та обробка)

комерційні операції (купівля, продаж та обмін)

фінансові операції (залучення коштів та розпорядження ними)

страхові операції (страхування та охорона майна осіб)

облікові операції (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика)

адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координування та контроль).[8;c.29-30]

Розкриваючи зміст адміністративної операції, вчений пояснює: «Управляти - значить передбачати, організовувати, розпоряджатися, координувати та контролювати: передбачати, тобто враховувати прийдешнє та виробляти програму дії; організовувати, тобто будувати подвійний - матеріальний та соціальний організм підприємства; розпоряджатися, тобто заставляти персонал належно працювати; координувати, тобто пов'язувати, об'єднувати, гармонізувати всі дії та зусилля; контролювати, тобто турбуватися про те, щоб все здійснювалося згідно встановлених правил та наданих розпоряджень. (1).

Види управління. Соціальне управління

Як вже нами зазначалося управління може здійснюватися у найрізноманітніших сферах живої і неживої природи. За цих умов виникає необхідність класифікувати його на різні види в залежності від об'єкта управління. Залежно від цього виділяють три основні види управління.

Технічне управління - пов'язано із створенням людьми, їх об'єднаннями машин і механізмів і використання їх з метою полегшення умов праці. Тобто об'єктом технічного управління виступають різноманітні машини, механізми, прилади, тобто предмети матеріального світу, створені самою людиною і призначені для розширення її можливостей у пізнанні світу, забезпечення її власної життєдіяльності.

Біологічне управління спрямовано на використання об'єктивних законів природи, що відкриваються біологічними науками для створення нових сортів рослин і порід тварин, отримання сировини, продуктів рослинного і тваринного походження, за допомогою яких забезпечується фізіологічне існування людини.

Соціальне управління - діяльність людей, їх громадських і державних об'єднань, управління людини людиною, в цілому суспільством.

Перші два види управління - це в основному сфера природничих, а також наук техніко-математичного профілю. Нас більше цікавить у даній роботі соціальне управління. Принципова відмінність соціального управління полягає в тому, що тут і суб'єктами, які управляють, і об'єктами, щодо яких здійснюється управління виступають люди та їх спільноти. Звідси і назва такого управління соціальне або суспільне, що свідчить про цілковиту належність цього явища до суспільства в цілому, його окремих частин та утворень - соціумів. Отже, соціальне управління можна визначити як здійснення цілевстановлюючого, організуючого і регулюючого впливу на суспільну (колективну) діяльність людей з метою ефективного досягнення загальних результатів відповідно до реальних суспільних потреб.[5;c.56] Або соціальне управління - вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому і організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості й впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв'язання завдань, що стоять перед ними.[3;c.11] Для того, щоб краще зрозуміти сутність соціального управління вкажемо його ознаки. Для соціального управління притаманні всі ознака управління взагалі, але є і свої специфічні особливості:

соціальне управління завжди наявне там, де виникає спільна діяльність людей

головне призначення управління - регулюючий вплив на поведінку учасників спільної діяльності

функції соціального управління (координація, узгодження, планування, контроль, нагляд, примус) реалізуються у рамках суспільних відносин.

внаслідок соціально-управлінських впливів виникають управлінські відносини, які є різновидом, по-перше, суспільних, а по-друге, вольових відносин.

соціальне управління - різновид людської діяльності.[3;c.11]

виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи й організаційно оформлює.

своїм головним призначенням має упорядкування та врегулювання спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю)

виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб'єктом і об'єктом у процесі практичної реалізації функцій соціального управління.

є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин - суб'єкт формує та реалізує волю, а об'єкт їй підкоряється.

має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, якими виступають органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та об'єднання громадян або уповноважені особи цих організацій.[1;c.6-7]

Соціальне управління як складне, багатоаспектне явище дає широкі можливості для класифікації видів управління, що становлять його зміст. Зокрема, найпоширенішою класифікацією видів соціального управління виступає виокремлення за ознакою характеру діяльності суб'єктів управління таких видів:

а) Громадське управління - його здійснюють органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, інші недержавні організації. У системі громадського управління особливе місце посідає місцеве самоврядування, яке є правом територіальної громади - жителів села, кількох сіл, селища та міста самостійно розв'язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюють територіальні громади як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, тобто сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Об'єднання громадян та інші недержані організації здійснюють управління на основі своїх статутів у межах Конституції та законів України.

б) Корпоративне управління - його здійснюють органи господарських товариств та об'єднань підприємств також на основі власних статутів та в межах законодавства України.

в) Державне управління - це специфічний вид державної діяльності - виконавча діяльність, функціонування якої пов'язано з формуванням особливої правової галузі адміністративного права. [5;c.56] Через те, що адміністративне право регулює відносини пов'язані саме із державним управлінням необхідно, на нашу думку, детальніше розглянути цей вид соціального управління та порівняти, які риси притаманні йому як управлінню взагалі та вказати його власні специфічні риси.

соціальне державне управління управлінська система

Розділ ІІ. Державне управління як різновид соціального управління

Поняття та сутність державного управління

Провідне місце державного управління серед видів соціального управління пояснюється насамперед кількома специфічними рисами суб'єкта управління - держави. В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є поняття державного управління як самостійного виду державної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом [1;c.8]. Держава як суб'єкт управління відрізняється від інших суспільних структур наявністю особливої державної влади. Управління, яке здійснюється державою поширюється на все суспільство даної країни і навіть за її межами на інші суспільні утворення в рамках міжнародної політики, що проводиться державою. Але це не означає, що держава втручається в усі дії і вчинки людей, керує всіма їхніми взаємовідносинами. Держава лише через законотворчість встановлює типові правила поведінки у всіх сферах життя суспільства і забезпечує їх дотримання своєю можливістю державного примусу. На відміну від інших видів соціального управління державне управління без цієї властивості не може існувати. Адже в державному управлінні задіяні десятки мільйонів людей, величезна кількість державних органів і посадових осіб, воно потребує різноманітних ресурсів. Все це потребує використання загальнообов'язкових правил поведінки, норм, стандартів та їх неухильного дотримання всіма, кому вони адресовані. Отже, найважливіша особливість державного управління пов'язана із застосуванням державної влади з боку відповідних органів держави з метою виконання всіх її основних цілей, завдань і функцій. Державне управління у широкому розумінні зводиться до сукупності усіх видів діяльності усіх органів держави, тобто означає фактично всі форми реалізації державної влади в цілому. А у випадку вузького розуміння державного управління держава розглядається не в цілому, а диференційовано: як сукупність державних органів, між якими певним чином розподілені різні види діяльності держави. Тобто державне управління це відносно самостійний вид діяльності держави, що його здійснює певна частина державних органів. Це пов'язано із запровадженням в Україні конституційного принципу розподілу влади. Відтепер державне управління покладається головним чином на певну частину органів державної влади, а саме на органи виконавчої влади. Це зовсім не означає, що державне управління здійснюється лише цими органами. Органи законодавчої та судової влади також беруть участь у здійсненні цього управління, але управління в них передбачається головним чином у їхній внутрішній організації і діяльності, тобто при їх формуванні та здійсненні своїх повноважень. Тому державне управління скоріше є пріоритетом виконавчої влади, яка повинна втілювати в життя, наприклад закони, які прийняті законодавчою владою. Для органів виконавчої влади державне управління означає фактично здійснення повноважень виконавчої влади, а державне управління, що здійснюється всередині як самих органів виконавчої влади, так і решти державних органів, до цих повноважень жодним чином не стосується. Державне управління, яке має виконавчо-розпорядчий характер здійснюється не лише органами виконавчої влади. Воно може здійснюватися і органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень виконавчої влади. Державне управління також здійснюється державними установами, які не є органами виконавчої влади, проте здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, а також іншими недержавними установами в частині делегованих ним повноважень. Виходячи з цього доцільно при використанні у науковому і нормотворчому обігу поняття «державне управління» враховувати, що державне управління фактично реалізується: по-перше, у сфері виконавчої влади, тобто з боку тільки органів виконавчої влади щодо будь-яких зовнішніх керованих об'єктів, а по-друге, у внутрішньо організаційній сфері, тобто з боку апарату всіх державних органів (включаючи органи виконавчої влади) як щодо самих цих органів, так і щодо підлеглих їм ланок.

Саме вузьке розуміння державного управління має бути основним в адміністративному праві, оскільки реальної потреби у використанні тут ще одного широкого розуміння державного управління потреби не має. Тобто поняття державного управління в адміністративному праві слід визначати як нормотворчу і розпорядчу діяльність органів виконавчої влади та органів, які здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність внаслідок делегування їм таких повноважень з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також внутрішньо організаційну діяльність апарату всіх державних органів щодо забезпечення належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень.[5;c.57-61]

Ознаки та особливості державного управління

Як одному із видів соціального управління державному управлінню притаманні всі його основні ознаки, але із своїми особливостями. Крім того державне управління характеризується і власними специфічними ознаками, що випливають з його природи - здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень та притаманні лише йому:

Загальнодержавний характер, тобто його дія розповсюджується на всю територію країни, на всіх осіб в цій країні, а в окремих випадках і поза її межами, оскільки воно охоплює найважливіші сторони життя держави і суспільства. Соціальне управління по відношенню до цього може мати і місцевий характер, наприклад місцеве самоврядування у межах певного населеного пункту або об'єднання громадян у сфері своєї діяльності.

Спрямованість на виконання Конституції та законів України (підзаконна діяльність. Соціальне управління здійснюється на виконання інших приписів, проте в межах Конституції і законів. Діяльність громадських об'єднань та інших недержавних організацій спрямована на виконання своїх статутів та завдань і цілей пов'язаних з їх діяльністю.

Юридично-владний, розпорядчий характер. Тобто здійснюється державними органами чітко за приписами законів та інших нормативних актів в імперативному порядку. Розпорядчий характер означає, що управління може здійснюватися прийняттям нормативних актів. Управління інших недержавних установ, підприємств, організацій та об'єднань чітко не регламентується законодавством, може здійснюватись на їх власний розсуд в межах Конституції і законів. Дотримання належного порядку в громадському об'єднанні базується на вироблених соціальних нормах, моральних цінностях, традиціях і правилах, встановлених самим об'єднанням. Добровільне підкорення цій владі - та основа, на якій створене саме об'єднання.

Організаційний зміст, за допомогою якого досягають регулювання й координації спільної праці людей. Ця ознака може бути притаманна і іншим видам управління.

Активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об'єктами свого впливу галузі економічного, соціального й адміністративно-політичного будівництва. Інші види управління можуть стосуватись якоїсь однієї з цих сфер і при цьому в межах своїх інтересів здійснювати якийсь специфічний вид впливу.

Безперервне та постійне здійснення державного управління. Інші види управління можуть здійснюватися тимчасово, а по досягненню поставлених цілей можуть припинитися [1;c.11].

Деякі автори вказують ще таку ознаку державного управління як ієрархічність, тобто наявність у органів, які його здійснюють системи нижчих, підпорядкованих їм інстанцій.

Особливості державного управління полягають також у тих функціях, на виконання яких його спрямовано. Ці функції складають зміст державного управління як самостійної форми діяльності, що має певну мету, однак запланований результат може бути досягнутий лише в разі правильного встановлення завдань управління, забезпечення матеріальними, людськими ресурсами, законодавчою основою, об'єктивною інформацією.

На відміну від управління взагалі як об'єктивної категорії, державне управління має суб'єктивний характер, бо воно плід думок і дій людей (державних службовців, уповноважених осіб). Відповідальність за зміст управління повинні нести ті, хто є суб'єктами управління. Будучи суб'єктивним за своїм внутрішнім змістом, державне управління об'єктивно де термінується тими умовами і факторами, в рамках яких воно функціонує. Вважається переконливою думка про те, що механізм суспільної детермінованості державного управління його суспільно-політичною природою можна виразити наступним чином: природа-цілі-функції-структура-процес-принципи. [9;c.33-49]

Характер державного управління модифікується, удосконалюється у відповідності зі змінами базових економічних відносин у суспільстві. Сфера державного управління економікою істотно знижується. З розвитком та поглибленням ринкових відносин в державі державно-управлінська діяльність в області економіки повинна зводитися в основному до державного регулювання (1), тобто до обмеженого впливу на суб'єктів права з метою регулювання процесів і відносин, які відбуваються в інтересах як держави, так і інших суб'єктів права. Важливо також те, що державне управління існує для того, щоб пізнавати публічні потреби та інтереси, оцінювати та структурувати їх, ставити цілі, розробляти вирішення та здійснювати дії для їх практичного задоволення. Тому соціальний механізм формування та реалізації державного управління може бути представлений єдиним ланцюгом взаємопов'язаних суспільних явищ, опосередкованим державою як суб'єктом управління: потреби - цілі - вирішення - дії - результати [9;c.33-49].

Висновки

Таким чином управління це досить складний процес, має об'єктивно-існуючий характер, характер системи, яка складається з керуючої і керованої підсистем. Управління у соціальних системах виявляється у свідомо-вольових зв'язках людей. Усі основні управлінські категорії не є абстрактними. Вони матеріалізовані у конкретних діях людей, колективів, у взаємовідносинах між ними. Саме тому за змістом структурних елементів, управлінських взаємозв'язків та взаємозумовленостей найскладнішим визнається соціальне управління, тобто управління людьми та їх колективами. Пізнання як соціального управління в цілому, так і окремих його видів і сторін є завданням багатьох наук соціального профілю, у тому числі й адміністративного права.

Ми з'ясували, що державне управління є складовою частиною управління в цілому та соціального управління зокрема. Це більш вузьке поняття, ніж управління та соціальне управління. Державному управлінню притаманні всі ознаки управління загалом зі своїми особливостями. Це зокрема те, що суб'єктом державного управління виступає держава в особі головним чином органів виконавчої влади та інших органів, яким органи виконавчої влади делегують свої повноваження. Об'єктом державного управління є всі сфери суспільного життя, це зокрема економічна, соціальна, адміністративно-політична сфери. Управлінським впливом тут виступає державна влада, державний примус. Зворотним зв'язком виступає інформація про публічні потреби та інтереси. Для державного управління характерно те, що і для соціального управління: виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи й організаційно оформлює; своїм головним призначенням має упорядкування та врегулювання спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю); виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб'єктом і об'єктом у процесі практичної реалізації функцій; є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин - суб'єкт формує та реалізує волю, а об'єкт їй підкоряється; має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, якими виступають органи виконавчої влади та ін. органи. Крім того державне управління відрізняється від інших видів управління тим, що воно має загальнодержавний характер, є універсальним та масштабним, спрямоване на виконання саме Конституції та законів України, має державно-владний, розпорядчий характер, організаційний зміст, має об'єктом свого впливу галузі економічного, соціального й адміністративно-політичного будівництва, здійснюється безперервно та на постійній основі. Крім того державне управління має суб'єктивний характер, бо здійснюється органами держави, які є колективом людей - державних службовців, та постійно вдосконалюється. Є різновидом соціального управління, бо здійснюється державою, державною владою, яка за Конституцією України належить народу України і при цьому має здійснюватися в інтересах всього суспільства. Народ України, суспільство впливає та бере участь у формуванні та здійсненні державної влади та відповідно і державного управління. На підставі всього вищезазначеного можна зробити визначення державного управління - це різновид соціального управління, самостійний вид державної діяльності, що здійснюється органами виконавчої влади, та іншими органами як державними так і недержавними, яким делеговані ці повноваження, має загальнодержавний державно-владний, організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного і безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.

Список використаної літератури

Адміністративне право України за редакцією Битяка Ю.П., «Юрінком Інтер», Київ 2005 р.

Адміністративне право України: Академічний курс І том за редакцією Авер'янова В.Б, Київ 2006р.

Адміністративне право України: основні поняття. Навч. посібник Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005

Адміністративне право України: Підручник. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. К.: Юрінком Інтер, 2003.

Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. М., 1990. С. 33--49.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М., 1997. С. 29--30.

Берг А.И. Кибернетика -- наука об оптимальном управлении. М., 1964; Винер Н. Кибернетика и общество. М., 1958.

Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). Авер'янова В.Б. Автори, 1999.

Кнорринг В.И. Искусство управления: Учеб. М., 1997.

Размещено на Allbest.ru