Окреме провадження

Загальна характеристика окремого провадження у цивільному судочинстві. Правила розгляду та вирішення справ окремого провадження. Справи, що розглядаються судом у порядку окремого провадження. Характеристика осіб, за заявою яких суд може порушувати справу.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 29.11.2010
Размер файла 30,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ

Київський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та психології

Юридичний факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Курсова робота

з дисципліни цивільний процес

на тему:

«Окреме провадження»

Виконала:

студентка 4 курсу

405 групи

Полив'яна І.О.

Перевірив:

2010

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика окремого провадження у цивільному судочинстві

2. Правила розгляду та вирішення справ окремого провадження

3. Справи, які розглядаються судом у порядку окремого провадження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду.

Кожна з справ окремого провадження має свої, лише їй властиві особливості.

Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження.

Мета курсової роботи: визначити зміст поняття «окреме провадження», дослідити категорії справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадження; провести характеристика осіб, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження.

Об'єктом даної роботи є окреме провадження, що згідно із ст. 234 ЦПК України є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

1. Загальна характеристика окремого провадження у цивільному судочинстві

Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство відокремлювалось від безспірного, добровільного, було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.
У російському праві відповідно до Статуту цивільного судочинства 1874 р. безспірне, добровільне судочинство дістало назву охоронного, котре, як вважалося, точніше визначало характер провадження, під час здійснення якого суд тільки посвідчував або охороняв права окремих осіб. Висловлювалася думка, що охоронне провадження має на меті запобігання правопорушенням, а позовне - усунення правопорушень і поновлення порушених прав [17, с. 519].

Зміна в літературі назви «охоронне» на «окреме» провадження пояснювалася тим, що першим не охоплювалися всі види непозовного провадження, віднесені до компетенції суду. Назва «окреме провадження» підкреслювала окремий (особливий), відмінний від позовних характер цих справ як за суттю, так і за формою провадження [17, с. 520].

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. [3, ст. 234].

Зокрема, справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності

фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення

її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу порядком окремого провадження розглядаються у складі одного судді та двох народних засідателів [14, с. 198].

Кожна з перерахованих категорій справ має свої особливості, що обумовлюють специфічний порядок їх розгляду і вирішення. Але всі вони наділені спільними рисами, які дають підстави об'єднати їх в окремий вид провадження:

1. У справах окремого провадження відсутній спір про право цивільне. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

2. У порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів.

3. Підставою порушення таких справ є заява.

4. Всі справи окремого провадження розглядаються судом з одержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

5. Особами, які беруть участь у справах окремого провадження, є заявник, заінтересовані особи та їх представники.

6. Враховуючи особливості предмета та суб'єктного складу справ окремого провадження, закон обумовлює неможливість їх передання на розгляд третейського суду та закриття у зв'язку з укладенням мирової угоди [15, с. 278].

Також, можна зазначити, що особливістю справ даного провадження є і те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії, властиві позовному провадженню: позивач, відповідач, співучасть, треті особи, відмова від позову, визнання позову [16, с. 311].

Отже, розгляд справ окремого провадження судом пов'язаний зі здійсненням, так би мовити, «судового управління» у випадках, коли законодавець покладає на суд здійснення функції установлення тих чи інших обставин без розв'язання спора про право.

2. Правила розгляду та вирішення справ окремого провадження

Справи окремого провадження розглядаються за загальним правилом у тому ж порядку, що і позовні справи.

Так, під час розгляду цих справ суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів до всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Для цього він може за власною ініціативою витребувати необхідні докази [5, ст. 235].

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб. Тому вирізняльною ознакою справ окремого провадження є те, що заяву може бути подано певним визначеним законом колом осіб (заявників), тим часом як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені.

Заявником іменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників за певними категоріями справ окремого провадження визначається шляхом:

- вказівки у заяві мети звернення до суду ( у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою);

- встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною);

- з'ясування визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справах (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі).

У будь-якому разі заявник перед зверненням до суду має обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.

Всіх інших осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Це поняття має узагальнюючий характер і охоплює усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій мірі зачіпатимуться ухваленим у справі рішенням.

Заінтересовані особи можуть бути заучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки в таких справах відсутні сторони, то не може й бути третіх осіб [14, с. 198].

Відкриття провадження у справі порядком окремого провадження здійснюється шляхом подання заяви, то відсутні процесуальні інститути нерозривно пов'язані із позовом.

Зокрема, в окремому провадженні неможливим є відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмета та підстави позову, збільшення або зменшення підстави позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог.

Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду та закриття у зв'язку з укладенням мирової годи.

Але можливою є відмова від заяви, а в окремих випадках заміна її предмета та підстави (наприклад справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною).

За загальним правилом, судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження, не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідно подати документи про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи [14, с. 198].

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

4) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

5) оголошення фізичної особи померлою внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру [3, ст. 81].

В окремому провадженні діє багато положень, притаманних позовному провадженню.

Загальними є вимоги, що пред'являються до відкриття провадження у справі, його підготовки, судового розгляду, доказів і доказування та ін.

Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер. Вони реалізуються ляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме, наприклад: видачею свідоцтва про право власності [14, с. 200].

Таким чином, провадження по кожній справі, що віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженню в цілому, а також тих, що характеризують виключно певну категорію справ.

Специфіка провадження по кожній категорії справ регулюється шляхом визначення процесуальних винятків та доповнень до зального порядку розгляду справ.

3. Справи, які розглядаються судом у порядку окремого провадження

окреме провадження справа суд

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Цивільна дієздатність є важливою складовою правосуб'єктності фізичної особи, що дозволяє їй виступати учасником цивільних відносин у повній мірі, своїми діями набувати цивільних прав та виконувати цивільні обов'язки. В окремих випадках, визначених актами цивільного законодавства, особа може бути обмежена у дієздатності або в загалі визнана недієздатною [14, с. 200].

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище [2, ст. 36].

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними [2, ст. 36].

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу [3, ст. 236].

Заявниками по справах про обмеження цивільної дієздатності можуть бути члени сім'ї особи, відносно якої подається заява, органи опіки і піклування, наркологічний або психіатричний заклад. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки і піклування, тобто відносно неповнолітніх осіб коло заявників дещо звужено. Заявниками по справах про визнання фізичної особи недієздатною можуть бути члени сім'ї особи, відносно якої подається заява, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, органи опіки і піклування та психіатричний заклад [5, ст. 237].

Така заява повинна містити зазначення обставин, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобам", токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

При підготовці справи до судового розгляду за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначається судово-психіатрична експертиза. Якщо особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу [14, с. 202].

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати [3, ст. 240].

Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна [3, ст. 241].

Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування. У справа про визнання фізичної особи недієздатною заявниками можуть бути опікун або органи піки та піклування [14, с. 202].

У випадку скасування рішення по даній справі, коли підставою була наявність психічного розладу, обов'язковим є проведення судово-психіатричної експертизи, яка засвідчить стан фізичної особи [12, п. 7].

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування [3, ст. 241].

Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Надання фізичній особі повного обсягу цивільної дієздатності, по іншому називається емансипацією. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається [2, ст. 35].

Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подасться до суду за місцем її проживання [3, ст. 242].

У заяві про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану [3, ст. 243].

У розгляді справи мають брати участь заявник, один чи обидва батьки (усиновлювачі) або піклувальник і обов'язково - представники органів опіки і піклування. У зв'язку з вимогою цієї статті, таким чином, участь у справі повинні брати ті особи, які не дали згоди на надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі у позасудовому порядку, тому в судовому засіданні між заявником і його батьками (усиновлювачами) або піклувальником можливі суперечки відносно предмету судового розгляду, тобто спір про певний юридичний стан та про створення умов здійснення неповнолітнім особистих немайнових чи майнових прав [5, ст. 244].

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування [14, с. 204].

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Чинне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми та оголошення померлими в судовому порядку.

Якщо місце знаходження одного із суб'єктів не відоме і це сприяє невизнанню його правового становища, і така невизначеність утруднює або унеможливлює здійснення суб'єктивних прав і обов'язків, закон надає можливість визначення такої особи безвісно відсутньою.

Фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою якщо : протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування; відсутні будь-які відомості про дану особу; засоби розшуку не дали позитивного результату.

Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна [3, ст. 246].

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку [3, ст. 247].

Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено [3, ст. 248].

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна [3, ст. 249].

У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було виз­нано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою [3, ст. 250].

Усиновлення.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду [4, ст. 207].

З 1996 року усиновлення проводиться тільки на підставі рішення суду.

До цього це здійснювали органи опіки та піклування. Усиновленою може бути дитина, в окремих випадках усиновленою може бути і повнолітня особа.

Якщо дитина була покинута в пологовому будинку, усиновити її можна після досягнення нею 2-х місячного віку. Якщо дитину було підкинуто, то її усиновлення також дозоляться після досягнення нею 2-х місячного віку [4, ст. 209].

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні [4, ст. 210].

Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж сорок п'ять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років [4, ст. 211].

Переважне право на усиновлення дитини мають: громадяни України; сім'ї в яких виховується дитина; особи, які усиновлюють кількох дітей; особи, які є родичами [4, ст. 213].

Для збирання інформації про дітей, які будуть усиновленні ведеться облік. Керівники закладів, де знаходяться діти повинні протягом 7 днів, надати відповідну інформацію в району адміністрацію. Районні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину повинні надати інформацію про цю дитину потягом 1 місяця в відповідній міській державній адміністрації [4, ст. 215].

Ведеться також облік осіб, які бажають усиновити дитину. Цей облік також ведуть відповідні державні адміністрації.

Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання [3, ст. 251].

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи [3, ст. 254].

За клопотанням заявника дитині може бути змінено ІПБ, дата і місце народження. Дату народження можна змісити на 6 місяців.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду [3, ст. 255].

Встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Виникнення, зміна або припинення правовідносин залежать від юридичних фактів, що досить часто підтверджуються відповідними документами. У разі відсутності останніх, факти можна встановити в суді у порядку окремого провадження. У позовному провадженні суд також досліджує і встановлює юридичні факти, але там їх аналіз необхідний для формування висновків про права і обов'язки сторін, що сперечаються. В окремому ж провадженні встановлення факту є кінцевою метою для суду і осіб, що беруть участь у справі. Суд має право встановлювати юридичні факти тільки за додержання таких умов: а) це мають бути юридичні факти, тобто такі, які тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин; б) заявниками у цих справах можуть бути тільки громадяни; в) коли чинне законодавство допускає судовий порядок встановлення даного факту; г) коли в іншому порядку його встановити не можна; ґ) при встановленні факту не повинен вирішуватися спір про право цивільне.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, або до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності і часу її настання, а також фактів закінчення навчального закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород [5, ст. 256].

Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами. У заяві слід вказати мету встановлення факту, який орган державної реєстрації актів цивільного стану і коли відмовив у видачі відповідного документа. Просити можна про підтвердження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини, пенсії і т.д.). Факт родинних відносин не може встановлюватися у порядку окремого провадження, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін;

2) перебування фізичної особи на утриманні. Цей факт звичайно підтверджується довідкою житлово-експлуатаційних органів. Якщо її одержати не можна, то можна звернутися з заявою до суду про встановлення факту. При цьому суд має з'ясувати, що було саме утримання (допомога для заявника була постійним і основним джерелом існування) і що воно тривало стільки, щоб спричинити правові наслідки для заявника. Такими наслідками можуть бути призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника (у разі смерті годувальника таке право виникає в непрацездатних членів сім'ї) або одержання спадщини (це право мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше п'яти років).

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. Встановлюючи ці факти, суд констатує саме наявність факту реєстрації, а не саму подію, встановлює достовірні факти, а не можливі, як при оголошенні померлим, наприклад. Питання про встановлення цих фактів виникає при втраті актових книг органів державної реєстрації актів цивільного стану і відповідних свідоцтв. Але суд не має права відмовити у прийнятті заяви і тоді, коли цей орган відмовив у відновленні запису в зв'язку з відсутністю цього запису в збережених книгах реєстрації відповідних записів;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Дана категорія цивільних справ виникла у зв'язку з прийняттям нового СК України. Його стаття 36 встановлює, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя, а частина 2 ст. 21 СК України підкреслює, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Однак частина 1 ст. 74 СК України встановлює, що, коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором між ними. У зв'язку із зазначеним у питаннях здійснення права сумісної власності, права на укладання договорів, розпорядження майном, визначення порядку користування майном, розпорядження часткою у майні тощо, може виникнути потреба у встановленні факту проживання однією сім'єю;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження. Даний факт встановлюється судом у разі неможливості реєстрації факту народження органом державної реєстрації актів цивільного стану;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Цей факт встановлюється, якщо органи державної реєстрації актів цивільного стану не робили запис про смерть особи. Суд повинен установити час і місце смерті,обставини смерті. На відміну від оголошення померлим, це достовірний факт. Ці справи необхідно відрізняти і від факту реєстрації смерті. Рішення про встановлення факту смерті є підставою для видачі документів органами державної реєстрації актів цивільного стану, нотаріусом та ін.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (визнання та реєстрацію батьківства, прийняття спадщини, володіння будинком на праві власності). Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають [3, ст. 256].

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання [3, ст. 257].

У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів [3, ст. 258].

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а с тільки підставою для одержання зазначених документів [3, ст. 259].

Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.

Чинне законодавство передбачає право громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робити вклади без зазначення відомостей про вкладника. Характерною ознакою цих паперів є те, що в них не вказано ім'я власника, ним може бути той хто пред'явить його до виконання [14, с. 213].

Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель подає заяву до суду на території якого знаходиться установа, яка видала цей цінний папір [3, ст. 260].

Одержавши заяву суддя постановляє ухвали: зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя до суду; заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред'явника або за векселем [3, ст. 262].

Публікація робиться за рахунок заявника. Після публікації чекають на протязі трьох місяців, держателя втраченого цінного паперу, який повинен подати заяву до суду про те, що він являється держателем цього паперу. Якщо така заява буде подана, то виникає спір між двома сторонами (заявником і держателем) про право на цей цінний папір.

Після отримання заяви від держателя суд надає заявнику і держателю два місяці для того, щоб вони у порядку позовного провадження довели кому належить втрачений цінний папір. Якщо відповідного позову не буде подано, то суд повертається до розгляду цієї справи у порядку окремого провадження.

Розгляд справи судом про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

Річ, яка не має власника або власник якої невідомий, вважається безхазяйною. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність [2, ст. 335].

Заява подається до суду за місцем знаходження речі. У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік [3, ст. 270].

Суд відмовляє в прийнятті заяви про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади, якщо вона не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття її на облік [3, ст. 271].

Справа про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади розглядається судом за участі заявника з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб (фактичного власника речі, особу, у якої річ знаходиться на збереженні тощо). [5, ст. 272].

Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади [3, ст. 273].

Розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини [2, ст. 1277].

Заява про визнання спадщини відумерлою подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини [3, ст. 274].

У заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття [3, ст. 275].

Суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини [3, ст. 276].

Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов'язковою участю заявника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. Заявник та заінтересовані особи обов'язково повідомляються про час і місце розгляду справи. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається за обов'язкової участі заявника. Неявка належно повідомлених заінтересованих осіб, таким чином, не є перепоною розгляду справи [5, ст. 277].

Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини [3, ст. 278].

Висновки

Підводячи підсумки, можна виділити, що окреме провадження - це процесуальний порядок розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного стану осіб.

Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна з справ окремого провадження має свої, лише властиві їй особливості.

Окреме провадження в цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають можливість розширити свою діяльність по виконанню правових функцій і сприяти зміцненню законності в діяльності органі держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації - використати судовий порядок для захисту своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, особливістю справ даного провадження є й те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії властиві позовному провадженню: співучасть; відмова від позову; треті особи; визнання позову; мирова угода; недопустимість звернення до третейського суду або товариського суду.

Таким чином, окреме провадження - це один із трьох видів проваджень у суді першої інстанції, де розглядається визначене законом коло справ, загальною рисою яких є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту, стану, створення умов здійснення прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Список використаної літератури

1. Конституція України вiд 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141;

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України . - 2003. - № 40-44. - Ст. 356;

3. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18.03.2004 // Відомості Верховної Ради України . - 2004.- № 40-41, 42. - Ст. 492;

4. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 // Відомості Верховної Ради України . - 2002. - № 21-22, Ст. 135;

5. Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Харків. - 2007;

6. ЗУ «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 // Відомості Верховної Ради України . - 2000. - № 19, Ст. 143;

7. ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 07.02.2002 // Відомості Верховної Ради України . - 2002. - № 29, Ст. 190;

8. ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 // Відомості Верховної Ради України . - 2000. - № 29, Ст. 228;

9. ЗУ «Про інформацію» від 02.10.1992 // Відомості Верховної Ради України . - 1992. - № 48, Ст. 650;

10. ЗУ «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 // Відомості Верховної Ради України . - 2000. - № 5-6, Ст. 30;

11. ЗУ «Про нотаріат» від 02.09.1993 // Відомості Верховної Ради України . - 1993. - № 39, Ст. 383;

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28.03.1972 № 3;

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 № 5;

14. Андрушко А.В., Білоусов Ю.В., Стефанчук Р.О., Угриновська О.І. та ін. Цивільний процес: Навч. посіб. - За ред. Білоусова Ю.В. - К.: Прецедент, 2006. - 293 с.

15. Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право України: Навч. посібник / За заг. ред. Бичкової С.С. - К.: Атіка, 2006. - 384 с.

16. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид. -ге, перероб. та доп. - Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

17. Штефан М.Й. Цивільний процес.: Підручник. - К.: Ін Юре, 2001. - 694 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Справи окремого провадження, підлягаючі під цивільну юрисдикцію суду. Проблема невичерпності переліку справ, що розглядаються в порядку окремого провадження. Справи про надання права на шлюб або встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

    эссе [19,7 K], добавлен 26.10.2014

  • Визначення змісту окремого провадження - процесуального порядку розгляду визначених ЦПК справ про встановлення певних обставин (юридичних фактів) або певного юридичного стану осіб. Категорії справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадження.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 09.02.2011

  • Поняття, зміст та ознаки окремого провадження. Справи окремого провадження, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством України. Сутність договірної теорії шлюбу. Порядок припинення режиму окремого проживання.

    курсовая работа [49,1 K], добавлен 18.05.2012

  • Поняття окремого провадження, ключові особи, що беруть участь у розгляді такого роду справ. Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання її недієздатною та поновлення цивільної дієздатності. Розгляд справ про усиновлення.

    курсовая работа [145,1 K], добавлен 24.09.2014

  • Визначення теоретичних засад дослідження суті касаційного провадження. Особливості видів цивільного судочинства. Аналіз основних елементів касаційного провадження. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції. Порушення касаційного провадження.

    курсовая работа [38,3 K], добавлен 05.10.2012

  • Дослідження стадій адміністративного процесу. Загальна характеристика провадження у справах про адміністративні правопорушення, принципи цього виду провадження. Місця розгляду справ, забезпечення судів приміщеннями та їх матеріально-технічне забезпечення.

    контрольная работа [35,1 K], добавлен 27.04.2010

  • Прийняття судом до розгляду цивільної справи. Сторони в цивільному процесі (позивач і відповідач), їх процесуальні права й обов’язки. Класифікація цивільно-процесуальних прав. Експертиза в цивільному процесі. Справи окремого провадження: усиновлення.

    контрольная работа [38,5 K], добавлен 21.07.2011

  • Касація як інститут перевірки судових рішень у цивільному судочинстві. Аналіз сутності та значення касаційного провадження, його загальна характеристика. Нормативне регулювання та сутність касаційного провадження в Україні, особливості його порушення.

    контрольная работа [64,8 K], добавлен 14.08.2016

  • Звернення до суду та відкриття провадження в адміністративній справі. Питання, що розглядаються судом, та порядок складання позовної заяви. Постановлення суддею ухвали про відкриття провадження у справі чи відмову від нього. Прийняття судом рішення.

    реферат [62,3 K], добавлен 20.06.2009

  • Загальна характеристика та призначення апеляційного провадження. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду, порядок його реалізації. Процесуальний порядок розгляду справи апеляційним судом. Повноваження, рішення та ухвала апеляційного суду.

    курсовая работа [31,2 K], добавлен 05.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.