Закон в системі нормативно-правових актів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони

Закон - це нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства, безпосередньо народу),який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну цінність і приймається за дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

- закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

- усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні -- Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж -- норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.

Структура закону - це організація змісту, доцільного розташування нормативно-правових розпоряджень і інших правових атрибутів.Структура закону займає важливе місце в законодавчій техніці і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правого матеріалу в тексті закону робить його структуру чіткою,стрункою, логічно послідовною, допомагає швидко орієнтуватися в змісті закону, сприяє кращому його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності.

Структура закону складається з наступних основних елементів (частин).

1. Найменування органу, що прийняв закон.

Вказівкою на орган, що прийняв закон, визначається його дії і юридична сила. Будь-який правовий акт, так само як і закон, повинен мати найменування органу,що його прийняв. Тим самим створюється відповідна ієрархія нормативно-правових актів за їх юридичною силою. Слід мати на увазі, що всі правові акти обов'язкові, але юридична сила їх різна.

2. Назва закону.

Кожний закон повинен мати назву, що дозволяє відразу ж визначити його предмет, коло регульованих ним суспільних відносин. При цьому назва закону повинна формулюватися максимально стисло, лаконічно відображати його основний зміст. Бувають, проте, випадки, коли довгої назви закону важко або навіть неможливо уникнути. Тоді доцільно давати короткі підзаголовки. Вимога законодавчої техніки щодо стислості назви закону пов'язана з необхідністю швидко орієнтуватися в об'ємному законодавчому матеріалі.

Назва закону, який регулює певне коло суспільних відносин, відрізняється від назви закону, який змінює прийняті закони і інші правові акти. В першому випадку стисло вказується його основний зміст; в другому - необхідно перерахувати статті або відтворювати повністю назви актів, які новим законом змінюються або доповнюються.

3. Преамбула закону.

Преамбула є вступною частиною закону, в якій викладаються мотиви його прийняття, завдання або цілі. Тим самим розкриваються причини прийняття і спрямованість закону, політичне, економічне або соціально-культурне значення. Преамбула пропагує закон, мобілізує і активізує діяльність людей на його практичну реалізацію, втілення в життя.

Правила законодавчої техніки зовсім не вимагають, щоб у всіх законах формулювалися преамбули. Наприклад, в кодексах вони відсутні, бо сам зміст зі всією очевидністю свідчить про прагнення законодавця звести воєдино і систематизувати нормативно-правовий матеріал відповідних галузей законодавства. Немає потреби в преамбулах і в тих законах, мотиви, задачі або цілі яких, випливають із змістів їх приписів. В тих же випадках, коли закон встановлює винятки із загального порядку регулювання відповідних суспільних відносин або по новому регулює інші відносини, преамбула закону необхідна для того, щоб пояснити підстави його прийняття.

Іноді в преамбулу включається так звана констатуюча частина, яка описує незадовільність раніше прийнятих правових актів або критично аналізує становище справ у відповідних сферах суспільних відносин, які склалися в результаті реалізації цих актів. Такого роду констатуючі частини преамбули є зайвими, оскільки перевантажують текст відомостями, що не мають нормативно-правового значення: вони є вихідним пунктом для введення в життя нових, більш досконалих правових актів і тому доречні в заключних положеннях, пояснювальних записках або доповідях при обговоренні законопроектів.

Не можна допускати, щоб мотиви, задачі або цілі закону викладалися не в преамбулі закону, а в його ухвалюючій частині, як і преамбула закону не повинна мати конкретний нормативно правовий характер.

4. Нормативно-правовий зміст закону.

Основною частиною закону є його нормативно-правовий зміст,правові приписи, дозволи і заборони. На цю частину слід зосередити головну увагу в процесі законотворчості, оскільки саме в ній висловлюється об'язкові вимоги, що становлять зміст закону.

Нормативно-правова частина закону зазвичай починається після слів такий-та орган ”ухвалює”; вслід за цим викладається конкретний зміст відповідних розпоряджень, дозволів, заборон. Нормативно-правовий зміст викладається в логічній послідовності з розбиттям на статті, які в свою чергу діляться на пункти з цифрами або буквеними позначеннями або на частини,кожна з яких починається з абзацу. При цьому пунктам і частинам надається рівноцінне значення.

Постановлююча частина великих за об'ємом законів розбивається також на розділи, глави і параграфи. При цьому не тільки розділи, глави і параграфи, але і статті закону повинні бути забезпечені спеціальними заголовками, що лаконічно виражає їхню суть, що дозволяє ознайомитися з предметом закону і легко знайти в ньому необхідний законний припис.

Кожну статтю (пункт, чистина) закону слід формулювати так, щоб вона містила по можливості окреме,але закінчене правове правило зі всіма його складовими елементами. У випадку, якщо в одній статті (пункті, частині) важко відтворити всі ознаки правового правила, деяких з них можуть бути виділені в окремий абзац при неодмінній умові, що в ньому не буде викладено інше правове правило, яке логічно не пов'язане з самою статтею єдністю внутриішнього змісту. Інакше кажучи, даний абзац - лише доповнення до статті, але ні в якому разі не самостійна частина.
Статті (пункти, частини) закону можуть викладатися або в узагальненій формі, що охоплює однорідні факти або одно порядкові суспільні відносини, або шляхом перечислення конкретних предметів, дій або явищ. Останній варіант є менш досконалим в порівнянні з першим (методом узагальнених формул), оскільки статті закону при переліку в результаті стають громіздкими за об'ємом і, що більш важливо, такий перелік далеко не завжди виявляється вичерпним. Тому в тих випадках, коли неможливо обійтися без перечислень, необхідно досягти їх повноти. Якщо ж повний перелік дати неможливо, то слід привести примірний перелік, який допоможе зрозуміти сенс і спрямованість правового регулювання відповідних суспільних відносин. При цьому вимушеному варіанті примірного переліку слід користуватися обережно, не розширювати його зміст, що може потягти за собою помилки в правозастосовній практиці. В усякому разі, необхідно уникати виразів на зразок ”і т. ін.”,”інші питання”, якими в законодавстві зазвичай закінчується примірний перелік. Ці вирази допускають розповсюдження правового правила на ті випадки, які прямо не вказані в переліку. А це досить складна операція, яка вимагає з'ясування загальних ознак всіх випадках, вказаних в переліку, вслід за тим загальні ознаки необхідно підвести під ті випадки, які підпали під вирази ”і т. ін. ”, ” інші питання”.

В більшості випадків нормативно-правова частина закону викладається постатейно відповідно до схеми ”якщо-то”, вслід за якою указуються ті невигідні наслідки (санкції), які настають при невиконанні або порушенні статті. Слід, проте, помітити, що невигідні наслідки (санкції) не завжди містяться в даній статті, вони можуть бути вказані в іншій статті закону або навіть в іншому правовому акті.

В тому випадку якщо законом (або підзаконним актом) змінюється, доповнюється або відміняється стаття раніше діючого закону, то відповідний припис закону починається із слів:” статтю так-то викласти в наступній редакц” або ” такий-то акт доповнити статтею (пунктом, частиною) такою-то наступного змісту ”. Якщо, далі, законом встановлюється нормативно-правовий припис, який поширює дію раніше прийнятих актів на інше коло осіб і суспільних відносин, або якщо тимчасовим нормативно-правовим приписом (дія яких обмежена певним періодом; календарним строком або часом, встановленим для виконання того або іншого припису) надається характер невизначено-тривалої дії, то цей нормативно-правовий припис викладається як правове правило, що знов прийняте. З точки зору законодавчої техніки неприпустимо включення в закон постійної ( точніше- невизначено-тривалої) дії нормативно-правових приписів тимчасового характеру, і, навпаки, включення в закон постійної (точніше- невизначено-тривалої) дії приписів тимчасового характеру.

Ухвалююча частина закону повинна включати правові приписи лише нормативного характеру. Неприпустимо включати в неї правові приписи ненормативного характеру. В законотворчій практиці бувають винятки з цього правила, але не відносно закону, а тільки відносно підзаконних нормативно-правових актів. Вимоги стабільності закону виключають можливість включення в його ухвалюючи частину ненормативних правових приписів, оскільки останні діють однократно і після їх реалізації стають не потрібними. В результаті ж включення ненормативних приписів стуктура закону порушується, втрачається логічна стрункість у викладі його нормативно-правового змісту.

5. Наслідки недотримання закону.

Недотримання нормативно-правового змісту тягне за собою різні наслідки залежно від характеру порушень. Вони можуть мати цивільно-правовий, адміністративно-правовий або кримінально-правовий характер.

Якщо закон забороняє здійснення певних дій, то в нього включається спеціальна вказівка, що передбачає застосування відповідної санкції. Проте найчастіше санкції містяться в інших законах або інших правових актах.

6.Опублікування закону і вступ його до сили.

Закон об'язково публікується в офіційних виданнях, а також може бути опублікований і в інших органах друку, обнародуваний по телебаченню, радіо, переданий по лініях зв'язку відповідним державним органам і громадським організаціям.

Що стосується вступу закону до сили, то це визначається самим законом або з моменту його офіційного опублікування.

7.підпис відповідного посадовця. Структура закону завершується підписом відповідної посадової особи, що надає йому офіційного значення. Як правило, такою особою є глава держави або голова парламенту, що зазначається Конституцією України.

Такі основні структурні частини закону, при формуванні кожної з яких потрібно чітко дотримуватись правил і прийомів законодавчої технікі. Тількі при цій умові закон отримає досконалу форму.

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Конституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН -- розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації -- низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України -- частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначенням способів забезпечення з метою правильного співвідношення між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше федерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

1. Конституції -- основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

* кодифіковані -- становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 p. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p. і преамбула Конституції 1946 p.;

* некодифіковані -- складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права -- основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді -- це конституційні акти 1867-1987 pp.:

Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів) -- Акт про парламент 1911 р.. Акт про міністрів Корони 1937 р.. Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську конституцію називають конституцією змішаного типу.

2. Конституційні закони --

* закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);

* закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних конституційних законів. До них віднесені закони, що регламентують надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, герба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання -- особлива сфера;

в) порядком ухвалення -- особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4).

3. Звичайні закони -- регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони -- закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

-- кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

-- поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони -- закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони -- нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

Види законів за строком дії:

1) постійні -- закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові -- закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) -- ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів за суб'єктами законотворчості:

-- ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму;

-- ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:

-- закони України;

-- закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:

-- кодифіковані;

-- некодифіковані.

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

Види законів за галузевою ознакою:

-- конституційно-правові;

-- цивільно-правові;

-- адміністративно-правові тощо.

Є ще й міжгалузеві (комплексні) -- про охорону здоров'я, освіту та ін.

Види законів за сферами суспільного життя:

-- закони в галузі регулювання економіки;

-- закони в галузі регулювання політики;

-- закони в галузі регулювання соціальної сфери;

-- закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» --

після його ухвалення).

Серед основних напрямків розвитку законодавства України

можна виділити такі:

-- розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;

-- приведення поточних законів у відповідність до Основного

Закону;

-- адаптація поточних законів до норм європейського і міжнародного права.

2. Конституція -- основний закон громадянського суспільства і держави.

закон нормативний правовий конституція

Саме поняття конституції в перекладі з латині означає встановлення, заснування, устрій. У Давньому Римі так іменували окремі акти імператорської влади.

Поява конституцій як основних законів держави пов'язана з розвитком буржуазних відносин, утвердженням у влади буржуазії, формуванням громадянського суспільства, виникненням буржуазної держави. Виключність конституції як правового документа полягає насамперед у тому, що у своїх кращих історичних зразках вона є актом не стільки держави, скільки громадянського суспільства. Саме породжені громадянським суспільством конституції і сьогодні є зразком для конституційної законотворчості молодих держав.

Перші акти конституційного типу були ухвалені в Англії, проте в ній відсутня конституція в звичайному розумінні цього слова: цілісний основний закон, який регулює як найважливіші сторони внутрішньої організації держави, суспільного устрою, так і права і свободи громадян. Якщо сучасна Велика Британія має некодифіковану конституцію, яку складають численні не пов'язані між собою акти, ухвалені з XIII по XX ст., то першою кодифікованою конституцією (що становить єдиний основний закон із внутрішньою структурою) можна назвати Конституцію США 1787 p., яка діє й сьогодні. В Європі першими писаними конституціями були конституції Польщі та Франції 1791 р. В Україні була розроблена, але не стала чинною Конституція Пилипа Орлика 1710 p.

Конституція України відповідно до її ст. 160 набрала чинності з дня її ухвалення Верховною Радою України -- 28 липня 1996 р, Моментом вступу в дію Конституції України є оголошення результатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Конституція -- основний закон громадянського суспільства і держави, який має вищу юридичну чинність, через який (відповідно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджуються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення прав і свобод громадян.

Основні загальносоціальні ознаки (властивості) конституції:

1. Конституція має основний, установчий характер, закріплює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму правління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встановлює принципи їх функціонування, визначає основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, створює політико-правові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку.

2. Конституція має всеосяжний об'єкт регламентації та впливу. Так, Конституція України 1996 р. якісно відрізняється від попередньої Конституції УРСР обсягом регулювання широкого кола суспільних відносин -- політичних, соціальних, духовно-культурних, закріпленням нового статусу особи і громадянина, суспільства і держави, органів державної влади і самоврядування, принципів роботи державного апарату та ін. Конституційні норми є вихідними (первинними), засадними началами для діяльності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян.

3. Конституція має народний характер: виражає інтереси громадянського суспільства (народу) і повинна служити йому. Вона є насамперед конституцією громадянського суспільства, а не лише держави.

4. Конституція має гуманістичний характер: розглядає права людини як найважливішу цінність безпосередньо для самої людини. У ній втілено світові стандарти прав людини, встановлено межі втручання держави у приватне життя громадянина, механізми забезпечення його прав і свобод. До основи визначення прав і свобод людини і громадянина в Конституції покладено поняття людської гідності.

Цінно, що Конституція України встановила непорушність гуманістичного принципу в майбутньому: при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22);

5. Конституція має реальний характер: фіксує фактично існуючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення.

6. Конституція має прогностичний характер: містить значний потенціал розвитку основних інститутів громадянського суспільства, демократичних інститутів публічної влади. В основу перспективної концепції Конституції України покладено досягнення вітчизняної та світової конституційно-правової думки і практики, наприклад, побудова демократичної, соціальної, правової держави. Конституція є своєрідним політико-юридичним путівником, компасом суспільних відносин.

7. Конституція має найстабільніший характер порівняно з іншими законами.

Юридичні ознаки (властивості) конституції як основного закону:

1. Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт). На її основі мають прийматися закони та інші нормативно-правові акти, а також укладатися та ратифікуватися міжнародні договори.

2. Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство розвиває положення конституції. Як юридична база законодавства конституція -- серцевина всього правового простору країни, виток формування її правової системи, орієнтир її вдосконалення. Її верховенство в національній правовій системі полягає у визначенні взаємозв'язку і узгодженості напрямків розвитку правової культури, юридичної практики й інших ланок правової системи, стимулюванні гармонізації галузей права і систематизації законодавства.

3. Конституція містить норми прямої дії, які відповідають основним стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для їх застосування. Пряма дія конституції властива не лише Конституції України, але й Конституції Автономної Республіки Крим (ухвалена в 1998 p., набрала чинності в 1999 p.), норми якої є нормами прямої дії в межах її території. Пряма дія Конституції служить гарантом охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.

Так, Конституція України гарантує громадянам право звертатися до судових органів країни для захисту своїх інтересів (ст. 8), а також до відповідних міжнародних організацій. Для реалізації ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на оскарження в суді дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень, не потрібно звертатися до спеціального закону.

4. Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конституційних і поточних норм. Конституційні норми не розчиняються в комплексі останніх, а мають визначальне значення в нормативній регламентації суспільних відносин.

5. Конституція має особливу процедуру ухвалення і зміни. Для Конституції України вона визначена в розділі XVIII (2/3 кваліфікованої більшості).

6. Конституція має складний дворівневий механізм власної реалізації: а) рівень реалізації конституції в цілому; б) рівень реалізації її конкретних норм.

Суворе і точне дотримання конституції -- найвища норма поведінки всіх громадян, громадських об'єднань, комерційних організацій, державних органів і посадових осіб.

Саме конституція, конституційні норми, а також зміни та доповнення, що вносяться до них, складають теоретичну конституцію країни (наказує те, що має бути). Вона може як збігатися, так й розбігатися з фактичною конституцією або конституцією у матеріальному сенсі (те, як є насправді).

Размещено на Allbest.ru