Поняття відповідальності в господарському праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Санкції і відповідальність у господарському праві

1.1 Поняття відповідальності в господарському праві

1.2 Функції та форми господарсько-правової відповідальності

1.3 Види та санкції господарсько-правової відповідальності

1.4 Підстави господарсько-правової відповідальності

1.5 Позадоговірна господарсько-правова відповідальність

Висновок

2. Акціонерні товариства: поняття, види, порядок створення та органи управління

2.1 Акціонерні товариства: поняття

2.2 Види акціонерних товариств

2.3 Порядок створення акціонерних товариств

2.4 Майнові права в акціонерному товаристві

2.5 Органи управління акціонерним товариством

Висновок

3. Порядок провадження у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

3.1 Основні статті про порядок провадження у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Висновок

Задача

1. Санкції і відповідальність у господарському праві

Відповідальність у господарському праві має особливий предмет регулювання - господарські правопорушення. Господарсько-правова відповідальність визначається ст.216 Господарського кодексу України і має особливий предмет регулювання - господарські правопорушення. Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає нормам господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушуючи суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб.

Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій усіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини.

1.1 Поняття відповідальності в господарському праві

Господарсько-правова відповідальність - це різновидність юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань суб'єктами господарської діяльності.

Основні принципи господарсько-правової відповідальності це - право потерпілої сторони на відшкодування збитків незалежно від наявності про це застереження в договорі; сплата правопорушником штрафних санкцій за порушення зобов`язань; недопустимість застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника або продавця продукції чи товарів.

Господарські правопорушення класифікуються на договірні і позадоговірні.

Договірні правопорушення поділяються на:

- правопорушення на стадії виникнення договорів, порушення термінів укладання, процедури врегулювання розбіжностей, укладання договорів, які суперечать вимогам закону;

- порушення строків виконання договорів та ін. господарських договорів та ін. господарських зобов'язань щодо поставки продукції, перевезення вантажів, виконання робіт;

- порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції;

- порушення державної дисципліни цін, пов'язаних з виконанням договорів;

- порушення у сфері кредитно-розрахункових відносин, пов'язаних з виконанням господарських договорів;

- порушення господарських зобов'язань щодо перевезення вантажів.

Предметом господарсько-правової відповідальності є позадоговірні порушення:

- порушення антимонопольного законодавства;

- порушення податкової дисципліни;

- заподіяння суб'єктам господарювання шкоди підприємствам, установам, організаціям. (150-151)

Господарсько-правовій відповідальності властиві ознаки:

Юридичнтість - відповідальність яка являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою господарського суду (суду, третейського суду). Відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені тощо. Принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових санкцій.

Матеріальність - застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Закон "Про підприємства в Україні" закріплює принцип повної матеріальної відповідальності господарюючих суб'єктів аж до банкрутства. Ст.24 зазначеного закону передбачає, що "підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни.

Протиправність - господарсько-правова відповідальність застосовується у випадку наявного правопорушення, тобто як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і базується на презумпції його вини.

Стимулюючість - у функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобов'язань. Отже, її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах). (с.151-152)

1.2 Функції та форми господарсько-правової відповідальності

Функції господарсько-правової відповідальності визначаються як сукупність дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій.

Основні функції господарсько-правововї відповідальност:

- стимулююча - це застосування до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання. Стимулювання є негативним у тому, що особа, яка вчинила правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до неї економічних санкцій;

- штрафна - викликається протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника;

- попередження правопорушень - застосування відповідальності не тільки усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (господарським судом чи судом загальної юрисдикції) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов.;

- компенсаційна - відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника. Юридичним універсальним і дієвим засобом правового захисту потерпілої сторони зобов'язання, яке застосовується "по праву справедливості", є відшкодування збитків;

- залікова неустойка, відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частиш, не покритій неустойкою (штрафом, пенею);

- інформаційна - факт пред'явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки - це інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб'єкта. Інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку на підприємстві, в організації.

Формами господарсько-правової відповідальності.

а) Економічна - негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання його до виконання взятих зобов'язань.

б) Майнова - вплив на правопорушника шляхом безпосереднього застосування майнових санкцій. (152-154)

1.3 Види та санкції господарсько-правової відповідальності

Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Поняття господарсько-правової відповідальності включає в себе майнові наслідки застосування санкцій. Господарсько-правова санкція становить визначену безпосередньо законом або договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган (суд, арбітражний суд). Господарсько-правові санкції у своїй сутності є економічно-юридичними.

Термін "майнові санкції" є юридичним еквівалентом попереднього терміна і означає, що з точки зору форми господарсько-правова відповідальність є юридичною відповідальністю, і застосовують лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють: (літ.1)

1. Відшкодування збитків -систематична реалізація цього засобу негайно діє на контрагента. Підприємства, які активно використовують санкцію відшкодування збитків, компенсують не тільки понесені збитки, а й дисциплінують постачальників суворо дотримуватися зобов'язання за договором. Подання позову про відшкодування збитків компенсує втрати, а також здійснює відповідний вплив на порушників.

Ззбитки - це витрати, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би за умови виконання боржником зобов'язання. Аналогічне визначення збитків міститься в ч.2 ст.224 Господарського кодексу (ГК) України. Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (літ.1). Умови і відшкодування збитків встановлені ст.226 ГК.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.

Відшкодування збитків як майнова санкція застосовується:

- у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб'єктами. Так, продавець зобов'язаний повідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК). Якщо продавець продав річ, але на порушення договору не передає її покупцеві, останній має право вимагати передачі проданої речі і відшкодування збитків, викликаних простроченням виконання (ст. 231 ЦК), або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків. Подібні права має продавець у разі відмови покупця прийняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 232 ЦК). Якщо продана річ неналежної якості, покупець як один з альтернативних варіантів може вимагати відшкодування витрат на усунення недоліків товару (ч. 3 ст.303 ГК);

а) у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектності (ч. 2 ст. 253 ЦК);

б) відповідно до умов договору підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою (ч. 1 ст. 356 ЦК);

в) у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов'язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильних навантаження, пакування, кріплення вантажу;

г) у випадках господарських деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуються господарюючими суб'єктами відповідно до ст. 440--442, 450--453 ЦК. (стр.287-289)

2. Штрафні санкції - ст. 230 ГК України визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафна господарсько-правова відповідальність виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність до тих видів господарських правопорушень, за вчинення яких до суб'єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні санкції. Згідно ст. 179 ЦК штрафом визнається визначена законом або договором грошова сума.

Закон розрізняє три види штрафних економічних санкцій:

- штраф, його розмір як економічної санкції регулюється законодавством трьома способами:

1. У твердій сумі - штрафи, які сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень (ст. 359 ЦК), їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;

2. У процентному відношенні до суми всього зобов'язання або невиконаної частини зобов'язання, прикладом є поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 % вартості продукції неналежної якості;

3. У кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Застосовується, як правило, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.

Неустойка - розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Застосовується, в основному, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки не залежить від терміну прострочення виконання.

Пеня - застосовується в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане (ст. 214 ЦК).

3. Оперативно-господарські санкції - передбачені законодавством (ст.235 ГК України)або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків.

Оперативно-господарські санкції поділяються на два види:

- санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено;

- санкцій спрямовані на зміну правовідносин.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов`язань стягується судом у доход держави.

ГК (ст.233) вперше в господарському законодавстві передбачив можливість і підстави зменшення розміру штрафних санкцій: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов»язання другою стороною. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.

4. Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб'єкт господарювання - правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить - компетентні органи, які виявили факт правопорушення.

5. Адміністративно-господарські санкції, (ст. 238 ГК України) визначаються як санкції, встановлені законодавчими актами за порушення правил здійснення господарської діяльності, що передбачають заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб»єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- стягнення зборів;

- застосування антидемпінгових заходів;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- призупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб»єктом господарювання певних видів господарської діяльності чи їх анулювання;

- обмеження або зупинення діяльності суб»єкта господарювання або скасування його державної реєстрації.

6. Конфіскація - це безоплатне вилучення у дохід бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, передбачених законом. Конфіскацію застосовують:

- виконання угод, укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (конфіскації підлягає все одержане винними сторонами/стороною за такою угодою);

- здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності;

- у сфері антимонопольного регулювання та у разі недобросовісної конкуренції;

- у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулює держава) та в деяких інших випадках.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон.

7. Господарсько-організаційні санкції - передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) суб'єкта господарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разі порушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності. До них належать:

- обмеження або призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених у його діяльності недоліків;

- призупинення дії ліцензій;

- скасування ліцензій;

- скасування державної реєстрації;

- примусова реорганізація (у зв'язку з допущенням суб'єктом підприємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушення);

- примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).

Господарсько-організаційні санкції застосовують компетентні органи (тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії та скасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусова ліквідація).

Підстави застосування господарсько-організаційних санкцій: юридичні - закон, фактичні - протиправна поведінка.

1.4 Підстави господарсько-правової відповідальності

акціонерний товариство конкуренція

Згідно ст.218 ГУ України підставою господарсько-правової відповідальності визначає вчинення суб»єктом господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Основними підставами господарсько-правової відповідальності є:

1. Нормативна - сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин.

2. Господарська правосуб'єктність правопорушника і потерпілого. Сторонами цього можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

3. Юридико-фактична - це протиправні дія або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи чи заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

- факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

- протиправність поведінки господарського порушника;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками;

- вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого:

- наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання;

- невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.

Формою вини може бути:

- умисел правопорушника;

- необережність правопорушника.

При цьому діє принцип презумпції вини, тобто "відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання", що передбачено ст. 209 ЦК України. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, судовий орган (суд, господарський суд, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника.

Вина господарюючого суб'єкта - це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Сукупність чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

1.5 Позадоговірна господарсько-правова відповідальність

Правовідношення, що виникає на підставі, відмінній від договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошову суму тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку називається не договірним. Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору.

Висновок

З огляду на вищевикладене вважаємо, що відповідальність у господарсько-правових відносинах, можна визначати як своєрідну санкцію, яка полягає в обов'язку порушника перетерпіти певні негативні наслідки. Таким чином, можна дійти висновку, що заподіяння шкоди однією особою іншій за наявності певних, визначених законом умов (складу правопорушення) тягне виникнення зобов'язання, яке по своїй суті є відносним правовідношенням, змістом якого є право (на відшкодування заподіяної шкоди або поновлення становища, яке існувало до правопорушення) та обов'язок (відповідно відшкодувати шкоду).

Також можна зробити висновок, що санкції є заходами відповідальності, тобто ці поняття тотожні.

2. Акціонерні товариства: поняття, види, порядок створення та органи управління

17 вересня 2008 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про акціонерні товариства», який визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів. Цей Закон набуває чинності через 6 місяців після його опублікування - 29 квітня 2009 року.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено внесення змін та доповнень до окремих статей Цивільного кодексу України, які стосуються правового статусу акціонерного товариства, а саме, до статей 110, 152, 153, 155, 159 та 245.

Зміни, які внесені до Цивільного кодексу України і набувають чинності 29 квітня 2009 року відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства», є недостатніми, оскільки у Цивільному кодексі України залишається ряд положень, що суперечать положенням зазначеного Закону.

Проект Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України (щодо регулювання порядку діяльності акціонерних товариств)» спрямований на узгодження положень ЦКУ із положеннями Закону України «Про акціонерні товариства», усунення неточностей, суперечностей та уникнення можливості різного тлумачення вимог законодавства.

2.1 Акціонерне товариства: поняття

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

30 квітня 2009 року, коли набрав чинності Закон «Про акціонерні товариства», почався відлік двохрічного перехідного періоду, відведеного для акціонерних товариств в Україні для впровадження ними суттєвих змін в системі корпоративного управління, а також у їх відносинах з акціонерами, кредиторами і інвесторами.

Діяльність державних акціонерних товариств, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Згідно ст.4 акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Будь-які обов'язки акціонерів, що суперечать закону, не можуть визначатися статутом або іншими документами товариства.

Особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, а також державних акціонерних товариств визначаються законами.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства, згідно ст.5 за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне.

Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

2.2 Види акціонерних товариств

Згідно ст.25, до акціонерних товариств належать:

- відкрите акціонерне товариство (ВАТ), акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

- закрите акціонерне товариство (ЗАТ), акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

2.3 Порядок створення акціонерних товариств

Згідно ст. 9 «Створення акціонерного товариства», засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

Засновниками може укладатися засновницький договір, у якому визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Засновницький договір укладається в письмовій формі. Якщо товариство створюється за участю фізичних осіб, їх підписи на засновницькому договорі підлягають нотаріальному засвідченню.

У разі заснування товариства однією особою засновницький договір не укладається. У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

2) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

2.4 Органи управління Акціонерним товариством

Згідно ст. 58. «Засади діяльності виконавчого органу акціонерного товариства», виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Він може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Членом виконавчого органу акціонерного товариства може бути будь-яка фізична особа, яка має повну дієздатність і не є членом наглядової ради чи ревізійної комісії.

Права та обов'язки членів виконавчого органу акціонерного товариства визначаються цим Законом, іншими актами законодавства, статутом товариства або положенням про виконавчий орган товариства, а також трудовим договором, що укладається з кожним членом виконавчого органу. Від імені товариства трудовий договір підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

Виконавчий орган на вимогу органів та посадових осіб товариства зобов'язаний надати можливість ознайомитися з інформацією про діяльність товариства в межах, встановлених законом, статутом та внутрішніми положеннями товариства. Особи, які при цьому отримали доступ до інформації з обмеженим доступом, несуть відповідальність за її неправомірне використання.

У Ст. 59 «Колегіальний виконавчий орган акціонерного товариства», кількісний склад виконавчого органу, порядок призначення його членів визначаються статутом товариства. Порядок скликання та проведення засідань колегіального виконавчого органу встановлюється статутом або положенням про виконавчий орган акціонерного товариства.

Кожний член колегіального виконавчого органу має право вимагати проведення засідання колегіального виконавчого органу та вносити питання до порядку денного засідання. Члени наглядової ради, а також представник профспілкового або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу, мають право бути присутніми на засіданнях колегіального виконавчого органу. Статутом може бути надано право іншим особам бути присутніми на засіданні колегіального виконавчого органу.

На засіданні колегіального виконавчого органу ведеться протокол. Протокол засідання колегіального виконавчого органу підписується головуючим та надається для ознайомлення на вимогу члена колегіального виконавчого органу, члена наглядової ради або представника профспілкового або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу органу. Статутом акціонерного товариства може бути надано право іншим особам отримувати протокол засідання колегіального виконавчого органу для ознайомлення.

Голова колегіального виконавчого органу обирається наглядовою радою товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства, в порядку, передбаченому статутом або положенням про виконавчий орган акціонерного товариства, організовує роботу колегіального виконавчого органу, скликає засідання, забезпечує ведення протоколів засідань. Він має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства.

У разі неможливості виконання головою колегіального виконавчого органу своїх повноважень за рішенням цього органу його повноваження здійснює один із членів колегіального виконавчого органу, якщо інше не передбачено статутом або положенням про виконавчий орган акціонерного товариства. Інші особи можуть діяти від імені товариства у порядку представництва, передбаченому ЦК України (435-15).

Згідно ст. 60. «Одноосібний виконавчий орган» - це порядок прийняття рішень особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, встановлюється статутом або положенням про виконавчий орган акціонерного товариства. Особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, вправі без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

У разі неможливості виконання особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, своїх повноважень, ці повноваження здійснюються призначеною нею особою, якщо інше не передбачено статутом або положенням про виконавчий орган.

Висновок

Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства. Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права (нетовариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство становить собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та/або юридичних осіб у формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку.

3. Порядок провадження у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Порядок провадження у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції встановлено Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

3.1 Основні статті про порядок провадження у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначався Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 p.), а нині регулюється нормами розділів VII та XI Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Однією з основних функцій органів, що здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, є розгляд справ про його порушення (стаття 35). У разі наявності фактичних даних, які вказують на ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідки такого порушення, органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи (провадження у справі) ст. 36 «Підстави для початку розгляду справи (порушення справи)». Ця діяльність Антимонопольного комітету здійснюється відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції", норми якого визначають порядок розгляду Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, виконання, перевірки, перегляду прийнятих ними рішень, а також порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету.

Провадження по справі проходить наступні стадії:

1. Початок розгляду справи.

2. Розгляд справи по ії суті

3. Прийняття рішень.

4. Перевірка рішення шляхом апеляційного оскарження.

5. Перегляд рішення Антимонопольного комітету.

6. Оскарження рішення у суді чи господарському суді.

Підставами для порушення провадження справи можуть бути:(5. с.253-254)

1) заяви громадян України, іноземців чи осіб без громадянства (фізичних осіб), підприємств, установ, організацій (юридичних осіб), зокрема створених відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

2) подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

3) повідомлення посадових та службових осіб установ, підприємств та організацій;

4) повідомлення засобів масової інформації;

5) повідомлення осіб про вчинення ними порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

6) безпосереднє виявлення органом Антимонопольного комітету України відомостей про ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення своїх повноважень.

У разі необхідності органи Антимонопольного комітету України проводять попереднє розслідування з метою встановлення достатніх підстав для порушення справи.

Справи у межах компетенції розглядають:

- адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету;

- державний уповноважений Антимонопольного комітету;

- адміністративна колегія Антимонопольного комітету.

Ст. 37 «Початок розгляду справи». Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

- заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

- випадках, коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заявникові може бути відмовлено у розгляді справи.

У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи, яке надсилається відповідачеві протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Заявникові та третім особам надсилається повідомлення про початок розгляду справи.

Ст. 39. «Особи, які беруть участь у справі». Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою).

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може істотно зачепити її права та інтереси, охоронювані законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Ст. 40. Права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі, мають право:

- ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розглядові справи);

- наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення);

- одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

- оскаржувати рішення у порядку, визначеному законом. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм правами.

Ст. 41. Забезпечення доказів. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких орган Антимонопольного комітету України встановлює обставини, які мають значення для справи, зокрема, дають можливість встановити наявність чи відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Ці дані встановлюються на підставі:

- пояснень фізичних та юридичних осіб;

- письмових доказів;

- речових доказів;

- висновків експертів.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

- заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, у тому числі про блокування цінних паперів; обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним, виходячи із законних прав та інтересів інших осіб. Попереднє рішення може бути оскаржено в порядку, визначеному ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у 15-денний строк з дня його одержання.

Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втрачає чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за результатами розгляду справи.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, у тому числі про:

- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

- визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- накладення штрафу;

- блокування цінних паперів;

- усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із ст. 19 Закону;

- оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, у тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може зашкодити інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, встановлені цим рішенням або законодавством;

- закриття провадження у справі.

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

- справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні;

- не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

- відповідача - юридичну особу ліквідовано;

- вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача;

- не доведено вчинення порушення;

- є інші підстави, передбачені законом.

Рішення (витяг з нього), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

У разі якщо вручити рішення немає можливості внаслідок відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачеві, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем прописки, юридичної адреси відповідача).

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Рішення, прийняті адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною ініціативою у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України.

Заява про перевірку рішення може бути подана до Антимонопольного комітету України у 2-місячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України перевіряються адміністративною колегією Антимонопольного комітету України чи Антимонопольним комітетом України, рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України - Антимонопольним комітетом України. (літ.8, с.65)

Органи Антимонопольного комітету України, які перевіряють рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перевірки, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

За результатами перевірки рішення органи Антимонопольного комітету України мають право:

- залишити рішення без змін;

- змінити рішення;

- скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині;

- скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на новий розгляд чи припинити провадження у справі.

Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. (літ.8 с.66)