Прояви недобросовісної конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОЯВИ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

2. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

3. ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ - ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Становлення ринкової економіки в Україні та продуктивних сил, поглиблення галузевого і територіального поділу, якісні зміни у суспільній свідомості, поступовий перехід до побудови цивілізованої економічної системи в країні, як наслідок викликає розвиток антимонопольно-конкурентного законодавства і права. Разом із тим, незважаючи на ту увагу, що приділяється питанням формування та розвитку такого законодавства, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Але ж загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми антимонопольно-конкурентного законодавства. Набрання чинності Господарським кодексом України, Законами України “Про захист від недобросовісної конкуренції ” та “Про захист економічної конкуренції ”, прийняття інших нормативних актів, прийнятих на їх виконання, вимагає суттєвого теоретичного осмислення. Зокрема, зазначеним законодавством усуваються значні прогалини в правовому механізмі захисту економічної конкуренції, закладаються нові механізми правового регулювання економічної конкуренції (визначені основні процесуальні форми), набувають правової форми окремі норми, присвячені механізмам контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, вдосконалюються механізми відповідальності за конкурентні правопорушення. Разом із тим, залишається низка протиріч і не допрацювань, які можуть значно ускладнити його застосування антимонопольно-конкурентного законодавства. За таких умов головним завданням конкурентного права є відпрацювання механізмів, спрямованих на зменшення негативних наслідків таких "недоліків" і відпрацювання концепції узгодження окремих неузгодженостей.

1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Конкуренція - це змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які необхідні споживачу. Таке законодавче визначення цього терміну надано в ст. 1 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.

Конкуренція є необхідним атрибутом ринкових відносин. Разом з тим здійснення підприємцем своїх прав, в тому числі і конкурентних відносинах, не повинно зачіпати права і законні інтереси інших осіб. Тому законодавством забороняється недобросовісна конкуренція.

Але на практиці недобросовісна конкуренція є самим поширеним видом правопорушень в підприємницькій діяльності.

Згідно ст.1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції ”, недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Слід зауважити, що застосоване в тлумаченні поняття недобросовісної конкуренції посилання на чесні звичаї дає можливість державі виконувати зобов'язання за міжнародними угодами, а також забезпечувати захист українських суб'єктів господарювання у стосунках між собою та з іноземними підприємцями, для яких поняття “чесні звичаї ” і “чесні правила поведінки ” є традиційними правовими категоріями. Недобросовісна конкуренція пов'язана із здійсненням дій, нечесних стосовно конкурентів. Однак вони (ці дії) не переслідують мети обмеження конкуренції або встановлення монопольного панування, але завдають шкоди порядку конкуренції. При цьому під порядком конкуренції ми розуміємо дотримання її учасниками нормальних, ділових, чесних правил у господарських правовідносинах між собою.

Загалом недобросовісну конкуренцію можна розділити на кілька видів:

неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці;

інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

Слід підкреслити, що для визнання дій суб'єктів господарювання такими, що є недобросовісними, необхідно, щоб вони мали певні ознаки, зокрема:

були спрямовані на придбання переваг у господарській діяльності, тобто суб'єкт господарювання повинен мати об'єктивну можливість отримати такі переваги;

порушували положення чинного законодавства або вимоги добропорядності і розумності. При цьому необхідно брати до уваги, що, за наявності порушення норм законодавства, їх аналіз з точки зору порушення добрих і чесних звичаїв не здійснюється, оскільки дії не можуть бути класифіковані як такі, що не порушують норми ділової етики, якщо вони заборонені нормами чинного законодавства;

завдають або можуть завдати збитків іншому суб'єкту господарювання або можуть нанести чи наносять шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання. Настання негативних наслідків повинно бути безпосереднім, а не опосередкованим або побічним результатом відносин, що призвели до правопорушення. Безпосередніми об'єктами посягань є фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, найменування місця походження товару, інші ознаки, рекламні матеріали, упаковка.

Зазначимо, що перелік окремих видів забороненої діяльності не є вичерпним. У разі проявів недобросовісних конкурентних дій, які не визначені у чинному законодавстві, їх заборона буде ґрунтуватися на загальній забороні.

Необхідно окремо наголосити, що недобросовісна конкуренція, як протиправна дія, тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії. Відповідальність за здійснення недобросовісних дій у конкуренції, поширюється також на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності -- юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, які мають постійне місцезнаходження на її території (підприємства, організації та об'єднання усіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації тощо), у тому числі юридичних осіб, майно та (або) капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Таким чином, можна зробити висновок, що дія законодавства про захист від недобросовісної конкуренції поширюється також на органи державної влади у випадках здійснення ними підприємницької діяльності за своїм функціональним призначенням у разі якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію.

Вимоги щодо дотримання законодавства про захист від недобросовісної конкуренції не поширюються на нерезидентів та їх постійні представництва суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів та упаковки є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання. Такі порушення перешкоджають реалізації інтересів суб'єктів господарювання, щодо яких вони вчиняються, та призводять до введення контрагента за договором або масового споживача в оману. Ч.2 ст.13, ст. 41Закону України “Про власність ” та ч. З ст.15 Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг ” поширюють на товарні знаки правовий режим власності. Власник фірмового найменування у разі виникнення можливості змішування діяльності може вимагати припинення використання тотожного або схожого фірмового найменування іншими особами, а також відшкодування збитків, завданих таким використанням.

До протиправних дій, які можна віднести до перешкоджання діяльності суб'єктів господарювання у процесі конкуренції, ми віднесемо дії, спрямовані на перешкоджання, створення штучних перепон господарській діяльності конкурента.

Одним з можливих видів створення перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції, є дискредитації суб'єкта господарювання. Слід зауважити, що невід'ємною характеристикою правопорушення у вигляді дискредитації суб'єкта господарювання є заподіяння або можливість заподіяння шкоди його діловій репутації. Можна дійти висновку, що в разі коли шкода діловій репутації не заподіяна або не може бути заподіяна, дії одного суб'єкта господарювання не можна кваліфікувати як правопорушення у вигляді дискредитації іншого суб'єкта господарювання.

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади. Таким чином дії, що визначаються як порушення у вигляді недобросовісної конкуренції, можуть полягати у прямому порушенні чесних звичаїв у господарській діяльності, а також у порушенні інших законів, якщо вони призвели до отримання неправомірних переваг у конкуренції. Міра відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства може бути визначена з урахуванням шкоди, завданої конкурентним відносинам взагалі, а також шкоди, завданої конкретному суб'єкту господарювання, у тому числі з відшкодуванням збитків.

Що ж стосується неправомірного збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею, то треба більш детально зупинитись на цьому правопорушенні.

Комерційна таємниця підприємства -- це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником.

Під розголошенням слід розуміти незаконне ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, а також створення особою, якій ці відомості стали відомими, умов, сприятливих для ознайомлення з ними сторонніх осіб. Коло осіб, які можуть бути ознайомлені з незаконно здобутими відомостями, а також спосіб, в який це ознайомлення відбувається, законодавством не визначені, тобто можуть бути будь-якими. Основним критерієм вчинення правопорушення є настання негативних наслідків у вигляді заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість настання такої шкоди.

Під схилянням до незаконного розголошення комерційної таємниці, на нашу думку, слід розуміти будь-які умисні дії суб'єкта господарювання щодо власника відомостей, які становлять комерційну таємницю. До того ж такі дії мають бути спрямовані на виникнення бажання в іншого суб'єкта господарювання незаконно отримати такі відомості.

Виходячи із змісту, неправомірне використання комерційної таємниці слід вважати способом застосування незаконно отриманих відомостей, що становить, відповідно до законодавства України, склад правопорушення. При цьому неправомірне використання комерційної таємниці можливо шляхом її впровадження у виробництво суб'єкта господарювання, який незаконно здобув відомості, що становлять комерційну таємницю, або шляхом врахування цих відомостей під час планування чи здійснення підприємницької діяльності.

Слід зауважити, що за вчинення правопорушення щодо комерційної таємниці можуть бути застосовані міри адміністративної відповідальності. Зокрема, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції ” зокрема, чітко визначені дії, які є недобросовісною конкуренцією, а також конкретні види відповідальності за її порушення.

Вчинення дій, визначених законом, як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями:

-по-перше, на господарюючих суб'єктів - юридичних осіб та їх об`єднання штраф в розмірі до 3-ох відсотків виручки від реалізації товарів, робіт, послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. В разі, коли обчислення виручки або виручка відсутня штрафи накладаються в розмірі до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

-по-друге, на юридичних осіб, їх об'єднання та об'єднання громадян, що не є господарюючими суб'єктами штрафу у розмірі до 2000 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

Відповідальність за недобросовісну конкуренцію у вигляді відшкодування збитків передбачена статтею 24 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції ”. Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб згідно цивільного законодавства України.

Громадянин або організація, у відношенні яких поширені відомості, які не відповідають дійсності і спричиняють шкоду їх інтересам, в праві поряд з спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної немайнової шкоди, яка спричинена їх розповсюдженням.

Згідно діючого законодавства моральна шкода може виражатися, в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; в порушенні нормальних життєвих зв'язків за неможливості продовження активного суспільного життя; у порушенні зв'язків; в моральних переживаннях у зв'язку з порушенням права власності, в тому числі і інтелектуальних, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, а також виникнення інших негативних наслідків.

Так згідно з статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, окрім загальних вимог, повинно бути визначене, в чому виражається ця шкода, якими неправомірними діями або бездіяльністю вона завдана; з яких міркувань позивач виходив при визначенні її розміру і якими доказами це підтверджено.

Відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачає також вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій іншого господарчого суб'єкта (підприємця).

В разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта (підприємця) Антимонопольний комітет, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб визначені законодавством за рахунок порушника, який поширював ці відомості.

Таким чином захист ділової репутації суб'єктів підприємницької діяльності може здійснюватись в порядку цивільного судочинства і в не судовому на підставі рішення Антимонопольного комітету і його територіальних відділень. Останнє є додатковою гарантією охорони ділової репутації господарюючих суб'єктів (підприємців).

Вчинення таких дій, як неправомірне збирання і розголошення комерційної таємниці, які визначені законом “Про захист від недобросовісної конкуренції ” [18], як недобросовісна конкуренція тягне за собою і кримінальну відповідальність у випадках передбачених законом.

Згідно ст. 148 Кримінального кодексу України незаконне збирання з метою використання відомостей, які складають комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо це завдало велику матеріальну шкоду суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до 3 років або штрафом від 300 до 500 мінімальних заробітних плат. Така відповідальність настає незалежно від того, яким способом здійснюються такі протиправні дії. Але обов'язковим є встановлення мети використання таких відомостей, а також наявність завданої шкоди, яка в 50 і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати.

Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця стала відомою в зв`язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно скоєно з корисливих або інших особистих мотивів і завдало велику матеріальну шкоду суб'єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк від 2 років або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням права займати певні посади на строк до 3 років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітної плати.

Для притягнення до відповідальності за це правопорушення обов`язково наявність прямого умислу і спеціальної мети - корисливих мотивів. Способи розголошення комерційної таємниці при цьому не мають значення.

В Україні кримінальна відповідальність передбачена також за зловживання в області комп`ютерних технологій.

Навмисне втручання в роботу автоматизованих систем, яке призвело до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації, чи розповсюдження програмних і технічних засобів, які призначені для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатні тягнути за собою перекручення або знищення інформації чи носіїв інформації, карається позбавленням волі до 2 років або штрафом у розмірі від 100 до 200 розмірів мінімальної заробітної плати. Ті ж дії, які потягли шкоду у великих розмірах, чи скоєні повторно або за попередньою домовленістю групою осіб карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Цей вид кримінальної відповідальності передбачений статтею 198 Кримінального кодексу України.

3. ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ - ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ

В умовах монополізації економіки та наявності недобросовісної конкуренції по відношенню до споживача, стає очевидним, що споживач є незахищеною стороною у взаємовідносинах з підприємцями. Ця проблема пов'язується також зі створенням могутньої рекламної індустрії та розвитком засобів масової інформації, зростанням обсягів виробництва предметів довгострокового користування, використанням хімічних продуктів, синтетичних та інших штучних матеріалів, розвитком інституту споживчого кредиту з високими ставками.

Споживачем визнається непрофесіонал, який придбає товари та послуги для задоволення особистих потреб. Таким чином, критерієм, який вирізняє споживача, є його непрофесіоналізм: він придбає товари і послуги з метою особистого користування, а не для подальшої переробки або продажу. Мова йде, перш за все, про фізичних осіб -- споживачів товарів і послуг.

Таким чином, ані в законодавстві, ані на практиці не склалось єдиної інтерпретації поняття “споживач ”, що, безперечно, негативно відбивається на захисті інтересів споживачів, оскільки не завжди є можливість визначити, хто є “не професіоналом ”, а хто - особою, яка придбає товар для ведення підприємницької діяльності.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.[2] заклала основоположні принципи побудови незалежної Української держави, її соціально-економічної та правової систем.

З огляду на те, що фактично інститут захисту прав споживачів як такий в законодавстві не був виписаний, 12 травня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про захист прав споживачів ”. На сьогоднішній день, центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює повноваження у сфері захисту прав споживачів є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, створений Указом Президента України від 18 березня 2003 року.

Основними завданнями Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики у сфері захисту прав споживачів є:

участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів;

здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів;

забезпечення міжгалузевої координації та функціонального регулювання у сфері захисту прав споживачів.

Якщо вести мову про органи, що здійснюють захист прав споживачів, то необхідно звернути увагу на ст. 39 Господарського кодексу України яка передбачає, що з метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватись на добровільних засадах у громадські організації (об'єднання споживачів). Об'єднання споживачів є громадською організацією, яка здійснює свою діяльність у відповідності з Законом України «Про об'єднання громадян».

Необхідно зазначити, що Закон України “Про захист прав споживачів ”, як й інші нормативні акти з питань захисту прав споживачів, поширює свою дію на всі підприємства, які обслуговують населення, торгівельні підприємства, підприємства сфери послуг, підприємства, які виконують роботи, підприємства побутового обслуговування, підприємства громадського харчування. Тобто законодавством урегульовано всі випадки, де громадянин є споживачем (особою яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб). Також він поширює свою дію на всіх споживачів, які знаходяться на території України під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних побутових потреб. Відповідно до його положень споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товари (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець). Придбаний товар (робота, послуга) має бути якісний та безпечний для життя і здоров'я кожної людини.

Важливе значення для споживчого права мають закони України “Про захист від недобросовісної конкуренції ”, “Про рекламу ” та інші нормативні акти, які містять окремі норми, що прямо чи опосередковано сприяють захисту прав споживачів. Необхідно окремо звернути увагу на ст.39 Господарського кодексу України, яка теж приділяє увагу захисту прав споживачів.

Слід також зауважити, що захист прав споживачів здійснюється нормами антимонопольно-конкурентного законодавства, крім інших галузей законодавства. При цьому норми різних галузей захищають права споживачів своїми специфічними за правовою природою засобами.

У нормах антимонопольно-конкурентного законодавства враховується той факт, що споживачі, з одного боку, своєю поведінкою суттєвим чином впливають на формування ринкових відносин та на стан конкурентного середовища, а з іншого - вони не є безпосередніми учасниками конкурентних відносин. Однак ця обставина не заважає тому, що норми антимонопольно-конкурентного законодавства, поряд з іншими за галузевою належністю нормами, слугують справі захисту прав споживачів.

Наприклад, якщо права споживачів (фізичних осіб) порушуються в результаті зловживання монопольним становищем або недобросовісної конкуренції, то факти таких порушень можуть стати підставою для притягнення суб'єктів господарювання (виробників, виконавців або продавців) до відповідальності за нормами законодавства в межах антимонопольно-конкурентних відносин. У даному випадку споживачі не стають учасниками відповідних правовідносин, але сам факт порушення їх прав викликає їх виникнення.

Відповідно до закону та ділових звичаїв споживачі мають право на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про товари, що має забезпечувати можливість їх свідомого та компетентного вибору. Інформація обов'язково повинна бути надана споживачу до придбання ним товару та доводитись до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації.

Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості.

Закон України “Про захист прав споживачів ” встановлює, що право вимагати відшкодування шкоди, заподіяної товарами (роботами, послугами) неналежної якості, визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від наявності договірних відносин із виготівником (виконавцем, продавцем).

Таким чином, право на відшкодування шкоди визнається не тільки за споживачем, який сам придбав товар (роботи, послуги), будучи однією із сторін відповідного договору купівлі-продажу (підряду), але і за тими громадянами, яким товар (результат роботи) був подарований споживачем, перейшов у спадок, був переданий за договором міни або оренди та ін.

Крім того, право на відшкодування шкоди мають не тільки громадяни, які отримали товар (результат роботи) від споживача за договором, але і будь-який інший громадянин, який постраждав у результаті використання товару (результату роботи) його власником.

конкуренція споживач законодавство право

ВИСНОВКИ

Антимонопольно-конкурентне право, з одного боку, встановлює правила поведінки для суб'єктів ринку, визначає межі здійснення цивільних прав, забороняє суб'єктам конкурентних правовідносин здійснювати недобросовісну конкуренцію та зловживати ринковою владою, регулює договірні та позадоговірні зобов'язання, певною мірою визначає порядок використання й захисту виняткових прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності. Ці норми регулюють майнові відносини, що характерно для приватного (цивільного) права. З іншого боку, конкурентне право містить норми, що встановлюють заборону органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю приймати акти та здійснювати дії, що обмежують конкуренцію. Окрім того, воно визначає повноваження конкурентних органів із припинення, попередження та обмеження анти конкурентної діяльності (характерно для адміністративного права). Зазначимо, що наявність у конкурентному праві норм, спрямованих на забезпечення умов для створення й ефективного функціонування національних товарних ринків, є правовим закріпленням державної політики з розвитку конкуренції, що забезпечується нормами державного права.

Державна політика у сфері захисту прав споживачів, у розрізі захисту від недобросовісної конкуренції, спрямована на: удосконалення захисту прав та інтересів споживачів; створення належних умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними товарами, роботами, послугами; підвищення рівня захисту здоров'я та безпеки споживачів; удосконалення законодавства України у сфері захисту прав споживачів, зокрема адаптація його до законодавства Європейського Союзу; створення належних умов для реалізації громадянами-споживачами своїх законних інтересів і прав на території України.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Господарський кодекс України / ВВР України від 16 січня 2003 року N 436-IV.

2. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996р.

3. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991р.

4. Віхров О.П. "Господарське право" К.: Юрінком Інтер. - 2004. - 718 с.

5.Кузьміна С.А. "Захист інтересів суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції".- Д.: 2000. - 421 с.

6. Семенова Л.Н. "Антимонопольне і конкурентне право". - К.: 1999. - 345 с.

7. Караваєв А. Боротьба з несумлінною конкуренцією. // Право України. - 2001. - № 7.

Размещено на Allbest.ru