Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єкти адміністративного права

План

ВСТУП

1. Соціальні та юридичні ознаки суб'єкта адміністративного права

2. Суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративно-правових відносин

3. Складові адміністративної правосуб'єктності

3.1 Адміністративна правоздатність

3.2 Адміністративні дієздатність

4. Система суб'єктів адміністративного права

5. Проблеми класифікації суб'єктів адміністративного права

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Після проголошення незалежності Української держави постала потреба реформування суспільства. Надзвичайно важливе місце у процесах реформування посідає реформа правової системи. Серед чинників, які сприяли прискоренню її проведення, велику роль відіграють прийняття Конституції України, а також вступ України в листопаді 1995 року до Ради Європи і необхідність виконання зобов'язань, в тому числі правового характеру, які взяла на себе наша держава.

Сучасне становище адміністративного права й права взагалі багато хто висвітлює лише в негативному плані. І це має причини. Однією з причин нинішнього соціально-економічного становища в першу чергу є недосконалість і серйозні недолікі в організації та порядку діяльності органів виконавчої влади та невідповідність ролі даних органів завдання і функціям перехідного періоду. Це, зокрема, загрожує посиленням кризових явищ і створює ситуацію некерованості соціально-економічними процесами в суспільстві.

Українське суспільство усе ще знаходиться перед цивілізаційним вибором, переживає історичний перелом, сутність якого полягає в переході від одного якісного стану до іншого: від монополії однієї форми власності до багатоукладності, від суспільних зв'язків, заснованих на тоталітарізмі, на принципах авторитарної держави, до моделі, що грунтується на нових принципах суспільного розвитку. Цей процес насамперед включає модернізацію механізмів соціального управління. Однак, якщо кризовий стан початку 90-х років характеризувався і водночас обумовлювався відсутністю в Україні державно-управлінського механізму, здатного забезпечувати владний регулятивний вплив на відповідні сфери суспільного буття, то криза кінця 90-х -- це вже й наслідок дії чинної моделі урядування.

За роки незалежності в Україні фактично відбулося відтворення адміністративної системи радянського зразка. Сутнісна невідповідність їй окремих нових інститутів не дозволяє їм розкрити свої конструктивні можливості. Чимало структур знаходяться в стані безперервної принципової реорганізації. Існуючий адміністративний апарат не здатний забезпечити ефективне функціонування державного механізму, на цивілізованому рівні виконувати свою основну функцію -- надання послуг населенню. До мінімуму зведена результативність не тільки законотворчого процесу, але й чинність прийнятих законодавчих актів. Об'єктивно здійснюється широкомасштабна дискредитація державності. Не випадково супсільство щоразу зазнає серйозних поразок при спробі провести радикальні перетворення в політичній, економічній, соціальній чи інших сферах. Реальною стала загроза трансформації державного управління і дестабілізуючий і дезінтегруючий чинник, тобто у свою протилежність.

Саме тому для здійснення ефективної адміністративної реформи треба конструктивно і промірковано досліджувати і вивчати важні питання адміністративного права. Не малу роль в йьому відіграє знання поняття та змісту суб'єктів адміністративного права, чому присвячена ця курсова робота.

1. Соціальні та юридичні ознаки суб'єкта адміністративного права

У адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав і обов'язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізувати, а покладені обов'язки виконувати.

З даного визначення випливає, що ”претендент ” на статус суб'єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб'єктивні права і обов'язки.

До таких особливостей (соціальних передумов) належать:

а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системо утворюючих ознак;

б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи -- персони;

в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

”Претендент”, який має названі особливості, набуває статусу суб'єкта тільки в тому випадку, якщо держава, використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм (власником) прав і обов'язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління.

Таким чином, соціальні особливості спричиняють комплекс передумов, які свідчать про потенційну можливість бути суб'єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, перетворюють ”претенденте ” на суб'єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління.

До перших належать норми загальні для усіх суб'єктів адміністративного права (наприклад, норми про право звернення до органів влади з пропозиціями), до других -- норми, які реалізуються тільки даним суб'єктом (приміром, норми, що визначають права податкової міліції).

Потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб'єкта, є складовими адміністративної правосуб'єктності.

адміністративне право дієздатність правосуб'єктність

2. Суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративно-правових відносин

Необхідно розмежувати поняття ”суб'єкт адміністративного права ” і ”суб'єкт адміністративних правовідносин ”. Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин.

Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-делікатних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративно-правових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб'єктом, однак, суб'єктом адміністративного права він є, оскільки його як громадянина адміністративно-правової норми наділили комплексом прав і обов'язків. Суб'єкт адміністративних правовідносин -- це фактичний учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь. Важливо зазначити, що суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді єдиної особи, здатний відповідно до своїх прав і обов'язків виробляти, виражати й здійснювати певну волю як учасник конкретних управлінських відносин. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як єдина особа. Щоб бути суб'єктом адміністративно-правового відношення, потрібні умови:

1) наявність норми адміністративного права, яка передбачає певні права та обов'язки суб'єкта;

2) наявність у суб'єкта адміністративної правосуб'єктності;

3) наявність юридичного факту як підстави для виникнення зміни або припинення адміністративного право відношення.

3. Складові адміністративної правосуб'єктності

Вирішальною властивістю суб'єктів є правосуб'єктність, яка охоплює як правоздатність, так і дієздатність.

3.1 Адміністративна правоздатність

Адміністративна правоздатність -- це здатність суб'єкта мати права і юридичні обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо йдеться про фізичну особу, -- то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну -- з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється -- з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації. А якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті.

3.2 Адміністративна дієздатність

Адміністративна дієздатність -- це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Вона є показова як для юридичних осіб, так і для громадян. Якщо адміністративна дієздатність державних органів і об'єднань громадян виникає й припиняється разом з їхньою адміністративною правоздатністю, то дієздатність громадян виникає з досягнення ними певного віку. Адміністративною дієздатністю не володіють душевнохворі та малолітні. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність. [4, 39-41]

4. Система суб'єктів адміністративного права

Адміністративне право наділяє правосуб'єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права складніша, ніж системи суб'єктів будь-якої іншої галузі права.

Суб'єктами адміністративного права є й органи державної виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, і органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, і адміністрація підприємств, установ, організацій, і виконавчо-розпорядчі структури органів місцевого самоврядування.

Суб'єктами адміністративного права треба визнати і структурні частини підприємств, установ, організацій, такі, як, наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо. Суб'єктами адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому, правове становище суб'єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона має різницю залежно від статі, віку, стану здоров'я (не всі можуть призиватися на військову службу, вступати у навчальні заклади тощо).

Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділяється біженці згідно із Законом ”Про біженців ” від 24 грудня 1993 року.

Суб'єктами адміністративного права є також суди і органи прокуратури. На них, як і на всі інші організації, покладається обов'язок додержуватися пожежних, санітарних, та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди).

Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими властивостями. Цим зумовлене й існування кількох варіантів їх класифікації.

Суб'єктів адміністративного права можна поділити залежно від належності до державних структур (державні організації та їх представники і недержавні організації та їх представники); на суб'єктів колективних та індивідуальних; фізичних та юридичних осіб тощо.

Разом з тим, адміністративно-правова теорія нині має такі юридичні конструкції у даній сфері, які дають змогу здійснити класифікацію суб'єктів адміністративного права з урахуванням інтересів як науки і практики, так і навчального процесу в юридичних вузах. Враховуючи значущість і роль у системі управлінських зв'язків, а також місце в державно-правовій ієрархічній структурі, до основних носіїв суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління взагалі і виконавчої влади зокрема треба віднести:

1) Президента України;

2) органи державної виконавчої влади;

3) державних службовців, як суб'єктів, у діяльності яких об'єктивізуються повноваження державних органів управління;

4) громадян України, іноземців, осіб без громадянства;

5) органи місцевого самоврядування;

6) об'єднання громадян;

7) суб'єктів підприємницької діяльності

5. Проблеми класифікації суб'єктів адміністративного права

Важливе місце займає питання розподілу на види (класифікація) суб'єктів адміністративної відповідальності. Воно має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. По-перше, для індивідуалізації покарання, а по-друге, для полегшення роботи правозастосувальних органів.

Д.Н. Бахрах запропонував наступну класифікацію [3, 36]:

1. Фізичні особи:

а) громадяни;

б) іноземці й особи без громадянства;

в) посадові особи й особи, що займаються визначеною діяльністю;

2. Організації:

а) юридичні особи;

б) інші організації.

Дана класифікація є теоретично вірною, хоча трохи втратила актуальність. З рахунком сучасних соціальних відносин можна запропонувати наступний варіант:

1. Фізичні особи:

а) громадяни України;

б) іноземні громадяни (піддані), біпатриди, особи без громадянства.

2. Організації:

а) юридичні особи:

а.1) комерційні організації:

а.1.1) господарські товариства і суспільства;

а.1.2) виробничі кооперативи;

а.1.3) приватні підприємства;

а.2) некомерційні організації:

а.2.1) споживчі кооперативи;

а.2.2) суспільні чи релігійні організації (об'єднання), які фінансуються власником-засновником;

а.2.3) благодійні й інші фонди;

а.2.4) інші форми юридичних осіб, передбачені законодавством;

б) організації, які не є юридичними особами.

Дана класифікація, на наш погляд, відбиває сучасні соціальні відносини, в якої можливе втручання адміністративно-деліктних норм. У ній добре просліджується розходження між організаціями (колективними суб'єктами відповідальності). Для фізичних осіб більш підходить наступна класифікація:

1)загальний суб'єкт;

2)спеціальний суб'єкт;

3)особливий суб'єкт.

Поняття загальний суб'єкт, спеціальний суб'єкт і особливий суб'єкт - це абстракція. Мова насправді йде про ті ознаки, що характеризують ці групи суб'єктів відповідно. Загальні ознаки характеризують загальний суб'єкт, спеціальні ознаки характеризують спеціальний суб'єкт, а є суб'єкт, що володіє до того ж і особливими ознаками. Наприклад, загальним суб'єктом адміністративної відповідальності є осудна фізична особа, яка досягла 16-літнього віку. [8, 6-9]

На користь такого розподілу мається ряд аргументів. Звичайно під суб'єктами адміністративної відповідальності маються на увазі особи, що володіють адміністративної деліктоздатністю. В адміністративному законодавстві у відповідності зі специфікою правових ознак закріплюються такі види:

- громадяни України;

- іноземні громадяни (піддані) й особи без громадянства, апатриди;

- посадові особи;

- інші особи, крім військовослужбовців Збройних Сил і атестованого складу органів внутрішніх справ, на яких поширюється дія дисциплінарних чи статутів спеціальних положень про дисципліну (ч. 2 ст. 15 КпАП).

ВИСНОВОК

У висновку необхідно відзначити, що визначення кола суб'єктів адміністративної відповідальності є винятково важливим не тільки для теорії, але і для правозастосувальної практики. Це дозволяє деталізувати ознаки загальних, особливих і спеціальних суб'єктів адміністративної відповідальності, сформувати структуру нового КпАП України зручну в застосуванні, попередити численні правові суперечки про неправомірне накладення адміністративного стягнення через невідповідність суб'єкта відповідальності. Запропонована класифікація суб'єктів адміністративної відповідальності також дозволить систематизувати і деталізувати відповідальність окремих категорій обличчя.

По запропонованій класифікації в коло особливих суб'єктів адміністративної відповідальності виділені такі, як військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, інші категорії осіб, що несуть адміністративну відповідальність по дисциплінарних статутах і положенням; неповнолітні, інваліди першої і другої груп, жінки, що мають дітей до 12-літнього віку і вагітні, виділені їхні характерні риси й особливості. Розглянуто можливість залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

Адміністративне право: Навчально-методичний посібник для студентів юридичного факультету. Запоріжжя, ЗДУ, 2001.

Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. М., 1997.

Грибанова М. Правосуб'єктні підстави адміністративної відповідальності фізичних осіб // Право України, 2001, № 12, С.39--41

Коваль Л.В. Адміністративне право. К., Вентурі, 1998.

Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. К., Юрінком Інтер, 2000.

Лилак Д. Адміністративна і цивільно-правова відповідальність юридичних осіб у сфері економічних відносин // Право України, 2000, № 1, С.27--31.

Стефаник В., Голосніченко І., Михеєнко М., Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та приктики // Право України, 1999, С.6--9.

Размещено на Allbest.ru