Поняття потерпілого від злочину та його кримінально-правове значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОНЯТТЯ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ ТА ЙОГО КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОТЕРПІЛИЙ ВІД ЗЛОЧИНУ І ЙОГО КЛАСИФІКАЦІЯ

2. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ ПОТЕРПІЛОГО ТА ЗЛОЧИНУ В НАУЦІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

3. ПОНЯТТЯ ВІКТИМОЛОГІЇ ТА ЖЕРТВИ ЗЛОЧИНУ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. Кримінального кодексу України (далі КК) потребує не тільки розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо правильного його застосування, а й проведення досліджень фундаментальних проблем кримінального права з метою вивчення сутності та ефективності кримінального законодавства, опрацювання пропозицій з подальшого його вдосконалення. Досягнення зазначених цілей ставить перед наукою кримінального права як одне з найважливіших завдань усебічне дослідження проблем учень про злочин та покарання, зокрема, потерпілого від злочину.

У КК неодноразово вказується на потерпілого. Термін “потерпілий” вжито у п'ятдесяти одній статті, у ста сорока семи статтях вказано на види потерпілих: громадянин України (ст. 8 КК), малолітній (ст. 67 КК), професійна спілка, політична партія, громадська організація (ст. 170 КК), той, хто займається господарською діяльністю (ст. 206 КК), національна, расова або релігійна група (ст. 442 КК), Україна або союзні з нею держави (ст. 431 КК) та ін. У кримінальному законі також йдеться про обставини, пов'язані з потерпілим, зокрема, про такі види поведінки потерпілого, як неправомірні чи аморальні дії (ст. 66 КК), або про такі його стани, як безпорадність (ст. 152 КК), матеріальна або службова залежність від винуватого (ч.2 ст. 120 КК) тощо.

Дослідження теорії кримінального права, положень кримінального закону та практики його застосування дають підстави для висновку, що потерпілий від злочину та обставини, пов'язані з ним, мають значення для встановлення соціальної сутності злочину, з'ясування характеру та ступеня його суспільної небезпечності, криміналізації та декриміналізації діянь, диференціації кримінальної відповідальності. Потерпілий та обставини, пов'язані з ним, дозволяють відмежувати один злочин від іншого; виступають ознаками складу значної частини злочинів; сприяють конкретизації інших ознак складу; враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, а також при вирішенні питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі, звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання.

Разом з тим, при всій очевидній теоретичній і практичній значущості проблем потерпілого від злочину, їх комплексного кримінально-правового дослідження в Україні ще не проводилось. Ті ж праці, що мали місце в дореволюційні та радянські часи, в сучасних школах кримінального права Російської Федерації та інших країн, з одного боку, не відповідають повною мірою реаліям кримінального права України, а з іншого мають фрагментарний та багато в чому дискусійний характер.

1. ПОТЕРПІЛИЙ ВІД ЗЛОЧИНУ І ЙОГО КЛАСИФІКАЦІЯ

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду), він має певні процесуальні права та обов'язки. Щодо кримінологічного аспекту, то в межах віктимології (вчення про жертву злочину) вивчаються всі потерпілі - жертви злочинних посягань: живі та загиблі, засуджені та недієздатні, у відокремленні та у своїй сукупності.

Кримінально-правове розуміння поняття «потерпілий» має певні особливості. КК пропонує декілька варіантів позначення потерпілого від злочину: «потерпілий» (ст. 116), «потерпіла» (ч. 2 ст. 134), «потерпіла особа» (ч. 1 ст. 152), «потерпіла (потерпілий)» (ч. 2 ст. 154) тощо. Структура особи потерпілого включає три основних компоненти (так звані підсистеми): 1) соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо); 2) соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім'янина; 3) морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує. У своїй сукупності потерпілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально-правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Сама ж кримінально-правова оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежить, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, від його соціальної, моральної та правової характеристики. Наприклад, у статтях 116, 118, 123, 124 ЮС передбачено значне пом'якшення кримінальної відповідальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання, перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Навпаки, у ст. 350 КК встановлюється більш сувора відповідальність за погрозу вбивством, умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку. Перелічені обставини також визнаються такими, що пом'якшують або обтяжують покарання (див., наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66, п. 4 ч. 1 ст. 67 КК).

Залежно від певних вихідних критеріїв, усіх потерпілих від злочинів можна класифікувати на декілька груп: 1) за об'єктом злочинного посягання (потерпілий від вбивства; потерпілий від зґвалтування; потерпілий від крадіжки тощо); 2) за типом поведінки потерпілого від злочину (потерпілий з правомірною поведінкою; потерпілий з неправомірною поведінкою; потерпілий з нейтральною поведінкою); 3) за формою вини злочинного посягання (потерпілий від навмисного злочину; потерпілий від необережного злочину) тощо. Існують й інші класифікації потерпілих, наприклад, залежно від їх статі, віку, специфіки виконуваної діяльності, соціального статусу, рівня освіти тощо.

У межах кримінально-правового вчення про потерпілого від злочину ще й досі залишаються дискусійними питання про кримінальну відповідальність при «згоді» потерпілого на заподіяння йому шкоди, провокації потерпілим злочину, неповідомленні потерпілим про факт вчинення злочинного посягання тощо. Усе це повинно мобілізувати на більш глибинне дослідження різноманітних аспектів даної проблеми. [4]

2. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ ПОТЕРПІЛОГО ТА ЗЛОЧИНУ В НАУЦІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Потерпілий та злочин - співвідносні поняття у кримінальному праві. Якщо немає злочину, то немає і потерпілого у кримінально-правовому розумінні.

Злочин та потерпілий взаємопов'язані поняття з різних боків. Так, говорити про потерпілого при заподіянні смерті неосудним або у результаті акту необхідної оборони чи у ситуації суб'єктивного випадку (казусу) - можна лише умовно. Так само, іноді діяння може бути визнано злочинним лише у випадку, якщо встановлені передбачені законом ознаки, які характеризують потерпілого. Наприклад, примушування до вступу у статевий зв'язок ( ст. 154 КК України ) буде злочинним, якщо потерпіла чи потерпілий знаходились від суб'єкта у матеріальній або службовій залежності. Тут наявність злочину залежить від наявності потерпілого, який володіє особистими властивостями, що лише підтверджує співвідносний характер цих двох понять.

На рівні даної роботи ми не ставимо за мету дослідити всі аспекти співвідношення злочину та потерпілого. Ми зупинимося лише на одному із таких аспектів співвідношення, а саме на зв'язку законодавчого визначення поняття злочину із кримінально-правовим розумінням потерпілого.

Не викликає сумніву той факт, що поняття злочину є наріжним, визначальним поняттям у науці кримінального права.

Визначення поняття злочину в кримінальному законодавстві різних країн неоднакове, оскільки воно зумовлене певною правовою системою, часом прийняття кримінального закону, панівною політичною та правовою ідеологією щодо засобів і методів боротьби зі злочинністю тощо. В окремих країнах поняття злочину взагалі відсутнє.

У деяких країнах, крім вказівки на формальну ознаку злочину - його передбаченість кримінальним законом (злочин - це те, що передбачене кримінальним законом або тягне застосування передбачених ним заходів кримінально-правового реагування), вказуються в його законодавчому визначенні й ознаки, які характеризують його соціальну сутність - властивість заподіювати шкоду об'єктам, взятим під охорону держави.

За часи чинності КК України 1960 р. поняття та ознаки злочину були сформульовані в ст. 7 КК, відповідно до якої : “Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок." Виходячи із змісту цієї статті вчені-юристи виділяли дві ознаки злочину: протиправність (протизаконність) і суспільну небезпечність. [1]

Відповідно до ст. 11 чинного КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. [1] У КК інших країн поняття злочину здебільшого зводиться до визначення як діяння, забороненого під загрозою покарання, передбаченого кримінальним законом, чи діяння, яке порушує кримінально-правову норму. У законодавчому визначенні поняття злочину за КК України містяться принаймні три ознаки злочину: протиправність, суспільна небезпечність та винність. У КК деяких держав немає посилання на суспільну небезпечність як ознаку злочину. Яскравими представниками є КК Федеративної Республіки Німеччини і КК Швейцарії.

На мою думку, ознака суспільної небезпечності тісно пов'язана із кримінально-правовим розумінням потерпілого, оскільки вона є матеріальною ознакою злочину і прямо вказує на те, що злочином завдається шкода певним об'єктам кримінально-правової охорони. Від того як законодавець сформулює поняття «злочину» буде залежати і поняття потерпілого, його місце в науці кримінального права.

3. ПОНЯТТЯ ВІКТИМОЛОГІЇ ТА ЖЕРТВИ ЗЛОЧИНУ

Віктимологія (від лат. "уісііта" - жертва та грецьк. "Іо?оз" - вчення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.

Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є:

- жертви злочинів;

- відносини, що пов'язують злочинця та жертву;

- ситуації, які передують злочину. Функції віктимології:

пізнавальна - полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимпості та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;

інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;

прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів. [6, 36]

Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви. [3, 12]

У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. Із метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, -віктимологією.

Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія - це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезі злочинної поведінки.

Потерпілий від злочину (ст. 49 КПК України) - особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Беручи до уваги наведене визначення, віктимологічна характеристика потерпілого охоплює більш широке коло ознак.

Жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Латентна жертва - це особа, що реально постраждала від злочину, але з якихось причин цей факт залишився невідомим для офіційного обліку. Тож латентними жертвами є і ті потерпілі, котрим закон надав право вибору - повідомляти чи не повідомляти про злочин, який стався (справи приватного обвинувачення). [5, 127]

Важливо також розрізняти випадки, коли статус потерпілого особа приписує собі без достатніх на те підстав і, навпаки, коли він їй нав'язується. Роль жертви може бути реальною та уявною (мається на увазі її самооцінка). Принципове значення має і виділення персоніфікованих та колективних ролей. Хоча віктимологія, переважно, вивчає конкретні жертви, але не варто забувати, що нерідко саме від групової поведінки залежить процес перетворення на жертву як групи осіб, так і окремих її членів.

Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімейно-побутових конфліктах).

ВИСНОВОК

У контрольній роботі здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні проблеми потерпілого від злочину в кримінальному праві. Головними теоретичними та прикладними результатами роботи є такі:

1. Потерпілий від злочину - це соціальний суб'єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або ж суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза такої. Поняття «потерпілий від злочину» слід відрізняти від понять «потерпілий як суб'єкт кримінального процесу» та «жертва злочину».

2. Потерпілий є обов'язковою ознакою складу значної частини злочинів. Його слід відмежовувати від предмета злочину. В межах загального вчення про склад злочину потерпілий є факультативною ознакою складу злочину. Він може виступати як конститутивною ознакою, так і ознакою складу злочину, що обтяжує відповідальність.

3. Потерпілий - це ознака, що характеризує об'єкт злочину (основний чи додатковий). Разом з потерпілим об'єкти злочинів у кримінальному законі можуть відображатися й завдяки вказівкам на певні матеріальні чи ідеальні блага, суб'єктивні права, юридичні обов'язки, інтереси чи регулятивні норми. В структурі об'єкта злочину потерпілий є одним з учасників охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, на які вчинюється посягання.

4. Обставини, пов'язані з потерпілим, - це ситуаційні фактори на боці потерпілого, при яких вчинюється суспільно небезпечне діяння та (чи) настають суспільно небезпечні наслідки. Залежно від об'єктивного прояву обставини, пов'язані з потерпілим, поділяються на: поведінку потерпілого та стан потерпілого. Залежно від того, з якою об'єктивною ознакою злочину вони взаємодіють, виділяються: обставини, що взаємодіють із суспільно небезпечним діянням [7], та обставини, що сприяють розвитку причинного зв'язку, обумовлюючи настання суспільно небезпечних наслідків. Деякі з обставин, пов'язаних з потерпілим, виступають ознаками складів окремих злочинів. У межах загального вчення про склад злочину такі обставини є ознаками об'єктивної сторони злочину і охоплюються поняттям обстановки вчинення злочину.

5. Обставини, які пов'язані з потерпілим та впливають на характер і типовий ступінь суспільної небезпечності посягання, недостатньо враховуються при встановленні та диференціації кримінальної відповідальності.

6. Проблему обставин, які пов'язані з потерпілим та впливають на розвиток причинного зв'язку, слід вирішувати, засновуючись на положеннях теорії еквівалентності умов (conditio sine qua non).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

злочин потерпілий віктимологія

Кримінально-процесуальний Кодекс України.(стаття 49);

Кримінальний Кодекс України: прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р.// Офіційний вісник України. - 2001. № 21. (статті 7, 8,11, 66, 67, 120, 134, 152, 154, 170, 431, 442);

Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навчальний посібник. - К.: УАВС, 1994. - С. 12.;

Кримінальне право України. Загальна частина - За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка :: Глава VII ОБ`ЄКТ ЗЛОЧИНУ;

Курс кримінології: Підручник: У 2 кн. /За заг. ред. О.М. Джужи. -К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. Загальна частина. - С. 127.;

Моісеєв Є.М., Джужа О.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарний аспекти): Монографія. - К., НВТ "Правник"- НАВСУ, 1998. - С. 36.;

Сенаторов М.В. Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 1 (32). - С. 202-210.

Размещено на Allbest.ru