22

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Авторський договір



Зміст

• Вступ
• Розділ І. Становлення авторського права в Україні
• Розділ ІІ. Авторський договір
• ІІ.1 Договір у правовідносинах при використанні інтелектуальної власності
• ІІ.2 Авторській договір: поняття та види
• ІІ.3 Правові питання складання авторських договорів
• ІІ.4 Зміст авторських договорів
• ІІ.5 Обов'язки сторін авторського договору
• ІІ.5.1 Обов'язки автора твору
• ІІ.5.2 Обов'язки особи, яка використовує твір
• Загальні висновки

Використана література

Вступ

В Україні створюється національна система охорони авторського права і суміжних прав. Створюється не на порожньому місці. Історія захисту прав авторів на території України нараховує понад сто років. Пов'язана вона з активною суспільною, добродійною діяльністю видатних діячів національної культури, передусім літератури, музичного мистецтва, театру.

З утворенням України як самостійної держави і орієнтацією її на розвиток ринкових відносин став відчуватися недостатній рівень охорони в Україні прав авторів. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем. Система охорони авторського права може ефективно працювати за наявності нормативно-правової бази в цій сфері та відповідної структури.

Авторське право -- один з інститутів цивільного права, який регулює майнові та особисті немайнові відношення, пов'язані із створенням та використанням творів літератури, науки та мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право розв'язує конкретні завдання, які містять в себе всесвітню охорону власних та майнових прав та законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для творів, що були створені, а також умови для створення нових наукових та мистецьких творів. Своїми напрямками на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближується з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності.

Як засвідчує світовий досвід, виважена й послідовна політика в галузі авторського права є важливим чинником успішного розвитку держави. Без неї немислимі ані подолання кризових явищ, ані завоювання висот в економічному, соціальному прогресі.

Становлення в Україні національної системи охорони авторського права можна розглядати як загальнонаціональне, загальнодержавне завдання. Впровадження виключно цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності, приборкання найбільш поширених, цинічних форм ”піратства”, витіснення з внутрішнього ринку низькопробної продукції, запобігання недобросовісної конкуренції, входження у європейський і світовий інтелектуальний простір може бути досягнуто лише при постійній і неослабній увазі з боку держави до проблем авторського права, спільних, зацікавлених дій усіх гілок влади, при активній підтримці широкої громадськості.

Розділ І. Становлення авторського права в Україні

Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування -- 23 лютого 1994 року -- Закон України “Про авторське право і суміжні права” став узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжнародних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, так і нових видів інтелектуальної власності -- наприклад, комп'ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки бездоговірного використання творів.

Нова редакція Закону України “Про авторське право і суміжні права”, Прийнята Верховною Радою 2 листопада 2000 року, є подальшим кроком на шляху впровадження до національного законодавства європейських і світових норм і стандартів.

Нині в Україні активно формується система національного законодавства в цій важливій сфері інтелектуальної власності. Держава прагне охопити нормами авторського права усі без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.

Держава прагне охопити нормами авторського права усі без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.

Чим характеризується нинішній стан національної системи охорони авторського права? Які тут найбільш гострі, болючі, нерозв'язані питання?

Триває складний, суперечливий процес розпаду театрального, концертного, видовищного життя, що склалося за десятиліття існування адміністративної системи, відвідало тодішнім умовам, було певним виразом суспільної свідомості. Натомість народжуються нові форми культурно-мистецького буття, що спонукаються технічним прогресом, світовим шоу-досвідом, ринковою комерціалізацію відносин. Завдання держави -- своєчасно і кваліфіковано відреагувати на болюче для суспільства витіснення одних мистецьких явищ іншими, максимально зменшити негативний ефект цього витіснення, забезпечуючи керовану плавність переходу до нової духовної та естетичної якості, захистити конституційне право авторів творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм на володіння, користування та розпорядження своєї інтелектуальної власності.

Негаразди у сфері культури, авторського права набули в Україні небезпечного масштабу, загрозливого характеру. Подолання їх можливе лише вживанням державою заходів системного характеру, енергійним та рішучим формуванням цивілізованого ринку інтелектуальної власності. Йдеться передусім :

Про вдосконалення законодавства шляхом оперативного внесення змін і доповнень до чинних актів, прийняття ряду урядових постанов.

Про координацію діяльності органів виконавчої влади функціональної спрямованості як обов'язкову умову забезпечення високоефективної системи охорони об'єктів авторського права.

Про подолання традиційної недооцінки в економічному, соціальному, суспільному житті країни значення об'єктів авторського права.

Якщо Україна прагне слідувати кращим світовим зразкам (а альтернативи цьому нема), то необхідно культивувати право цивілізованого користування будь-яким твором за будь-яких обставин. Традиційна недооцінка проблем, про які йдеться, має поступитись місцем традиції всілякої підтримки сфери авторського права.

Беззастежне правомірне використання в Україні творів вітчизняних і зарубіжних авторів, ефективна боротьба з піратством у сфері звуко- і відеозаписів, книговидання, поширення комп'ютерних програм дозволять нашій державі вирішити не тільки найближчі, поточні, а й перспективні завдання, а саме:

суттєво поліпшити матеріальне становище письменників, композиторів, художників, інших діячів культури і мистецтва, розробників комп'ютерних програм та інших;

відчутно наповнити державний бюджет;

покращити фінансування вітчизняної культури;

забезпечити виконання Україною міжнародних зобов'язань у сфері об'єктів авторського права тощо.

Сьогодні в Україні правовідносини у сфері надання, використання і захисту авторського права викладені в Конституції України, Законі ”Про власність, Законі ”Про авторське право і суміжні права”, цивільному, кримінальному, адміністративному та митному законодавствах, підзаконних актах, а також у міжнародних договорах і угодах, учасницею яких є Україна.

Законодавчі акти щодо охорони авторського права містять положення, які спрямовані на захист прав, що ними надаються. Однією із найважливіших умов успішного розвитку авторського права є не лише визнання за авторами і особами, які отримали права на ці об'єкти, відповідних цивільних прав, а й забезпечення їх надійного захисту. Автори і особи, які отримали права на об'єкти авторського права, повинні мати можливість забезпечити їх захист на належному рівні для запобігання подальшим порушення і для компенсації шкоди, заподіяної внаслідок таких порушень.

У зв'язку з цим слід зазначити, що система охорони авторського права не лише повинна бути підкріплена ефективною системою захисту прав, що має відповідну нормативно-правову базу та інфраструктуру, а й має бути укомплектована необхідною кількістю підготовлених і досвідчених фахівців.

Слід зазначити, що найвразливішою виявилась саме система захисту авторського права. Здавалось б, зазначені і Законі України ”Про авторське право і суміжні права” основні положення захисту авторських прав досить жорсткі. Проте порушення авторського права продовжують мати місце, більше того, вони мають тенденцію до зростання. Постає питання, чому ж нібито непогані правові норми не забезпечують належного захисту проти цих порушень? На думку деяких авторів, передусім тому, що не вироблений правовий механізм захисту проти порушень авторського права.

З урахуванням судової практики, яка є на сьогоднішній день у сфері захисту авторського права, треба зробити висновок, що існує велика необхідність удосконалення цивільних, кримінальних і адміністративних процедур з метою посилення такого захисту.

Відомо, що захист прав на об'єкти авторського права здійснюється в передбаченому законодавством порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Форми поділяють на загальну і спеціальну форми реалізації передбачених законом заходів захисту. Відповідно до першої -- захист прав на об'єкти авторського права здійснюється у судовому порядку, а до другої -- в адміністративному порядку.

Способи захисту прав та законних інтересів авторів і власників прав на об'єкти авторського права, що розглядаються в судовому порядку (в судах загальної юрисдикції, арбітражних і третейських судах), розподіляються на цивільно-правові і кримінально-правові.



Розділ ІІ. Авторський договір

авторський право договір охорона

ІІ.1 Договір у правовідносинах при використанні інтелектуальної власності

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні об'єкти інтелектуальної власності перетворилися в один з чинних факторів економічних відносин. Комерціалізація інтелектуальної власності, відповідно, ставить за основу проблему цивілізованого використання об'єктів інтелектуальної власності. Проблема комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності в умовах ринку -- комплексна, багатогранна проблема, що містить в собі правові, технологічні, економічні, виробничі та інші питання.

На практиці за умови використання об'єктів інтелектуальної власності встановлюються різного роду договірні відносини, наприклад, між співавторами про порядок користування правами та в зв'язку з виплатою гонорару.

Проте в даний час в Україні право застосовна практика в охороні і правовому режимі використання інтелектуального продукту вкрай недостатня, що викликає певні труднощі у розробці договірних документів між суб'єктами договірних відносин. Під договором у цивільному праві розуміється угода сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних відносин.

Ст. 41 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначає договір як сукупність обов'язків, забезпечуваних правом. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (ст. 4, ст.151, ст.164 ЦК).



ІІ.2 Авторській договір: поняття та види

Авторський договір - це консенсуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній особі для використання, або ж автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.

Існують конкретні види авторських договорів про передачу твору для використання: договір про видання або перевидання твору і оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання твору (постановочний договір); договір про використання твору у кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Видавничий договір як один із видів авторських договорів характеризується специфічним способом використання твору - видання і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори розрізняються за своїм предметом - договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і зарубіжних.

Останнім часом все більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом на кошти самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору. Ймовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори набудуть поширення.

Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в чому співпадають, але вони й істотно відрізняються один від одного характером свого предмета. Так, при виданні літературних творів предмет договору визнається видом літератури, її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідати погодженій заявці, плану, навчальній програмі (для навчальної літератури), обумовленому обсягу. Предмет видавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначається назвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо. Видання музичних творів здійснюється шляхом передачі видавництву нот у вигляді клавіру, партитури.

Видавничий договір може бути укладений як на готовий твір, так і на твір, що буде створено в майбутньому. Цей останній договір називається ще договором замовлення (літературного або художнього).

Договір на депонування рукопису складається у тих випадках, коли твір має вузькоспеціалізований характер і необхідно швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і надавати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх зацікавлених осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Частіше за все на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціалізованого характеру, які видавати друкарським способом немає можливості.

При постановочному договорі твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору є, з одного боку, автор - творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого - видовищний заклад (постановник). За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний, музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

За сценарним договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно- , теле- або радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути твір - літературний сценарій, який має відповідати творчій заявці, що додаються до договору. У заявці викладається основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

За договором художнього замовлення автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, у якому контрагентом автора може бути не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливість вказаного договору полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника - він може це зробити, а може і не робити

Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Це - твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва не є вичерпним, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.

Договір про використання в промисловості не опублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Практика виробила тільки приблизний перелік творів, які можуть бути предметом зазначеного договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальним художньо-естетичним виконанням. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії практика відносить серветки, килими, хустки, одяг, взуття, вироби із шкіри, кістки, пластмаси, іграшки, значки, сувеніри, вироби зі скла, фарфору, металу, ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Особливістю означеного договору є те, що контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже, за цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва підприємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі. Твір має бути придатним для використання в промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).

ІІ.3 Правові питання складання авторських договорів

Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських.

Використання твору автора іншими особами (користувачами) здійснюється відповідно до ст. 29 Закону про авторське право на підставі авторського договору.

За таким договором автор зобов'язаний створити і передати замовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувач зобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду.

Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначаються певними особливостями. Передусім, суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку - як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, наприклад, законні представники автора -- батьки або опікуни і піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Як уже зазначалося, здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю. Нерідко авторами можуть бути неповнолітні і навіть малолітні.

Якщо з боку автора виступають дві або більше особи (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладання договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Означені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному, але таке доручення має бути оформлено в письмовому вигляді, воно становить частину авторського договору.

При укладанні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства - подільне чи неподільне. У першому випадку в договорі може бути відзначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

У випадку використання кількох колективних творів на кожний із них укладається окремий авторський договір. Наприклад, із співавторами слів пісні - один договір, а із співавторами музики - другий. У такому випадку це - окремі види творів, а не співавторство.

Автор може передати право на використанні свого твору як на території України, так і за її межами будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторі та їхніх правонаступників), як правило, є юридичні особи - державні, громадські, кооперативні та інші організації будь-якої форми власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір із художником або скульптором про створення певного твору. Але у видавничих, постановчих, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів є, як правило, юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.

Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх є нематеріальні блага - твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови - якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка дозволяє відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, вже створені на момент укладення договору, а також твори, які автор (співавтори) зобов'язуються створити і передати для використання.

Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п.2 ст. 29 Закону про авторське право). Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

ІІ.4 Зміст авторських договорів

Як і будь-який цивільно-правовий договір, авторський договір має відповідати вимогам закону і містити всі необхідні умови та реквізити, без яких договір є не дійсним (сторони договору, їх адреси і місце знаходження тощо). Сторонами в авторських договорах з одного боку завжди є громадянин - автор або його правонаступники, а з другого, як правило, --юридична особа, яка за родом своєї діяльності має змогу випустити твір у світ. Це можуть бути державні, колективні, акціонерні та інші організації будь-яких форм власності. Із цього загального правила є лише два винятки - у договорі художнього замовлення замовником може бути і громадянин, а в договорах про депонування рукописів з обох боків виступають організації.

Об'єктом договору, як уже зазначалось, є результат творчої праці - твір, втілений у таку об'єктивну форму, що робить його придатним для сприйняття іншими способами, відтворення і розповсюдження.

Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, яка має авторське право (ст.29 Закону про авторське право). Форма авторського договору письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, у разі виникнення спору позбавляє сторони змоги посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Однак недодержання письмової форми не спричинює недійсності авторського договору. Більш того, закон допускає в окремих випадках можливість укладати авторський договір в усній формі, наприклад, про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедіях.

Строки в авторських договорах має суттєве значення. Для різних авторських договорів вони не однакові. У видавничому договорі слід розрізняти строк його дії, строк випуску твору у світ, строк подання роботи до видавництва за договором замовлення, строки для розгляду і оцінки твору та інші. Відповідно до чинного законодавства видавничий договір діє протягом встановленого строку. Безстрокові договори не допускаються.

Строк для випуску твору в світ менший від строку дії видавничого договору. Цей строк конкретизується в Типових видавничих договорах. Так, твір обсягом до десяти авторських аркушів має бути випущений у світ протягом одного року, понад десяти авторських аркушів - протягом двох років.

Типові видавничі договори передбачають також конкретні строки для подання твору до видавництва. Строк, протягом якого автор зобов'язаний створити і передати видавництву обумовлений договором твір, визначається тільки угодою сторін, він не підлягає нормуванню.

Строки розгляду і оцінки твору нормовані і не можуть змінюватися угодою сторін ні в більший, ні в менший бік.

Відповідно до Типового видавничого договору рукопис вважається таким, що надійшов до видавництва, якщо він поданий комплектно, належним чином оформлений і протягом десяти днів після його одержання видавництво не пред'явило авторові претензій щодо оформлення чи комплектності рукопису.

Протягом 30 днів і додатково ще по 4 дні на кожний авторський аркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий у належному вигляді рукопис і повідомити автора або про схвалення твору, або про його відхилення на підставах, передбачених договором, або про внесення до твору необхідних поправок з точним визначенням їх суті. Виправлений автором рукопис видавництво має розглянути протягом 15 днів і додатково по два дні на кожний авторський аркуш. Якщо авторові протягом зазначеного строку не було надіслано повідомлення, твір вважається схваленим. Для інших видів авторських договорів відповідними типовими договорами також встановлені конкретні строки для створення і передачі твору організації, для його розгляду і опрацювання, але іншої тривалості.

Усі авторські договори двосторонні, тобто кожна із сторін наділена певними правами та обов'язками.

ІІ.5 Обов'язки сторін авторського договору

ІІ.5.1 Обов'язки автора твору

За авторським договором (крім договору про депонування рукопису) автор передає або зобов'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації (або громадянину - в договорі художнього замовлення) оформлений відповідно до встановлених вимог твір.

Автор твору зобов'язаний (там, де це передбачено типовим договором) вносити за вказівкою організації зміни і поправки, якщо вони виходять за межі умов договору. Інколи виникає необхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору. У таких випадках автор зобов'язаний допрацювати твір, внести відповідні зміни, поправки чи доповнення.

Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визначається певний строк.

ІІ.5.2 Обов'язки особи, яка використовує твір

Організація, з якою укладено авторський договір про створення і передачу для використання твору, зобов'язана прийняти обумовлений договором твір, розглянути його в установлені строки і відповідно оцінити його. Власне прийняти твір - означає схвалити якість його оформлення. Якщо твір оформлено належним чином, автору видається розписка (повідомлення) про те, що твір прийнято. В усталені строки видавництво має розглянути твір і прийняти рішення про схвалення твору, його доопрацювання або відхилення. Якщо доопрацювання твору з об'єктивних причин неможливе або після доопрацювання було визнано його непридатність для використання, авторський договір підлягає розірванню.

Основним обов'язком особи, яка прийняла твір для використання є випуск його у світ в установлені строки. Відповідно до Закону про авторське право твір вважається випущеним у світ (опублікованим), якщо випущено в обіг примірники твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або в будь-який інший спосіб повідомлений невизначеному колу осіб.

Якщо ж організація протягом визначеного договором строку не здійснила або не почала використання схваленого нею твору, вона зобов'язана на вимогу автора сплатити йому обумовлену винагороду повністю, якщо не доведе, що використати твір не змогла через обставини, які залежать від автора.

Загальні висновки

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони.

Нині в Україні активно формується система національного законодавства в цій важливій сфері інтелектуальної власності. Держава прагне охопити нормами авторського права усі без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні об'єкти інтелектуальної власності перетворилися в один з чинних факторів економічних відносин. Комерціалізація інтелектуальної власності, відповідно, ставить за основу проблему цивілізованого використання об'єктів інтелектуальної власності. Проблема комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності в умовах ринку -- комплексна, багатогранна проблема, що містить в собі правові, технологічні, економічні, виробничі та інші питання.

Формою правового регулювання відносин між автором (авторами) інтелектуальної або художнього твору та юридичною або фізичною особою, яка використовую цей твір, є авторській договір. Авторській договір -- це згода сторін щодо використання творів науки, літературі і мистецтва, які охороняються авторським правом.

Найбільш часто авторськими договорами вважаються згоди між авторами та користувачами, згідно з якими автор передає повністю або частково свої майнові права, тобто надає право використовувати свій твір; при цьому користувач сплачує йому деяку винагороду (гонорар). Всі інші згоди між автором та особою, яка використовує твір, вважаються додатковими згодами і, як правило, договорами не називаються.

Всі інші права на використання твору, які не передані по авторському договору, залишаються за автором.

Використана література

Конституція України // Відомості ВРУ № 30, 1996, С. 141.

Закон України від 23 грудня 1993 року “Про авторське право і суміжні права” // Відомості ВРУ, № 13, 1994, С. 64.

Бершадський О. Поняття та ознаки твору в авторському праві // Право України, № 4, 2000, С. 81--83.

Бойченко А. Захист авторського права та суміжних прав в Україні: удосконалення правового регулювання // Інтелектуальна власність, № 4, 2000, С.25--29.

Размещено на Allbest.ru