Банкрутство та ліквідація підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Кафедра економіки

Реферат

на тему: «Банкрутство та ліквідація підприємств»

Виконала:

Ст. гр. ВП-V-1

Кубрак Д.В.

Перевірила:

Зюзіна В.П.

Київ, 2010

Зміст

Вступ

1 Сутність та причини виникнення банкрутства

2 Процедура визначення боржника банкрутом і його ліквідація

Список використаної літератури



Вступ

Останніми роками економіка України розвивається дедалі динамічніше. Так, якщо у 2000 р. порівняно з 1999 р. реальний ВВП збільшився на 6,0 %, то у 2001 р. -- на 9,0 %.

У 2001 р. зберігалась позитивна динаміка збільшення обсягу випуску продукції та валової доданої вартості у провідних галузях економіки. Найбільший внесок мали такі галузі, як переробна, харчова, легка, а також машинобудування.

У 2000-2001 рр. продовжували покращуватись і фінансові результати діяльності підприємств. Так, якщо в 2000 р. розміри фінансових результатів від звичайної діяльності суб'єктів господарювання до оподаткування (крім малих і сільськогосподарських підприємств) перевищували 11,5 млрд. грн., то в 2001 р. -- 19,0 млрд. грн. (тобто на 7,5 млрд. грн., або на 65 % порівняно з 2000 р.).

Але незважаючи на позитивні зрушення в економіці України, практично кожне друге вітчизняне підприємство було збитковим. Найбільше збиткових підприємств та організацій спостерігається на транспорті -- понад 65,0 %, у матеріально-технічному постачанні та збуті -- близько 65,0 %, на будівництві -- близько 60,0 %.

Збиткова діяльність підприємств та організацій є однією з головних причин їх незадовільного фінансового стану. Наслідком цього є збільшення кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств. Так, дебіторська та кредиторська заборгованості за всіма суб'єктами господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) на 1 грудня 2000 р. становили відповідно 197,2 та 270,0 млрд. грн., що перевищило їх розмір порівняно з початком 2000 р. відповідно на 15,8 та 17,8 %. На 1 листопада 2001 р. дебіторська та кредиторська заборгованості за зазначеними суб'єктами господарювання становили відповідно 215,8 та 278,0 млрд. грн., тобто зросли порівняно з початком року відповідно на 16,5 та 7,6 %.

Найбільша питома вага кредиторської заборгованості припадає на промисловість (понад 35,0 %), торгівлю та громадське харчування (близько 20,0 %) і транспорт (близько 10,0 %).

Протягом останніх років значною залишалась прострочена заборгованість.

Внаслідок значної дебіторської та кредиторської заборгованостей і їх прострочення велика кількість суб'єктів господарювання є неплатоспроможними. При цьому більш як третина неплатежів у промисловості спостерігається в таких галузях, як електроенергетика (понад 30,0 % загальної суми кредиторської заборгованості по промисловості), паливна промисловість (понад 16,0 %) і чорна металургія (понад 15,0 %). Значною залишається сума заборгованості із заробітної платні. Понад 15,0% становить заборгованість населення за житлово-комунальні послуги.

Значні суми кредиторської заборгованості у суб'єктів господарювання, тобто їх неплатоспроможність, свідчать про те, що такі підприємства перебувають у глибокій фінансовій кризі.

Отже, під фінансовою кризою слід розуміти недостатність власних коштів у суб'єктів господарювання для здійснення своєчасних розрахунків з платежів у бюджет, цільові фонди, постачальникам, підрядникам, працівникам тощо внаслідок зниження з різних причин результатів їх господарсько-фінансової діяльності. Іншими словами, фінансова криза -- це неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення власної поточної виробничо-фінансової діяльності.

Зумовити фінансову кризу на підприємстві можуть як зовнішні фактори (тобто ті, що не залежать від діяльності підприємства), так і внутрішні (тобто ті, що залежать від діяльності підприємства).

До зовнішніх факторів належать:

* політична нестабільність у країні, в якій розміщене підприємство;

* нестабільність господарського та податкового законодавства;

* значний рівень інфляції;

* зниження купівельної спроможності населення;

* нестабільність фінансового ринку;

* криза, посилення конкуренції в галузі;

* інші.

Ці фактори можуть зумовити фінансову кризу, якщо відповідні служби підприємств неналежно або несвоєчасно реагують на них.

До внутрішніх факторів належать:

* низький рівень кваліфікації керівного персоналу;

* помилки в організації постачання та здійснення виробничої діяльності;

* помилки в інвестиційній політиці;

* дефіцит коштів для фінансування;

* низький рівень менеджменту та маркетингу;

* недосконалість виробничої структури та структури управління;

* інші.

В окремих підприємств спостерігаються специфічні причини виникнення фінансової кризи.

Фінансова криза буває трьох рівнів:

перший -- залежно від фінансового стану підприємства, коли цей стан не загрожує його функціонуванню (за умови переведення його на режим антикризового управління);

другий -- фінансовий стан на підприємстві загрожує його існуванню і потребує негайного здійснення фінансової санації;

третій -- кризовий, що потребує ліквідації підприємства.

Встановлення рівня фінансової кризи зумовлюється необхідністю прийняття своєчасного та правильного рішення про відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом.

1 Сутність та причини виникнення банкрутства

банкрут ліквідація майно кредитор

Діяльність підприємства, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, має бути ефективною, а його фінансовий стан -- стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, вчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в Україні призводить до погіршення фінансового стану багатьох підприємств: збільшення кількості збиткових підприємств, дебіторської та кредиторської заборгованості, затримки або невчасного виконання платіжних зобов'язань, тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Банкрутство -- встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів він здатний лише через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплатоспроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Боржник -- це суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Умови і порядок визнання боржників -- суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процедури банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначаються Законом України "Про банкрутство"[10] зі змінами, внесеними Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб -- підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації. Вони не застосовуються до юридичних осіб -- казенних підприємств, підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, в особливих випадках.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Причини банкрутства можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

До зовнішніх причин банкрутства належать зниження попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; підвищення цін на сировину, матеріали та енергоресурси; економічна криза та інфляція в Україні.

До внутрішніх причин банкрутства належать недостатня кваліфікація керівництва підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; помилки у виробничо-технічній політиці, а також у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння мобілізувати колектив на виконання поставлених завдань.

Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.

Водночас крім реального банкрутство може бути умисним або фіктивним. Умисне банкрутство виявляється в тому, що керівник або власник в чиїхось або особистих інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство -- це заздалегідь фальшиве оголошення про фінансову неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочення або зниження платежів (боргів).



2 Процедура визначення боржника банкрутом і його ліквідація

В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств є звичайним явищем.

У разі потреби прийняття відповідним органом рішення про оголошення підприємства банкрутом здійснюється поглиблений аналіз його фінансового стану з метою визначення платоспроможності поточної і загальної ліквідності, забезпеченості власними коштами тощо.

Якщо фінансовий стан підприємства незадовільний, воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошене банкрутом.

Питання про визнання підприємства банкрутом вирішується господарським судом за місцезнаходженням боржника. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява до господарського суду будь-якого кредитора або боржника.

Боржник звертається до господарського суду в разі його фінансової неспроможності або її загрози.

За наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, боржник подає заяву до господарського суду разом з планом санації підприємства.

Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи, якщо боржник не здатний задовольнити протягом трьох місяців визнані ним претензійні вимоги до боржника в розмірі не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому кредиторами можуть бути визнані як юридичні, так і фізичні особи. Для цього вони повинні подати боржнику майнові вимоги, підтверджені відповідними документами. Особи, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою, не є кредиторами.

Подані до господарського суду заяви та відповідні документи розглядаються суддею, який виходячи з правильності та повноти оформлених документів вирішує питання про прийняття заяви до розгляду.

У разі прийняття заяви про порушення справи про банкрутство суддя не пізніше як на п'ятий день з моменту її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство і направляє її сторонам та державному органу з питань банкрутства.

В ухвалі наводяться такі відомості:

* про прийняття заяви до розгляду;

* про введення процедури розпорядження майном боржника;

* про призначення розпорядника майном;

* дата проведення підготовчого засідання суду;

* проведення мораторію на задоволення вимог кредиторів;

* обсяг вимог кредиторів;

* дата засідання суду, де буде винесено ухвалу про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів ухвалою суду призначається розпорядник майна, який має право:

* скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;

* аналізувати фінансовий стан боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи фінансового оздоровлення боржника;

* отримувати винагороду згідно із законом;

* залучати для виконання повноважень спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника.

Розпорядник майна має такі обов'язки:

* розглядати копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;

* вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;

* вживати заходів захисту майна боржника;

* аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника;

* виявляти ознаки фіктивного банкрутства;

* подавати до господарського суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.

Повноваження господарського керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди або призначення керуючого санацією чи ліквідатора.

Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права:

* приймати рішення про реорганізацію і ліквідацію боржника;

* створювати юридичних осіб та філії;

* виплачувати дивіденди та проводити емісію цінних паперів;

* виходити зі складу учасників боржника юридичної особи;

* купувати у акціонерів раніше випущені акції боржника. Розпорядник майна протягом 10 днів після винесення господарським судом ухвали про визначення обсягу вимог кредиторів повідомляє останніх про час і місце проведення зборів кредиторів.

До компетенції зборів кредиторів входять:

* вибори членів комітету кредиторів;

* визначення кількісного складу комітету кредиторів, його повноважень та інші питання.

До компетенції комітету кредиторів входять:

* вибори голови комітету та скликання зборів кредиторів;

* підготовка та укладення мирової угоди;

* внесення пропозицій до господарського суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

* звернення до господарського суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

* звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом, припинення повноважень господарського керуючого санацією та призначення нового.

Рішення зборів (комітету) приймається більшістю голосів. Виходячи із законодавства господарський суд приймає ухвалу про визнання боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.

Згідно із Законом України "Про банкрутство" [10] ліквідація -- це припинення діяльності підприємства, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Крім суду та господарського суду рішення про ліквідацію підприємства можуть приймати:

* власник (власники) або орган, уповноважений створювати підприємство, а щодо господарських товариств -- вищий орган товариства;

* власник (власники) за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати таке підприємство.

Підставами для ліквідації підприємств можуть бути:

* завершення строку, на який воно створювалося, або досягнення мети, поставленої при його створенні;

* рішення власника (власників), органу, уповноваженого створювати підприємство;

* рішення суду або господарського суду про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

* рішення господарського суду про визнання підприємства банкрутом;

* рішення суду про заборону діяльності підприємства;

* рішення суду або господарського суду про скасування державної реєстрації підприємства з різних причин;

* інші передбачені законодавством України підстави.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємство, що прийняв рішення про його ліквідацію, встановлює порядок і строки ліквідації підприємства.

У разі визнання підприємства банкрутом воно ліквідується відповідно до ліквідаційної процедури, визначеної Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом".

Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюються в таких випадках:

* неподання боржника до господарського суду плану санації протягом шести місяців після винесення ухвали про його санацію;

* звернення за рішенням зборів кредиторів (після розгляду звіту керуючого санацією) до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

* неприйняття за результатами розгляду звіту керуючого санацією жодного з можливих рішень (передбачених п. 5 ст. 21 Закону України "Про банкрутство") або неподання такого звіту до господарського суду протягом 15 днів з дня завершення санації;

* виникнення підстав для дострокового припинення санації;

* відмови господарського суду у затвердженні звіту керуючого санацією;

* неподання до господарського суду звіту керуючого санацією у встановлений строк;

* нездійснення розрахунків з кредиторами в строки, встановлені за клопотанням комітету кредиторів господарським судом як остаточні для розрахунків боржника з кредиторами;

* звернення до господарського суду ліквідатора (ліквідаційної комісії) підприємства-боржника, стосовно якого вже прийнято рішення про ліквідацію і майна якого недостатньо для задоволення вимог кредиторів, із заявою про порушення справи про банкрутство такого підприємства.

Для ліквідаційної процедури відповідно до Закону України "Про банкрутство" встановлено конкретний строк, що не може перевищувати 12 місяців. Разом з тим цей строк не є остаточним, і господарський суд може продовжити його на 6 місяців, якщо інше не передбачене законодавством.

В ухвалі про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.

Так, відповідно до ст. 23 Закону України "Про банкрутство" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діє таке:

* підприємницька діяльність банкрута припиняється після завершення технологічного циклу виготовлення продукції в разі можливості її продажу;

* строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута і зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

* припиняється нарахування недотримки (штрафу, пені), відсотків та інші економічні санкції з усіх видів заборгованості банкрута;

* відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними або комерційною таємницею;

* укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута або переданням його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому ст. 30 Закону України "Про банкрутство";

* скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів чи інших обмежень стосовно розпорядження майном банкрута не допускається;

* вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час процедур банкрутства, можуть ставитися тільки в межах ліквідаційної процедури;

* виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється відповідно до ст. 31 Закону України "Про банкрутство";

* припиняються повноваження органів управління банкрута, пов'язані з управлінням банкрутом і розпорядженням його майном (якщо, звичайно, вони не були припинені раніше);

* керівника-банкрута звільняють з роботи через банкрутство підприємства, про що робиться відповідний запис у його трудовій книжці;

* припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута (якщо цього не було зроблено раніше).

У п'ятиденний строк з дня прийняття ухвали про визнання боржника банкрутом ліквідатор повинен опублікувати відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута.

Відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:

* найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;

* назву господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство;

* дату прийняття господарським судом ухвали про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

* відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію). Кандидатура ліквідатора узгоджується з комітетом кредиторів.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

* приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів забезпечення його збереження;

* виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

* здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно із законодавством;

* аналізує фінансовий стан банкрута;

* виконує повноваження керівника (органів правління) банкрута;

* формує та очолює ліквідаційну масу;

* висуває третім особам вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

* реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених у реєстр вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом України "Про банкрутство";

* повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом і надає цьому органу інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

* здійснює інші повноваження, передбачені Законом України "Про банкрутство".

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі потреби -- представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнане державне підприємство, і представник органів місцевого самоврядування.

До складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в комунальну власність відповідних територіальних громад.

Крім того, до складу ліквідаційної маси включається майно банкрута, що є предметом застави (використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставоутримувача).

Не включаються до складу ліквідаційної маси особисті речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності та повного господарського відання.

Майно, на яке накладається стягнення в ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим (ліквідаційною комісією) у порядку, встановленому законодавством України.

Ліквідатор через засоби масової інформації повинен оприлюднити повідомлення про порядок продажу майна банкрута, його склад, умови і строки придбання.

Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки його придбання погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р. №2163-ХП зі змінами і доповненнями та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

Порядок продажу активів платника податків у рахунок погашення податкового боргу затверджений наказом Міністерства економіки України від 07.06.01 № 123.

Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, що укладаються між ліквідатором і покупцем. Усі кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника і не пізніше наступного робочого дня з дати їх надходження перераховуються на рахунки кредиторів у встановленому порядку.

У першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на такі цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі витрати:

* на оплату державного мита;

* заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

* на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

* на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

* ліквідатора господарського керуючого, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

* кредиторів на проведення аудиту, якщо він проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

* на оплату праці ліквідатора -- господарського керуючого. Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачене законодавством.

У другу чергу задовольняються вимоги:

* що виникли за зобов'язаннями банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства);

* що виникли за зобов'язанням внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян шляхом капіталізації відповідних платежів згідно з Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли за зобов'язаннями підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 765;

* громадян -- довірителів (вкладників) довірчих товариств чи інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі ті, що виникли за зобов'язаннями у процедурі розпорядження майном боржника або у процедурі санації боржника.

У п'яту чергу задовольняються вимоги з повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

У шосту чергу задовольняється решта вимог.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

Якщо коштів, отриманих від продажу майна банкрута, недостатньо для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

Якщо кредитор відмовляється від задоволення визнаної у встановленому порядку вимоги, ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт і ліквідаційний баланс, до якого додаються:

* відомості про виявлену ліквідаційну масу (дані її інвентаризації);

* копії договорів купівлі-продажу й акти приймання-передаван-ня майна;

* реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

* документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після слухання звіту ліквідатора і з урахуванням думок членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить постанову про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів майна банкрута не залишилося, господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства-банкрута.

Копії постанови про ліквідацію підприємства-банкрута направляються:

* органу, що здійснив державну реєстрацію такого підприємства;

* органам державної статистики для виключення підприємства з ЄДРПОУ;

* власнику (органу, уповноваженому управляти майном);

* органам ДПС за місцезнаходженням банкрута. Якщо майна банкрута вистачило для задоволення всіх вимог кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести постанову про ліквідацію такого підприємства лише за умови, якщо в нього залишилося майнових активів менше, ніж потрібно для його функціонування відповідно до законодавства.

Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з ЄДРПОУ, тобто підприємство вважається ліквідованим.

Список використаної літератури

1. Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. -- К.: Либідь, 2002.

2. Маркс К., Энгельс Ф. Капитал. Кн. III. Процесс капиталистического производства, взятый в целом. Ч. 1 // Соч. -- 2-е изд. -- Т. 25.

3. Інструкція про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті: Затв. постановою НБУ від 18.12.98 // Офіц. вісн. України. -- 1999. -- № 1.

4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств" // Зібрання постанов уряду України . -- 1994. -- № 5.

5. Господарський кодекс України. -- К.: Кондор, 2003.

Размещено на Allbest.ru