Виборча система зарубіжних країн та України

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Виборчі системи, основоположні демократичні принципи виборчого права

1.1 Характеристика мажоритарної виборчої системи

1.2 Особливості пропорційної виборчої системи

1.3 Змішана виборча система та її особливості

2. Формування виборчої системи в Україні

2.1 Пропорційна виборча система України

2.2 Застосування мажоритарної виборчої системи в Україні

3. Переваги та недоліки виборчої системи

Висновки

Вступ

У будь-якому демократичному суспільстві присутній інститут виборів, який відіграє важливу роль у політичному житті держави. Вибори являють собою механізм за допомогою якого відбувається формування і оновлення політичної еліти будь-якої цивілізованої країни.

Хотілося б відмітити, що вибори існували досить давно. Вони виникли ще в первісному суспільстві, де перемагав сильніший. Але кожен історичний етап розвитку держави приносив нові особливості у проведення виборів, тим самим удосконалюючи і роблячи їх справді життєво важливим інститутом політичного життя суспільства, який виконує досить важливу роль сьогодні. Адже вибори є найосновнішою формою безпосередньої демократії.

Обґрунтовуючи актуальність вибраної теми хочеться звернути увагу на ситуацію, яка склалася, на сьогоднішній момент в Україні. Коли всі незадоволені. Партія регіонів незадоволена тим, що її усунули від влади, і хоче повернутися. БЮТ незадоволена тим, що у неї нема в Раді переконливої більшості. Президент незадоволений не тільки відсутністю співпраці з Партією регіонів і БЮТ, але й відсутністю злагодженості у діях самої пропрезидентської партії. Комуністи також незадоволені - на них уже перестають взагалі звертати увагу. Всі хочуть щось змінити - але всі розуміють, що майже нічого не зміниться, якщо вибори будуть проведені по діючому нині закону про вибори. Тому вважаю вибрану тему актуальною, оскільки проблема пошуку оптимальної виборчої системи для України є досить складною і містить багато підходів для її вирішення.

Вихід України на демократичний шлях розвитку спонукає до глибокого вивчення сучасного стану її виборчої системи та перспектив її розвитку. Адже вибори є одним з найосновніших механізмів отримання влади в демократичній державі.

Метою цієї роботи є висвітлення питання виборчої системи зарубіжних країн та України, її вплив на ствердження в державі дійсного народовладдя шляхом свідомого вибору народних представників до вищих органів влади. Про це записано в Конституції України ст. 69: «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії».

Виборчий процес - надзвичайно складне і динамічне явище соціуму, яке має тривалі наслідки і прямий вплив на діяльність не лише інститутів політичної системи (особливо парламенту), але й на інші її складові, надто - політичну культуру. Окремим чинником, що гальмує або пришвидшує демократизацію, є саме тип виборчої системи, за правилами якої реалізується волевиявлення народу. Відомо, що існують три типи виборчих систем - мажоритарна, пропорційна і змішана. Дане дослідження присвячене аналізу їхніх варіантів, які мають місце в країнах Західної Європи і є особливо актуальними для України в наш час.

1. Виборчі системи, основоположні демократичні принципи

виборчого права

Поняття „виборча система” вживається у двох значеннях - широкому і вузькому. Виборча система в широкому значенні це весь організм формування виборчих органів державної влади і органів місцевого самоврядування, включаючи організацію та проведення виборів, а також визначення їх результатів і відповідний розподіл депутатських мандатів.

Поняття „виборча система” у вузькому значенні охоплює лише частину змісту поняття „виборчої системи” у широкому значені і означає певний спосіб підбиття підсумків голосування та їх оцінки.

Виборчі системи в країнах Європи складалися різного часу, видозмінювалися, відображуючи особливості історичного розвитку кожної з них. І все ж існують певні загальні характеристики цього складного і суперечливого організму виборних владних структур.

Однією з таких характеристик є основоположні демократичні принципи виборчого права, на яких будуються виборчі системи. Як правило в зарубіжних конституціях називають лише такі головні принципи : загальні, вільні, рівні,прямі і непрямі вибори при таємному голосуванні. Решта правил детального регулювання виборчого права віднесені до прийняття спеціальних, звичайних або органічних законів. Розглядаючи це питання, ми дотримуватимемося загальноприйнятої конституційно закріпленої класифікації. Конституционное право. Учебник А.Е. Козлов, ? М.: БЕК, 1996. ? С. 260.

Принцип загальності виборчого права має особливо важливе значення. Згідно з цім принципом загальними визнаються такі вибори, від участі в яких усуваються лише особи, котрі не мають можливості свідомо здійснювати свої дії або керувати ними. При цьому виборча правосуб'єктність нерозривно пов'язується з цивільною правоздатністю особи.

Водночас у деяких європейських країнах допускається введення певних цензів, дотримання яких означає набуття відповідних виборчих прав. До кінця XVIII століття в Європі найпоширенішим цензом виборчого права були майнові цензи. Нині пріоритетними стали віковий ценз та ценз осілості.

Віковий ценз для участі в голосуванні ? активне виборче право - пов'язується з досягненням повноліття, хоча спочатку в більшості країн Європи він становив 21-25 років. У другій половині XX сторіччя він знизився до 18 років. Нині таке виборче право мають громадяни віком 18 років і старші приблизно удвох третинах країн світу. Енгибарян Р.В. Сравнительное конституционное право. Учебное пособие. ? М.: Юристъ, 2005. ? С. 262.

Проте в багатьох країнах існує розбіжність між віковим цензом для активного і пасивного виборчого права. Зокрема на виборах до нижньої палати парламентів Білорусі,Ірландії,Польщі, Російської Федерації співвідношення вікових цензів для активного і пасивного виборчого права становить 18 і 21 рік, у Румунії - 18 і 23, у Бельгії та Італії - 18 і 25. На виборах до верхньої палати парламенту віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищій. Так у Білорусі та Польщі він становить 30 років, у Румунії - 35 років.

Ценз осілості полягає в тому, що право брати участь у виборах і бути обраним надається лише тим громадянам, які проживають на певній території відповідного виборчого округу або адміністративно-територіальної одиниці у Бельгії та Франції - 6 місяців у Фінляндії - 20.

Ценз осілості не слід ототожнювати з цензом громадянства, згідно з яким до участі у виборах допускаються лише особи які є громадянами держави протягом законодавчо встановленого терміну.

Поряд з віковим цензом та цензом осілості в деяких країнах існують освітній,моральний та інші цензи. Їх наявність не дає підстав вважати виборчу систему в тій чи іній країні недемократичною. Водночас слід визнати, що надмірне або непродумане введення пізніх обмежень прав виборців, безумовно, звужує демократизм виборчого права.

Принцип вільних виборів означає добровільну участь виборців у виборах, самостійність у вирішенні питань про використання активного чи пасивного виборчого права,свободу волевиявлення виборців, що виключає втручання держави та будь яких політичних сил у цей процес. Дотримання цього принципу є важливою умовою визнання виборів такими, що відбулися, дійсними, а обрані на цих виборах представницькі органи чи посадові особи ? легітимними.

У ході виборів може спостерігатися і небажання окремих виборців брати участь у виборах, навмисне ухилення від голосування. Це явище одержало назву „абсентеїзм”. Через негативне ставлення до участі у виборах громадяни можуть виражати незадоволення існуючим у країні становищем, розчарованість у політичній та практичній діяльності органів влади, програмах політичних партій,зневіру в чесне проведення виборів тощо.

Практика абсентеїзму може мати організований характер, коли окремі політичні партії, невпевнені у своїй перемозі на виборах,закликають виборців, у тому числі й своїх прибічників, бойкотувати вибори, сподіваючись взяти реванш під час наступної виборчої компанії.

У деяких країнах запроваджено обов'язковий вотум ? юридичний обов'язок виборців брати участь у голосуванні. Так, Федеральним законом Австрії від 27 листопада 1970 року про вибори до Національної ради передбачено, що кожний, хто без поважних причин ухиляється брати участь у виборах, ”вчиняє адміністративний проступок і карається грошовим штрафом у розмірі 3000 шилінгів, який накладається районнім органом управління, а в разі несплати - арештом терміном до двох тижнів”. Конституция государств Европы в 3Т. Т.1. / Под общей ред. Л.А. Окунькова, ? М.: Норма, 2001. ? С. 22.

Для подолання негативних наслідків абсентеїзму використовується і зниження порогу, за яким вибори визначаються такими, що не відбулися. Рівень участі більшості виборців може бути різним і становити від 50 відсотків плюс один голос до понад 75 відсотків усіх виборців.

Принцип рівного виборчого права означає встановлені законом рівні можливості для виборця впливати на результати виборів та однокові можливості бути обраними відповідно до існуючого законодавства. Виборче право можна вважати рівним за таких умов:

- Кожний виборець має рівне число голосів.

- У країні існує єдиний виборчий корпус, тобто всі виборці не поділені на соціальні або інші групи з неоднаковим, часто наперед фіксованим, представництвом.

- Депутат обирається від рівного числа жителів або,як ведеться в деяких країнах від рівного числа виборців. У багатомандатних округах необхідно дотримуватись пропорції мандатів і виборців, у єдиному загальнодержавному окрузі має діяти одна й та сама квота.

- Законом передбачені однакові вимоги щодо порядку висунення кандидатів та їх реєстрації, проведення ними передвиборчої агітації, визначення результатів виборів.

Пряме і непряме виборче право. Як і самі вибори, виборче право може бути відповідно прямим і непрямим. Пряме виборче право передбачає право громадян безпосередньо обирати своїх представників до органів державної влади та органа місцевого самоврядування, а також бути обраними. У такій спосіб у європейських країнах обираються майже всі депутати однопалатних парламентів, ради громад та інші органи самоврядування. У багатьох країнах прямими виборами обираються верхні палати парламентів (Італія, Польща), президенти (Австрії, Білорусь, Болгарія, Росія), законодавчі органи в суб'єктах федерації, в автономних утвореннях.

На відміну від прямих виборів, у деяких країнах виборче право передбачає, що їх громадяни мають право обирати той чи інший орган не безпосередньо, а через обраних ними представників, які вже потім обирають депутатів чи президента. Теоретично прямі вибори здаються демократичнішими, але непрямі можуть бути ефективнішими, якщо вони забезпечують якісний підхід до заміщення посадових осіб у владних структурах. Усе залежить від конкретних умов країни,врахуванні всіх її особливостей, включаючи історичні, національні, релігійні тощо.

Існує два різновиди напрямів виборів ? опосередковані і багатоступеневі. Опосередковані вибори, у свою чергу, передбачають,в одному випадку проведення виборів спеціально утвореною для цього виборчою колегією. Прикладом таких виборів можуть бути вибору Сенату у Франції, де за кандидатів у сенатори голосують:

- члени рад - органів місцевого самоврядування;

- члени генеральних рад департаментів;

- спеціально обрані для такого голосування муніципальними радами їх члени.

У другому випадку вибори провадяться не спеціально створеною колегією, а постійно діючим органом. Типовим прикладом таких виборів є обрання президентів парламентами у Греції, Латвії та інших країнах.

Принцип таємного голосування означає, що голосування відбувається без зовнішнього спостереження і контролю,чим забезпечується справжня свобода волевиявлення виборця,свобода вибору. Порушення таємниці голосування карається законом. Цей принцип передбачає. Що ніхто не має права вимагати інформацію про те, як голосував той чи інший виборець,або виймати вкинуті у скриньку бюлетені до початку підрахування голосів. Відповідальність забезпечення таємниці волевиявлення виборців несуть дільничні виборчі комісії.

Відкрите голосування в сучасних умовах відбувається дуже рідко, переважно не виборах нижньої ланки органів місцевого самоврядування.

Охарактеризувавши головні принципи виборчого права, на яких ґрунтується виборча система, можемо розглянути тепер способи визначення результатів виборів, тобто виборчі системи у вузькому значенні цього поняття. У конституційному законодавстві європейських країн закріплені три види виборчих систем - мажоритарна, пропорційна і змішана.

1.1 Характеристика мажоритарної виборчої системи

виборча система мажоритарна пропорційна голосування

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького «majorite», що означає "більшість". Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Конституция государств Европы в 3Т. Т.1. / Под общей ред. Л.А. Окунькова. ? М.: Норма, 2001. - С. 152.

Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1. мажоритарну систему абсолютної більшості;

2. мажоритарну систему відносної більшості;

3. мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосування, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних ? як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Україні.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або "перший обирається на посаду) являє собою найпростішу різновидність мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством використовується процедура жеребкування. За цієї системи голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії.

Ще одним різновидом мажоритарних систем є мажоритарна система абсолютної більшості: для обрання кандидата вимагається зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50% + 1 голос. Похідна, від якої береться ця кількість голосів виборців, може бути різною:

1) загальне число зареєстрованих виборців;

2) загальне число виборців, які взяли участь у виборах (отримали виборчі бюлетені);

3) загальне число виборців, які брали участь у голосуванні.

При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюється мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата. Перевага означеної системи ? у її потенційному демократизмі. Вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Разом з тим недоліком цієї системи є її нерезультативність, оскільки за умов запровадження абсолютних показників мажоритарної системи досить часто відбуваються повторні голосування або повторні вибори. З метою подолання низької результативності виборів у другому турі голосування на повторних виборах законодавством вже не встановлюються бар'єри. Іншим способом, у який долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (або преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують тільки за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, хто отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку, і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють, допоки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена в Австралії при виборах палати представників.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості є третім видом мажоритарної системи. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і, як правило, перевищує більшість абсолютну, наприклад - 2/3, 70 відсотків тощо. Ця система в практиці виборів застосовується рідко. Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

1.2 Особливості пропорційної виборчої системи

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Уперше вона була запроваджена 1889 року у Бельгії, і сьогодні 57 країн світу використовують цю систему (Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія тощо).

Пропорційна система передбачає, що депутатські мандати розподіляються пропорційно поданих на виборах за список кандидатів даної партії або блоку партій чи інших виборчих об'єднань. Може бути застосована лише у багатомандатних і загальнодержавних округах.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів: найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць; рідше застосовується спосіб, коли територія всієї держави становить єдиний виборчий округ. За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізняють:

- пропорційну систему жорстких списків;

- пропорційну систему преференцій;

- пропорційну систему напівжорстких списків.

При застосуванні пропорційної системи жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги. При голосуванні обирається насамперед політична платформа і програма майбутньої діяльності партії, ? вона найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи партійний список «витягує» в депутати, сенатори, тощо маловідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі.

При застосуванні пропорційної системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному списку. На відміну від системи жорстких списків, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, оскільки голосується окремо кожен кандидат у списку. Недоліком є її, так би мовити, мажоритарність ? виборець під час голосування орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Пропорційна система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати за список у цілому; визначати преференції, помітивши або вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому ? за системою преференцій. Система напівжорстких списків дає можливість виборцю за власним бажанням проголосувати або за список кандидатів у цілому, або за окремих персоналій у ньому. Ця система практикується у Швейцарії, Австрії, Італії.

Загальними обтяжливими обставинами при запровадженні пропорційної системи є досить складна її система обрахунку голосів виборців, яка вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожний список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнту. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, ніколи не становлять загальну кількість голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються кілька голосів. Ці голоси є залишком (або надлишком), який долучається до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) ? це дільник, використовуваний для визначення кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовується простий коефіцієнт, що отримується після голосування діленням в кожному окремому окрузі загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха ? Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Надлишки розподіляються за двома основними методами:

1. Метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не розподіляться.

2. Метод найбільшого середнього ? за ним загальна кількість голосів, отриманих за список, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином дістає найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не розподіляться.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

З метою певного обмеження надмірного зростання малих партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг: для участі в розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад, у Нідерландах ? 0,67%, Ізраїлі ? 1, Швеції, Росії, Німеччині ? 5, Ліхтенштейні ? 8, Туреччині ? 10, в Україні за парламентським виборчим законодавством ? 4%.

1.3 Змішана виборча система та її особливості

Прагнення знизити негативний ефект недоліків мажоритарної і пропорційної систем породжує і посилює, особливо в сучасних умовах, пошуки поєднання переваг тієї чи іншої системи шляхом їх гібридизації. Так з'явилися змішані виборчі системи, тенденція впровадження яких намітилася не лише в країнах Європи, а й на інших континентах. Цім шляхом уже пішли, зокрема Азербайджан, Болгарія, Греція, Грузія, Італія, Литва, Росія, Угорщина, Франція та деякі інші країни.

Поняття „змішана виборча система” можна тлумачити у широкому і вузькому значені. У першому значені вона передбачає паралельне використання при формуванні представницького органу або палати різних виборчих систем. У другому - передбачає схрещування елементів як пропорційної, так і мажоритарної систем.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які поєднують мажоритарну та пропорційну системи. Принаймні 20 країн світу використовують таку систему.

Здебільшого змішані виборчі системи застосовуються у тих країнах, де відбуваються пошук і становлення виборчих систем або є необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тої чи тої виборчої системи. Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні також і пропорційного методу голосування, є:

- система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що у багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Така система практикується у Японії, Китаї;

- обмежене голосування. Передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

- кумулятивне голосування. Передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів в окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси тільки за одного з кандидатів.

Існує також змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва. Прикладом цього є система з єдиним голосом, що передається. При її використанні виборці голосують за одного кандидата, незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому віддають перевагу іншим кандидатам.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша ? за пропорційним принципом. Так у парламенті Німеччини, де половина Бундестагу обирається за мажоритарною системою, а інша половина ? за пропорційною системою, яка передбачає використання земельних списків, що формуються відповідно до кількості та меж федеральних земель держави. Подібні чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

2. Формування виборчої системи в Україні

Процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України “Про вибори народних депутатів України” від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному законі України “Про вибори народних депутатів України”.

Та після прийняття останнього закону “Про вибори народних депутатів України” дискусії щодо зміни виборчої системи України не припиняються. Це є закономірним явищем, бо пошук оптимальної виборчої системи для України - це складний і водночас відповідальний процес.

Зазначимо, що вибори, як політичне явище, існували ще в первісному суспільстві, де вигравав сильніший. Але кожен етап розвитку суспільства приносив нові нюанси у цей інститут.

Очевидно, немає хороших чи поганих виборчих систем - є системи, які підходять або не підходять тій чи іншій країні. Ефективність виборчої системи обумовлюється виключно національними особливостями і традиціями держави, не можна лишати поза увагою і той факт, які цілі переслідують політики, змінюючи виборчу систему.

Не потребує доведення той факт, що в світі не існує ідеальних виборчих систем, і пропорційна система,і мажоритарна система, і змішана система мають свої позитивні риси і недоліки. І завдання держави - максимально використовувати її наявні переваги і мінімізувати властиві їй недоліки.

Усі види виборів в Україні, незалежно від того, за якою виборчою системою вони відбуваються, ґрунтуються на загальних демократичних принципах виборчого права, що закріплюються насамперед у Конституції, і становлять конституційну основу всієї виборчої системи України.

Виборча система в Україні регулюється Конституцією України, Законом України "Про вибори Президента України" 1999 року, Законом України "Про вибори народних депутатів України" 2004 року, Законом України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" 2004 року та іншими нормативними актами.

Проаналізуємо сучасну виборчу систему України за такими критеріями:

1. Потенційні виборці та виборчі цензи.

Згідно з Законами України "Про вибори Президента України" 1999 року, "Про вибори народних депутатів України" 2004 року, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" 2004 року право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилось вісімнадцять років. Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі (ч. 6 ст. 3 ЗУ "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів").

До цензів пасивного виборчого права в Україні належить віковий ценз (на місцевому рівні - 18 років; кандидат у депутати Верховної Ради України - 21 рік; на посаду Президента України - 35 років) та ценз осілості (кандидат у депутати Верховної Ради України має проживати на території України протягом останніх п'яти років; кандидат на посаду Президента України - протягом останніх десяти років). Не можуть бути обраними громадяни України, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. Окрім цього, всі кандидати мають бути громадянами України та володіти державною мовою.

Виборчий процес в Україні здійснюється на засадах:

1) дотримання принципів виборчого права;

2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;

3) політичного плюралізму та багатопартійності;

4) публічності і відкритості;

5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є політичні партії;

6) неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати.

В Україні також використовується практика застосування виборчих бар'єрів. На підтримку кандидата на пост Президента України, згідно ст. 53 ЗУ Про вибори Президента України”, має бути зібрано не менш як п'ятсот тисяч підписів виборців, які мають право голосу, в тому числі не менш як по двадцять тисяч підписів у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) України. Також згідно ч. 4 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Виборча система - це система суспільних відносин, пов'язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.

Вибори і виборчі системи поділяються на кілька видів залежно від суб'єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.

За суб'єктами виборів вони поділяються на вибори до органів державної влади (вибори Верховної Ради України, вибори Президента України) і органів місцевого самоврядування (вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів).

За часом проведення вибори на Україні поділяються на чергові, позачергові, повторні і проміжні.

За порядком голосування і підрахунком голосів розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).

2.1 Пропорційна виборча система України

Зміст пропорційної системи зводиться до того, що виборці голосують за списки партій, і кожна партія отримує в парламенті число мандатів, пропорційно числу поданих за її кандидатів голосів.

В Україні пропорційна виборча система є системою жорстких списків. Це система при якій виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів в списки партій. Деякі науковці вважають її “чистою” пропорційною системою Див: Р. Таагепера, М.С. Шугарт. Описание избирательных систем. // Полис, 1997. - №3 - С. 126..

Суть даної системи полягає в тому, що партія на передодні виборів висуває списки кандидатів, розташовуючи їх у порядку убування важливості для неї, і, вигравши певне число місць, партія передає їх кандидатам, що знаходяться на початку списку.

Наприклад, у виборчому окрузі з величиною у 10 місць, кожна партія висуватиме по 10 кандидатів. Якщо певна партія виграла 5 місць, то перші 5 кандидатів в її списку і отримують депутатські мандати. Дана система діє також в Ізраїлі, Іспанії і часто критикується за те, що відомі імена тягнуть у парламент посередностей, що не мають відповідних знань, навичок, умінь для законодавчої роботи, а виборець практично не може відкоригувати список щодо своїх уподобань. У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Такий бар'єр вводиться в пропорційній системі для того, що зменшити фрагментацію партії, і відповідно парламенту

Згідно із законодавством про вибори в Україні народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати обласних рад, міст Києва та Севастополя, депутати районних рад провадяться за пропорційною системою: депутати обираються у з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій

Депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України и становить 450 депутатів.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради регламентується ЗУ ”Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” та має становити при чисельності:

1) до 1 тисячі жителів - від 12 до 15 депутатів включно;

2) від 1 тисячі до 3 тисяч жителів - від 16 до 26 депутатів включно;

3) від 3 тисяч до 5 тисяч жителів - від 20 до 30 депутатів включно;

4) від 5 тисяч до 20 тисяч жителів - від 30 до 36 депутатів включно;

5) від 20 тисяч до 50 тисяч жителів - від 30 до 46 депутатів включно;

6) від 50 тисяч до 100 тисяч жителів - від 36 до 50 депутатів включно;

7) від 100 тисяч до 250 тисяч жителів - від 40 до 60депутатів включно;

8) від 250 тисяч до 500 тисяч жителів - від 50 до 76 депутатів включно;

9) від 500 тисяч до 1 мільйона жителів - від 60 до 90 депутатів включно;

10) від 1 мільйона до 2 мільйонів жителів ? від76 до 120 депутатів включно;

11) понад 2 мільйони жителів - від 76 до 150 депутатів включно.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим складається з 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

2.2 Застосування мажоритарної виборчої системи в Україні

У світовій практиці застосовують уніномінальні мажоритарні системи - вибори проводяться по одномандатних виборчих округах і поліномінальні - у багатомандатних округах.

В Україні застосовують уніномінальні мажоритарні системи. Серед уніномінальних мажоритарних систем розрізняють: систему відносної більшості, систему абсолютної більшості та систему кваліфікованої більшості Мельниченко В. Нам не потрібні блукаючі форварди від політики. Виборчі системи у світовій практиці. // Віче, 1997. - №3. - С. 75..

Система відносної більшості історично найдавніша. Вибори за нею проводилися ще наприкінці XVIII століття За системою відносної більшості в Україні провадяться вибори депутатів сільських, селищних рад в одномандатних округах на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду),селища. Вибори проводяться в один тур, переможцем в кожному одномандатному окрузі стає той кандидат, який набрав більше голосів, ніж кожен з його супротивників. Голоси подані за переможених кандидатів не враховуються. Застосування такої системи має ряд позитивних рис. Зокрема, вона передбачає проведення результативних виборів і обрання представницької інституції; забезпечується тісний взаємозв'язок кандидата з виборцями; підвищується (хоч і суб'єктивному розумінні електорату) відповідальність кандидата перед тими, хто його обрав. До вад системи слід віднести те, що підривається принцип представництва, адже значна частина голосів виборців втрачається, система відносної більшості, хоч і має ряд своїх переваг, але водночас значно спотворює волевиявлення електорату, що є суттєвим недоліком, враховуючи велике значення виборів для життя країни.

Наступна система - мажоритарна система абсолютної більшості. За цією системою в Україні провадяться вибори Президента України. Для перемоги необхідно отримати більше 50% голосів виборців. Для відвернення ситуації, коли кандидат, що переміг, користується підтримкою менше ніж 50% виборців, вводяться правила розподілу місць, що передбачають проведення другого туру голосування, або ж дозволяють виділити найбільш прийнятного для більшості виборців кандидата на основі ординального бюлетеню (голосування).

При категоричному голосуванні (голосуванні у два тури) передбачається, що якщо в першому турі жоден з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, то проводиться другий тур, в якому для перемоги необхідно набрати відносну більшість голосів. В другому турі беруть участь два кандидати, які набрали більше голосів в першому.

Позитивних рисами даної системи є те, що унеможливлюється формування однопартійного уряду більшості партією, яка загалом по країні зібрала менше голосів, а також зменшується, порівняно з системою відносної більшості, розрив між кількістю поданих за партію голосів та її парламентським представництвом. Також проведення другого туру підштовхує близькі за політико-ідеологічними позиціями партії до блокування, що дає можливість до політичної самореалізації не тільки найбільшим, але й середнім за впливом партіям.

До негативних рис мажоритарної системи відносної більшості слід віднести те, що, по-перше, дорожчає процедура виборів внаслідок двох турів, по-друге, відбувається фактично нехтування волевиявленням 50% виборців.

3. Переваги та недоліки виборчої системи

На сучасний момент у світі, як зазначалося раніше, діють три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна та змішана. Розмежування між ними полягає в різних політичних цілях. Мажоритарна система передбачає голосування виборців за кандидатів, пропорційна - голосування за партії, змішана - синтез принципів двох попередніх виборчих систем.

Прихильники мажоритарної системи стверджують, що закон більшості - одна з тих простих ідей, яка дає можливість зразу його прийняти. Дійсно, мажоритарна виборча система виглядає простою у визначенні результатів голосування. Позитивною її рисою є краща обізнаність виборцями кандидатів, за яких вони голосують, та врахування народними обранцями локальних інтересів виборчого округу.

В той же час ця система за кінцевими результатами є не досить справедливою, оскільки значно деформує волю виборчого корпусу. Прикладом цьому є підрахунок загальнонаціональних результатів голосування. За цієї системи значна кількість голосів втрачається, що ставить під сумнів реалізацію принципу загального виборчого права. Таким чином, найбільш несправедливою можемо вважати систему відносної більшості, де має місце парадоксальний факт: чим менше голосів отримав переможець, тим більше голосів поданих за його конкурентів втрачається. До значних вад мажоритарної системи зараховують і сприяння становленню занадто великої багатопартійної системи. Цей факт свідчить про відсутність гарантій з приводу формування стабільного уряду, що у своїй діяльності спирався би на надійну парламентську більшість.

Наведені недоліки мажоритарної системи долає система пропорційного представництва. Основна ідея пропорційної виборчої системи полягає в наступному: кожна партія отримує в парламенті число мандатів, пропорційне числу голосів виборців, що підтримали список її кандидатів При запровадженні цієї системи втрата голосів під час підрахунку результатів виборів значно зменшується. Також вирішується питання надмірної кількості партій шляхом встановлення так званого “бар`єру активності”. Бар'єр призводить до усування слабких партій від розподілу мандатів, а саме партій, які не мають достатньої соціальної бази, а відтак - належної підтримки в суспільстві. Але і за цієї системи проблема втрати голосів має місце, оскільки при розподілі мандатів відсотки слабких партій переходять як “дивіденди” партіям, які подолали бар`єр. Однак пропорційна система надає можливість таким партіям отримати реванш шляхом створення виборчих блоків.

До недоліків пропорційної системи часто зараховують проблему представництва інтересів національних меншин та ідентичного відтворювання етнічного суспільства в парламенті. Тут варто зазначити і втрату тісних зв`язків депутата з виборцями та регіонами. Насамперед це пов`язано з тим, що голосування при пропорційній системі проводиться по багатомандатному виборчому округу, в якому змагаються списки кандидатів, висунутих політичними партіями і рухами. А, отже, виборець повинен обирати не між персоналіями, а між партіями та їх блоками і голосувати за список кандидатів, з якого йому відомо в кращому випадку кілька імен. Правда, з іншого боку, керівництво партії (блоку) може таким чином провести в парламент невідомих широким колам осіб, котрі, будучи професіоналами в різноманітних сферах, в змозі компетентно брати участь у розробці законів і контролі за їх виконанням. Але може скластись і зворотна ситуація.

В основу пропорційної системи покладено обрання депутатів парламенту за списками політичних партій та виборчих блоків політичних партій, що затверджуються в установленому законом порядку. Створення списку відбувається на партійних засадах, з наданням права включення до списку безпартійних осіб, які поділяють позиції передвиборчої програми такої політичної партії або виборчого блоку політичних партій. У випадку, якщо подібна можливість не передбачена законом, маємо порушення пасивного виборчого права.

Безумовно, позитивним аспектом пропорційної виборчої системи є становлення та подальший розвиток політичної структуризації суспільства. Втім, принципи демократії при запровадженні та дії такої системи ставляться під сумнів в державах з низьким рівнем політичної свідомості громадян, де загальна чисельність партійних осіб складає 3-5% від усього населення. Але безумовним позитивом і особливістю пропорційної виборчої системи порівняно з мажоритарною є відмова від індивідуальних програм розвитку держави і суспільства; як наслідок, парламентар є політичним представником-носієм колективної передвиборчої програми і сприяє поглибленню інтеграційних процесів в суспільстві.

Щодо змішаної виборчої системи, то вона є результатом комбінування попередньо названих систем і має на меті поєднання їх переваг. Разом з тим вона отримує у спадок і всі їх недоліки.

Як показує світова практика, універсальної виборчої системи не існує. В залежності від ситуації недоліки можуть стати перевагами і навпаки, оскільки одна й та ж сама система може діяти по-різному в різних політичних умовах і ситуаціях. Таким чином, запровадження змішаної виборчої системи зазвичай стає механізмом, що допомагає виявити найбільш прийнятну виборчою систему для певної держави.

Висновки

При виборі оптимальної виборчої системи жодну з них не можна вважати завершеною і досконалою, кожна має свої позитивні і негативні елементи, однак вони можуть братися до уваги лише у зв'язку з особливостями державного устрою країни. Як відзначає професор В.М. Шаповал, „значення виборчих систем не треба абсолютизувати, і вони мають сприйматися як способи визначення представництва, котре не може бути ідеальним хоча б з огляду на відмінності у голосуванні різних виборців.

Виборча система має бути бездоганною з юридичної очки зору. Стабільною і відповідати інтересам усього суспільства. Однак, як свідчить практика прийняття виборчого законодавства у деяких країнах, політичні партії, які мають більшість мандатів у представницькому органі, намагаються зберегти, або створити таку виборчу систему, яка надавала б їм найбільші переваги. Для них найкращою є та система, яка гарантую їм максимальну кількість місць. Тому для того щоб уникати безпідставних або суб'єктивних змін до чинної в країні виборчої системи, бажано основні положення про неї закріпити в Конституції або, принаймні, у виборчому кодексі держави,як це зроблено в Білорусі Избирательный кодекс. Республики Беларусь. ? Минск.: Амалфея, 2007. - 200 с..

Виборча система може вдосконалюватися лише за певним високим критерієм. Професор Стразбурського університету Ж.-П. Жакке вважає, що такими критеріями є «справедливість і ефектність», які виходять за рамки правових наук. Свою позицію він обстоює так. Пропорційна система дає змогу, на його думку, найточніше репрезентувати громадську думку. Тому можна говорити, що вона справедливіше за інші системи. Однак її застосування пов'язане з труднощами у формуванні уряду, яке відбувається в пошуках постійних компромісів і внутрішніх дискусіях. У цьому полягає недостатня ефектність цієї системи.

Мажоритарна система дає можливість утворювати стабільну і згуртовану урядову більшість. Вона сприяє ефектній діяльності уряду і дає змогу виборцям в кінці терміну повноважень виборчого органу визначитися з оцінкою урядової політики.

Однак занижене представництво, а в окремих випадках і відсутність представництва всіх політичних партій, породжує серйозні проблеми, зокрема усуває від участі у вироблені національної політики численних виборців, інтереси яких не представлені. Не інтегровані в систему нові політичні партії починають діяти поза даною системою і дотримуються лінії безвідповідальної поведінки, оскільки знають, що не будуть піддані випробуванню владою.

Отже, оптимальною, на думку Ж.-П. Жакке, є така виборча система,яка забезпечувала б ефектність діяльності уряду, пропонуючи новим течіям громадської думки долучатися до сфери політики. Саме такий результат прагнуть одержати у Франції коли закликають включити обмежену «дозу» пропорційного представництва у мажоритарну виборчу систему. Ж.-Р. Жакке. Конституционное право и политические институты. Учебное пособие / Пер. с франц. ? М.: Юристъ, 2002 ? С. 86-87.

У цьому зв'язку доречно відзначити, що вимоги стосовно ефективності урядової діяльності досягаються також іншими, ніж виборча система, засобами,зокрема встановленням правил,які визначають відносини між виконавчою та законодавчою гілками влади. Отже у вирішені цієї проблеми не можна ігнорувати інституціональний підхід. «Сила державних інститутів ? пише американський політичний філософ Ф. Фукуяма, - загалом відіграє важливішу роль, ніж діапазон функцій держави». Ефективну керованість державою в сучасний період, на його думку, визначають: організаційна структура, характер політичної системи, легітимність, культура Волошин. О. Государство только начинается. Эксперт, 2006. ? №41(90). ? С. 66-67..

Процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів.

На думку професора Львівського університету Ростислава Пенкевича, в українському суспільстві немає і не може бути однозначного ставлення до питання, який бути виборчій системі. Це насамперед зумовлено низьким рівнем правової освіти українського виборця, його консерватизмом і загалом негативним ставленням до політичних партій (їх надто великої кількості та ідеологічної маловідмінності), що суттєво не впливають на систему прийняття політичних рішень. Панкевич Р. Проблеми топології виборчих систем. // Вісник Львівського університету. Серія філософської науки, 2002. ? С. 352.

Размещено на Allbest.ru