Функції, принципи і роль права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ

Кафедра менеджменту і права

КУРСОВА РОБОТА З ПРАВОЗНАВСТВА

на тему:

"Функції, принципи і роль права"

Виконала:

Студентка 1 курсу

Факультету менеджменту і маркетингу

групи МОз-01-09

Бугаєнко Т.В.

Науковий керівник:

Ст. викладач Пастернак Л.Ф.

Дніпропетровськ - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Функції, принципи і роль права

1.1 Поняття права та його ознаки

1.2 Місце і роль права в системі соціальних норм

1.3 Вплив історичного розвитку держави на правові принципи та функції

1.4 Функції та роль права в сучасній державі

Розділ 2. Практичні завдання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Право - це один з найважливіших інститутів людської цивілізації. Виникнення права обумовлене процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин, тобто їхнім розвитком від первісної, общинно-родової організації людей до сучасної, державно-правовий.

На будь-якій стадії історичного розвитку людський колектив для того, щоб зберегти себе як стійку, організовану форму взаємин, припускає визначені, загальновідомі і загальнообов'язкові для всіх його членів правила і норми поводження - нормативний порядок.

Без наявності відповідного порядку неможливе існування якої - небуть спільності людей. Дотримання такого порядку, у т.ч. шляхом офіційного примуса є ознакою і призначенням усякої суспільної влади. Саме визначена нормативна організація всього соціуму й упорядкування застосування сили відрізняє офіційну соціальну владу від панування фізичної сили і безпосереднього насильства. Однак наявність офіційної влади ще не означає наявність права.

Право (оформлене у виді державної влади) виникає тоді, коли в суспільстві з'являються вільні і невільні люди. Влада в первісному суспільстві - це влада роду в цілому, а не окремих його членів. Вільні і невільні індивіди з'являються в процесі розкладання роду. На зміну інститутам і нормам родової влади приходять право і держава, як загальна і необхідна форма захисту волі індивідів - суб'єктів права і держави і регулятора їхніх взаємин.

Право і державу виникають і розвиваються як дві взаємозалежні частини єдиного по своїй суті способу існування вільних людей. Під державою розуміється така форма офіційної соціальної влади, що забезпечує життя суспільства відповідно до норм права, тобто можна сказати, у суспільстві без волі немає права і немає держави. Звичайно, наявність невільних людей (об'єктів права і держави) не є їхньою обов'язковою ознакою. Історичний прогрес права як форми волі привів до ліквідації інституту рабства, хоча фактична нерівність не зникла. Однак природа і сутність права, його основні принципи і призначення залишилися незмінними на всьому протязі його існування.

Розділ 1. Поняття права та його місце серед інших соціальних норм

1.1 Поняття права та його ознаки

Право належить до числа не тільки найбільш важливих, але і найбільш складних суспільних явищ.

Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що право не вичерпується однією якою-небудь чи ознакою значенням. Право, писав один з них, вживається в декількох змістах: по-перше, право означає те, що "завжди є справедливим і доброї", - це природне право; по-друге право означає те, що "корисно всім і багатьом у якій-небудь державі", - це цивільне (цивільне) право.

В міру розвитку суспільства і держави в людей, природно, мінялося і представлення про право, однак споконвічні основи, хоча й у "модернованому" виді, але збереглися. Багато інститутів римського права (такі, як право власності, успадкована, купівлі-продажу й інші) постійно використовувалися і використовуються при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів в інших країнах. Наприклад, знаменитий Кодекс чи Наполеона цивільний Кодекс Франції 1804 року був підготовлений на основі глибокого вивчення і широкого використання римського права. Зокрема , у ньому під сильним впливом принципів і різних інститутів римського права особливо виділялося право власності, закріплювалися шляхи і способи придбання власності. Подібний вплив римського права на правові системи інших країн, називане в юридичній літературі рецепцією римського права, значною мірою позначилося на характері і змісті цих систем, а також на визначенні поняття самого права.

Повною мірою зберегли свою значимість і актуальність положення, сформульовані давньоримськими і давньогрецькими юристами щодо нерозривного зв'язку права і справедливості, права і добра. Будучи "регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав давньогрецький мислитель Аристотель, повинне служити "критерієм справедливості". Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпыан, потрібно насамперед пам'ятати, що "воно одержало свою назву від justіtіa - правда, справедливість", що право є "мистецтво добра, рівності і справедливості".

Не утратили свого значення для сучасної юридичної теорії і практики положення, що стосуються природного права, що знайшли своє відображення в конституційному законодавстві багатьох сучасних держав. Наприклад, у Конституції прямо вказується на те, що "основні права і волі людини невідчужувані і належать кожному від народження". Тим самим підкреслюється, що вони не даруються і не встановлюються "понад" яким би те ні було державним чи іншим органом, а виникають і існують у силу природних, ні від кого не залежних, причин.

Великий вплив на формування представлення про сутність і зміст права, а також на його визначення, роблять і інші фактори, серед яких варто виділити такі, котрі зв'язані зі службовою роллю і соціальним призначенням права в житті суспільства і держави.

Загальновизнаним є той факт, що в соціальному плані право ніколи не буває абстрактним. Воно завжди виражає і закріплює волю й інтереси панівних класів, що коштують у влади соціальних шарів, груп, прошарків. Немає права "узагалі", воно завжди конкретно і реально. У першу чергу це виявляється в тім, що право на всіх стадіях його розвитку закріплює майнова, соціальна й інша нерівність людей: нерівність рабовласника і раба, поміщика і кріпака, працедавця та робітника.

Явно виражена чи завуальована нерівність людей просліджується в багатьох правових актах, виданих на різних етапах розвитку людського суспільства. Широко відоме в марксистській і немарксистській літературі положення - витримка з "Маніфесту Комуністичної партії" про те, що право буржуазії "є лише зведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу", безсумнівно має під собою реальну основу.

Ленін, безумовно був прав, коли відстоював тезу про те, що державна воля, що вміщалась в будь-якому нормативно-правовому акті, є воля пануючого класу. "Воля, якщо вона державна, - писав він -, повинна бути виражена як закон, установлений владою".

Але розділяючи даний, багаторазово підтверджений самим життям, теза, випливає в той же час звернути увагу на визначену уразливість даного положення справа в тім, що, зводячи всю державну волю, що виражається в праві, тільки до класового змісту, ми тим самим упускаємо з виду по-перше, всі інші, існуючі в суспільстві, крім класових, численні соціальні спільності (групи, шари, трудові колективи), їхню волю й інтереси. По-друге, не враховуємо того, що у влади у визначені періоди можуть стояти не класи, а визначені групи ("клани" і т.п. ) людей зі своїми поглядами, цінностями й інтересами, відбиваними в праві. І, по-третє, упускається з виду той факт, що в будь-якім суспільстві поряд із захистом інтересів класів, що коштують у влади, чи шарів, право мимовільне, чи природно вимушено відбиває також інтереси всього суспільства. Це природно, тому що право споконвічне породжується і розвивається не як результат діяльності лише окремого класу, чи нації групи людей, а воно є породженням усього суспільства і результатом природного його розвитку. Право є найбільша цінність і елемент культури всього людства. переконатися в це дозволяють такі, наприклад, величезна загальнолюдська значимість акти нашого часу, як Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН; Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН; і інші їм подібні акти.

Положення, що відбивають інтереси усього чи, принаймні, більшій частині суспільства, міститися не тільки в міжнародно-правових актах, але й в актах, прийнятих на рівні окремих держав - у Конституціях, звичайних законах, деяких підзаконних актах. Фактично конституція кожної сучасної держави містить у собі вимоги і положення, що торкаються інтереси всього суспільства. Так, Конституція проголошує рівність усіх "перед законом і судом", право кожного на життя, на "волю й особисту недоторканність, право "на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень", право на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я і медичну допомогу, право на утворення.

Однак при всім цьому залишаються відкритими питання типу: як співвідносяться в даному випадку загальнолюдські і загальнонаціональні інтереси з класовими інтересами? Не "розчиняються" чи останні в перших? І, нарешті, чи дійсно інтереси всього суспільства, також, як і інтереси окремих індивідів, різних груп і асоціацій, що не збігаються з інтересами пануючого класу, не тільки формально проголошуються, але і практично здійснюються?

Зрозуміло, воля й інтереси панівних класів, що коштують у влади, представляються у виді загальних лише в ідеологічних цілях, теоретично. Практично ж усі, як правило, обстоїть навпаки: воля й інтереси правлячих кіл реалізуються в реальному житті не тільки безпосередньо, але й опосередковано, прикриваючи загальною волею й інтересами.

Суперечливий підхід до дозволу проблеми співвідношення в понятті і змісті права "загальнолюдського", з одного боку, і "класового", з інший, чітко проглядається у вітчизняній літературі. Якщо порівнювати між собою визначення поняття права і підходи до його вивчення, характерні для радянського періоду з визначеннями поняття права і підходами до його пізнання в пострадянський період, то неважко помітити, що найважливішою особливістю тих і інших чи є категоричне чи визнання настільки ж рішуче заперечення класового характеру права.

Як приклад сугубо класового підходу до визначення права, можна посилатися на таке, досить типове визначення, відповідно до якого право розглядається як "сукупність встановлених і охоронюваних державою норм, що виражають волю пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу".

Одним із прикладів позакласового підходу до визначення поняття права може служити тлумачення, відповідно до якого право розглядається як "система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлюються й охороняються державою, виражають загальні й індивідуальні інтереси населення країни і виступають державним регулятором суспільних відносин".

Зрозуміло, у сфері права ніхто не може установити істину в останній інстанції, а разом з нею і критерії правильності підходів до вивчення і визначення поняття права. Тільки практика, по загальному визнанню, може служити критерієм істини. Однак для того, щоб практика "сказала" своє слово і тому чи іншому визначенню поняття права був винесений виправдувальний чи обвинувальний "вирок", буде потрібно визначений час. Тільки на основі накопиченого досвіду можна буде з упевненістю говорити про чи переваги недоліках того чи іншого підходу до вивчення права і його визначенню.

У юридичній літературі, як це видно з вищесказаного, немає єдиного підходу до визначення поняття права, а тим більше однозначного про нього представлення. Спектр думок про нього і суджень, також, як і сукупність факторів, що роблять вплив на процес формування про нього адекватного представлення, дуже широкий і різноманітний.

Наявність безлічі визначень права варто розглядати саме по собі як явище позитивне, тому що він дозволяє глянути на право крізь призму століть, побачити право не тільки в статиці, але й у динаміку.

Однак у такій безлічі є і свої недоліки. Головний з них полягає в труднощах, породжуваних розходженнями, відсутністю єдиного, цілеспрямованого процесу пізнання права і його практичного використання.

Існує кілька шляхів подолання негативних сторін множинності визначень поняття права. Один з таких шляхів полягає в тім, щоб на основі сформульованих у різний час окремих ухвал виробити придатне "на усіх часи" і "на усі випадки життя" загальне визначення поняття права, тобто необхідно виділити і розглянути його найбільш важливі ознаки і риси. У першу чергу мова йде про ті ознаки, що дозволяють виділити права як регулятор суспільних відносин серед інших, не правових регулятивних засобів.

Аналізуючи численні представлення про право, можна вказати на наступні його найважливіші особливості і чорта.

Як і будь-яка інша система вона складається з одно порядкових, взаємозалежних між собою і взаємодіючих один з одним елементів. Виникаючі між її окремими структурними зв'язки повинні бути спрямовані на досягнення єдиних цілей.

В основі будь-якої системи чи норм правил поведінки лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. У числі об'єктивних факторів виділяються економічні, політичні, соціальні, ідеологічні й інші умови, що сприяють створенню і функціонуванню системи правових норм у тій чи іншій країні. Як окремі норми, так і їхня система в цілому не створюються стихійно, за бажанням і розсудом тих чи інших окремих облич, вони відбивають об'єктивні потреби суспільства і держави.

Процес створення і функціонування системи норм припускає існування поряд з об'єктивними факторами і суб'єктивними факторами. Мова йде про розробку і здійснення в тій чи іншій країні науково обґрунтованої правової політики, підготовці і реалізації планів законодавчих робіт, активної участі юристів у процесі правоутворення, правозастосування, у правоохоронній діяльності державних органів.

1.2 Місце і роль права в системі соціальних норм

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є "елементарною часткою" права.

Норма права - "це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу" .

У зв'язку з тим, що норма права є "елементарною часткою" права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічні риси:

· Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, "роботу", що повинна завершитися визначеним результатом.

· Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.

· Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

· Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов'язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

· Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.

· Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :

· відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

· вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);

· має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

· Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:

· є мірою свободи і справедливості;

· є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;

· має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах.

Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами - нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.

По-перше, спостерігається тісний зв'язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

· Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.

· Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

· Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином :

· Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі".

· Норми права тлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., "цинізм", "особлива зухвалість" - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.

· Правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі.

Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Це знаходить свій вияв у тому, що:

· Норми права сприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень.

· Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм.

· Норми права виступають у якості засобу охорони і захисту норм моралі.

Звичаєві норми можуть вважатися правовими, в чому проявляється їх взаємозв'язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і унаслідок визнання його "своїм" відомою етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.ін. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є утвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

"Те, що сучасний юрист не вважає правом, часом розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить грань між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням - торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському товаристві суб'єкти господарської діяльності нерідко удають до ділового звичаю - правилу, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської й іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правовий захист в арбітражному суді, нерідко стає правовим".

Спільність норм права й норм корпоративних виявляється у тому, що вони:

· регулюють типові ситуації або вид відношень, а не окремий випадок або конкретні суспільні відносини;

· мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

· мають загальний не персоніфікований характер, тобто відносяться відразу до багатьох, поіменно не зазначених, осіб;

· викладаються в письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами.

Як зазначає О.Ф.Скакун, корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) варто розглядати як норми, що заповнюють пробіли в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися тільки ті відношення, що торкають основи життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування мір відповідальності і т.п.), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, які містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і знаходяться в тісному зв'язку з нормами права, виданими державою. Це відбувається тому що:

· у виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати своє поводження самостійно;

· у нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою вказівки цілей і задач суспільного і державного розвитку, того або іншого нормативно-правового акту або призначення того або іншого виду суспільної діяльності;

· у нормах права вказуються межі корпоративного регулювання;

· від корпоративних норм, як і норм права, виданих державою, потрібна відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);

· норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

· корпоративні норми за своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;

· корпоративні норми, хоча й опосередкованим шляхом, забезпечуються державним примусом.

Значення корпоративних норм з юридичної точки зору полягає у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У випадку їхнього порушення є можливість звернутися в компетентні правоохоронні органи.

Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити постановлене рішення у судовому порядку.

1.3 Вплив історичного розвитку держави на правові принципи та функції

Важливим фактором у становленні і розвитку держави є право. Право в державі знаходить нові форми свого виявлення. Замість норм звичаєвого права, яке неподільно панує на попередніх етапах суспільного розвитку, в державній організації народжуються нові форми правових норм, перш за все ті, які містить писане законодавство. Це писане законодавство, яке видається органами центральної державної влади, поступово витісняє звичаєве право, норми якого сягають родового та племінного устроїв. Роль законодавства полягає не тільки у зміцненні держави, воно також відіграє велику роль у зміцненні й об'єднанні населення держави в єдиний народ.

Визначаючи державу, як об'єднання людей, які населяють певну територію і підлягають єдиній верховній владі, ми виділяємо три основні складові державної організації:

· територія,

· населення,

· влада.

Ці складники є неодмінними при виникненні й існуванні державної організації суспільства. Не існує держава без території, бо якщо населення не займає певної території, хоч і підпорядковується якійсь верховній владі, то це кочова орда, а не держава. Так само не може бути державою незаселена територія, наприклад Арктика чи Антарктида. Врешті, не являє собою держави і населення, яке населяє певну територію, але не підпорядковується верховній державній владі. Така, некерована центральною владою, людність буде перебувати або на додержавному ступені розвитку, або буде у стадії цілковитої анархії, що можливо більш теоретично, ніж практично.

1.4 Функції та роль права в сучасній державі

Система права суть внутрішня будівля (структура) права, що відбиває об'єднання і диференціацію юридичних норм. Основна мета цього поняття - пояснити одночасні інтегрування і розподіл нормативного масиву на галузі й інститути, дати системну характеристику позитивного права в цілому. Останнє, будучи нормативним ядром правової системи конкретного суспільства, має такі якості, як цілісність і автономність, стабільність і динамізм, взаємозв'язок і структурованість змісту і форми, має власний зміст і джерела розвитку. Особливо тут потрібно підкреслити те, що структура права (його система) обумовлює його форму (систему законодавства) і нерозривно з нею зв'язана.

Щоб пізнати й освоїти право як систему, необхідно виявити підстави побудови, критерії інтеграції і диференціації юридичних норм. Для цього доцільно використовувати різні підходи і виміри, що розкривають основні форми існування і логіку розвитку правової матерії.

З позицій генетичного підходу можна виділити первинні і похідні від них критерії. У якості первинного (природного) критерію стосовно права виступає людина. Похідними в цьому плані можуть "бути різні, якоїсь способом оформлені соціальні і соціально-політичні утворення, насамперед держава і суспільство. Звідси беруть початок системоутворюючі, що цементують право як єдине ціле зв'язку і ті зв'язки, що обумовлюють його розподіл на природне і позитивне. Під природним правом розуміється сукупність прав і обов'язків, що випливають із самої природи людини як розумної соціальної істоти, тобто ті права й обов'язки, що стали справедливими нормами поводження людей у суспільстві. Позитивне право являє собою систему норм, що містять визначені права й обов'язки, що виходять від держави і суспільства, виражених (закріплених) у нормативно-правових документах (законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади). При цьому треба мати на увазі, що всі правові системи сучасного позитивного права в тім чи іншому ступені засновані на природному праві, містять природно-правові початки.

Ці ж критерії лежать в основі диференціації права на приватне і публічне. Перше спрямовано на задоволення потреб і захист інтересів окремих облич, друге охороняє загальні інтереси держави.

Історичний підхід дозволяє простежити весь шлях становлення права як системи. Загальним видимим критерієм тут виступає форма (джерело) права, аналіз якого дає можливість позначити переважні системоутворюючі початку, характерні для тієї чи іншої системи права, специфіку компонування її елементів, архітектоніку. Відповідно до даного критерію розрізняють звичайне (традиційне) право, прецидентне право, договірне право і право законів (кодифіковане, статутне, декретне право).

Історичний погляд, розкриваючи генетичні зв'язки системи права, що складають її основу, одночасно дозволяє простежити динаміку змін системи в часі і просторі. Це зв'язано, зокрема , з розвитком людини як індивіда і члена різних соціальних утворень. Тут виявляються вплив на право різних релігійних, ідеологічних, етнічних факторів, співвідношення між ними. У цьому плані, наприклад, виділяються системи мусульманського права, індуського права.

Системно-структурний зріз позначає просторове, певним чином упорядковане розташування норм права. Упорядкованість, погодженість, взаємозв'язок і диференційованість комбінацій юридичних норм обумовлені структурованістю суспільних відносин і цілеспрямованістю їхнього правового опосередкування. Структурні утворення в системі права відрізняються друг від друга по складності будівлі (горизонтальне, вертикальне, лінійне, матричне), по ступені твердості, зв'язаності елементів і ін. У визначені періоди розвитку суспільства і права на передній план виступає найбільш оптимальна структура. В даний час такої є утворення, що включає в себе норми, інститути, галузі права.

Юридична норма є первинний і кінцевий структурний елемент права та держави. Вона перша випробує на собі зміни, у ньому що відбуваються. Завдяки своєму універсальному, наскрізному значенню, норма права поширює свої властивості і на інші рівні системи, служить крапкою відліку, одиницею виміру правової матерії.

Норма права самостійно регулює якусь одну сторону (грань) суспільних відносин. Для правового регламентування відносини в цілому найчастіше потрібно взаємодія комплексу норм (матеріальних, процесуальних, дефінітивних, оперативних).

Інститут права - це відособлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду. Як приклад можна назвати інститут права власності в цивільному праві, інститут відповідальності посадових осіб в адміністративному праві, інститут виборчого права і норми, що регулюють статус депутата, у конституційному праві. Інститути можуть бути галузевими і міжгалузевими (комплексними).

Галузь права являє собою відособлену сукупність юридичних норм, інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини. Вона відбиває більш високий рівень системоутворюючих зв'язків, характеризується визначеною цілісністю, автономністю.

Галузі підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До першого відносяться, наприклад, цивільне, трудове, карне, земельне право. Другу групу складають цивільне процесуальне, карно-процесуальне й адміністративно-процесуальне право. Починає складатися і галузь конституційно-процесуального права.

Критеріями розподілу права на галузі й інститути виступають предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання - це фактичні відносини людей, що об'єктивно бідують у правовому опосередкуванні. Коло їх дуже широке і різноманітний - трудові, управлінські, майнові, земельні, сімейні й ін. Їм властиві наступні риси:

1) це життєво важливі для людини і його об'єднань відносини;

2) це вольові, цілеспрямовані (розумні) відносини;

3) це стійкі, повторювані і типові відносини;

4) це відносини поведінкові, за яких можна здійснювати зовнішній контроль (наприклад, юрисдикційними органами).

Суспільні відносини виступають у якості головного об'єктивних (матеріального) критерію розподілу права на галузі й інститути. Структура цих відносин, їхній тип, рід, вид обумовлюють у визначеній мері структурні і змістовні параметри норми, інституту, галузі і права в цілому.

Метод правового регулювання є сукупність прийомів юридичного впливу на поводження людей, вироблених у результаті тривалого людського спілкування. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання, що регулює право, то метод - на питання, як регулює. Метод поєднує об'єктивні і суб'єктивні моменти і носить стосовно предмета додатковий (процесуальний) характер.

При регулюванні суспільних відносин використовуються різні методи: імперативні і диспозитивні, альтернативні і рекомендаційний, заохочення і покарання. Їхнє застосування залежить від змісту відношення, розсуду законодавця, рівня правової культури населення. Названі методи можуть діяти самостійно й у сукупності, у взаємодії один з одним.

Найбільш поширені і полярні по своїх характеристиках імперативний і диспозитивний методи. Імперативний метод побудований на відносинах субординації, підпорядкованості одних суб'єктів права іншим. Він характерний для адміністративного, кримінально-виконавчого права.

Диспозитивний метод припускає рівність сторін і застосовується в галузях приватного права (цивільного, трудового, сімейного).

право імперативний диспозитивний соціальний норма

Розділ 2. Практичні завдання

Ситуація 1

1 вересня 2005 року о 12-30 літак з аеропорту м. Дніпропетровська вилетів до аеропорту м. Москва. Пролітаючи над територією Білорусії на борту зазначеного літака громадянином США Г. Фордом було скоєно вбивство громадянки Франції О. Бордо. При прибутті в аеропорт, громадянин Г. Форд був затриманий російськими правоохоронними органами.

За законодавством якої держави громадянин Форд буде нести відповідальність? Відповідь обґрунтуйте.

Відповідь: Громадянин Форд буде нести відповідальність за скоєний злочин за законодавством Росії, оскільки саме ця держава є пунктом призначення літака.

Ситуація 2

Гр. Таран П.І. при з'ясуванні відносин з сусідом Гузан В.Н. звернувся з заявою до міліції де поскаржився, що Гузан В.Н. навмисно наносив удари кулаками йому по обличчю, що вчинило фізичний біль та привело до появи синців. При проходженні судово-медичної експертизи у громадянина Таран П.І. виявленні синці на обличчі та перелом кісток носа, що відноситься до легких тілесних ушкоджень. Враховуючи умисність дій Гузан В.Н. він був визнаний винним у вчинені легких тілесних ушкоджень та покараний на відбування громадських робіт строком на 150 год.

Вкажіть, на який об'єкт правовідносин були спрямовані дії Гузан В.Н.? Яка суб'єктивна сторона дій Гузан В.Н.?

Відповідь: об'єктом у даній ситуації виступає обличчя постраждалого, оскільки на нього направлені інтереси суб'єктів правовідносин з приводу яких ці правовідносини виникли між сусідами.

Висновки

Вивчення права і держави було важливе завжди, але в сучасний період особливо. Право - це інститут, що розвивається, оскільки розвивається саме суспільство, а в наш час у суспільстві відбуваються великі зміни. Напрямок його розвитку в недавнім минулому визначалося протиріччям між капіталізмом і соціалізмом, і відповідно, між правом і його фактичним запереченням.

Історично розвиток людського суспільства - від первісної родової громади до рабства і феодалізму, від них до капіталізму і соціалізму, а потім до посткапіталістичного і постсоціалістичного цивільного ладу (від латинського "cіvіs" - громадянин) означає прогрес волі. Однак це загальна тенденція розвитку не завжди виявляється лінійно. У сучасному розумінні, право і держава нерозривна зв'язані. Форма влади, у якій не забезпечується воля і формальна рівність прав громадян, не може називатися державою. У таких суспільствах панує деспотичний лад. У залежності від історичного типу суспільства, деспотизм приймає різні форми. Розходження між давньосхідним чи феодальними деспотіями і сучасними тоталітарними й авторитарними суспільствами величезне. Однак у них є загальна риса - усі ці форми влади засновані не на праві, а на насильстві пануючих над підвладними, незалежно від того, хто здійснює насильство, - древній чи імператор сучасний клас номенклатури. Норми, що регулюють відносини в таких суспільствах не можуть називатися правом, як самі деспотії не можуть називатися державою.

Державою варто визнати лише таку форму організації офіційної соціальної влади, що забезпечує дотримання природжених і невідчужуваних прав і воль людини, верховенство правового закону, організації системи державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Така форма правових взаємозв'язків між індивідами, суспільством і державою є основою правової держави і цивільного суспільства, створення яких у нашій країні - найважливіша й актуальна задача.

Список використаної літератури

1. "Загальна теорія права і держави". В.С. Нерсесянц. Підручник для вузів. - М.: НОРМА-ИНФРА·М, 1999.

2. "Загальна теорія права і держави". В.В. Лазарєва. - М.: Юрист, 2000.

3. "Теорія держави і права". Підручник. М.М. Рассловова, В.О. Скіпа, Б.С. Эбзеева. - М.: Закон і право, 2000.

4. Теорія держави і права. Учбово-методичний посібник. / Сост. Л.Т. Бакулина. - Казан, 2000.

5. Гегель Г. Філософія права. М., 1990.

6. Гоббс Т. Левіафан. - М., 1936.

7. Гроций Г. Про право війни і світу. Три книги, у яких порозуміваються природне право і право народів, а також принципи публічного права. - М., 1956.

8. Локк Дж. Обрані філософські добутки. Т.2. - М., 1960.

9. Мальцев Г.В. Соціальна справедливість і право. - М., 1977.

10. Пратасов В.Н. Що і як регулює? - М., 1995.

11. Радищев А.Н. Обрані філософські твори. - М., 1949.

12. Сандсвуор П. Введення в право. - М., 1994.

13. Тихомиров Ю.А. Публічне право. - М., 1995.

14. Чисте навчання про право Гансу Кельзена. / Сб. перекладів. - М., 1988, вип.2.

15. Штаммер Р. Сутність і задачі права і правознавства. - СПБ, 1908.

Размещено на Allbest.ru