Судова та правоохоронна діяльність

Отже, на публічно-правовому рівні закріплюються найважливіші засади правоохорони та правовою захисту, функції та обсяг повноважень державних інституцій, а також конституційне походження компетенції уповноважених органів при здійсненні судової та правоохоронної діяльності.

На індивідуально-правовому рівні у законодавстві права і свободи громадянина є об'єктом правового захисту. Захист прав і свобод кореспондується обов'язками судів, правоохоронних та правозахисних органів надавати такий захист та не обмежувати проголошені права і свободи. Суб'єкт цих прав - громадянин - завжди виконує індивідуальні правові ролі (службовець, найманий працівник, підприємець, заявник, потерпілий тощо). В кожному конкретному випадку виконання індивідуальної правової ролі законодавець формулює, конкретизує відповідні такій ролі права та обов'язки. Належне виконання таких правових ролей (прав та обов'язків) є невід'ємною частиною правопорядку. При реалізації певної правової ролі можуть виникати конфліктні відносини. Неналежне її виконання тягне за собою відповідальність, для забезпечення якої передбачено систему доволі суворих санкцій. Відповідальність настає як наслідок винної дії і є правовою реакцією держави на правопорушення, на невиконання правопорушником певної правової ролі.

Правоохоронні органи у системі захисту прав та інтересів конкретної людини посідають особливе місце. Вони наділені, як було зазначено раніше, спеціальними повноваженнями. Їх діяльність має владний характер і є різновидом державної влади, що межує з використанням спеціальних повноважень, тобто впровадженням конкретно адресованих дозволів, приписів, заборон або впровадженням процедур реалізації юридичної відповідальності. Законодавець моделює повноваження для конкретної правової ситуації (наприклад, для звернення із заявою про вчинення злочину, при поданні позову до суду з питання поновлення на роботі, про вселення в жиле приміщення тощо). У кожній такій ситуації правове становище учасників характеризується розподілом прав та обов'язків, встановленням юридичних наслідків реалізації цих прав та обов'язків, межами правового захисту. Тому, наприклад, приймаючи заяву від громадянина про вчинений злочин, орган, що її приймає, повинен поставити до відома заявителя про наявність кримінальної відповідальності за неправдиве повідомлення про злочин.

При відновленні порушених прав та законних інтересів громадян, установ, підприємств та організацій захищаються правовідносини, які стали предметом розгляду під час застосування процедур судочинства, а також реалізуються повноваження органів юстиції і адвокатури з правового захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Судові рішення з цього приводу є обов'язковими до виконання на всій території України.

Отже, система законодавства про правоохоронну та правозахисну діяльність існує як на публічному, так і на приватному правових рівнях. Вона стосується визначеного у законодавстві кола учасників правових відносин, засобів та меж право-охорони та право-захисту; визначає перевагу щодо захисту законних інтересів та прав юридичних і фізичних осіб.

Загальна характеристика законодавства з окремих напрямів правоохоронної діяльності. З моменту здобуття незалежності в Україні прийнято нормативно-правові акти, які формулюють напрями правоохоронної діяльності, функції її суб'єктів, права та обов'язки конкретних правоохоронних органів та судів.

а) Правосуддя. В чинному законодавстві передбачено різні види судочинства, а саме: конституційне, арбітражне, третейське, правосуддя з кримінальних, цивільних, адміністративних справ, судочинство військових трибуналів, а також функціонування судів першої інстанції, судів касаційної та апеляційної інстанцій. Залежно від кількості судів, що можуть розглядати конкретну справу, судочинство поділяється на одноособове та колегіальне. (Бринцев В. Д. Судебная власть (Правосудие): пути ре-формирования в Украине. - Харьков, 1998.)

У законодавстві зазначається, що судовий розгляд справ повинен максимально сприяти охороні прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

б) Прокурорська діяльність. Прийнятим у 1991 році Законом України "Про прокуратуру" (з відповідними змінами станом на 12 липня 2001 року) встановлено нову систему прокурорського нагляду, регламентовано участь прокурора в розгляді справ у судах, більш чітко визначено функції прокуратури. Цим законом також встановлено систему органів прокуратури, принципи організації та їх діяльності.

Наглядові повноваження є одними з найважливіших повноважень органів прокуратури.

Органи прокуратури у порядку нагляду виявляють численні порушення закону, опротестовують незаконні правові акти, вносять приписи і подання щодо фактів виявлених порушень закону. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори вживають заходів щодо усунення порушень прав та законних інтересів громадян, притягують до відповідальності винних у цьому осіб.

Прокурорська діяльність - один із засобів реалізації державної влади, яка функціонує виключно в інтересах усієї держави;

вона закріплюється Конституцією України, іншими правовими актами. Державні інтереси полягають у захисті суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, державної безпеки, прав усіх суб'єктів права і господарювання та охороні землі як основи національного багатства.

За Конституцією України (розділ VII) прокуратура становить єдину систему, її не віднесено до будь-якої з гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Органи прокуратури виконують наглядові повноваження не тільки на основі Закону України “Про прокуратуру”, а й відповідно до базових законів, що діють у певних правовідносинах. Це найбільш важливі для держави забезпечувальні сфери відносин. Вони виникають у процесі реалізації прав громадян (наприклад, право громадян на звернення до посадових осіб або відносини, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища, боротьбу з корупцією тощо).

Здійснення нагляду за органами влади та управління - функція органів прокуратури.

Органи прокуратури наділені повноваженнями наглядати за державними посадовими особами та органами, що виконують правоохоронні дії.

Крім загальнодержавних нормативно-правових актів, важливе значення мають також накази Генерального прокурора України, в яких, виходячи з чинного законодавства, роз'яснюються завдання органів прокуратури при здійсненні ними конкретних наглядових повноважень.

в) Виявлення та розслідування злочинів. Законодавство з виявлення та розслідування злочинів охоплює види діяльності, якими є: 1) оперативно-розшукова діяльність; 2) дізнання; 3) досудове слідство. Особливість цієї діяльності полягає в тому, що реалізація її завдань покладається на державні органи та посадових осіб, діяльність яких може здійснюватися у процесуальних

(Див.: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 року № З-рп/99 (Справа № 1-1/99) // Конституційний Суд України: рішення, висновки 1997-2001. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - С. 364.

Органи прокуратури здійснюють нагляд за всіма органами влади та управління, за винятком Президента України, Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Див.: Прокуратура в Україні: 36. нормативних актів / Відп. ред. М. О. По-тебенько. - К.: Юрінком Інтер, 2000.)

(при дізнанні та попередньому слідстві) та позапроцесуальних (у порядку оперативно-розшукової діяльності) формах.

Кожен із суб'єктів виявлення та розслідування злочинів за різним ступенем бере участь у цій діяльності. Так, усі три види діяльності (оперативно-розшукова діяльність, дізнання й попереднє слідство) притаманні міліції, податковій міліції, службі безпеки; два види (оперативно-розшукова діяльність та дізнання) - органам прикордонної охорони, органам і посадовим особам установ Державного департаменту України з питань виконання покарань; лише один вид (попереднє слідство) - слідчим органів прокуратури, оперативно-розшукова діяльність - підрозділам оперативного забезпечення охорони Управління державної охорони України, дізнання - органам державного протипожежного нагляду, капітанам морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Процедури з виявлення та розслідування злочинів є чітко визначеними. Вони формуються виключно в законах. Процедури, які регламентовані підзаконними актами (інструкціями, наказами, настановами тощо) можуть застосовуватися, якщо вони не суперечать законові. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається істотним порушенням процесуального законодавства, при чому тягне за собою визнання дій з виявлення або розслідування неправомірними. Процедури з оперативно-розшукової діяльності мають статус службової або державної таємниці.

Отже, виявлення та розслідування злочинів охоплює різні види діяльності. Їх регламентація передбачається як загальнодержавними нормативно-правовими та міжвідомчими актами, так і внутрішньовідомчими актами.

г) Охорона державної безпеки та правопорядку. За Концепцією (основами державної політики) національної безпеки, прийнятою Верховною Радою України, та відповідно до законодавства в Україні створено систему забезпечення національної безпеки, яка охоплює охорону державної безпеки та правопорядку. Специфіка законодавчого регулювання охорони державної безпеки та правопорядку полягає в тому, що такі загальнодержавні об'єкти, як "національна безпека"," конституційний лад", "державний суверенітет", " громадський порядок" потребують застосування адекватних правомірних засобів охорони, серед яких є виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, державна підтримка забезпечення законності, державний вплив на злочинність, її причини та умови, фінансовий контроль господарюючих структур, контроль за міграційними процесами, заборона незаконних воєнізованих формувань тощо.

Законодавчу основу охорони державної безпеки та правопорядку утворюють конституційні та загальні правові і спеціальні повноваження суб'єктів системи забезпечення національної безпеки. Так, спеціальними щодо цього повноваженнями наділені Президент України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України і суди загальної юрисдикції, Генеральний прокурор України, Рада національної безпеки та оборони України, Національний банк України, міністерства, відомства, органи державної влади та місцевого самоврядування. Правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (ст. 19) та законами України.

д) Юридична допомога громадянам, адвокатська діяльність. З прийняттям у 1996 році нової Конституції України юридична допомога громадянам набула особливого значення. За Конституцією України обов'язок із забезпечення права на захист від обвинувачення та з надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах покладений на адвокатуру (ст. 59). Професійним обов'язком судів і правоохоронних органів та їх посадових осіб є роз'яснення громадянам їх конституційних прав і свобод, які захищаються судом. У законодавстві передбачено юридичні засоби допомоги (право громадян на звернення, право прокурора на подання позову тощо), визначено окремі категорії громадян, яким необхідно надавати юридичну та іншу допомогу в обов'язковому порядку та за рахунок державного бюджету (неповнолітні, потерпілі від правопорушень, нещасних випадків тощо), вказуються наслідки неотримання допомоги з боку державних органів окремими категоріями громадян (ненадсилання до відповідного суду заяв осіб, взятих під варту, з питань оскарження дій прокурора, відмова державним службовцем фізичним особам в інформації, надання якої передбачено нормативними актами, тощо).

Рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року встановлено, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Отже, особа - фахівець у галузі права, яка може надавати правову допомогу особисто або за дорученням юридичної особи, здійснюючи таку допомогу, набуває статусу захисника у конкретній кримінальній, цивільній справі або в адміністративному провадженні з притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Загальна характеристика законодавства про державні гарантії здійснення діяльності судів, правоохоронних та правозахисник органів. Законодавство про діяльність названих органів має відповідати системі (вимогам) Конституції України. Державні гарантії здійснення діяльності названих органів є її невід'ємною складовою. Такі гарантії стосуються як можливості здійснення, так і правомірності діяльності. Приватна детективна діяльність, зокрема з розслідування злочинів, в Україні не передбачена. Судову діяльність мають виконувати лише суди та професійні судді. Не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.

За Конституцією, законодавством професійні судді, працівники прокуратури, міліції, служби безпеки, податкових та інших правоохоронних органів не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Працівники міліції не можуть брати участь у страйках.

Законодавство проголошує обов'язковість виконання вимог прокурора, в тому числі при проведенні слідства слідчими (прокуратури, органів СБУ, міліції, податкової міліції) у справах про діяння, що містять ознаки злочину, право невідкладного прийому прокурорів керівниками держави тощо.

При здійсненні правоохоронної діяльності забороняється передавати і розголошувати відомості, що можуть зашкодити слідству, інтересам людини, безпеці України.

Держава забезпечує діяльність судів і правоохоронних органів бюджетними коштами. Для потреб правоохоронної діяльності при плануванні та затвердженні бюджету кошти виділяються щорічно, при чому фінансування може здійснюватися лише за рахунок загальнодержавного бюджету (зокрема, судів, органів прокуратури, юстиції, Міністерства внутрішніх справ, митних органів, установ з виконання покарань).

Законодавство, за яким встановлюється правовий і соціальний захист працівників судів, правоохоронних та правозахисник органів

Посадові особи судів, правоохоронних та правозахисних органів, захисники та представники осіб з надання правової допомоги перебувають під особливим захистом закону.

При цьому існує принцип, за яким гарантії виконання правоохоронної і правозахисної функцій мають бути адекватними кожному напряму такої діяльності. При визначенні статусу посадової особи (суддя, прокурор, слідчий, дізнавач, оперативний уповноважений, державний виконавець, захисник, представник особи тощо) в законодавстві передбачаються конкретні гарантії від зовнішнього впливу, матеріальні та соціальні гарантії. Законодавство спрямоване на встановлення матеріальних гарантій посадових осіб судів і правоохоронних органів. Від рівня їх матеріальної забезпеченості залежить результативне виконання завдань правоохоронної діяльності, ступінь протидії посадових осіб протизаконному впливові.

У кримінальному законодавстві передбачено підвищену відповідальність за такі дії, як опір, втручання, погроза або насильство, умисне знищення або пошкодження майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу. Така ж відповідальність передбачена за захоплення працівника правоохоронного органу як заручника. У порядку захисту працівників судів, захисників і представників особи з надання правової допомоги, кримінальна відповідальність передбачена за злочини проти правосуддя, до яких віднесено погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, умисне знищення або пошкодження їхнього майна, а також за посягання на життя зазначених осіб у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя.

Під захистом кримінального закону перебувають близькі родичі працівників судів і правоохоронних органів, що є додатковою гарантією захисту зазначених осіб. Така ж відповідальність настає у разі вчинення зазначених правопорушень щодо пенсіонера з числа суддів, працівників правоохоронних органів або членів їх сімей і близьких родичів у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків у минулому.

У кримінальному законодавстві з набуттям чинності Кримінальним кодексом України вперше передбачена кримінальна відповідальність за втручання у діяльність захисника чи представника особи, а також за погрозу чи насильство, умисне знищення.

Список використаних джерел та літератури

· Бандурка О.М., Вишневська М.К., Жвалюк В.Р. та ін. Податкова міліція: Коментарі та роз'яснення чинного законодавства. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1999.

· Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - Харків:Основа, 1996.

· Басков Д.Я.Прокурорский надзор. - М.: БЕК, 1996.

· Бондарев В.В., Дячук С.І. Стан забезпечення судового захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців // ВВС України.-2000.- № 4.

· Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К., 1998.

· Гуценко К.Ф., Ковалев М.А.Правоохранительные органы. - М.: Зерцало, 1977.

· Загальна теорія держави та права: Навч. посібн. / За відп. редакцією В.В. Копєйчикова - К.: Юрінком Інтер, 2001.

· Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали науково-практичної конференції 22-23 листопада 1996 року. - К., 1997.

· Карпачова Н. Народний правозащитник всегда в оппозиции к власти: Интервью // Голос Украины. - 1998. - 26 сентября.

· Кодекси України. - К.: Юрінком Інтер. - Т. 1.

· Колодій А. Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

· Колпаков В.К. Адміністративне право України. - К.:Юрінком Інтер, 1999.

· Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002.

· Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

· Курс кримінології: Загальна частина. О.М. Джужа та інші. - К., 2001. - Кн. 1. - Гл. 1.

· Кучма Л. Життя вимагає рішучих кроків у протидії злочинності // Право України. -- 1999-№ 4.

· Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза, 1996.

· Марочкін І. та ін. Організація судових і правоохоронних органів. - Харків, 2000.

· Матишевский П. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. - К.: Юрінком, 1996.

· Михайленко А.Р. Расследоваение преступлений й обеспечение прав граждан. - К.: Юринком Интер, 1999.

· Международные акты о правах человека. - М.: Норма-ИНФРА.

· Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 1999.

· Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

· Молдован В.В., Молдован А.В. Судоустрій України. - К., 2000.

· Основи конституційного права України / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2001.

· Політологічний енциклопедичний словник. - К.: Генеза, 1997.

· Потебенько М. Роки становлення і утвердження // Вісник прокуратури. - 1999.- № 2.

· Притика О. Зміцнення законності та протидія проявам злочинності в економічній сфері // Право України. - 1999. - № 5.

· Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навчальний посібник / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. - К.:Юрінком Інтер, 2001. - С. 6-105.

· Реабілітація репресованих: Законодавство та судова практика. - К.: Юрінком Інтер, 1997.

· Станік С. Оптимізація нормотворчої діяльності як правового засобу утвердження прав і свобод людини // Право України. - 1999. - № 5.

· Станік С. Реформування органів юстиції - нагальна потреба сьогодення // Право України. - 1999. - № 8.

· Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

· Стефанюк В.С. Верховний Суд, судова влада і правосуддя в Україні // Вісник ВСУ. - 1998. - № 3.

· Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. - 1999. - № 5.

· Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. - 2000. - № 1.

· Стецовский Ю.И. Советская адвокатура. - М., 1989.

· Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність. - К.: Атіка, 2000.

· Україна в міжнародно-правових відносинах. - К.: Юрінком Інтер. - 1999. - Т. 2.

· Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. - К: Юрінком Інтер, 2001. - С. 34-49; 109-124, 196-303.

· Шишкін В.І. Забезпечення прав людини в судочинстві США. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

· Шумський П.В. Покуратура України. - К.: Вентурі, 1998.

· Юридичний словник-довідник: Юридична енциклопедія / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Українська енциклопедія імені М.П. Бажана. - 2000-2001.

· Конституція України

· Збірники нормативних актів

· Адвокатура в Україні: Збірник нормативних актів / Упорядник С.Ф. Гончаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

· Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Збірник нормативних актів / Відп. ред. В.С. Стефанюк. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

· Преступность в Украине // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. - 1994. - № 2.

· Прокуратура в Україні: Збірник нормативних актів // Відп. ред. М.О. Потебенько. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 400 с.

І. Акти Верховної Ради України

1. Закон УРСР "Про судоустрій України" від 7 лютого

2002 р. № 3018-ПІ.

2. Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХП.

3. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР.

4. Закон України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р. № 1142-ХІІ.

5. Закон України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР.

6. Закон України "Про органи суддівського самоврядування" від 2 лютого 1994 р. № 3909-ХП.

7. Закон України "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України" від 2 лютого 1994 р. № 3911-ХІІ.

8. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР.

9. Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХП.

10. Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ.

11. Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ.

12. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР.

13. Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ.

14. Закон України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР.

15. Закон України "Про Прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р. № 1779-ХП.

16. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ.

17. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХІІ.

18. Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХІІ.

19. Закон України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист" від 24 березня 1998 р. № 203/98-ВР.

20. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХП.

21. Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від ЗО червня 1993 р. № 3341-XII.

22. Закон України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР.

23. Закон України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня

1993 р. № 3352-ХП.

24. Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 р. № 62/95-ВР.

25. Закон України "Про державну таємницю" від 21 січня1994 р. № 3855-ХІІ.

26. Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ.

27. Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р. № 264/94-ВР.

28. Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII.

29. Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ.

30. Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів Служби безпеки України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю. Затверджене постановою Верховної Ради України 12 жовтня 1994 р. № 199/94-ВР.

II. Акти Президента України

1. Указ Президента України "Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 22 квітня 1998 р. № 344/98.

2. Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Затверджене Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98.

3. Національна програма боротьби з корупцією. Затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 № 319.

4. Концепція боротьби з корупцією в Україні на 1998-2005 роки. Затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98.

5. Положення про Міністерство юстиції України. Затверджене Указом Президента України від ЗО грудня 1997 р. № 1396/97.

III. Акти Кабінету Міністрів України

1. Перелік відомостей для термінового інформування Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та їх регіональних органів міністерствами, відомствами, іншими державними установами з питань державної, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 1994 р. № 847.

2. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Національне центральне бюро Інтерполу" від 25 березня 1993 р. № 220.

3. Правила перетинання державного кордону громадянами України. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. № 57.

4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про прикордонний режим" від 27 липня 1998 р. № 1147 (із змінами, внесеними згідно з постановою від 23 квітня 1999 р. № 679).

IV. Міжвідомчі та відомчі акти

1. Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Затверджене постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 р. № 3720-ХІІ.

2. Інструкція про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю. Затверджена спільним наказом МВС, Голови СБУ, Голови Держкомкордону, Голови Держмиткому, Командуючого Національної гвардії, Міністра оборони, Міністра юстиції України від 10 серпня 1994 р. №4348/138/151/11-2-2870/172/148/407/2-90-442.

3. Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів. Затверджена наказом МВС, Генпрокуратури, СБУ, Держкомкордону, Держмиткому, Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997р. № 3/1/2/5/2/2.

4. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Затверджена наказом Мінюсту України, Генпрокуратури України, СБУ, МВС України, ВС України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/ 103/512/326/73.

5. Інструкція про порядок знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, використання яких в законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення. Затверджена спільним наказом МВС України, СБУ, Генпрокуратури України, МОЗ України, Мінюсту України і ВС України від 27 червня 1995 р. № 437-дск.

6. Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини. Затверджена наказом МОЗ України, Генпрокуратури України, МВС України, Мінюсту України від 10 жовтня 1997 р. № 306/680/21/66/5.

7. Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами. Затверджений наказом МОЗ України та МВС України від 16 червня 1998 р. № 158/417.

8. Положення про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Затверджене наказом МВС України від 24 липня 1996 р. № 523.

9. Інструкція про порядок зберігання відомостей про спец-абонентів місцевих телефонних мереж та документів, що їх містять. Затверджена наказом Мінзв'язку України від 23 квітня 1996 р. № 69.

10. Тимчасове положення про спеціальний підрозділ міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів. Затверджене наказом МВС України від 23 липня 1997 р. № 467.

V. Постанови Пленуму Верховного Суду України

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів" від 12 квітня 1996 р. № 4.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві" від 19 червня 1999 р. № 10.

VI. Накази Генерального прокурора України

1. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство. Наказ від 4 жовтня 1998 р. №4.

2. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою" злочинністю. Наказ від 7 жовтня 1999 р. № 3.

3. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у сфері боротьби з корупцією. Наказ від 23 квітня 1997 р. № 12.

4. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів Службою безпеки, органами охорони державного і митного кордонів України. Наказ від 5 квітня 2000 р. № 4.

5. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, які проводять оперативно-розшукову діяльністю. Наказ від 17 вересня 1999 р. № 2.

6. Про організацію роботи органів прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод громадян та захисту інтересів держави. Наказ від 2 жовтня 1998 р. № 2.

7. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Наказ від 5 квітня 2000 р. № 3.

8. Про організацію роботи органів прокуратури щодо забезпечення нагляду за додержанням законів, спрямованих на попередження правопорушень серед неповнолітніх, захист їх прав. Наказ від 26 жовтня 1998 р. № 9.

VII. Міжнародно-правові документи

1. Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. (із змінами, внесеними протоколом від 7 грудня 1953 р.) Ратифіковано 29 серпня 1956 р.

2. Міжнародна конвенція по боротьбі з підробленням грошових знаків. Прийнято 20 квітня 1929 р. Ратифіковано 3 травня 1931 р.

3. Конвенція 29 Міжнародної Організації Праці про примусову чи обов'язкову працю. Прийнято 28 червня 1930 р. Ратифіковано 9 червня 1956 р.

4. Конвенція про попередження злочинові геноцид та покарання за нього. Прийнято резолюцією 260 А (III) Генеральної Асамблеї 00Н 9 грудня 1948 р. Ратифіковано 18 березня 1954 р.

5. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами. Ухвалена резолюцією 317 (IV) Генеральної Асамблеї 00Н. Прийнято 21 березня 1949 р. Приєднання - 15 листопада 1954 р.

6. Конвенція про захист прав і основних свобод людини. Прийнято 4 листопада 1950 р. Ратифіковано 17 липня 1997 р.

7. Протоколи №№ 1, 2, 4, 7, 11 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Прийнято 4 листопада 1950 р. Ратифіковано 17 липня 1997 р.

8. Протокол про внесення змін до Конвенції про рабство. Ухвалений резолюцією 794 (VIII) Генеральної Асамблеї 00Н. Прийнято 23 жовтня І953 р. Приєднання - ЗО квітня 1957 р.

9. Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв подібних до рабства. Прийнято 7 вересня 1956 р. Ратифіковано УРСР 16 лютого 1957 р.

10. Європейська конвенція про видачу правопорушників. Прийнято 13 грудня 1957 р. Ратифіковано 16 січня 1998 р. (із застереженнями).

11. Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Прийнято 10 червня 1958 р. Ратифіковано 22 серпня 1960 р.

12. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах. Прийнято 20 квітня 1959 р. Ратифіковано 16 січня 1998 р. (із застереженнями).

13. Єдина конвенція про наркотичні засоби. Прийнято ЗО березня 1961 р. Ратифіковано 10 січня 1964 р.

14. Конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден. Прийнято 14 вересня 1963 р. Приєднання - 21 грудня 1987 р. (із застереженнями).

15. Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками від ЗО листопада 1964 р. Приєднання - 22 вересня 1995 р.

16. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Прийнято 7 березня 1965 р. Ратифіковано 21 січня 1969 р.

17. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Прийнято 16 грудня 1966 р. Ратифіковано 19 жовтня 1973 р.

18. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Прийнято 16 грудня 1966 р. Приєднання - 25 грудня 1990 р.

19. Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Прийнято резолюцією 2391 (XXII) Генеральної Асамблеї 00Н. Ратифіковано 25 березня 1969 р.

20. Конвенція про заходи, спрямовані на заборону й запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності від 14 листопада 1970 р. Ратифіковано 10 лютого 1988 р.

21. Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден від 16 грудня 1970 р. Ратифіковано 27 грудня 1971 р. (із застереженнями).

22. Конвенція про психотропні речовини. Прийнято 21 лютого 1971 р. Ратифіковано 27 жовтня 1978 р.

23. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації. Прийнято 23 вересня 1971 р. Ратифіковано 16 січня 1973 р.

24. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Прийнято 29 жовтня 1971 р. Приєднання - 15 червня 1999 р.

25. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах. Прийнято 15 травня 1972 р. Приєднання - 22 вересня 1995 р.

26. Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього від ЗО листопада 1973 р. Ратифіковано 15 жовтня 1975 р.

27. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів. Прийнято 14 грудня 1973 р. Ратифіковано 26 грудня 1975 р.

28. Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників. Прийнято 15 жовтня 1975 р. Ратифіковано 16 січня 1998 р.

29. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників. Прийнято 17 березня 1978 р. Ратифіковано 16 січня 1998 р.

30. Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах. Прийнято 17 березня 1978 р. Ратифіковано 16 січня 1998 р.

31. Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників. Прийнято 17 грудня 1979 р. Приєднання - 8 травня 1987 р. (із застереженнями).

32. Конвенція про передачу засуджених осіб. Прийнято 21 березня 1983 р. Приєднання - 22 вересня 1995 р.

33. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Прийнято 10 грудня 1984 р. Ратифіковано 26 січня 1986 р.

34. Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Прийнято 26 листопада 1987 р. Ратифіковано 24 січня 1997 р.

35. Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, який доповнює Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, прийняту в Монреалі 23 вересня 1971 р. Прийнято 24 лютого 1988 р. Ратифіковано 20 лютого 1989 р.

36. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства. Прийнято 10 березня 1988 р. Ратифіковано 17 грудня 1993 р.

37. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Прийнято 20 грудня 1988 р. Ратифіковано 25 квітня 1991 р.

38. Резолюція 1989/65 Економічної Соціальної Ради 00Н від 24 травня 1989 р. "Принципи ефективного попередження і розслідування незаконних, свавільних і сумарних страт".

39. Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Прийнято 4 грудня 1989 р. Ратифіковано 14 липня 1993 р.

40. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Прийнято 8 листопада 1990 р. Ратифіковано 17 грудня 1997 р. (із застереженнями).

41. Конвенція про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах. Прийнято 22 січня 1993 р. Ратифіковано 10 листопада 1994 р. (із застереженнями).

42. Протокол до Конвенції про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах (СНД). Прийнято 28 березня 1997 р. Ратифіковано 3 березня 1998 р. (із застереженнями).

43. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Прийнято 25 червня 1998 р. Ратифіковано 6 липня 1999 р.

Крім того, Радянським Союзом та Україною були укладені двосторонні договори про правову допомогу з такими країнами:

Албанія, Алжир, Болгарія, Угорщина, В'єтнам, Греція, Ірак, Ємен, Кіпр, Північна Корея, Куба, Румунія, Туніс, Фінляндія, Чехословаччина, Югославія, Італія, Азербайджан, США, Молдова, Велика Британія, Канада, Китай, Польща, Литва, Словаччина, які також зберігають своє правове значення.